Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №477/758/24 — Вітовський районний суд Миколаївської області

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/758/24

Провадження №2/477/1067/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Козаченка Р.В.,

із секретарем судового засідання – Клюсевич-Шараповою Н.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , її представників – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (не з`явилися),

представника третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Югагротраст 2022» - Сидоренко Т. (не з`явилася),

представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротраст» (не з`явився),

відповідача – Рудого В.О. (не з`явився),

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «Югагротраст 2022», , товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротраст» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2024 року позивачка звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, первісно до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Югагротраст 2022», в якій просила визнати недійсним договір оренди землі від 17 жовтня 2022 року відносно її земельної ділянки, кадастровий номер 4823381300:04:001:0137, площею 7,10 га, укладений між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Югагротраст 2022».

В обґрунтування позову вказала, що 17 жовтня 2022 року між нею та ТОВ «Югагротраст 2022» був укладений договори оренди її земельної ділянки строком по 31 грудня 2032 року, але одна із обов`язкових умов договору була укладена всупереч дійсній угоді сторін: домовленість була про 3 (три) тисячі гривен орендної плати за 1 га землі, що загалом складало 21300 грн і саме таку суму отримав її чоловік готівкою 17 жовтня 2022 року після підписання договору, росписавшись у відомості. За оренду землі за 2023 рік їй було перераховано загалом 21145,73 грн, що підтверджує домовленість про розмір орендної плати. Вважаючи, що договір може бути розірваний за домовленістю сторін, вона направила письмове звернення про це до ТОВ «Югагротраст 2022», але відповіді не отримала. Тому звернулася за захистом свої прав до суду і, посилаючись на положення ст.ст. ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України вважала, що укладений між ними правочин слід визнати недійсним, оскільки він суперечить нормам цього ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Ухвалою від 22 квітня 2024 року в справі відкрито провадження в спрощеному порядку.

16 жовтня 2024 року позивачкою було подано заява, в якій вона виклала додаткові обставини та обґрунтування позову. Вказала, що до того як був укладений договір оренди від 17 жовтня 2022 року існував інший договір оренди від 21 липня 2020 року, укладений між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Украгротраст» (далі – ТОВ «Украгротраст») зі строком дії до 21 липня 2027 року, який був розірваний за згодою сторін. Проте угода про розірвання договору був підписана її представником Рудим В.О., який не мав на те повноважень, оскільки згідно з виданою йому довіреності вона уповноважувала його тільки на укладення договору, а не на розірвання. Тому вважала, що договір від 21 липня 2020 року не може вважатися таким, що розірваний і укладення спірного договору від 17 жовтня 2022 року є незаконним, адже на час його підписання існувало інше не припинене право оренди її земельної ділянки.

01 листопада 2024 року представницею ТОВ «Югагротраст 2022» було подано відзив. В якому вона просила відмовити в задоволенні позову через його необґрунтованість та безпідставність, оскільки договір оренди землі відповідає всім вимогам закону і не суперечить моральним засадам суспільства. Він був зареєстрований належним чином і містить всі істотні умови.

Крім того у відзиві представницею позивача було заявлено заперечення проти спрощеного провадження.

Ухвалою суду від 04 листопада 2024 року провадження у справі переведено в загальне.

03 березня 2025 року представницею позивачки було подано додаткове обґрунтування позову, в яких вона, посилаючись на загальні положення про недійсність правочину, виписані в ст.ст. 215 ЦК України, також вказала правове обґрунтування позову, виходячи з положень ст.ст. 237-239 та ст. 244 ЦК України, які визначають правовідносини щодо представництва, в тому числі й за довіреністю. Наполягала на тому, що оскільки довіреністю, виданою нею на ім`я ОСОБА_4 , не було передбачено повноважень про дострокове розірвання договору (припинення), тому існують підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 17 жовтня 2022 року з ТОВ «Югагротраст 2022».

Ухвалою суду від 03 березня 2025 року заяви позивачки від 16 жовтня 2024 року та 03 березня 2025 року з додатковими підставами та обґрунтуванням позовної заяви були прийняті судом.

Одночасно представницею позивачки було подано клопотання про витребування доказів у ТОВ “Югагротраст 2022” належним чином завірені копії документів: акт приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер 4823381300:04:001:0137, площею 7,1 га, розташованої в межах території Воскресенської селищної територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області між ОСОБА_1 та цим підприємством; довіреності особи, яка діяла від імені ОСОБА_1 , підписавши договір оренди від 17 жовтня 2022 року, а у ТОВ Украгротраст» - витребувати: копію правочину (договору або іншого правового документу) про розірвання договору оренди земельної ділянки 4823381300:04:001:0137, площею 7,1 га, розташованої в межах території Воскресенської селищної територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області між ОСОБА_1 та цим підприємством від 21 липня 2020 року; копію акту приймання-передачі земельної ділянки на виконання розірваного вказаного договору оренди земельної ділянки; копію довіреності особи, яка діяла від імені ОСОБА_1 , підписавши договір про розірвання оренди від 21 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 03 березня 2025 року клопотання було задоволено.

17 березня 2025 року представницею ТОВ «Югагротраст 2022» було подано відзив на позовну заяву, відповідно до яких відповідач повністю заперечував проти задоволення вимог через їх безпідставність. Вказала, що договір укладений між сторонами 17 жовтня 2022 року відповідає всім вимогам законодавства, він був укладений за добровільною згодою сторін, виконаний, зокрема власниця передала земельну ділянку для користування, і для неї настали правові наслідки, в тому числі вона отримувала орендну плату.

21 травня 2025 року представницею ТОВ «Югагротраст 2022» на виконання ухвали суду про витребування доказів було повідомлено, що підприємство не має можливості надати акт приймання передачі земельної ділянки, оскільки укладеня такого документу є необов`язковим, а копія довіреності ОСОБА_1 знаходиться в матеріалах справи, оскільки була надана разом із заявою позивачки про збільшення підстав позову. Крім того за власною ініціативою було надано копію договору оренди землі від 17 жовтня 2022 року, та докази отримання позивачкою орендної плати.

25 червня 2025 року, за заявою представниці позивачки, ухвалою суду до участі в справі було залучено в якості співвідповідачів ТОВ «Украгротранс» та ОСОБА_4 .

Вподальшому ухвалою суду від 30 вересня 2025 року підготовче провадження у справі було закрито і справа призначена до судового розгляду.

На розгляд справи сторони та їх представники не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися і були обізнані, оскільки представники сторін мають зареєстровані кабінети в системі «Електронний суд». При цьому представниця позивача подала заяву з проханням розглянути справу без її участі та участі позивачки, а позов задовольнити. Представниця відповідача ТОВ «Югагротраст 2022» подала заяву про розгляд справу без її участі і просила відмовити в задоволення позовних вимог.

Представник ТОВ “Украгротраст” заяв не подав.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

17 жовтня 2022 року між позивачкою та товариством з обмеженою відповідальністю «Югагротраст 2022» був укладений договір оренди належної їй земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4823381400:04:001:0137, площею 7,0979 га, розташовану в межах території Воскресенької селищної ради Миколаївського району (раніше ділянка розташовувалася на території Калинівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району) Миколаївської області. Строк дії оренди по 31 грудня 2032 року (п. 8 договору).

Відповідно до п. 11 договору орендна плата повинна вноситися до 31 грудня поточного (звітного) року.

Орендна плата на рік складає 5474 грн 90 коп (п. 9 договору).

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У ст. 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435св18) зазначив, що в ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Закон України «Про оренду землі» визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Аналогічне визначення оренди землі виписане і ч. 1 ст. 93 ЗК України.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди.

Частинами 1-3 статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Частинами першою-третьою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, що передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15 Верховний Суд України вказував, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Верховний Суд України неодноразово висловлював підхід, згідно з яким відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.

Зокрема: у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-88цс14 вказано, що: «відповідно до вимог статті 3 ЦПК України й статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав відсутності у договорі передбаченої статтею 15 Закону України «Про оренду землі» такої істотної умови, як умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суду слід з`ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю такої умови, її істотність та в чому полягає порушення законних прав позивача».

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі №6-1512цс16 зазначено, що: «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав».

Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 звернула увагу, що «як порушення прав розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково».

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20 вказано, що «при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства».

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, позивачка послалася на те, що оспорюваний договір містить розмір орендної плати менший, ніж було домовлено між сторонами договору, що, на її думку, є істотною умовою договору.

В той же час, відповідно до умов договору сторони узгодили всі необхідні і обов`язкові, передбачені законом умови договору, зокрема й розмір орендної плати, який, виходячи з грошової оцінки землі, відповідає мінімальному розміру орендної плати (3% від грошової оцінки землі).

Той факт, що орендар сплатив позивачці в 2024 році більшу суму орендної плати, не свідчить про порушення умов договору та умов його укладення. Оскільки достовірно не доведено належними доказами, що між сторонами була домовленість про інший розмір орендної плати. Сплата більшої орендної плати, ніж це передбачено договором може свідчити, що сторони могли змовитися про приховування дійсних доходів з метою несплати податків за орендну плату.

Затримка у сплаті орендної плати також не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім того суд не знаходить і підстав для визнання договору оренди землі від 17 жовтня 2022 року недійсних з тієї підстави, що договір оренди цієї ж земельної ділянки, який був раніше укладений з іншим орендарем, був розірваний не уповноваженою особою.

Так, статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 1 та ч. 3).

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. (Стаття 238 ЦК України).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

В той же час, статтею 241 ЦК України передбачено наслідки в чинення правочинів з перевищенням повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 цієї статті правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).

Суд вважає, що оскільки позивачка уклала 17 жовтня 2022 року договір оренду із ТОВ «Югагротраст 2022», отримувала орендну плату за цим договором, то слід прийти до висновку, що вона прийняла дії свого представника ОСОБА_4 за виданою йому довіреністю 06 жовтня 2022 року про розірвання договору оренди землі від 21 липня 2020 року. Тобто, хоча й довіреність не містила наданих йому повноважень на розірвання договору оренди землі, але схвалення власницею землі розірвання договору шляхом передачі земельної ділянки у користування іншій особі, укладення в зв`язку з цим нового договору оренди, здійснення його державної реєстрації і отримання за ним орендної плати на протязі декількох років свідчить, що вона, виходячи з положень ст. 241 ЦК України, схвалила дії свого повіреного.

Достовірних законних підстав вважати, що продовжує діяти та існувати договорі оренди між позивачкою та ТОВ «Украгротраст» немає.

Факт визнання позову відповідачем ОСОБА_4 не може бути безумовною та беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки правовідносини, за якими висунуто позовні вимоги зачіпають і стосуються не тільки відносин між позивачкою та ним, а й іншими особами, зокрема й теперішнім орендарем, який заперечує проти заявлених підстав для припинення існування договору оренди.

За викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263 - 265 , суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротраст», товариства з обмеженою відповідальністю «Югагротраст 2022», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 7,0979 га, кадастровий номер 4823381300:04:001:0137, від 17 жовтня 2022 року - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду через Вітовський районний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Р.В. Козаченко