Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №474/570/26 — Врадіївський районний суд Миколаївської області

Справа № 474/570/26

Провадження № 2/474/539/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.26 с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Лисейко Т.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -

встановив:

24.06.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка), в якому просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно судового наказу Врадіївського районного суду від 18.02.2026 № 474/61/26 з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.02.2014 по 01.03.2019. Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.03.2019 № 474/866/18 шлюб було розірвано. В період шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка наразі проживає з матір`ю.

Після розірвання шлюбу за домовленістю з матір`ю дитини позивач добровільно надавав готівкові кошти, а також перераховував на картку відповідачки грошові кошти на утримання спільної дитини. При цьому його участь у забезпеченні доньки не обмежувалася виключно наданням коштів. Позивач постійно підтримував зв`язок із дитиною, проводив з нею час, вітав із днями народження та іншими святами, дарував подарунки, купував одяг, взуття, канцелярське приладдя та інші необхідні речі відповідно до її віку та потреб. Тобто навіть після припинення шлюбу позивач не самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та в межах своїх можливостей продовжував брати участь у вихованні й матеріальному забезпеченні доньки, піклуючись про її добробут та розвиток.

Разом з тим, як стало відомо позивачу з інформації у застосунку “Дія”, в лютому 2026 року відповідачка звернулася із заявою до Врадіївського районного суду Миколаївської області про видачу судового наказу про стягнення з позивача аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 .

18.02.2026 Врадіївський районний суд Миколаївської області задовольнив вищевказану заяву та ухвалив судовий наказ (номер справи 474/61/26), яким постановив стягнути з позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання заяви до суду, а саме з 02.02.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Позивач вважає, що наразі є всі підстави для зменшення розміру аліментів, передбачені ст. 192 СК України, оскільки з 2019 року та по цей час позивач проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася спільна дитина - ОСОБА_5 . Вони всі разом проживають однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_3 .

З 2022 року та по цей час позивач проходить військову службу у Збройних Силах України та виконує конституційний обов`язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України. Проходження військової служби в умовах воєнного стану об`єктивно пов`язане з необхідністю здійснення регулярних витрат на придбання спорядження, екіпірування, засобів зв`язку, предметів особистої гігієни, ремонту та обслуговування спорядження, транспортних витрат, а також надання допомоги іншим військовослужбовцям підрозділу. Такі витрати є постійними та неминучими, що впливає на мої фінансові можливості та повинно враховуватися судом під час вирішення питання щодо розміру аліментів.

Водночас до звернення відповідачки до суду із заявою про видачу судового наказу позивач не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків та добровільно надавав кошти на утримання дочки ОСОБА_3 . Метою цього позову не є ухилення від утримання дитини чи зменшення рівня її матеріального забезпечення. Навпаки, позивач усвідомлює свій обов`язок щодо утримання доньки та має намір і надалі його належним чином виконувати. Однак розмір аліментів повинен відповідати його нинішньому сімейному стану та враховувати необхідність забезпечення належного утримання всіх дітей, які перебувають на його забезпеченні.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідачка є працездатною особою та, як мати дитини, відповідно до вимог сімейного законодавства має рівний із батьком обов`язок щодо матеріального утримання дитини. Отже, забезпечення належного рівня життя дитини є спільним обов`язком обох батьків.

За таких обставин позивач вважає, що зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частини його заробітку (доходу) дозволить забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини, на користь якої стягуються аліменти, та інтересами інших дітей, які перебувають на його утриманні. Такий розмір аліментів не звільняє позивача від обов`язку утримувати ОСОБА_3 , однак забезпечить можливість належним чином виконувати обов`язки щодо всіх дітей та дотриматися принципу рівності їхніх прав.

При цьому зменшення розміру аліментів не призведе до порушення прав та законних інтересів дитини, оскільки аліменти й надалі стягуватимуться у частці від доходу позивача з гарантованим мінімальним розміром, встановленим законодавством України. Отже, дитина продовжить отримувати належне матеріальне забезпечення, а запропонована зміна розміру аліментів спрямована виключно на забезпечення справедливого розподілу фінансового навантаження між усіма особами, яких я зобов`язаний утримувати.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.07.2026.

28.07.2026 до суду від представниці відповідачки ОСОБА_6 надійшов відзив, в якому представниця заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

29.07.2026 до суду від позивача надійшли заперечення, в яких позивач просить залишити відзив без розгляду, оскільки він поданий після закінчення строку встановленого судом, а представниця відповідачки не клопотала перед судом про його поновлення.

Розглянув питання щодо прийняття до розгляду відзиву, судом встановлено наступне.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відповідачці надано п`ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву, який рахується з дня отримання ухвали.

Відповідно до рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № R067215942780 - 02.07.2026 відповідачка отримала ухвалу суду від 30.06.2026 з додатками.

10.07.2026 представниця відповідачки ОСОБА_6 ознайомилася з матеріалами справи, що підтверджується її особистим підписом на заяві поданій до суду 10.07.2026.

Згідно ч.ч. 7, 8 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 у справі № 757/15603/19 зробив правовий висновок, в якому зазначив, що про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).

Відповідно до частини 5, п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Таким чином, з урахуванням проставлення 02.07.2026 відділенням пошти відмітки про отримання судової повістки відповідачкою особисто 02.07.2026, строк подання відповідачкою відзиву розпочався 03.07.2026 та закінчився 17.07.2026.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Під процесуальним строком розуміють строк, в межах якого вчиняються певні процесуальні дії.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу (ч.ч. 1-4, 6 ст. 127 ЦПК України).

Водночас ні відповідачка, ні її представниця ОСОБА_6 не подали до суду заяви про поновлення чи продовження пропущеного строку для подання відзиву.

Отже, з огляду на вищевикладене, відзив поданий представницею відповідачки ОСОБА_6 залишений судом без розгляду, а розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами.

Позивач в судове засідання 30.07.2026 не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату та місце судового розгляду. Водночас 28.07.2026 звернувся до суду із заявою, в якій просив розглядати справу за його відсутності, оскільки через службу в ЗСУ не може з`явитися до суду.

Відповідачка та її представниця ОСОБА_6 в судове засідання 30.07.2026 не з`явилися, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлені про час, дату та місце судового розгляду. Водночас у відзиві представниця заявила про розгляд справи за відсутності сторони відповідачки. Вказана заява викладене у відзиві прийнята судом до розгляду.

Водночас, під час розгляду справи, судом встановлено відсутність в матеріалах позовної заяви копії судового наказу від 18.02.2026 № 474/61/26, на який посилається позивач у позовній заяві як підставу стягнення з нього аліментів.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вказане, розгляд справи відкладено на 06.08.2026 та визнав явку позивача в судове засідання обов`язковою для дачі пояснень щодо неподання копії судового наказу від 18.02.2026 № 474/61/26.

04.08.2026 до суду від позивача надійшла заява, до якої долучено копію судового наказу від 18.02.2026 у справі № 474/61/26, яку судом долучено до матеріалів справи.

Судове засідання призначене на 06.08.2026 не відбулося через перебування головуючого судді на лікарняному (довідка № 04-30/544/2026 від 04.08.2026), у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 06.10.2026.

Позивач в судове засідання 06.10.2026 не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату та місце судового розгляду. Водночас 04.08.2026 звернувся до суду із заявою, в якій просив розглядати справу за його відсутності, оскільки через службу в ЗСУ не може з`явитися до суду.

Відповідачка та її представниця ОСОБА_6 в судове засідання 04.08.2026 не з`явилися, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлені про час, дату та місце судового розгляду. Водночас у відзиві представниця заявила про розгляд справи за відсутності сторони відповідачки. Вказана заява викладене у відзиві прийнята судом до розгляду.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу по суті без участі сторін за наявними у справі доказами.

Дослідив матеріали справи, судом встановлено наступне.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.03.2019 у справі № 474/866/18 розірвано шлюб зареєстрований 08.02.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, актовий запис № 1, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 16.06.2020 Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_5 , батьком якої вказано - ОСОБА_1 , а матір`ю ОСОБА_4 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 18.06.2022 за № 157 з 18.06.2022 позивач приступив до виконання службових обов`язків, шпк “матрос”.

18.02.2026 Врадіївським районним судом Миколаївської області у справі № 474/61/26 видано судовий наказ, яким з позивача на користь відповідачки стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання заяви до суду, а саме з 02.02.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Встановив вказані обставини, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений у ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Частинами 1 та 7 ст. 170 ЦПК України визначено, що боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

При цьому ст. 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про охорону дитинства” кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з принципами Декларації прав дитини від 20.11.1959р. (Резолюція 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.), дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини (Принцип 2).

Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування (Принцип 4).

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Він повинен, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості (Принцип 6).

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995р.), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991р. та набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Верховний Суд України в постанові від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 “Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів”, ст. 183 “Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини”, ст. 184 “Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі”).

У постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 760/9783/18-ц зазначено, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Водночас, у цій же постанові Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідно до рішення суду першої інстанції розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні двох дітей, та відсутність у останнього постійного та стабільного заробітку, без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від першого шлюбу, та суперечитиме її інтересам.

Подібні за змістом висновки зроблені Верховним Судом також у постанові від 16.09.2020 у справі № 565/2071/19. Так Верховний Суд зазначив, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, незалежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Водночас, вирішуючи спір, Верховний Суд у цій же постанові зазначив, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Та, що суди, у порушення зазначених вище вимог закону, не врахували те, що належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу, а навпаки судами було встановлено збільшення доходів останнього. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Водночас у постанові від 14.12.2022 у справі № 727/1599/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Зазначена обставина відповідно до положень статті 192 СК України є самостійною підставою для зміни розміру аліментів. Так, конструкція зазначеної статті визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що народження другої дитини спричинило зміну матеріального стану позивача є обґрунтованими, оскільки зазначена обставина очевидно потребує додаткових фінансових витрат.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 682/2454/22.

То ж з аналізу зазначених правових висновків вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

У п. 54 рішення Європейського Суду з прав людини від 07.12.2006 № 31111/04 у справі “Хант проти України” суд констатує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі “Олссон проти Швеції” (№ 2) від 27.11.1992, Серія А, №250, статті 35-36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно приписів ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

В свою чергу, ст. ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов`язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому застосуванню підлягають висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які за часом сформовані пізніше.

Водночас позивач не надав жодних доказів на підтвердження свого стану здоров`я та матеріального стану на час звернення до суду з даним позов.

Позивач також не надав доказів, що стан його здоров`я та матеріальний стан змінилися в сторону погіршення порівняно з тими, які були на час видачі 18.02.2026 Врадіївським районним судом Миколаївської області судового наказу у справі № 474/61/26.

Таким чином, позивачем не доведено існування підстав для зменшення розміру аліментів у зв`язку зі зміною його стану здоров`я та матеріального стану.

Позивачем також не доведено існування підстави для зменшення розміру аліментів у зв`язку із зміною його сімейного стану, з огляду на народження доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки ця обставина існувала на момент видачі 18.02.2026 Врадіївським районним судом Миколаївської області судового наказу у справі № 474/61/26.

Таким чином, в розумінні ст. 192 СК України, сімейний стан позивача після присудження з нього аліментів за судовим наказом не змінився.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.03.2025 у справі № 522/8836/23.

В сукупності вищевикладеного слідує, що позов є безпідставним та необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при подачі позову до суду в сумі 1 331 грн. 20 коп., покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. покладаються на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідачка: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Суддя Ф.Г. Сокол