Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №473/1616/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1616/26

РІШЕННЯ

іменем України

"06" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Ротар М.М.,

за участю: секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.

представниці позивача Дробинської Н.В., відповідачки ОСОБА_1 , представниці відповідачки Врадій Л.М., представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,

встановив:

У квітні 2026 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, в якому вказував, що відповідачка є матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про батька ОСОБА_4 внесені до актового запису про народження дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України – за вказівкою матері.

Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на обліку Служби у справах дітей Вознесенської міської ради як така, що опинилася в складних життєвих обставинах через неналежне виконання матір`ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських обов`язків.

Так, ОСОБА_1 , 1976 р.н., зловживає алкогольними напоями, веде мігруючий спосіб життя, не водить дитину до школи.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2025 року по справі №473/1290/25 ОСОБА_1 була попереджена про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини доньки ОСОБА_4 . Для виведення родини ОСОБА_1 зі складних життєвих обставин, з нею був продовжений соціальний супровід для оформлення необхідних виплат, працевлаштування та надання інших видів допомоги.

Однак ОСОБА_1 припинила виходити на зв`язок з соціальними працівниками та Службою у справах дітей, припинила водити дитину в школу.

У зв?язку з тим, що така бездіяльність ОСОБА_1 призвела до загрози життю та здоров?ю дитини, а тому 12.02.2026 року малолітня дитина ОСОБА_3 з метою медичного огляду та стану здоров`ю була доставлена до приймального відділення КП КНП Вознесенська БПЛ. В подальшому дитина була влаштована до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Південноукраїнської міської ради.

Отже посилаючись на те, що відповідачка, постійно змінюючи своє місце проживання, ухиляється від проведення перевірок, контролю з боку опікунських органів, не виконує поставлених перед нею завдань з метою усунення недоліків у виконанні батьківських обов?язків, не працює, постійного стабільного доходу не має, за місцем мешкання характеризується негативно, неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності, у тому числі до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов?язків (ч. 1 ст. 184 КУпАП), позивач просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , передати її опікунському органу для подальшого влаштування, а також стягнути з відповідачки аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку – до повноліття доньки.

В судовому засіданні представниця позивача Дробинська Н.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представниця адвокат Врадій Л.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, зазначили, що відповідачка намагається виконувати усі рекомендації органу опіки з метою повернення їй дитини, зокрема має постійне місце проживання, орендуючи житло, у якому створила належні житлово-побутові умови для проживання та виховання доньки, має неофіційний стабільний прибуток в достатньому для утримання доньки розмірі, в подальшому бажає офіційно працевлаштуватися, пролікувалася від алкогольної залежності, донька бажає повернутися до матері. У зв?язку з цим ОСОБА_5 просила не позбавляти її батьківських прав та повернути їй доньку.

Представниця третьої особи без самостійних вимог – Трофименко О.В. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Заслухавши пояснення представниці позивача Дробинської Н.В., відповідачки ОСОБА_1 , представниці відповідачки адвоката Врадій Л.М.,представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідачка є матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про батька ОСОБА_4 внесені до актового запису про народження дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України – за вказівкою матері.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2025 року по цивільній справі №473/1290/25 за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини було відмовлено у задоволенні позовних вимог та попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення ло виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 і покладено на орган опіки та піклування за місцем її проживання контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків щодо доньки.

Отже, суд враховує те, що Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідачку ОСОБА_1 удруге.

Верховний Суд у постанові 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21 виснував, що в такому разі позивач має надати докази на підтвердження того, що після ухвалення рішення про відмову в позбавленні батьківських прав (яке ґрунтувалося на висновку про те, що позбавлення таких прав є крайнім заходом впливу на відповідача) відповідач не змінив ставлення до виховання дитини, батьківські обов`язки й надалі не виконує. Водночас відповідач має надати докази на підтвердження зміни його ставлення до виконання батьківських обов`язків, існування об`єктивних перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

В постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21, в вказано, що в такій правовій ситуації, коли є рішення суду (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного із батьків про відмову в позбавленні батьківських прав другого із батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий із батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

В той же час в судовому засіданні встановлено, що відповідачка, постійно змінюючи своє місце проживання, ухилялася від проведення перевірок, контролю з боку опікунських органів, не виконувала поставлених перед нею завдань з метою усунення недоліків у виконанні батьківських обов?язків.

Соціальний супровід сім`ї ОСОБА_1 не призвів до стабільного позитивного ефекту, відповідачка не працює, постійного стабільного доходу не має, за місцем мешкання характеризувалася негативно.

З 13 лютого 2026 року малолітня ОСОБА_3 була тимчасово влаштована до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації Південноукраїнської міської ради», де перебуває на сьогоднішній день.

Отже, лише той факт, що ОСОБА_1 не визнала позов та висловила бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, оскільки позов про позбавлення її батьківських прав пред`явлено до неї вже вдруге, а вона не надала доказів, які б свідчили про дійсну зміну ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 51 Конституції України, частин другої, третьої статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Під час регулювання сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її належне виховання є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

У статті 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закону України «Про охорону дитинства») забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені у статті 150 СК України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення зазначеної норми у взаємозв`язку з положеннями статей 150, 155 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання батьківських обов`язків як підстава для позбавлення батьківських прав має місце лише за наявності винної поведінки матері чи батька, яка виражається у свідомому та тривалому нехтуванні своїми обов`язками щодо виховання, розвитку та утримання дитини.

Сам факт неналежного виконання батьківських обов`язків, проживання окремо від дитини або відсутності достатньої участі у її вихованні не може бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав. Для застосування такого виняткового заходу суд повинен встановити, що особа свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо дитини, не виявляє належного піклування про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не підтримує з нею особистих стосунків і така поведінка є результатом її власного волевиявлення, а не наслідком об`єктивних обставин чи перешкод у спілкуванні з дитиною.

Верховний Суд у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 523/16635/17 (провадження № 61-5437св19) та від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини має місце у разі, коли вони не піклуються про її фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального розвитку та самоусвідомлення, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не сприяють здобуттю освіти, не забезпечують доступу до культурних і духовних цінностей та не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі. Водночас наведені обставини можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови встановлення винної поведінки матері чи батька, тобто свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20) та інші).

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В даному випадку, суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, визнавши його обґрунтованим та таким, що відповідає найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що думка дитини підлягає обов`язковому врахуванню під час вирішення спорів, які стосуються її прав та інтересів, проте не є єдиним і безумовним критерієм для вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки може бути сформована під впливом різних обставин, яким дитина з огляду на свій вік не завжди здатна надати належну оцінку (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні у справі докази переконливо свідчать про те, що відповідачка не займається вихованням малолітньої дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , не піклується про її розвиток, не забезпечує їй належні умови для проживання, навчання. Матеріали справи не містять жодних фактичних даних, які б вказували на наявність у відповідачки труднощів чи перешкод, що унеможливлюють виконання нею обов`язку по вихованню дитини, тобто наявність об`єктивних причин, які не залежали від її волі та пояснюють таку поведінку відповідачки.

Будь - яких доказів протилежного суду не надано. Доказів на підтвердження обставин, які перешкоджали б відповідачу у виконанні нею своїх обов`язків по відношенню до дитини судом не добуто.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 141 ЦПК України, ч.2 ст. 4 ЗУ « Про судовий збір» суд присуджує стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81 ч.1 ст.141, ст.ст. 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь фізичних або юридичних осіб, на утриманні яких буде знаходитися дитина, аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати звернення з позовом до суду - з 06 квітня 2026 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) судовий збір на користь держави в розмірі 1331,20 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: М.М. Ротар