Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №592/19788/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 592/19788/24

провадження № 51-2130 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 березня 2026 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 11 травня 2026 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олексіївка Сумського району Сумської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 березня 2026 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді виправних робіт на строк 1 рік із відрахуванням 10% із суми його заробітку в дохід держави із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

2. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн.

3. Вирішено питання щодо процесуальних витрат.

4. Сумський апеляційний суд ухвалою від 11 травня 2026 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 залишив без змін.

5. Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження за детально наведених у вироку обставин.

6. Як установив суд, ОСОБА_5 30 серпня 2024 року близько 11:30 год., керуючи автомобілем «ГАЗ 32212» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та рухаючись по проїзній частині вул. Ковпака у м. Сумах у напрямку вул. Чернігівська, в районі повороту до будинку № 43 знехтував безпекою дорожнього руху, не вжив заходів при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкість, аж до зупинки транспортного засобу, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка в цей час переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.

7. Унаслідок дорожньо-транспортної події потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесне ушкодження середньої тяжкості.

8. Порушення п. 18.1 (водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), допущені водієм ОСОБА_5 , знаходяться у прямому причинному зв`язку з подією ДТП і наслідками, що настали.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

10. Зазначає про порушення права на захист, невиконання апеляційним судом вимог статей 94, 370, 404, 405, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), неправильне застосування ч. 1 ст. 286 КК у взаємозв`язку з п. 18.1 ПДР.

11. Стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не надав відповіді на доводи апеляційної скарги про: недопустимість доказів, одержаних під час досудового розслідування за відсутності обов`язкового захисника (зокрема, протоколів слідчих експериментів від 07 та 27 листопада 2024 року); відсутність у матеріалах справи постанови слідчого про призначення інженерно-транспортної експертизи від 27 листопада 2024 року; порушення експертом ОСОБА_9 вимог п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року; суперечність між висновками двох експертиз сторони обвинувачення: висновком судової автотехнічної експертизи № 1171 від 25 листопада 2024 року та висновком інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/119-24/18783-ІТ від 28 листопада 2024 року, відповідно до яких експерт ОСОБА_10 констатував порушення водієм п. 12.3 і п. 18.1 ПДР, а експерт ОСОБА_9 виходив із порушення лише п. 18.1 ПДР; висновок альтернативної інженерно-транспортної експертизи № 84 від 10 грудня 2025 року, згідно якого експертним шляхом неможливо встановити спроможність чи неспроможність того, що наїзд відбувся у межах пішохідного переходу, та чи відбувся наїзд узагалі; безпідставну відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення комплексної комісійної медико-автотехнічної експертизи. Також зазначає, що апеляційним судом взагалі не наведено жодних мотивів щодо долі цивільного позову, вимоги похідної від вимоги про виправдання, попри те, що володільцем джерела підвищеної небезпеки вже було визнано Хотінську селищну раду, залучену як співвідповідача.

12. Захисник наголошує, що повторне дослідження письмових доказів судом апеляційної інстанції мало формальний характер.

13. Суди не застосували імперативні норми статей 52 і 87 КПК про обов`язкову участь захисника та недопустимість доказів, оскільки ОСОБА_5 має фізичні вади внаслідок чого участь захисника у цьому кримінальному провадженні була обов`язковою. Натомість без участі захисника було проведено: допит свідка ОСОБА_5 від 07 листопада 2024 року, слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_5 від 07 листопада 2024 року, допит підозрюваного ОСОБА_5 від 27 листопада 2024 року, слідчий експеримент за участю підозрюваного ОСОБА_5 від 27 листопада 2024 року, відкриття матеріалів досудового розслідування у порядку ст. 290 КПК від 29 листопада 2024 року.

14. Наголошує, що не оспорює встановлених судами фактичних обставин події та не просить їх переоцінювати, спір стосується виключно того, яку з норм ПДР суди мали застосувати як таку, що перебуває у причинному зв`язку з наслідками, тобто питання правильної кримінально-правової кваліфікації на підставі вже встановлених фактів, оскільки застосування судами п.18.1 ПДР і кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 286 КК через цю норму, тоді як докази самої сторони обвинувачення вказують на застосовну поза межами пішохідного переходу норму (п.12.3 ПДР), є застосуванням закону, який не підлягає застосуванню, та є неправильним тлумаченням закону в розумінні п. 2 і п. З ч. 1 ст.413 КПК.

15. На адресу Верховного Суду прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

16. Засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу та вказали на незаконність судових рішень обох інстанцій. Прокурор заперечувала щодо її задоволення.

Мотиви Суду

17. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

18. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

19. Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

20. Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

21. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

22. Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

23. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі доказів, досліджених та перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

24. Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, місцевий суд урахував показання потерпілої ОСОБА_8 , яка детально розповіла про обставини вчинення на неї наїзду та повідомила, що коли переходила дорогу по нерегульованому пішохідному переході відчула удар в у спину та ребра з лівого боку, самого моменту падіння не пам`ятає, однак піднятися самостійно не змогла через сильний біль у нозі. Перелом правої п`ятки отримала тому, що внаслідок удару її відкинуло, і весь удар від падіння прийшовся саме на праву ногу, удар був сильним, оскільки підошва її кросівка звезена.

25. Також суд першої інстанції безпосередньо дослідив фактичні дані, які містяться у письмових доказах, зокрема: формах вивода повідомлень про подію, зареєстрованих в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Сумського РУП ГУНП в Сумській області 30 серпня 2024 року за № 50565; протоколі огляду місця дорожньо-транспортної події від 30 серпня 2024 року зі схемою та фототаблицею до нього; протоколі про адміністративне правопорушення від 10 вересня 2024 року щодо ОСОБА_5 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП); постанові Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 вересня 2024 року, якою було закрито провадження по справі щодо ОСОБА_5 на підставі ч. 2 ст. 284 КУпАП; висновку лікаря травматолога ОСОБА_11 від 30 серпня 2024 року; консультативному висновку спеціаліста - лікаря ортопеда травматолога від 19 вересня 2024 року; протоколі комп`ютерної томографії від 19 вересня 2024 року; протоколах проведення слідчих експериментів від 07 та 27 листопада 2024 року за участю ОСОБА_5 ; протоколі проведення слідчого експерименту від 11 листопада 2024 року за участю потерпілої; висновку експерта № 1171 від 25 листопада 2024 року; висновку експерта № СЕ-19/119-24/18783-ІТ від 28 листопада 2024 року; висновку судово-медичного експерта № 2036 від 22 листопада 2024 року.

26. Обвинувачений ОСОБА_5 , який також безпосередньо допитувався місцевим судом, вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, повідомив, що потерпіла бігла поза межами пішохідного переходу, контакту автомобіля з потерпілою не було, наїзд на потерпілу він не здійснював, а тілесне ушкодження вона могла отримати від падіння.

27. З огляду на позицію сторони захисту, місцевий суд допитав експертів ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , дослідив та оцінив наданий стороною захисту висновок експерта за результатами інженерно-транспортного дослідження № 84 від 10 грудня 2025 року. При цьому суд зазначив, що не бере його до уваги, тому що вихідні дані на підставі яких сформовано цей висновок, зокрема, власноручні показання ОСОБА_5 були надані 06 листопада 2025 року у приміщенні Хотінської селищної ради та отримані у не визначеному законом порядку збирання доказів.

28. При цьому суд перевірив доводи сторони захисту щодо того, що наїзду на потерпілу не відбулося та, спростовуючи їх, послався, зокрема на безпосередньо досліджені судом письмові докази, показання потерпілої та пояснення експерта ОСОБА_12 щодо того, що перелом правої п`яткової кістки у потерпілої не міг утворитися в результаті падіння з висоти власного зросту, оскільки це найміцніша та наймасивніша кістка стопи і перелом цієї кістки є можливим тільки внаслідок сильного удару, від дії тупого предмету та міг утворитися при ДТП, зокрема внаслідок падіння від удару з прискоренням. Сама собі завдати такого ушкодження потерпіла не могла. Крім того, суд взяв до уваги надані в судовому засіданні експертом ОСОБА_9 показання, відповідно до яких остаточна зупинка автомобіля за пішохідним переходом не спростовує того, що наїзд стався безпосередньо в межах пішохідного переходу, оскільки для спрацювання гальмівної системи потрібен певний час, протягом якого автомобіль долає відстань, а також звернув увагу, що не виключається відсутність характерних для ДТП пошкоджень на автомобілі, якщо контактна взаємодія була недостатньою для руйнування чи деформації деталі, або ж малопомітні пошкодження могли бути не зафіксовані особою, яка проводила такий огляд.

29. Зазначені показання експертів повністю узгоджуються з показаннями потерпілої та іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження.

30. Були перевірені місцевим судом і не знайшли свого підтвердження й посилання сторони захисту на недопустимість слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_8 та про недостовірність і недопустимість висновку експерта № СЕ-19/119-24/18783-ІТ від 28 листопада 2024 року. Спростовуючи такі твердження суд зазначив, що відмінності між продемонстрованими ОСОБА_5 та потерпілою ОСОБА_8 відомостями ДТП зумовлені суб`єктивними особливостями фіксаціями в пам`яті осіб. Також судом зазначено, що експертом ОСОБА_9 , який був безпосередньо допитаний у судовому засіданні було повідомлено, що наданих для дослідження матеріалів та вихідних даних було достатньо для експертного дослідження, суперечностей у постанові про призначення експертизи та інших джерелах вихідних даних ним не було виявлено.

31. Крім того, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції захисником ОСОБА_6 було подано клопотання про проведення комплексної медико-автотехнічної експертизи (т. 1 а.п. 32-34). Зазначене клопотання було розглянуте в судовому засіданні 06 жовтня 2025 року і ухвалою суд відмовив у його задоволенні, обґрунтувавши своє рішення тим, зокрема, що незгода сторони захисту із наданими експертними установами висновками не є підставою для призначення комплексної медико-автотехнічної експертизи, а стороною захисту не наведено достатніх обставин, які би свідчили про необґрунтованість експертних висновків, наявних у матеріалах кримінального провадження (т. 1 а.п. 202-207).

32. Також місцевим судом були перевірені обставини щодо проведення під час досудового розслідування з ОСОБА_5 слідчих дій без участі захисника з огляду на те, що він має фізичні вади. Суд послався на те, що сам ОСОБА_5 повідомив, що він не проінформував слідчого про наявність у нього будь-яких фізичних вад, зауважень до слідчих дій під час досудового розслідування у нього були відсутні. Зазначене також підтверджується протоколами слідчих експериментів за його участю від 07 та 27 листопада 2024 року та протоколом про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування та ознайомлення з ними від 29 листопада 2024 року, в яких він розписався не зазначивши про наявність у нього будь-яких зауважень (т. 1 а.п. 91 - 96, 103 - 105, 134).

33. Отже, дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК із точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що зібрані докази у їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення засудженим кримінального правопорушення.

34. За таких обставин дії ОСОБА_5 обґрунтовано кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК, а доводи про протилежне у касаційній скарзі є неспроможними.

35. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК.

36. Не погодившись із вироком місцевого суду захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу. Водночас захисник заявив клопотання про дослідження письмових матеріалів кримінального провадження, а саме: протоколів слідчих експериментів за участю потерпілої та від 27 листопада 2024 року - за участю ОСОБА_5 , висновку судового експерта № СЕ-19/119-24/18783-ІТ від 28 листопада 2024 року.

37. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд у судовому засіданні від 11 травня 2026 року, заслухавши всіх присутніх учасників апеляційного розгляду, в тому числі й захисника, якій підтримав своє клопотання про дослідження окремих письмових доказів, задовольнив таке клопотання та дослідив ті докази, про які було зазначено у клопотанні (т. 2 а.п. 112).

38. З огляду на зазначене доводи захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК, через не дослідження ним постанови про призначення експертизи, яка на його думку нерозривно пов`язана із самим висновком експерта, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, із яких вбачається, що сторона захисту ані в суді першої, ані апеляційної інстанцій не клопотала про витребування та долучення зазначеної постанови до матеріалів кримінального провадження та її дослідження в апеляційному суді.

39. Крім того Суд звертає увагу, що відповідно до послідовної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постанова про призначення окремої слідчої дії не є доказом у розумінні ст. 84 КПК.

40. Таким чином, суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою сторони захисту на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи у тому числі й аналогічні доводам касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви прийнятого рішення.

41. Спростовуючи посилання захисника на відсутність контакту транспортного засобу з потерпілою, суд послався на показання потерпілої, експерта ОСОБА_9 , зазначив про те, що доводи сторони захисту самі по собі не спростовують установлених судом фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди та не ставлять під сумнів висновок про наявність контактної взаємодії транспортного засобу з потерпілою саме під час перетину нею нерегульованого пішохідного переходу.

42. Обґрунтовуючи безпідставність посилань захисника в апеляційній скарзі на недопустимість протоколів слідчих експериментів за участю ОСОБА_5 , апеляційний суд послався на ті ж підстави, що були зазначені й місцевим судом при врахуванні цих доказів під час ухвалення обвинувального вироку. Крім того, зазначив, що самі по собі протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_5 не мають визначального значення для висновку про доведеність його винуватості. Та вказав, що стороною захисту під час судового та апеляційного розглядів не надано доказів про наявність обставин, які би безумовно свідчили про неможливість комунікації ОСОБА_5 із іншими учасниками слідчих дій за його участю, а отже не наведено таких даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 внаслідок фізичних вад не міг повною мірою реалізувати свої процесуальні права.

43. Також під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про необґрунтованість висновку експерта № СЕ-19/119-24/18783-ІТ від 28 листопада 2024 року. При цьому суд послався на те, що відповідно до змісту висновку та пояснень експерта, наданих ним у судовому засіданні, експертне дослідження проводилося шляхом співставлення часу, необхідного водію для виконання вимог п. 18.1 ПДР та зупинки транспортного засобу, з часом перебування пішохода у межах нерегульованого пішохідного переходу, до того ж при дослідженні експерт виходив з конкретних вихідних даних, отриманих у встановленому законом порядку, зокрема даних огляду місця події, результатів слідчого експерименту за участю потерпілої, під час якого було визначено час руху пішохода через проїзну частину. З огляду на зазначене суд відхилив доводи захисника про те, що експертом не визначено точну відстань від автомобіля до місця наїзду у момент виникнення небезпеки для руху.

44. До того ж на підставі аналізу матеріалів кримінального провадження зроблено висновок про те, що потерпіла ОСОБА_8 розпочала перехід проїзної частини по нерегульованому пішохідному переходу завчасно та перебувала у межах смуги руху автомобіля під керуванням ОСОБА_5 достатній проміжок часу (5,75 (5,76) с) для того, щоб водій об`єктивно мав можливість виявити пішохода, оцінити дорожню обстановку та виконати вимоги п. 18.1 ПДР, з огляду на що експерт дійшов висновку про наявність у водія технічної можливості уникнути ДТП шляхом своєчасного зниження швидкості та зупинки транспортного засобу

45. З огляду на матеріали кримінального провадження, апеляційним судом було визнано помилковим твердження захисника про суперечність висновків експерта, наявних у матеріалах кримінального провадження та про те, що вказівка у висновку експерта ОСОБА_10 про встановлення порушення ОСОБА_5 не лише п. 18.1, а й п. 12.3 ПДР, що на його думку свідчить про перебування потерпілої поза межами пішохідного переходу, оскільки посилання експерта на наявність у діях водія невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР не свідчить про встановлення факту переходу потерпілою проїзної частини поза межами нерегульованого пішохідного переходу та не спростовує встановлених судом фактичних обставин події. Водночас суд зазначив, що роблячи такий висновок експерт виходив із наданих йому вихідних даних щодо дорожньої обстановки та механізму події і дійшов висновку про необхідність дій водія як відповідно до вимог п. 18.1 ПДР, так і п. 12.3 ПДР - як загального обов`язку водія, передбаченого ПДР.

46. Були предметом апеляційного розгляду і доводи сторони захисту про те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання захисника про призначення комплексної комісійної медико-автотехнічної експертизи. На підставі наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, у тому числі і даними висновків експертиз, які не є суперечливими, цей суд дійшов правильного висновку про відсутність у суді першої інстанції підстав для призначення повторної чи додаткової експертизи за клопотанням захисника.

47. Є безпідставними твердження захисника про порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК через не зазначення мотивів щодо долі цивільного позову з урахуванням того, що володільцем джерела підвищеної небезпеки було визнано Хотінську селищну раду. Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги захисника вбачається, що в ній відсутній довід про неправильне вирішення місцевим судом цивільного позову (т. 2 а.п. 70-80). Не містить доводів щодо неправильного вирішення цивільного позову судом першої інстанції і касаційна скарга сторони захисту.

48. Натомість із вироку місцевого суду вбачається, що суд, пославшись на положення статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для відшкодування Хотінською селищною радою заподіяної потерпілій моральної шкоди, оскільки станом на 30 серпня 2024 року (день, коли відбулася ДТП) ОСОБА_5 в трудових відносинах з Хотінською селищною радою не перебував.

49. Доводи захисника про формальний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження.

50. Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 , дотримався норм кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.

51. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 березня 2026 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 11 травня 2026 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3