Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №750/8892/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 750/8892/23

провадження № 51-2968км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сім`яч Щорського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,

виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (надалі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення й встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що за обставин детально викладених в обвинувальному акті, він, будучи службовою особою підприємства, тобто перебуваючи на посаді генерального директора ПрАТ «Чернігівський завод радіоприладів» (надалі - ПрАТ«ЧЕЗАРА») у період часу з 31 грудня 2019 року по 31 грудня 2020 року, діючи умисно, всупереч вимог законодавства, достовірно знаючи про заборгованість зі сплати земельного податку у сумі 9 332 910, 64 грн, а також усвідомлюючи обов`язок і строки сплати земельного податку з юридичних осіб, всупереч черговості погашення заборгованостей, маючи достатньо грошових коштів на рахунках для погашення заборгованості по сплаті земельного податку спрямував наявні грошові кошти на інші поточні потреби підприємства та таким чином ухилився від сплати земельного податку на загальну суму 9332910, 64 грн, з яких основний платіж становить 8 872 709, 91 грн та пеня 460200 грн. Несплата земельного податку призвела до ненадходження коштів до місцевого бюджету у сумі 8872709, 91 грн, що згідно примітки до ст. 212 КК є особливо великим розміром.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 24 квітня 2026 року залишив без змін виправдувальний вирок місцевого суду.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Прокурор уважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає правилам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК), адже апеляційний суд не здійснив належного аналізу доводів, зазначених в апеляційній скарзі, не навів достатніх мотивів на їх спростування та залишив поза увагою аргументи сторони обвинувачення, які стосувалися оцінки доказів.

Зокрема, касатор не погоджується з думкою апеляційного суду щодо законності відхилення висновку судової економічної експертизи, оскільки ця експертиза проведена з дотриманням приписів КПК, є об`єктивною і такою, що доводить винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Також зазначає, що апеляційний суд не спростував тверджень прокурора щодо наявності на рахунках ПрАТ «ЧЕЗАРА» грошових коштів для сплати земельного податку про які було достеменно відомо ОСОБА_7 , однак вони скеровувалися на інші потреби, зокрема на надання та повернення поворотної фінансової допомоги, а не на сплату заборгованості по сплаті земельного податку, що вказує на наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК.

До того ж прокурор акцентує на тому, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги показання свідків про повернення ПрАТ «ЧЕЗАРА» у 2020 році грошових коштів кредиторам.

Крім того, на переконання прокурора, апеляційний суд необґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_7 як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК.

Отже, прокурор стверджує, що істотні порушення, допущені апеляційним судом призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню - ч. 3 ст. 212 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду адвокат виправданого подав заперечення на касаційну скаргу прокурора в яких зазначає про її необґрунтованість.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу, виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Зі змісту ст. 370 КПК України, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, який перевіряється в апеляційному порядку, воно повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.

Із приписів статей 7, 404, 419 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на них вичерпну відповідь.

Під час апеляційного розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Колегія суддів уважає необґрунтованими доводи прокурора про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції щодо недопустимості як доказів даних аналітичного дослідження фінансово-господарської діяльності від 30 серпня 2021 року № 45/25-01-08-13/14307392 та висновку судової економічної експертизи від 23 грудня 2022 року № 1687/1688/3163-3165/22-24.

Вирішуючи питання щодо допустимості згаданих доказів, апеляційний суд виходив з того, що сторона обвинувачення може залучати спеціаліста під час досудового розслідування для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів тощо). Водночас п. 7 ч. 4 ст. 71 КК закріплено право спеціаліста надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, а інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення - ч. 3 ст. 212 КК, відповідно до ст. 12 цього Кодексу є злочином, тому сторона обвинувачення, залучивши спеціаліста для надання аналітичного висновку, здійснила повноваження, не передбачені КПК. Зважаючи на те, що висновок експерта отримано на основі висновку аналітичного дослідження, який є недопустимим доказом, апеляційний суд правомірно вказав, що дані висновку судової економічної експертизи також є недопустимими доказами як похідні.

Колегія суддів погоджується з оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції, адже вона узгоджується з вимогами КПК та практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 24 червня 2025 року, справа № 172/1310/23.

Між тим, апеляційний суд наголосив, що судовим експертом фактично не здійснювались інші дії, окрім, як аналіз викладених в аналітичному висновку даних, виключно які, в даному випадку, стали вихідними для експерта і не більше. Тобто висновок судової економічної експертизи, на думку колегії суддів апеляційного суду, є по суті не висновком економічної експертизи, а виключно документальним підтвердженням висновків аналітичного дослідження фінансово-господарської діяльності, який в силу дії прямої заборони, передбаченої КПК, не може бути процесуальним джерелом доказів.

Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що спеціаліст ОСОБА_8 у аналітичному висновку зазначає, що службові особи ПрАТ «ЧЕЗАРА» не сплачували земельний податок за землі, які знаходяться у їх постійному користуванні, у результаті чого наявна заборгованість зі сплати земельного податку станом на 01 січня 2021 року в сумі 9 332 910,64 грн (основний платіж 8 872 709,91 грн, пеня 460200,73 грн), яка виникла у період 2016-2020 років, а експерт ОСОБА_9 у висновку вказує, що ця сума виникла у період з 31 грудня 2019 року по 31 грудня 2020 року, а за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2019 року підтвердити її неможливо. Тобто, сума заборгованості не змінилася, а періоди, коли вона виникла різняться, однак, аналіз методики цієї обставини експертом не висвітлюється. Земельний податок декларується щорічно, а сплачується щомісячно рівними частинами, але із висновку експерта взагалі не зрозуміло скільки ПрАТ «ЧЕЗАРА» заборгувало податку на землю за період з 31 грудня 2019 року по 31 грудня 2020 року, тобто за 2020 рік, що інкримінується ОСОБА_7 .

Водночас допитана у суді судовий експерт ОСОБА_9 пояснила, що фактично її експертиза проводилась для перевірки висновків аналітичного дослідження спеціаліста ОСОБА_8 , адже слідчим були поставлені такі питання, а інші економічні дослідження фінансово-господарської діяльності ПрАТ «ЧЕЗАРА» не проводились.

У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов думки про неконкретність обвинувачення, яке порушує право особи на захист та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідальність за ст. 212 КК може наставати лише за сукупності обов`язкових умов, коли: не сплачені податки, збори, інші обов`язкові платежі входять у систему оподаткування і введені в установленому законом порядку; об`єкт оподаткування передбачений відповідним законом; платник податку, збору, іншого обов`язкового платежу визначений як такий відповідним законом; механізм справляння податків і зборів (обов`язкових платежів), їх ставки та пільги щодо оподаткування визначені законами про оподаткування.

За змістом ст. 212 КК відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів, що входять у систему оподаткування, введені в установленому законом порядку і зараховуються до бюджетів чи державних цільових фондів, настає лише в разі, коли це діяння вчинено умисно.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 212 КК характеризується умислом. Тобто, особа, яка ухиляється від сплати податку, лише у тому разі усвідомлює суспільну небезпеку своєї поведінки, коли знає про відповідний податковий обов`язок і про те, як належним чином його слід виконувати.

Апеляційний суд переконаний, що в даних правовідносинах слід чітко з`ясувати чи платник податку знав про необхідність сплати плати за землю (податку), що є ключовим, оскільки якщо службова особа товариства знала про ці платежі, однак умисно їх не платили, то має місце ухилення від сплати плати за землю.

Отже, зазначеною статтею передбачено кримінальну відповідальність не за сам факт несплати в установлений строк податків, зборів, інших обов`язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати.

При визначенні розміру коштів, що не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів внаслідок ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів, не потрібно враховувати нараховані чи сплачені у зв`язку з цим штрафи й пеню, про що роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови від 08 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів».

Як видно з обвинувального акту, сторона обвинувачення вказувала, що ОСОБА_7 умисно ухилився від сплати земельного податку на загальну суму 9 332 910,64 грн, з яких основний платіж становить 8 872 709,91 грн та пеня 460 200 грн.

Однак, на думку апеляційного суду, з пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення не зрозуміло яким же він способом умисно ухилився від сплати земельного податку за період роботи з 31 грудня 2019 по 31 грудня 2020, тобто протягом 2020 року. Натомість, земельний податок по ПрАТ «ЧЕЗАРА» було задекларовано і частково сплачено за цей рік у розмірі 880,5 тис. грн, виходячи з фінансової платоспроможності підприємства, і не на шкоду державному замовленню Міністерства оборони України.

На спростування тверджень прокурора про те, що маючи у вказаний період загальну суму податкової заборгованості з податку на землю ОСОБА_7 скерував 2 808 150 грн на повернення поворотної фінансової допомоги, а не на сплату указаної заборгованості, а отже, умисно ухилився від сплати земельного податку, суд апеляційної інстанції зазначив, що така позиція є неспроможною та помилковою, адже розмір цих коштів не дає підстав для кримінального переслідування за ст. 212 КК. Інші податкові періоди ОСОБА_7 не інкримінуються.

Несплата податку або сплата його в меншій сумі, ніж передбачено відповідними законодавчими положеннями, сама по собі не є достатньою підставою для визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК. Для кваліфікації дій особи як ухилення від сплати податку сторона обвинувачення має довести прямий умисел особи, тобто що вона розуміла наявність у неї обов`язку сплатити податок у певному розмірі, який вона свідомо не виконала шляхом вчинення дій, спрямованих на ухилення від виконання такого обов`язку.

Як убачається з оскаржуваних рішень, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність доказів наявності у діях ОСОБА_7 об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК, яка характеризується ухиленням від сплати податків, що є обов`язковою ознакою злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК.

Колегія суддів погоджується із мотивами, викладеними в ухвалі суду апеляційної інстанції оскільки вони узгоджуються як з нормами кримінального, так і кримінального процесуального законів.

Обов`язок доказування винуватості обвинуваченого покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

Відповідно до положень ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно із ч. 2 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Із пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення видно, що він у період часу з 31 грудня 2019 року по 31 грудня 2020 року ухилився від сплати земельного податку на загальну суму 9332910, 64 грн, з яких основний платіж становить 8 872 709, 91 грн та пеня 460200 грн.

Проте, апеляційний суд доречно звернув увагу на те, що стороною обвинувачення не доведено яким саме чином та від сплати якої конкретної суми земельного податку ухилився ОСОБА_7 за період 31 грудня 2019 року по 31 грудня 2020 року, оскільки матеріали кримінального провадження містять суперечності в цій частині, адже з одного боку сторона обвинувачення покликається на докази в яких інкримінований борг земельного податку сформований в період з 2016-2020 років, а з іншого за період з 31 грудня 2019 року по 31 грудня 2020 року.

Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів, то прокурор по суті дала власну оцінку доказам винуватості ОСОБА_7 , відмінну від оцінки, наданої судом першої інстанції та перевіреної апеляційним судом, однак не обґрунтувала наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, на підставі яких судове рішення щодо останнього підлягало б безумовному скасуванню.

Беручи до уваги, що апеляційний суд здійснив належну і ґрунтовну оцінку доводів сторони обвинувачення і погодився з висновком суду першої інстанції, який виправдав ОСОБА_7 у зв`язку із недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК, колегія суддів уважає ухвалу апеляційного суду такою, що відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

З огляду на наведене вище істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3