Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №640/20244/16-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 640/20244/16-к

провадження № 51-2796км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

виправданого (відеоконференція) ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016220000000618 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 372 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він відповідно до наказу № 55 о/с від 11.02.2016, обіймаючи посаду оперуповноваженого Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта поліції та будучи службовою особою, 20 серпня 2015 року, перебуваючи за місцем своєї роботи у приміщенні Київського ВП ГУ НП в Харківській області, розташованого за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, 49, з метою штучного збільшення показників про розкриття кримінальних правопорушень та створення уявлення про проведення слідчих дій; отримавши доручення старшого слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_8 ; користуючись правами слідчого в порядку ст. 41 КПК України, склав завідомо недостовірні протоколи про проведення чотирьох слідчих дій про впізнання свідком ОСОБА_9 осіб за фотографіями та вніс завідомо неправдиві відомості до зазначених чотирьох протоколів пред`явлення осіб для впізнання за фотографіями від 20.08.2015 у кримінальному провадженні № 12015220490003577 від 28.07.2015 про нібито впізнання свідком ОСОБА_9 осіб, які скоювали кримінальні правопорушення, пов`язані з незаконним заволодінням транспортними засобами.

Крім того ОСОБА_7 , користуючись повноваженнями слідчого, сформувавши фіктивні чотири протоколи впізнання осіб за фотографіями, передав їх старшому слідчому СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області для долучення до кримінального провадження № 12015220490003577 від 28.07.2015, після чого було складено повідомлення про підозру ОСОБА_10 про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, й притягнено завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення.

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 372 КК України, у зв`язку з не доведенням того, що в діяннях обвинуваченого ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Вважає необґрунтованим висновок суду про відсутність в матеріалах провадження даних про те, що ОСОБА_7 є службовою особою - суб`єктом злочину, передбаченого ст. 366 КК України, а також, що відсутні докази наявності доручення слідчого ОСОБА_8 в порядку ст. 41 КПК України щодо проведення ОСОБА_7 необхідних слідчих дій щодо впізнання та складання відповідних протоколів.

Стверджує, що судами безпідставно не взято до уваги наказ № 55 ос від 11.02.2016, який підтверджує, що ОСОБА_7 був працівником правоохоронного органу, а також показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , які в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_7 станом на 20.08.2015 обіймав посаду оперуповноваженого Київського РВ ГУНП в Харківській області.

Судами не надана об`єктивна та належна оцінка показанням свідка ОСОБА_9 , який вказував, що він не пам`ятає, чи підписував будь-які протоколи, які складалися ОСОБА_7 , що підтверджує, на думку прокурора, саме винуватість ОСОБА_14 та факт події злочину.

Також судами залишено без належної уваги висновок судової почеркознавчої експертизи № 434 від 29.11.2016, де вказано, що підписи від імені ОСОБА_9 у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками № № 1, 2, 3, 4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_9 , а іншою особою, й вирішити питання, чи виконано підписи від імені ОСОБА_9 ОСОБА_15 , ОСОБА_7 або іншою особою не виявилось можливим.

Судами в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено про оцінку належності того факту, що, незважаючи на зазначення у протоколах впізнання за фотографіями про їх складання у приміщенні «Київського РВ», згідно з інформацією у книзі доставлених Київського ВП ГУНП в області ОСОБА_9 в день складання протоколів (20.08.2026) у відділі поліції не було. Ця обставина разом з іншими доказами також підтверджує факт внесення завідомо недостовірної інформації ОСОБА_7 до вказаних протоколів.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 і без задоволення апеляційну скаргу прокурора, належним чином не розглянув викладених у ній доводів, не навів переконливих мотивів для їх спростування.

У своїй ухвалі апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями про правильність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності в діянні ОСОБА_14 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, на кожен із доводів змістовної відповіді не дав, не розкрив суті зібраних у провадженні доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами, зазначеними в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції не виконав вимог кримінального процесуального закону, оскільки не дослідив усі докази, які, на думку прокурора, підтверджують винуватість виправданого у вчиненні інкримінованих діянь, й не надав власної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на положення статей 22, 23, 94, 95 КПК України.

На думку прокурора, апеляційний суд належним чином не перевірив і не спростував доводів апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, у тому числі не надав оцінки іншим важливим фактам.

Крім цього, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з оцінкою доказів судом першої інстанції, без належної перевірки не взяв до уваги доводи про необґрунтованість визнання протоколів впізнання за фотографіями, складеними ОСОБА_7 , недопустимими доказами в кримінальному провадженні у справі № 640/20583/15 за вироком Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2016 щодо ОСОБА_10 .

У порушення приписів ст.419 КПК України апеляційним судом не надано відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора, й без повного дослідження всіх обставин кримінального провадження, надання належної оцінки усім наявним у матеріалах кримінального провадження доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності, зроблено неправильний висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_7 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримала подану касаційну скаргу, вбачаючи доцільним скасування лише оскаржуваної ухвали апеляційного суду з призначенням нового апеляційного розгляду.

Захисник та виправданий заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди дотрималися цих вимог закону.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав невинуватим ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 372 КК України, у зв`язку з тим, що не доведено, що у діяннях обвинуваченого ОСОБА_7 є склад кримінальних правопорушень.

Цей висновок суд зробив із урахуванням аналізу доказів, що були надані суду, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони не підтверджують висунуте ОСОБА_7 обвинувачення поза розумним сумнівом.

Судом було надано належну оцінку показанням ОСОБА_7 , який свою вину не визнав, та вказував, що він дійсно працював оперуповноваженим в Київському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, де розслідувалась кримінальна справа щодо угону автомобілів. В ході проведення оперативних заходів був виявлений та затриманий громадянин ОСОБА_10 і слідчий, який розслідував цю справу, викликав свідка ОСОБА_9 , а той не приходив для допиту та впізнання. Тоді слідчий дав йому доручення провести впізнання зі свідком ОСОБА_9 . Він поїхав на місце, де працював ОСОБА_9 , і провів впізнання, привіз протоколи впізнання слідчому. Вказував, що складу злочину в його діях немає, умислу підроблення та штучного підвищення показників діяльності в нього не було, оскільки доказів провини ОСОБА_10 було достатньо і без протоколів впізнання.

В суді касаційної інстанції виправданий вказав, що належно склав протоколи слідчих дій, свідок ОСОБА_9 їх підписував. Чому експертиза вказала, що підписи в протоколах слідчих дій не належать ОСОБА_9 , не може пояснити.

Таким чином сам засуджений не заперечував, що на час вчинення інкримінованих йому подій він працював оперуповноваженим і мав доручення від слідчого на проведення зазначених слідчих дій, будучи суб`єктом відповідного кримінального правопорушення, тому доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтованість протилежної позиції місцевого суду через брак у матеріалах провадження певних документів в цілому є слушною, однак загальний висновок судів обох інстанцій про виправдання ОСОБА_7 здебільшого ґрунтується на іншому.

Зокрема судом також була надана оцінка показанням свідка ОСОБА_9 , який підтвердив, що у 2015 році він працював касиром на заправці «ОККО» по вул. С. Ковпака, 24 в м. Харкові, на автозаправку приїздив ОСОБА_7 й показував фото осіб для впізнання. Хоча ОСОБА_9 пояснив, що він не пам`ятає, чи підписував протоколи пред`явлення осіб для впізнання, але при цьому не заперечував факт приїзду на АЗС ОСОБА_7 , який показував йому фото ОСОБА_10 .

Окрім того, суд безпосередньо дослідив висновок почеркознавчої експертизи № 434 від 29.11.2016, де хоча і зазначено, про те, що підписи від імені ОСОБА_9 у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками № № 1, 2, 3, 4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_9 , а іншою особою, однак зазначеним експертним висновком не встановлено, що саме ОСОБА_7 виконав підписи від імені ОСОБА_9 у протоколі пред`явлення особи для впізнання.

При цьому у судовому засіданні місцевого суду свідок ОСОБА_16 , який був понятим на АЗС «ОККО» на вул. С. Ковпака в м. Харкові при проведенні слідчих дій щодо впізнання за фотографіями, показав, що понятим його попросив бути ОСОБА_7 , й коли вони зайшли всередину АЗС, то на столі співробітник поліції почав складати протокол та показував 4 фотографії, вони були у рядок на аркуші. Після цього в протоколі всі присутні, у тому числі другий понятий та касир, поставили свої підписи.

Таким чином, ОСОБА_7 стверджував, що слідча дія (впізнання за фотознімками) за участі свідка ОСОБА_9 була належно проведена; свідок ОСОБА_16 , який був понятим, такий факт підтверджував, а свідок ОСОБА_9 не заперечував пред`явлення йому фотознімків, лише вказував, що не пам?ятає, чи підписував процесуальні документи. При цьому також пояснював, що підпис у нього не стійкий, не завжди однаковий.

Крім того, судом було встановлено, що дослідженими доказами дійсно не підтверджується місце вчинення ОСОБА_7 інкримінованих дій, а саме приміщення Київського ВП ГУ НП в Харківській області, розташоване за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 49, оскільки всі допитані свідки в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_7 зустрів свідка ОСОБА_9 та складав протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за місцем роботи свідка, тобто на АЗС, що не суперечить вимогам ст. 228 КПК України.

Тому суд обґрунтовано зазначив, що факт складання протоколів впізнання за фотознімками за місцем роботи свідка ОСОБА_9 , а не у приміщенні відділу поліції, як зазначено у протоколах, не свідчить про недостовірність самої слідчої дії та фальсифікацію протоколів.

Враховуючи зміст указаних вище доказів, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при суперечливості змісту наявних доказів цілком обґрунтовано вийшов з необхідності тлумачення будь-яких сумнівів в оцінці доказів на користь сторони захисту, тому цілком підставно у цьому питанні надав перевагу показам свідка ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_9 підписував протоколи слідчих дій, у сукупності з іншими доказами над даними указаного вище висновку почеркознавчої експертизи.

З огляду на це, висновок судів нижчих інстанцій про те, що в інкримінованих ОСОБА_7 діяннях не доведено наявність складу відповідних кримінальних правопорушень, вбачається вмотивованим.

При цьому факт притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності в іншому кримінальному провадженні, в якому судом були визнані недопустимими доказами дані указаних вище протоколів впізнання за фотографіями, не впливає на обґрунтованість зазначених вище висновків судів обох інстанцій, оскільки факт доведеності чи не доведеності того, що такі протоколи підписував чи не підписував сам свідок ОСОБА_9 в тому провадженні конкретно не встановлювався.

На думку колегії суддів касаційного суду, суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги й обґрунтовано залишив її без задоволення, мотивувавши належним чином своє рішення.

Крім цього, апеляційний суд не надавав дослідженим місцевим судом доказам іншої оцінки, ніж та, що була надана судом першої інстанції. Навпаки, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо оцінки доказів, підкресливши необхідність тлумачення усіх сумнівів щодо доведеності вини особи на її користь.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції вмотивовано спростував доводи апеляційної скарги прокурора, й ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення; неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність колегія суддів касаційного суду не встановила.

Тому, керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3