Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №592/4102/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 592/4102/23

провадження № 51-2911км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Сумського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023200480000142 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Глухів Сумської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 липня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, без конфіскації майна.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він незаконно придбав та незаконно зберігав з метою збуту для отримання прибутку особливо небезпечну психотропну речовину амфетамін, яку у нього 13.01.2023 під час затримання у ході обшуку було вилучено, загальною масою 3,4625 г, що є великим розміром.

Вироком Сумського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 липня 2023 року щодо ОСОБА_7 було скасовано в частині призначення покарання та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України було призначено покарання у виді позбавлення волі строком 6 років з конфіскацією майна, крім житла. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання особі обвинуваченого й тяжкості кримінального правопорушення через суворість з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованих висновків щодо відсутності у матеріалах провадження даних про щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Посилається на те, що ОСОБА_7 надав інформацію про пароль до свого телефона, чим сприяв розкриттю кримінального правопорушення, а також надавав потрібну інформацію органу досудового розслідування, внаслідок чого у відносно короткі строки після проведення всіх необхідних експертиз справу було скеровано до суду.

ОСОБА_7 не порушував умов запобіжного заходу у виді домашнього арешту, не вчинив нового злочину, що є підтвердженням щирого каяття.

Окрім того, кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинено вперше, він задовільно характеризується, є особою молодого віку, має хворобливий стан здоров`я, повністю визнав вину.

Зазначає, що сукупність всіх цих обставин істотно знижує ступінь суспільної небезпеки як вчиненого діяння, так і особи обвинуваченого, що є достатньою підставою для застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України.

На думку сторони захисту, суд апеляційної інстанції не здійснив належного аналізу пом`якшуючих обставин та призначив покарання, яке є надмірно суворим, непропорційним і таким, що не відповідає засадам справедливості й індивідуалізації покарання.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 307 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом і розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: 1) вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; 2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення й іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України й тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, на підставі положень ст. 69 КК України врахував дані про особу винного; декілька обставин, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину; вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим вперше, задовільну характеристику, молодий вік обвинуваченого та його хворобливий стан, а також повне визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції зробив висновок, що ці обставини дають підстави для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 69 КК України й постановляючи новий вирок, обґрунтовано вказав, що суд першої інстанції належним чином не умотивував, яким саме чином встановлені судом обставини, що пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення ОСОБА_7 навіть мінімального покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України визнається у цьому випадку явно недоцільним і несправедливим.

Окрім того, як правильно вказав апеляційний суд, поза належною увагою суду першої інстанції залишилося те, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, а спосіб його вчинення свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки, оскільки засуджений незаконно з метою збуту зберігав особливо небезпечну психотропну речовину амфетамін у великому розмірі.

Також, як правильно зазначив апеляційний суд, обставини, визнані місцевим судом такими, що пом`якшують покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення вперше, задовільна характеристика, його молодий вік та хворобливий стан, лише характеризують особу ОСОБА_7 й не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, оскільки не пов`язані безпосередньо з обставинами його вчинення, формою вини, мотивом і метою кримінального правопорушення, а також не впливають істотно на характер і ступінь суспільної небезпечності діяння.

В контексті доводів касаційної скарги захисника про необґрунтованість виключення апеляційним судом окремих обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , й були визнані такими вироком місцевого суду, колегія суддів касаційного суду вбачає таке.

За змістом обвинувального акту в провадженні досудовим розслідуванням було встановлено наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 однієї обставини, що пом`якшує покарання, а саме щирого каяття.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд у суді першої інстанції здійснювався в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. Місцевий суд допитав обвинуваченого, дослідив матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, на підставі чого дійшов переконання про доведеність його винуватості й про наявність обставин, які пом`якшують покарання, серед яких: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вчинення винним кримінального правопорушення вперше, задовільна характеристика винного, молодий вік винного, хворобливий стан здоров`я винної особи, повне визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 22 квітня 2026 року були заслухані пояснення обвинуваченого, дослідженні документи, які характеризують особу винного, були з`ясовані позиції щодо поданої апеляційної скарги прокурора, проведені судові дебати й обвинувачений виступив з останнім словом. При цьому будь-які докази не досліджувалися й обвинуваченого повторно допитано не було.

Відповідно до змісту ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, крім іншого, обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання.

За змістом нового вироку апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у обвинуваченого таких двох обставин, що пом`якшують покарання, як 1) щирого каяття та 2) усунення заподіяної шкоди.

При цьому обставина щодо усунення заподіяної шкоди, як указувалося вище, місцевим судом й не визнавалася такою, що пом`якшує покарання, серед багатьох інших визнаних місцевим судом такими обставин.

Відтак необхідно відзначити, що вказаний висновок про відсутність зазначених двох обставин, що пом`якшують покарання, апеляційний суд зробив без дослідження доказів під час апеляційного провадження, встановивши при цьому інші обставини, що підлягають доказуванню згідно з положеннями ст. 91 КПК України (тобто встановивши їх відсутність).

Верховний Суд вважає, що такий висновок апеляційного суду зроблений без належного врахування положень статей 23, 91 КПК України.

Однак з огляду на те, що ОСОБА_7 апеляційним судом було призначено мінімальне основне покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України з призначенням обов`язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна (крім житла), й підстав для застосування положень статей 69, 75 КК України на ґрунті доводів касаційної скарги захисника колегія суддів касаційного суду не вбачає, зазначене порушення не тягне за собою доцільність скасування чи зміни оскаржуваного вироку апеляційного суду.

На думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд призначив ОСОБА_7 покарання, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним, достатнім і справедливим.

Тому, керуючись положеннями статей 412, 434, 440, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Сумського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3