Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №369/13792/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: витребування майна із чужого незаконного володіння

Дата: 08 вересня 2026 р.

Справа: №369/13792/25

Суддя: Карпенко Світлана Олексіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 369/13792/25

провадження № 61-875св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Карпенко С. О.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько Ангеліна Павлівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян Армен Рафікович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., та касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило Ілля Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня

2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та вимог заяв про забезпечення позову

4 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А. П., в якому просив витребувати від ОСОБА_2 земельні ділянки, розташовані

на АДРЕСА_1 , цільовим призначенням яких для будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови):

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:5006 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2376110432224);

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0236 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2458669032120);

- площею 0,1615 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0217 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2316348832000);

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0007 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2495802432120);

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0194 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2545044332120).

В обґрунтування позову вказував, що він був власником вказаного нерухомого майна та передав його в іпотеку ОСОБА_2 на забезпечення виконання свого зобов`язання з повернення боргу за договором позики, укладеним цими ж сторонами. Позивач не виконав зобов`язання з повернення суми боргу, у зв`язку з чим на підставі іпотечного застереження іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки, зареєструвавши право власності на іпотечне майно за собою.

На думку позивача, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням визначеної законодавством процедури.

Разом з позовом подав заяву про його забезпечення, в якій просив накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначав, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. За інформацією з веб-сайту Судова влада України до ОСОБА_2 пред`явлено позови в інших справах, а саме у справах №№ 367/5414/17 (про стягнення штрафних санкцій), 367/10292/24 та 367/4173/25 (про стягнення заборгованості з оплати за електричну енергію), 756/4437/24 (про стягнення інфляційних втрат та 3% річних), 367/6941/20 (про стягнення заборгованості за користування електричною енергією). На думку позивача, існування у ОСОБА_2 боргових зобов`язань свідчить про ймовірність відчуження ним спірних земельних ділянок для виконання цих зобов`язань.

19 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А. П., в якій просив витребувати від ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,7611 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування уточненого позову позивач посилався на те, що 11 серпня

2025 року ОСОБА_2 об`єднав земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194, внаслідок чого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388

площею 0,7611 га.

14 серпня 2025 року ОСОБА_2 продав земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, площею 0,7611 га ОСОБА_3 на підставі укладеного цими сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А. П.

На думку позивача, зазначені дії направлені на незаконне позбавлення його права власності на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_3 є батьком дружини ОСОБА_2 та був обізнаний про виникнення спору щодо цього майна, тому є недобросовісним набувачем.

19 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення уточненого позову, в якій просив накласти арешт на земельну ділянку площею 0,7611 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови),

на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову від 19 серпня 2025 року зазначав, що після пред`явлення позову ОСОБА_2 , попередньо об`єднавши спірні земельні ділянки, відчужив їх ОСОБА_3 , що призвело до необхідності зміни позовних вимог та залучення співвідповідачем у справі нового власника земельної ділянки. Позивач вважав, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня

2025 року, постановленою суддею Скрипник О. Г., відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 об`єднав вказані земельні ділянки в одну ділянку, яку продав ОСОБА_3 . Вирішуючи питання про забезпечення позову, підлягають врахуванню не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Встановивши, що вжиття заходів забезпечення позову порушуватиме права та інтереси

ОСОБА_3 (власника об`єднаної земельної ділянки), який не є учасником спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 серпня

2025 року, постановленою суддею Скрипник О. Г., відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388.

Суд першої інстанції зазначив про ненадання позивачем доказів реального наміру відповідача ОСОБА_3 відчужити земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, тому відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2025 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 серпня 2025 року задоволено.

Скасовано ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 19 серпня 2025 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 серпня 2025 року і ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,7611 га з кадастровим

номером 3222487001:01:008:0388, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови),

на АДРЕСА_1 ; заборонено будь-яким способом суб`єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження нерухомого майна, а також заборонено третім особам вчиняти будь-які дії (передача в оренду, користування, виготовлення технічної документації на поділ/виділ/об`єднання) стосовно нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими припущення ОСОБА_1 про високу ймовірність відчуження, реєстрації, поділу, об`єднання, зміни конфігурації відповідачами спірної земельної ділянки, що, в свою чергу, може призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав/інтересів позивача, у разі задоволення позову. Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвали суду першої інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У січні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року і залишити в силі ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня

2025 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 29 серпня 2025 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої

Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 12 лютого 2020 року

у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., зазначає про неврахування апеляційним судом того, що:

- позивач не надав доказів на підтвердження можливості або наміру відповідачів відчужити спірну земельну ділянку;

- в матеріалах справи відсутня вартісна оцінка земельної ділянки, що унеможливлює встановлення співмірності вжитого судом заходу забезпечення позову з ціною позову;

- як забезпечення позову в частині заборони третім особам вчиняти будь-які дії (передача в оренду, користування, виготовлення технічної документації на поділ/виділ/об`єднання) сприятиме виконанню рішення суду у разі задоволення позову.

Також заявник зазначає про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 лютого 2021 року

у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20), за яким, на думку заявника, неможливим є забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, власником якого відповідач не є.

У лютому 2026 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року і залишити в силі ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня

2025 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 29 серпня 2025 року.

Касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від:

- 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання про накладення арешту, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу;

- 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23), в якому зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Також ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від:

- 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18), про те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджене доказами існування фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяв;

- 10 квітня 2019 року у справі № 308/13212/15-ц (провадження № 61-706св19),

від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) про застосування частини третьої статті 150 ЦПК України щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами;

- 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), про те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України;

- 31 січня 2024 року у справі № 201/4160/19 (провадження № 61-10524св23), відповідно до якого, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом;

- 5 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19), в якому касаційний суд вказав на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи. Про неможливість накладення арешту на майно, власником якого є не відповідач, Верховний Суд зазначав у постановах від 9 травня 2024 року у справі № 824/2/24 (провадження № 61-1444ав24), від 24 лютого

2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20), від 21 квітня

2021 року у справі № 372/333/20 (провадження №61-19492св20), від 21 квітня

2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня

2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-7109св25);

- 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23), в якому зазначено, що арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпорядження майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанова Верховного Суду від 17 червня 2022 року

у справі № 908/2382/21 та постанова Верховного Суду від 14 лютого

2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)). Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним;

- 15 грудня 2021 року у справі № 758/2776/21 (провадження № 61-16641св21), про те, що забезпечення позову шляхом задоволення тотожних позову вимог є грубим порушенням положень частини десятої статті 150 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., вказує, що:

- на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови він не був залучений до участі у справі і суд апеляційної інстанції вирішив питання про його права та обов`язки, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду;

- апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, неповідомивши його належним чином про дату, час і місце судового засідання, що відповідно

до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Позиція інших учасників справи

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крихта А. А. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., та відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., в яких зазначила про безпідставність доводів касаційних скарг і правильність висновків суду апеляційної інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, оскільки застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17(провадження № 14-88цс20), у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2024 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 9 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., були доводи заявника про порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини першої,

частини третьої та десятої статті 150 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 4 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

4 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А. П., в якій просив витребувати від ОСОБА_2 земельні ділянки, розташовані

на АДРЕСА_1 , цільовим призначенням яких для будівництво обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови:

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:5006 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2376110432224);

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0236 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2458669032120);

- площею 0,1615 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0217 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2316348832000);

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0007 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2495802432120);

- площею 0,1499 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0194 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2545044332120).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначав, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Вказав, що за інформацією з веб-сайту Судова влада України до ОСОБА_2 пред`явлено позови в інших справах, а саме у справах №№ 367/5414/17 (про стягнення штрафних санкцій), 367/10292/24 та 367/4173/25 (про стягнення заборгованості з оплати за електричну енергію), 756/4437/24 (про стягнення інфляційних втрат та 3% річних), 367/6941/20 (про стягнення заборгованості за користування електричною енергією). На думку позивача, існування у ОСОБА_2 боргових зобов`язань свідчить про ймовірність відчуження ним спірних земельних ділянок для виконання цих зобов`язань.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня

2025 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194.

В обґрунтування уточненого позову позивач посилався на те, що 11 серпня

площею 0,7611 га.

на АДРЕСА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 серпня

2025 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388.

Скасовано ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 19 серпня 2025 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 серпня 2025 року скасувати і ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову:

- накладено арешт на земельну ділянку земельну ділянку площею 0,7611 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), на АДРЕСА_1 ;

- заборонено будь-яким способом суб`єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційній дії щодо відчуження нерухомого майна;

- заборонено третім особам вчиняти будь-які дії (передача в оренду, користування, виготовлення технічної документації на поділ/виділ/об`єднання) стосовно нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзивів на них, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року

у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання про накладення арешту, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, а й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Щодо постанови апеляційного суду в частині скасування ухвали суду першої інстанції від 19 серпня 2025 року, якою вирішено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 4 серпня 2025 року

У постанові Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову».

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня

2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня

2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23).

Про неврахування зазначених висновків судом апеляційної інстанції зазначає ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 752/22157/20 (провадження № 61-4734св25) вказано, що: «до видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої

статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4

частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить відповідачу.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про витребування з його власності земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194. 4 серпня 2025 року цей позов ОСОБА_1 просив забезпечити шляхом накладення арешту на спірні п`ять земельних ділянок.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня

На час постановлення судом першої інстанції ухвали від 19 серпня 2025 року:

- земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194 не існувало як об`єктів речових прав;

- позивач не просив накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, яка утворилася внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194;

- власник земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388 - ОСОБА_3 до участі у справі в будь-якому статусі залучений не був.

Постановляючи ухвалу від 19 серпня 2025 року, місцевий суд зазначив, що

ОСОБА_2 об`єднав вказані земельні ділянки в одну ділянку, яку продав

ОСОБА_3 . Вирішуючи питання про забезпечення позову, підлягають врахуванню не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Встановивши, що вжиття забезпечення позову порушуватиме права та інтереси ОСОБА_3 (власника об`єднаної земельної ділянки), який не є учасником спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову від 4 серпня 2025 року (у виді накладення арешту на земельні ділянки

з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194).

Ухвалюючи постанову в частині скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2025 року, суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких вважав зазначене судове рішення таким, що постановлене з порушенням норм процесуального права або з неправильно застосованим матеріальним правом.

Крім того, суд апеляційної інстанції не ухвалив нового судового рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої ним разом з позовною заявою 4 серпня 2025 року.

Суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, повно встановивши обставини справи, враховуючи вказані норми процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, правильно застосувавши норми права, і ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, яке суд апеляційної інстанції скасував помилково.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Тому колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., в частині скасування ухвали суду першої інстанції від 19 серпня 2025 року, якою вирішено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 4 серпня 2025 року, що є підставою для скасування постанови Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у вказаній частині і залишення в силі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2025 року.

Щодо постанови апеляційного суду в частині скасування ухвали суду першої інстанції від 29 серпня 2025 року, якою вирішено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 19 серпня 2025 року

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути встановлена наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року

у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) наголосила, що з 15 грудня

2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) існування спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (частина друга

статті 150 ЦПК України).

У справі, що переглядається, предметом позову є витребування від ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,7611 га з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), на АДРЕСА_1 .

У порядку забезпечення позову позивач просив суд, зокрема, накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову в цій частині, позивач посилався на те, що 11 серпня 2025 року ОСОБА_2 об`єднав земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194, внаслідок чого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388 площею 0,7611 га, яку продав ОСОБА_3 .

Як вважає позивач, зазначені дії направлені на незаконне позбавлення його права власності на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_3 є батьком дружини ОСОБА_2 та був обізнаний про виникнення спору щодо спірного майна, тому є недобросовісним набувачем.

Забезпечення позову, на думку позивача, спрямоване на усунення можливості зловживання відповідачами своїми правами, оскільки після пред`явлення позову ОСОБА_2 вчинив дії, направлені на відчуження спірного майна ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 вказував, що забезпечення позову арештом майна направлено на недопущення переходу права власності на спірне майно до третіх осіб, що може значно ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову; призведе до необхідності звернення позивача до суду з новими позовами для захисту своїх прав та інтересів.

Судом апеляційної інстанції встановлено існування спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачем заходу забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388 із заявленими позовними вимогами.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду погоджується та наголошує, що забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388 є тимчасовим обмеженням задля охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і можливих задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року

у справі № 910/1040/18.

Постанова апеляційного суду в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388 не впливає на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_2 , тому доводи його касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Доводи касаційної інстанції ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., про неврахування апеляційним судом висновків:

- Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 лютого 2020 року

у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) та 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23 і висновків Верховного Суду щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами (в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388) є безпідставними, оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду в цій частині таким висновкам не суперечить;

- Верховного Суду, викладених у постанові від 17 жовтня 2018 року

у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18) не спростовують висновків апеляційного суду у відповідній частині, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції;

- Верховного Суду, викладених у постанові від 15 грудня 2021 року

у справі № 758/2776/21 (провадження № 61-16641св21), оскільки застосований апеляційним судом вид забезпечення позову (накладення арешту на земельну ділянку) не є тотожним позовним вимогам (витребування земельної ділянки).

Крім того, безпідставними є посилання ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), про те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Апеляційний суд правильно розцінив подану ОСОБА_1

19 серпня 2025 року уточнену позовну заяву як зміну підстав позову, що узгоджується із зазначеним висновком Верховного Суду.

Не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції і аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 січня

2024 року у справі № 201/4160/19 (провадження № 61-10524св23) (одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається), оскільки у справі, яка переглядається, відсутні підстави вважати, що уточненою позовною заявою змінено предмет позову. Земельна ділянка з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388 утворилася внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487001:01:008:5006, 3222487001:01:008:0236, 3222487001:01:008:0217, 3222487001:01:008:0007, 3222487001:01:008:0194, які були предметом позову, пред`явленого ОСОБА_1 4 серпня 2025 року.

Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_3 про те, що на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови він не був залучений до участі у справі, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, а саме уточненим ОСОБА_1. 19 серпня 2025 року позовом, поданим до суду першої інстанції, в якому він визначив ОСОБА_3 співвідповідачем, та клопотанням про залучення останнього співвідповідачем.

Посилання ОСОБА_3 на розгляд судом апеляційної інстанції справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, є безпідставними. Апеляційний суд відповідно до вимог

статей 368 та 369 ЦПК України розглянув апеляційну скаргу заявника в порядку письмового провадження, оскільки апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що постанова апеляційного суду в частині забезпечення позову накладенням арешту

на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388 ухвалена з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України залишає касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило І. А., у вказаній частині без задоволення, а постанову апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про існування правових підстав для забезпечення позову шляхом заборони будь-яким способом суб`єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційній дії щодо відчуження нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23) зазначено, що арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпорядження майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 та від 14 лютого 2024 року

у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Про неврахування Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23) зазначав ОСОБА_3 у касаційній скарзі.

За таких обставин, враховуючи предмет позову у цій справі, не є необхідним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.

Тому постанова суду апеляційної інстанції в частині заборони будь-яким способом суб`єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційній дії щодо відчуження нерухомого майна, підлягає скасуванню, ухвала суду першої інстанції від 26 серпня 2026 року в цій частині - зміні в її мотивувальній частині, а в резолютивній частині зазначена ухвала місцевого суду у цій частині підлягає залишенню в силі.

Щодо вжиття апеляційним судом заходів забезпечення позову шляхом заборони третім особам вчиняти будь-які дії (передача в оренду, користування, виготовлення технічної документації на поділ/виділ/об`єднання) стосовно нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає, що зміст резолютивної частини постанови апеляційного суду свідчить, що відповідна заборона стосується усього нерухомого майна ОСОБА_3 .

Вжиття заходів забезпечення позову щодо усього нерухомого майна ОСОБА_3 з урахуванням того, що в цій справі заявлено позовні вимоги про витребування від нього тільки земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388, є неспівмірним, суперечить частині третій статті 150 ЦПК України та висновкам Верховного Суду щодо її застосування, викладеним у постановах від 10 квітня

2019 року у справі № 308/13212/15-ц (провадження № 61-706св19),

від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

Про неврахування апеляційним судом вказаних висновків Верховного Суду зазначав ОСОБА_3 у касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі в цій частині не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права, оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині забезпечення позову забороною третім особам вчиняти будь-які дії (передача в оренду, користування, виготовлення технічної документації на поділ/виділ/об`єднання) стосовно нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , підлягає зміні шляхом зазначення, що відповідна заборона стосується виключно земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом наведених правових норм, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду), судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо судом касаційної інстанції скасоване судове рішення і ухвалене нове, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, в тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним

справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, тому відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян Армен Рафікович, та касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Жило Ілля Анатолійович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року в частині:

- скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 19 серпня 2025 року скасувати із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції;

- заборони будь-яким способом суб`єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційній дії щодо відчуження нерухомого майна скасувати, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року у зазначеній частині змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови із залишенням в цій частині в силі резолютивної частини ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року;

- заборони третім особам вчиняти будь-які дії (передача в оренду, користування, виготовлення технічної документації на поділ/виділ/об`єднання) стосовно нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , змінити шляхом зазначення, що відповідна заборона стосується виключно земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:0388;

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач СуддіС. О. Карпенко А. А. Калараш І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua