Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №759/13055/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 759/13055/21

провадження № 61-1265св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва у складі судді Журибеди О. М. від 21 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П., від 17 грудня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І. про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 , складеного 11 березня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І., за реєстровим № 260.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповіт ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І., за яким він все своє майно заповів на користь сина ОСОБА_2 складений з дотримання вимог закону, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, а позивачем в свою чергу не доведено наявність підстав для визнання заповіту недійсним. Тому штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт недійсним, коли нотаріус посвідчив заповіт, не відповідає засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача.

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000, 00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що представником відповідача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, а саме: договір № 19/11 про надання правової/правничої допомоги від 24 листопада 2022 року, акт про надання правової допомоги № 1 від 06 лютого 2025 року відповідно до договору про надання правової допомоги № 19/11 від 24 листопада 2022 року, відповідно до якого вартість наданих юридичних послуг становить 45 000, 00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року задоволено частково. Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року змінено, зменшено суму витрат на професійну правничу допомогу з 45 000, 00 грн до 20 000, 00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Тобто доводи ОСОБА_1 , що матеріали справи не містять доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу не заслуговують на увагу, оскільки представником відповідача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

28 січня 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року (повний текст складено 30 грудня 2025 року), в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Підставою касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача надала до суду відповідні докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 24 листопада 2022 року з зазначенням вартості послуги у розмірі 45 000, 00 грн та акт про надання правничої допомоги від 06 лютого 2025 року без детального опису наданих послуг і їх вартості, які клієнт (відповідач) прийняв, проте їх не оплатив.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що документи на підтвердження понесених судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу були подані до суду в установленому законом порядку та строк. Перевіряючи законність додаткового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо достатності поданих доказів, проте визнав, що розмір гонорару адвоката визначений стороною відповідача є завищеним, а тому необхідно зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 45 000 грн до 20 000 грн.

Проте з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 не згоден, оскільки суди попередніх інстанцій залишили поза увагою відсутність доказів оплати адвокатських послуг, до того ж не врахували при вирішені питання про розподіл судових витрат положення пункту 2 частини другої статті 137 ЦПК України, а саме, що розмір суми, що підлягає оплаті в порядку компенсації витрат адвоката встановлюється на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Іншими словами клієнт може домовлятися з адвокатом щодо розміру гонорару та строках його оплати (як під час розгляду справи так і оплати в майбутньому) на свій розсуд, проте коли він виявив бажання відшкодувати понесені ним витрати та подав заяву про розподіл судових витрат, то в даному випадку має підтвердити їх оплату відповідними доказами. Отже, при визначенні суми відшкодування (компенсації) витрат адвоката суд має керуватися даною нормою права та виходити з критерію реальності понесених витрат на правничу допомогу.

ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги від 24 листопада 2022 року з адвокатом Западнюк Н. І., яким визначений фіксований розмір гонорару у розмірі 45 000, 00 грн. Також до заяви про ухвалення додаткового рішення, крім копії вищевказаного договору було долучено акт про надання правової допомоги № 1 від 06 лютого 2025 року, який містить лише перелік наданих адвокатом послуг та загальний розмір вартості перелічених послуг у розмірі 45 000, 00 грн. Отже, матеріали справи не містять доказів фактичного понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, Мазуром О. П. не надано до суду жодного доказу про реальну оплату послуг адвоката, а наявні у справі докази не містять таких даних на підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу. Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та помилково ухвалили оскаржувані судові рішення з порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду м. Києва.

24 квітня 2026 року цивільна справа № 759/13055/21 надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2026 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Западнюк Н. І. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначають, що касаційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою щоб навмисно не виконувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року у справі № 759/13055/21. Крім того вказують, що позивач та його представник зловживають процесуальними правами, а саме звернулись до суду з позовною заявою проте в судові засідання не ходили. Також у відзиві зазначено, що професійна правова допомога надавалась завжди вчасно, якісно, з наведенням практики Верховного Суду, та враховуючи складність справи, вимушені були звернутись із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 759/13055/21. Представником ОСОБА_2 - адвокатом Западнюк Н. І. було надано акт з детальним описом робіт, витраченого адвокатом Западнюк Н. І. реального часу на їх виконання та інших витрат пов`язаних із судовою справою на загальну суму у розмірі 45 000, 00 грн. Позивачем та його представником не було подано клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката. Відтак позивач або його представник мали б бути присутніми в судових засіданнях, та користуватись належними їм правами та обов`язками, подавати клопотання та інші документи, однак не були присутні в судових засіданнях та грубо їх ігнорували.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Позивач ОСОБА_1 , являється сином померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

При житті ОСОБА_3 залишив заповіт від 28 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаленко О. І., за реєстровим № 150, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 .

Пізніше, ОСОБА_3 залишив заповіт 11 березня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І., за реєстровим № 260, яким все своє майно заповів своєму сину ОСОБА_2 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т. В. від 26 листопада 2021 року заведено спадкову справу до майна померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також згідно копії спадкової справи з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - сини померлого, ОСОБА_4 - сестра померлого, ОСОБА_5 - сестра померлого, ОСОБА_6 - сестра померлого.

18 лютого 2025 року від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення суду, в якій просять суд ухвалити додаткове судове рішення та стягнути судові витрати (витрати на правову допомогу) у розмірі 45 000, 00 грн. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Заяву представника відповідача задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000, 00 грн.

Не погодившись із додатковим рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив додаткове рішення суду скасувати, постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнили частково. Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року змінено, зменшено суму витрат на професійну правничу допомогу з 45 000, 00 грн до 20 000, 00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, у задоволенні якого було відмовлено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року. Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Відповідач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, на підтвердження понесених витрат відповідач надав до суду відповідні докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 24 листопада 2022 року з зазначенням вартості послуги у розмірі 45 000, 00 грн та акт про надання правничої допомоги від 06 лютого 2025 року без детального опису наданих послуг і їх вартості, які клієнт (відповідач) прийняв, проте їх не оплатив.

Суд апеляційної інстанції змінив додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року, оскільки встановив, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, а тому зменшив розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з 45 000 грн до 20 000 грн.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, припинення порушення прав й стримування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21 липня 2025 року у справі № 909/399/24 (провадження № 12-37гс25) вказала наступне:

«- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду;

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови КГС ВС від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21 та від 31 травня 2022 року у справі № 917/304/21);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15ц);

- потрібно розрізняти наслідки несвоєчасного подання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №161/5317/18)».

Аналогічні положення містяться у змісті частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України.

У додатковій постанові від 16 вересня 2026 року у справі № 911/1138/25 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на постанову від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату фіксованого гонорару чи гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи таке питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній додатковій постанові зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Відтак, установивши, що ОСОБА_1 , під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і під час її апеляційного перегляду заперечував проти задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу не заслуговують на увагу.

Водночас, з урахуванням складності справи, обсягу наданих послуг, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення апеляційної скарги про відшкодування судових витрат з огляду на те, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

З урахуванням результатів апеляційного перегляду справи та належного обґрунтування апеляційним судом розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу з огляду на принципи пропорційності та співмірності, а також необґрунтованих доводів позивача, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ щодо судових витрат за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії», «Єчюс проти Литви» та «Лавентс проти Латвії», пункти 79, 112 і 154 відповідно).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди першої та апеляційної інстанції забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, а оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк