Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №725/9489/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 725/9489/25

провадження № 61-5919св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2026 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення дитини на вихованні та утриманні батька.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25 липня 2016 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб, під час перебування у якому

ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син - ОСОБА_3 .

3. Вказував, що спільне життя з відповідачкою не склалося через різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Подружні відносини не підтримують більше одного року, спільного бюджету не мають.

4. З урахуванням вищезазначеного вважав, що збереження шлюбу

є неможливим, а призначення будь-яких строків для примирення є недоцільним. Спору про поділ спільного майна між позивачем та відповідачкою немає.

5. Також зазначав, що спільний із відповідачкою син проживає з ним та перебуває на його повному утриманні та забезпеченні, з приводу чого між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у його вихованні.

6. З урахуванням вищевказаного ОСОБА_1 просив суд:

- розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований

25 липня 2016 року Виконавчим комітетом Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, актовий запис №21;

- після розірвання шлюбу неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити проживати з батьком ОСОБА_1 , на його самостійному вихованні та повному утриманні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 липня

2016 року Виконавчим комітетом Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, актовий запис №21, розірвано.

Неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено проживати з батьком ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його самостійному вихованні та повному утриманні.

8. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, районний суд мотивував своє рішення тим, що в ході розгляду справи встановлено, що спільне життя сторін не склалося через різні погляди на сімейне життя. Фактичні шлюбні відносини та ведення спільного господарства між позивачем і відповідачкою припинені, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про неможливість збереження сім`ї, оскільки вона остаточно розпалася, а шлюб сторін на цей час має формальний характер. Урахувавши наведене та фактичні взаємини сторін, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, укладеного між позивачем та відповідачкою.

9. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині вирішення питання про місце проживання дитини, районний суд зауважив, що оскільки позивач з дитиною проживає окремо від відповідачки, а сторони дійшли взаємної згоди щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, участь батьків у вихованні дитини, визначену у договорі, укладеному між батьками, суд вважав, що вищевказана вимога підлягає задоволенню.

10. Також суд узяв до уваги визнання відповідачкою позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

11. Не погоджуючись із рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівців від 16 грудня 2025 року в частині залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив його в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду.

12. Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року залучено до участі у справі № 725/9489/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Службу у справах дітей Чагорської сільської ради, як орган опіки та піклування.

13. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2026 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_6 в частині залишення малолітньої дитини після розірвання шлюбу проживати з батьком, на його самостійному вихованні та утриманні задоволено.

14. Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2025 року

в частині залишення неповнолітнього сина проживати з батьком, на його самостійному вихованні та утриманні скасовано та ухвалено нове.

15. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чагорської сільської ради, про залишення неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживати разом з батьком ОСОБА_1 , на його самостійному вихованні та повному утриманні відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн за розгляд справи у суді першої інстанцій.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь держави судовий збір у розмірі 1 453,44 грн за подачу апеляційної скарги.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі

1 453,44 грн за наслідками розгляду апеляційної скарги.

16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про залишення дитини проживати з батьком, на його самостійному вихованні та утриманні, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_8 .

17. Більше того, апеляційний суд зауважив, що, ураховуючи предмет і правові підстави позову, справа, в якій особа, яка не брала участі в її розгляді, подала апеляційну скаргу, є справою, що виникає із сімейних правовідносин, а тому відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Таким чином, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України таке судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

18. Відтак, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про проживання неповнолітнього сина з батьком, суд апеляційної інстанції зауважив, що надані позивачем під час звернення до суду докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, що сторонами не заперечується, однак не підтверджують проживання дитини з батьком після ухвалення рішення, як і не підтверджують ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини. Зазначене, своєю чергою, також підтверджено під час розгляду справи.

19. Таким чином, урахувавши, що мати та батько, які проживають окремо та є сторонами у справі, дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме дитина, а також хто її виховуватиме й утримуватиме, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, дійшов неправильного висновку про задоволення позову в оскаржуваній частині. На думку апеляційного суду,

у задоволенні вимоги про залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні слід було відмовити, оскільки позивач, звертаючись до суду, не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою з цього приводу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. У травні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2026 року у вказаній справі.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції у скасованій апеляційним судом частині залишити в силі.

23. Підставою касаційного оскарження судового рішення вказує порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі

№ 200/952/18, від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18, від 14 лютого 2024 року у справі № 756/12509/21, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 22 лютого 2024 року у справі № 990/263/23, від 13 березня 2024 року у справі № 730/921/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 484/1402/20, від 22 травня 2024 року у справі № 643/7509/21, від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

24. Також заявник у якості підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції вказує недослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Крім того, у змісті касаційної скарги заявник виклав свої заперечення щодо ухвали Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2026 року про відстрочення ІНФОРМАЦІЯ_9 сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

26. На переконання заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітніх дітей вирішено питання про права та обов`язки держави, інтереси якої у спірних правовідносинах покликаний захищати саме ІНФОРМАЦІЯ_8 як орган військового управління.

27. Відтак, як зауважує ОСОБА_1 , вирішення питання про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного виховання й утримання дітей жодним чином не стосується прав та обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки Положенням про ІНФОРМАЦІЯ_12, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, а також іншими чинними нормативно-правовими актами не передбачено наділення ІНФОРМАЦІЯ_12 будь-якими завданнями, функціями, повноваженнями чи правами у сфері сімейних правовідносин, охорони дитинства та охорони материнства. Відтак такі органи не уповноважені здійснювати оцінку, втручатися чи приймати рішення з відповідних питань.

28. Більше того, ОСОБА_1 зауважує, що для захисту інтересів держави

в Україні функціонує прокуратура (стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»), а захист інтересів дітей забезпечують органи опіки та піклування

(стаття 9 Сімейного кодексу України).

29. Також ОСОБА_1 звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що суд першої інстанції не вирішував питання «самостійного виховання» у значенні, яке мало б преюдиційне значення для адміністративних правовідносин, а лише констатував фактичні обставини проживання дитини, що, на його думку, відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові

від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19). Рішення у сімейній справі не є підставою для автоматичного надання відстрочки, оскільки це питання вирішується в окремому адміністративному провадженні між батьком та органом ІНФОРМАЦІЯ_12, у межах якого відповідний орган самостійно перевіряє підстави для надання відстрочки та може відмовити в її наданні.

30. Також, на переконання заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив поняття «самостійне виховання» та не врахував сталу практику Верховного Суду з цього питання.

31. Крім того, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні вимоги

ОСОБА_1 про залишення неповнолітнього сина проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та повному утриманні, не визначив іншого місця проживання дитини, унаслідок чого заявник позбавлений можливості належним чином реалізувати свої батьківські права, зокрема представляти сина під час отримання медичних послуг, оформлення документів, зарахування до закладів освіти, оскільки не має судового підтвердження відповідних повноважень.

32. Також заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не здійснив повної оцінки фактичних обставин проживання та виховання дитини, не вжив належних заходів для отримання висновку органу опіки та піклування, не зазначив причин, які перешкоджають або унеможливлюють його отримання, та взагалі не встановив, у чому саме полягає порушення прав дитини, яке її ставлення до батьків, а також обсяг піклування про сина з боку кожного з батьків.

33. Додатково ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_8 без належного обґрунтування отримав відстрочку від сплати судового збору.

34. На переконання заявника касаційної скарги, апеляційний суд помилково відстрочив ІНФОРМАЦІЯ_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_8 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження свого реального майнового стану, що, на думку заявника, є процесуальним порушенням.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

35. У травні 2026 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_6 на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки останнє, на переконання заявника відзива, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

36. Також у травні 2026 року до Верховного Суду від представника Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області - виконувачки обов`язків сільського голови, секретаря сільської ради Олени Мунтян, надійшла відповідь на відзив без доказів на підтвердження повноважень Олени Мунтян на представництво інтересів Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області в суді касаційної інстанції та без доказів направлення цієї відповіді на відзив іншим учасникам справи.

37. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання чи заперечення повинні містити відомості, передбачені цією статтею, а також інші відомості, передбачені цим Кодексом.

38. Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

39. У частині четвертій статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, установивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

40. Відтак, оскільки до відповіді на відзив не додано ані доказів її надсилання іншим учасникам справи (до електронного кабінету або, у разі відсутності електронного кабінету чи відсутності відомостей про його наявність, у паперовій формі листом з описом вкладення), ані доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_4 на представництво інтересів Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області в суді касаційної інстанції, зазначена відповідь на відзив не враховується судом касаційної інстанції та залишається без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

41. Апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови встановлено, що

25 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб, виданим виконавчим комітетом Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області

НОМЕР_1 від 25 липня 2016 року (а.с.8).

42. ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідачки народився син ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області серія НОМЕР_2 від 24 березня 2017 року (а.с.9).

43. 02 жовтня 2025 року між позивачем та відповідачкою укладено та нотаріально посвідчено договір про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. умов якого сторони домовились про те, що син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживатиме та перебуватиме на одноосібному вихованні та утримані батька до досягнення дитиною повноліття (а.с.10).

44. Під час розгляду справи районним судом відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги та обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, визнала у повному обсязі. Просила розгляд справи здійснювати за її відсутності (а.с.23).

45. 04 березня 2026 року на виконання ухвали суду апеляційної інстанції Чагорська сільська рада повідомила суд апеляційної інстанції, що відповідно до заяви громадянина ОСОБА_1 від 10 лютого 2026 року Службою у справах дітей 12 лютого 2026 року було здійснено виїзд за адресою:

АДРЕСА_1 з метою обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 ,

23 березня 2017 року та складено відповідний акт (а.с.83-84).

46. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності/недоцільності самостійного виховання й утримання малолітнього сина батьком у матеріалах справи відсутній.

Позиція Верховного Суду

47. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

48. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

50. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

52. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

53. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

54. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

55. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

56. Щодо права ІНФОРМАЦІЯ_6 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та повному утриманні колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

57. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України, учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

58. Аналогічне право учасників справи, а також особи (осіб), які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково закріплене законодавцем у змісті частини першої статті 352 ЦПК України.

59. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

60. Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зауважив, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити

в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або

в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

61. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі

№ 351/592/18 вказано, що, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

62. Як зауважено Верховним Судом у постанові від 25 вересня 2024 року

у справі № 621/626/18, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

63. За змістом статті 352 ЦПК України, право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюється змістом норм матеріального права (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22).

64. Спір у справі фактично стосується сімейних правовідносин, а тому колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

65. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

66. Відтак, колегія суддів погоджується із доводами заявника касаційної скарги щодо того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно не є учасником сімейних правовідносин, водночас зауважує, що ІНФОРМАЦІЯ_12, відповідно до частини сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України.

67. Таким чином, встановивши, що позов про залишення дитини проживати з батьком ОСОБА_1 , на його самостійному вихованні та повному утриманні пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що, зокрема, належить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_12, та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, є особою, яка має право на апеляційне оскарження такого судового рішення.

68. Вищезазначений висновок суду апеляційної інстанції фактично узгоджується із висновками Верховного Суду щодо права військової частини чи органу військового управління на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, викладеними у постановах від 13 березня 2024 року

у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23,

від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року

у справі № 725/2192/25.

69. При цьому колегія суддів зауважує, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).

70. Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_12, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, ІНФОРМАЦІЯ_12 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_12.

71. Районні ІНФОРМАЦІЯ_12 як структурні підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_12 Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному ІНФОРМАЦІЯ_12 Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

72. ІНФОРМАЦІЯ_12 Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

73. Районні ІНФОРМАЦІЯ_12 є відокремленими підрозділами відповідних ІНФОРМАЦІЯ_12 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

74. Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_1 наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку. При цьому слід врахувати, що рішення суду першої інстанції було предметом перегляду апеляційним судом лише в частині залишення дитини проживати із батьком ОСОБА_1 , на його самостійному вихованні та повному утриманні, який, своєю чергою, є військовозобов`язаним, що надає йому право на оформлення відстрочки від призову на військову службу (стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), а відтак доводи касаційної скарги у вищевказаній частині не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.

75. Щодо залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні колегія суддів також вважає за необхідне зазначити таке.

76. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

77. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

78. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

79. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

80. Згідно з частиною другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

81. Відповідно до преамбули Закону України «Про охорону дитинства» останній визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

82. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

83. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

84. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

85. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

86. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

87. Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

88. Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

89. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

90. Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

91. Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

92. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

93. При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо;

(5) бажання дитини.

94. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19)).

95. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

96. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

97. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини

є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

98. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

99. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

100. Оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки

є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

101. СК України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

102. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

103. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків

є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

104. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

105. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування

у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

106. Вищезазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження

№ 14-132цс23) та обґрунтовано враховано апеляційним судом під час вирішення питання щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітніх дітей.

107. Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

108. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

109. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

110. Як вже зазначалось колегією суддів, порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

111. Відтак, порушуючи перед судом вимогу про визначення місця проживання малолітньої сина разом із ним, на його самостійному вихованні і утриманні, позивач посилався на те, що за взаємною згодою батьків місце проживання малолітньої дитини слід визначити із ним як із батьком, що забезпечить її всебічний розвиток, формування особистості з огляду на приклад батька. До позову надано нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини

від 02 жовтня 2025 року, укладений між позивачем та відповідачкою.

112. Районний суд, задовольняючи вищевказану вимогу, вважав, що позивач не просив суд визначити місце проживання дитини у зв`язку із наявністю спору між подружжям, а лише просив суд вказати з ким проживає дитина, тим самим констатувавши відсутність спору між сторонами щодо їх участі у вихованні та утриманні дитини водночас не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто, не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків, не з`ясував бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо.

113. Орган опіки та піклування у вирішенні спору районним судом участі не приймав, висновок щодо сімейної ситуації суду не надав водночас надав до суду апеляційної інстанції виключно акт обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 .

114. Як вже неодноразово зазначалось колегією суддів, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

115. Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

116. Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною

у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

117. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

118. Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року

№ 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

119. Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини. Крім того, договір, укладений між сторонами, не підтверджує здійснення самостійного виховання та утримання заявником, а виключно підтверджує дотримання ним таких обов`язків відповідно до закону, оскільки змістом договору визначені права та обов`язки обох сторін останнього, тобто матері та батька дитини.

120. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов

від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22 (провадження № 61-10206св23), від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23 (провадження № 61-10377св25).

121. Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

122. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

123. Вищевказаних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанови

від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19).

124. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).

125. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо того, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини з встановленням факту самостійного її виховання та утримання у справі, яка є предметом касаційного перегляду, фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби та звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

126. Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач у справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

127. Таким чином, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та мету поданого позову, установив фактичну відсутність між позивачем та відповідачкою спору про право та, як наслідок, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в оскаржуваній в апеляційному порядку частині, а саме в частині вимоги про залишення дитини проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні.

128. Також колегія суддів відхиляє посилання заявника на порушення інтересів дитини оскаржуваним у касаційному порядку судовим рішенням, оскільки воно не передбачає зміни місця проживання спільного сина позивача та відповідачки. При цьому колегія суддів ураховує укладений між батьками та нотаріально посвідчений договір, а відтак зауважує, що фактично спір щодо місця проживання дитини між сторонами відсутній.

129. Відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

130. Щодо необґрунтованого відстрочення ІНФОРМАЦІЯ_9 сплати судового збору за подачу апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

131. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, зобов`язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання.

132. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє

в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

133. При цьому, колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20), а саме, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

134. Предметом спору у справі, у якій ІНФОРМАЦІЯ_1 була подана апеляційна скарга, є захист сімейних прав, а відтак майновий критерій міг бути врахований при вирішенні питання про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

135. Більше того колегія суддів зауважує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду апеляційної інстанції були надані докази на підтвердження відсутності відповідних бюджетних асигнувань для сплати судового збору.

136. Проте така обставина, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі

№ 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21), не є підставою, зокрема, для відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

137. Таким чином, посилання касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відстрочення ІНФОРМАЦІЯ_9 сплати судового збору знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи. Водночас таке порушення апеляційним судом норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік яких визначено частиною першою статті 411 ЦПК України, а правильне по суті судове рішення, відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване лише з формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

138. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

139. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

140. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

141. Відтак, ураховуючи, що позивач та відповідачка фактично дійшли згоди щодо визначення місця проживання спільної дитини із батьком, та врахувавши, що встановлення факту самостійного виховання дітей батьком спричинить набуття ним права на оформлення відстрочки від мобілізації, тобто зумовить обов`язок ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оформлення такої відстрочки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку як щодо наявності підстав для відкриття апеляційного провадження у справі, так і щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про залишення сина проживати разом з ним на його самостійному вихованні та утриманні.

142. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

В. В. Сердюк