Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №753/12588/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 753/12588/24

провадження № 61-581св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Гненний Дмитро Анатолійович,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Дмитра Анатолійовича на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії суддів Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст подання

У вересні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Гненний Д. А. (далі ? приватний виконавець) звернувся із поданням, у якому просив встановити тимчасове обмеження боржнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої в АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання рішень Господарського суду м. Києва і Дарницького районного суду м. Києва у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Подання обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до якого входять: ВП НОМЕР_3 від 19 березня 2025 року з виконання наказу № 910/13317/24 від 06 березня 2025 року, виданого Господарським судом міста Києва, про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ПП «Торг-Веста» безпідставно набуті кошти в розмірі 1 134 436,00 грн, 3 % річних в розмірі 23 432,61 грн, інфляційні втрати в розмірі 64 860,82 грн та судовий збір в розмірі 18 340,94 грн, ВП № НОМЕР_4 від 18 серпня 2025 року з виконання виконавчого листа № 753/12588/24, виданого 29 липня 2025 року Дарницьким районним судом міста Києва, про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 596 658,00 грн авансу за договором поставки № 249 від 01 вересня 2023 року, 13 898,25 грн штрафу, 18 644,51 грн інфляційних втрат, 11 400,31 грн 3% річних, 596 658,00 грн пені, 16 351,20 грн судового збору, 50 000,00 грн витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, а всього - 1 303 610,27 грн.

Боржник, маючи заборгованість, ухиляється від виконання рішень судів, а тому виникла необхідність обмежити її у праві виїзду за межі території України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, на підставі статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2025 року подання приватного виконавця задоволено.

Встановлено тимчасове обмеження боржнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої в АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання рішень Господарського суду м. Києва і Дарницького районного суду м. Києва у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обмеження у праві виїзду за межі України є винятковою мірою забезпечення виконання рішення суду, яка має застосовуватись після здійснення державними виконавцями всіх інших можливих заходів із такого забезпечення. Враховуючи повноту вчинення виконавчих дій, наявність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань, суд доходить висновку, що підстави викладені у поданні приватного виконавця є обґрунтованими та достатніми для його задоволення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задоволено частково.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Провадження у справі за поданням приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання наказу Господарського суду м. Києва закрито.

Роз`яснено приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Гненному Д. А., що він має право звернутися з вказаним поданням в порядку господарського судочинства.

У задоволені подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва відмовлено.

Стягнено з приватного виконавця на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 605,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішення питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, покладається на суд першої інстанції, який розглядав справу по суті. У справі, яка переглядається, в частині виконання наказу № 910/13317/24 від 06 березня 2025 року, виданого Господарським судом міста Києва, таким судом є суд господарської юрисдикції.

За таких обставин подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 в частині виконання наказу № 910/13317/24 від 06 березня 2025 року, виданого Господарським судом міста Києва, помилково розглянуто судом першої інстанції в порядку статті 441 ЦПК України, адже є таким, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції помилково вирішив подання приватного виконавця в зазначеній частині в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим провадження в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 18 серпня 2025 року з виконання виконавчого листа № 753/12588/24, виданого 29 липня 2025 року Дарницьким районним судом міста Києва, про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 303 610,27 грн, то тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем вживалися заходи, спрямовані на виконання наказу, виданого Господарським судом м. Києва. При цьому матеріали справи не містять доказів про те, що приватним виконавцем після об`єднання 18 серпня 2025 року виконавчих проваджень № НОМЕР_5, № НОМЕР_4 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 вживались будь-які заходи щодо виконання виконавчого листа № 753/12588/24, виданого 29 липня 2025 року Дарницьким районним судом м. Києва. Наведені в поданні приватного виконавця обставини стосуються умисного, на думку виконавця, невиконання наказу Господарського суду м. Києва. Жодних обставин, які б могли свідчити про наявність фактів ухилення боржника від виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва, подання не містить.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та залишив поза увагою, що виконавче провадження № 753/12588/24 за виконавчим листом Дарницького районного суду м. Києва відкрито лише 18 серпня 2025 року і жодних виконавчих дій, спрямованих на його виконання, приватний виконавець не здійснював. Висновки суду першої інстанції в частині наявності підстав до заборони боржнику виїзду за межі України у зв`язку з ухиленням від виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені з порушенням норм процесуального права, що є підставою до скасування ухвали із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволення подання.

Аргументи учасників справи

13 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» приватний виконавець подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом помилково роз`єднано виконавчі документи, що виконуються приватним виконавцем в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 18 серпня 2025 року, і як наслідок, закрито провадження в частині розгляду подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання наказу Господарського суду м. Києва, а в частині розгляду подання щодо виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва відмовлено. Зведене виконавче провадження не є новим чи самостійним видом виконавчого провадження, а виступає організаційно-процесуальним режимом виконання, у межах якого виконавець реалізує всі надані йому законом повноваження.

Судом апеляційної інстанції не враховано того факту, що всі дії виконавця на виконання вимог статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» мають вчинятись в межах зведеного виконавчого провадження. Дії, що вчиняються приватним виконавцем в межах одного із виконавчих проваджень, що входять до складу зведеного виконавчого провадження, поширюють свою дію і на інші виконавчі провадження, які входять до зведеного виконавчого провадження. Приватним виконавцем всі виконавчі дії вчинялись в межах першого відкритого ВП НОМЕР_3 від 19 березня 2025 року з виконання наказу № 910/13317/24 від 06 березня 2025 року. Дублювання виконавчих дій у другому виконавчому провадженні, що входить до складу зведеного виконавчого провадження, нівелює саму суть інституту зведеного виконавчого провадження, який було створено з метою забезпечення ефективності, узгодженості та пропорційності заходів примусового виконання.

Верховний Суд не сформулював правового висновку щодо можливості звернення приватного виконавця з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України в межах зведеного виконавчого провадження до будь-якого з судів, які видали виконавчі документи, у тому числі якщо такі суди належать до різних юрисдикцій (цивільної, господарської тощо).

20 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не роз`єднував виконавчі документи (у тексті оскаржуваної постанови такий висновок відсутній), а лише надав оцінку наявним у справі матеріалам та встановив, які саме виконавчі дії були вчинені приватним виконавцем, у який період та в межах якого виконавчого провадження. Як встановлено, у межах саме ВП № НОМЕР_5 від 19 березня 2025 року у період з березня 2025 року по 24 липня 2025 року приватним виконавцем було вчинено низку виконавчих дій, спрямованих на виконання зазначеного наказу. 18 серпня 2025 року приватним виконавцем відкрито ВП № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 753/12588/24, виданого 29 липня 2025 року Дарницьким районним судом м. Києва. Водночас матеріали справи не містять доказів, що у межах цього виконавчого провадження приватним виконавцем вчинялися виконавчі дії.

Разом із тим, скаржником не надано належних та допустимих доказів того, що після відкриття зведеного виконавчого провадження були вчинені конкретні виконавчі дії, спрямовані на виконання саме виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва, а також що існували належно підтверджені обставини ухилення боржника від виконання саме цього рішення, що стали підставою для тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта.

Отже, дії виконавця були вчинені лише в рамках одного виконавчого провадження, що стосувались виконання рішення у господарській справі.

Зведене виконавче провадження не створює єдиного універсального процесуального режиму для розгляду всіх питань судового контролю незалежно від юрисдикції суду, який видав відповідний виконавчий документ. Закон лише передбачає об`єднання виконання щодо одного боржника в межах діяльності виконавця, але не скасовує розмежування цивільного та господарського судочинства. З урахуванням цього, апеляційний суд правомірно розмежував питання, пов`язані з виконанням рішення у цивільній справі (в межах ЦПК України), та питання, пов`язані з виконанням наказу господарського суду (в межах ГПК України). Посилання скаржника на статтю 30 Закону України «Про виконавче провадження» не спростовує висновку апеляційного суду про те, що подання у частині виконання наказу Господарського суду м. Києва підлягало розгляду за правилами господарського судочинства. Стаття 30 Закону не регулює юрисдикцію суду і не може тлумачитися як така, що змінює приписи ЦПК України та ГПК України.

Довід скаржника про те, що дії виконавця, вчинені в межах одного виконавчого провадження, «поширюють свою дію» на всі інші провадження у складі зведеного, сам по собі не доводить наявності підстав для застосування обмеження за статтею 441 ЦПК України. Для застосування такого заходу необхідно встановити не лише факт існування боргу, а й ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених відповідним рішенням. ЦПК України встановлює не лише матеріальну підставу для такого обмеження, але й спеціальний процесуальний порядок розгляду такого подання (стаття 441), а також правила підсудності та судового контролю за виконанням рішень (статті 446, 447). Отже, навіть за наявності зведеного виконавчого провадження виконавець не звільняється від обов`язку довести суду підстави застосування цього виняткового заходу щодо конкретного рішення, а також дотриматися належної процесуальної форми судового контролю. Більше того, сама по собі наявність зведеного виконавчого провадження свідчить лише про процесуальну форму організації виконання кількох рішень щодо одного боржника, але не скасовує вимоги закону щодо індивідуалізації підстав застосування обмежувального заходу та не наділяє виконавця правом «переносити» виконавчі дії з одного виконавчого провадження на інше без належного процесуального обґрунтування. Тлумачення виконавця в цій частині фактично підміняє встановлений законом порядок застосування виняткового заходу власною правовою позицією, що є неприпустимим.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2026 року справу призначено до розгляду.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині закриття провадження у справі

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У статті 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»).

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення (див. постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по справі № 6-716цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 405/2473/18).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

Розділ VI ЦПК України визначає порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

У статті 446 ЦПК України передбачено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Схожі приписи передбачені у статті 337 ГПК України. Проте відповідний розділ V ГПК України передбачає вирішення виключно процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, а стаття 338 ГПК України визначає, що ці питання вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (частина четверта статті 441 ЦПК України).

З огляду на особливості предмету регулювання адміністративного та кримінального видів судочинства, КАС України та КПК України не містять відповідних норм у розділах, що регулюють вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, тобто процесуального порядку обмеження права боржника ? фізичної особи на виїзд за межі України при здійсненні виконавчого провадження.

Зведене виконавче провадження є процесуальною формою організації виконання кількох рішень щодо одного боржника, тобто об`єднанням виконавцем кількох виконавчих документів щодо одного боржника в межах єдиного виконавчого провадження, що здійснюється виключно з метою процесуальної економії. Положення законодавства не передбачають, що зведене виконавче провадження утворює якесь нове виконавче провадження як суму виконавчих проваджень, кожне виконавче провадження в рамках зведеного виконавчого провадження залишається автономним. Тому об`єднання виконавчих проваджень у зведене не впливає на визначену законом юрисдикцію вирішення питань судового контролю, якщо інше не передбачено законом.

Отже, питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішується судом щодо виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів за правилами цивільного судочинства за місцем виконання відповідного рішення (при виконанні судових рішень у цивільних справах або рішень інших органів (посадових осіб)) або господарського судочинства судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (при виконанні судових рішень у господарських справах), незалежно від їх об`єднання у зведене виконавче провадження та наявності у такому проваджені судових рішень, ухвалених за правилами різних видів судочинства.

У справі, що переглядається:

приватний виконавець звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з поданням про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання рішень Господарського суду м. Києва і Дарницького районного суду м. Києва у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

апеляційний суд врахував, що зведене виконавче провадження є процесуальною формою організації виконання кількох рішень щодо одного боржника, яка не впливає на визначену законом юрисдикцію вирішення питань судового контролю, якщо інше не передбачено законом. Питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішується судом щодо виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів за правилами цивільного судочинства (при виконанні судових рішень у цивільних справах або рішень інших органів (посадових осіб)) за місцем виконання відповідного рішення або господарського судочинства (при виконанні судових рішень у господарських справах) судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від їх об`єднання у зведене виконавче провадження та наявності у такому проваджені судових рішень, ухвалених за правилами різних видів судочинства;

оскільки вирішення питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, належить до компетенції відповідного суду господарської юрисдикції, апеляційний суд зробив правильний висновок про закриття провадження у справі в частині виконання наказу № 910/13317/24 від 06 березня 2025 року, виданого Господарським судом міста Києва.

Щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині вирішення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2, стаття 17ЦПК України).

Ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (пункт 31 частини першої статті 353 ЦПК України).

У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України після її перегляду в апеляційному порядку оскарженню в касаційному порядку не підлягає, оскільки це не передбачено пунктом другим частини першої статті 389 ЦПК України. Самостійним предметом перегляду у касаційному порядку не може бути і постанова апеляційного суду, прийнята за результатами апеляційного перегляду такої ухвали.

ЦПК України не передбачено оскарження в касаційному порядку як ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, так і постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами перегляду зазначеної ухвали суду першої інстанції (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду від 07 грудня 2022 року в справі № 754/11076/19).

З урахуванням наведеного, Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця в частині оскарження постанови апеляційного суду щодо вирішення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до повного виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва, яка не підлягає касаційному оскарженню, а тому касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині закриття провадження у справі ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційну скаргу в цій частині слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду ? без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 402, 406, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 753/12588/24 за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Дмитра Анатолійовича в частині оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року щодо вирішення подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва.

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Дмитра Анатолійовича в іншій частині залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в частині закриття провадження у справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко