Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №344/1740/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 344/1740/25

провадження № 61-4675св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Калараша А. А.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Наталія Василівна, ОСОБА_5 ,

провівши у порядку письмового провадження розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Атаманюка Б. М., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Томин О. О., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу (далі - Івано-Франківський МНО) Кучак Н. В., ОСОБА_5 , про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та вселення у домоволодіння.

2. Позивач свої вимоги мотивував тим, що йому належить та належало право власності на житловий будинок, площею 480,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2004 року, право власності зареєстровано 15 листопада 2004 року. Також на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2004 року серії ІФ № 009652 йому належало право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

3. З витягу реєстрації переходу права власності йому стало відомо, що 18 травня 2007 року ОСОБА_2 провела реєстрацію переходу права власності на зазначене нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року № 1152, який було посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В.

4. 07 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено два договори купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

5. ОСОБА_2 на той момент не мала законного права власності на зазначене майно. Правочин було вчинено її представником - ОСОБА_6 (батьком) на підставі довіреності, посвідченої 12 березня 2009 року приватним нотаріусом Слободян Л. А. на бланку ВМС 588612, зареєстрованим в реєстрі під № 600.

6. 10 липня 2025 року йому під час офіційного ознайомлення з матеріалами нотаріальної справи стало відомо, що на момент укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 не набула жодних прав на вказане домоволодіння та земельну ділянку, тобто не була законним власником, а тому не мала права розпоряджатися цим майном особисто або через представника. Тобто, фактично вказане майно було відчужене особою, яка не мала на це права, що свідчить про нікчемність правочину. У довіреності, на підставі якої діяв батько ОСОБА_2 як представник, відсутні будь-які посилання на конкретне нерухоме майно, включаючи його адресу, правовстановлюючі документи чи інші ідентифікуючі ознаки. Це свідчить про те, що представник перевищив свої повноваження, а сам правочин є нікчемним. Таким чином, договір було укладено особою, яка не мала права розпоряджатися чужим майном, а довіреність не давала таких повноважень, що є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статей 215, 216, 638, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

7. Через інсульт та подальшу інвалідність він втратив можливість контролювати належне йому майно. Сам факт укладення договорів купівлі-продажу оскаржується, оскільки він не був присутнім при укладенні договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року, свій особистий паспорт та код приватному нотаріусу Кучак Н. В. не надавав.

8. У договорі купівлі-продажу № 1152 вказано, що він зареєстрований у АДРЕСА_1 . Проте його паспорт, за яким було укладено договір, є недійсним (згідно з рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 520/21210/18). Також 12 травня 2007 року він повинен був вклеїти фотографію 45-річного, чого зроблено не було. Тобто, з 13 травня 2007 року його паспорт не був дійсним.

9. Він не продавав свій будинок, гроші від продажу не отримував. Також приватний нотаріус в договорі вказує занижену вартість цього майна. Він купував таке майно в кредит, вартість становила 350 000,00 доларів США. У реєстрі нотаріальних дій також зафіксовані суперечливі записи (за № 1152 не набувалось майно ОСОБА_2 , згідно з реєстру - договір дарування ОСОБА_7, бланки ВЕО 562515; ВЕО 562516; ВЕО 562517, бланк ВЕО № 562516 взагалі не існує, бланк ВЕО № 562517 - відчуження земельної ділянки). Відтак, ОСОБА_2 набувала право власності 18 травня 2007 року незаконним шляхом: спершу за підробленим договором від 17 травня 2007 року на бланку ВЕО 562517, посвідченого під № 1152 приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В., потім заклала майно 18 травня 2007 року згідно з даним договором в іпотеку на суму 499 500,00 доларів США, який посвідчила її тітка - приватний нотаріус Івано-Франківського МНО Кучак Н. В. Копія реєстрової книги нотаріальних дій за 2007 рік, записи за реєстровими номерами 1152 та 1164, де під № 1152 виявилась посвідчення дії: договір дарування, а під № 1164 - посвідчення договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року.

10. Враховуючи зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В. за № 1059 від 07 вересня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , реєстраційний № об`єкта: 8388444, адреса: АДРЕСА_1 , підписаний від імені ОСОБА_2 її представником ОСОБА_6 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В. за № 1053 від 07 вересня 2009 року, кадастровий номер: 2610100000110020017, адреса: АДРЕСА_1 , підписаний від імені ОСОБА_2 її представником ОСОБА_6 ;

- визнати, що довіреність від 12 березня 2009 року не містила повноважень на відчуження вказаного житлового будинку, що є підставою для визнання договору недійсним;

- витребувати із чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 будинок і земельну ділянку, площею 0,10 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- вселити ОСОБА_1 у вказане домоволодіння та виселити ОСОБА_4 та інших осіб, які проживають без законних підстав;

- поновити строк позовної давності у зв`язку з тим, що позивачу слало відомо про порушення права лише 10 липня 2025 року (т. 2 а. с. 48).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

11. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 13 січня 2026 року (т. 2 а. с. 166-170), залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року (т. 3 а. с. 27-32), у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

12. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних правочинів в цій справі (договори купівлі-продажу від 07 вересня 2009 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), та не є власником спірного нерухомого мана, тому позивач не довів, що оспорюваними правочинами були порушені його майнові права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

13. 07 квітня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини укладання правочинів, не перевірили реальність та послідовність нотаріальних дій, не дослідили суперечності у доказах, не надали належної оцінки доводам позивача.

15. Суди попередніх інстанцій фактично обмежились формальним підтвердженням існування документів без встановлення фактичних обставин їх вчинення.

16. Суди попередніх інстанцій не дослідили суперечності у реєстрових номерах, розбіжності у нотаріальних бланках, обставини вчинення нотаріальних дій, докази, що ставлять під сумнів дійсність правочинів.

17. 24 червня 2026 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

18. Відзив мотивовано тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2020 року у справі № 520/21210/18 встановлено обставини недійсності паспорта позивача з моменту його видачі. Відповідно до відповіді органу Державної міграційної служби вказаний паспорт не відповідав вимогам законодавства та підлягав обов`язковому обміну через непридатність до використання. Також на момент посвідчення договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року позивачу виповнилося 45 років, однак до паспорта не було вклеєно фотокартку по досягненню відповідного віку, що згідно з чинним на той час законодавством також впливало на дійсність документа. Отже, ключовим питанням цієї справи є не повторна оцінка раніше досліджених судами обставин щодо реєстрових номерів нотаріальних дій, а перевірка законності вчинення нотаріальної дії за умови використання документа, який не відповідав вимогам законодавства та не міг бути належною підставою для встановлення особи -учасника правочину.

Провадження у суді касаційної інстанції

19. Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

20. У червні 2026 року матеріали цивільної справи № 344/1740/25 надійшли до Верховного Суду.

21. Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

22. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2735/16, від 13 лютого 2019 року у справі № 522/1919/16, від 27 березня 2019 року у справі № 761/19448/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/19182/14, від 03 липня 2019 року у справі № 761/26649/16 [пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].

23. Також підставою касаційного оскарження заявник порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, частина третя статті 411 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

24. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 травня 2007 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, за умовами якого продавець продав і передав, а покупець купила та прийняла домоволодіння під АДРЕСА_1 та присадибну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1153 (т. 1 а. с. 29, 30).

25. 07 вересня 2009 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, за умовами якого продавець продала і передала у власність, а покупець купила і прийняла у власність домоволодіння під АДРЕСА_1 , та сплатила за нього обумовлену в даному договорі грошову суму в терміни та на умовах, визначених цим договором. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1059 (т. 1 а. с. 17-20).

26. 07 вересня 2009 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець продала і передала у власність, а покупець купила і прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, що становить 1000 кв. м, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 міська рада. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1063 (т. 1 а. с. 21-24).

27. На підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2012 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 38).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

28. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

29. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

30. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

31. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

32. Згідно з частинами першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

33. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

34. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

35. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

36. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

37. Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

38. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

39. У ЦК України закріплено підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

40. Оспорений правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

41. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.

42. Оспорення правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорення правочину, рецисорний позов).

43. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

44. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17).

45. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено».

46. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

47. Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

48. Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

49. У справі, що переглядається у касаційному порядку, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався, зокрема, на те, що ОСОБА_2 не набувала прав власності на спірні домоволодіння та земельну ділянку, оскільки договір купівлі-продажу від 17 травня 2007 року є нікчемними з тих підстав, що він оформлений нотаріусом без використання спеціального бланку, а також на підставі недійсного паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

50. Суди встановили, що правомірність договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 17 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було предметом позовів ОСОБА_1 в інших справах, судові рішення в яких набрали законної сили.

51. Так, в межах справи № 344/1587/16-ц ОСОБА_1 звертався з позовом до приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Кучак Н. В., ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кучак Н. В. 17 травня 2007 року, за реєстровою дією № 1152.

52. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 23 січня 2019 року у справі № 344/1587/16-ц, залишеним без змін після апеляційного та касаційного переглядів, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

53. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 17 травня 2007 року, суди у справі № 344/1587/16-ц виходили з того, що для посвідчення договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) за реєстровим № 1164 нотаріусом були витребувані всі необхідні документи, передбачені статтею 55 Закону України «Про нотаріат» та пунктами 38, 61, 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; на виконання вимог статті 43 Закону України «Про нотаріат» особу ОСОБА_1 було встановлено за паспортом серії та номером НОМЕР_1 , виданим 08 квітня 2000 року Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області, реквізити якого було записано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, тому нотаріусом під час вищезазначеної нотаріальної дії не було порушено вимог чинного законодавства.

54. Також, у межах справи № 344/1640/21 ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Кучак Н. В., ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання права власності на будинковолодіння та земельну ділянку, витребування майна із чужого незаконного володіння. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 17 травня 2007 року є нікчемним, оскільки у встановленому чинним законодавством України порядку не був зареєстрований. При цьому, вказаний договір викладений нотаріусом без використання спеціального бланка нотаріального документа.

55. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 04 квітня 2023 року у справі № 344/1640/21, залишеним без змін після апеляційного та касаційного переглядів, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

56. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на будинковолодіння та земельну ділянку, витребування майна із чужого незаконного володіння, суди у справі № 344/1640/21 виходили з того, що позивач належними та допустимими доказами не довів підстав для визнання права власності на спірне майно, беручи до уваги, що правочин, за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 нерухоме майно, є дійсним, та таким, що створив юридичні наслідки пов`язані з переходом права власності на зазначене нерухоме майно від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 вже оспорювався договір купівлі-продажу від 17 травня 2007 року домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 і однією з позовних вимог була вимога про визнання зазначеного договору недійсним. За результатами розгляду цього позову, рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2019 року у цивільній справі № 344/1587/16-ц позивачу в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в позові у цивільній справі № 344/1587/16-ц, суд давав оцінку доводам позивача, які є аналогічні доводам, зазначеним в цій справі, зокрема таким як недійсність паспорта громадянина України ОСОБА_1 , недійсність нотаріального бланку, проте підстав для задоволення вимог позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу суд не знайшов, цим самим підтвердив дійсність оспорюваного правочину.

57. Таким чином, у межах справ № 344/1587/16-ц, № 344/1640/21 суди не встановили недійсності (нікчемності) договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 17 травня 2007 року, зокрема з підстав недійсності паспорта громадянина України ОСОБА_1 , недійсність нотаріального бланку.

58. У справі, що переглядається у касаційному порядку, вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 17 травня 2007 року позивач не заявляв, тоді як нікчемність такого правочину судом не встановлена.

59. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач на момент звернення до суду та ухвалення судом рішення не є власником домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 та не є стороною оспорюваних правочинів в цій справі (договорів купівлі-продажу від 07 вересня 2009 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), дійшли правильно висновку про те, що позивач не довів в установленому законом порядку, яким чином оспорювані ним договори порушують його права та законні інтереси, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

60. Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2735/16, від 13 лютого 2019 року у справі № 522/1919/16, від 27 березня 2019 року у справі № 761/19448/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/19182/14, від 03 липня 2019 року у справі № 761/26649/16, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначеній заявником справі та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними.

61. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

62. Посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

63. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

64. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

65. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

66. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

67. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

68. Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік