Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №444/3479/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 444/3479/23

провадження № 61-16654св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Змислою Мартою Русланівною, на постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва та акта державного виконавця недійсними і скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва та акта державного виконавця недійсними і скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (магазин) АДРЕСА_1 , загальною площею 109,8 кв. м, що складається з 5-ти торгових залів, 2-ох тамбурів та складу. В межах виконавчого провадження з виконання рішення Жовківського районного суду Львівської області

від 05 липня 2010 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) заборгованість у розмірі 13 522,16 доларів США, що в еквівалентно 107 974,45 грн, 1 080 грн державного мита та 120 грн на інформаційно-технічне забезпечення. ОСОБА_1 був поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_3 перед банком, на забезпечення вказаного зобов`язання банку було передано в іпотеку вищезазначене нежитлове приміщення. Під час проведення виконавчих дій з приводу примусового виконання вищезазначеного рішення суду 24 жовтня 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1

02 серпня 2013 року на прилюдних торгах було реалізовано спірне нерухоме майно.

Проте рішенням апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2014 року у справі № 444/2494/13-ц рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 грудня 2013 року скасовано, прилюдні торги з реалізації спірної нежитлової будівлі, які відбулись 02 серпня 2013 року, визнано недійсними.

14 вересня 2023 року під час підготовки документів для продажу спірної нежитлової будівлі (магазину) позивач дізнався про те, що право власності на це нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва ВТК № НОМЕР_1, зареєстрованого за № 1378, виданого 27 серпня

2013 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Чемерис Г. Я., та акту державного виконавця від 15 серпня 2013 року.

Позивач зазначав, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем з порушенням вимог ухвали Жовківського районного суду від 05 вересня 2013 року про забезпечення позову у справі

№ 444/2994/13-ц, якою зупинено видачу документів про реалізацію вищезазначеної нежитлової будівлі до набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду, яке набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України.

Вважав, що правовстановлюючі документи, на підставі яких зареєстровано за відповідачем право власності на спірну нежитлову будівлю підлягають визнанню недійсними, оскільки видані за результатами прилюдних торгів, які визнано недійсними, а недійсний правочин не створює юридичних наслідків,

крім тих, що пов`язані з його недійсністю, що є правовою підставою для скасування зареєстрованого за відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомості.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд:

- визнати свідоцтво ВТК № НОМЕР_1, зареєстроване за № 1378, видане

27 серпня 2013 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Чемерис Г. Я., недійсним;

- визнати акт державного виконавця б/н, виданий 15 серпня 2013 року реєстраційною службою Жовківського районного управління юстиції, недійсним;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю (магазин), яка складається з 5 торгових залів, 2 тамбурів, складу, загальною площею 109,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 16 квітня

2024 року у складі судді Мікули В. Є. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано свідоцтво ВТК № НОМЕР_1, зареєстроване за № 1378, видане 27 серпня

2013 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Чемерис Г. Я., недійсним.

Визнано акт державного виконавця б/н, виданий 15 серпня 2013 року реєстраційною службою Жовківського районного управління юстиції, недійсним.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю (магазин), яка складається з 5-ти торгових залів, 2-ох тамбурів, складу, загальною площею 109,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що лише з моменту отримання 14 вересня 2023 року Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо про наявність зареєстрованого права на нерухоме майно за відповідачем на підставі оспорюваних документів.

Суд першої інстанції зазначив, що право власності за ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю було зареєстровано з порушенням закону, оскільки такі дії були вчинені після постановлення ухвали Жовківського районного суду Львівської області про забезпечення позовних вимог ОСОБА_1 у справі

№ 444/2494/13.

Відповідач у заяві про застосування позовної давності не підтвердив належними доказами факт того, що позивач міг знати про наявність оспорюваних документів та зареєстрованого за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно до моменту звернення із позовом.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_2 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 квітня 2024 року скасовано, ухвалено постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 на час розгляду справи за його позовом до ОСОБА_2 включений до списку присяжних Жовківського районного суду Львівської області, тобто залучений до здійснення правосуддя у суді першої інстанції та виконує обов`язки судді, визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що справа за позовом

ОСОБА_1 розпорядженням голови Жовківського районного суду Львівської області до Львівського апеляційного суду для вирішення питання підсудності цієї справи відповідно до вимог частини шостої статті 31 ЦПК України не передавалася, питання її підсудності апеляційним судом не вирішувалося. Отже, такі обставини свідчать про те, що справу розглянуто неповноважним складом суду, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового судового рішення.

Апеляційний суд зазначив про те, що свідоцтво від 27 серпня 2013 року

ВТК № НОМЕР_1, зареєстроване за № 1378, та акт державного виконавця

від 15 серпня 2013 року б/н були видані ОСОБА_2 до постановлення ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 05 вересня

2013 року про забезпечення позову у справі № 444/2494/13-ц.

Право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем 06 вересня 2013 року, тобто на наступний день після постановлення вказаної ухвали суду першої інстанції у справі № 444/2494/13-ц про забезпечення позову. Разом з тим відсутні докази на підтвердження того, що зазначене судове рішення постановлено у судовому засіданні за участю ОСОБА_2 чи його представника, чи таке судове рішення на наступний день було вручено відповідачу, або доведено до відома державного реєстратора.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що ні вимога про визнання недійсним акта державного виконавця, ні вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не призведуть до захисту прав позивача та не відповідають належному способу захисту у цій справі. Скасування державної реєстрації права власності не є належним способом захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача нерухомого майна є тим документом, що підтверджує право власності на таке майно належного власника. При цьому, апеляційний суд врахував, що з вимогою про витребування спірного майна позивач не звертався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Змисла М. Р., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Змисла М. Р., на постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 295/434/22.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про розгляд справи неналежним складом суду першої інстанції, оскільки відсутні докази наявності приватного інтересу у судді Мікули В. Я. під час розгляду цієї справи, який вказав на те, що у нього відсутні у провадженні справи з позивачем, як присяжним Жовківського районного суду Львівської області.

У судовому порядку були визнані недійсними прилюдні торги, унаслідок чого оспорювані свідоцтво та акт державного виконавця, які видані на підставі цих торгів підлягають визнанню недійсними.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої

статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1

частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 вересня 2007 року ОСОБА_1 був власником нежитлової будівлі (магазин),

який складається з 5-ти торгових залів, 2-ох тамбурів, складу, загальною

площею 109,8 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно

від 14 вересня 2007 року № 15932875 власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , право власності зареєстроване на підставі дубліката свідоцтва про право власності від 13 вересня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Замочківської сільської ради на підставі рішення від 24 лютого 2005 року № 2 та рішення від 13 вересня 2007 року № 44.

На виконанні у державного виконавця державної виконавчої служби Жовківського районного управління юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання рішення Жовківського районного суду Львівської області від 05 липня 2010 року № 2-712/10, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість у розмірі 13 522,16 доларів США, що в еквівалентно 107 974,45 грн, 1 080 грн державного мита та 120 грн на інформаційно-технічне забезпечення. ОСОБА_1 був поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_3 перед банком, на забезпечення вказаного зобов`язання банку було передано в іпотеку вищезазначене нежитлове приміщення, загальною площею 109,8 кв. м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час проведення виконавчих дій із примусового виконання вищезазначеного рішення суду 24 жовтня 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1

02 серпня 2013 року на прилюдних торгах було реалізовано вищевказане нерухоме майно.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 06 вересня 2013 року право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається

з 5-ти торгових залів, 2-ох тамбурів, складу, загальною площею 109,8 кв. м, зареєстровано за ОСОБА_2 . Державна реєстрація здійснена на підставі: свідоцтва, серія та номер: ВТК № НОМЕР_1 зареєстровано за № 1378, виданого 27 серпня 2013 року, видавник: Приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Чемерис Г. Я.; акта державного виконавця, серія та номер: б/н, виданого 15 серпня 2013 року, видавник: реєстраційна служба Жовківського районного управління юстиції.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 05 вересня

2013 року у справі № 444/2494/13-ц при розгляді справи про визнання прилюдних торгів недійсними судом до набрання рішенням суду законної сили зупинено видачу документів про реалізацію майна нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 липня 2010 року № 2-712/10.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,

від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18).

Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Сама по собі видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації (постанова Верховного Суду

від 28 грудня 2022 року у справі № 756/5922/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що самі по собі позовні вимоги про визнання свідоцтва та акта державного виконавця недійсними і скасування державної реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у спірних правовідносинах.

Позивач у порушення вищевказаних вимог закону не звернув увагу на те, що у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування державної реєстрації права власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Проте вимог про витребування спірного нерухомого майна ОСОБА_1 заявлено не було, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи заявника у касаційній скарзі щодо обрання позивачем належного способу захисту порушених прав, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що розгляд цієї справи здійснено повноважним складом суду першої інстанції на увагу не заслуговують, оскільки ОСОБА_1 включений до списку присяжних Жовківського районного суду Львівської області, тобто залучений до здійснення правосуддя у суді першої інстанції та виконує обов`язки судді, визначені законом, разом з тим відповідно до вимог частини шостої статті 31 ЦПК України справа, у якій однією зі сторін є суд, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, або суддя цього суду, не пізніше п`яти днів із дня надходження позовної заяви передається на підставі розпорядження голови суду до суду вищої інстанції для визначення підсудності. Проте судом першої інстанції не виконано вказані вимоги ЦПК України.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що справу розглянуто неповноважним складом суду, що відповідно до пункту 1

частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Унаслідок зазначених обставин апеляційний суд відповідно до вказаних вимог ЦПК України правильно ухвалив нове судове рішення, яким вирішив справу по суті спору.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц є безпідставними, оскільки від висновків викладених у вказаній постанові було частково відступлено Великою Палатою Верховного Суду, а висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року

у справі № 522/7636/14-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 295/434/22, на увагу не заслуговують, оскільки не є релевантними встановленим обставинам у цій справі.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Змислою Мартою Русланівною, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. М. Ситнік