Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №742/6958/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 742/6958/24

провадження № 61-3694св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Наталія Миколаївна, на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2025 року у складі судді Коваленко А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у складі суддів Скрипки А. А., Онищенко О. І., Шарапової О. Л.

у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: Прилуцька міська рада Чернігівської області, Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 , який зник безвісти 09 квітня 2024 року.

В обґрунтування вимог зазначала, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 ніс військову службу на посаді стрільця-снайпера ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 .

27 березня 2024 року ОСОБА_1 направила звернення до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просила надати ОСОБА_4 відпустку для приїзду до м. Прилуки Чернігівської області з метою укладення шлюбу.

Із сповіщення №155 від 11 квітня 2024 року та витягу із акту службового розслідування, складеного військовою частиною НОМЕР_1 від 30 квітня 2024 року вбачається, що 09 квітня 2024 року в районі населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, зник безвісти військовослужбовець ОСОБА_4 .

Зазначила, що вони з ОСОБА_4 протягом 16 місяців проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, що підтверджується відповідними довідками, фотокартками, скріншотами листування у месенджері «Телеграм», відомостями про переказ коштів.

ОСОБА_1 у поданій заяві вказувала, що встановлення юридичного факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно їй для отримання допомоги від держави, як сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції зазначив, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять факт ведення

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного господарства, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участі у витратах на утриманні житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням та інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що є підставою для відмови у встановленні судом факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що встановлення вказаного факту не матиме юридичного значення для ОСОБА_1 , оскільки вона не має права на отримання виплат у зв`язку зі зникненням військовослужбовця безвісти, відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сім`ї в разі загибелі військовослужбовця» №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), оскільки не входить до переліку осіб, визначених вказаною статтею, які мають право на отримання виплат.

Також встановлення такого факту не матиме юридичного значення для отримання одноразової грошової виплати, відповідно до вимог статті 16 Закону №2011-XII, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_4 загинув, і тому, як зазначив суд першої інстанції, звернення до суду для встановлення факту з метою отримання вказаної виплати, є передчасним.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2025 року змінено та викладено його мотивувальну частину у редакції постанови апеляційного суду.

Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заявником не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні приписів статей: 77, 78, 80 ЦПК України, на підтвердження вимог поданої нею заяви.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції щодо мети звернення заявника із даною заявою. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказувала, що встановлення вказаного факту має значення для належного отримання допомоги від держави, як сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця. Отже, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 не зазначала метою подання даної заяви до суду подальше отримання нею одноразової грошової виплати у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, відповідно до статті 16 Закону №2011-XII.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Ткаченко Н. М., через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц,

від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц.

Крім цього, заявник вважає, що суди необґрунтовано не прийняли до уваги докази, а саме довідку комітету самоорганізації № 1 Центрального мікрорайону м. Прилуки від 10 жовтня 2024 року та акт про фактичне проживання від 10 жовтня 2024 року, скріншоти переписок та звернення до військової частини про надання ОСОБА_4 відпустки з метою укладення шлюбу, а також показання свідків, у зв`язку з чим безпідставно відмовили у задоволенні її заяви, що є грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Аргументи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Н. М., на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

08 травня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 21 вересня 2026 року у зв`язку із перебуванням у відрядженні суддів Фаловської І. М., Мартєва С. Ю., та у відпустці судді Карпенко С. О. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Калараш А. А., Литвиненко І. В.,

Петров Є. В., Ситнік О. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №66 від 05 березня 2024 року, солдата ОСОБА_4 , призначеного наказом Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 лютого 2024 року № 300-РС ГШ на посаду стрільця-снайпера ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 , необхідно вважати таким, що з 05 березня 2024 року приступив до виконання службових обов`язків за посадою у повному обсязі та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

27 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини НОМЕР_2 із листом-зверненням, в якому вказувала, що вона має намір зареєструвати шлюб із ОСОБА_4 , у зв`язку з чим просила надати дозвіл останньому на відпустку для приїзду в м. Прилуки Чернігівської області.

11 квітня 2024 року начальник штабу заступник командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 надіслав начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщення, в якому просив сповістити ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про те, що її чоловік солдат ОСОБА_4 зник безвісти 09 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області.

Відповідно до витягу із акту службового розслідування від 30 квітня

2024 року, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_3 , було проведено службове розслідування з метою встановлення обставин та причин зникнення безвісти військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема солдата ОСОБА_4 , стрільця-снайпера ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 . Із рапорта від 10 квітня 2024 року командира ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання зникли безвісти вісім військовослужбовців, серед яких солдат ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки № 1858 від 10 жовтня 2024 року, виданої комітетом самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону Прилуцької міської ради Чернігівської області, згідно свідчень свідків, ОСОБА_1 протягом 16 місяців фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 (в цивільному шлюбі) разом із ОСОБА_4 .

Згідно акту «Про фактичне проживання, непроживання без реєстрації'» від 10 жовтня 2024 року № 024/1-09 №353, складеного Головою комітету самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону, зі слів сусідів, за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 проживав без реєстрації протягом 16 місяців у цивільному шлюбі з ОСОБА_1 .

Згідно листа Прилуцького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № ЕП-158 від 15 січня 2025 року, в ході проведення перевірки архіву Прилуцького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актових записів про народження, шлюб та народження дітей відносно ОСОБА_4 немає.

За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актові записи:

- про народження ОСОБА_4 №15 від 22 квітня 1987 року, складений виконкомом Нижньобистрівської сільської ради Хустського району Закарпатської області відносно ОСОБА_4 ,

- про шлюб ОСОБА_4 з ОСОБА_2 № 332 від 11 жовтня 2008 року, складений Центральним районним у м. Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

Відповідно до копії запису акту про народження № 15 від 22 квітня 1987 року, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно копії актового запису про розірвання шлюбу №20 від 10 березня

2023 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвали шлюб, укладений 11 жовтня 2008 року у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що складено актовий запис №332. Спільних неповнолітніх дітей не мають.

Матеріали справи містять надані ОСОБА_1 копії спільних світлин ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , скріншоти переписки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в месенджері «Телеграм», роздруківки квитанцій щодо переказу коштів на картку заявника.

Показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтверджують обставини спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , гарні відносини між ними та бажання укласти шлюб у майбутньому.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтями 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 упродовж 16 місяців, зазначаючи, що встановлення цього факту необхідне їй для реалізації прав як члена сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду

від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Реєстрація місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність, допустимість, достовірність і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У справі, що переглядається, на підтвердження своєї заяви ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на довідку комітету самоорганізації населення від 10 жовтня 2024 року та акт про фактичне проживання від 10 жовтня

2024 року, відповідно до яких вона протягом 16 місяців проживала разом з ОСОБА_4 за однією адресою, а також на спільні фотографії, листування, документи щодо переказу коштів та показання свідків.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, надав обґрунтовану правову оцінку поданим доказам спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, ведення спільного господарства, та з урахуванням балансу вірогідностей дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Верховний Суд погоджується з таким висновком. Як установлено судами, довідка від 10 жовтня 2024 року та акт про фактичне проживання від цієї ж дати містять відомості зі слів сусідів про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 протягом 16 місяців за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим зазначені докази жодним чином не підтверджують обставини, які б свідчили про ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання чи ремонт житла, а також про інші взаємні права та обов`язки, характерні для подружжя.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що зазначений у цих документах період спільного проживання не узгоджується з установленими у справі обставинами перебування ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 до 10 березня 2023 року. Отже, наведені документи не можуть у повному обсязі підтверджувати заявлений період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю.

Як правильно встановили суди, показання допитаних у судовому засіданні свідків стосувалися переважно характеру взаємин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , їх добрих стосунків та наміру зареєструвати шлюб. У цьому ж контексті апеляційний суд оцінив і звернення ОСОБА_1 від 27 березня 2024 року до командира військової частини з проханням надати ОСОБА_4 відпустку для приїзду до м. Прилуки з метою укладення шлюбу, зазначення у картці соціально-демографічного вивчення військовослужбовця ОСОБА_4 у графі «дружина» ОСОБА_1 , надсилання їй повідомлення про загибель ОСОБА_4 , а також спільні світлини, листування та документи щодо переказу коштів.

Наведені обставини свідчать про наявність між заявником та ОСОБА_4 близьких особистих взаємин та намір зареєструвати шлюб, однак самі по собі та в сукупності з іншими доказами не підтверджують факт ведення ними спільного господарства протягом заявленого періоду, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах з утримання житла, його ремонту, досягнення усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які б засвідчували реальність сімейних відносин.

Доводи касаційної скарги по суті вирішення спору зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали обґрунтовану правову оцінку.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення мети звернення заявника із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, апеляційний суд правильно виходив із того, що ОСОБА_1 пов`язувала необхідність встановлення такого факту з метою реалізації прав як члена сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання.

Висновок суду першої інстанції про відсутність юридичного значення заявленого факту з огляду на те, що на момент звернення до суду ОСОБА_4 не був визнаний загиблим (померлим), а тому заявник не має права на одноразову грошову допомогу, є передчасним.

Метою встановлення факту, що має юридичне значення, є створення умов для реалізації відповідного права чи законного інтересу особи. При цьому встановлення судом юридичного факту саме по собі не означає вирішення питання про наявність у заявника суб`єктивного права на конкретну соціальну виплату чи іншу передбачену законом гарантію.

У постанові від 13 березня 2026 року у справі № 751/5078/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може мати самостійне юридичне значення для подальшої реалізації прав особи, зокрема у зв`язку із зникненням безвісти військовослужбовця, а встановлення такого факту не вирішує питання щодо наявності чи відсутності у заявника права на конкретні виплати або соціальні гарантії.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Н. М., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Наталія Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2025 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік