Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №925/700/26 — Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/700/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., без участі представників сторін, розглянувши в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Екоклінер” до Мельник Людмили Олександрівни про стягнення 2988 грн 59 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю “Екоклінер” звернувся, через систему “Електронний суд”, в Господарський суд Черкаської області з позовом до Мельник Людмили Олександрівни (далі – відповідачка) про стягнення, на підставі договору про надання індивідуальному споживачу (юридичній особі) послуг з поводження з побутовими відходами № 3745510525-ТПВ від 01.09.2025, 2856 грн 35 коп. боргу, 25 грн 44 коп. 3% річних, 75 грн 89 коп. інфляційних втрат, 30 грн 91 коп. пені, що разом становить 2988 грн 59 коп. та відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано порушенням відповідачкою умов Договору про надання індивідуальному споживачу (юридичній особі) послуг з поводження з побутовими відходами № 3745510525-ТПВ від 01.09.2025 та Цивільного кодексу України з оплати наданих позивачем послуг за період листопада 2025- квітня 2026.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №925/700/26 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, без виклику, запропоновано учасникам справи у встановлені строки подати суду заяви по суті справи, клопотання з процесуальних питань (за їх наявності) у відповідності до норм ст.ст. 165-167 ГПК України.

Відповідачка подала,через систему “Електронний суд”: 20.05.2026 пояснення (вх. №8598/26, а.с. 46), 01.06.2026 відзив на позовну заяву (вх. № 9215/26, а.с. 56-57) за змістом яких зазначила про добровільну сплату основної суми боргу у повному обсязі згідно квитанції до прибуткового касового ордера №914 від 19.05.2026, просила зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача або відмовити у їх стягненні, оскільки справа є малозначною та нескладною, а заявлені витрати є неспівмірними із сумою спору.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні у справі № 925/700/26 письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

Рішенням виконкому Уманської міської ради № 253 від 24.09.2015 та рішенням Уманської міської ради № 6.24-3/7 від 25.12.2015 (а.с. 26) переможцем конкурсу та уповноваженою юридичною особою на збирання й перевезення побутових відходів у м. Умані визначено позивача - ТОВ “Екоклінер”. Водночас рішеннями міської ради відповідальною організацією за захоронення відходів визначено Уманське комунальне підприємство «Комунальник» та затверджено відповідний тариф на послуги із захоронення побутових відходів на місцевому сміттєзвалищі для його споживачів.

Між позивачем, як виконавцем послуг із збирання та перевезення ТПВ і КП «Комунальник», як утримувача полігону укладено договір, за яким зібрані відходи передаються на захоронення. Розрахунки між підприємствами здійснюються на підставі договору за тарифами, затвердженими рішенням Уманської міської ради, що враховують витрати на утримання полігону та дотримання екологічних стандартів.

01.07.2025 між відповідачкою ФОП Мельник Людмилою Олександрівною, як орендарем, та ФОП Берензенко Іриною Станіставівною, як орендодавцем, укладено договір суборенди будинку№3 (а.с.17 на звороті) щодо об`єкта - торгівельний павільйон, площею 30 кв.м по вул. Європейській, 60 у м.Умань з терміном оренди до 01.07.2026.

01.09.2025 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Екоклінер”, як виконавцем та відповідачем - Мельник Людмилою Олександрівною (яка перебувала в статусі фізичної особи-підприємця і була орендарем нерухомого майна, розташованого в м.Умань), як споживачем, відповідно до рішення Уманської міської ради від 25.12.2015 №6.24-3/7 «Про визначення юридичної особи, яка буде здійснювати збирання та перевезення побутових відходів на території міста Умань» укладено договір про надання індивідуальному споживачу (юридичній особі) послуг з поводження з побутовими відходами № 3745510525-ТПВ (далі – Договір; а.с. 13-15), відповідно до п.1 якого виконавець зобов`язався згідно з графіком надавати послуги з поводження з побутовими відходами (далі - послуги), а споживач зобов`язався своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Сторони погодили наступні істотні умови договору, зокрема:

п.2. – виконавець надає споживачеві послуги з поводження з твердими, великогабаритними, ремонтними і рідкими відходами;

п.3. – послуги з вивезення твердих відходів надаються за контейнерною (безконтейнерною) схемою;

п.4. – для вивезення твердих відходів за контейнерною схемою використовуються технічно справні контейнери, що належать виконавцеві, у тому числі для роздільного збирання, зокрема таких побутових відходів: - тверді побутові відходи – контейнери місткістю 1,1 куб.м, полімерні відходи - контейнери – «Сітки» місткістю 4 куб.м, які розташовані в місцях їх загального розташування. Адреса надання послуг: м.Умань, вул. Європейська, 60, магазин «Грин бар», з понеділка по неділю - загального користування, з 8.00 до 17.00 год.;

п.12. – споживач зобов`язується:

3) оплачувати в установлений договором строк надані йому послуги з поводження з побутовими відходами;

5) у разі несвоєчасного здійснення платежів за послуги сплачувати пеню в розмірі, встановленому відповідно до п.23 цього договору;

п.15. – тарифи на послуги встановлені рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради від 08.08.2024 №326 «Про встановлення скоригованих тарифів на послуги з поводження з твердими побутовими відходами для споживачів ТОВ «Екоклінер»;

п.16. – норми надання послуг затверджені рішенням Уманської міської ради «Про затвердження Норм надання послуг з вивезення побутових відходів Уманської міської територіальної громади на 2023-2027 роки» № 17-57/8;

п.17. – розрахунковим періодом є календарний місяць;

п.18. – середньомісячний обсяг послуг визначається за фактом накопичення твердих відходів. Розмір оплати послуг встановлюється за фактом відходів. При цьому мінімальна щомісячна плата за послуги становить 408,05 грн;

п.19. – виконавець формує на підставі норм надання послуги рахунок на оплату послуги та надає споживачеві у строк не пізніше, ніж 10 календарних дні до граничного строку внесенні плати за послугу;

п.21. – сторони несуть відповідальність за порушення договору відповідно до ст..26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»;

п.23. – у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу відповідно до п.17 цього договору;

п.29. – договір укладається строком на один рік;

п.30. – договір вважається таким, що продовжений на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії одна сторона із сторін не заявила про відмову від договору або про його перегляд, надавши при цьому документи, що підтверджують законність підстав для відмови або припинення.

Позивач вказав, що відповідачка з листопада 2025 року повністю припинила виконувати свої зобов`язання за Договором щодо оплати отриманих послуг і станом на 18.05.2026 сума його заборгованості перед позивачем склала 2856 грн 35 коп., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Крім того, за несвоєчасну оплату наданих позивачем послуг відповідачу за період з 01.11.2025 по 18.05.2026 нараховано в порядку положень п.23 Договору - 30 грн 91 коп. пені та на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 25 грн 44 коп. 3% річних та 75 грн 89 коп. інфляційних втрат, що також є предметом даного позову.

Відповідачка надала суду докази сплати заборгованості у розмірі 2856 грн 35 коп згідно квитанції до прибуткового касового ордера №914 від 19.05.2026, просила відмовити у задоволенні решти позову.

З урахуванням складу учасників і характеру взаємовідносин спірні правовідносини перебувають в сфері регулювання Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про управління відходами», «Про житлово-комунальні послуги», державних будівельних та санітарних норм і правил, прийнятих на їх виконання.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 п.п. 1, 4, ч.ч. 3, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АР Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1, п.п. 3, 4, 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі.

Частинами 1, 3 ст. 140, ч. 1 ст. 144 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово - комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

До житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

За приписами ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Механізм надання суб`єктами господарювання у сфері управління відходами незалежно від форми власності послуги з управління побутовими відходами у містах, селищах і селах, визначається Правилами надання послуги з управління побутовими відходами та типових договорів про надання послуги з управління побутовими відходами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2023 №835 (далі – Правила № 835), у пункті 6 якого передбачено, що обсяг надання послуг розраховується на підставі норм, затверджених органом місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Зокрема, Правилами № 835 передбачено, що:

для забезпечення надання послуги з управління відходами житлові масиви і внутрішньо дворові території, дороги загального користування, зупинки громадського транспорту та інші об`єкти благоустрою населених пунктів, а також місця проведення масових заходів обладнуються контейнерними майданчиками для роздільного збирання побутових відходів, урнами для збирання побутових відходів згідно з правилами благоустрою населеного пункту, регіональними та місцевими планами управління відходами та відповідно до укладених договорів про надання послуги з управління побутовими відходами (п.9).

послуга з управління різними видами побутових відходів може надаватися за такими системами:

контейнерна - система, що передбачає регулярне (за графіком) перевезення побутових відходів, зібраних в контейнери, на об`єкти відновлення чи видалення безконтейнерна - система, що передбачає регулярне (за графіком) перевезення побутових відходів, зібраних в пластикові пакети, на об`єкти відновлення чи видалення;

пункти роздільного збирання побутових відходів (зокрема мобільні, оснащені транспортними засобами);

за заявкою споживача, зокрема підготовленою та поданою з використанням Єдиної платформи (п.10).

послуги надаються споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги з управління побутовими відходами відповідно до статей 13 і 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (п.24).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст. 526 зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

09.07.2023 набрав чинності Закон України «Про управління відходами» від 20.06.2022 № 2320-IX, яким передбачено, що утворювачі побутових відходів, зокрема, фізичні особи, юридичні особи, в результаті діяльності яких утворюються відходи, зобов`язані укладати договори з виконавцем послуги з управління побутовими відходами та вносити у встановленому порядку плату за послугу з управління побутовими відходами. Утворювачі побутових відходів мають права та обов`язки споживачів житлово-комунальних послуг, передбачені Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (ст.1, ст.31 Закону).

Законом України «Про управління відходами» визначено такі терміни:

відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися;

власник відходів - фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами;

операції з управління відходами - збирання, перевезення, відновлення та видалення відходів;

перевезення відходів - операція, що полягає у транспортуванні відходів від місця їх утворення до об`єкта оброблення відходів, а також від одного місця/об`єкта до іншого;

полігон - місце захоронення відходів, призначене для їх розміщення на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі;

послуга з управління побутовими відходами - операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов`язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами, що здійснюється виконавцем послуги з управління побутовими відходами;

управління відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення,оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об`єктами видалення відходів.

Відповідно ч. 3 ст. 13 Закону України «Про управління відходами» утворювачі або власники відходів, які не є суб`єктами господарювання у сфері управління відходами, зобов`язані забезпечувати зберігання відходів у спосіб, що є безпечним для здоров`я людини та навколишнього природного середовища, та передавати відходи суб`єктам господарювання у сфері управління відходами протягом одного року з моменту їх утворення.

Відповідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про управління відходами» утворювачі відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств, зобов`язані: 1) запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; 2) класифікувати свої відходи відповідно до Національного переліку відходів та Порядку класифікації відходів; 3) обробляти відходи самостійно, за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, або передавати їх для оброблення суб`єктам господарювання у сфері управління відходами, які мають такий дозвіл; 4) у разі утворення побутових відходів укладати договір про надання послуги з управління побутовими відходами з виконавцем відповідної послуги та вносити плату за надання такої послуги відповідно до встановлених тарифів; 5) не допускати змішування відходів, що можуть бути відновлені, з відходами, що не можуть бути відновлені; 6) вести облік відходів, що утворилися в результаті їхньої діяльності, та подавати відповідну звітність; 7) розробляти та виконувати плани управління відходами підприємств, установ та організацій у встановленому порядку; 8) забезпечувати утримання в належному санітарному і технічному стані місць утворення та зберігання відходів, а також забезпечувати дотримання встановлених правил техніки безпеки та пожежної безпеки у таких місця та інше.

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що 01.09.2025 сторонами, з урахуванням рішення Уманської міськради, укладено договір № 3745510525-ТПВ про надання послуг з поводження з побутовими відходами, який фактично виконувався ними.

У період листопада 2025-квітня 2026 року відповідачка допустила порушення умов Договору в частині сплати отриманих від позивача послуг на суму 2856 грн 35 коп, які після звернення позивача до суду з даним позовом повністю оплатила в сумі 2856 грн 35 коп. 19.05.2026 згідно квитанції до прибуткового касового ордера №914 із призначенням платежу (підстави): «договір № 3845510252-ТПВ від 01.09.2025» (а.с.47).

Судом враховано, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.05.2026 припинено підприємницьку діяльність відповідачки - ФОП Мельник Л.О.

Водночас, за змістом статей 51, 52, 598– 609 ЦК України, ліквідація статусу ФОП не припиняє її зобов`язань за укладеними договорами, фізична особа продовжує відповідати за підприємницькими боргами усім своїм майном, оскільки не перестає існувати як суб`єкт права (правова позиція Верховного Суду у справах № 910/8729/18, № 904/1083/18, № 127/23144/18). Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу ФОП не припинилися.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, що вказує на відсутність предмету спору в частині стягнення 2856 грн 35 коп. боргу.

У зв`язку з простроченням сплати основного грошового зобов`язання позивачем також заявлено до стягнення з відповідача, на підставі п.23 Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 01.11.2025 по 18.05.2026 - 30 грн 91 коп. пені, 25 грн 44 коп. 3% річних та 75 грн 89 коп. інфляційних втрат.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов`язання, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум пені, 3% річних та інфляційних втрат суд керується приписами статей 536, 549– 552, 610– 612, 614, 625 ЦК України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та п. 23 Договору. Розрахунки позивача проведено методологічно й арифметично правильно. Суд перевірив їх за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій в ІПС «LIGA360» з урахуванням методики розрахунку, доведеної судам листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, а також рекомендацій, викладених у п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 07.12.2013 № 14. Спірні суми пені, 3% річних та інфляційних втрат нараховані відповідно до умов Договору на фактичну суму боргу, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, відтак суд вважає їх правильними. Відтак вимоги позивача в цій частині суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у обрахованих позивачем розмірах.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи положення ч.1ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВРКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим і доказаним, таким що підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за результатами розгляду справи суд враховує таке.

У позовній заяві позивач заявив вимогу про відшкодування судових витрат, що складаються зі сплаченого судового збору в сумі 2662 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн 00коп. За результатами розгляду справи суд задовольнив позов частково.

В матеріалах справи містяться платіжні інструкції, які підтверджують, що позивач спочатку сплатив 266 грн 24 коп. за подання заяви про видачу судового наказу в порядку статей 147, 150 ГПК України. Після скасування судового наказу ухвалою від 11.05.2026 за заявою боржника — ФОП Мельник Л.О., позивач звернувся до суду з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження, додатково сплативши 2396 грн 16 коп. судового збору за подання цього позову.

В обґрунтування розрахунку судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, додано суду копії: договору про надання правової допомоги від 09.09.2024 № 09/09/24-Е, укладеного позивачем з адвокатом Борзовим Ярославом Едуардовичем, Додаткової угоди №12 від 18.05.2026 до вказаного договору; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №673 від 15.01.2024; ордеру серії СА №1130280 від 30.07.2025.

Із наданих документів вбачається, що між позивачем – ТОВ «Екоклінер» в особі директора Левченко Н.В., як клієнтом та адвокатом Борзовим Я.Е., укладено договір про надання правової допомоги від 09.09.2024 № 09/09/24-Е (а.с. 18-20), в якому сторони погодили наступні умови:

п.3.2 – сторони домовились, що розмір гонорару є фіксованим та складає:

- 7000 грн з боржників – фізичних осіб, на яких оформлено особовий рахунок;

- 12000 грн з боржників – юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на яких оформлено особовий рахунок;

п.3.3 – розмір гонорару встановлений за одну судову справу в суді першої інстанції та включає вчинення додаткових процесуальних дій (прийняття участі в судовому засіданні, поданні відповіді на відзив, подання клопотань або інших процесуальних заяв тощо) необхідних для стягнення заборгованості в суді першої інстанції;

п.3.4 – розмір гонорару не залежить від досягнення або недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт, якщо сторони додаткового не домовлялися про інше;

п.3.5 – в момент укладання Додаткової угоди, передбаченої п.1.2 цього Договору, клієнт сплачує адвокату аванс в розмірі 3000 грн за кожного боржника-фізичну особу та 5000 грн за кожного боржника - юридичну особу та фізичну особу-підприємця;

п.3.6 – решта гонорару сплачується готівкою або шляхом перерахування коштів в безготівковій формі на рахунок адвоката протягом 15 банківських днів з дня ухвалення судом рішення в межах виконання доручення клієнта, передбаченого п.1.1. цього Договору.

Додатковою угодою №12 від 18.05.2026 до договору про надання правової допомоги узгоджено, що оплата послуг адвоката здійснюється готівкою або шляхом перерахування коштів в безготівковій формі на рахунок адвоката протягом 15 календарних днів з дня ухвалення судом рішення в межах виконання доручення клієнта щодо стягнення заборгованості за надані послуги з управління побутовими відходами з боржника, зазначеного у п.2 цієї Додаткової угоди, у розмірі визначеному п.3.2. Договору (п.1) .

За умовами п.2 Додаткової угоди клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання по виконанню послуг згідно умов Договору по справам про стягнення заборгованості за надані послуги з управління побутовими відходами з наступного боржника: « ОСОБА_1 ; ФОП, м.Умань, вул.Європейська,60, магазин «Грин бар»; РНОКПП НОМЕР_1 » (а.с.23).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність наданих послуг адвокатом Лозою В.М. до справи відповідач не надав. Дослідивши додані до позову і заяви про розподіл судових витрат доказів, суд недотримання позивачем (його представником) вимог частини третьої статті 126 ГПК України також не встановив.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази надання адвокатом Борзовим Ярославом Едуардовичем позивачу професійної правничої допомоги у даній справі, з урахуванням погоджених розцінок за послуги з надання правничої допомоги, дають суду достатні підстави для покладення витрат позивача на отримання професійної правничої допомоги адвоката на відповідача.

При розгляді заяв сторін суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, відповідно до якої розмір винагороди за надання правової допомоги, що визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, якщо інше не зазначене у договорі, а також враховує позицію об`єднаної палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, відповідно до якої за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також частини п`ятої статті 129 цього Кодексу дає суду підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом також враховано, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки “суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони” та “суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання” не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що “під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи”.

Разом з цим, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 ГПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом Борзовим Я.Е. робіт, послуг, предмет позову, суд доходить висновку про наявність підстав для не покладення на відповідача усіх витрат на професійну правничу допомогу позивача, на користь якого ухвалено судове рішення.

Підставою для цього суд вважає непропорційність розміру цих витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, сплату відповідачкою суми основного боргу, а відтак і їх необґрунтованість, не співмірність і нерозумність.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про покладення на Мельник Людмилу Олександрівну судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклінер» на професійну правничу допомогу у справі № 925/700/26 лише частково у розмірі 3000 грн,

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., а разом 5662 грн 40 коп.

Керуючись ст. 129, п.2 ч.1 ст. 231, ст.ст.233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Провадження у справі в частині стягнення 2856 грн 35 коп. боргу закрити.

Стягнути з Мельник Людмили Олександрівни, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Екоклінер”, ідентифікаційний код юридичної особи 39153528, місцезнаходження: 20300, Черкаська область, м.Умань, вул.Шевченка, буд. 12 – 30 грн 91 коп. пені, 25 грн 44 коп. 3% річних, 75 грн 89 коп. інфляційних втрат, 5662 грн 40 коп. судових витрат.

У задоволенні позову в частині стягнення 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.10.2026.

Суддя В.М. Грачов