Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №904/1054/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м.Дніпро

Справа № 904/1054/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Кучеренко О.І., Демчини Т.Ю.

за участі секретаря судового засідання: Ігнатенко Г.В.

прокурора - Біленко О.А.

представника відповідача -2 - Таборовець Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 (повний текст складено 22.06.2026 суддя Перова О.В.) у справі № 904/1054/25

за позовом: керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Довгинцівської районної в місті ради

до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Шкуропата Дмитра Валерійовича

до відповідача-2: Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради

про визнання недійсним договору на поставку товару та застосування наслідків,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Керівник Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Довгинцівської районної в місті ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Шкуропата Дмитра Валерійовича та відповідача-2: Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, в якій просив: визнати недійсним договір від 30.09.2024 № 133, укладений між виконавчим комітетом Довгинцівської районної в місті ради та Фізичною особою-підприємцем Шкуропатом Дмитром Валерійовичем; стягнути з Фізичної особи-підприємця Шкуропата Дмитра Валерійовича на користь виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради отримані кошти за договором № 133 від 30.09.2024 у сумі 194 000,00 грн, а з виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради одержані ним за рішенням суду 194 000,00 грн стягнути в дохід держави; стягнути з відповідачів у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами процедури відкритих торгів з особливостями (ідентифікатор закупівлі UA-2024-09-12-007353-a) переможцем визначено єдиного учасника - ФОП Шкуропата Д.В., проте у складі його тендерної пропозиції надано недостовірні відомості щодо відповідності кваліфікаційному критерію наявності працівників відповідної кваліфікації, а саме довідку від 18.09.2024 № вих.29/09 та свідоцтво від 27.09.2021 № 169 про присвоєння кваліфікаційного рівня з робітничих професій за спеціальністю електрогазозварник, яке, за відповіддю КП «Навчально-виробничий центр» Дніпропетровської обласної ради від 02.12.2024 № 279, вказаному учаснику не видавалось. З огляду на це прокурор вважав, що договір № 133 від 30.09.2024 укладений з порушенням принципів здійснення публічних закупівель, визначених статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі», суперечить інтересам держави і суспільства та підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 і частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України з застосуванням передбачених цією нормою наслідків.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 (повний текст складено 22.06.2026) у справі № 904/1054/25 у задоволенні позовних вимог керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Довгинцівської районної в місті ради до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Шкуропата Дмитра Валерійовича, відповідача-2: Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про визнання недійсним договору на поставку товару та застосування наслідків відмовлено у повному обсязі. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладено на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину та необхідності доведення обставин, з якими закон пов`язує його недійсність. Суд також зазначив, що статтею 43 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено вичерпний перелік підстав нікчемності договору про закупівлю.

Врахувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, суд першої інстанції зазначив, що санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, мають конфіскаційний характер, а їх застосування становить втручання у право власності, яке повинно відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема принципу пропорційності.

За висновком місцевого господарського суду, застосування зазначеної норми можливе у виняткових випадках порушення інтересів держави та суспільства і потребує доведення протиправної мети правочину, умислу сторони на її досягнення, причинно-наслідкового зв`язку між такою метою та наслідками правочину, а також пропорційності заявленої санкції. Саме по собі порушення законодавства у сфері публічних закупівель не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Оцінюючи доводи прокурора про подання ФОП Шкуропатом Д.В. недостовірних документів у складі тендерної пропозиції, суд зазначив, що такі посилання самі по собі не підтверджують наявності підстав для застосування конфіскаційної санкції. При цьому суд відхилив доводи про недостовірність поданої інформації через їх недоведеність та вказав на відсутність у матеріалах справи обвинувального вироку або інших належних і допустимих доказів кримінально караних дій, спрямованих на незаконне заволодіння бюджетними коштами.

Суд першої інстанції встановив, що ФОП Шкуропат Д.В. виконав умови спірного договору, а замовник сплатив 194 000,00 грн та не мав претензій щодо якості й вартості отриманого виконання. Водночас прокурор не довів завдання збитків державі чи територіальній громаді, безпідставного збагачення відповідача, переплати бюджетних коштів, отримання товару неналежної якості або за завідомо завищеною ціною, а також інших значних майнових втрат, співмірних із заявленою конфіскаційною санкцією.

З огляду на недоведеність спрямованості спірного правочину на досягнення мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та відсутність підтвердженого причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваними порушеннями під час закупівлі й погіршенням майнового становища держави місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вихідний № 15/2-656вих-26 від 06.07.2026) звернулася Дніпропетровська обласна прокуратура (прокурор/апелянт/скаржник), яка просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора в повному обсязі; стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги; про день та час розгляду справи повідомити Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Скаржник зазначає, що відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, водночас рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25 зазначеним вимогам не відповідає, прийнято з неправильним застосуванням норм статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», статей 203, 215, частини третьої статті 228 ЦК України, а також з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 73, 86, 236 ГПК України, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим таке рішення на підставі статті 277 ГПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Прокурор наводить обставини закупівлі, вказуючи, що згідно з частиною другою статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник установлює кваліфікаційні критерії, зокрема щодо наявності в учасника працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; тендерною документацією для забезпечення якісного виконання встановлених зупиночних павільйонів та їх безпечної експлуатації було передбачено обов`язкову наявність працівника з посвідченням (свідоцтвом) електрозварника (зварювальника) з наданням сканованої копії такого документа. На підтвердження цього критерію ФОП Шкуропатом Д.В. надано довідку № вих.29./09 від 18.09.2024 про наявність в учасника працівників відповідної кваліфікації, у якій зазначено, що він має кваліфікацію (посаду) електрогазозварника та загальний стаж роботи 16 років, а також свідоцтво № 169 від 27.09.2021 про присвоєння кваліфікаційного рівня з робітничих професій за спеціальністю електрогазозварник, видане рішенням кваліфікаційної комісії КП «Навчально-виробничий центр» Дніпропетровської обласної ради.

Апелянт вказує, що на вимогу дізнавача СД ВП № 1 Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області, направлену в порядку статті 93 КПК України в рамках розслідування кримінального провадження № 42024042090000052 від 08.10.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, надійшла відповідь КП «Навчально-виробничий центр» Дніпропетровської обласної ради вих. № 279 від 02.12.2024, згідно з якою Шкуропат Д.В. у період з 28.06.2021 по 27.09.2021 навчання за професією «Електрогазозварник» та курси підвищення кваліфікації у вказаному навчальному центрі не проходив, а свідоцтво № 169 від 27.09.2021 йому не видавалось; аналогічні відомості містяться у протоколі допиту свідка - виконувача обов`язків директора КП «Навчально-виробничий центр» ДОР ОСОБА_2 від 04.12.2024. Отже, прокуратурою встановлено факт складання завідомо неправдивих офіційних документів та подання їх до Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради у складі тендерної пропозиції з метою привласнення бюджетних коштів суб`єктом господарювання, а тендерна пропозиція переможця не відповідала умовам тендерної документації, тоді як замовник у порушення статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 42 Особливостей здійснення публічних закупівель не відхилив таку пропозицію, а визнав учасника переможцем аукціону.

Скаржник наголошує, що зі змісту статті 228 ЦК України вбачається дві окремі обставини: порушення публічного порядку (частини перша, друга) та невідповідність інтересам держави і суспільства (частина третя); у другому випадку правочин є оспорюваним, а сама норма передбачає й наслідки такої недійсності - при наявності умислу лише в однієї зі сторін усе одержане нею за правочином повертається іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави. Наявність умислу означає, що сторона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

Апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 щодо ознак недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства (спрямованість правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу його сторін), а також на те, що спрямованість умислу може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності, при цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини; аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15. Прокурор також посилається на рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 щодо змісту поняття «інтереси держави», на статтю 95 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008, пункт 6 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України щодо принципу ефективності та результативності, на положення Конвенції ООН проти корупції (преамбула, статті 1, 9) та Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (статті 148, 151, 254), а також на висновки Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 (пункти 32, 33) і у постанові Касаційного господарського суду від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20.

Скаржник доводить, що використання учасником недостовірних документів з метою відповідати тендерній документації замовника та стати переможцем закупівлі є прямим порушенням основоположних принципів публічних закупівель, визначених статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі», руйнує правовий механізм закупівель, знижує конкуренцію, створює загрозу неефективного використання бюджетних коштів, суперечить вимогам прозорості та підриває антикорупційний фундамент закупівельного законодавства; порушення процедури публічних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів і спричиняє істотну шкоду інтересам держави щодо здійснення права державної власності. Прокурор також посилається на пункт 6 частини першої статті 3 та частину п`яту статті 13 ЦК України і на постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо змісту добросовісності як стандарту поведінки. За таких обставин, на думку апелянта, завідомо суперечлива мета дій ФОП Шкуропата Д.В. полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, нівелювати ефективність результатів закупівлі з метою одержання у незаконний спосіб права на укладення договору та отримання бюджетних коштів, при цьому він усвідомлював або повинен був усвідомлювати протиправність своїх дій та прагнув настання таких наслідків.

Прокурор вважає, що доводи суду про виконаність договору та недоведеність збитків не спростовують встановлених обставин, оскільки, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, ЦК України не пов`язує недійсність правочину з обставинами невиконання чи неналежного виконання господарського договору; у цій справі прокурор не ставив питання про порушення умов договору або завищення вартості робіт, а підставою позову є порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом надання недостовірних (сфальсифікованих) документів переможцем, що спотворили результати тендеру, тому саме недодержання вимог закону, а не наявність чи відсутність збитків, обумовлює недійсність правочину; посилання судів на відсутність шкоди фактично підміняє предмет спору та розширює межі доказування всупереч принципу диспозитивності.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично звузив зміст частини третьої статті 228 ЦК України, пов`язавши її застосування виключно з кримінально караними діяннями або з доведенням матеріальних збитків бюджету, тоді як закон не ставить застосування цієї норми у залежність від наявності обвинувального вироку чи встановлення конкретного розміру шкоди, а визначальним критерієм є спрямованість правочину на порушення публічного порядку та інтересів держави.

Щодо застосування судом першої інстанції висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 прокурор указує, що за частиною четвертою статті 236 ГПК України та частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує висновки Верховного Суду, при цьому за наявності протилежних висновків діє ієрархія, за якою висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів (постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 130/1001/17, від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20), а отже місцевий суд мав застосувати позиції Великої Палати Верховного Суду. Скаржник, посилаючись на принцип «Dura lex, sed lex», зазначає, що об`єднана палата фактично обмежила поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку, виключивши частину третю статті 228 ЦК України із застосування, а співставлення особливих правових наслідків недійсності правочину зі збитками суперечить змісту норми, принципу правової визначеності, критерію «якості закону» та принципу верховенства права.

Прокурор наголошує, що висновок об`єднаної палати про «невластивість цивільному законодавству» приписів частини третьої статті 228 ЦК України суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у справах № 420/12471/22 та № 924/971/23, а також у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, якою підтверджено можливість застосування цих приписів до договорів про закупівлю товарів за публічні кошти та визначено прокурора суб`єктом звернення до суду; у цій постанові підтверджено правильність висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема щодо застосування частини третьої статті 216 ЦК України, і жодних висновків про конфіскаційний характер таких наслідків Великою Палатою не формувалося. Апелянт додатково посилається на постанови Касаційного цивільного суду від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц, а також на пункт 6.16 постанови у справі № 918/1043/21, згідно з яким у разі встановлення умислу лише у відповідача суд повинен повернути позивачу все одержане відповідачем за договором, а одержане позивачем стягнути в дохід держави, - саме така конструкція обрана прокурором при зверненні до суду.

Апелянт зазначає, що використання переможцем недостовірних документів є елементом протиправної мети, який передбачає наявність умислу, оскільки він свідомо вводить іншу сторону в оману щодо істотних обставин, створює передумови для неправомірного отримання бюджетних коштів та отримує право укладати договір, на яке не має законних підстав. Ураховуючи наявність умислу лише у ФОП Шкуропата Д.В., одержані ним за правочином кошти повинні бути повернуті Виконавчому комітету Довгинцівської районної в місті ради, а отримані останнім за рішенням суду кошти стягуються в дохід держави, у зв`язку з чим тягар відповідальності несе саме відповідач-1, а територіальна громада додаткових фінансових ресурсів не позбавляється.

Щодо права на мирне володіння майном прокурор указує, що мирне володіння не припускає дій «під прикриттям» і дій, що порушують закон; у цьому випадку не держава втручається у мирне володіння майном особи, а особа втручається у публічний порядок, маніпулюючи своїм майном з метою обійти закон, тому критерії, визначені практикою ЄСПЛ щодо законності втручання, суспільного інтересу та пропорційності, у подібних випадках навряд чи можна вважати прийнятними для застосування; застосування таких наслідків є адекватною реакцією держави на протиправні дії недобросовісних суб`єктів господарювання, які загрожують публічному порядку та економічній безпеці держави в умовах військової агресії російської федерації проти України. Апелянт посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 щодо принципів справедливості, розумності і добросовісності та зазначає, що до недобросовісних підприємств безпідставним є застосування приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а за змістом доктрини «плодів отруйного дерева» будь-які подальші дії сторін не можуть легалізувати первинно незаконний договір.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Фізична особа-підприємець Шкуропат Дмитро Валерійович подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.

Відповідач-1 зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували встановлені судом обставини або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а ґрунтується на припущенні про завідомо протиправну мету та умисел ФОП Шкуропата Д.В., які належними, допустимими та більш вірогідними доказами не підтверджені.

Відповідач-1 вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, у якій сформульовано підхід саме до застосування частини третьої статті 228 ЦК України як конфіскаційної санкції у господарських правовідносинах; ця постанова не виключає застосування вказаної норми до договорів у сфері публічних закупівель, але вимагає встановити виняткові передумови - конкретну мету, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, умисел сторони на її досягнення, причинний зв`язок між такою метою та наслідками правочину, а також пропорційність конфіскаційного стягнення легітимній меті захисту публічних інтересів. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 справу повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду, при цьому Велика Палата зазначила, що відповідне питання вже вирішувалося об`єднаною палатою, а доводи про відсутність єдності практики не підтвердилися, тому посилання апелянта на формальну «ієрархію» висновків не спростовує застосовності постанови у справі № 922/3456/23; наведені апелянтом постанови Великої Палати не містять протилежного висновку щодо критеріїв пропорційності конфіскаційних наслідків. Додатково відповідач-1 звертає увагу на наведену судом першої інстанції постанову Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23.

Відповідач-1 наголошує, що за статтями 74-79 ГПК України саме прокурор зобов`язаний довести обставини, на які посилається; для висновку про умисел недостатньо посилання на лист КП «Навчально-виробничий центр» ДОР від 02.12.2024 або на кримінальне провадження, оскільки такі відомості не доводять, що на момент подання тендерної пропозиції він знав про можливу недостовірність свідоцтва № 169, усвідомлював протиправність використання документа та прагнув одержати бюджетні кошти незаконно. Обвинувального вироку щодо нього не ухвалено, при цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, вирок не є єдиним та обов`язковим доказом вини, однак умисел підлягає доведенню іншими доказами в їх сукупності, яких прокурором надано не було. Відповідач-1 указує, що у 2021 році особисто звернувся до організації, яка діяла під назвою КП «Навчально-виробничий центр» ДОР, сплатив 3 700 грн за навчання, проходив навчання дистанційно в умовах карантинних обмежень та отримав поштою оригінали свідоцтва № 169 і протоколу № 18; після того, як на початку 2025 року йому стало відомо про можливу недійсність свідоцтва, він 08.04.2025 добровільно звернувся до поліції із заявою щодо можливого підроблення документів невстановленими особами, а отриманий 28.03.2025 сертифікат про присвоєння кваліфікації «Електрозварник 5 розряду» підтверджує наявність реальних фахових навичок, необхідних для виконання договору.

Відповідач-1 зазначає, що можливе порушення процедури закупівлі не тотожне автоматичному встановленню всіх елементів оспорюваності правочину за статтями 203, 215 та частиною третьою статті 228 ЦК України і не тягне автоматичного конфіскаційного стягнення; договір № 133 виконано, замовник отримав зупиночний павільйон, а висновок експерта № 24-25 від 16.04.2025, складений за результатами обстеження 31.03.2025, засвідчує відповідність фактично виконаного умовам тендерної закупівлі та договору, невідповідностей не виявлено; Виконавчий комітет не заявляв претензій щодо якості чи вартості результату, а прокурор не подав доказів переплати, завищення ціни, неналежної якості товару або інших значних майнових втрат територіальної громади, тому одержані кошти є оплатою за поставлений і встановлений об`єкт, а не доведеним безпідставним збагаченням.

Відповідач-1 указує, що на спірну закупівлю UA-2024-09-12-007353-a подано лише одну тендерну пропозицію, а відповідно до пункту 36 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, у разі подання однієї тендерної пропозиції електронна система закупівель не проводить її порівняльної оцінки та автоматично визначає таку пропозицію найбільш економічно вигідною, тому за відсутності інших учасників конкуренція як така не могла бути спотворена, а доводи про порушення принципу добросовісної конкуренції, визначеного статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі», є юридично необґрунтованими. Крім того, за частиною п`ятнадцятою статті 29 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник має право, а не обов`язок звертатися за підтвердженням інформації до органів державної влади, а встановлення факту підробки документів належить до виключної компетенції правоохоронних органів; прокурор не довів, що за відсутності свідоцтва № 169 відповідач-1 не мав фактичних знань і навичок для виконання предмета закупівлі, що потенційні учасники були усунені від участі або що результат закупівлі був сфальсифікований.

Відповідач-1 наголошує, що санкція за частиною третьою статті 228 ЦК України має конфіскаційний, а не компенсаційний характер, її застосування є втручанням у право мирного володіння майном і потребує перевірки пропорційності за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі з урахуванням практики ЄСПЛ (справи «Kurban v. Turkey» від 24.11.2020, заява № 75414/10, та «Imeri v. Croatia» від 24.06.2021, заява № 77668/14); за відсутності доведеного умислу, значних збитків та незаконного збагачення стягнення всієї суми договору є явно надмірним. Посилання апелянта на доктрину «плодів отруйного дерева» не утворює самостійної матеріально-правової підстави для визнання господарського договору недійсним. Відповідач-1 також звертає увагу на внутрішню неузгодженість апеляційної скарги щодо суми, яка підлягає поверненню (190 000,00 грн і 194 000,00 грн), тоді як позов та договір стосуються 194 000,00 грн. Наостанок відповідач-1 указує на межі апеляційного перегляду, зазначаючи, що нові позовні вимоги та підстави позову в апеляції не приймаються, додаткові докази допускаються лише у винятковому випадку, а підстави для скасування рішення, визначені статтею 277 ГПК України, відсутні.

Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги прокурора - безпідставними, та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, посилаючись на наступне.

Відповідач-2 зазначає, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, і що суд першої інстанції правильно встановив дотримання замовником вимог статті 203 ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладення оспорюваного договору. На стадії розгляду тендерної пропозиції надане свідоцтво зварювальника не викликало і не могло викликати сумнівів у уповноваженої особи з закупівель, оскільки документ містив усі необхідні зовнішні реквізити - належний зразок, печатку та підпис установи, а виконавчий комітет як замовник не наділений функціями правоохоронного чи експертного органу для перевірки внутрішніх реєстрів або легітимності видачі документів навчальними закладами; обставини, що з`ясувалися лише під час судового розгляду, лежать у площині кримінально-правової оцінки дій третіх осіб і не можуть автоматично нівелювати законність укладеного господарського договору.

Відповідач-2 указує, що оспорюваний договір виконано сторонами в повному обсязі: ФОП Шкуропат Д.В. поставив та встановив зупиночний павільйон, а виконком прийняв виконані роботи та оплатив їх за рахунок бюджетних коштів; роботи з монтажу металоконструкцій виконані професійно та якісно, павільйон введений в експлуатацію і безперебійно виконує свою цільову функцію вже третій рік поспіль, жодних претензій чи дефектів конструкції не виявлено. Укладення договору є виконанням Програми реалізації заходів щодо благоустрою, утримання об`єктів, територій та житла на відповідний бюджетний рік (зі змінами) на зупинці громадського транспорту вул. Миколи Бородуліна (колишня вул. Пуріна) у Довгинцівському районі, затвердженої Довгинцівською районною в місті радою; бюджетні кошти використані за цільовим призначенням, громада отримала реальне благо - інфраструктурний об`єкт.

Відповідач-2 зазначає, що прокурор у скарзі не вказав, яким чином ліквідація діючої зупинки та повернення сторін до первісного стану (демонтаж павільйону) захистить інтереси держави, а задоволення позову призведе до дестабілізації господарського обороту та реального порушення прав мешканців району, які залишаться без елемента благоустрою. Крім того, відповідач-2 наголошує, що рішення ухвалене у повній відповідності до частини четвертої статті 236 ГПК України із застосуванням правових висновків постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, якою уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та інших постановах колегій суддів, і згідно з якими зазначена норма може застосовуватися лише у виключних випадках, зокрема за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки за умови незаконного, безпідставного збагачення винної особи, та не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Кучеренко О.І., Демчина Т.Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25; витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/1054/25; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 22.09.2026 о 12.00 годині.

В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, відомостей про причини неявки до суду не надав, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

12.09.2024 на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення про проведення виконавчим комітетом Довгинцівської районної в місті ради (далі - замовник, відповідач-2) відкритих торгів з особливостями по закупівлі товару: Зупиночний павільйон зі встановленням за ДК 021:2015:44210000-5 Конструкції та їх частини, для встановлення на зупинках громадського транспорту на території Довгинцівського району в м.Кривий Ріг (ідентифікатор закупівлі: UA-2024-09-12-007353-a).

Джерелом фінансування закупівлі визначено кошти місцевого бюджету на загальну суму 198 000,00 грн.

Участь у процедурі закупівлі прийняв 1 учасник: Фізична особа-підприємець Шкуропат Дмитро Валерійович (РНОКПП НОМЕР_1 ) з остаточною ціновою пропозицією 194 000,00 грн.

Протокольним рішенням уповноваженої особи замовника від 20.09.2024 № 47 переможцем відкритих торгів з особливостями визначено єдиного учасника торгів - Фізичну особу-підприємця Шкуропата Дмитра Валерійовича.

Визначаючи зазначеного учасника переможцем у закупівлі, замовник дійшов висновку, що його тендерна пропозиція відповідає вимогам оголошення про проведення закупівлі та вимогам до предмету закупівлі, відсутні будь-які підстави для відхилення пропозиції цього учасника.

30.09.2024 між Фізичною особою-підприємцем Шкуропатом Дмитром Валерійовичем (далі - постачальник) та Виконавчим комітетом Довгинцівської районної в місті ради (далі - покупець) укладений договір № 133.

Відповідно до пункту 1.1. договору продавець, згідно з замовленням покупця, на власний ризик в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується поставити покупцю предмет довгострокового користування: зупиночний павільйон зі встановленням за ДК 021:2015:44210000-5 Конструкції та їх частини для встановлення на зупинках громадського транспорту, на території Довгинцівського району в м.Кривий Ріг, згідно специфікації (додаток №1).

Найменування товару: зупиночний павільйон зі встановленням в кількості 1-ї одиниці (пункт 1.2. договору).

Кількість товару зазначено в специфікації, що є невід`ємною частиною договору (пункт 1.3. договору).

Місце поставки та улаштування товару: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг. Довгинцівський район: вул. «Миколи Бородуліна» (колишня Пуріна) в напрямку вул.Гетьмана Івана Мазепи (пункт 1.4. договору).

Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків покупця та виробничої необхідності (пункт 1.5. договору).

Постачальник зобов`язаний передати (поставити) покупцю товар, номенклатура, асортимент, кількість і якість якого відповідає умовам специфікації № 1 даного договору та вимогам чинного законодавства України (пункт 2.1. договору).

Постачальник забезпечує якість поставленого покупцю товару згідно до стандартів, технічних умов або іншої технічної документації, вказаній в специфікації №1 (пункт 2.2. договору).

Постачальник засвідчує якість товару, що постачається, належними товаросупровідними документами (паспортом або сертифікатом, якщо вони передбачені чинним законодавством), які надсилаються разом з товаром або будь-яким зручним способом (пункт 2.3. договору).

Технічні, якісні та кількісні характеристики товару повинні відповідати вимогам покупця (пункт 2.4. договору).

Ціна договору становить 194 000,00 грн без ПДВ. Ціна договору визначається специфікацією №1, яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 3.1. договору).

Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункт 3.2. договору).

Ціни на товар встановлюються в національній валюті України (пункт 3.3. договору).

Покупець здійснює оплату товару в безготівковому порядку, згідно зі специфікацією, видатковою накладною та рахунком, на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів після отримання (пункт 3.4. договору).

Датою постачання і моментом переходу до покупця права власності на товар за цим договором вважається дата передачі товару покупцеві або його перевізнику (дата накладної) (пункт 4.1. договору).

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем згідно з кількістю, вказаною в накладних (пункт 4.2. договору).

Товар поставляється силами та за рахунок постачальника (пункт 4.3. договору).

Поставка товару здійснюється постачальником впродовж 15 (п`ятнадцяті,) календарних днів з дати підписання договору (пункт 4.5. договору).

Місце поставки товарів:, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Довгинцівський район: вул.Миколи Бородуліна» (колишня Пуріна) в напрямку вул. Гетьмана Івана Мазепи (пункт 4.6. договору).

Договір укладено відповідно до положень постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування». Даний договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання (пункт 8.1. договору).

Договір та додаток № 1 до нього підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень та заперечень до них.

На виконання умов договору Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради 29.10.2024 перерахувало Фізичній особі-підприємцю Шкуропату Дмитру Валерійовичу бюджетні кошти у розмірі 194 000,00 грн (а.с.73, том 1).

Листом від 03.12.2024 № 60-6756ВИХ-24 Криворізька східна окружна прокуратура звернулася до Довгинцівської районної в місті ради стосовно здійснення заходів щодо визнання недійсним договору від 30.09.2024 № 133 із застосуванням наслідків недійсності правочину, укладеного за результатами публічної закупівлі № UA-2024-09-12-007353-a (а.с.81 зі звороту - а.с.84, том 1).

У відповідь на згаданий лист Довгинцівська районна в місті рада в особі Виконкому Довгинцівської районної ради у місті ради повідомила, що підстав для відхилення пропозиції учасника в межах дії Закону України «Про публічні закупівлі» не було, спірний договір укладений без порушень законодавства про закупівлю та не порушує інтереси держави та територіальної громади, на теперішній час договір є виконаним (а.с.85-86, том 1).

На виконання вимог абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 10.03.2025 № 60-1634ВИХ-25 Криворізька окружна прокуратура повідомила Довгинцівську районну в місті раду про пред`явлення позову до Господарського суду Дніпропетровської області, оскільки встановлено підстави для представництва інтересів держави в особі Довгинцівської районної в місті ради до ФОП Шкуропата Дмитра Валерійовича та Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради.

Прокурор у своїй позовній заяві зазначає, що договір укладено з порушенням принципів здійснення публічних закупівель, визначених статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: максимальна економія, ефективність та пропорційність, добросовісна конкуренція серед учасників, недискримінація учасників та рівне ставлення до них, об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі, запобігання корупційним діям і зловживанням.

Як на правову підставу для визнання договору недійсним прокурор посилається на частину першу статті 203 ЦК України, частину третю статті 228 ЦК України та зазначає, що спірний договір не відповідає інтересам держави та суспільства.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25, яким відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Довгинцівської районної в місті ради до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Шкуропата Дмитра Валерійовича та відповідача-2: Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про визнання недійсним договору на поставку товару та застосування наслідків недійсності правочину, а витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладено на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Згідно ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, для визнання правочину недійсним із зазначених прокурором підстав недостатньо самого встановлення порушення норм законодавства, яке передувало його укладенню. Предметом доказування є наявність саме в правочину мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також умислу сторони на досягнення такої мети. При цьому у разі заявлення вимог про застосування спеціальних наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, підлягає оцінці також характер такого втручання у майнові права та його пропорційність.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок, відповідно до якого для застосування частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що сам правочин за своєю суттю є протиправним та спрямованим на порушення інтересів держави і суспільства. Порушення правил, які регулюють поведінку суб`єкта господарювання до укладення договору, саме по собі не трансформує укладений правочин у такий, що вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Водночас, з огляду на конфіскаційний характер наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, та високий ступінь втручання держави у майнові права особи, суд при вирішенні питання про їх застосування повинен ураховувати критерії пропорційності такого втручання та можливість досягнення легітимної мети менш обтяжливими засобами. Вказану норму об`єднана палата пов`язала з виключними випадками порушення інтересів держави і суспільства, зокрема коли йдеться про кримінально карані дії або дії, якими заподіяно значні збитки та одночасно мало місце відповідне незаконне, безпідставне збагачення винної особи.

Колегія суддів також враховує, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 справу №910/20111/23, передану для вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у подібній категорії спорів, повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду для розгляду. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що питання застосування зазначеної норми вже було вирішене Верховним Судом, а після прийняття постанови об`єднаної палати у справі № 922/3456/23 доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики не знайшли підтвердження.

Крім того, після ухвалення оскаржуваного рішення та подання апеляційної скарги Верховний Суд у постанові від 05.08.2026 у справі № 913/321/23 конкретизував застосування наведених висновків саме до спору, в якому прокурор посилався на умисне надання учасником замовнику недостовірної інформації у складі тендерної пропозиції та отримання внаслідок цього права на укладення договору про закупівлю.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що умисне приховування учасником підстави для відхилення його тендерної пропозиції може підтверджувати намір такого учасника обійти встановлене законом обмеження та отримати право на укладення договору. Водночас такий намір характеризує поведінку учасника саме під час процедури закупівлі та не є тотожним меті самого правочину в розумінні частини третьої статті 228 ЦК України.

Верховний Суд окремо зазначив, що обставини умисного надання замовнику недостовірної інформації у складі тендерної пропозиції мають значення для оцінки дотримання правил закупівлі та умислу учасника, однак не усувають необхідності встановлення самостійних умов для застосування частини третьої статті 228 ЦК України. Фактична відмінність у способі порушення законодавства про публічні закупівлі не виключає застосування правового висновку, сформульованого об`єднаною палатою у справі № 922/3456/23.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що використання ФОП Шкуропатом Д.В. недостовірного документа на підтвердження відповідності кваліфікаційному критерію саме по собі свідчить про завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету укладеного у подальшому договору № 133 від 30.09.2024.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження відповідності кваліфікаційному критерію ФОП Шкуропат Д.В. надав у складі тендерної пропозиції, зокрема, свідоцтво № 169 від 27.09.2021 про присвоєння кваліфікаційного рівня за професією електрогазозварника.

Листом КП «Навчально-виробничий центр» Дніпропетровської обласної ради від 02.12.2024 № 279 повідомлено, що Шкуропат Д.В. у відповідний період навчання за професією «Електрогазозварник» та курсів підвищення кваліфікації у цьому навчальному центрі не проходив, а свідоцтво № 169 від 27.09.2021 йому не видавалось.

Разом з тим зазначені обставини, навіть якщо виходити з того, що подане у складі тендерної пропозиції свідоцтво відповідним навчальним закладом не видавалося, насамперед характеризують дотримання учасником вимог тендерної документації та законодавства у сфері публічних закупівель. Вони не є достатніми для автоматичного висновку про те, що метою самого договору поставки зупиночного павільйону було досягнення результату, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому колегія суддів погоджується з доводом прокурора про те, що обвинувальний вирок у кримінальному провадженні не є єдиним можливим доказом умислу сторони та його відсутність сама по собі не виключає можливості встановлення відповідних обставин на підставі інших належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів у їх сукупності.

Отже, сама по собі відсутність обвинувального вироку щодо ФОП Шкуропата Д.В. не може розглядатися як самостійна та безумовна підстава для відмови у позові.

Водночас у цій справі прокурор повинен був довести не лише факт можливого використання документа, який не видавався зазначеним у ньому навчальним закладом, але й ті обставини, з якими частина третя статті 228 ЦК України пов`язує недійсність самого правочину та застосування до його сторін спеціальних майнових наслідків.

Сам по собі факт здійснення досудового розслідування щодо обставин використання свідоцтва у кримінальному провадженні № 42024042090000052 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, не є доказом вчинення ФОП Шкуропатом Д.В. такого правопорушення та не дає достатніх підстав для висновку про наявність у нього умислу на укладення правочину з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Наявність такого умислу підлягає встановленню господарським судом за результатами оцінки поданих у справі доказів у їх сукупності

Таким чином, посилання апелянта на те, що місцевий господарський суд помилково врахував відсутність обвинувального вироку, не спростовує правильності кінцевого висновку про недоведеність сукупності умов, необхідних для застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу й на необхідність розмежування мети дій учасника під час процедури закупівлі та мети укладеного за її результатами правочину.

Навіть у випадку встановлення того, що учасник мав намір підтвердити відповідність кваліфікаційному критерію за допомогою документа, який не видавався відповідною установою, та внаслідок цього отримати право на укладення договору, такий намір стосується способу участі у процедурі закупівлі. Він не є достатнім для висновку, що предмет, зміст та кінцева мета укладеного договору були спрямовані на завдання шкоди державним чи суспільним інтересам.

Аналогічне розмежування здійснено Верховним Судом у постанові від 05.08.2026 у справі № 913/321/23, у якій доводи прокурора про умисне надання учасником недостовірної інформації з метою незаконної перемоги у відкритих торгах не були визнані достатніми для незастосування правового висновку об`єднаної палати, викладеного у справі № 922/3456/23.

У цій справі змістом договору № 133 від 30.09.2024 є поставка та встановлення одного зупиночного павільйону на території Довгинцівського району м. Кривого Рогу за ціною 194 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено та учасниками справи не заперечується, що зупиночний павільйон фактично поставлений і встановлений, покупець прийняв результат виконання договору та здійснив його оплату.

Доказів того, що предмет договору фактично не поставлений, не відповідає погодженим сторонами технічним характеристикам, є непридатним до використання за призначенням або що замовником понесено витрати на усунення недоліків, прокурором не надано.

Так само матеріали справи не містять доказів того, що договірна ціна у розмірі 194 000,00 грн була завищеною порівняно з ринковою, що аналогічний товар зі встановленням на час проведення закупівлі міг бути придбаний за істотно нижчою ціною, або що внаслідок укладення та виконання договору територіальна громада недоотримала майно чи зазнала інших майнових втрат.

Участь у закупівлі взяв один учасник. Ця обставина сама по собі не усуває обов`язку такого учасника дотримуватися вимог тендерної документації та законодавства про публічні закупівлі. Водночас прокурором не доведено наявності конкретних інших учасників, які були усунуті від участі у закупівлі внаслідок поведінки відповідача-1, не наведено більш вигідних пропозицій, які могли бути прийняті замовником, та не встановлено, що спірна поведінка ФОП Шкуропата Д.В. призвела до придбання товару за менш вигідними для територіальної громади умовами.

Верховний Суд у справі № 913/321/23 також врахував виконання договору, відсутність доказів наявності інших потенційних учасників, які могли задовольнити потреби замовника за менші кошти, відсутність доказів більш вигідних ринкових пропозицій та завищення ціни і визнав такі обставини релевантними для вирішення питання про застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

За таких обставин прокурором не доведено причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваним порушенням під час підтвердження ФОП Шкуропатом Д.В. кваліфікаційного критерію та таким результатом виконання договору, який би свідчив про спрямованість самого правочину на порушення інтересів держави і суспільства.

Не спростовують наведених висновків і доводи апеляційної скарги про те, що наявність матеріальних збитків не є обов`язковою умовою визнання правочину недійсним.

Колегія суддів погоджується, що за загальним правилом недійсність правочину не залежить від його подальшого виконання чи невиконання, а також від факту заподіяння збитків. Водночас у цій справі прокурором заявлено не лише вимогу про визнання договору недійсним, а й вимогу про застосування спеціальних майнових наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, які мають конфіскаційний характер. Застосування таких наслідків потребує встановлення мети правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та відповідного умислу в діях принаймні однієї з його сторін. Отже, посилання апелянта на необов`язковість заподіяння збитків саме по собі не звільняє його від обов`язку доведення зазначених обставин.

Тому відсутність або наявність реальної майнової шкоди, завищення ціни, безпідставного збагачення сторони, а також співвідношення вартості майна, що підлягає стягненню, з наслідками допущеного порушення є юридично значущими обставинами саме для встановлення передумов і пропорційності застосування такої санкції. Їх дослідження не свідчить про вихід суду за межі предмета доказування або підміну підстав позову.

Колегія суддів відхиляє також доводи скаржника про неможливість урахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, з огляду на стверджувану скаржником суперечність висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду розмежувала загальні наслідки недійсності правочину та спеціальні наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, а також визначила коло осіб, уповноважених звертатися з відповідним позовом в інтересах держави. Водночас у пункті 8.24 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що з огляду на відсутність у позивача відповідних повноважень не досліджує доводів щодо критеріїв застосування частини третьої статті 228 ЦК України та не формулює висновків із цього питання.

Натомість у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання нікчемності договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України за встановленої спрямованості правочину на незаконне заволодіння цією ділянкою в обхід обов`язкової конкурентної процедури її відчуження. Отже, наведені висновки сформульовані щодо інших підстав недійсності правочину та за відмінних обставин.

Зазначені постанови не дають підстав для висновку про можливість автоматичного застосування конфіскаційних наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, лише внаслідок установлення порушення законодавства під час проведення закупівлі. Відтак посилання скаржника на ці судові рішення не спростовує необхідності встановлення завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети самого правочину, відповідного умислу та оцінки пропорційності майнового втручання, на чому наголосила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Натомість після формування правового висновку об`єднаної палати у справі № 922/3456/23 Верховний Суд послідовно застосовує його у відповідній категорії спорів. Зокрема, у постанові від 05.08.2026 у справі № 913/321/23 Верховний Суд прямо відхилив доводи прокуратури про неподібність відповідних правовідносин через інший спосіб порушення законодавства про закупівлі та зазначив про відсутність підстав для відступу від висновків об`єднаної палати. Крім того, Верховний Суд наголосив на необхідності врахування останньої правової позиції суду касаційної інстанції у разі зміни або конкретизації попередніх підходів.

Отже, наведені в апеляційній скарзі судові висновки не свідчить про наявність правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка б виключала застосування у цій справі висновків об`єднаної палати від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апелянта щодо незастосовності до спірних правовідносин гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності необхідності перевірки пропорційності втручання у майнові права відповідача-1.

Застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спосіб, заявлений прокурором, має наслідком позбавлення відповідача-1 всієї отриманої за виконаним договором суми - 194 000,00 грн. Отже, таке стягнення становить втручання у його майнові права, а тому потребує оцінки законності, легітимної мети та пропорційності такого втручання.

Саме необхідність здійснення такої оцінки підкреслена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 із посиланням, зокрема, на практику Європейського суду з прав людини щодо непропорційності майнових санкцій у сфері публічних закупівель за відсутності оцінки можливості застосування менш обтяжливого заходу.

Тому твердження апелянта про те, що внаслідок недобросовісної поведінки учасника питання розумного балансу та пропорційності «втрачає актуальність», не узгоджується з актуальним висновком Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

Установлені у цій справі обставини - фактичне та прийняте замовником виконання договору, отримання територіальною громадою передбаченого договором об`єкта, відсутність доказів завищення його вартості, неналежної якості, значних майнових втрат або безпідставного збагачення відповідача - 1 не дають підстав вважати стягнення всієї суми договору в порядку частини третьої статті 228 ЦК України обґрунтованим та пропорційним заходом захисту публічного інтересу.

Щодо посилання апелянта на доктрину «плодів отруйного дерева» колегія суддів зазначає, що така доктрина не є передбаченою цивільним законодавством самостійною матеріально-правовою підставою недійсності господарського договору. Встановлення порушення на стадії процедури закупівлі не звільняє суд від необхідності перевірити наявність усіх передбачених законом умов недійсності саме правочину, який оспорюється, та умов застосування заявлених прокурором наслідків його недійсності.

Колегією суддів також не приймаються доводи апелянта про те, що будь-яке порушення принципів публічних закупівель автоматично свідчить про істотне порушення інтересів держави і суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України.

Апеляційний суд погоджується щодо суспільної важливості принципів добросовісної конкуренції, відкритості, прозорості, максимальної економії, ефективності та запобігання корупційним діям, закріплених Законом України «Про публічні закупівлі». Проте порушення правил процедури закупівлі та наявність передумов для застосування конфіскаційних наслідків недійсності правочину є різними юридичними питаннями, кожне з яких потребує самостійного доказування.

Інше тлумачення фактично означало б автоматичне застосування частини третьої статті 228 ЦК України до кожного договору, укладеного за результатами процедури закупівлі, під час якої учасником допущено порушення імперативних приписів законодавства, незалежно від змісту договору, його мети, наслідків виконання та ступеня втручання у майнові права сторін, що не відповідає актуальному підходу Верховного Суду.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі обставини щодо можливого надання ФОП Шкуропатом Д.В. недостовірного документа на підтвердження кваліфікаційного критерію можуть мати значення для оцінки правомірності його поведінки на стадії проведення закупівлі, однак не доводять у сукупності обставин цієї справи того, що сам договір № 133 від 30.09.2024 був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Прокурором також не доведено, що виконання цього договору призвело до завдання територіальній громаді значних збитків, незаконного та безпідставного збагачення ФОП Шкуропата Д.В., придбання товару за завищеною ціною, отримання товару неналежної якості чи іншого результату, який би свідчив про порушення майнових інтересів держави або територіальної громади та обґрунтовував застосування заявленого конфіскаційного заходу.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та застосування до його сторін спеціальних наслідків недійсності.

Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не підтверджують наявності визначених статтею 277 ГПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 267,20 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/1054/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 06.10.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя О.І. Кучеренко

Суддя Т.Ю. Демчина