Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №904/2870/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/2870/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Піун С.П.;

від відповідача (апелянта): Тер-Товмасян Ю.Г.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства “Кривбастеплоенерго” Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 (суддя Бажанова Ю.А.)

у справі № 904/2870/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м. Київ

до Комунального підприємства “Кривбастеплоенерго” Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 5 032 947,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради про стягнення 5 032 947,89 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 у частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу.

Позивач зазначав, що на виконання умов укладеного між сторонами договору у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 5 982 994,79 грн.

Водночас Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради здійснило оплату отриманого природного газу лише частково у загальному розмірі 950 046,90 грн, унаслідок чого, за розрахунком позивача, утворилася заборгованість у сумі 5 032 947,89 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати поставленого природного газу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» просило суд стягнути з Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради 5 032 947,89 грн основної заборгованості.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» задоволено.

Стягнуто з Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 5 032 947,89 грн заборгованості та 60 395,37 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що на виконання договору постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 позивач у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 5 982 994,79 грн, що підтверджується підписаними сторонами без заперечень та зауважень актами приймання-передачі природного газу.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 5.1 договору строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого природного газу настав, однак останній здійснив оплату лише частково у сумі 950 046, 90 грн. Доказів погашення залишку заборгованості в розмірі 5 032 947,89 грн відповідачем не надано.

Відхиляючи заперечення відповідача, пов`язані з наявністю непогашеної різниці в тарифах та відсутністю бюджетного фінансування для її компенсації, місцевий господарський суд зазначив, що передбачене Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» врегулювання заборгованості здійснюється, зокрема, шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості у встановленому законом порядку.

Разом з тим судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 5 032 947,89 грн фактично не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків сторонами не укладався, взаєморозрахунки не проводилися, а заборгованість за спірним договором не була реструктуризована.

Суд першої інстанції також врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2024 у справі № 925/636/23, відповідно до якої сама по собі наявність заборгованості з різниці в тарифах не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальної чи теплогенеруючої організації від обов`язку оплатити спожитий природний газ, а застосування передбаченого законом механізму взаєморозрахунків пов`язується з укладенням відповідного договору про організацію взаєморозрахунків.

З огляду на встановлений факт поставки природного газу, настання строку його оплати, часткове виконання відповідачем грошового зобов`язання та відсутність доказів погашення решти боргу, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність підстав для стягнення з відповідача 5 032 947,89 грн основної заборгованості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26, Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради про стягнення 5 032 947,89 грн відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а висновки суду першої інстанції зроблені за неповного та необ`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з нього 5 032 947,89 грн заборгованості за договором постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 та вважає заявлені позивачем вимоги неправомірними, необґрунтованими і такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради вказує, що суд першої інстанції, встановивши факт неповної оплати природного газу, фактично обмежився висновком про наявність заборгованості та необхідність її стягнення, водночас належним чином не врахував обставин, з якими відповідач пов`язував неможливість своєчасного виконання грошового зобов`язання.

На переконання апелянта, у спірних правовідносинах неоплата поставленого природного газу не може автоматично розцінюватися як господарське правопорушення. Посилаючись на положення статті 610 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, скаржник зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Апелянт наголошує, що при вирішенні питання про наявність підстав для покладення на нього негативних наслідків невиконання грошового зобов`язання суд повинен був врахувати не лише сам факт відсутності повного розрахунку за природний газ, але й причини виникнення такої заборгованості, характер діяльності відповідача як підприємства теплопостачання, особливості державного регулювання тарифів у сфері теплопостачання та запроваджений державою механізм компенсації різниці в тарифах.

Скаржник звертає увагу, що договором постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 сторони погодили різні ціни природного газу залежно від обсягу та умов його постачання, тоді як тарифи на теплову енергію, за якими Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради здійснює постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам міста Кривого Рогу, залишалися незмінними.

Крім того, апелянт посилається на те, що після запровадження воєнного стану внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації суттєво знизився рівень розрахунків споживачів за отримані від підприємства послуги, що також негативно вплинуло на можливість проведення своєчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради вважає, що спірна заборгованість підлягає врегулюванню із застосуванням спеціального механізму, передбаченого Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

За твердженням апелянта, положення цього Закону поширюються, зокрема, на кредиторську заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за спожитий природний газ з 01.06.2021 по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, а також на заборгованість з різниці в тарифах, яка виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії та відповідних комунальних послуг тарифам, затвердженим або погодженим уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування.

Скаржник також посилається на положення статті 4 зазначеного Закону, відповідно до яких взаєморозрахунки або перерахування субвенції здійснюються, зокрема, з метою врегулювання заборгованості з різниці в тарифах та погашення кредиторської заборгованості теплопостачальних і теплогенеруючих організацій перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за спожитий природний газ.

При цьому Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради зазначає, що обсяг заборгованості з різниці в тарифах, утвореної після 01.06.2021, підлягає підтвердженню територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, у тому числі протягом дії воєнного стану щокварталу.

На підтвердження своєї позиції скаржник також посилається на Методику визначення заборгованості з різниці в тарифах, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 № 977, а також на Типове положення про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 932.

Апелянт наголошує, що ним вчинено передбачені законодавством дії, необхідні для реалізації механізму компенсації різниці в тарифах. Зокрема, Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради узгодило та належним чином оформило з Територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах Дніпропетровської обласної державної адміністрації розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах за період, до якого належить спірна заборгованість, а саме за IV квартал 2024 року, I та II квартали 2025 року, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться відповідні протоколи територіальної комісії.

Водночас, як зазначає скаржник, передбачені законодавством кошти на компенсацію різниці в тарифах, яка виникла протягом спірного періоду, до підприємства не надходили.

За твердженням апелянта, загальний обсяг узгодженої в встановленому законом порядку заборгованості з різниці в тарифах за період з 2021 року по I квартал 2026 року становить 9 069 506,24 грн.

Відповідач вважає, що наведені обставини свідчать про вчинення ним усіх залежних від нього дій для отримання субвенції, врегулювання заборгованості з різниці в тарифах та подальшого погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Разом із тим, за твердженням апелянта, фактичне фінансування відповідних видатків залежить не від волі підприємства, а від наявності передбачених на це коштів у державному бюджеті. Скаржник зазначає, що з 2021 року Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради жодного разу не отримувало бюджетних коштів у вигляді субвенції для врегулювання відповідної заборгованості.

З огляду на це Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради вважає, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому з посиланням на статтю 218 Господарського кодексу України стверджує про відсутність підстав покладати на підприємство відповідальність за несвоєчасну оплату природного газу за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024.

Окремо скаржник звертає увагу на те, що станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення, на його думку, у законодавстві України відсутній нормативно-правовий акт, який би визначав порядок та умови надання у 2023– 2026 роках субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах, у зв`язку з чим механізм фактичного погашення такої заборгованості законодавцем належним чином не визначений.

При цьому, як наголошує відповідач, Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та Методика визначення заборгованості з різниці в тарифах продовжують діяти.

На думку апелянта, саме існування передбаченого законодавством механізму визначення та підтвердження різниці в тарифах свідчить про визнання державою того, що відповідна заборгованість підприємств теплопостачання виникає внаслідок особливостей державної регуляторної політики у сфері встановлення тарифів, а не внаслідок винної поведінки таких підприємств.

У зв`язку з цим скаржник наполягає на відсутності його вини в утворенні заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та вважає, що покладення всієї суми боргу виключно на підприємство теплопостачання без урахування невиконання державою передбаченого законодавством механізму компенсації різниці в тарифах є необґрунтованим.

Крім того, Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради звертає увагу на те, що кінцевим отримувачем коштів за поставлений за спірним договором природний газ апелянт фактично вважає державу, оскільки засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є НАК «Нафтогаз України», корпоративні права якої належать державі.

Водночас, за доводами скаржника, саме державою залишаються невиконаними передбачені законодавством гарантії щодо відшкодування підприємству різниці в тарифах.

Апелянт наголошує, що узгоджена за 2021-2026 роки сума заборгованості з різниці в тарифах у розмірі 9 069 506,24 грн перевищує заявлену в даній справі до стягнення суму основного боргу 5 032 947,89 грн.

На думку скаржника, наведене свідчить про те, що сума заборгованості перед позивачем повністю забезпечується обсягом заборгованості держави з відшкодування різниці в тарифах, у зв`язку з чим додаткове стягнення вказаної суми безпосередньо з комунального підприємства в судовому порядку може призвести до фактичного подвійного стягнення та порушення балансу майнових інтересів сторін.

Причиною виникнення заборгованості за поставлений природний газ апелянт називає також запровадження мораторію на підвищення тарифів на комунальні послуги за одночасної відсутності протягом 2022– 2026 років належного бюджетного фінансування для компенсації різниці в тарифах.

За твердженням скаржника, саме невиконання державою взятих на себе гарантій щодо компенсації різниці в тарифах спричиняє накопичення підприємствами теплопостачання заборгованості за спожитий природний газ.

Апелянт зазначає, що за відсутності реального джерела погашення відповідної заборгованості належне виконання зобов`язань за договорами постачання природного газу фактично є неможливим. При цьому, на його думку, відсутність такого джерела фінансування так само ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у примусовому порядку.

Окремо відповідач наголошує на можливих негативних наслідках примусового виконання оскаржуваного рішення. На його переконання, стягнення з комунального підприємства спірної суми може призвести до накладення арешту на його банківські рахунки у межах виконавчого провадження та, як наслідок, до блокування видатків, необхідних для забезпечення безперервного надання комунальних послуг споживачам.

З цих підстав апелянт вважає застосований судом першої інстанції спосіб захисту неефективним, оскільки, на його думку, ухвалення рішення про стягнення заборгованості за відсутності джерела її погашення не забезпечить реального відновлення порушеного права позивача, натомість покладе на комунальне підприємство надмірний майновий тягар та не відповідатиме принципу справедливості.

Узагальнюючи наведене, скаржник зазначає, що у спірних правовідносинах Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради, з одного боку, зобов`язане забезпечувати постачання теплової енергії споживачам за тарифами, які, на його думку, є нижчими від економічно обґрунтованих, а з іншого фактично не отримує передбачених державою коштів на компенсацію різниці між економічно обґрунтованою вартістю послуг та встановленими тарифами.

За таких обставин апелянт вважає позовні вимоги про стягнення 5 032 947,89 грн заборгованості безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права скаржник посилається на закріплені у статтях 2 та 13 Господарського процесуального кодексу України засади рівності учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін.

На думку відповідача, місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення не надав належної оцінки наведеним ним доводам та доказам і фактично взяв до уваги лише аргументацію позивача, чим порушив принципи рівності та змагальності сторін.

На обґрунтування цієї позиції скаржник посилається також на положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», відповідно до яких судове рішення має ґрунтуватися на доказах, які були досліджені та оцінені судом у сукупності, а у разі відхилення доводів сторони або поданих нею доказів суд повинен навести у мотивувальній частині рішення правове обґрунтування та фактичні обставини, з огляду на які відповідні доводи чи докази не приймаються судом.

Апелянт також зазначає, що при вирішенні господарського спору суд повинен повно встановити обставини, на які посилаються учасники справи, перевірити докази, якими такі обставини підтверджуються, з`ясувати наявність інших обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та надати належну правову кваліфікацію встановленим правовідносинам.

Оскільки, на переконання скаржника, суд першої інстанції не врахував усі наведені відповідачем обставини щодо причин утворення заборгованості, державного регулювання тарифів, узгодженої різниці в тарифах та відсутності її бюджетної компенсації, апелянт вважає, що обставини справи з`ясовано неповно, а оскаржуване рішення не відповідає вимогам законності й обґрунтованості.

У сукупності наведене, на думку Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради, свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та наявність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення, вважає доводи Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради необґрунтованими, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів апелянта про відсутність його вини та наявність підстав для звільнення від відповідальності позивач зазначає, що відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а укладений сторонами договір є обов`язковим для виконання.

Позивач наголошує, що на виконання договору постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року ним у повному обсязі виконано взяті на себе зобов`язання та поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 5 982 994,79 грн, що підтверджується підписаними сторонами двосторонніми актами приймання-передачі природного газу.

Водночас відповідач розрахувався за отриманий природний газ лише частково у сумі 950 046,90 грн, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 5 032 947,89 грн.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вважає безпідставним посилання апелянта на статтю 218 Господарського кодексу України та зазначає, що відсутність у боржника необхідних коштів відповідно до положень цієї статті не є обставиною, яка звільняє його від відповідальності за порушення господарського зобов`язання.

На думку позивача, скрутне фінансове становище відповідача, наявність заборгованості його споживачів, а також затримка чи відсутність бюджетного фінансування належать до звичайних господарських ризиків суб`єкта господарювання та не можуть бути покладені на його контрагента як підстава для невиконання договірних зобов`язань.

Позивач також звертає увагу, що сам перебуває у залежності від своєчасності розрахунків своїх контрагентів. Природний газ, який постачається позивачем, використовується, зокрема, для виробництва теплової та електричної енергії, у зв`язку з чим несвоєчасні розрахунки споживачів впливають і на можливість ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» своєчасно виконувати власні зобов`язання.

За доводами позивача, Група Нафтогаз забезпечує природним газом галузі національної економіки та населення, має стратегічне значення для економіки, суспільства та безпеки держави, а несвоєчасність розрахунків контрагентів негативно впливає на можливість здійснювати закупівлю природного газу, проводити розрахунки з його виробниками та іноземними партнерами, а також забезпечувати належне проходження опалювального періоду.

Посилаючись на закріплені статтею 3 Цивільного кодексу України засади справедливості, добросовісності та розумності, позивач зазначає про відсутність правових підстав перекладати господарські ризики відповідача на постачальника природного газу шляхом фактичного звільнення боржника від обов`язку оплатити отриманий товар.

На переконання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», ні відсутність коштів на рахунках відповідача, ні невиділення фінансування з державного бюджету, ні заборгованість споживачів перед відповідачем не є винятковими обставинами, які можуть бути підставою для невиконання договірних грошових зобов`язань.

При цьому позивач окремо звертає увагу на те, що предметом позову у даній справі є виключно стягнення суми основного боргу за фактично спожитий природний газ, без заявлення до стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат чи процентів річних.

Щодо доводів апелянта про застосування спеціального механізму врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» позивач зазначає, що сама по собі наявність узгодженої різниці в тарифах у сумі 9 069 506,24 грн не припиняє та не змінює обов`язку відповідача оплатити фактично отриманий природний газ.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» посилається на правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 23.04.2024 у справі № 925/636/23, яку, на думку позивача, суд першої інстанції обґрунтовано врахував під час вирішення спору.

Позивач зазначає, що відповідно до наведеної правової позиції наявність заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання сама по собі не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальної або теплогенеруючої організації від обов`язку оплатити спожитий природний газ.

Також, за доводами позивача, ані договір постачання природного газу, ані Закон № 1730-VIII не передбачають автоматичного звільнення теплопостачальної організації від виконання грошового зобов`язання лише внаслідок існування заборгованості держави з відшкодування різниці в тарифах.

Позивач наголошує, що визначений законом механізм погашення заборгованості з різниці в тарифах передбачає укладення договору про організацію взаєморозрахунків та фактичне проведення відповідних розрахунків, тоді як можливості здійснення таких взаєморозрахунків безпосередньо судом при вирішенні спору про стягнення заборгованості за спожитий природний газ законодавством не передбачено.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звертає увагу, що судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що договір про організацію взаєморозрахунків щодо спірної заборгованості сторонами не укладався, фактичні взаєморозрахунки не проводилися, а тому заборгованість відповідача за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 залишається непогашеною та простроченою.

З цих підстав позивач вважає правильним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 5 032 947,89 грн основного боргу.

Щодо аргументу апелянта про можливість «подвійного стягнення» позивач зазначає, що такий довід є юридично необґрунтованим.

За позицією позивача, ухвалення судового рішення про стягнення наявної та непогашеної заборгованості за поставлений природний газ є належним та єдиним ефективним способом захисту порушеного права кредитора, а можливе подальше застосування передбаченої законом процедури врегулювання заборгованості з різниці в тарифах, у разі виділення відповідного фінансування, повинно здійснюватися з урахуванням фактичного стану розрахунків між сторонами.

Таким чином, на переконання позивача, існування передбаченого законодавством механізму компенсації різниці в тарифах саме по собі не створює ризику подвійного отримання ним однієї й тієї самої суми та не позбавляє його права вимагати судового захисту до моменту фактичного погашення боргу.

Щодо доводів Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вважає їх декларативними та такими, що не підтверджені матеріалами справи.

Позивач заперечує твердження апелянта про порушення судом першої інстанції принципів рівності та змагальності сторін і зазначає, що місцевий господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив надані учасниками справи докази, надав правову оцінку як запереченням відповідача, так і доводам позивача, наведеним у відповіді на відзив.

За позицією позивача, суд першої інстанції не залишив доводи відповідача без розгляду, а мотивовано їх відхилив із посиланням на положення законодавства та відповідні правові висновки Верховного Суду.

Сам по собі факт того, що суд не погодився з правовою позицією відповідача та не прийняв наведені ним заперечення, на думку позивача, не свідчить про порушення принципів рівності чи змагальності сторін, необ`єктивність суду або неповноту встановлення обставин справи.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а передбачені статтею 277 цього Кодексу підстави для його скасування або зміни відсутні.

З огляду на викладене Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» просить апеляційну скаргу Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026 для розгляду справи № 904/2870/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В. та Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2026 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 залишено без руху та надано скаржнику строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання доказів доплати судового збору.

12.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 та витребувано матеріали справи з Господарського суду Дніпропетровської області.

19.08.2026 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів скаржника, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 без змін.

21.08.2026 матеріали справи № 904/2870/26 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

14.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради Тер-Товмасян Ю.Г. надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 30.09.2026 у справі № 904/2870/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

22.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» Піун С.П. надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 30.09.2026 у справі № 904/2870/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 30.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

03.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» як постачальником та Комунальним підприємством «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради як споживачем укладено договір постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити споживачу, який є виробником теплової енергії, природний газ, а споживач прийняти його та оплатити на умовах договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник передає споживачу замовлений останнім обсяг природного газу у період з жовтня 2024 року по 30.04.2025 включно в кількості 271,89783 тис. куб. м.

За умовами пункту 3.1 договору постачальник передає споживачу природний газ у загальному потоці у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача в момент його передачі. Після переходу права власності споживач несе всі ризики та відповідальність, пов`язані з правом власності на отриманий природний газ.

Відповідно до пункту 3.5 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актами приймання-передачі природного газу.

Пунктом 3.5.1 договору передбачено обов`язок споживача не пізніше сьомого числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надати постачальнику підписані уповноваженим представником споживача примірники відповідних актів приймання-передачі природного газу із зазначенням фактичних обсягів його використання.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили порядок визначення ціни природного газу залежно від відповідного обсягу постачання.

Для Обсягу І (фіксованого) пунктом 4.1.1 договору встановлено ціну природного газу в розмірі 6 183,33 грн за 1000 куб. м без ПДВ, а з урахуванням ПДВ, тарифу на транспортування природного газу та відповідного коефіцієнта загальна ціна становить 7 583,89 грн за 1000 куб. м.

Ціна природного газу для Обсягу ІІ відповідно до пункту 4.1.2 договору визначається щомісячно за погодженою сторонами формулою з урахуванням середньозваженої ціни природного газу за результатами електронних біржових торгів, відповідних коригуючих коефіцієнтів, податку на додану вартість та тарифу на послуги транспортування природного газу.

Для Обсягу ІІІ (фіксованого) пунктом 4.1.3 договору встановлено ціну природного газу в розмірі 13 658,33 грн за 1000 куб. м без ПДВ, а з урахуванням ПДВ, тарифу на транспортування природного газу та відповідного коефіцієнта загальна ціна становить 16 553,89 грн за 1000 куб. м.

Відповідно до пункту 4.3 договору загальна фактична вартість договору дорівнює вартості фактично використаного за договором природного газу з урахуванням вартості послуг з його транспортування.

Порядок проведення розрахунків сторони визначили пунктом 5.1 договору.

Відповідно до цього пункту споживач зобов`язаний сплатити 70 % вартості фактично переданого відповідно до актів приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювалося постачання природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ повинен бути здійснений до 15-го числа включно місяця, наступного за місяцем, у якому споживач повинен був сплатити 70 % вартості природного газу за відповідний розрахунковий період.

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що при перерахуванні коштів зазначення у призначенні платежу номера договору є обов`язковим, а зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно шляхом направлення відповідного листа постачальнику у визначений договором строк.

Згідно з пунктом 5.4 договору споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 договору.

Пунктом 5.5 договору також визначено черговість зарахування коштів у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, процентів річних та судового збору.

Відповідно до пункту 13.1 договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 30.04.2025 включно, а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання.

На виконання умов договору № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року поставило Комунальному підприємству «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради природний газ на загальну суму 5 982 994,79 грн.

Факт поставки природного газу підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2024 на суму 5 639,78 грн; від 30.11.2024 на суму 13 896,79 грн; від 30.11.2024 на суму 930 489,53 грн; від 31.12.2024 на суму 18 104,56 грн; від 31.12.2024 на суму 1 184 930,40 грн; від 31.01.2025 на суму 16 684,34 грн; від 31.01.2025 на суму 1 200 166,51 грн; від 28.02.2025 на суму 5 770,66 грн; від 28.02.2025 на суму 290 534,47 грн; від 28.02.2025 на суму 1 132 106,53 грн; від 31.03.2025 на суму 1 184 650,42 грн; від 30.04.2025 на суму 20,83 грн.

Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Таким чином, отримання Комунальним підприємством «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради поставленого позивачем у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року природного газу на загальну суму 5 982 994,79 грн підтверджується первинними документами, наявними у матеріалах справи.

Матеріалами справи також підтверджено, що відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого природного газу в загальному розмірі 950 046,90 грн.

У такий спосіб, різниця між загальною вартістю поставленого природного газу 5 982 994,79 грн та здійсненими відповідачем платежами 950 046,90 грн становить 5 032 947,89 грн.

З урахуванням встановленого пунктом 5.1 договору порядку проведення розрахунків строки оплати природного газу, поставленого у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року, на час звернення позивача до суду настали.

Доказів сплати відповідачем залишку вартості поставленого природного газу в сумі 5 032 947,89 грн матеріали справи не містять.

Під час розгляду справи Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради посилалося на існування непогашеної заборгованості з різниці в тарифах за 2021– 2026 роки в розмірі 9 069 506,24 грн та на застосування до спірних правовідносин передбаченого спеціальним законодавством механізму врегулювання такої заборгованості.

Матеріалами справи підтверджено, що Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради вчиняло окремі передбачені законодавством дії у межах процедури врегулювання заборгованості з різниці в тарифах: підприємство було включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та щодо нього було затверджено суму різниці в тарифах.

Водночас матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що заборгованість Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 у сумі 5 032 947,89 грн фактично не погашена.

Договір про організацію взаєморозрахунків щодо спірної заборгованості сторонами не укладався.

Взаєморозрахунки щодо заборгованості в сумі 5 032 947,89 грн у порядку спеціальної процедури сторонами фактично не проведені.

Договір про реструктуризацію спірної заборгованості між сторонами також не укладався, реструктуризація заборгованості за договором постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 не здійснювалася.

Як зазначено місцевим господарським судом, у зв`язку з неукладенням договору (договорів) про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ та закінченням строку дії відповідного договору (договорів) Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради було виключено з Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Таким чином, на час вирішення спору фактичними обставинами справи є поставка позивачем та отримання відповідачем природного газу на загальну суму 5 982 994,79 грн, здійснення відповідачем часткової оплати в сумі 950 046,90 грн, наявність непогашеного залишку в сумі 5 032 947,89 грн, а також відсутність фактично проведених між сторонами взаєморозрахунків чи реструктуризації вказаної заборгованості.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою вищевказаної статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї.

Водночас відповідно до частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною п`ятою статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 910/5107/20 наголошено, що під час апеляційного перегляду суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, які стосуються фактів, на які посилаються учасники справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Подібний підхід викладений і в постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 917/950/14, у якій зазначено, що визначені статтею 269 Господарського процесуального кодексу України межі апеляційного перегляду не позбавляють апеляційний суд обов`язку перевірити правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів здійснює апеляційний перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2026 у справі № 904/2870/26 у межах доводів та вимог апеляційної скарги Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради, з урахуванням заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення з Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради 5 032 947,89 грн основної заборгованості за природний газ, поставлений за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024.

При цьому позивачем у межах даної справи не заявлено до стягнення пеню, штраф, інфляційні втрати чи проценти річних; предметом судового розгляду є саме вимога про стягнення неоплаченої вартості фактично поставленого природного газу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 03.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Комунальним підприємством «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради укладено договір постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03.

На виконання цього договору позивач у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 5 982 994,79 грн.

Поставка природного газу підтверджується актами приймання-передачі, підписаними обома сторонами без заперечень та зауважень.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого природного газу в загальному розмірі 950 046,90 грн.

Таким чином, арифметична різниця між вартістю поставленого природного газу в сумі 5 982 994,79 грн та здійсненою відповідачем оплатою в сумі 950 046,90 грн становить 5 032 947,89 грн.

При цьому зі змісту апеляційної скарги не вбачається, що Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради заперечує факт укладення договору № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024, факт отримання природного газу у спірний період, підписання актів приймання-передачі, загальну вартість поставленого природного газу, здійснення часткової оплати в сумі 950 046,90 грн або правильність арифметичного визначення непогашеного залишку в сумі 5 032 947,89 грн.

Апеляційна скарга фактично ґрунтується на інших обставинах.

Скаржник вважає, що несплата зазначеної суми не повинна мати наслідком її стягнення з підприємства у судовому порядку з огляду на особливості державного регулювання діяльності теплопостачальних організацій, наявність заборгованості з різниці в тарифах, здійснення ним дій для її узгодження та отримання субвенції, ненадходження відповідного бюджетного фінансування, а також відсутність, на його переконання, вини у невиконанні грошового зобов`язання.

У такий спосіб, фактичний центр спору на стадії апеляційного перегляду полягає не у встановленні того, чи був природний газ поставлений відповідачу та якою є неоплачена його вартість, а у вирішенні питання про те, чи впливають наведені апелянтом обставини щодо різниці в тарифах, спеціального механізму її врегулювання, ненадходження бюджетних коштів та причин невиконання зобов`язання на існування, строк виконання та можливість примусового стягнення основного грошового боргу за договором постачання природного газу.

Саме в цих межах колегія суддів перевіряє правильність висновку місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради 5 032 947,89 грн основної заборгованості.

Разом із тим посилання апелянта на обставини, пов`язані з різницею в тарифах, порядком проведення взаєморозрахунків, ненадходженням бюджетної субвенції, відсутністю вини, мораторієм на підвищення тарифів, можливим подвійним стягненням, наслідками примусового виконання рішення та дотриманням судом першої інстанції процесуальних гарантій, підлягають окремій оцінці колегії суддів з урахуванням змісту кожного такого доводу, відповідного нормативного регулювання та правових висновків Верховного Суду.

Щодо виникнення, змісту та строку виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого природного газу

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі передати майно або сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами договір № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 за своєю правовою природою передбачає передачу позивачем природного газу у власність відповідача та зустрічний обов`язок останнього прийняти поставлений природний газ і сплатити за нього встановлену договором грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України обов`язок покупця сплатити продавцеві визначену грошову суму є зустрічним майновим обов`язком, який виникає у зв`язку з передачею продавцем товару у власність покупця.

Частинами першою та другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, та зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, загальним правилом цивільного законодавства є виникнення у покупця обов`язку сплатити повну вартість прийнятого товару, якщо інший порядок або строк розрахунків не погоджений сторонами.

У даній справі сторони самостійно визначили строки виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 5.1 договору № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу шляхом сплати 70 % вартості фактично переданого відповідно до акта (актів) приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, у якому здійснювалося постачання газу, а остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ до 15-го числа включно місяця, наступного за місяцем, у якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Крім того, пунктом 5.4 договору прямо передбачено обов`язок споживача своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 договору.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином, настання обов`язку відповідача з оплати отриманого природного газу в даній справі не залежало від пред`явлення позивачем додаткової вимоги чи настання будь-якої іншої не передбаченої договором умови, оскільки конкретний порядок і строки розрахунків прямо визначені пунктом 5.1 договору.

Матеріалами справи підтверджено, що природний газ, поставлений позивачем у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року, прийнятий відповідачем, а відповідні акти приймання-передачі підписані сторонами без заперечень та зауважень.

У такий спосіб, з урахуванням умов пункту 5.1 договору строки здійснення остаточних розрахунків за всі розрахункові періоди, за які заявлено позовні вимоги, настали.

При цьому відповідач не заперечує факту отримання природного газу та не наводить доводів про те, що строк оплати відповідного газу за умовами договору не настав унаслідок непідписання актів приймання-передачі, неправильного визначення розрахункового періоду чи наявності іншої передбаченої самим договором відкладальної умови.

Здійснення Комунальним підприємством «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради часткової оплати вартості отриманого газу в сумі 950 046,90 грн також узгоджується з існуванням між сторонами грошового зобов`язання з оплати поставленого природного газу.

Водночас доказів сплати решти вартості поставленого природного газу у сумі 5 032 947,89 грн матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, саме належне виконання грошового зобов`язання шляхом сплати належної кредиторові суми є загальною підставою припинення такого зобов`язання.

У матеріалах справи відсутні докази того, що грошове зобов`язання відповідача в сумі 5 032 947,89 грн було припинене належним виконанням або з інших передбачених законом чи договором підстав.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, відповідно до якої до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а прийняття покупцем поставленого товару породжує обов`язок здійснити розрахунок за такий товар відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України.

У зазначеній постанові Верховний Суд також виходив із того, що первинний документ, який підтверджує передачу та прийняття товару, є підставою виникнення обов`язку покупця здійснити розрахунок за отриманий товар, а строк виконання цього грошового зобов`язання визначається договором або правилами статті 692 Цивільного кодексу України.

Аналогічний за своєю суттю підхід застосований об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21, у якій при встановленні факту поставки та прийняття товару, підтвердженого двосторонніми актами, часткової його оплати і відсутності доказів погашення залишку заборгованості Верховний Суд виходив з існування невиконаного грошового зобов`язання покупця.

Крім того, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі № 910/8181/24 підтверджено, що частини перша та друга статті 692 Цивільного кодексу України покладають на покупця обов`язок оплатити товар та сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, а вимога постачальника про стягнення вартості товару є передбаченим законом способом захисту його порушеного майнового права.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про настання строку виконання грошового зобов`язання за поставлений у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року природний газ відповідає як умовам укладеного сторонами договору, так і положенням цивільного законодавства.

Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта про те, що несплата вартості поставленого природного газу в цьому випадку не є порушенням зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач отримав природний газ, строк його оплати відповідно до пункту 5.1 договору настав, однак повної оплати у передбачений договором строк не здійснив, таке невиконання грошового зобов`язання відповідає визначеним статтями 610, 612 Цивільного кодексу України ознакам порушення та прострочення зобов`язання.

Водночас колегія суддів звертає увагу на необхідність розмежування самого факту існування і невиконання грошового зобов`язання та питання про наявність вини боржника і можливість застосування до нього певних заходів відповідальності.

Предметом позову в даній справі є стягнення основної вартості вже поставленого та отриманого відповідачем природного газу, а не застосування до відповідача штрафної чи іншої додаткової майнової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тому наведені апелянтом доводи щодо причин невиконання зобов`язання, відсутності його вини, ненадходження бюджетного фінансування та вжиття ним усіх залежних заходів самі по собі не спростовують ані факту отримання природного газу, ані виникнення обов`язку сплатити його вартість, ані настання встановленого договором строку такого платежу.

Щодо правової природи заборгованості з різниці в тарифах та значення її підтвердження територіальною комісією

Апелянт зазначає, що ним у встановленому законодавством порядку здійснено розрахунки відповідної різниці в тарифах та погоджено їх з Територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на підтвердження чого до матеріалів справи надано відповідні протоколи за IV квартал 2024 року, I та II квартали 2025 року.

За твердженням скаржника, загальний обсяг узгодженої заборгованості з різниці в тарифах за період з 2021 року по I квартал 2026 року становить 9 069 506,24 грн, що перевищує розмір заявленої у даній справі до стягнення заборгованості за природний газ 5 032 947,89 грн.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів виходить з такого.

Спеціальне правове регулювання відносин, пов`язаних із врегулюванням заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, встановлене Законом України від 03.11.2016 № 1730-VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

Відповідно до статті 1 Закону № 1730-VIII заборгованістю з різниці в тарифах є заборгованість, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості, зокрема, теплової енергії та послуг з її постачання тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Таким чином, заборгованість з різниці в тарифах за своєю правовою природою виникає не в межах договірного зобов`язання між постачальником природного газу та його споживачем, а внаслідок невідповідності економічно обґрунтованих витрат теплопостачального підприємства рівню регульованих тарифів, за якими відповідні послуги надавалися споживачам.

Водночас законодавець передбачив спеціальну процедуру визначення та підтвердження розміру такої заборгованості.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 № 977 затверджено Методику визначення заборгованості з різниці в тарифах, якою встановлено порядок розрахунку відповідної заборгованості.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 932 затверджено Типове положення про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.

При цьому статтею 4 Закону № 1730-VIII передбачено, що обсяг заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, утвореної після 01.06.2021, підтверджується територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.

Протягом дії воєнного стану таке підтвердження здійснюється щокварталу станом на перше число місяця, наступного за звітним кварталом.

Таким чином, передбачене Законом № 1730-VIII рішення територіальної комісії має спеціальне правове значення: воно підтверджує у визначеному законом порядку обсяг заборгованості з різниці в тарифах, розрахований відповідним суб`єктом господарювання за встановленою Кабінетом Міністрів України методикою.

Водночас підтвердження територіальною комісією певного обсягу різниці в тарифах не є тотожним фактичному проведенню розрахунків між теплопостачальною організацією та її кредитором за поставлений природний газ.

Так само протокол територіальної комісії сам по собі не є платіжним документом, не підтверджує перерахування грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та не засвідчує припинення грошового зобов`язання Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024.

Колегія суддів звертає увагу, що необхідно розмежовувати два самостійні за своїм змістом юридичні факти: перший підтвердження компетентною територіальною комісією розрахованого теплопостачальним підприємством обсягу заборгованості з різниці в тарифах; другий фактичне використання такого підтвердженого обсягу в встановленій законом процедурі для погашення конкретної кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу.

Перший із зазначених юридичних фактів є необхідною складовою спеціальної процедури врегулювання різниці в тарифах, проте сам по собі не замінює другого.

Іншими словами, підтвердження територіальною комісією певної суми різниці в тарифах встановлює відповідний показник для цілей подальшого застосування спеціального механізму врегулювання заборгованості, але не означає, що на цю суму автоматично припинилася кредиторська заборгованість теплопостачального підприємства перед постачальником природного газу.

Такий висновок випливає і зі змісту статті 4 Закону № 1730-VIII, яка окремо регулює, з одного боку, підтвердження територіальними комісіями обсягу різниці в тарифах, а з іншого проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції для погашення відповідної кредиторської заборгованості.

У такий спосіб, закон не ототожнює процедуру визначення та підтвердження різниці в тарифах із безпосереднім погашенням боргу перед кредитором.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.04.2024 у справі № 925/636/23.

У зазначеній справі предметом судового розгляду також було стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованості за поставлений природний газ, тоді як споживач заперечував проти її стягнення, посилаючись, зокрема, на значну суму заборгованості держави з компенсації різниці в тарифах та на відсутність бюджетного фінансування відповідної компенсації.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2024 у справі № 925/636/23 дійшов висновку, що наявність заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальної або теплогенеруючої організації від обов`язку оплатити спожитий природний газ.

Верховний Суд також зазначив, що для реалізації передбаченого законодавством механізму сторони мають вчинити визначені законом юридично значимі дії, зокрема укласти договір про організацію взаєморозрахунків.

Таким чином, сам факт існування та навіть підтвердження у встановленому порядку певного обсягу заборгованості з різниці в тарифах не змінює автоматично стану розрахунків за окремим договором постачання природного газу.

Застосовуючи наведений правовий підхід до обставин даної справи, колегія суддів ураховує надані відповідачем документи щодо проходження ним процедури узгодження заборгованості з різниці в тарифах та не заперечує того, що такі документи можуть підтверджувати вчинення Комунальним підприємством «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради окремих передбачених законодавством дій у межах спеціальної процедури.

Разом із тим із самого факту складення та затвердження відповідних розрахунків і протоколів територіальної комісії не випливає, що заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 у сумі 5 032 947,89 грн була погашена.

Матеріалами справи, навпаки, підтверджено, що зазначена сума фактично позивачу не сплачена.

Більше того, довід апелянта про те, що загальна узгоджена ним сума різниці в тарифах 9 069 506,24 грн перевищує розмір заборгованості за договором постачання природного газу, сам по собі не свідчить про припинення останньої.

Співвідношення двох сум у математичному вимірі не є передбаченою цивільним законодавством підставою припинення грошового зобов`язання.

Для припинення конкретного боргу необхідне настання передбаченого законом або договором юридичного факту належного виконання, зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності передбачених законом умов, проведення спеціальних взаєморозрахунків, реструктуризації або іншої встановленої законом чи договором підстави.

Тому протоколи територіальної комісії не можуть самі по собі розглядатися як докази припинення зобов`язання відповідача з оплати природного газу.

Колегія суддів також зауважує, що з матеріалів справи не вбачається правових підстав ототожнювати підтверджену територіальною комісією різницю в тарифах із безпосередньою зустрічною грошовою вимогою Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Правовідносини щодо відшкодування та врегулювання різниці в тарифах регулюються спеціальним законодавством і мають власний суб`єктний склад та процедуру реалізації, тоді як предметом даної справи є договірне грошове зобов`язання між постачальником природного газу та його споживачем.

Таким чином, встановлення та підтвердження за відповідачем певного обсягу різниці в тарифах є юридично значимою обставиною для застосування передбаченої законом спеціальної процедури її врегулювання, проте саме по собі не припиняє, не погашає та не замінює грошове зобов`язання за договором постачання природного газу.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що саме по собі проходження Комунальним підприємством «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради окремих етапів процедури врегулювання заборгованості з різниці в тарифах, у тому числі її визначення та підтвердження компетентною територіальною комісією, не свідчить про фактичне погашення заборгованості в сумі 5 032 947,89 грн за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024.

Щодо передбаченого законом механізму взаєморозрахунків, бюджетного фінансування та їх впливу на спірну заборгованість

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради зазначає, що заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» повинна погашатися за рахунок коштів, передбачених державою для компенсації різниці в тарифах, тоді як відсутність у 2023– 2026 роках дієвого механізму такого бюджетного фінансування, на думку апелянта, виключає можливість стягнення відповідної суми безпосередньо з підприємства.

Колегія суддів не погоджується з таким правовим висновком апелянта з огляду на таке.

Закон України № 1730-VIII передбачає спеціальний механізм врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, який включає, зокрема, проведення взаєморозрахунків, перерахування субвенції та, у передбачених законом випадках, реструктуризацію заборгованості.

Відповідно до статті 1 Закону № 1730-VIII договір про організацію взаєморозрахунків є договором, який укладається учасниками процедури врегулювання заборгованості для погашення заборгованості та є підставою для проведення взаєморозрахунків відповідно до цього Закону.

Таким чином, законодавець розмежував саме існування кредиторської заборгованості, яка може бути охоплена спеціальною процедурою, та фактичне її погашення в межах вказаної процедури.

За змістом статті 4 Закону № 1730-VIII взаєморозрахунки або перерахування субвенції здійснюються щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема, кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ.

У такий спосіб, передбачений цією нормою механізм спрямований саме на погашення вже існуючої кредиторської заборгованості, а не на запобігання її виникненню чи відстрочення передбаченого договором строку виконання грошового зобов`язання.

На це вказує й конструкція статті 4 Закону № 1730-VIII, яка пов`язує проведення взаєморозрахунків із кредиторською заборгованістю, не погашеною на початок місяця, у якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків.

Тобто застосування спеціального механізму законодавець пов`язує з уже існуючим та непогашеним боргом.

Крім того, саме поняття заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII, охоплює, зокрема, кредиторську заборгованість, щодо якої вже ухвалено судове рішення про стягнення або затверджено мирову угоду.

Наведене додатково свідчить, що можливість застосування процедури врегулювання за Законом № 1730-VIII не виключає попереднього судового встановлення та стягнення відповідної кредиторської заборгованості.

Інакше положення Закону про можливість включення до процедури врегулювання заборгованості, щодо якої вже ухвалено судове рішення про стягнення, втрачало б нормативний зміст.

Апелянт обґрунтовано звертає увагу на те, що фактичне проведення взаєморозрахунків залежить не лише від дій самого теплопостачального підприємства, а й від наявності передбаченого законом бюджетного фінансування та затвердженого державою порядку його використання.

Проте така обставина характеризує механізм подальшого врегулювання заборгованості, але сама по собі не змінює зміст договірного зобов`язання відповідача перед постачальником природного газу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1403 було затверджено Порядок та умови надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах.

Таким чином, з огляду на безпосередньо визначену сферу дії цього нормативного акта, постанова Кабінету Міністрів України № 1403 не може розглядатися як нормативний акт, що безпосередньо визначає порядок надання відповідної субвенції у 2024– 2025 роках, коли виникла спірна заборгованість за договором № 9754-ТКЕ(24)-03.

Водночас закріплена постановою Кабінету Міністрів України № 1403 правова конструкція узгоджується із загальним механізмом, встановленим Законом № 1730-VIII.

Зокрема, пунктом 4 зазначених Порядку та умов передбачалось перерахування субвенції на суму заборгованості з різниці в тарифах, яка не була погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків та обсяг якої підтверджено рішенням територіальної комісії.

Пунктом 5 Порядку та умов прямо встановлено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб`єктами господарювання та іншими учасниками відповідних розрахунків.

У такий спосіб, навіть у межах нормативно врегульованого механізму надання субвенції підтвердження територіальною комісією різниці в тарифах не мало самостійного наслідку у вигляді припинення кредиторської заборгованості.

Таке підтвердження було однією з передумов подальшого проведення розрахунків, для яких необхідними були й інші передбачені нормативним регулюванням юридичні факти, у тому числі укладення договору про організацію взаєморозрахунків та фактичне проходження коштів за встановленою процедурою.

Матеріалами даної справи встановлено та сторонами не заперечується, що договір про організацію взаєморозрахунків щодо спірної заборгованості за договором постачання природного газу № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024 між відповідними учасниками не укладено.

Фактичного проведення взаєморозрахунків у рахунок погашення спірних 5 032 947,89 грн матеріалами справи також не підтверджено.

Доказів перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» бюджетних коштів у рахунок погашення саме вказаної заборгованості в матеріалах справи немає.

Не здійснено також реструктуризації спірної заборгованості у визначеному спеціальним законодавством порядку.

Відтак станом на час вирішення спору передбачений спеціальним законодавством механізм не спричинив фактичного погашення або іншого припинення грошового зобов`язання відповідача за договором № 9754-ТКЕ(24)-03.

При цьому колегія суддів ураховує довід апелянта про те, що після 2022 року законодавче та бюджетне забезпечення фактичної виплати відповідних компенсацій не було тотожним механізму, який діяв відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1403.

Однак із цього не випливає висновок, який робить скаржник, про неможливість стягнення договірної заборгованості до моменту створення державою та фактичного фінансування відповідного бюджетного механізму.

Ні Закон № 1730-VIII, ні укладений сторонами договір № 9754-ТКЕ(24)-03 не містять положення про те, що строк виконання споживачем обов`язку з оплати природного газу відкладається до моменту отримання теплопостачальним підприємством бюджетної компенсації різниці в тарифах.

Так само зазначені акти не встановлюють заборони постачальнику природного газу звертатися до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості до завершення процедури бюджетного врегулювання різниці в тарифах.

Відсутня й норма, яка передбачала б автоматичне зупинення виконання договірного грошового зобов`язання на час очікування відповідної субвенції.

Тому ненадання державою у певному бюджетному періоді коштів, необхідних для реалізації передбаченого Законом № 1730-VIII механізму, може мати значення для фактичної можливості застосування спеціального способу врегулювання заборгованості, однак не є передбаченою законом підставою припинення вже існуючого договірного зобов`язання перед постачальником природного газу.

Колегія суддів враховує також правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.04.2024 у справі № 925/636/23.

У цій постанові Верховний Суд, аналізуючи положення статті 4 Закону № 1730-VIII, зазначив, що законодавець передбачив можливість проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції з метою погашення заборгованості, у тому числі заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», однак для реалізації такого механізму сторони повинні укласти договір про організацію взаєморозрахунків.

Верховний Суд у зазначеній постанові також дійшов висновку, що сам Закон № 1730-VIII не передбачає можливості здійснити відповідні взаєморозрахунки безпосередньо судом під час вирішення спору про стягнення заборгованості за спожитий природний газ.

При цьому Верховний Суд наголосив, що наявність заборгованості з різниці в тарифах не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальної або теплогенеруючої організації від обов`язку оплатити спожитий природний газ, а ухвалення судового рішення про стягнення такої заборгованості не перешкоджає подальшій реалізації передбаченого законом механізму її врегулювання.

Колегія суддів враховує, що правовідносини у справі № 925/636/23 не є тотожними фактичним обставинам даної справи в усіх деталях, проте наведені Верховним Судом висновки щодо співвідношення договірного боргу за природний газ та спеціальної процедури погашення різниці в тарифах є релевантними до спірних правовідносин.

Крім того, у постанові від 25.06.2026 у справі № 927/166/25 Верховний Суд, аналізуючи положення Закону № 1730-VIII, знову виходив із того, що врегулювання заборгованості з різниці в тарифах має здійснюватися в порядку, встановленому спеціальним законом, та за рахунок визначеного законом джерела фінансування.

Наведене підтверджує спеціальний, бюджетно обумовлений характер механізму компенсації різниці в тарифах, однак не свідчить про заміну ним звичайного договірного зобов`язання між постачальником природного газу та споживачем до моменту фактичного проведення передбачених законом розрахунків.

Більше того, чинна редакція Закону № 1730-VIII сама передбачає можливість охоплення процедурою врегулювання кредиторської заборгованості, щодо якої вже ухвалено судове рішення про стягнення.

Таким чином, законодавча модель прямо допускає послідовність, за якої спочатку судовим рішенням встановлюється та стягується наявний борг, а надалі така заборгованість, за наявності передбачених законом і бюджетним законодавством умов, може бути врегульована в межах спеціальної процедури.

У такий спосіб, довід апелянта про відсутність належного бюджетного фінансування або окремого порядку фактичного надання субвенції в період, коли виникла спірна заборгованість, не спростовує висновку суду першої інстанції про існування у відповідача непогашеного грошового зобов`язання перед позивачем.

Ця обставина свідчить лише про те, що на момент вирішення спору передбачений спеціальним законодавством механізм фактично не був реалізований щодо спірної заборгованості, а тому не спричинив її погашення чи припинення.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відсутність укладеного договору про організацію взаєморозрахунків, відсутність фактичного перерахування відповідних бюджетних коштів та непроведення реструктуризації не дають підстав вважати заборгованість Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради в сумі 5 032 947,89 грн врегульованою або припиненою.

Відповідно доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду про наявність у позивача права вимагати стягнення непогашеної вартості поставленого природного газу.

Щодо доводів апелянта про відсутність вини, вжиття всіх залежних від нього заходів, ненадходження бюджетного фінансування та застосування статті 218 Господарського кодексу України

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради, заперечуючи проти стягнення основної заборгованості, посилається на те, що ним вчинено всі залежні від нього дії, спрямовані на визначення та узгодження різниці в тарифах і отримання відповідної субвенції, однак кошти з державного бюджету фактично не надходили.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що невиконання зобов`язання з оплати поставленого природного газу відбулося не з його вини, а тому з посиланням на статтю 218 Господарського кодексу України наполягає на відсутності підстав для покладення на нього негативних майнових наслідків такого невиконання.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів насамперед враховує особливості дії в часі нормативного регулювання, на яке посилається скаржник.

Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 у зв`язку з введенням у дію Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб».

Водночас у період виникнення спірних правовідносин, поставки природного газу з жовтня 2024 року по квітень 2025 року та настання визначених договором строків його оплати положення Господарського кодексу України, у тому числі статті 218 цього Кодексу, були чинними.

Тому посилання апелянта на зазначену норму підлягає оцінці з урахуванням її змісту, чинного у відповідний період.

Разом із тим зміст статті 218 Господарського кодексу України не підтверджує правовий висновок, якого намагається досягти апелянт.

За приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України, чинними у спірний період, учасник господарських відносин відповідав за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Водночас цією ж нормою було прямо визначено, що не вважаються обставинами непереборної сили, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, а також відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, навіть виходячи з норми, на яку безпосередньо посилається сам апелянт, відсутність необхідних для розрахунку коштів не визнавалася самостійною підставою для звільнення від наслідків порушення господарського зобов`язання.

Аналогічний за змістом підхід закріплений у чинному цивільному законодавстві.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, може бути звільнена від відповідальності за відсутності своєї вини у випадках, коли вина є умовою відповідальності, а відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Водночас цією нормою прямо встановлено, що не вважаються випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника та відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, наведений апелянтом низький рівень розрахунків споживачів за отриману теплову енергію не може сам по собі покладатися в основу висновку про припинення або відсутність його грошового зобов`язання перед постачальником природного газу.

Невиконання або неналежне виконання третіми особами своїх зобов`язань перед боржником не змінює суб`єктного складу договору № 9754-ТКЕ(24)-03 та не переносить ризик таких неплатежів на Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Однак у даній справі визначальним є й інший аспект.

Стаття 218 Господарського кодексу України, так само як статті 614 та 617 Цивільного кодексу України, регулює насамперед питання відповідальності за порушення зобов`язання.

Натомість предметом позову в даній справі не є стягнення з відповідача збитків, штрафу чи пені за допущене порушення.

Позивач просить стягнути лише 5 032 947,89 грн неоплаченої вартості природного газу, який фактично поставлений відповідачу та ним прийнятий.

Таким чином, вимога про стягнення 5 032 947,89 грн спрямована не на застосування до відповідача додаткової міри майнової відповідальності за порушення договору, а на примусове виконання самого первинного грошового обов`язку сплатити вартість отриманого товару.

Основний борг є предметом первинного договірного зобов`язання і не виникає внаслідок правопорушення як санкція за його вчинення.

Натомість заходи відповідальності є додатковими майновими наслідками, що можуть виникати внаслідок порушення основного зобов`язання.

Таке розмежування простежується і у правозастосовній практиці Верховного Суду.

Зокрема, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 розмежувала суму основного боргу та передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України додаткові нарахування, зазначивши, що інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання і нараховуються на суму основного боргу.

Тобто відповідальність за порушення грошового зобов`язання є юридично відмінною від самого первинного обов`язку боржника сплатити основну суму заборгованості.

У даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» не заявляє вимог про стягнення з відповідача пені, штрафу, трьох процентів річних чи інфляційних втрат.

Відтак посилання апелянта на відсутність його вини як на підставу для повної відмови у стягненні вартості вже отриманого природного газу не відповідає правовій природі заявленої позивачем вимоги.

Навіть якщо припустити доведеність тієї обставини, що Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради вчиняло всі передбачені спеціальним законодавством дії для отримання компенсації різниці в тарифах, це могло б мати самостійне правове значення при вирішенні питання про застосування певних заходів відповідальності у правовідносинах, у яких закон пов`язує відповідальність із виною.

Однак така обставина сама по собі не припиняє первинний обов`язок споживача оплатити отриманий природний газ.

Відповідач отримав майнове благо природний газ на підставі укладеного ним договору.

Позивач свою зустрічну частину договірного зобов`язання виконав.

Тому відсутність вини відповідача у причинах нестачі коштів, навіть у разі її доведення, не трансформує оплатний договір постачання у безоплатний та не переносить економічний тягар вартості поставленого газу на постачальника.

Подібний підхід неодноразово застосовувався Верховним Судом у спорах, у яких боржники пов`язували невиконання договірних грошових зобов`язань із ненадходженням бюджетного фінансування.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 915/634/20 зазначено, що відсутність у сторони необхідних коштів або відповідних бюджетних асигнувань не звільняє її від обов`язку виконати прийняті за договором зобов`язання.

При цьому об`єднана палата послалася на положення статті 617 Цивільного кодексу України, чинної на той час статті 218 Господарського кодексу України та практику Європейського суду з прав людини, наголосивши, що відсутність бюджетних коштів не є належним виправданням невиконання грошового зобов`язання.

Аналогічний підхід застосований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18.

У даній справі Верховний Суд погодився із стягненням основного боргу за виконані роботи та відхилив заперечення боржника про відсутність бюджетного фінансування, оскільки наявність або відсутність такого фінансування не спростовує договірного обов`язку сторони здійснити оплату.

Верховний Суд при цьому врахував практику Європейського суду з прав людини у справах «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України», відповідно до якої відсутність бюджетного фінансування не може сама по собі виправдовувати невиконання грошових зобов`язань.

Колегія суддів ураховує, що Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради не є звичайним комерційним споживачем природного газу, а здійснює суспільно важливу діяльність у сфері теплопостачання, яка істотно залежить від державного регулювання тарифів та платіжної дисципліни кінцевих споживачів.

Разом із тим особливий характер діяльності боржника сам по собі не змінює змісту його договірного грошового зобов`язання перед контрагентом.

Так само той факт, що законодавством передбачено механізм компенсації різниці в тарифах, не означає, що до фактичного отримання таких коштів постачальник природного газу повинен безоплатно нести витрати, пов`язані з уже здійсненою поставкою.

Колегія суддів також не заперечує, що ненадходження передбаченого державою фінансування може істотно впливати на фінансовий стан теплопостачального підприємства та ускладнювати виконання ним грошових зобов`язань.

Однак необхідно розмежовувати складність або економічну обтяжливість виконання зобов`язання та юридичне припинення самого зобов`язання.

Матеріали справи не містять доказів настання передбаченої законом або договором обставини, яка б припинила обов`язок відповідача сплатити 5 032 947,89 грн вартості вже отриманого природного газу.

Відсутність бюджетної субвенції також не є такою підставою.

Окремо колегія суддів відхиляє довід про те, що вчинення відповідачем усіх залежних від нього дій щодо оформлення документів для отримання компенсації саме по собі свідчить про відсутність порушення грошового зобов`язання.

Виконання дій, необхідних для участі у спеціальній бюджетній процедурі, не є тим виконанням, яке відповідно до умов договору повинно бути надане кредитору.

Зобов`язання за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 полягає в оплаті поставленого природного газу, а не лише у вчиненні відповідачем дій для пошуку або отримання джерела фінансування такого платежу.

Тому звернення до територіальної комісії, визначення різниці в тарифах, оформлення відповідних документів та очікування бюджетного фінансування не є еквівалентом перерахування постачальнику належних за договором грошових коштів.

З огляду на наведене доводи апелянта про відсутність його вини та вжиття всіх залежних від нього заходів не спростовують встановленого факту невиконання основного грошового зобов`язання.

Так само низький рівень розрахунків споживачів, відсутність у відповідача достатніх власних коштів та ненадходження бюджетної компенсації не є обставинами, які припинили б або усунули обов`язок сплатити вартість фактично отриманого природного газу.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що посилання Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради на статтю 218 Господарського кодексу України та відсутність його вини не є правовою підставою для відмови у позові про стягнення основного боргу в сумі 5 032 947,89 грн.

За встановлених у даній справі обставин ці доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про існування у відповідача обов`язку оплатити поставлений та фактично спожитий природний газ.

Щодо доводів апелянта про мораторій на підвищення тарифів, державне регулювання у сфері теплопостачання та причини виникнення заборгованості

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради в апеляційній скарзі також пов`язує виникнення спірної заборгованості з особливостями державного регулювання у сфері теплопостачання та встановленим законодавством мораторієм на підвищення тарифів.

За твердженням апелянта, підприємство зобов`язане здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, які не забезпечують покриття економічно обґрунтованих витрат, тоді як фактична вартість природного газу та інших складових виробництва теплової енергії зростає.

Скаржник вважає, що заборона підвищувати тарифи за одночасного невиконання державою гарантій щодо компенсації різниці в тарифах фактично позбавляє підприємство достатнього джерела для розрахунків за природний газ, а тому саме державне регулювання, а не поведінка відповідача, є причиною утворення боргу перед позивачем.

Колегія суддів ураховує наведені доводи, однак не вбачає підстав для висновку, що встановлений законодавством мораторій змінює або припиняє зобов`язання відповідача з оплати фактично отриманого природного газу.

Законом України від 29.07.2022 № 2479-IX «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» запроваджено спеціальне правове регулювання відповідних відносин на період воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону в редакції, чинній у спірний період, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому його буде припинено або скасовано, забороняється підвищення тарифів на послуги з розподілу природного газу для побутових споживачів, теплову енергію її виробництво, транспортування та постачання для населення, а також на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води для населення.

Таким чином, у період, за який у даній справі виникла заборгованість за поставлений природний газ з жовтня 2024 року по квітень 2025 року, відповідний мораторій був чинним.

Разом із тим зміст статті 1 Закону № 2479-IX свідчить, що предметом встановленої законодавцем заборони є підвищення визначених тарифів, а не виконання грошових зобов`язань теплопостачальних підприємств перед постачальниками енергоресурсів.

Закон № 2479-IX не містить положення, відповідно до якого запровадження мораторію припиняє, скасовує або відстрочує до закінчення воєнного стану обов`язок теплопостачальної організації оплатити фактично отриманий природний газ.

Не встановлено цим Законом і заборони постачальнику природного газу вимагати в судовому порядку виконання такого грошового зобов`язання.

Навпаки, системний аналіз статей 1 та 2 Закону № 2479-IX свідчить, що законодавець усвідомлював можливість виникнення у теплопостачальних підприємств фінансових втрат унаслідок обмеження тарифів та передбачив для їх врегулювання окремий компенсаційний механізм.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2479-IX суб`єктам господарювання, які здійснюють виробництво, транспортування або постачання теплової енергії та щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону, компенсується заборгованість з різниці в тарифах у порядку, визначеному Законом № 1730-VIII.

Таким чином, законодавець не пов`язав існування різниці в тарифах із припиненням кредиторської заборгованості теплопостачального підприємства перед постачальником природного газу.

Для негативних економічних наслідків мораторію законодавцем передбачено інший правовий механізм компенсацію та врегулювання різниці в тарифах у спеціально визначеному порядку.

Саме тому запровадження мораторію і виникнення внаслідок нього різниці між економічно обґрунтованими витратами та фактичними доходами підприємства не можуть самі по собі розглядатися як підстава для припинення договірного зобов`язання з оплати природного газу.

Колегія суддів також звертає увагу, що встановлений частиною першою статті 1 Закону № 2479-IX мораторій у спірний період стосувався тарифів на теплову енергію та відповідні послуги для населення.

Тому наведене апелянтом загальне твердження про законодавчу неможливість підвищення тарифів для всіх категорій споживачів, у тому числі комунальних чи бюджетних установ, не відповідає буквальному змісту частини першої статті 1 Закону № 2479-IX у редакції, чинній протягом спірного періоду.

При цьому навіть якщо фактично встановлені для інших категорій споживачів тарифи також залишалися незмінними з інших нормативних чи управлінських підстав, ця обставина сама по собі не змінює передбачених договором № 9754-ТКЕ(24)-03 строків та порядку розрахунків за поставлений природний газ.

Колегія суддів ураховує й положення частини другої статті 1 Закону № 2479-IX, якою встановлено спеціальні обмеження щодо збільшення ціни природного газу, зокрема для виробників теплової енергії у визначених законом випадках, коли природний газ використовується для виробництва теплової енергії для населення.

Однак і це положення регулює рівень ціни природного газу, а не звільняє його споживача від оплати фактично отриманого ресурсу за погодженою сторонами ціною.

Таким чином, із законодавчого регулювання випливає розмежування двох питань: держава обмежує можливість зміни відповідних тарифів та цін у визначених законом правовідносинах, одночасно передбачаючи спеціальні механізми компенсації; водночас договірне зобов`язання з оплати фактично отриманого природного газу продовжує існувати до його належного виконання або припинення з інших встановлених законом підстав.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.

У зазначеній справі теплопостачальне підприємство також посилалося, зокрема, на мораторій на підвищення тарифів, відсутність коштів у бюджеті на покриття різниці в тарифах та особливості державного регулювання як на обставини, що впливають на можливість розраховуватися за природний газ.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договору, а відповідно до Правил постачання природного газу споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати поставлений природний газ на умовах договору.

Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку, що умова про оплату фактично поставленого природного газу відповідає положенням цивільного законодавства, Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу.

При цьому Верховний Суд окремо зауважив, що у відповідних правовідносинах не було встановлено нормативно-правових підстав, які б ставили оплату вже поставленого природного газу в залежність від видатків державного бюджету.

Наведений висновок має значення і для спірних правовідносин у даній справі, оскільки апелянт фактично пропонує поставити строк та можливість стягнення вже поставленого природного газу в залежність від попереднього отримання ним державної компенсації різниці в тарифах, хоча такої залежності ані умовами договору, ані законом не встановлено.

Колегія суддів також враховує постанову Верховного Суду від 23.04.2024 у справі № 925/636/23, на яку посилався суд першої інстанції.

Водночас при застосуванні даної постанови необхідно враховувати відмінність фактичних обставин відповідної справи від справи, що переглядається.

У справі № 925/636/23 поставка природного газу та настання строку його оплати відбулися до набрання чинності Законом № 2479-IX, у зв`язку з чим Верховний Суд у пункті 32 постанови зазначив про відсутність у тому спірному періоді мораторію, встановленого зазначеним Законом.

У цій же справі природний газ поставлявся з жовтня 2024 року по квітень 2025 року, тобто вже під час дії Закону № 2479-IX.

Тому висновок Верховного Суду у справі № 925/636/23 про те, що конкретний мораторій не діяв у період виникнення заборгованості в тій справі, не може бути механічно перенесений на фактичні обставини справи № 904/2870/26.

Разом із тим інші правові висновки Верховного Суду у справі № 925/636/23 щодо співвідношення кредиторської заборгованості за природний газ та спеціальної процедури врегулювання різниці в тарифах залишаються релевантними, оскільки Верховний Суд виходив із того, що сама наявність різниці в тарифах не припиняє обов`язку оплатити природний газ, а законодавець встановив спеціальний порядок її врегулювання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з апелянтом лише в тому, що державне регулювання тарифів та встановлений Законом № 2479-IX мораторій об`єктивно можуть впливати на фінансовий стан підприємств теплопостачання та бути однією з економічних причин виникнення різниці в тарифах.

Однак економічна причина утворення заборгованості не є тотожною юридичній підставі для припинення обов`язку її сплатити.

Правове регулювання, на яке посилається апелянт, передбачає компенсацію відповідних втрат у спеціальному порядку, але не перекладає до моменту здійснення такої компенсації обов`язок фінансувати вже спожитий відповідачем природний газ на його постачальника.

Сам по собі встановлений державою мораторій не змінює характеру укладеного сторонами договору як оплатного, не скасовує погоджених строків розрахунків та не позбавляє постачальника права вимагати оплати переданого товару.

У зв`язку з цим доводи Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради про те, що саме мораторій на підвищення тарифів та державне регулювання у сфері теплопостачання виключають можливість стягнення 5 032 947,89 грн основної заборгованості, колегія суддів відхиляє як такі, що не ґрунтуються на змісті відповідного нормативного регулювання.

Наведені апелянтом обставини можуть характеризувати економічні передумови утворення заборгованості та необхідність реалізації державою передбаченого законом компенсаційного механізму, однак не свідчать про припинення, відстрочення чи іншу зміну грошового зобов`язання відповідача перед позивачем за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024.

Щодо доводів апелянта про державу як «кінцевого отримувача» коштів та перевищення суми різниці в тарифах над розміром спірної заборгованості

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради в апеляційній скарзі додатково зазначає, що кінцевим отримувачем коштів, які підлягають сплаті за природний газ за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024, фактично є держава, оскільки засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є НАК «Нафтогаз України», корпоративні права якої належать державі.

Водночас, за твердженням апелянта, саме державою залишаються невиконаними передбачені законодавством зобов`язання щодо компенсації різниці в тарифах.

Крім того, скаржник посилається на те, що заявлений ним обсяг узгодженої заборгованості з різниці в тарифах за 2021– 2026 роки становить 9 069 506,24 грн, тобто перевищує розмір основної заборгованості, заявленої позивачем до стягнення у даній справі, 5 032 947,89 грн.

На переконання апелянта, така обставина свідчить про фактичне забезпечення суми заборгованості перед позивачем відповідною заборгованістю держави з різниці в тарифах.

Колегія суддів не погоджується з таким правовим підходом.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За змістом частини третьої вищевказаної статті учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Аналогічний принцип закріплено у статті 3 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якої товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном та не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

Таким чином, наявність відносин участі однієї юридичної особи в іншій не призводить до втрати такими юридичними особами самостійної правосуб`єктності та не означає автоматичного переходу їх прав і обов`язків одна до одної.

Такий принцип застосовується і до юридичних осіб, корпоративні права щодо яких прямо або опосередковано належать державі.

Статтею 167 Цивільного кодексу України передбачено, що держава може створювати юридичні особи приватного права та брати участь у їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Водночас сама участь держави у капіталі юридичної особи не означає, що майно такої юридичної особи, її права вимоги або її договірні зобов`язання автоматично є майном, правами чи зобов`язаннями держави.

Цей принцип додатково відображений у статті 176 Цивільного кодексу України, яка розмежовує відповідальність держави та створених нею юридичних осіб.

Відповідно держава та юридичні особи, які перебувають у сфері її корпоративного впливу, є самостійними учасниками цивільних правовідносин, якщо інше прямо не передбачено законом.

Колегія суддів ураховує також положення Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», відповідно до якого Компанія не відповідає за зобов`язаннями юридичних осіб, акціонером, засновником або учасником яких вона є, а акціонер не відповідає за зобов`язаннями Компанії, крім передбачених законом випадків.

Таким чином, навіть якщо виходити з наведеної самим апелянтом корпоративної структури, за якою держава є акціонером НАК «Нафтогаз України», а остання є засновником або учасником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», така корпоративна послідовність не створює одного неподільного суб`єкта правовідносин.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є самостійною юридичною особою, яка від власного імені уклала з Комунальним підприємством «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради договір № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024, здійснила поставку природного газу та є кредитором у відповідному договірному зобов`язанні.

Саме перед цією юридичною особою у відповідача виник передбачений договором обов`язок сплатити вартість отриманого природного газу.

Держава Україна не є стороною договору № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024.

Матеріали справи також не містять доказів того, що держава прийняла на себе обов`язок Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради з оплати природного газу за зазначеним договором або що ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» передало державі право вимоги за цим договором.

Відтак використане апелянтом поняття «кінцевого отримувача коштів» характеризує, по суті, економічний або корпоративний зв`язок між відповідними суб`єктами, але не визначає кредитора у конкретному цивільному зобов`язанні.

Можливий подальший рух коштів усередині групи юридичних осіб, виплата дивідендів, перерахування частини прибутку чи інші корпоративні наслідки діяльності таких осіб не змінюють суб`єктного складу договору постачання природного газу.

Такий підхід відповідає загальному правовому висновку Верховного Суду про самостійну відповідальність юридичної особи та її учасника.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 зазначив, що за загальним правилом законодавство України встановлює принцип самостійної відповідальності учасника юридичної особи та самої юридичної особи за власними зобов`язаннями.

Верховний Суд виходив із положень частини третьої статті 96 Цивільного кодексу України, відповідно до якої засновник не відповідає за зобов`язаннями створеної ним юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями засновника, крім прямо визначених законом або установчими документами випадків.

Аналогічний загальний принцип самостійності відповідальності юридичної особи підтверджений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 925/80/23.

Тому сама лише належність корпоративних прав у юридичній особі державі або іншій юридичній особі не створює правових підстав для ототожнення їх договірних прав та обов`язків.

Колегія суддів також не погоджується з доводом апелянта про те, що перевищення заявленого ним обсягу різниці в тарифах 9 069 506,24 грн над розміром боргу перед позивачем 5 032 947,89 грн саме по собі свідчить про погашення або «забезпеченість» останнього.

Саме арифметичне співвідношення двох сум не є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Однією з таких підстав відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України є зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Разом із тим для припинення зобов`язань шляхом зарахування необхідно, щоб вимоги були зустрічними, тобто кредитор за одним зобов`язанням одночасно був боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням кредитором за другим.

Такий висновок сформульовано об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Об`єднана палата зазначила, що зарахування є способом припинення двох взаємних зобов`язань: в одному з них одна сторона є кредитором, а інша боржником, тоді як у другому їх ролі є протилежними.

У спірних правовідносинах такої взаємності не встановлено.

Зобов`язання Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради у сумі 5 032 947,89 грн виникло безпосередньо перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з договору постачання природного газу.

Натомість заявлена відповідачем різниця в тарифах виникає в межах іншого, спеціально врегульованого законодавством механізму її компенсації та не становить зустрічної грошової вимоги відповідача безпосередньо до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Матеріали справи не містять доказів існування у Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради грошової вимоги до позивача в сумі 9 069 506,24 грн, яка могла б бути зарахована проти вимоги позивача про оплату поставленого природного газу.

Не підтверджено матеріалами справи і вчинення сторонами правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, навіть якщо виходити з наявності підтвердженого в установленому спеціальним законодавством порядку обсягу різниці в тарифах, така обставина не створює між сторонами даної справи зустрічних однорідних вимог у розумінні статті 601 Цивільного кодексу України.

Так само сама по собі більша величина однієї суми порівняно з іншою не означає автоматичного припинення меншого за розміром зобов`язання.

Інший підхід фактично означав би проведення судом зарахування між різними суб`єктами та за різними правовідносинами без встановлених законом передумов для такого зарахування.

Таким чином, доводи апелянта про те, що держава є «кінцевим отримувачем» коштів за спірним договором, а заявлений обсяг різниці в тарифах у сумі 9 069 506,24 грн перевищує та нібито повністю «перекриває» заборгованість перед позивачем у сумі 5 032 947,89 грн, не свідчать про припинення грошового зобов`язання за договором № 9754-ТКЕ(24)-03 від 03.10.2024.

Корпоративний зв`язок між державою, НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» не змінює самостійної правосуб`єктності останнього як сторони договору та кредитора у спірному зобов`язанні, а різниця в тарифах не є зустрічною вимогою відповідача до позивача, яка могла б автоматично припинити цей борг.

За таких обставин наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у відповідача непогашеної заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Щодо доводів апелянта про можливість подвійного стягнення та подальше врегулювання заборгованості

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради в апеляційній скарзі стверджує, що задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» може призвести до подвійного стягнення однієї й тієї самої суми, оскільки права позивача, на думку скаржника, вже захищені передбаченим законодавством механізмом компенсації різниці в тарифах.

Апелянт виходить із того, що після виділення державою відповідного фінансування заборгованість перед постачальником природного газу може бути погашена за рахунок коштів, спрямованих на врегулювання різниці в тарифах, тоді як наявність одночасно судового рішення про стягнення цієї самої суми може спричинити її повторне отримання позивачем.

Колегія суддів вважає наведений довід необґрунтованим, оскільки він ґрунтується не на обставинах, які існують на час вирішення спору, а на припущенні про можливе в майбутньому настання іншого юридичного факту фактичного перерахування коштів у межах спеціальної процедури врегулювання заборгованості.

Як уже встановлено, на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 5 032 947,89 грн фактично не погашена.

Матеріали справи не містять доказів перерахування зазначеної суми або її частини Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за рахунок бюджетних коштів, проведення взаєморозрахунків чи припинення спірного зобов`язання в інший передбачений законом спосіб.

Таким чином, станом на час вирішення спору не існує факту отримання позивачем однієї й тієї самої суми двічі.

Саме лише існування передбаченої законом можливості погашення заборгованості в майбутньому не є тотожним фактичному виконанню грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, правове значення для визначення наявності боргу має не потенційне джерело його майбутнього погашення, а факт реального виконання зобов`язання.

Судове рішення про стягнення існуючої заборгованості також не створює для кредитора нового, другого за своєю правовою природою основного боргу.

Таке рішення підтверджує існування вже наявного матеріально-правового обов`язку боржника та забезпечує можливість його примусового виконання.

Ухвалення рішення про стягнення 5 032 947,89 грн не змінює предмета зобов`язання та не збільшує розмір основної заборгованості відповідача вдвічі.

Водночас подальше фактичне виконання цього самого грошового зобов`язання, незалежно від джерела надходження коштів, підлягає врахуванню при визначенні залишку невиконаного зобов`язання.

Саме такий підхід закладений у Законі України № 1730-VIII.

Відповідно до статті 1 цього Закону до кредиторської заборгованості, яка може бути врегульована в встановленому ним порядку, прямо включається, зокрема, заборгованість, щодо якої вже ухвалено судове рішення про стягнення або затверджено мирову угоду.

Таким чином, законодавець безпосередньо допускає існування судового рішення про стягнення відповідного боргу та подальше включення такої самої заборгованості до спеціальної процедури її врегулювання.

Якби саме ухвалення судового рішення унеможливлювало застосування передбаченого Законом № 1730-VIII механізму або неминуче породжувало подвійне стягнення, включення законодавцем до сфери дії Закону заборгованості, щодо якої вже існує судове рішення, не мало б нормативного сенсу.

Вказане підтверджує, що судове стягнення та спеціальна процедура врегулювання не є взаємовиключними юридичними механізмами.

При цьому вирішальним є те, що незалежно від способу виконання кредитор не має правових підстав отримати виконання одного й того самого основного зобов`язання понад його фактичний розмір.

Саме фактичне погашення відповідної суми припиняє зобов`язання в погашеній частині та повинно бути враховане у подальших правовідносинах сторін.

Такий висновок безпосередньо узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.04.2024 у справі № 925/636/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд, аналізуючи співвідношення судового стягнення заборгованості за поставлений природний газ та передбаченого законодавством механізму взаєморозрахунків, зазначив, що виключно після укладення договору про організацію взаєморозрахунків відповідач звільняється від виконання обов`язку в порядку, визначеному таким договором, а після проведення розрахунків, тобто фактичного перерахування коштів на погашення заборгованості, зобов`язання сторін припиняються.

Водночас Верховний Суд прямо вказав, що ухвалення рішення у справі про стягнення заборгованості не впливає на можливість подальшого укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

Також Верховний Суд зазначив, що наявність спору щодо укладення такого договору не перешкоджає ухваленню судового рішення у справі про стягнення заборгованості.

Таким чином, правовий висновок Верховного Суду передбачає послідовне існування двох юридичних стадій: суд може встановити та присудити до стягнення існуючий непогашений борг, а подальше проведення взаєморозрахунків у встановленому законом порядку впливає вже на фактичний стан виконання такого зобов`язання.

Саме фактичне надходження коштів, а не сама можливість їх майбутнього отримання, є обставиною, яка має враховуватися при визначенні залишку заборгованості.

Колегія суддів звертає увагу і на положення законодавства про виконавче провадження, яке містить механізми, що виключають примусове стягнення вже фактично сплаченої суми.

Так, відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про повне або часткове самостійне виконання рішення боржником.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У такий спосіб, якщо після набрання судовим рішенням законної сили спірна заборгованість або її частина буде фактично погашена, у тому числі внаслідок застосування передбаченого спеціальним законодавством механізму взаєморозрахунків, така обставина повинна враховуватися при виконанні рішення.

У разі часткового погашення виконанню підлягатиме лише фактично непогашений залишок відповідного грошового зобов`язання, а в разі повного виконання наявні передбачені законом підстави для закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, сама наявність судового рішення про стягнення боргу не створює правової можливості правомірно отримати ту саму суму двічі.

Апелянт фактично ототожнює можливість майбутнього погашення боргу за рахунок спеціального бюджетного механізму з уже здійсненим платежем, однак ці обставини мають принципово різне юридичне значення.

Майбутній платіж є юридично значимим для стану зобов`язання лише після його фактичного здійснення.

До цього моменту він не припиняє існуючого боргу та не позбавляє кредитора права на судовий захист.

Колегія суддів ураховує також, що відмова у задоволенні позову лише з мотивів потенційної можливості отримання кредитором відповідних коштів у майбутньому призвела б до ситуації, за якої вже порушене право кредитора залишалося б без судового захисту до настання події, час та навіть сам факт настання якої на момент вирішення спору не визначені.

Такий підхід не узгоджувався б із закріпленим статтями 15, 16 Цивільного кодексу України правом особи на захист свого цивільного права у разі його порушення.

На час розгляду даної справи право позивача на отримання оплати за поставлений природний газ порушене фактом неповного виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Тому звернення постачальника до суду з вимогою про стягнення фактично непогашеної вартості поставленого товару є спрямованим на захист уже порушеного права, а не на отримання додаткового чи повторного майнового блага.

Окремо колегія суддів враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач прямо заперечує можливість подвійного отримання спірної суми та зазначає, що подальше застосування процедури врегулювання заборгованості повинно здійснюватися з урахуванням фактичного стану розрахунків між сторонами.

Такий підхід відповідає загальним положенням цивільного законодавства про припинення зобов`язання належним виконанням.

У такий спосіб, довід апелянта про те, що ухвалення рішення про стягнення 5 032 947,89 грн саме по собі призведе до подвійного стягнення, є передчасним та не підтверджується фактичними обставинами справи.

На час вирішення спору подвійного виконання не відбулося, спірна сума позивачу не сплачена, а можливість її подальшого врегулювання за рахунок спеціального механізму не перешкоджає встановленню та судовому захисту існуючого права кредитора.

У разі ж фактичного погашення відповідної заборгованості після ухвалення судового рішення така обставина матиме значення для подальшого стану грошового зобов`язання та виконання судового рішення і виключатиме повторне примусове отримання вже сплаченої частини боргу.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи Комунального підприємства «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради про подвійне стягнення як такі, що не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення фактично непогашеної основної заборгованості.

Щодо доводів апелянта про неефективність обраного способу захисту, можливий арешт рахунків, надмірний тягар та порушення принципу справедливості

Комунальне підприємство «Кривбастеплоенерго» Криворізької міської ради в апеляційній скарзі також зазначає, що задоволення позову не забезпечить ефективного захисту порушеного права Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Скаржник обґрунтовує цю позицію тим, що через відсутність джерела погашення заборгованості виконання рішення в примусовому порядку буде ускладнене або неможливе, накладення арешту на банківські рахунки комунального підприємства може заблокувати здійснення витрат, необхідних для безперервного надання комунальних послуг населенню, а саме рішення про стягнення покладе на відповідача надмірний тягар та не відповідатиме принципу справедливості.

Колегія суддів вважає наведені доводи такими, що не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення фактично існуючої та непогашеної основної заборгованості.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Таким чином, у разі невиконання боржником грошового зобов`язання кредитор вправі вимагати його примусового виконання шляхом стягнення належної йому грошової суми.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виходить із того, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, та від характеру його порушення.

Спосіб захисту є ефективним, якщо він відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим таким порушенням наслідкам.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та неодноразово відтворено в подальшій практиці Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі № 910/7625/23 також наголосила, що ефективним є такий спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права та характеру його порушення.

У даній справі порушеним правом позивача є право отримати передбачену договором грошову оплату за природний газ, який ним уже поставлений відповідачу.

Характер порушення полягає у невиконанні відповідачем у повному обсязі грошового обов`язку з оплати прийнятого товару.

За таких обставин вимога про стягнення неоплаченої вартості поставленого природного газу безпосередньо відповідає як змісту порушеного майнового права позивача, так і характеру допущеного порушення.

Саме присудження до стягнення непогашеного основного боргу усуває правову невизначеність щодо існування відповідного обов`язку боржника та надає кредитору передбачену законом можливість домогтися його виконання.

Тому твердження апелянта про неефективність такого способу захисту фактично ґрунтується не на невідповідності заявленої вимоги характеру порушеного права, а на припущенні про можливі труднощі фактичного виконання майбутнього судового рішення.

Однак ефективність способу судового захисту та фактична платоспроможність боржника є різними правовими категоріями.

Можлива недостатність у боржника коштів на певний момент не перетворює вимогу про виконання існуючого грошового зобов`язання на неналежний чи неефективний спосіб захисту.

Інший висновок означав би, що кредитор позбавляється права на судовий захист саме в тих випадках, коли боржник перебуває у складному фінансовому становищі та добровільне виконання зобов`язання є найменш імовірним.

Такий підхід суперечив би самому призначенню судового захисту.

Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта про неминучість арешту всіх банківських рахунків підприємства та блокування внаслідок цього його господарської діяльності.