Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №903/393/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Справа № 903/393/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬАГРОТРЕЙД" на рішення Господарського суду Волинської області від 10 липня 2026 року в справі №903/393/26 (суддя Шум М.С.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньагротрейд»

про стягнення 219 824 грн 78 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Волинська фондова компанія” (надалі – Позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом, у якому просило суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 152 762 грн 26 коп. заборгованості за поставлений товар, 36 312 грн 23 коп. пені, та 26 % річних у розмірі 30 750 грн 29 коп..

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем зобов`язань згідно договору поставки товару та виконання робіт від 12 жовтня 2020 року №1624/3С (надалі – Договір; а.с. 8-9) в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10 липня 2026 року позов задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 91 669 грн 20 коп. заборгованості за поставлений товар, 36 312 грн 23 коп. пені, 30 750 грн 29 коп. 26 % річних. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача 2 662 грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору та 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, вказаним судовим рішенням закрито провадження у справі в частині стягнення 61 093 грн 06 коп. заборгованості.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 61093 грн 06 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 12 травня 2026 року за №202, вказуючи, що сума 91 669 грн 20 коп. залишилась не сплаченою.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що зважаючи на те, що Відповідач після звернення Позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі сплатив частково суму основного боргу у розмірі 91669 грн 20 коп., то наявні підстави для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

За таких обставин та правового регулювання, місцевий господарський суд виснував, що Відповідач має оплатити вартість отриманого ним і неоплаченого товару на суму 91 669 грн 20 коп., у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині з позиції суду підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що ж до позовних вимог про стягнення 26 відсотків річних та пені, то суд першої інстанції зауважив, що пунктом 1.4 Договору визначено, що у випадку прострочення оплати товару та/або робіт, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості, а також 26 процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи прострочення виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань суд першої інстанції виснував, що позов в частині стягнення 26 річних за період з 11 липня 2025 року по 23 квітня 2026 року в сумі 30 750 грн 29 коп. та 36 312 грн 23 коп. пені за період з 11 липня 2025 року по 23 квітня 2026 року є підставним та підлягає до задоволення.

Що ж до вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, то суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні врахував заперечення Відповідача щодо стягнення судових витрат, оцінюючи витрати Позивача на правничу допомогу із урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також часу, який міг би витратити адвокат, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру судових витрат, та вирішив, що в даному випадку наявні підстави для відшкодування витрат Позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7 500 грн за рахунок Відповідача.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 74-77), в якій з підстав, висвітлених у ній, просив скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 10 липня 2026 року в справі № 903/393/26 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції не було належно оцінено поданий Позивачем акт №PR000001934 від 30 липня 2025 року виконання робіт по сервісному обслуговуванню згідно Заказ-наряду №PRZN000162 від 30 червня 2025 року.

Апелянт зауважує, що вказаний акт зі сторони Відповідача не підписувався, оскільки у вказаному акті в графі представник Відповідача в особі відсутня інформація, а тому, на переконання апелянта, вказаний акт є неналежним документ у підтвердження відомостей щодо виконаних робіт по сервісному обслуговуванню. Окрім того, скаржник доводить суду апеляційної інстанції, що всі первинні документи на товаристві підписуються директором Карібян Гор Георговичем, та вважає, що візуально підпис його на договорі, видаткових накладних не відповідає підпису на вказаному акті. Також апелянтом до відзиву на позовну заяву додано заяву свідка директора Відповідача Карібян Гор Геворговича.

Скаржник вказав, що окрім рахунків-фактур №1944 від 30 червня 2025 року, № 1984 від 2 липня 2025 року на суму 74 427 грн 10 коп., №2075 від 9 липня 2025 року на суму 42 240 грн 10 коп. Позивач не виписував та не направляв для Відповідача інших рахунків-фактур, які за умовою пунктів 2.2.1 та 2.1 Договору є підставою для оплати 100 % від загальної ціни Товару, зазначеної у відповідному рахунку.

Також, апелянт в апеляційній скарзі вказав, що не погоджується з заявою Позивача щодо можливого стягнення витрат на правову допомогу та вважає таке клопотання необґрунтованим та таким, що подане з порушенням норм процесуального права. Вказує, що форма позову уже була готова, і підготовка процесуальних документів не потребувала значного часу чи необхідності вивчення певних нормативних актів.

19 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач вказав, що Відповідачем не доведено та не надано доказів відповідного звернення до правоохоронних органів на підтвердження того, що печатка, відтиск якої наявний на акті виконаних робіт, була загублена Відповідачем, викрадена у нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла протиправно скористатися інша особа. Окрім того, Позивач звертає увагу на те, що Відповідачем не було надано докази відповідного звернення до правоохоронних органів про виготовлення іншими особами дублікату (незаконної копії) печатки Відповідача. З даного Позивач виснує, що підписанти Сторін, скріплюючи власні підписи печатками юридичних осіб, які вони представляли, підтвердили фактичне приймання-передання виконаних робіт. Позивач також наголосив, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

18 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника Позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

21 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника Відповідача надійшли заперечення на клопотання Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допмогу.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 11 серпня 2026 року по справі №903/393/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції констатує, що справа № 903/393/26 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3328 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 332800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду апеляційної інстанції від 11 серпня 2026 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/393/26 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 12 жовтня 2026 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення та додаткове рішення без змін.

При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем та Відповідачем укладений Договір щодо поставки товару та виконання робіт (а.с. 8-9).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався передати у власність, а Відповідач прийняти та оплатити запасні частини, витратні матеріали та аксесуари до сільськогосподарської техніки та вантажних автомобілів (надалі - товар), а також Позивач зобов`язався виконувати Відповідачу роботи по ремонту, діагностиці та періодичному технічному обслуговуванню сільськогосподарської техніки Відповідача.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості товару є прийняття Відповідачем товару по видатковій накладній, виданій Позивачу, яка після її підписання сторонами має юридичну силу специфікації.

Загальна вартість товару та робіт (ціна Договору) становить сукупність вартостей усього товару, який отримував Відповідач від Позивача протягом терміну дії Договору та сум вказаних у всіх актах виконаних робіт, складених протягом усього терміну дії Договору.

За змістом підпункту 2.2.1 Договору, наявний на складі Позивача (безготівковий розрахунок) оплата 100% від загальної ціни Товару, зазначеної у відповідному рахунку, з урахуванням вимог пункту 2.3 Договору, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати видаткової накладної на такий Товар. У випадку, якщо Відповідачем вичерпано суму відтермінування, зазначену в пункті 4 Договору, Відповідач здійснює Позивачу передплату вартості товару на суму, що перевищує суму відтермінування, з урахуванням вимог пункту 2.3 Договору.

На підтвердження поставки товару Позивач надав підписані сторонами Договору наступні видаткові накладні, а саме: №1654 від 11 липня 2025 року на суму 116 100 грн; №1727 від 22 липня 2025 року на суму 10 472 грн 40 коп., №1747 від 24 липня 2025 року на суму 2 696 грн 83 коп., №1773 від 28 липня 2025 року на суму 121 грн 10 коп., 29 липня 2025 року за №1787 на суму 4 740 грн, від 29 липня 2025 року за №1781 на суму 14 146 грн 33 коп., від 30 липня 2025 року за №1796 на суму 4 485 грн 60 коп..

Позивач стверджує, що Відповідач належним чином виконав узяті на себе зобов`язання у повному обсязі, поставивши Товар Відповідачу.

Сума основного боргу з урахуванням часткових оплат Відповідачем за Товар на момент подачі позову до місцевого господарського суду становила 152 762 грн 26 коп..

З метою досудового врегулювання спору Позивач письмово звернувся до Відповідача з Претензією №448 від 17 грудня 2025 року щодо оплати заборгованості за Договором на суму 152 762 грн 26 коп..

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 61 093 грн 06 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 12 травня 2026 року за №202. В той же час сума заборгованості 91 669 грн 20 коп. залишилась не сплаченою.

Зважаючи на те, що Відповідач після звернення Позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі сплатив частково суму основного боргу у розмірі 91 669 грн 20 коп., суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, апеляційна скарга Відповідача не містять доводів щодо заперечення обставин в частині закриття провадження по справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідній частині, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідній частині, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаних частинах судового рішення, що не оспорена апелянтом.

В той же час, апеляційна скарга Позивача зводиться до заперечень і частині стягнення боргу, пені, річних та витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Пунктом 3 статті 3 та статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги Відповідача у даній справі є стягнення заборгованості за Договорами. Відповідач заперечуючи проти стягнення заборгованості вказує про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки акту №РR000001934 від 30 липня 2025 року (а саме те, що представник Відповідача вказаний акт не підписував), з приводу чого колегія суду зауважує наступне.

Дослідивши Акт від 30 липня 2025 року №PR000001934 про виконані роботи та отримання запчастин на суму 91 416 грн (на звороті а.с. 16) судом апеляційної інстанції встановлено, що в ньому містяться відтиски печаток сторін Договору та в графі замовник міститься підпис.

В той же час, колегія суду констатує, що відсутність у первинних документах назви посади, прізвища особи підписанта, за наявності підпису, який засвідчений відтиском печатки, не може свідчити про те, що такі первинні документи є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на первинному документі є свідченням участі особи у здійсненні цієї господарської операції. Поряд з тим, сторони несуть повну відповідальність за законність використання їх печаток.

При цьому відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Встановивши наявність відбитку печатки Відповідача на спірних документах та, враховуючи, що Відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суд апеляційної інстанції досліджує питання встановлення обставин, чи була печатка загублена, викрадена або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Колегія суду звертає увагу апелянта, що акт від 30 липня 2025 року №PR000001934 скріплений відтиском печатки Відповідача, підписаний з його боку, а також містить усі необхідні реквізити для ідентифікації господарської операції та підтвердження її здійснення, а саме: назву документу та дату його складання, назви сторін господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особисті підписи осіб, що здійснювали фактичну передачу/прийом виконаних робіт.

При цьому, в справі відсутні будь-які докази (апелянтом такі докази не подавалися і при подачі апеляційної скарги), котрі б вказували, що Відповідач звертався до правоохоронних органів з приводу втрати печатки, як і не клопотав перед судом з-приводу призначення почеркознавчої експертизи щодо печатки (не висловлюючи будь-яких сумнівів з приводу її оригінальності та відповідальності).

В той же час, колегією суддів враховується правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року по справі №922/1834/24 про те, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, наявність помилок у їх оформленні, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам) та не є підставою для висновку про відсутність господарської операції.

Відтак не зазначення в графі «представник ТОВ «Волиньагротрейд»» інформації про особу підписанта не є підставою для висновку про відсутність господарської операції за актом від 30 липня 2025 року №PR000001934.

Також печатка Відповідача відтиск якої наявний на акті, та оригінальності котрої Скаржник не оспорює, містить основні реквізити: найменування, код ЄДРПОУ, організаційно правову форму Відповідача. З огляду ж на те, що контроль за використанням печатки несе керівник юридичної особи, який має забезпечити її схоронність, збереження та належне використання, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта щодо спростування справжності підписів.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з пунктом 3.4 Договору в підтвердження виконання Робіт за місцем виконання Робіт між спеціалістом Позивача та Відповідачем підписується заказ-наряд, що містить інформацію про надані Послуги та їх обсяг (розмір).

Підписанням ж заказ-наряду Відповідач підтверджує, що в нього відсутні претензії до якості виконаних Робіт.

Тобто вказаний пункт передбачає підписання відповідного документа не керівником сторони, а спеціалістом, що ще раз (в сукупності з неоспореннням відповідності печатки) вказує на надуманість тверджень апелянта, що на цьому доказі відсутній підпис керівника.

На підставі, підписаного між Сторонами заказу-наряду, Позивач надав Відповідачу оформлений акт виконаних робіт, а Відповідач зобов`язався в 3 - денний термін з моменту його отримання підписати даний акт. У випадку не надання Відповідачем для Позивача мотивованої відмови від підписання акту виконаних робіт у вказані строки, Роботи вважаються прийнятими Відповдачем без зауважень (претензій).

Також пункт 3.5 Договору передбачає, що Позивач гарантує, що підпис на заказ-наряді представника Позивача за умови скріплення його штампом Позивача, є підписом особи, що уповноважена від імені Позивача на підписання даного заказ-наряду. Відповідач гарантує, що підпис на заказ-наряді представника Відповідача за умови скріплення його печаткою Відповідача, є підписом особи, що уповноважена від імені Позивача на підписання даного заказ-наряду.

Заперечуючи проти підписання Відповідачем акту, Відповідач також вказує на заяву свідка директора Відповідача ОСОБА_1 від 12 травня 2026 року, в якій останній не визнає підпис, наявний на акті з боку Відповідача як такий, що проставлений ним особисто, що вище судом апеляційної інстанції вже оцінено критично.

Крім того, колегія суду констату, що така заява свідка не спростовує факт прийняття Виконавцем виконаних робіт за даним актом, оскільки Відповідач не спростував підписання та скріплення печаткою з боку Відповідача вказаного акту належними засобами доказування, як і не пояснює, чому з огляду на умови пункту 3.4 Договору саме керівник мав здійснювати таке підписання.

В той же час, Відповідачем не доведено та не надано доказів відповідного звернення до правоохоронних органів на підтвердження того, що печатка, відтиск якої наявний на акті виконаних робіт, була загублена Відповідачем, викрадена у нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла протиправно скористатися інша особа. Відповідачем не було надано докази відповідного звернення до правоохоронних органів про виготовлення іншими особами дублікату (незаконної копії) печатки Відповідача. Таким чином, відбиток печатки на акті виконаних робіт дає змогу ідентифікувати юридичних осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, акт виконаних робіт містить усі необхідні відомості про господарську операцію (відповідно підтверджує факт здійснення цієї опереації).

Отже, підписанти Сторін, скріплюючи власні підписи печатками юридичних осіб, які вони представляли, підтвердили фактичне приймання-передання виконаних робіт.

Окрім того, що ж стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що окрім рахунків-фактур №1944 від 30 червня 2025 року, №1984 від 2 липня 2025 року на суму 74 427 грн 10 коп., №2075 від 9 липня 2025 року на суму 42240 грн 10 коп. Позивач не виписував та не направляв для Відповідача інших рахунків-фактур, які за умовою підпункту 2.2.1 Договору є підставою для оплата 100 % від загальної ціни Товару, зазначеної у відповідному рахунку, то колегія суду констатує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

В той же час, матеріали справи не містять доказів сплати за отримані послуги, що свідчить про те, що Відповідачем розрахунок за отриману роботу не проведено.

Враховуючи, що Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за Договором щодо сплати за отримані послуги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що Відповідачем порушено умови Договору в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому Позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення суми основного боргу.

Приймаючи до уваги, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи, колегія суду виснує, що позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 91669 грн 20 коп. є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно, апеляційний господарський суд задоволює дану вимогу.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 30750 грн 29 коп. 26% річних у зв`язку із несвоєчасною оплатою за Договором, то колегія суду зауважує таке.

Пунктом 1 частини 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що у випадку прострочення оплати товару та/або робіт, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості, а також 26 процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перерахунок річних на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, колегія суду виснує, що позовні вимоги про стягнення 26 річних за період з 11 липня 2025 року по 23 квітня 2026 року в сумі 30 750 грн 29 коп. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суду констатує, що сторонами в справі не ставилося питання щодо того, що вказана сума річних є завищенною та не висловлювалося прохання зменшити її розмір з урахуванням діючої практики ВС з приводу можливості такого зменшення у випадку, коли Договором визначено більший розмір річних, аніж за Законом. В той же час оцінивши в сукупності обставини щодо виникнення заборгованості та перерахувши річні, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для самостійного зменшення їх розміру.

Відповідно апеляційний господарський суд задоволює повністю вимогу щодо стягнення річних у розмірі 30750 грн 29 коп..

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін і в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення пені в сумі 36 312 грн 23 коп. за період з 11 липня 2025 року по 23 квітня 2026 року, то колегія суду зазначає таке.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що у випадку прострочення оплати товару та/або робіт, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості, а також 26 процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунок Позивача на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, колегія суду виснує, що позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 36312 грн 23 коп. за період з 11 липня 2025 року по 23 квітня 2026 року є арифметично правильними та підставними та підлягають задоволенню в цій частині.

При цьому, колегія суду констатує, що сторонами в справі не ставилося питання щодо того, що вказана сума пені є завищенною та не висловлювалося прохання зменшити її розмір з урахуванням діючої практики ВС з приводу можливості такого зменшення. В той же час оцінивши в сукупності обставини щодо виникнення заборгованості та перерахувши пеню, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для самостійного зменшення їх розміру.

Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов і у даній частині.

Відповідне рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін і в цій частині.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо судового рішення, безпідставними, документально необґрунтованими, та відхиляються з підстав, вказаних вище в даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Що ж стосується апеляційної скарги Відповідача в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7500 грн, то колегія суддів зауважує наступне.

У відповіді на відзив поданий до місцевого господарського суду Позивач заявив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 12000 грн.

5 червня 2026 року Позивачем до Господарського суду Волинської області подано заяву про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

В судовому рішенні від 10 липня 2026 року, з підстав, вказаних, у цьому рішенні, місцевий господарський суд зазначив про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7500 грн.

В свою чергу, Відповідач в апеляційній скарзі окрім цитування матеріальних норм котрі регулюють порядок розподілу витрат на правничу допомогу між сторонами, зазначив, що підготовка процесуальних документів Позивачем не потребувала значного часу чи необхідності вивчення певних нормативних актів.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

Як слідує з матеріалів справи, між Адвокатським бюро “Дзюрило Анастасії” (адвокатське бюро) та Позивачем (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги за № 04/02/25 від 4 лютого 2025 року.

Згідно умов пункту 1.1 Договору визначено, що Позивач доручає, а адвокатське бюро відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правничої допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Позивача, надавати інші види правничої допомоги в обсязі та на умовах встановлених договором та за домовленістю сторін, а Позивач зобов`язався оплатити надання правничої допомоги та всі фактично понесені адвокатським бюро витрати у зв`язку з виконанням договору.

Згідно пунктів 1, 2 Договору, адвокатське бюро за даним договором бере на себе зобов`язання надати необхідну правничу допомогу Позивачу зміст якої викладений в додаткових угодах до даного договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору сторони визначили, що гонорар є формою винагороди адвокатського бюро за надання правничої допомоги Позивачу.

Пунктом 4.2 – 4.3 Договору встановлено, що на визначення розміру гонорару адвокатське бюро впливають строки вирішення спірних правовідносин, ступінь складності справи, обсяг правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та обґрунтованого розміру гонорару. Розмір гонорару, який Позивач сплачує адвокатському бюро за надану в межах договору правничу допомогу, встановлюється у відповідній додатковій угоді до договору.

Згідно пунктів 4, 6 Договору встановлено, що на підтвердження факту надання адвокатським бюро Позивачу правничої допомоги відповідно до умов договору адвокатським бюро складається акт наданих послуг (правничої допомоги), який направляється або вручається під розписку Позивачу.

2 квітня 2026 року Адвокатським бюро “Дзюрило Анастасії” (адвокатське бюро) та Позивачем укладено додаткову угоду №13 до договору про надання правової (правничої) допомоги за № 04/02/25 від 4 лютого 2025 року.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди сторонами визначено, що надання правничої допомоги щодо представництва інтересів Позивача у Господарському у суді Волинської області у справі №903/393/26 становить 15 000 грн.

Згідно акту №84 наданих послуг від 1 червня 2026 року та детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом для надання правової допомоги по судовій справі №903/393/26 адвокат надав Позивачу наступну професійну правничу допомогу на суму 15 000 грн: аналіз судової практики, підготовка позовної заяви, збирання та дослідження доказів, інших процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи та вчинення будь-яких інших дій, що на думку Адвокатського бюро є необхідними для належного захисту інтересів Позивача.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Госпордарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Схожа правова позиція наведена і в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічний висновок наведено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №912/1025/20.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В той же час, такі послуги як попередня консультація клієнта, ознайомлення з матеріалами справи, вивчення судових рішень в межах даної справи, вивчення судової практики по даній категорії справи включає в себе складання відзиву.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/1929/19 від 1 червня 2022 року.

Що ж стосується таких видів робіт із наданням правничої допомоги, як юридичний аналів документів, законодавства та судової практики, проведення робочої зустрічі та надання ним консультацій і пояснень, то всі вони зводяться до такого виду робіт як написання позовної заяви. Відтак колегія суду вважає доведеною та обгрунтованою таку послугу з правничої допомоги як написання позовної заяви.

При цьому, загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 Господарського процесуального кодексу України повинно застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частиною 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2022 року в справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Таким чином враховуючи все вищеописане в даній постанові та враховуючи заперечення Відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, колегія суддів виснує, що вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката у місцевому господарському суді є завищеним та неспівмірним із складністю справи. В той же час, суд апеляційної інстанції констатує, що суд першої інстанції з урахуванням вказаного зменшив їх розмір до 7500 грн саме врахувавши вказані доводи сторін.

При цьому на переконання колегії суду розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7500 грн є справедливим та не містить критерію завищенності в співвідношенні до розміру позовних вимог та здійснених адвокатом робіт по підготовці справи та її розгляду.

Враховуючи вказане, дослідивши акт наданих послуг в розрізі детального опису виконаних робіт, приймаючи до уваги задоволення місцевим господарським судом позовних вимог частково, колегія суду доходить висновку про обгрунтованість задоволення заяви Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу з Відповідача саме в розмірі 7500 грн.

При цьому колегією суду враховується принцип пропорційності розподілу судових витрат в правому полі дії частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Відтак суд апеляційної інстанції вважає підставною відмову суду першої інстанції в стягненні 7500 грн таких послуг.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін і в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Що ж до витрат на сплату судового збору в місцевому господарському суді, то апеляційний господарський суд вважає обгрунтованим їх повне покладення на апелянта, що вчинено місцевим господарським судом, адже оплату частини заборгованості стороною здійснено лише після звернення Позивача з позовом до суду, а відтак з урахуванням діючої практики ВС щодо розподілу таких витрат, у місцевого господарського суду не було жодних підстав для часткового їх стягнення. Відповідно, суд першої інстанції обгрунтовано поклав на Відповідача у повному обсязі витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬАГРОТРЕЙД" на рішення Господарського суду Волинської області від 10 липня 2026 року в справі №903/393/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 10 липня 2026 року в справі №903/393/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №903/393/26 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.