Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №902/126/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29 вересня 2026 року Справа № 902/126/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Споживчого товариства "Ресторан Святковий" та ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026

(ухвалене о 14:06 год. у м. Вінниці, повний текст складено 04.06.2026)

у справі № 902/126/26 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради

до Споживчого товариства "Ресторан Святковий"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести самочинне будівництво та про припинення права володіння відповідача на праві власності гідротехнічною спорудою

за участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Довгань О.О.;

прокурор - Головчак В.В.;

від третьої особи - Кугутюк О.В.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести самочинне будівництво та про припинення права володіння відповідача на праві власності гідротехнічною спорудою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42023020000000123 встановлено, що Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 27.08.2017 видане виконавчим комітетом Кирнасівської селищної ради на підставі рішення виконавчого комітету Кирнасівської селищної ради № 69 від 27.07.2017 СТ "Ресторан "Святковий" на право власності на нерухоме майно за адресою: вул. Марково № 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області є підробленим.

Прокурор із посиланням на преюдиційно встановлені обставини у справі №902/827/24 вказує, що будівництво, яке проведене за адресою: вул. Марково № 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області є самочинним.

Зауважує, що частина самочинно побудованого майна розміщена у межах прибережної захисної смуги.

Крім того, позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача речових прав на земельну ділянку на якій збудовані нежитлові будівлі.

Також вказує, що гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, оскільки є приналежністю (складовою частиною речі) та слідує за головною річчю (у цьому випадку за водним об`єктом "Водосховищем Кирнасівське"), а тому вона не може перебувати у приватній власності.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 позов задовольнив. Ухвалив усунути перешкоди Тульчинській міській раді в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області, шляхом зобов`язання Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" знести за власний рахунок самочинно побудовані будівлі та споруди, а саме: будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, загальна площа приміщення 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, загальна площа приміщення 446,8 кв.м.), будинок відпочинку з терасами, балконами (літ. В., загальна площа приміщення 732,0 кв.м.), альтанку (літ. Г, загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), свердловину (№ 4), що розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області. Припинив право власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на гідротехнічну споруду, що складається з греблі № 1, водопропускних споруд № 2 та № 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1326117905243), розташованих на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області. Стягнув із Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на користь Вінницької обласної прокуратури 6 656 грн витрат на сплату судового збору.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 у справі №902/827/24 встановлено преюдиційні обставини, а саме - відсутність підтверджуючих доказів права власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на нерухоме майно за адресою: вул. Марково №1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, а також відсутність документів щодо права на користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно у СТ "Ресторан "Святковий" та інших осіб. Водночас у зазначеному рішенні, з посиланням на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 09.07.2013 у справі № 148/5220/13-ц, констатовано факт самочинного будівництва спірного об`єкта нерухомого майна.

Також суд врахував те, що розміщення частини самочинно побудованого майна у межах прибережної захисної смуги суперечить вимогам законодавства.

Місцевий господарський суд взяв до уваги, що реєстрація права власності на гідротехнічну споруду окремо від водного об`єкта, до якого вона належить, не передбачена вимогами законодавства.

Суд вказав, що державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруду за Споживчим товариством "Ресторан "Святковий" здійснена за відсутності належних правовстановлюючих документів та всупереч вимогам законодавства.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 181, 183, 190, 317, 319, 321, 328, 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 59, 61, 84, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 4, 85, 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), ст. ст. 2, 3, 5, 18, 22, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Споживче товариство "Ресторан "Святковий" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просило рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 скасувати та закрити провадження у справі, а у випадку не закриття провадження у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Справу розглянуто без участі відповідача за наявності документально підтверджених причин неявки його представника, без належної оцінки клопотання про відкладення та без урахування стандартів планування судових засідань.

Суд мав оцінити, чи не є повторне звернення прокурора недобросовісним користуванням процесуальними правами у розумінні ст. 43 ГПК України, а також чи не спрямоване воно на фактичний перегляд наслідків справи №902/827/24 поза межами апеляційної процедури.

Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 у справі №902/827/24 законної сили СТ "Ресторан "Святковий" та Тульчинська міська рада оформили його добровільне виконання шляхом підписання акта приймання-передачі від 28.02.2025.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що спір щодо тієї самої земельної ділянки та тих самих будівель уже був предметом розгляду у справі №902/827/24.

Подання прокурором у справі №902/126/26 додаткових листів, фотоматеріалів, довідок або інших документів не змінює фактичної підстави спору, якщо первісні фактичні обставини залишилися тими самими: та сама земельна ділянка, ті самі будівлі, ті самі доводи про відсутність правовстановлюючих документів, те саме твердження про самочинне будівництво та той самий інтерес Тульчинської міської ради.

Суд не встановив належного суб`єкта, на якого може бути покладено обов`язок зі знесення будівель і споруд, а вимога про знесення задоволена без належної перевірки пропорційності та без встановлення необхідності знесення кожного об`єкта.

Зокрема, суд покладає саме на відповідача обов`язок знести ці будівлі, не встановивши належним чином, що саме відповідач є їх власником, фактичним володільцем, забудовником або особою, яка на момент розгляду справи створює відповідні перешкоди і має реальну юридичну та фактичну можливість виконати такий обов`язок.

Суд також не встановив, яким чином і на якій правовій підставі припинилося право ОСОБА_2 на будівельні матеріали, яке було визнано рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 09.07.2013 у справі №148/5220/13-ц, та чи породили подальші внутрішні рішення, акти приймання-передачі або реєстраційні дії належний перехід прав саме до СТ "Ресторан "Святковий".

Із мотивувальної частини рішення неможливо встановити, на підставі яких саме доказів суд дійшов висновку про необхідність знесення кожного конкретного об`єкта, зазначеного в резолютивній частині.

За наведеного, відповідач із рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм як матеріального так і процесуального права та таким, що підлягає скасуванню.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.07.2026 поновив Споживчому товариству "Ресторан "Святковий" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26. Розгляд апеляційної скарги призначив на 15.09.2026 о 10:45 год. Зупинив дію рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26.

Прокурор у відзиві заперечує проти доводів апеляційної скарги, з таких підстав.

Судом першої інстанції вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи та створено умови для реалізації ними процесуальних прав; явка учасників обов`язковою не визнавалася, а правову позицію відповідач виклав у відзиві і заяв про її зміну не подавав.

Відповідач стверджує, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду у справі № 902/827/24 та позов у справі № 902/126/26 стосується тієї самої земельної ділянки, тих самих будівель та споруд та тих самих тверджень про самочинність будівництва, а відповідно провадження у справі підлягає закриттю.

Однак це не відповідає дійсності, оскільки для закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Це в свою чергу спрямоване на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Відповідно до отриманої інформації Тульчинської міської ради від 12.01.2026 №05-02-148 встановлено, що на даний час, на земельній ділянці з кадастровим номером 0524355300:01:003:0342, демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна не здійснено, тому у міської ради відсутня можливість безперешкодно користуватися та розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

Належна територіальній громаді земельна ділянка з кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 за відсутності будь-якої правової підстави використовується на даний час СТ "Ресторан "Святковий" безпідставно та безоплатно внаслідок експлуатації незаконно збудованих на ній об`єктів, а права Тульчинської міської ради залишалися непоновленими.

Нормальне використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Жодних доказів про фізичне звільнення спірної земельної ділянки (знесення) відповідачем не надано, а також про це не зазначено в акті приймання-передачі від 28.02.2025.

Твердження представника відповідача про те, що суд першої інстанції не встановив належного суб`єкта на якого може бути покладено обов`язок зі знесення будівель і споруд, а вимога про знесення задоволена без належної перевірки пропорційності та без встановлення необхідності знесення кожного об`єкту, являється необґрунтованим та не відповідає дійсності.

Обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

Враховуючи, що на теперішній час, демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна не здійснено, а відповідно продовжують порушуватися права позивача - усунення перешкоди Тульчинській міській раді в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 шляхом зобов`язання СТ "Ресторан "Святковий" знести за власний рахунок самочинно побудовані будівлі та споруди розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, а також припинення володіння СТ "Ресторан "Святковий" правом власності на гідротехнічну споруду, являється належним та ефективним способом захисту позивача у спірних правовідносинах.

За наведеного просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника відповідача СТ "Ресторан "Святковий", а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 залишити без змін.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу СТ "Ресторан "Святковий", що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Пізніше, 27.08.2026, до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26 особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 . Відповідно до такої скарги, ОСОБА_1 просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26, скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанції не вирішив питання щодо процесуального статусу ОСОБА_1 , якого прокурор прямо у позовній заяві зазначив третьою особою;

ОСОБА_1 , як особу, чиї майнові інтереси зачіпаються знесенням майна, було повністю позбавлено можливості використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби захисту, а тому п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України підлягає застосуванню незалежно від інших доводів цієї апеляційної скарги;

суд не встановив належним чином особу, на яку може бути покладений обов`язок зі знесення, та внутрішньо суперечливо застосував висновки справи №902/827/24.

За наведеного ОСОБА_1 вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, без належного встановлення обставин справи та надання їм належної правової оцінки, а також розглядаючи вказану справу, суд першої інстанції грубо порушив права ОСОБА_1 на участь у розгляді справи як третьої особи, у зв`язку з чим, вказане рішення суду підлягає скасуванню.

Крім того, до апеляційної скарги скаржник додає: акт приймання-передачі об`єктів нерухомості від 08.06.2017; протоколи загальних зборів членів СТ "Ресторан "Святковий" №06/2017, №07/2017 і №08/2017.

ОСОБА_1 вказує, що ці докази мають значення не лише для вирішення питання про його право на оскарження, а й є необхідними для встановлення належного суб`єктного складу спору, правової природи передачі майна, кола осіб, права та інтереси яких зачіпає знесення, а також для оцінки пропорційності такого заходу.

Просить прийняти та дослідити додані до скарги докази відповідно до ст. 269 ГПК України, оскільки їх неподання до суду першої інстанції було прямим наслідком незалучення ОСОБА_1 до участі у справі.

Прокурор подав суду апеляційної інстанції відзив на вказану апеляційну скаргу, відповідно до якого вважає її необґрунтованою, немотивованою та такою, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

При зверненні із цим позовом прокурором доведено, що будь-які правомірні документи, які підтверджують законне право власності, інші речові права, іпотеки та обтяження на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні, як у СТ "Ресторан "Святковий", так і у інших осіб.

Також прокурор підтвердив факт самовільного будівництва спірних об`єктів.

Будь-які акти приймання-передачі, протоколи загальних зборів СТ "Ресторан "Святковий", не можуть підтвердити наявність майнових інтересів ОСОБА_1 на спірні об`єкти, оскільки у нього відсутні належні (законні) документи, які підтверджували б право власності, окрім того спірні об`єкти являються самочинно збудованими.

В самій апеляційній скарзі зазначено, що 08.06.2017 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за актом приймання-передачі передали ОСОБА_1 як члену СТ "Ресторан "Святковий" об`єкти загальною площею 1600,3 кв. м.

Твердження ОСОБА_1 про те, що суд не встановив належним чином особу на яку може бути покладено обов`язок зі знесення спірних об`єктів також являється необґрунтованим.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наведено жодного ґрунтовного аргументу та не надано жодного доказу, щодо добросовісності та законності набуття права власності на збудоване нерухоме майно, а відповідно не підтверджено наявність будь-яких майнових інтересів.

Судом першої інстанції детально досліджено всі обставини справи, наявні докази, та спираючись на вимоги законодавства, що стосуються спірних правовідносин суд дійшов вірного висновку, щодо задоволення позовних вимог прокурора та не здійснив порушення прав інших осіб, у тому числі не здійснено порушення чи обмеження прав ОСОБА_1 , оскільки у цій справі відсутній будь-який матеріально-правовий інтерес ОСОБА_1 .

Тому прокурор просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 залишити без задоволення та закрити провадження.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 №01-05/899 у зв`язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Петухова М.Г. у період з 03.08.2026 по 04.09.2026 включно, перебуванням у відпустці судді-члена колегії Гудак А.В. з 04.08.2026 по 31.08.2026 включно та перебуванням у відпустці судді-члена колегії Олексюк Г.Є. з 03.08.2026 по 31.08.2026 включно, з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 ГПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.5, 8.7 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №902/126/26. Визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л.

Північно-західний апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. ухвалою від 31.08.2026 поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 №01-05/917 у зв`язку із необхідністю передачі справи для розгляду колегії суддів, яка раніше за інші колегії суддів відкрила провадження у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України, п. 7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, справу №902/126/26 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 №01-05/961 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Олексюк Г.Є. з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до ст. 32 ГПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №902/126/26 ( за апеляційною скаргою Споживчого товариства "Ресторан "Святковий"). Визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.09.2026 прийняв апеляційну скаргу Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Також розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 №01-05/962 у зв`язку із необхідністю передачі справи раніше визначеному у судовій справі судді (колегії суддів), відповідно до ст. 32 ГПК України, п. 7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, справу №902/126/26 (за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі ОСОБА_1 ) передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.09.2026 прийняв апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в справі ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В. Призначив апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в справі ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26 на 15.09.2026 о 10:45 год.

В судове засідання Північно-західного апеляційного господарського суду 15.09.2026 з`явилася прокурор.

Інші учасники справи та ОСОБА_1 не забезпечили явку своїх уповноважених представників у судове засідання суду апеляційної інстанції.

Поруч з цим, від представника Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване перебуванням представника на стаціонарному лікуванні. До клопотання додано, зокрема, медичну картку стаціонарного хворого.

Прокурор в судовому засіданні заперечила проти відкладення розгляду справи. Також вказала, що рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26 не впливає на права, обов`язки чи інтереси ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши причини неявки представника Споживчого товариства "Ресторан "Святковий", визнав їх поважними.

Крім того, колегія суддів виснувала, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_1 , відтак вказала на необхідність залучити його до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.09.2026 у цій справі залучив до участі у цій справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та відклав розгляд справи на 22.09.2026 о 10:00 год.

В судове засідання Північно-західного апеляційного господарського суду 22.09.2026 з`явилися прокурор та представник відповідача.

Інші учасники справи не забезпечили явку своїх уповноважених представників у судове засідання суду апеляційної інстанції.

Поруч з цим, від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване врученням 21.09.2026 представнику повістки із викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 22.09.2026 о 10:00 год. для уточнення даних. На підтвердження таких обставин адвокат Кугутюк О.В. надав повістку №9060900 від 21.09.2026.

Прокурор в судовому засіданні заперечила проти відкладення розгляду справи.

Представник відповідача підтримав клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про вирішення питання щодо відкладення розгляду справи, після заслуховування пояснень прокурора та представника відповідача щодо апеляційної скарги Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26.

Відтак, в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 22.09.2026 представник Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" підтримав апеляційну скаргу відповідача просив її задовольнити.

Прокурор заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, з підстав викладених у відзиві на неї.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.09.2026 розгляд справи відклав на 29.09.2026 о 10:40 год.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 29.09.2026 представник ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги свого довірителя, а також підтримав апеляційну скаргу Споживчого товариства "Ресторан "Святковий". Просив задовольнити апеляційні скарги в повному обсязі, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26 скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Представник Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" вказав, що не заперечує проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , підтримав обидві апеляційні скарги, просив їх задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечила проти апеляційних скарг і вказала, що вони не підлягають до задоволення. Просила оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання 29.09.2026 представник Тульчинської міської ради не з`явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т. 4, а. с. 222 на звороті), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Щодо доданих ОСОБА_1 до апеляційної скарги доказів, суд апеляційної інстанції вказує таке.

Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Апеляційний господарський суд бере до уваги, що ОСОБА_1 не був залучений до участі в цій справі, під час її розгляду судом першої інстанції, а відтак об`єктивно не міг подати відповідні докази.

В той же час, такі докази, як: акт приймання-передачі об`єктів нерухомості від 08.06.2017; протоколи загальних зборів членів СТ "Ресторан "Святковий" №06/2017, №07/2017 і №08/2017 були долучені відповідачем у цій справі - СТ "Ресторан "Святковий" до відзиву на позов (т. 3, а. с. 238, 248-253).

Тому суд апеляційної інстанції не оцінює їх, як нові (не подані до суду першої інстанції) докази в розумінні ст. 269 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, апеляційні скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Тульчинський районний суд Вінницької області рішенням від 09.07.2013, яке набрало законної сили 18.07.2013, у справі №148/5220/13-ц за позовом ОСОБА_2 до Кирнасівської селищної ради про визнання права власності було визнано за ОСОБА_2 право власності на будівельні матеріали, які були використані ним в процесі самовільного будівництва будиночків відпочинку та інфраструктури на земельній ділянці, площею 0,69 га, яка розташована в смт. Кирнасівка, вул. Марково № 1-к Тульчинського району (т. 1, а. с. 135-137).

Також в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №902/827/24 за позовом виконувача обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради до Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" та до Вінницької обласної військової адміністрації, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції архітектури та містобудування України та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 . В межах цієї справи прокурором було заявлено матеріально-правові вимоги:

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" (вул. Марково, буд. 1-к,смт. Кирнасівка, Тульчинський район, Вінницька область, 23652, код: 31496575) на об`єкт житлової нерухомості за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, а саме будинок відпочинку літ. "А", мансарда літ. "м/А", ганок, ганок, ганок, сходи, будинок відпочинку літ. "Б", мансарда літ. "м/Б", вхід в підвал в/п, підвал літ. "п/Б", тераса літ. "б", балкон, будинок відпочинку літ. "В", тераса літ. "в", тераса літ. "ві", балкони, альтанка літ. "Г", будинок охорони літ. "Д", господарська будівля літ. "Е", гребля 1, водопропускні споруди 2, 3, свердловина 4 - припинивши право власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий".

- визнати за Тульчинською міською радою право власності на самочинно побудовані будівлі та споруди - будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, загальна площа приміщення 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, загальна площа приміщення 446,8 кв.м.), будинок відпочинку з терасами, балконами (літ. В., загальна площа приміщення 732,0 кв.м.), альтанка (літ. Г, загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), свердловину (4), розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області.

- скасувати розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 05.03.2019 № 168 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 "

- усунути перешкоди у здійсненні Тульчинської міської ради права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання СТ "Ресторан "Святковий" (вул. Марково, буд. 1-к, смт. Кирнасівка, Тульчинський район, Вінницька область, 23652, код: 31496575) повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради земельну ділянку водного фонду під об`єктами самочинно побудованих будівель та споруд з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області.

Господарський суд міста Києва рішенням у справі № 902/827/24 позов задовольнив частково. Постановив усунути перешкоди у здійсненні Тульчинської міської ради права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради земельну ділянку водного фонду під об`єктами самочинно побудованих будівель та споруд з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області. В іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув з Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3 028 грн (т. 1, а. с. 108-126).

Таке рішення не було предметом оскарження ані в апеляційному, ані в касаційному порядках, є чинним, тобто набрало законної сили.

У вказаному рішенні було встановлено, що:

"Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 27.08.2017, виданого виконавчим комітетом Кирнасівської селищної ради на підставі рішення виконавчого комітету Кирнасівської селищної ради № 69 від 27.07.2017, Споживчому товариству "Ресторан "Святковий" на праві власності належить громадський будинок за адресою: вул. Марково №1-к, смт. Кирнасівка.

Загальна площа нерухомого майна становить 1600,3 кв.м. До складу майна входить: будинок відпочинку літ. А, мансарда літ. м/А, ганок, ганок, ганок, сходи, будинок відпочинку літ. Б, мансарда літ. м/Б, вхід в підвал літ. в/п, підвал літ. п/Б, тераса літ. б, балкон, будинок відпочинку літ. В, тераса літ. в, тераса літ. в1, балкони, альтанка літ. Г, будинок охорони літ. Д, господарська будівля літ. Е, гребля № 1, водопропускні споруди № 2, № 3, свердловина № 4.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.04.2023 встановлено, що 04.11.2020 здійснено реєстрацію виправлення права власності за адресою: АДРЕСА_1 , а саме додано вищезазначене Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер: САК 960972, видане 27.08.2017 виконавчим комітетом Кирнасівської селищної ради, видалено декларацію про готовність об`єкта до експлуатації серії та номер: ВН 141172210518, видану 09.08.2017 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, а також додано власника - СТ "Ресторан "Святковий" та видалено власника - ОСОБА_1 .

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності СТ "Ресторан "Святковий" (перехід права власності) було прийняте державним реєстратором Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області Кучерявою К.О. на підставі заяви уповноваженої особи СТ "Ресторан "Святковий" - ОСОБА_6 .

05.03.2019 Вінницькою обласною державною адміністрацією винесено розпорядження № 168 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду" (на якій знаходиться вищезазначений громадський будинок за адресою: АДРЕСА_1 ), а саме відповідно до ст. 17, 19, 79-1, 93, 59, 120, 122, 123,134 Земельного кодексу України, враховуючи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.08.2017, номер запису про право власності 21857574 та клопотання громадянина ОСОБА_1 - надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтованою площею 2,50 га, під об`єктами нерухомого майна, що належать цій особі на праві власності, за рахунок земель водного фонду, на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району, за межами населеного пункту для рекреаційних цілей.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту вищезазначеного розпорядження встановлено, що метою підготовки розпорядження є регулювання земельних відносин щодо розпорядження землями державної власності та надання дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 2,50 га, під об`єктами нерухомого майна, що належать цій особі на праві власності, за рахунок земель державної власності водного фонду, на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району, за межами населеного пункту, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Безпосередньо самим ОСОБА_1 13.02.2019 було подано до Вінницької обласної державної адміністрації заяву щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району за межами населеного пункту, орієнтованою площею 2,5 га, яка надається для рекреаційних потреб, також ОСОБА_1 до заяви було додано викопіювання з чергового кадастрового плану Кирнасівської селищної ради та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 94461820, номер запису про право власності 21857574).

Відповідно до вищезазначеного Витягу від 14.08.2017 встановлено, що за ОСОБА_1 на підставі технічного паспорту, серія та номер: 155-17-ТП, виданого 31.07.2017 фізичною особою-підприємцем Походзей Ю.І. та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ВН141172210518, виданої 09.08.2017 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, зареєстровано право власності на громадський будинок за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа нерухомого майна становить 1600,3 кв.м. та до складу майна входить: будинок відпочинку літ. А, мансарда літ. м/А, ганок, ганок, ганок, сходи, будинок відпочинку літ Б, мансарда літ. м/Б, вхід в підвал літ. в/п, підвал літ. п/Б, тераса літ б, балкон, будинок відпочинку літ В, тераса літ. в, тераса літ. в1, балкони, альтанка літ. Г, будинок охорони літ. Д, господарська будівля літ. Е, гребля № 1, водопропускні споруди № 2, № 3, свердловина № 4).

У подальшому, 08.11.2023 Лозінським Вадимом Анатолійовичем подано до Тульчинської міської ради заяву про надання дозволу на виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду площею 2,5 га, кадастровий номер: 0524355300:01:003:0342 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (10.08), яка знаходиться за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка та ним також було надано вищезазначену копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 94461820, номер запису про право власності 21857574), витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 (орган, який зареєстрував земельну ділянку: відділ № 4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, 19.07.2023), Технічний паспорт на громадський будинок за адресою: АДРЕСА_1 (замовник технічної інвентаризації Лозінський В.А.), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Лозінському В.А. для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей із земель водного фонду комунальної власності на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області 2023 року до якого долучено акт приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Водночас, з листа Тульчинської міської ради від 14.12.2023 № 05-02-4220 вбачається, що із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 та надання її в оренду - ОСОБА_1 та інші особи, що набули права власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці до Тульчинської міської ради не звертались, а відповідно земельна ділянка під будівлями використовується без правовстановлюючих документів, без укладення договору оренди.

Відповідно до інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України від 24.07.2023 № 7082/05/13-23 щодо надання дозвільних документів на об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, вбачається, що у розпорядженні ДІАМ виявлено декларацію про початок виконання будівельних робіт, зареєстровану Департаментом Державної архітектурно - будівельної інспекції у Вінницькій області 09.06.2017 за № ВН082171603262, по об`єкту будівництва: "Реконструкція комплексу будівель та споруд за адресою: вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинський район Вінницька область та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровану Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області 09.08.2017 за № ВН14172210518, по об`єкту будівництва: "Реконструкція комплексу будівель та споруд за адресою: вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області".

Відповідно до декларації від 09.06.2017 за № ВН082171603262 встановлено, що Декларація про початок виконання будівельних робіт стосується реконструкції комплексу будівель та споруд по вул. Маркова, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області.

Відповідно до декларації від 09.08.2017 за № ВН14172210518 встановлено, що Декларація про готовність до експлуатації об`єкта стосується реконструкції комплексу будівель та споруд по вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, загальна площа об`єкта становить 1402,0 кв.м.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор також зазначав, що під час проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 42023020000000123 від 23.03.2023, 25.06.2024, із залученням спеціалістів Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Басейнового управління водними ресурсами річки Південний Буг, здійснено огляд місцевості, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 0524355300:01:003:0342, на якій розміщене нерухоме майно за адресою: вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області та яка розташована вздовж земельної ділянки водного фонду із кадастровим номером: 0524355300:01:003:0318 "Водосховище Кирнасівське". Під час даного огляду встановлена наявність нерухомого майна вздовж прибережної захисної смуги біля вищезазначеного водосховища.

Відповідно до Висновку земельно-технічної експертизи від 19.07.2024 за № СЕ-19/102-23/22431-ЗТ, об`єктами дослідження, якої були: об`єкти будівництва - комплекс будівель та споруд за адресою: вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 площею 2,5000 га; прибережна захисна смуга водного об`єкта (земельної ділянки кадастровий номер 0524355300:01:003:0318), відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб шляхом продажу права оренди через аукціон на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, встановлено, що частина об`єктів будівництва - комплексу будівель та споруд (№ № 1, 2, 3, 4, 8 за результатами виконаних топографо-геодезичних робіт), за адресою: вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 площею 2,5000 га, знаходиться в межах прибережної захисної смуги навколо водного об`єкта відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб шляхом продажу права оренди через аукціон на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області.

Згідно з довідкою Кирнасівського старостинського округу Тульчинської міської ради від 10.04.2023 № 63, рішення "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно" виконавчим комітетом Кирнасівської селищної ради від 27.07.2017 за № 69 не видавалось, засідання виконавчого комітету 27.07.2017 не відбувалось.

Архівним відділом Тульчинської районної військової адміністрації надано копію рішення виконавчого комітету Кирнасівської селищної ради під № 69, з якої вбачається, що дане рішення приймалось 28.11.2017 та стосувалось надання дозволу гр. Кривому Л.І. на будівництво літньої кухні по вул. І.Франка №20 в смт. Кирнасівка на земельній ділянці 0,1216 га.

З листа ДП "Національні інформаційні системи" від 31.10.2023 № 4982/16.3-17 встановлено, що згідно даних Реєстру бланків інформаційної системи, бланк серії САК № 960972 був виданий 06.02.2014 Тиманівській сільській раді Тульчинського району попереднім постачальником бланків, ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, при цьому інформація про використання вказаного бланка (зіпсований, дефектний, відсутній, викрадений, втрачений) відсутня.

Також, з листа КП "Тульчинське МБТІ" від 12.07.2023 № 316 вбачається, що згідно архівних даних, інвентаризаційна справа на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Марково, №1-к - не заводилась. КП "Тульчинське МБТІ" здійснювало реєстрацію прав власності на нерухоме майно до 2013 року.

Листом від 19.07.2023 № 0-2-0.6-3716/2-23 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило, що в управлінні відсутня інформація про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та відсутня інформація про встановлення в натурі (на місцевості) меж вказаної земельної ділянки та наявність відповідних документів.

Відповідно до наданої інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України від 15.02.2024 та від 06.03.2024 встановлено, що на виконання Плану проведення заходів щодо ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України, територіальним підрозділом у Вінницькій області було передано документи до ДІАМ згідно акту приймання-передачі документів (справ) від 06.10.2021 та у ДІАМ на даний час у розпорядженні наявні лише вищезазначені декларації № ВН082171603262 та № ВН141172210518 щодо реконструкції комплексу будівель та споруд за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, інша інформація та запитувані документи щодо початку будівництва відсутні.

Окрім того, з листа Вінницької обласної комунальної установи "Служба технічного нагляду за об`єктами ЖКГ" від 22.02.2024 встановлено, що висновок від 08.06.2017 № 001-14-00-12, який зазначений у вищевказаних деклараціях та відповідно до якого було проведено експертизу проекту будівництва за адресою вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області - відсутній, а також ВОКУ "Служба технічного нагляду за об`єктами ЖКГ" повідомила, що нумерація експертних звітів не притаманна даній організації.

Також, на уточнюючий лист окружної прокуратури, Вінницька обласна комунальна установа "Служба технічного нагляду за об`єктами ЖКГ" листом від 19.03.2024 за № 01-11/21 повідомила, що висновок від 08.06.2017 № 001- 14-00-12 - не видавався та проект будівництва "Реконструкції комплексу будівель та споруд за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області" - не проходив експертизу у ВОКУ "Служба технічного нагляду за об`єктами ЖКГ".

….

08.06.2017 відбулися загальні учасників споживчого товариства (протокол 06/2017 від 08.06.2017) під час яких вирішено питання про вступ до споживчого товариства нових членів: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , в той же час; припинено членство учасників товариства: ОСОБА_3 ., ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які залишили у СТ "Ресторан" Святковий" у повному обсязі свої пайові внески та закріплені за ними частки.

Згідно з актом приймання-передачі об`єктів нерухомості від 08.06.2017, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , передали ОСОБА_1 , як члену СТ "Ресторан" Святковий" об`єкти житлової нерухомості загальною площею 1600.3 кв.м., а саме: будинок відпочинку літ "А", мансарда літ. "м/А", ганок, ганок, ганок, сходи, будинок відпочинку літ. "Б", мансарда літ. "м/Б", вхід в підвал в/п, підвал літ. "п/Б", тераса літ. "в", тераса літ. "в 1 ", балкони, альтанка літ. "Г", будинок охорони літ. "Д", господарська будівля літ. "Е", гребля №1, водопропускні споруди №2, №3, свердловина №4, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які не є введеними в експлуатацію.

09.06.2017 відбулися загальні збори членів СТ "Ресторан "Святковий" (протокол 07/2017 від 09.06.2017), де учасники споживчого товариства доручили члену товариства ОСОБА_1 забезпечити здійснення реконструкції, завершення будівництвом, виготовлення необхідної технічної документації, завершення і введення в експлуатацію, здійснення реєстрації права масності на об`єкти житлової нерухомості загальною площею 1600.3 кв.м., а саме: будинок відпочинку літ "А", мансарда літ. "м/ А", ганок, ганок, ганок, сходи, будинок відпочинку літ. "Б", мансарда літ. "м/Б", вхід в підвал в/п, підвал літ. "п/Б", тераса літ. "в", тераса літ. "в 1 ", балкони, альтанка літ. "Г", будинок охорони літ. "Д", господарська будівля літ. "Е", гребля №1, водопропускні споруди №2, №3, свердловина №4, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , 14.08.2017 року проведено загальні збори членів СТ "Ресторан "Святковий" (протокол № 08/2017 від 14.08.2017 року), де ОСОБА_1 доповів про завершення реконструкції і будівництва, введення в експлуатацію, реєстрацію за ним права власності на будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, всього загальна площа приміщень 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, всього загальна площа приміщень 446,8 кв.м.), будинок відпочинку І терасами, балконами (літ. В., всього загальна площа приміщень 732,0 кв.м.), альтанка (літ. Г, всього загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, всього загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), господарська будівля (літ Е), гребля (№ 1), водопропускні споруди (№ 2, 3), свердловина (№ 4), всього по будівлям загальна площа становить 1600,3 кв.м., після чого вказане нерухоме майно з врахуванням зареєстрованого за ОСОБА_1 права власності було прийнято до статутного капіталу СТ "Ресторан "Святковий".".

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Аналізуючи положення ч. 7 ст. 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (п.32).

У п.7.10 постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Отже, потрібно чітко розмежовувати преюдиційні обставини, які не підлягають повторному доказуванню, та правову оцінку, надану судом певному факту.

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №461493367 від 23.01.2026 вбачається, що 14.08.2017 (із внесенням виправлень до Реєстру 04.11.2020) за Споживчим товариством "Ресторан "Святковий" зареєстровано право власності, зокрема, на греблю 1, водопропускні споруди №2, №3, свердловину №4 (т. 1, а. с. 49-50).

Також, Споживчим товариством "Ресторан "Святковий" до матеріалів цієї господарської справи долучено Акт приймання-передачі від 28.02.2025 за змістом якого Тульчинська міська рада, в особі міського голови Весняного Валерія Михайловича, який діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в України", з одного боку та Споживче товариство "Ресторан "Святковий", в особі керівника Лозінської Вікторії Анатоліївни, що діє на підставі Статуту, що надалі іменуються - "Сторони", уклали цей Акт приймання-передачі про наступне:

З метою добровільного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 у справі № 902/827/24, щодо усунення перешкоди у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради земельної ділянки водного фонду під об`єктами самочинно побудованих будівель та споруд з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області -

Споживче товариство "Ресторан "Святковий" передало, а Тульчинська міська рада прийняла у користування та розпорядження - земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області (т. 3, а. с. 237 на звороті).

В той же час, відповідно до листа Тульчинської міської ради від 12.01.2026 №05-02-148, станом на 12.01.2026 на земельній ділянці (кадастровий номер 0524355300:01:003:0342) встановлено факт самовільного будівництва СТ "Ресторан "Святковий", демонтаж нерухомого майна не здійснювався, можливість безперешкодно користуватися та розпоряджатись земельною ділянкою з кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га Тульчинська міська рада не має можливості. Також міська рада просила прокурора здійснити захист інтересів територіальної громади в судовому порядку (т. 2, а. с. 137).

Вище вказані обставини стали підставою для звернення прокурора із цим позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

ОСОБА_1 не приймав участь у справі під час її розгляду судом першої інстанції, а рішення суду першої інстанції в цій справі оскаржив, зокрема з підстав, що при ухваленні такого рішення судом було вирішено питання про його інтереси.

Колегія суддів бере до уваги, що за усталеною практикою Верховного Суду судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Так, при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третю особу та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.09.2026 у цій справі, серед іншого, залучив до участі у цій справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Постановляючи таку ухвалу суд апеляційної інстанції керувався тим, що рішення у справі може вплинути на права, обов`язки чи інтереси ОСОБА_1 . Однак з врахуванням перебування на розгляді апеляційного господарського суду також і апеляційної скарги відповідача однозначно встановити про такий вплив можливо лише після дослідження доказів.

Відтак, ОСОБА_1 уже залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, він набув статусу учасника справи.

За таких обставин суд апеляційної інстанції позбавлений можливості в подальшому закрити апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки відсутність суб`єкта апеляційного оскарження більше не може бути підставою для закриття провадження.

Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає розгляду по суті, а суд за результатами її розгляду ухвалює відповідне судове рішення в порядку, встановленому ст.282 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний господарський відмічає, що звертаючись із апеляційними скаргами, скаржники не оскаржують рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26, з підстав недотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Також скаржники не вказують у чому полягає незаконність рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про припинення права власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на гідротехнічну споруду, що складається з греблі № 1, водопропускних споруд № 2 та № 3, розташованих на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області.

З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у ній доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Щодо закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж його не було і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Обґрунтовуючи відсутність предмету спору та наявність підстав для закриття провадження у справі, відповідач вказує, що після набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 у справі №902/827/24 законної сили, СТ "Ресторан "Святковий" та Тульчинська міська рада оформили його добровільне виконання шляхом підписання акта приймання-передачі від 28.02.2025, за яким СТ "Ресторан "Святковий" передало, а Тульчинська міська рада прийняла у користування та розпорядження земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 площею 2,5 га.

Як вказано вище, відповідно до листа Тульчинської міської ради від 12.01.2026 №05-02-148, станом на 12.01.2026 на земельній ділянці (кадастровий номер 0524355300:01:003:0342) встановлено факт самовільного будівництва СТ "Ресторан "Святковий", демонтаж нерухомого майна не здійснювався, можливість безперешкодно користуватися та розпоряджатись земельною ділянкою з кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га Тульчинська міська рада не має можливості. Також міська рада просила прокурора здійснити захист інтересів територіальної громади в судовому порядку.

З урахуванням того, що предметом спору в справі № 902/126/26 є вимоги про (1) усунення перешкод позивачу в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом зобов`язання відповідача знести за власний рахунок самочинно побудовані будівлі та споруди, (2) припинення права власності відповідача на гідротехнічну споруду, які у справі №902/827/24 не заявлялися, а земельна ділянка площею 2.5 га із кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 станом на момент звернення до суду із цим позовом не звільнена, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі №902/126/26 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо закриття провадження у цій справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу. Крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

При цьому для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову.

Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для закриття провадження у справі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/9158/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 761/7978/15 ц зазначила, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України необхідна наявність одночасно трьох однакових складових: рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 9901/306/20, та у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 916/3255/17 та від 07.11.2019 у справі № 912/30/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 зазначено, що під предметом позову розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Дослідивши копію позовної заяви у справі № 902/827/24 (т. 2, а. с. 23-223), суд апеляційної інстанції встановив, що прокурором були заявлені вимоги про:

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" (вул. Марково, буд. 1-к,смт. Кирнасівка, Тульчинський район, Вінницька область, 23652, код: 31496575) на об`єкт житлової нерухомості за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, а саме будинок відпочинку літ. "А", мансарда літ. "м/А", ганок, ганок, ганок, сходи, будинок відпочинку літ. "Б", мансарда літ. "м/Б", вхід в підвал в/п, підвал літ. "п/Б", тераса літ. "б", балкон, будинок відпочинку літ. "В", тераса літ. "в", тераса літ. "ві", балкони, альтанка літ. "Г", будинок охорони літ. "Д", господарська будівля літ. "Е", гребля 1, водопропускні споруди 2, 3, свердловина 4 - припинивши право власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий".

- визнання за Тульчинською міською радою право власності на самочинно побудовані будівлі та споруди - будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, загальна площа приміщення 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, загальна площа приміщення 446,8 кв.м.), будинок відпочинку з терасами, балконами (літ. В., загальна площа приміщення 732,0 кв.м.), альтанка (літ. Г, загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), свердловину (4), розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області.

- скасування розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 05.03.2019 № 168 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. Лозінському В.А."

- усунення перешкоди у здійсненні Тульчинської міської ради права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання СТ "Ресторан "Святковий" (вул. Марково, буд. 1-к, смт. Кирнасівка, Тульчинський район, Вінницька область, 23652, код: 31496575) повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради земельну ділянку водного фонду під об`єктами самочинно побудованих будівель та споруд з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області.

Разом з тим, предметом позову у цій справі є:

- усунення перешкоди Тульчинській міській раді в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області, шляхом зобов`язання споживчого товариства "Ресторан "Святковий" знести за власний рахунок самочинно побудовані будівлі та споруди, а саме: будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, загальна площа приміщення 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, загальна площа приміщення 446,8 кв.м.), будинок відпочинку з терасами, балконами (літ. В., загальна площа приміщення 732,0 кв.м.), альтанку (літ. Г, загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), свердловину (№ 4), що розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області;

- припинення права власності Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на гідротехнічну споруду, що складається з греблі № 1, водопропускних споруд № 2 та № 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1326117905243), розташованих на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області.

Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги, хоч і пред`явлені з тих самих підстав, та стосуються, зокрема, усунення перешкод Тульчинській міській раді у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, проте не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, зокрема знесення самочинно побудованих будівель та припинення права власності відповідача на гідроспоруду.

Отже, у справі № 902/126/26 та у справі № 902/827/24, предмети позовів є різними, відтак, застосування п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, є неможливим, а як наслідок підстави для закриття провадження – відсутні.

Поряд із зазначеним колегія суддів зауважує, що особа, якій судовим рішенням було надано захист одним зі способів, не позбавлена права повторно звернутися до суду за захистом свого порушеного права шляхом обрання іншого способу захисту, якщо первісне судове рішення не забезпечило повного поновлення такого права.

Апеляційний господарський суд наголошує, що основною метою судового захисту є саме реальне, а не формальне відновлення порушеного права.

Щодо позовних вимог по суті.

Згідно з ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142 Конституції України).

В силу ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст.172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

У відповідності до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

За ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19 виснував, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

При цьому, апеляційний господарський суд зважає на те, що за результатами розгляду справи № 902/827/24 Господарський суд міста Києва рішенням від 26.12.2024 відмовив у позові, зокрема в частині визнання за Тульчинською міською радою права власності на самочинно побудовані будівлі та споруди - будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, загальна площа приміщення 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, загальна площа приміщення 446,8 кв.м.), будинок відпочинку з терасами, балконами (літ. В., загальна площа приміщення 732,0 кв.м.), альтанка (літ. Г, загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), свердловину (4), розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області.

Підставою для відмови у такій позовній вимозі стало те, що частина об`єктів самочинного будівництва на земельній ділянці водного фонду розміщена в межах прибережної захисної смуги, де забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Відтак суд виснував про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора в частині визнання за Тульчинською міською радою права власності на самочинно побудовані будівлі та споруди.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Указаною нормою матеріального права імперативно визначено, що:

(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 статті 376 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Колегія суддів зауважує, що матеріалами цієї господарської справи не підтверджено обставини отримання відповідачем земельної ділянки для будівництва чи обслуговування спірних будівель (споруд).

Більше того, як вказано вище Тульчинський районний суд Вінницької області рішенням від 09.07.2013, яке набрало законної сили 18.07.2013, у справі №148/5220/13-ц за позовом ОСОБА_2 до Кирнасівської селищної ради про визнання права власності було визнано за ОСОБА_2 право власності на будівельні матеріали, які були використані ним в процесі самовільного будівництва будиночків відпочинку та інфраструктури на земельній ділянці, площею 0,69 га, яка розташована в смт. Кирнасівка, вул. Марково № 1-к Тульчинського району.

Також та обставина, що спірні будівлі та споруди є самочинним будівництвом були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 у справі №902/827/24.

Крім того, апеляційний господарський суд вказує, що в рішенні Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 у справі № 902/827/24, з посиланням на висновок земельно-технічної експертизи від 19.07.2024 за № СЕ-19/102-23/22431-ЗТ, з-поміж іншого встановлено, що частина об`єктів будівництва - комплексу будівель та споруд (№ № 1, 2, 3, 4, 8 за результатами виконаних топографо-геодезичних робіт), за адресою: вул. Марково, 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 0524355300:01:003:0342 площею 2,5000 га знаходиться в межах прибережної захисної смуги навколо водного об`єкта, відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб шляхом продажу права оренди через аукціон на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області.

Такий висновок земельно-технічної експертизи № СЕ-19/102-23/22431-ЗТ від 19.07.2024 наявний і в матеріалах цієї господарської справи та досліджений судом (т. 2, а. с. 46-86).

Згідно із ч.1 ст. 61 ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Пунктом "г" ч. 2 ст. 61 ЗК України унормовано, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Статтями 85, 88 ВК України, статтями 59, 84 ЗК України передбачено, що землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Відповідно до ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Отже, розміщення частини самочинно побудованого майна у межах прибережної захисної смуги суперечить ст. 89 ВК України.

Таким чином, будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, загальна площа приміщення 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, загальна площа приміщення 446,8 кв.м.), будинок відпочинку з терасами, балконами (літ. В., загальна площа приміщення 732,0 кв.м.), альтанку (літ. Г, загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), свердловину (№ 4), що розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області є самочинним будівництвом, а частина з них, крім того, розміщена в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, а відтак вони всі підлягають знесенню.

Враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду (такий висновок викладено у пункті 171 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

Як вказано вище, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №461493367 від 23.01.2026 вбачається, що 14.08.2017 (із внесенням виправлень до Реєстру 04.11.2020) за Споживчим товариством "Ресторан "Святковий" зареєстровано право власності, зокрема, на греблю 1, водопропускні споруди №2, №3, свердловину №4.

Таким чином належним відповідачем у цій справі є Споживче товариство "Ресторан "Святковий", за яким на момент пред`явлення позову зареєстроване спірне майно.

Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції постановив знести майно, яке було йому передано, колегія суддів вказує таке.

Із системного аналізу акту приймання-передачі об`єктів нерухомості від 08.06.2017, протоколів загальних зборів членів СТ "Ресторан "Святковий" №06/2017, №07/2017 і №08/2017 вбачається, що бувшими членами СТ "Ресторан "Святковий" було передано майно ОСОБА_1 , як новому члену товариства і відповідне майно із власності такого Споживного товариства не вибувало.

Скаржниками не подано доказів повернення спірного майна від СТ "Ресторан "Святковий" до його колишніх членів, а вже від них до ОСОБА_1 , як фізичної особи, а не члена товариства.

Із наявних у справі доказів вбачається, що ОСОБА_1 вчиняв дії щодо спірного майна лише, як член споживчого товариства, а не як фізична особа-власник такого майна.

З огляду на викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовної вимоги про усунення перешкоди Тульчинській міській раді в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером: 0524355300:01:003:0342 загальною площею 2,5 га, що розташована на території Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області, шляхом зобов`язання Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" знести за власний рахунок самочинно побудовані будівлі та споруди.

Крім того, суд апеляційної інстанції висновує також, що суд першої інстанції не прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі, під час її розгляду Господарським судом Вінницької області. Вказане унеможливлює скасування рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України.

Щодо втручання у право мирно володіти майном, колегія суддів зазначає таке.

Беручи до уваги норми ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 4 ст. 11 ГПК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10. 2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 24.05.2022 у справі № 916/731/21).

При цьому рішення ЄСПЛ мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення ЄСПЛ, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються (подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 911/1014/20).

У справі "Федоренко проти України" Суд акцентує увагу на тому, що, звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючи визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.

ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).

На необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, добросовісність набувача майна підлягає оцінці через призму його можливості та обов`язку з`ясувати, чи були наявні правові підстави для набуття попереднім власником права власності на майно та чи здійснено його набуття відповідно до закону. При цьому суд оцінює, чи мав набувач об`єктивну можливість і чи був він зобов`язаний здійснити таку перевірку перед укладенням правочину. Відсутність такої перевірки, особливо якщо особа мала всі необхідні засоби та обставини для її здійснення, виключає добросовісність набуття майна та не може породжувати законні очікування щодо збереження такого майнового статусу. Цей підхід корелюється з принципом правової визначеності, який гарантує, що особа не може розраховувати на захист права власності, якщо її набуття не відповідає фундаментальним вимогам законності.

Відповідно до ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Як убачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.01.2026 державну реєстрацію Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" здійснено 17.01.2002 (т. 2, а. с. 87-99).

Із поданих відповідачем доказів вбачається, що одним із його учасників був ОСОБА_2 . Вказане учасники справи не заперечують.

При цьому, ОСОБА_2 у 2013 році звертався до Тульчинського районного суду Вінницької області із позовом до Кирнасівської селищної ради, в якому просив визнати за ним право власності на будівельні матеріали, які були використані ним в процесі самовільного будівництва будиночків відпочинку та інфраструктури на земельній ділянці, площею 0,69 га, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Вище вказано, що Тульчинський районний суд Вінницької області рішенням від 09.07.2013, яке набрало законної сили 18.07.2013, у справі №148/5220/13-ц визнав за ОСОБА_2 право власності на будівельні матеріали, які були використані ним в процесі самовільного будівництва будиночків відпочинку та інфраструктури на земельній ділянці, площею 0,69 га, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Матеріали господарської справи підтверджують, що в подальшому майно за такою адресою зареєстроване спірне в цій справі майно, яке у 2017 році передавалося від колишніх членів споживчого товариства ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) новому члену споживчого товариства ( ОСОБА_1 ).

Тому, з огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Споживче товариство "Ресторан "Святковий" могло і повинно було знати про самочинний характер будівництва, оскільки товариство зареєстроване 17.01.2002, тобто до початку самовільного будівництва, а одним із його учасників був ОСОБА_2 , який безпосередньо здійснював таке будівництво.

Матеріали справи також не містять доказів отримання товариством або його попередніми учасниками земельної ділянки для будівництва чи обслуговування спірних будівель.

Зокрема, суд вказує, що із матеріалів справи вбачається, що лише у 2019 році ОСОБА_1 звертався до Вінницької ОДА із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки під об`єктами нерухомості.

Апеляційний господарський суд зауважує, що втручання у право мирно володіти майном у цій справі відповідає всім трьом критеріям, що випливають зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

По-перше, втручання ґрунтується на нормах національного законодавства України, зокрема ст. 376 ЦК України, ст. 152, 212 ЗК України та ст. 89 ВК України, які є доступними, чіткими та передбачуваними.

По-друге, воно переслідує легітимну мету, а саме захист комунальної власності територіальної громади та дотримання режиму прибережної захисної смуги як природоохоронної території, що відповідає загальним інтересам.

Щодо пропорційності. Спірні будівлі є самочинним будівництвом, а особа, яка здійснила таке будівництво, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Також суд апеляційної інстанції враховує, що національним законодавством визначені дві належні вимоги, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, а саме: вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна; вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

В той же час, за результатами розгляду справи № 902/827/24 Господарський суд міста Києва рішенням від 26.12.2024 відмовив у позові, зокрема в частині визнання за Тульчинською міською радою права власності на самочинно побудовані будівлі та споруди - будинок відпочинку з мансардою, ганками, сходами (літ. А, загальна площа приміщення 388,5 кв.м.), будинок відпочинку з підвалом, терасою, балконом (літ. Б, загальна площа приміщення 446,8 кв.м.), будинок відпочинку з терасами, балконами (літ. В., загальна площа приміщення 732,0 кв.м.), альтанка (літ. Г, загальна площа приміщення 28,3 кв.м.), будинок охорони (літ. Д, загальна площа приміщення 4,7 кв.м.), свердловину (4), розташовані за адресою: вул. Марково 1-к, смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області.

Крім того, як вказано вище частина майна розміщена в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта.

Менш обтяжливих способів захисту права власності територіальної громади, за правовідносин, які є предметом цього судового розгляду немає.

Відтак за наведених вище обставин справи таке втручання є пропорційним.

Тому суд висновує, що усунення перешкод позивачу у користуванні та розпоряджанні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести за власний рахунок самочинно збудовані будівлі та споруди є правомірною, оскільки вона ґрунтується на нормах національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав власника земельної ділянки та є необхідною у демократичному суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.

Відносно посилання Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" на те, що суд першої інстанції не відклав розгляд справи за клопотанням його представника, суд вказує таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах "Мушта проти України", заява № 8863/06, п. 37; "Kreuz v. Poland", заява № 28249/95, п. 53; "Golder v. the United Kingdom", заява № 4451/70, п. 38, "Stanev v. Bulgaria", заява № 36760/06, п.п. 229-230).

Водночас ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що застосовані державою обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує "законну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (mutatis mutandis, рішення у справах "Ashingdane v. The United Kingdom", заява № 8225/78, п. 57; "Fayed v. The United Kingdom", заява № 17101/90, п. 65; "Markovic and Others v. Italy", заява № 1398/03, п.п. 100-102).

Аналізуючи наявність легітимної мети та розумність ступеня пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями у контексті відкладення розгляду справи, суд виходить із необхідності забезпечення балансу між правом особи на доступ до правосуддя та обов`язком суду розглянути справу у розумні строки. Зазначене відповідає як положенням статті 6 Конвенції, так і принципам ефективного судочинства, закріпленим у національному законодавстві.

У цій справі, її розгляд по суті був обмежений тридцятиденним строком, що узгоджується з вимогами процесуального закону, зокрема ч. 2 ст. 195 ГПК України, та спрямоване на запобігання затягуванню судового розгляду.

При цьому, як убачається із матеріалів господарської справи, суд перейшов до розгляду по суті 10.03.2026, а рішення у справі було ухвалено 25.05.2026.

Така тривалість судового розгляду справи по суті була зумовлена, зокрема внаслідок задоволень клопотань представника відповідача (Споживчого товариства "Ресторан "Святковий") про відкладення розгляду справи від 01.04.2026, з підстав перебування представника у відпустці та від 17.04.2026, з підстав зайнятості представника в іншому судовому засіданні (т. 4, а. с. 1-2, 6-7, 12-15, 17-19).

Крім того, 06.05.2026 представником Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке було мотивоване тим, що адвокат Довгань О.О. позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні 14.05.2026 о 14:00 год. у справі №902/126/26, оскільки на цю саму дату і цей самий час раніше призначено судове засідання в Одеському апеляційному суді у справі №504/2399/22, провадження №22-ц/813/3243/26, в якій адвокат здійснює представництво іншої особи. До клопотання було додано ухвалу Одеського апеляційного суду від 12.03.2026 у справі №504/2399/22, а також ордер на представництво інтересів ПП "ЯНТАС" (т. 4, а. с. 22-26).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Апеляційний господарський суд вказує, що відповідач належним чином та завчасно повідомлявся судом першої інстанції про судове засідання 14.05.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т. 4, а. с. 20).

Колегія суддів зауважує, що учасник справи на власний розсуд користується процесуальним правом участі в судовому засіданні, і у випадку збігу в часі судових засідань в різних справах, має здійснювати вибір щодо участі, зокрема, в котре саме засідання він направить представника.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів.

Щодо неузгодження із представником СТ "Ресторан "Святковий" дати наступного засідання, в якому він міг би взяти участь, колегія суддів апеляційного господарського суду вказує, що представник відповідача жодного разу, після початку розгляду справи по суті, не з`явився в судове засідання, а від так суд об`єктивно не міг узгодити із ним дату засідань.

Поряд з цим, Споживчим товариством "Ресторан "Святковий" не доведено, що дії суду призвели до істотного обмеження його процесуальних прав чи вплинули на результативність захисту його інтересів.

Суд апеляційної інстанції відмічає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем був поданий відзив на позовну заяву з додатками (т. 3, а. с. 1-253), в якому була детально викладена його правова позиція щодо заявлених позовних вимог.

Відповідна позиція СТ "Ресторан "Святковий" була висвітлена і в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції.

Тому, не можливо стверджувати, що відповідач не був почутим, під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Поруч з тим, відповідач, посилаючись на порушення права на участь у засіданні, не обґрунтував, яким чином його присутність вплинула б на встановлення обставин справи, та не вказав на наявність інших матеріалів, які не були розглянуті судом і могли б мати визначальний характер для розгляду справи. Відповідач також не наводить переконливих доводів щодо того, яким чином відмова у задоволенні клопотання позбавила його можливості ефективно викласти свою правову позицію чи надати належні докази, не зазначаючи, які саме докази залишилися неврахованими судом або які істотні пояснення не були заслухані.

За наведеного, суд апеляційної інстанції висновує, що дії суду першої інстанції: відповідали процесуальним нормам національного законодавства, були спрямовані на забезпечення ефективного та своєчасного судового розгляду, переслідували легітимну мету та відповідали принципу пропорційності, не призвели до порушення сутності права відповідача на доступ до правосуддя.

Також, за усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржники були почутими і їм надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26 слід залишити без змін, а апеляційні скарги Споживчого товариства "Ресторан "Святковий" та ОСОБА_1 - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційні скарги залишаються судом апеляційної інстанції без задоволення, а в ухвалі про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача, суд на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинив дію оскаржуваного рішення, то суд дійшов висновку про поновлення дії рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Споживчого товариства "Ресторан Святковий" залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі № 902/126/26 залишити без змін.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2026 у справі №902/126/26.

5. Справу № 902/126/26 надіслати Господарському суду Вінницької області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "06" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.