Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/16420/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/16420/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 29.09.2026,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026

за заявою прокурора Київської міської прокуратури про забезпечення позову

у справі №910/16420/25 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської (військової) державної адміністрації

до 1) Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фредс Резортс»

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача-1: Національна академія наук України

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Благодійна організація «Благодійний фонд Дніпровського району міста Києва «Київський еколого-культурний центр»

про визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог і підстави заяви про забезпечення позову

Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської (військової) державної адміністрації (далі, позивач або КМВДА) до Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України (далі, відповідач-1 або Обсерваторія), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фредс Резортс» (далі, відповідач-2 або Товариство) про визнання недійсним договору від 19.05.2020 №1/інв, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Обсерваторія (якій Київська міська державна адміністрація передала в постійне користування земельну ділянку для експлуатації та обслуговування будівель та споруд у зв`язку з їх належністю на праві оперативного управління), уклавши відповідний правочин, за яким передбачається набуття у власність ТОВ «Фредс Резортс» нерухомого майна у новозбудованому Об`єкті, фактично вчинила дії, які свідчать про розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом передачі її у вторинне користування під комерційну забудову третій особі, а також створюють передумови для подальшого її вибуття із державної власності у приватну. Однак, згідно з вимогами чинного законодавства, постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема шляхом вчинення правочинів, спрямованих на перехід прав на землю до іншого власника. Натомість повноваження щодо розпорядження земельними ділянками належить виключно їх власникам. Вказане, як наголошує прокурор, свідчить про те, що, договір від 19.05.2020 №1/інв, укладений між Обсерваторією та ТОВ «Фредс Резортс», суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема положенням статей 17, 92, 95, 96, 122 Земельного кодексу України, укладений за відсутності повноважень на розпорядження земельною ділянкою, порушує інтереси держави, оскільки спрямований на незаконне вибуття спірної земельної ділянки з державної власності на позаконкурентних засадах, що відповідно до частин 1, 2 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання такого правочину недійсним.

Як стверджує прокурор, оспорюваний договір має ознаки договору про спільну діяльність, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, у яких утворення наглядової ради не є обов`язковим відповідно до закону, а також у яких утворення наглядової ради не передбачено статутом, договорів про спільну діяльність та управління майном, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296. За змістом пунктів 2-5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, оспорюваний Договір підлягав попередньому погодженню шляхом прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України. Однак листом від 14.08.2025 №18/1300-12 НАН України повідомила Київську міську прокуратуру, що Кабінетом Міністрів України не погоджувалось укладення договору між Головною астрономічною обсерваторією Національної академії наук України та ТОВ «Фредс Резортс» відповідно до Порядку № 296. Відсутність погодження Кабінету Міністрів України свідчить, що Обсерваторія не мала повноважень на укладення Договору з ТОВ «Фредс Резортс», що відповідно до частини 4 статті 4, частин 1 та 2 статті 203 і статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Також, як наголошує прокурор, спірний договір за своєю правовою природою містить ознаки договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій). Однак, враховуючи, що укладаючи оспорюваний прокурором договір Обсерваторія не була власником переданої під забудову земельної ділянки, такий договір суперечить вимогам статті 102 Земельного кодексу України, а також статті 413 Цивільного кодексу України, що також є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Крім того, оспорюваний Договір суперечить положенням частини 3 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», адже сторонами договору проігноровано той факт, що на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:79:113:0001 розташована пам`ятка природи місцевого значення «Вікові дуби», межі якої простягаються у тому числі на територію земельної ділянки, що підлягає забудові.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача-1 Національну академію наук України (далі, третя особа-1 або НАН України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Благодійну організацію «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» (далі, третя особа-2 або Благодійна організація).

11.05.2026 до Господарського суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» надійшла заява прокурора про вжиття заходів забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити такі заходи забезпечення позову:

- заборонити Головній астрономічній обсерваторії Національної академії наук України, Товариству з обмеженою відповідальністю «Фредс Резортс», а також будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням договору від 19.05.2020 №1/інв щодо будівництва Міжнародного багатофункціонального комплексу «SPAce» на земельній ділянці площею 7,43 га, яка входить в межі земельної ділянки площею 21,3077 га по вул. Академіка Заболотного, 27 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:113:0001), до набрання законної сили рішенням у даній справі;

- заборонити Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (код ЄДРПОУ 40224921, вул. Хрещатик, 32-А, м. Київ, 01001), Державній інспекції архітектури та містобудування України (код ЄДРПОУ 44245840, бул. Л. Українки, 26, м. Київ, 01133) реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням договору від 19.05.2020 №1/інв щодо будівництва Міжнародного багатофункціонального комплексу «SPAce» на земельній ділянці площею 7,43 га, яка входить в межі земельної ділянки площею 21,3077 га по вул. Академіка Заболотного, 27 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:113:0001), а також декларації про готовність до експлуатації об`єктів, що збудовані на виконання даного договору, до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Подана заява про забезпечення позову мотивована тим, що наявні підстави, передбачені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, для вжиття заходів забезпечення позову в даній справі.

Прокурор наголошує, що у разі вчинення відповідачами дій щодо фактичної забудови спірної земельної ділянки до розгляду судом справи по суті обраний прокурором спосіб захисту втратить свою ефективність, що позбавить його можливості захистити інтереси держави в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Відповідачі, чиї дії наразі ніяк не обмежені, з урахуванням законодавчо встановленої презумпції правомірності укладеного між ними правочину, мають всі підстави та можливості вчиняти дії з метою забудови земельної ділянки, зокрема: отримавши містобудівні умови та обмеження, розробити проектну документацію, отримати від органів державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, зареєструвати повідомлення про початок виконання робіт та безпосередньо розпочати ці роботи.

Зведення на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна або незавершеного будівництва змінить фізичні характеристики земельної ділянки та створить перешкоди власнику (державі) у вільному користуванні і розпорядженні цією землею або її частиною.

Вказане вимагатиме від позивача або прокурора, в разі бездіяльності уповноваженого органу, вжиття додаткових заходів для судового захисту з метою відновлення становища, що існувало до порушення, у тому числі нових звернень до суду з позовними вимогами про знесення таких об`єктів.

Наведене у своїй сукупності, на переконання прокурора, є підставами для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на спірній земельній ділянці і такі заходи є виправданими, ефективними та співмірними із позовними вимогами, з якими прокурор звернувся до суду.

Потреба в забороні Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єктів до експлуатації на земельній ділянці по вул. Академіка Заболотного, 27 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:113:0001) полягає у тому, що право на виконання будівельних робіт у забудовника виникає саме з моменту реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на збудований об`єкт нерухомості.

Після введення об`єкта в експлуатацію та реєстрації права власності відповідні документи фактично вичерпують свою дію, у зв`язку з чим невжиття таких заходів забезпечення позову нівелює поданий прокурором позов, а для поновлення порушених державних інтересів необхідно буде звертатися з новими позовами.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у задоволенні заяви прокурора Київської міської прокуратури про забезпечення позову у справі №910/16420/25 відмовлено.

Приймаючи вказану ухвалу, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено, що невжиття заходів забезпечення ускладнить чи унеможливить захист та відновлення порушених прав позивача як власника земельної ділянки, яка підлягає забудові згідно з оспорюваним прокурором договором.

За висновками суду забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити підготовчі дії, пов`язані із виконання оспорюваного прокурором договору, у своєму результаті фактично матиме ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України. Встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

Що стосується застосування судом заходу забезпечення, визначеного пунктом 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, то захід забезпечення позову в цій частині не пов`язаний із предметом позовної вимоги, а необхідність застосування такого заходу не підтверджено матеріалами справи, що свідчить про передчасність її заявлення прокурором. Крім того, як зазначив суд, заборона Департаменту з питань державного архітектурно- будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням договору від 19.05.2020 №1/інв щодо будівництва Міжнародного багатофункціонального комплексу «SPAce» на земельній ділянці площею 7,43 га, яка входить в межі земельної ділянки площею 21,3077 га по вул. Академіка Заболотного, 27 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:113:0001), а також декларації про готовність до експлуатації об`єктів, що збудовані на виконання даного договору, до набрання законної сили рішенням у даній справі зачіпає дискреційні повноваження останніх.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятою ухвалою, 21.05.2026 через підсистему «Електронний суд» Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову у справі №910/16420/25.

Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що оскаржувана ухвала суду прийнята з невідповідністю викладених у ній висновків обставинам справи, з порушенням норм процесуального права (статей 86, 136, 137, 236 Господарського процесуального кодексу України), що призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до такого:

- словосполучення «пов`язаних із виконанням договору» застосовано прокурором в контексті конкретизації, які саме підготовчі, вишукувальні та будівельні роботи прокурор просить заборонити вчиняти, з урахуванням пов`язаності із предметом спору, принципів розумності та співмірності. Суд, у свою чергу, невірно витлумачив наведене формулювання як втручання у договірні відносини відповідачів. Вказаний захід не спрямований на заборону відповідачам виконувати договір, правомірність якого презумується в силу закону, а лише має на меті збереження «status quo» до вирішення заявлених позовних вимог, щоб позивач мав можливість захисти свої права в межах одного процесу і обраний спосіб захисту не втратив свою ефективність внаслідок вчинення відповідачами дій щодо забудови земельної ділянки;

- відповідачі, чиї дії наразі ніяк не обмежені, з урахуванням законодавчо встановленої презумпції правомірності укладеного між ними правочину, мають всі підстави та можливості вчиняти дії з метою забудови земельної ділянки, зокрема: отримавши містобудівні умови та обмеження, розробити проектну документацію, отримати від органів державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, зареєструвати повідомлення про початок виконання робіт та безпосередньо розпочати ці роботи. Крім того, чинне законодавство надає можливість відповідачам здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкти незавершеного будівництва та їх відчуження, що в свою чергу також потребуватиме ініціювання розгляду судом нових справ з метою усунення перешкод власнику землі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:79:113:0001 або її частиною. При цьому подальший судовий захист прав позивача буде істотно ускладнено з урахуванням розширення кола учасників справи за рахунок нових добросовісних набувачів речових прав на нерухомість та необхідності врахування судом принципу «справедливого балансу інтересів» і недопущення порушень статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, наведені доводи щодо необмеженої можливості вчинення відповідачами дій щодо забудови земельної ділянки та реальні ризики настання для позивача негативних наслідків у вигляді неможливості захистити інтереси в межах заявленої в цій справі позовної вимоги про визнання договору недійсним, є достатньо обґрунтованим припущенням, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачам вчиняти такі дії істотно ускладнить чи унеможливить поновлення порушених прав та інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду;

- щодо висновків суду про втручання у дискреційні повноваження органів архітектурно-будівельного контролю, то прокурор наголошує, що повноваження органів державного архітектурно-будівельного контролю (Департаменту з питань державного архітектурно будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державної інспекції архітектури та містобудування України) щодо реєстрації повідомлень та/або декларації про початок виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, а також декларації про готовність до експлуатації, не є дискреційними та обмежуються виключно перевіркою повноти внесених відомостей до форми повідомлення, їх відповідності формату, логічності та достовірності. У свою чергу право на виконання будівельних робіт у забудовника виникає саме з моменту реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на збудований об`єкт нерухомості. При цьому, після введення об`єкта в експлуатацію та реєстрації права власності відповідні документи фактично вичерпують свою дію, у зв`язку з чим невжиття таких заходів забезпечення позову нівелює поданий прокурором позов, а для поновлення порушених державних інтересів необхідно буде звертатися з новими позовами. Таким чином, реєстрація повідомлень та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларацій про готовність об`єктів до експлуатації фактично надає забудовнику право на виконання будівельних робіт та створює передумови для подальшого введення об`єкта в експлуатацію, державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна. Забезпечення позову шляхом заборони уповноваженим органам реєструвати указані повідомлення та декларації є необхідним та співмірним заходом, спрямованим на збереження існуючого правового та фактичного стану до вирішення спору по суті, адже у разі початку здійснення будівництва та його закінчення можуть бути створені незворотні правові наслідки, які істотно ускладнять або зроблять неможливим ефективний захист інтересів держави;

- захід забезпечення, який просить застосувати прокурор, відповідає процесуальним нормам, що регулюють відповідні правовідносини, та вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності й збалансованості інтересів сторін. Вжиття зазначених заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, однак надає можливість збереження існуючого становища з метою забезпечення права позивача на судових захист в межах одного процесу, що відповідає принципу процесуальної економії.

Узагальнені доводи заперечень на апеляційну скаргу

14.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд залишити ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 без змін, а апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури без задоволення.

15.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фредс Резортс» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд залишити ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 без змін, а апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури без задоволення.

Відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу наголосили на такому:

- заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними Договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України є неприпустимим. Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору;

- заява прокурора про вжиття заходів забезпечення позову ґрунтується не на фактичних обставинах, які підтверджують реальний, безпосередній ризик фактичної забудови спірної Земельної ділянки та вчинення відповідачами несумлінних дій для досягнення цієї мети, а на абстрактних припущеннях заявника про можливу реалізацію оспорюваного Договору шляхом потенційного здійснення будівництва об`єкта в майбутньому до моменту набрання судовим рішенням законної сили у цій справі. Для виникнення реального ризику забудови земельної ділянки має існувати хоча б мінімальна сукупність фактичних передумов: розроблена та затверджена проєктна документація, подані повідомлення про початок виконання будівельних робіт або заява на отримання дозволу на виконання будівельних робіт, фактична підготовка будівельного майданчика чи залучення підрядних організацій до виконання робіт. Жодної з таких передумов прокурором не наведено у заяві та не підтверджено відповідними доказами, які містяться у матеріалах справи;

- матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів існування реального ризику оформлення відповідачами за собою майнових прав на належні їм частини в Об`єкті та їх передачу інших особам;

- заборона органу державного архітектурно-будівельного контролю реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт фактично створює додаткову, не передбачену Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком №466, підставу для повернення відповідних документів дозвільного характеру у сфері будівництва. Такий підхід виходить за межі встановленої законом декларативної процедури реєстрації відповідних дозвільних документів у сфері будівництва та підміняє визначений законодавством порядок контролю у сфері містобудівної діяльності заходом забезпечення позову, який жодним чином не пов`язаний із перевіркою повноти, достовірності чи належності оформлення поданого повідомлення / декларації.

Позивач та треті особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2026 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16420/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

02.07.2026 матеріали справи №910/16420/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 21.07.2026.

У судове засідання, призначене на 21.07.2026, з`явилися представники прокуратури, позивача та Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району міста Києва «Київський еколого-культурний центр».

У судове засідання, призначене на 21.07.2026, представник Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України не з`явився та 10.07.2026 подав до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відпустці.

У судове засідання, призначене на 21.07.2026, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фредс Резортс» не з`явився та 21.07.2026 подав до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з істотним погіршенням стану здоров`я.

Третя особа-1 у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 клопотання представників Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фредс Резортс» про відкладення розгляду справи №910/16420/25 задоволено, розгляд справи №910/16420/25 відкладено на 08.09.2026 о 15 год. 40 хв.

У зв`язку з повітряною тривогою у місті Києві судове засідання за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25, призначене на 08.09.2026 о 15 год. 40 хв., не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 призначено до розгляду апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 на 15.09.2026 о 12 год. 20 хв.

У судове засідання 15.09.2026 з`явилися представники прокуратури, відповідачів та Національної академії наук України.

Представники позивача та третьої особи-2 у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що у матеріалах справи містяться довідки про доставку ухвали суду від 08.09.2026 до електронних кабінетів позивача та третьої особи-2 в підсистемі «Електронний суд».

Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третьої особи-2.

Суд у судовому засіданні 15.09.2026 заслухав пояснення представників прокуратури, відповідачів та Національної академії наук України по суті апеляційної скарги, оголосив про закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами й ухвалив про перехід до судових дебатів, які відбудуться у судовому засіданні 29.09.2026 о 12 год. 50 хв.

У судовому засіданні 29.09.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 29.09.2026, з`явилися представники прокуратури та відповідачів.

Представник Національної академії наук України у судове засідання 29.09.2026 не з`явився та 29.09.2026 через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю його явки у судове засідання через події, що відбулися 28.09.2026 - влучання боєприпасу у будівлю президії НАН України.

Колегія суддів ухвалила відмовити третій особі-1 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом при цьому враховано, що явка представника третьої особи-1 у судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 29.09.2026, обов`язковою не визнавалась, представник НАН України надав пояснення та висловив правову позицію щодо поданої прокурором апеляційної скарги у судовому засіданні 15.09.2026, а в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити оскаржувану ухвалу суду без змін.

Представник прокуратури у судовому засіданні просив суд задовольнити апеляційну скаргу, оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо відсутності підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у даній справі з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови). Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Із урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 18.12.2018 у справі №912/1616/18 та від 26.09.2019 у справі №917/751/19.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога немайнового характеру, а саме про визнання недійсним Договору від 19.05.2020 №1/інв, укладеного між Головною астрономічною обсерваторією Національної академії наук України (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фредс Резортс» (Сторона 2), предметом якого є зобов`язання та права сторін по проектуванню та будівництву об`єкта на земельній ділянці (частині земної поверхні (території) площею 7,43 га, що розташована по вулиці Академіка Заболотного, 27 у Голосіївському районі міста Києва (обліковий номер в базі даних міського земельного кадастру м. Києва 79:113:0001), та визначена в Додатку №1 до даного Договору, що належить Стороні 1 на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 30 га, який виданий Київською міською Радою депутатів трудящих від 17 листопада 1966 року) з метою отримання кожною зі Сторін своєї частини в збудованому Об?єкті в порядку та на умовах, визначених у Договорі.

Відповідно до пункту 1.2. Договору від 19.05.2020 №1/інв. Сторона 1 делегує (передає) Стороні 2 на час проектування об?єкта та будівництва об?єкта на всіх етапах реалізації Договору частину функцій замовника будівництва об?єкта щодо розробки проектної документації та будівництва об?єкта та інших функцій, передбачених даним Договором, окрім наявного у Сторони 1 права на земельну ділянку, з метою отримання сторонами у власність : завершеного будівництвом об?єкту в частках, визначених даним Договором та/або іншого майна та/або вигоди в порядку та на умовах, визначених в Договорі. Сторона 2 приймає на себе на час проектування об?єкта та будівництва об?єкта на всіх етапах реалізації Договору виконання всіх функцій замовника, окрім тих, що відповідно до умов даного Договору покладено на Сторону 1, зобов?язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити будівництво об?єкта в цілому на земельній ділянці відповідно до проектної документації в порядку та на умовах, визначених у Договорі.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову через призму аргументів скаржника про те, що суд не врахував належність, допустимість, співмірність та доведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зазначає таке.

Прокурор в обґрунтування заяви про забезпечення позову не посилається та в матеріалах справи відсутні відомості щодо вчинення відповідачами будь-яких конкретних/реальних дій, направлених на здійснення забудови земельної ділянки, чи інших (зокрема підготовчих), про заборону вчинення яких просить прокурор у своїй заяві.

При цьому прокурором у цілому не обґрунтовано і не доведено, в який спосіб вчинення на земельній ділянці будь-яких дій у вигляді проведення підготовчих та вишукувальних робіт призведе до такої видозміни земельної ділянки, що істотно порушить права держави і потребуватиме значних коштів для відновлення її первісного стану.

Колегія суддів приймає до уваги, що заявлені заходи забезпечення фактично спрямовані на повне припинення реалізації сторонами прав та обов`язків, які випливають із оспорюваного договору, до вирішення спору по суті.

Так, згідно із частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Отже, за своєю суттю визначена прокуратурою відповідна заборона на вчинення відповідачами будь-яких дій щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням Договору, призводить до фактичного блокування виконання спірного договору, правомірність якого на момент розгляду заяви про забезпечення позову презюмується, а тому виходить за межі завдань інституту забезпечення позову та не відповідає положенням частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.

У контексті зазначеного колегія суддів у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23.

Так, судом установлено, що Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядалася справа №916/4954/23, де перед Верховним Судом постало таке питання: чи дозволяє процесуальний закон у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (сторонам договору) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, та чи призведе така заборона до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін договору) та, як наслідок, чи можна в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 викладено такі правові висновки:

« 49. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України, від яких об`єднана палата не вбачає підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.

У зв`язку з цим об`єднана палата наголошує на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов`язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини 4 статті 236 ГПК України та статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

50. Верховний Суд у постанові від 27.12.2022 у справі №916/1324/22 (предмет позову - визнання недійсними договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти та додаткової угоди до нього), тобто зі спору, що виник із подібних процесуальних правовідносин, виснував про те, що:

1) забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень статті 137 ГПК України;

2) застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу-1 проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів, а відповідачу-2 - проводити будь-які роботи за спірним укладеним між ними договором, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів, і за умови недоведеності наявності порушення прав позивачів у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи;

3) забезпечуючи позов у цій справі, суди попередніх інстанцій не врахували того що, забороняючи відповідачам виконувати умови договору, вони фактично поставили під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукали сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час прийняття оскаржуваних судових рішень недійсним не визнавався.

51. Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору про закупівлю, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину ще до ухвалення та набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що свідчить про недотримання положень частини 11 статті 137 ГПК України.

Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

Схожі за змістом висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13985/19, від 19.12.2019 у справі №910/12355/19, від 15.01.2020 у справі №910/14150/19, від 16.04.2020 у справі №910/18680/19, від 07.05.2020 у справі №910/11739/19, від 05.11.2020 у справі №910/7181/20, від 17.08.2021 у справі №916/3444/20, від 17.01.2022 у справі №902/872/21 зі спорів, що виникли з подібних процесуальних правовідносин, що свідчить про формування впродовж 2019- 2022 рр. сталої судової практики в питанні недопустимості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом заборони сторонам оспорюваного договору про закупівлю виконувати свої зобов`язання за таким договором.».

Колегія суддів зазначає, що наведений правовий висновок є релевантним для вирішення цього спору, оскільки, незважаючи на відмінність правової природи спірних договорів, вирішуване процесуальне питання стосується однакових критеріїв допустимості забезпечення позову, визначених статтями 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що в межах цієї справи відсутні підстави для застосування пункту 2 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України щодо відповідачів, оскільки забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням оспорюваного прокурором договору, у своєму результаті фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.

Застосування вказаного вище заходу забезпечення ставить під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину, спонукає сторін його не виконувати при тому, що спір по суті не розглянуто.

Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

У свою чергу заборона будь-яким іншим особам здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на спірній земельній ділянці може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Апеляційний господарський суд звертає увагу, що наведені апелянтом доводи фактично стосуються можливих наслідків реалізації спірного договору та ймовірного виникнення у майбутньому інших матеріально-правових спорів між сторонами чи за участю інших осіб. Разом із тим такі обставини самі по собі не є предметом дослідження при вирішенні питання про забезпечення позову, оскільки останнє не спрямоване на попередження будь-яких можливих правових наслідків спірних правовідносин, а має на меті забезпечення ефективного судового захисту саме щодо тих позовних вимог, які заявлені у конкретній справі.

Отже, саме по собі прагнення зберегти «status quo» без доведення передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України обставин не є достатньою правовою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Що стосується застосування судом заходу забезпечення позову, визначеного пунктом 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, то суд зазначає таке.

Прокурор просить заборонити Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, пов`язаних із виконанням договору від 19.05.2020 №1/інв щодо будівництва Міжнародного багатофункціонального комплексу «SPAce» на земельній ділянці площею 7,43 га, яка входить в межі земельної ділянки площею 21,3077 га по вул. Академіка Заболотного, 27 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:113:0001), а також декларації про готовність до експлуатації об`єктів, що збудовані на виконання даного договору, до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Колегія суддів, із урахуванням викладеного, зазначає, що такий захід забезпечення позову не пов`язаний із предметом позову, а необхідність його застосування не підтверджена матеріалами справи.

При цьому заборона Департаменту з питань державного архітектурно- будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єктів до експлуатації до набрання законної сили рішенням у даній справі, за відсутності належних доказів існування реальної загрози порушення прав позивача, зачіпає та порушує визначені законом повноваження вказаних органів, що в свою чергу є необґрунтованим втручанням суду в їх діяльність.

У даному контексті суд враховує, що положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку виконання підготовчих і будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011, унормовано процедуру подання та опрацювання повідомлень про початок виконання будівельних робіт й повноваження відповідних органів.

Сам факт існування господарського спору щодо правомірності відповідного правочину не змінює визначеної законом компетенції відповідних органів, не наділяє орган державного архітектурно-будівельного контролю повноваженнями відмовити у внесенні відповідних відомостей до Реєстру будівельної діяльності.

Таким чином, як принагідно зауважують відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу, заборона органу державного архітектурно-будівельного контролю реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт фактично створює додаткову, не передбачену Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком №466, підставу для повернення відповідних документів дозвільного характеру у сфері будівництва. Такий підхід виходить за межі встановленої законом декларативної процедури реєстрації відповідних дозвільних документів у сфері будівництва та підміняє визначений законодавством порядок контролю у сфері містобудівної діяльності заходом забезпечення позову, який жодним чином не пов`язаний із перевіркою повноти, достовірності чи належності оформлення поданого повідомлення / декларації.

Отже, проаналізувавши повідомлені суду учасниками обставини даної справи та їх характер, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Аргументи скаржника про те, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, свого підтвердження під час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали не знайшли.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у даній справі підлягає залишенню без змін.

Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 залишити без змін.

Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/16420/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.10.2026.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко