Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №910/10367/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа№ 910/10367/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Спаських Н.М.

секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 (повний текст складено 31.08.2026)

про відмову у забезпеченні позову

у справі № 910/10367/26 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна»

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення частково, -

В С Т А Н О В И В:

18.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна» (далі - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ, Комітет, відповідач), у якому просив суд:

- визнати недійсними пункти 1 та 4 рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 року № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» в частині, що стосується ТОВ «Мавел Україна», а саме в частині визнання ТОВ «Мавел Україна» таким, що вчинило порушення, передбачені пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів: закупівлі «Дорожня сіль» (UA-2023-09-13-013933-а); закупівлі «Технічна кам`яна сіль» (UA-2023-10-03-012926-а);

- визнати недійсними пункти резолютивної частини Рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 в частині накладення на ТОВ «Мавел Україна» штрафів за порушення, встановлені відповідно пунктами 1 та 4 цього Рішення, у сукупному розмірі 3 243 712, 00 грн.

25.08.2026 від ТОВ «Мавел Україна» надійшла заява про забезпечення позову, у якій заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 в частині, що стосується ТОВ «Мавел Україна», до моменту набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили;

- заборони Антимонопольному комітету України, у тому числі, відповідальному структурному підрозділу Комітету, що забезпечує ведення Державного реєстру суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі продовжувати оприлюднення та забезпечувати вільний доступ у зазначеному Державному реєстрі до відомостей щодо ТОВ «Мавел Україна», внесених до Реєстру на підставі Рішення від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24, у тому числі, шляхом подальшого відображення відповідного запису у відкритій частині Державного реєстру та Зведених відомостях щодо спотворення результатів торгів.

В обґрунтування забезпечення позову заявник зазначив, що рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 в частині, що стосується ТОВ «Мавел Україна», є незаконним та необґрунтованим. Проте, враховуючи вказане спірне рішення, для заявника вже настають негативні юридичні наслідки, у зв`язку з чим діяльність товариства може бути зупинена, а працівники звільнені, що призведе до неможливості виконання заявником взятих на себе зобов`язань перед своїми контрагентами та можливого банкрутства.

Відмовляючи у забезпеченні позову ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 у справі № 910/10367/26, місцевий господарський суд зазначив, що оскарження такого рішення до суду передбачає автоматичне зупинення його виконання на час розгляду справи, а отже, підстав для повторного зупинення рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 на час розгляду справи та вирішення її по суті господарським судом немає.

Також місцевий господарський суд зазначив, що виконання оскаржуваного рішення в частині стягнення штрафу ще не розпочалося, а інші наслідки дії оскаржуваного рішення є заходом, передбаченим законодавцем для подальшого запобігання вчиненню порушень у сфері захисту економічної конкуренції.

Не погоджуючись із таким висновком місцевого господарського суду, 03.09.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна» через Електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулося з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 у справі № 910/10367/26 про відмову у забезпеченні позову та прийняти нове судове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна» від 25.08.2026 про забезпечення позову у справі № 910/10367/26 задовольнити. Зупинити дію Рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 в частині, що стосується Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна», до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/10367/26. Заборонити Антимонопольному комітету України, у тому числі відповідальному структурному підрозділу Комітету, що забезпечує ведення Державного реєстру суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/10367/26 продовжувати оприлюднення та забезпечувати вільний доступ у зазначеному Державному реєстрі до відомостей щодо ТОВ «Мавел Україна», внесених до Реєстру на підставі Рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24, у тому числі шляхом подальшого відображення відповідного запису у відкритій частині Державного реєстру та Зведених відомостях щодо спотворення результатів торгів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив «зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України» та «зупинення виконання рішення Антимонопольного комітету України», а відтак дійшов висновку щодо безпідставності та необґрунтованості доводів заявника. При цьому, обмежившись посиланням на положення закону про автоматичне зупинення виконання рішення, суд першої інстанції не надав оцінки викладеним у заяві про забезпечення позову доводам заявника.

Зокрема, Товариство зазначило, що прийняття АМК рішення № 620-р від 13.08.2026 зобов`язує позивача сплатити накладений штраф у розмірі 3 243 712,00 грн у двомісячний строк з дня одержання цього рішення, який становить 55 % власного капіталу Товариства.

Крім того, таке рішення АМК тягне за собою включення відповідача до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (Реєстр порушників), а відтак наявна у відкритому доступі така інформація на час оскарження в судовому порядку рішення АМК тягне за собою наслідки у вигляді неможливості відповідача здійснювати свою господарську діяльність, яка, серед іншого, залежить від його участі у публічних торгах, оскільки основний дохід Товариство отримує від поставок товару на користь підприємств комунальної форми власності за договорами, укладеними за результатами публічних закупівель, а внесення відомостей щодо нього до Реєстру унеможливить участь у публічних торгах.

При цьому апелянт вважав, що шляхом забезпечення позову не просить видалити відповідні відомості щодо його Товариства, а лише тимчасово припинити (обмежити) їх публічне відображення. На думку апелянта, у цій справі суд мав звернути увагу на постанову Верховного Суду від 14.07.2026 у справі № 910/8243/25, у якій суд дійшов висновку, що дії Комітету щодо включення інформації та оприлюднення у Державному реєстрі відомостей перебувають у прямій залежності від чинності рішення АМК.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 справа № 910/10367/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10367/26 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

14.09.2026 матеріали справи надійшли до апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 06.10.2026.

30.09.2026 АМКУ подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечував проти забезпечення позову, оскільки не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому не вирішується спір по суті, а відтак забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення АМК призведе до продовження діяльності заявника у відповідній антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною. При цьому Комітет вважає, що таке рішення є зупиненим, оскільки рішення про його незупинення ним не приймалося. Водночас, вимога щодо заборони публікування відомостей є похідною, а внесення даних до зведених відомостей законодавчо не визначається як виконання (складова виконання) цього рішення, а отже, не може бути й зупинене в процесі такого виконання.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 № 09.1-08/2706/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10367/26 у зв`язку з перебуванням судді Горбасенка П.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 01.10.2026 по 19.10.2026.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 справа № 910/10367/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 справу прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі суддів та призначено її до розгляду на раніше визначені дату та час, а саме 06.10.2026.

05.10.2026 (судом зареєстровано 06.10.2026) апелянт через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій зазначив, що Комітет помилково ототожнив зупинення виконання рішення із зупиненням його дії, а заявлені у його заяві про забезпечення позову ризики пов`язані з ефективністю захисту після вирішення спору по суті. Крім того, заявлена Товариством заборона продовжувати оприлюднення відомостей є окремим заходом забезпечення позову та потребує самостійної правової оцінки.

Інших клопотань/заяв чи пояснень від учасників справи не надходило.

У судовому засіданні 06.10.2026 були присутні представники учасників справи. Представник Товариства підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а представник Комітету проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, суд має право вжити заходи забезпечення позову, передбачені у частині першій статті 137 ГПК України, та інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети, підстав та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24, від 11.02.2026 у справі №344/13201/23 тощо.

У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного спору.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №344/13201/23).

Як убачається з матеріалів справи, Товариство після подання позову звернулося до суду із заявою про забезпечення позову.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними пункти 1 та 4 рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 року № 620-р в частині, що стосується ТОВ «Мавел Україна» та визнання недійсними пункти резолютивної частини Рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 в частині накладення на ТОВ «Мавел Україна» штрафів за порушення, встановлені відповідно пунктами 1 та 4 цього Рішення, у сукупному розмірі 3 243 712, 00 грн.

В той час як вимогою заяви про забезпечення позову є вимога Товариства є:

- зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 в частині, що стосується ТОВ «Мавел Україна», до моменту набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили;

- заборони Антимонопольному комітету України, у тому числі, відповідальному структурному підрозділу Комітету, що забезпечує ведення Державного реєстру суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі продовжувати оприлюднення та забезпечувати вільний доступ у зазначеному Державному реєстрі до відомостей щодо ТОВ «Мавел Україна», внесених до Реєстру на підставі Рішення від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24, у тому числі, шляхом подальшого відображення відповідного запису у відкритій частині Державного реєстру та Зведених відомостях щодо спотворення результатів торгів.

Відмовляючи у забезпеченні позову місцевий господарський суд зазначив, що оскарження такого рішення до суду передбачає автоматичне зупинення його виконання на час розгляду справи, а отже, підстав для повторного зупинення рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 на час розгляду справи та вирішення її по суті господарським судом немає.

Однак при ухваленні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом не враховано правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2026 у справі № 910/14711/25, у якій суд зазначив таке.

Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 60 Закону №2210-III).

Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше (частина четверта статті 60 Закону №2210-III).

Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України (частина п`ята статті 60 Закону №2210-III).

Ураховуючи зміст, структуру та значення норм статей 48, 56, 60 Закону №2210-III, Верховний Суд зазначає, що рішення органів АМК набирає чинності з дня його прийняття, є обов`язковим для виконання і, за загальним правилом, прийняття господарським судом до розгляду позовної заяви про визнання недійсним рішення органів АМК не зупиняє його виконання, крім випадків, якщо рішення АМК прийнято, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону 2210-III, у разі якщо органом АМК відповідно до частини третьої статті 48 Закону 2210-III чи господарським судом не визначено інше. При цьому, Верховний Суд відзначає, що не потрібно окремого судового рішення про зупинення виконання рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону 2210-III у зв`язку з порушенням судом провадження за позовною заявою суб`єкта господарювання про визнання такого рішення недійсним.

Верховний Суд висновує, що поняття «зупинення дії рішення АМК» та «зупинення виконання рішення АМК» не є тотожними поняттями, що обумовлюється правовою суттю та правовими наслідками, про що свідчить аналіз статей 48, 56, 60 Закону №2210-III.

А відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України від 13.08.2026 № 620-р у справі № 145-26.13/78-24 у зв`язку з автоматичним зупиненням його виконання на час розгляду справи в силу закону.

Разом з тим, розглядаючи доводи апеляційної скарги з огляду на правильність застосування статей 136- 140 ГПК України, колегія суддів, ураховуючи характер спірних правовідносин, також зазначає таке.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Колегія суддів наголошує, що в силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 912/2156/19, якою скасовано постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову у справі предметом розгляду якої є також визнання недійсним і скасування рішення Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ) у частині, що стосується визнання позивача у справі таким, що вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Верховний Суд вказав таке: «Відповідно до антиконкурентного законодавства рішення органів Антимонопольного комітету України приймаються з метою припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема - антиконкурентної змови під час торгів, а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19 та від 14.11.2019 у справі № 914/938/19.

«Натомість забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження товариством діяльності на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).

Фактично, зупинивши дію рішення, суд апеляційної інстанції не навів обставин, які свідчили б про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду в разі задоволення такого позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду по суті спору.»

Також, у постанові від 11.11.2021 у справі №910/269/20 Верховний Суд зазначав, що:

- частина п`ята статті 60 Закону є спеціальною нормою, яка застосовується до правовідносин, що регулюються цим Законом і згідно з якою дія рішення органу АМК України може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав. Право суду зупинити дію оскаржуваного рішення органу АМК України за заявою, поданою суду відповідно до зазначеної норми Закону, не може розглядатися як самостійна та єдина підстава для забезпечення позову;

- водночас забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження діяльності позивача/заявника на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями частини одинадцятої статті 137 ГПК України.

Вказані вище правові висновки є сталими та неодноразово і послідовно висловлювалися Верховним Судом (дивись, зокрема, постанови Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №916/492/19, від 14.11.2019 у справі №914/938/19, від 15.06.2020 у справі №910/13158/19, від 18.03.2021 у справі №910/13451/20).

Беручи до уваги зміст позовних вимог (визнання недійсним та скасування рішення АМК), підстави позову, ураховуючи, що відповідно до антиконкурентного законодавства, Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин; а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призводить до продовження діяльності заявником/позивачем/відповідачем у антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, запропонований заявником, є фактично тотожним задоволенню заявлених позовних вимог. При цьому заявником не наведено обставин, які свідчили б про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у разі задоволення позову рішення органу Антимонопольного комітету України визнається недійсним з моменту набрання рішенням суду законної сили. Отже, у разі задоволення позову правові наслідки, на запобігання яким спрямовані заявлені заходи забезпечення позову, припиняються внаслідок скасування оскаржуваного рішення АМК. За таких обставин заявником не обґрунтовано, яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову на час розгляду справи може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні, проте ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права, тому ухвала Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі № 910/10367/26 підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі та зміну цією постановою лише мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції і залишення без змін її резолютивної частини, якою у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна» про забезпечення позову відмовлено, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна» задоволенню не підлягає, а витрати за її подачу відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавел Україна» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі № 910/10367/26 залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину ухвали Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 у справі № 910/10367/26, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 у справі № 910/10367/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 06.10.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

Н.М. Спаських