Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №911/34/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа№ 911/34/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Колесника Р.М.

Шаратова Ю.А.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс»

на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2026

у справі №911/34/26 (суддя - Бацуца В.М.)

за позовом Першого заступника керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі:

1) Державної екологічної інспекції Столичного округу

2) Макарівської селищної ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 35 866, 39 грн

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. короткий зміст позовних вимог

Перший заступник керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області звернувся в Господарський суд Київської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу, Макарівської селищної ради із позовом до ДСГП «Ліси України» про стягнення 35 866, 39 грн шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані прокуратурою в інтересах держави в особі позивачів тим, що на території Макарівського надлісництва (до цього - Макарівське лісництво), що розташоване в адміністративних межах Макарівської об`єднаної територіальної громади (с. Гавронщина) Бучанського району внаслідок протиправної бездіяльності відповідача у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, невідомими особами були вчинені правопорушення - незаконні порубки лісів в кварталі 39, виділ 14 Макарівського надлісництва (до цього - Макарівське лісництво), що розташоване в адміністративних межах Макарівської об`єднаної територіальної громади (с. Гавронщина) Бучанського району, чим заподіяно шкоду навколишньому природному середовищу.

1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.05.2026 у справі №911/34/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Макарівської селищної ради 35 866,39 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури судові витрати 3 028,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області по справі №911/34/26 від 21.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Колесник Р.М., Шаратов Ю.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/34/26 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2026 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/34/26.

До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/34/26.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/34/26 за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2026. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач вважає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано належних доказів на підтвердження не дотримання Відповідачем дій з охорони лісових ресурсів, які безпосередньо призвели до незаконної порубки лісових ресурсів, що виключає можливість притягнення особи до відповідальності в порядку статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Також за доводами скаржника, прокурором не дотримано вимоги положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокуратура, звернулась з позовною заявою передчасно та не зібрала усі належні та допустимі докази на підтвердження повноважень у суді та доказів щодо неналежного виконання Інспекцією або ж місцевою радою своїх повноважень, а тому позов підлягав залишенню без розгляду як такий, що поданий неуповноваженою особою.

2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Прокурор та позивачі своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відтак, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

3.1. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин, а також доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; посилання на норми права

Щодо звернення прокурора з даним позовом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Макарівської селищної ради.

За доводами прокурора, порушення інтересів держави полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету Макарівської селищної ради Київської області грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі відповідачем внаслідок порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища. При цьому, згідно вимог законодавства, Державна екологічна інспекція Столичного округу має право здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природнього середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природніх ресурсів, а тому є належним позивачем у справі.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № З-рп/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу влади.

Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища тощо.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) У сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Одними з основних завдань Держскоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.

Відповідно до п. 2 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за № 350/34633, Державна екологічна інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування.

Згідно з наказом Державної екологічної інспекції України від 01.10.2018 № 186 «Про ліквідацію Державної екологічної інспекції у Київській області» та наказу Державної екологічної інспекції України від 01.10.2018 № 187 «Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Столичного округу» Державна екологічна інспекція у Київській області ліквідована.

Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу затверджене наказом Державної екологічної інспекції У країни від 28.04.2020 № 137 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу (нова редакція)».

Таким чином, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, Державна екологічна інспекція Столичного округу в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, серед інших, про екологічну та радіаційну безпеку, зокрема щодо виконання умов результати, з оцінки впливу на довкілля, про охорону земель надр.

Виходячи з наведених положень, саме Державна екологічна інспекція Столичного округу мас право здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а відтак є належним позивачем у даній справі. Доводи скаржника про протилежне судовою колегією відхиляються.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні доходної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст.62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету маються відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

Однак, матеріали справи не містять доказів вжиття позивачами заходів щодо захисту інтересів держави щодо відшкодування шкоди, заподіяної діями відповідача, що свідчить про бездіяльність уповноважених органів та як наслідок наявність підстав для захисту прав держави прокурором.

Колегією суддів перевірено, що Бучанською окружною прокуратурою 16.10.2025 за №53/3-6438Вих-25 на адресу Державної екологічної інспекції Столичного округу скеровано лист щодо отримання інформації про вжиті заходи щодо стягнення збитків завданих навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки дерев у виділі 14 кварталу 39 Макарівського лісництва Філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» або повідомити причини, що перешкоджають захисту порушених інтересів держави.

Листом від 28.10.2025 №9/6/2-30/3363 Державна екологічна інспекція Столичного округу повідомила окружну прокуратуру про неможливість звернення до суду з позовом, оскільки розрахунок збитків, заподіяних державі, проведено не особами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, не на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правовопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт порушень, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства фізичними особами - підприємцями та юридичними особами.

За викладених обставин у їх сукупності, судова колегія вважає, що прокурором при звернення з даним позовом дотримано вимоги ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» та доведено підстави для представництва інтересів держави в суді.

З наведених підстав доводи скаржника про недотримання прокурором вимог положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Щодо заявлених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками державної лісової охорони філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» (до цього - філія «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України»), 30.08.2023 р. при обстеженні лісових масивів виявлено факт незаконної порубки: 3 дерев породи сосна звичайна у кварталі 39, виділ 14 Макарівського надлісництва (до цього - Макарівське лісництво), що розташоване в адміністративних межах Макарівської об`єднаної територіальної громади (с. Гавронщина) Бучанського району.

30.08.2023 р. провідним інженером лісового господарства філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» (наразі - філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України») Кравченком С. В. , провідним інженером лісового господарства Грищенком А. А. складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, зі змісту якого вбачається, що в Макарівському лісництві (наразі - Макарівське над лісництво) кв. 39 вид. 14 було виявлено незаконну порубку 3 дерев породи сосна звичайна, відповідальність за що передбачена ст. 65 КУпАП, ст. 105 ЛКУ, чим заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 35 866, 39 грн, що розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665 з урахуванням індексації на 2022 р.

Макарівське лісництво (наразі - Макарівське надлісництво), що розташоване в адміністративних межах Макарівської об`єднаної територіальної громади (с. Гавронщина) Бучанського району, де виявлено факт незаконної порубки дерев, перебуває в постійному користуванні ДСГП «Ліси України».

Прокурор у позові просив суд стягнути з відповідача 35 866, 39 грн шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 40 цього ж закону встановлено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Згідно з ст. 9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 19 цього ж кодексу, зокрема визначено, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Положеннями ст. 63 цього ж кодексу передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ст. 64 цього ж кодексу підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 86 цього ж кодексу організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 90 цього ж кодексу передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Як було зазначено вище, під час проведення працівниками державної лісової охорони філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» (наразі - філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України») обстеження лісових масивів Макарівського надлісництва (до цього - Макарівське лісництво) в серпні 2023 р, було виявлено незаконну порубку 3 дерев породи сосна звичайна, в кварталі 39, виділ 14, про що складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 30.08.2023 р. (а.с. 24).

За наслідками вищевказаної перевірки, до складеного акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 30.08.2023 р., здійснено обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 р. «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», яка склала 35 866, 39 грн, що завдана, внаслідок незаконної рубки 3 дерев породи сосна звичайна в кварталі 39, виділ 14, що підтверджується відомістю філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» (наразі - філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України») матеріально-грошової оцінки лісосіки, підсумковою відомістю філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» (наразі - філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України») матеріально-грошової оцінки лісосіки, наявними у матеріалах справи.

Слід зауважити, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на відповідних ділянках лісу, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Системний аналіз статей 19, 63, 64 ЛК України свідчить, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.08.2018 р. у справі № 909/976/17, постанові від 20.08.2018 р. у справі № 920/1293/16.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу у розмірі 35 866, 39 грн є законними і обґрунтованими.

3.2. оцінка аргументів учасників справи

Доводи відповідача щодо відсутності причинного зв`язку між завданою шкодою і діями відповідача та відповідно неправомірності вимоги до ДСГП «Ліси України» з посиланням на те, що прокуратурою у позовній заяві не зазначено перелік дій, невжиття яких відповідачем призвело до незаконної вирубки дерев - колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки відповідний обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено в силу вимог законодавства саме на постійних лісокористувачів, яким є відповідач у даній справі, який з огляду на наявні матеріали справи, останнім дотримано не було.

Усі інші доводи апелянта судом враховано, однак судова колегія визнає їх необґрунтованими та вважає, що судом першої інстанції було ретельно досліджено матеріали справи, детально та належним чином мотивовано висновки суду, правильно застосовано норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, а твердження апелянта не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

Всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

5. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2026 у справі № 911/34/26 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2026 у справі № 911/34/26 задоволенню не підлягає.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2026 у справі № 911/34/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2026 у справі № 911/34/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Р.М. Колесник

Ю.А. Шаратов