Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №910/11781/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Справа№ 910/11781/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Никифоренко В.І.,

за участю представників:

від позивача - Козлюк М.М.,

від відповідача - Базюкевич Є.В.,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" та Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/11781/25 (суддя Нечай О.В., повне рішення складено 20.02.2026) за первісним позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" про зобов`язання виконати умови договору та стягнення 710 820,00 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про розірвання договору.

ВСТАНОВИВ наступне.

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" (далі - відповідач), в якій просить суд:

- зобов`язати відповідача виконати належним чином умови Договору про надання послуг № 37-124-13-20-112520 від 17.09.2020 шляхом надання позивачу визначену цим договором послугу за темою: "Очистка приймальної ємності мазута від донного осаду" загальною вартістю 396 000,00 грн з ПДВ;

- стягнути з відповідача на користь позивача 683 100,00 грн пені та 27 720,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг № 37-124-13-20-112520 від 17.09.2020 в частині надання послуг у визначений договором строк.

ТОВ "Будівельне підприємство "Монтажсталь" сформовано в системі "Електронний суд" зустрічну позовну заяву до АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", яка 15.10.2025 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду", відповідно до якої товариство просить суд розірвати Договір про надання послуг № 37-124-13-20-112520 від 17.09.2020 про надання послуги за темою: "Очистка приймальної ємності мазута від донного осаду" загальною вартістю 396000,00 грн з ПДВ.

В обґрунтування вимог зустрічного позову відповідач посилається на істотне порушення його умов з боку позивача, а також на істотну зміну обставин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/11781/25 первісний позов задоволено частково; вирішено:

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" (Україна, 03179, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 131, прим. 3; ідентифікаційний код: 42884999) виконати належним чином умови Договору про надання послуг № 37-124-13-20-112520 від 17.09.2020 шляхом надання Акціонерному товариству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; ідентифікаційний код ВП: 21313677) визначену цим Договором послугу за темою: "Очистка приймальної ємності мазута від донного осаду" загальною вартістю 396 000,00 грн з ПДВ;

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" (Україна, 03179, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 131, прим. 3; ідентифікаційний код: 42884999) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; ідентифікаційний код ВП: 21313677) пеню в розмірі 72468 (сімдесят дві тисячі чотириста шістдесят вісім) грн 00 коп., штраф у розмірі 27720 (двадцять сім тисяч сімсот двадцять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3925 (три тисячі дев`ятсот двадцять п`ять) грн 22 коп;

у задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд виходив зі встановлення обставин допущення відповідачем порушення своїх зобов`язань перед позивачем в частині надання послуг у визначений договором строк.

Відмова у зустрічному позові мотивована недоведеністю підстав для розірвання договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови у стягненні пені.

Апелянт, посилаючись на п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, зазначає, що шестимісячний строк нарахування пені, визначений ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, продовжений на період карантину, а тому відповідно висновок суду щодо обмеження періоду нарахування пені є невірним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині задоволення первісних позовних вимог та прийняти нове, яким у їх задоволенні відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Апеляційна скарга відповідача мотивована аналогічними доводами, що й зустрічна позовна заява.

В судовому засіданні представники апелянтів - позивача та відповідача у справі підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та заперечили проти скарг один одного.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, в свою чергу, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими, а тому оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присудженої до стягнення суми пені, з наступних підстав.

17.09.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" (далі - виконавець) було укладено Договір про надання послуг №37-124-13- 20-12520 (далі - Договір), відповідно до п.п. 1.1 - 1.3 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати в захищеній зоні ВП ХАЕС послуги за темою: "Очистка приймальної ємності мазута від донного осаду" (код 76510000-1 згідно з ДК 021:2015 - послуги з проведення наземних робіт (далі - послуги), а замовник зобов`язується прийняти і оплатити надані послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору строк надання послуг: початок - з дати укладення договору, закінчення - 20.12.2020.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна послуг за цим договором згідно з протоколом погодження договірної ціни становить 330 000,00 грн, крім того ПДВ 20% - 66 000,00 грн, а всього ціна становить 396 000,00 грн з ПДВ.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що місцем надання послуг є м. Нетішин, Хмельницької обл., ВП ХАЕС, приймальна ємність мазута, зливний лоток і пересічний канал мазутного господарства пуско-резервної котельні (ПРК) гідротехнічного цеху ВП ХАЕС.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом", за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором (п. 11.1 Договору).

Листом №0856 від 24.11.2020 виконавець повідомив замовника про неможливість виконання договору через істотні обмеження, застосовані Урядом через пандемію в результаті поширення вірусу COVID-19. Докази направлення листа замовнику в матеріалах справи відсутні. Факт отримання листа замовником не заперечується.

Листом №28-05-2205/12287 від 02.12.2020 замовник повідомив виконавця про неможливість перенесення строків надання послуг. Докази направлення листа виконавцеві в матеріалах справи відсутні. Факт отримання листа виконавцем не заперечується.

Листом №28-05-2738/12178 від 15.09.2021 замовник повідомив виконавця про необхідність виконання умов Договору в частині надання послуг. Докази направлення листа виконавцеві в матеріалах справи відсутні. Факт отримання листа виконавцем не заперечується.

З огляду на те, що виконавець не виконав свої зобов`язання за Договором в частині надання послуг, замовник звернувся до суду з цим позовом та просить зобов`язати виконавця виконати належним чином умови Договору шляхом надання замовнику визначену цим договором послугу та стягнути з виконавця на користь замовника пеню в розмірі 683 100,00 грн та штраф у розмірі 27 720,00 грн.

В свою чергу, виконавець зазначає, що своєчасне виконання умов Договору стало неможливим з огляду на червоний рівень небезпеки поширення вірусу COVID-19 в місті Нетішин, а також ненадання замовником допуску на об`єкт, оформленого згідно зі статтями 64, 65, 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" та проекту на надання послуг.

Посилаючись на істотне порушення умов Договору та втрату фінансового інтересу, виконавець звернувся до суду з зустрічним позовом про розірвання Договору.

Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги первісного позову; зобов`язав відповідача виконати умови договору, а також стягнув пеню і штраф; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Так, перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховані положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України про те, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунком суду, виконаним з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд першої інстанції визначив, що обґрунтованим розміром пені за період з 21.12.2020 по 21.06.2021 є 72 468 грн.

Стосовно апеляційних скарг сторін, колегія суддів вказує наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки виконавцем заявлено позовну вимогу за зустрічним позовом про розірвання Договору, першочерговому встановленню підлягають обставини щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Підставами для розірвання договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною, інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України).

Приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина друга цієї статті визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме "істотне порушення договору другою стороною". Водночас цією нормою визначено, що названа підстава не є єдиною. Апелюючи до інших підстав розірвання та зміни договору, законодавець не виключає їх існування у передбачених положеннях договору або закону. "Істотність порушення договору" є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки "істотності" у порушенні договору. У разі існування загальної підстави у вигляді "істотності порушення договору" суб`єктом оцінки, відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті, має бути лише суд. Відповідно визначається, що договір, у разі істотності його порушення може бути розірвано лише за рішенням суду.

Визначення "істотності порушення договору" у ч. 2 зазначеної статті надано через іншу оціночну категорію "значна міра" позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об`єктивні обставини. Так, зміст договору може допомогти визначити очікування особи на які вона розраховувала при укладенні договору і які вона визначила об`єктивно погоджуючи його умови. Ч. 2 вказаної статті передбачає лише загальну підставу - "істотність порушення договору" без можливості вказівки на об`єктивні ознаки такого порушення. Можливість зазначення об`єктивних ознак істотності порушення договору може існувати лише у поіменованих договорах, коли у абстрактній формі можна визначити його зміст та правову мету.

З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Частина 2 зазначеної статті також, у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішенням суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі. Законодавець не вказує у ч. 2 зазначеної статті, що інші підстави розірвання та зміни договору, мають обов`язково ґрунтуватися на істотності порушення договору. Навпаки, за змістом ч. 2 ст. 651, можна зробити висновок, що у визначенні інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від "істотності порушення договору", як загальної підстави його розірвання у судовому порядку, і передбачати ознаки "неістотного порушення договору", що за волею сторін, будуть підставою для розірвання або зміни договору. Якщо ж спеціальним законом або договором сторін не визначено інше, порушення договору, що не є істотним, не може бути підставою для розірвання договору у судовому порядку. Спеціальні норми про розірвання того чи іншого, врегульованого положеннями ЦК України договору, можуть передбачати випадки, коли договір може бути розірваний без факту "істотності його порушення", вказуючи на інші обставини розірвання та зміни договорів.

Оціночна категорія "істотність", що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, має функцію отримання таких оціночних результатів як "істотність порушення" або навпаки "неістотність порушення". У свою чергу оціночні результати "істотність порушення" або "неістотність порушення" має функцію встановлення наявності або відсутності підстави для зміни або розірвання договору. Через поміщення у ч. 2 ст. 651 оціночної категорії "істотність порушення договору", суб`єкту правозастосування надається можливість у спосіб оцінки визначитися з наявністю або відсутністю оціночного факту - факту порушення договору, наявність якого і є підставою для розірвання договору. Виходячи із об`єкту оцінки суб`єкт оцінки має визначити "міру позбавлення того, на що розраховувала сторона договору при укладенні договору". У даному випадку результат оцінки, зокрема "істотність порушення" не є об`єктивно існуючим даним, як наприклад юридичний факт, а залежить від оцінки міри позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. Оціночний факт на відміну від інших підстав розірвання договору необхідно отримувати шляхом оцінки та не встановлюється шляхом доказування. Шляхом доказування встановлюються факти (обставини), що на момент їх встановлення є існуючими. Оціночний факт доказуванню не підлягає так як його виникнення залежить лише від оцінки та об`єктивації його існування, зокрема у спосіб встановлення його рішенням суду. При об`єктивації оціночного факту, зокрема істотності порушення договору звичайно необхідно визначати, у спосіб оцінки, ті об`єктивні ознаки, що слугують свідченням його існування. Першою об`єктивною ознакою, що має бути встановлена у спосіб оцінки і яка свідчить про "істотність порушення договору" є "значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору".

Отже, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Частинами першою, другою статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до частини четвертої статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

Аналіз статті 652 ЦК України свідчить про те, що закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову позивач зазначає, що неможливість своєчасного надання послуг зумовлена червоним рівнем небезпеки поширення вірусу COVID-19 в місті Нетішин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" введено дію карантину на території України з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова №641) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 грудня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Пунктом 2 Постанови №641 передбачено, що залежно від епідемічної ситуації в регіоні або районі чи місті обласного значення (далі - окремі адміністративно-територіальні одиниці регіону) встановлюється "зелений", "жовтий", "помаранчевий" або "червоний" рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі - рівень епідемічної небезпеки).

Обмеження, що застосовуються при "червоному" рівні небезпеки перелічені у п. 15 Постанови №641.

Протоколом №7 від 15.10.2020 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій вирішено встановити з 00 год. 00 хв. 19 жовтня 2020 року "червоний" рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 y (підпункт 13) Хмельницькій області - у містах Хмельницькому, Нетішині, Славуті і в Волочиському, Городоцькому, Дунаєвецькому, Красилівському, Старосинявському, Теофіпольському районах з обмеженнями, передбаченими пунктом 15 Постанови №641, крім таких обмежень: регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним, залізничним транспортом, міським електротранспортом, метрополітеном у міському сполученні, крім перевезення: - легковими автомобілями, кількість пасажирів, включаючи водія, в яких не більше п`яти осіб без урахування осіб віком до 14 років; службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами підприємств, закладів та установ за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту в межах кількості місць для сидіння і виключно за маршрутами руху, про які поінформовано не менше ніж за два дні органи Національної поліції.

Судом першої інстанції правомірно було взято до уваги той факт, що станом на момент укладення Договору карантин вже було введено по всій території України, про що свідчить факт прийняття Кабінетом Міністрів України відповідних постанов, які були доведені до населення країни у встановленому законом порядку.

Отже, Виконавець, укладаючи Договір, мав діяти з повним усвідомленням можливості застосування певних обмежень під час дії карантину.

Одночасно слід зазначити, що жодне з введених Кабінетом Міністрів України та Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обмежень не обмежувало Виконавця у доступі до місця надання послуг та не створювало об`єктивних перешкод у наданні послуг.

Доказів протилежного Виконавцем не надано.

Місце надання послуг, а саме - місто Нетішин, Хмельницької області, було віднесено до червоної зони 15 жовтня 2020 року на позачерговому засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

Лише листом від 24.11.2020 №0856 Виконавцем було повідомлено про неможливість виконання зобов`язань за Договором, з огляду на віднесення м. Нетішин (місця надання послуг) до червоного рівня небезпеки поширення вірусу COVID-19.

Тобто, протягом понад двох місяців з моменту укладення Договору, один з яких - перебування міста Нетішин у червоній зоні, Виконавець не виконував передбачені Договором послуги, не повідомляв про неможливість їх виконання та не просив про перенесення строку виконання робіт.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 та 9.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є Сертифікат Торгово-промислової палати України.

Оскільки виконавцем порушено триденний строк повідомлення замовника про настання обставин непереборної сили, посилання на об`єктивну неможливість виконання умов Договору обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції.

Крім цього, апелянт в апеляційній скарзі стверджує про те, що окремою причиною, що унеможливила виконання договору, стала відсутність проекту на надання послуги. Розроблення проекту не входило до предмет договору і мало виконуватись окремо кваліфікованими сертифікованими в конкретній сфері спеціалістами, які несуть відповідальність за такий проект. Тобто Замовник мав забезпечити наявність проекту до початку надання послуг Виконавцем. Однак такого проекту Замовник Виконавцеві не надав.

Стосовно вказаних доводів слід зазначити наступне.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що обсяг та склад послуг, що надаються Виконавцем за цим договором, технічні вимоги до них визначаються Технічною специфікацією (додаток № 2), що є невід`ємною частиною цього договору.

У пункті 3.1 Розділу 3 Технічної специфікації наведено короткий опис послуги, із відображенням порядку надання передбаченої Договором послуги.

Зокрема, підпунктом 3.1.1. передбачено наступне:

розробити проект на надання послуги;

очистити приймальну ємність, зливний лоток та перетічний канал від донного осаду і підготовити їх до ремонту з проведенням вогневих робіт, технічного огляду та градуювання;

видалений донний осад (орієнтовна кількість - до 20 тон) навантажувати в металеві бочки (V=200 л) або іншу тару Виконавця;

у випадку використання бочок розміщувати їх на дерев`яних піддонах Виконавця (по 4 шт. на піддон) для зручності навантаження на автотранспорт.

Таким чином, із наведеного вище, чітко вбачається, що саме Виконавець повинен був виконати вказане в межах надання послуги за Договором, серед чого і розробка проекту на надання послуги.

Із умов Договору жодним чином не вбачається протилежного.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що розробка проекту на надання послуги є обов`язком Виконавця, у зв`язку з чим посилання на порушення Замовником умов Договору є безпідставними.

Стосовно доводів апелянта - відповідача у справі про порушення замовником умов Договору в частині надання допуску на об`єкт, оформленого згідно зі статтями 64, 65, 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1.7. Договору, залучення персоналу Виконавця до надання послуг в захищеній зоні ВП ХАЕС здійснюється на підставі допуску, оформленого в установленому порядку згідно зі статтями 64, 65, 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та Порядку проведення спеціальної перевірки для надання фізичним особам допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках, з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 1997 р. № 1471.

Як вірно встановив суд першої інстанції, відповідно до пп.4.2.5 п.4.2. Розділу 4 додатку №2 до Договору, а саме Технічної специфікації до предмета закупівлі «Очистка приймальної ємності мазута від донного осаду» 0.ГК.1812 ТС-20, у зв`язку із тим, що послуга буде надаватись на території промислового майданчика (в захищеній зоні) ВП ХАЕС, то відповідно до ст. 64,65,66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та Порядку проведення спеціальної перевірки для надання фізичним особам допуску до виконання особливих робіт на ядерних Установках з ядерними матеріалами радіоактивними відходами іншими джерелами іонізуючого випромінювання затверджено постановою кабінету міністрів України від 25.12.1997 №1471 (далі - Порядок), необхідно мати:

- наказ про надання керівнику Виконавця допуску до особливих робіт;

- наказ про призначення посадової особи, яка відповідає за роботу з оформлення документів для проведення спеціальної перевірки;

- наявність переліку персоналу, що має допуски до особливих робіт, завірені керівником Виконавця та спеціально призначеною посадовою особою (в переліку обов`язково повинна бути зазначена інформація: ПІБ працівника, його посада, категорія допуску до особливих робіт, дата проходження спец. перевірки, дата та номер наказу про надання йому допуску до особливих робіт, у т.ч. персоналу субпідрядних організацій).

Згідно з пп. 5.1.1 Договору також передбачено, що Виконавець зобов`язується до початку надання послуг в захищеній зоні надати Замовнику завірені копії таких документів:

- наказ про надання керівнику Виконавця допуску до особливих робіт;

- наказ про призначення посадової особи, яка відповідає за роботу з оформлення документів для проведення спеціальної перевірки;

- наявність переліку персоналу, що має допуски до особливих робіт, завірені керівником Виконавця та спеціально призначеною посадовою особою (в переліку обов`язково повинна бути зазначена інформація: ПІБ працівника, його посада, категорія допуску до особливих робіт, дата проходження спец. перевірки, дата та номер наказу про надання йому допуску до особливих робіт, у т.ч. персоналу субпідрядних організацій).

До укладення Договору виконавець звертався до замовника з листом від 14.04.2020 №0352, в якому, зокрема, взяв на себе зобов`язання надати всі документи та пройти спеціальну перевірку після отримання повідомлення про акцепт комерційної пропозиції.

Відповідно до статі 64 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» допуск осіб до роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об`єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, надає керівник підприємства, установи, організації за наявності позитивних висновків спеціальної перевірки всіх відомостей, що подають про себе особи, які бажають виконувати роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об`єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, відповідно до вимог цього Закону.

Спеціальну перевірку виконують на підставі відповідного запиту державні органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність згідно з законодавством.

Порядок проведення спеціальної перевірки встановлює Кабінет Міністрів України.

Водночас, абзацом 3 пункту 6 Порядку передбачено, керівникам підприємств приватної форми власності, що провадять свою діяльність на умовах найму згідно з договорами про виконання особливих робіт, допуск може надаватися відповідно до наказів керівників підприємств, з якими укладаються такі договори. Копії наказів надсилаються до Держатомрегулювання. Документи для проведення спеціальної перевірки оформляються керівниками підприємств приватної форми власності.

Таким чином, вірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що передумовою надання наказу керівником підприємства, з яким укладено договір, є першочергове самостійне проходження керівником підприємства приватної форми власності (Виконавця) спеціальної перевірки та надання її результатів для Замовника.

Помилковими є твердження апелянта про обов`язок саме Замовника здійснити усе необхідне, для проходження спеціальної перевірки та організувати усі подальші дії для Виконавця.

Оформлення документів для проведення спеціальної перевірки визначено пунктами 13- 21 Порядку.

Зокрема згідно з пунктом 13 Порядку, для проведення спеціальної перевірки необхідно заповнити за встановленою Держатомрегулювання формою перелік посад працівників, анкету, облікову картку, картку перевірки, картку результатів перевірки, лист ознайомлення, журнал реєстрації облікових карток.

Відповідно до пункту 14 Порядку, доступ до документів, в яких міститься інформація про фізичних осіб, щодо яких проводиться спеціальна перевірка, відповідно до законодавства обмежений.

Відповідно до пункту 17 Порядку, керівник підприємства або спеціально призначена ним посадова особа під час підготовки документів для проведення спеціальної перевірки:

1) доводить до відома фізичної особи, якій оформляється допуск, під розписку вимоги статей 65 і 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (39/95-ВР );

2) перевіряє правильність заповнення фізичною особою анкети, наявність медичної довідки про відсутність наркотичної залежності, психічних захворювань;

3) оформляє в установленому порядку лист ознайомлення, картку перевірки та облікову картку;

4) реєструє у відповідному журналі облікові картки;

5) надсилає до Центрального управління СБУ або підпорядкованого йому регіонального органу:

- підписаний ним запит із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові фізичної особи, реквізитів переліку (порядковий номер посади), категорії особливих робіт, до виконання яких оформляється допуск, а також інших відомостей про фізичну особу, які можуть враховуватися під час прийняття рішення про надання допуску;

- анкету, облікову картку, картки перевірки.

Враховуючи вищенаведене, чітко вбачається обов`язок саме керівника Виконавця щодо забезпечення проходження спеціальної перевірки.

Разом із тим, пунктом 15 Порядку, вказано, що перелік посад працівників, робота на яких потребує допуску до виконання особливих робіт (далі - перелік), формується та уточнюється комісією, склад якої затверджується керівником підприємства. Перелік складається у трьох примірниках, кожний з яких затверджується керівником підприємства.

Водночас, абзацом 2 пункту 15 Порядку також передбачено, що у разі виконання працівниками підприємств особливих робіт на інших підприємствах перелік погоджується керівниками інших підприємств.

Таким чином, Замовник має лише погодити перелік посад працівників, робота на яких потребує допуску до виконання особливих робіт, а не забезпечити і супроводжувати його отримання.

Пунктом 5.3.4 Договору лише визначено, що обов`язком Замовника є надання на час надання послуг за цим Договором, персоналу Виконавця перепустки встановленого зразку, за умови виконання вимог п.5.1.1. Договору.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, Виконавцем не надано ані доказів проходження спеціальної перевірки, ані доказів звернення до уповноваженого органу щодо проходження такої перевірки.

Виконавець також не звертався до замовника щодо отримання доступу до захищеної зони, зокрема щодо погодження переліку посад працівників, робота на яких потребує допуску до виконання особливих робіт.

Отже, доводи скаржника про порушення замовником умов Договору в частині надання допуску на об`єкт не знайшли свого підтвердження матеріалами даної справи.

В апеляційній скарзі апелянт також зазначає, що з моменту укладення Договору змінились всі складові калькуляції ціни (додаток №3 до Договору), узгодженої сторонами: збільшилась заробітна плата, істотно зросли ціни на витратні матеріали та транспортні витрати. Закладена в ціні Договору (396 000,00 грн) сума прибутку виконавця в розмірі 24 125,87 грн не відображає реалій сьогодення під час військової агресії, не відповідає економічній доцільності, є очевидно неактуальною. По суті виконання Договору на таких умовах втратило сенс для виконавця.

Відтак суттєва зміна обставин в даному випадку зумовлена зміною вартості надання послуг впродовж тривалого проміжку часу.

Так, пунктом 2.1 Договору сторони погодили строк надання послуг - до 20.12.2020.

Зміна обставин в частині формування ціни Договору відбулась саме внаслідок тривалого невиконання виконавцем своїх договірних зобов`язань, оскільки останній чітко усвідомлював, що Договір, як і зобов`язання за ним, не є припиненим. Саме виконавець, укладаючи Договір, був зацікавлений у своєчасному наданні послуг та отриманні за це погодженої плати у встановлений Договором строк.

Крім цього, зміна економічних показників, на яку посилається апелянт (зростання заробітної плати, вартості матеріалів та транспортних витрат), не є тією істотною зміною обставин у розумінні зазначеної норми, оскільки такі коливання мають об`єктивно прогнозований характер і повинні були враховуватися стороною при укладенні Договору, з урахуванням принципів розумності та ризиків підприємницької діяльності.

З урахуванням вищезазначеного, вважаємо, що апелянтом не доведено наявності сукупності всіх чотирьох умов, передбачених частиною другою статті 652 ЦК України, які є обов`язковими для розірвання договору.

Отже, висновок суду першої інстанції про необґрунтованість зустрічного позову є правильним.

Стосовно вимог первісного позову, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з п. 8.2 Договору за порушення строків надання послуги виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості послуг, надання яких прострочено, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

Позивачем здійснено нарахування пені за загальний період з 22.12.2020 по 11.09.2025.

В свою чергу, місцевий господарський суд встановив, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, за перерахунком місцевого господарського суду кінцевою датою нарахування пені є 21.06.2021.

Стосовно обмеження судом першої інстанції строку нарахування пені шістьма місяцями, колегія суддів вказує наступне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Приписами статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов`язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов`язань стягуються судом у доход держави.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатував, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023, належна до стягнення пеня після відміни карантину повинна бути нарахована за шість місяців за відповідний період виходячи з дня початку строку прострочення.

Згідно з розрахунком, який зроблений судом апеляційної інстанції з врахуванням зазначених вище норм чинного законодавства, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та ч. 6 ст. 232 ГК України, за період з 22.12.2020 по 30.12.2023, обґрунтованою є сума пені у розмірі 437 184 грн.

За наведених обставин, доводи апелянта (позивача у справі) про продовження строку нарахування пені, визначеного ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, на період дії карантину знайшли своє підтвердження.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 12 062, 94 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України) так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України , є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п. 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суд від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22).

Колегія суддів вважає наявними підстави для зменшення розміру пені, який визнано судом обґрунтованим (437 184 грн) на 50 %.

Розмір неустойки, визнаний судом обґрунтованим (437 184 грн), є значним в порівнянні з вартістю послуг (396 000 грн), а матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу збитків у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку, передбаченого договором.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків.

Крім цього, враховуючи економічні і правові інтереси сторін, їх зацікавленість у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, з огляду на передбачене законом право суду на зменшення розміру неустойки як засобу недопущення використання санкцій як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів чи як способу відповідача уникнути відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про наявність виняткових обставин у цій справі, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %.

Таке зменшення, за висновком колегії суддів є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

Колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд з урахуванням положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, в свою чергу, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими, а тому оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присудженої до стягнення суми пені. В решті оскаржуване рішення - залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги позивача покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, на відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог без урахування зменшення пені.

Витрати відповідача за подання апеляційної скарги покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/11781/25 залишити без задоволення.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/11781/25 задовольнити частково.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/11781/25 змінити в частині присудженої до стягнення суми пені.

5. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/11781/25 залишити без змін.

6. Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/11781/25 в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" (Україна, 03179, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 131, прим. 3; ідентифікаційний код: 42884999) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; ідентифікаційний код ВП: 21313677) пеню в розмірі 218 592 грн, штраф у розмірі 27720 (двадцять сім тисяч сімсот двадцять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 330 грн 61 коп.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Монтажсталь" (Україна, 03179, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 131, прим. 3; ідентифікаційний код: 42884999) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; ідентифікаційний код ВП: 21313677) 6 565 грн 15 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 30.09.2026 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко