Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №906/515/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2026 р. Справа№ 906/515/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Крижного О.М.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 01.09.2026

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 (повний текст складено 05.05.2026)

у справі № 906/515/25 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Державної установи "Бердичівська виправна колонія № 70"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 157 293,43 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Житомирської області звернулась Державна установа "Бердичівська виправна колонія № 70" (далі за текстом - ДУ "Бердичівська виправна колонія № 70", Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" (далі за текстом - ТОВ "Промгаз Сіті", Відповідач), в якій Позивач просить суд визнати недійсними наступні додаткові угоди до договору № 4-К на закупівлю електричної енергії від 04.02.2022, укладені між сторонами: № 2 від 16.09.2022; № 3 від 19.09.2022; № 5 від 29.09.2022; № 8 від 22.11.2022; № 9 від 22.11.2022, а також стягнути з Відповідача на користь Позивача 157 293, 43 грн безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач стверджує, що укладені додаткові угоди суперечать вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції чинній, яка була чинна на момент укладання додаткових угод) оскільки шляхом їх укладення збільшено ціну за товар більше ніж на 10 % при відсутності доказів коливання ціни на ринку електричної енергії.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.04.2025 справу № 906/515/25 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 906/515/25 позов задоволено повністю, вирішено:

- визнати недійсними наступні додаткові угоди до договору № 4-К на закупівлю електричної енергії від 04.02.2022, укладені між Державною установою "Бердичівська виправна колонія № 70" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті": № 2 від 16.09.2022; № 3 від 19.09.2022; № 5 від 29.09.2022; № 8 від 22.11.2022; № 9 від 22.11.2022;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на користь Державної установи "Бердичівська виправна колонія № 70" безпідставно набуті кошти в розмірі 157 293,43 грн та судовий збір 14 534,40 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновків про визнання недійсними додаткових угод № 2, 3, 5, 8 та 9 до договору поставки електроенергії, оскільки сукупне підвищення ціни за ними становило 46,6% від початкової договірної ціни, що суперечить імперативній нормі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, яка дозволяє збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% від ціни, погодженої сторонами за результатами закупівлі, дане обмеження, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, застосовується сукупно до всіх послідовних змін договору, а не окремо до кожної додаткової угоди. Крім того, місцевий господарський суд встановив, що відповідач не довів належним чином факт коливання ринкової ціни електроенергії як підстави для підвищення ціни, оскільки надані ТОВ «Промгаз Сіті» довідки ТПП не відображали динаміку цін, а щодо угод № 8 і № 9 відповідачем взагалі не було надано доказів коливання ціни.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення доводів

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті", відповідач у справі, не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось з апеляційною скаргою б/н від 25.05.2026 (вх. № 3491/26 від 26.05.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Державної установи "Бердичівська виправна колонія № 70".

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що застосування місцевим господарським судом статті 1212 ЦК України до правовідносин, врегульованих спеціальним Законом «Про публічні закупівлі», є помилковим, оскільки за наявності чинного, невиконаного до кінця договору спеціальний закон має пріоритет над загальними нормами ЦК України, а оплата за фактично поставлену й спожиту електроенергію не може вважатися безпідставною. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції не врахував доктрину заборони суперечливої поведінки, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.11.2023 у справі № 513/879/19, адже позивач тривалий час добросовісно виконував додаткові угоди без заперечень, а відповідач економічно обґрунтовував кожне підвищення ціни коливанням ринкових цін на електроенергію, наводячи власні розрахунки за даними оператора ринку, згідно з якими кожне окреме підвищення ціни в межах кожної додаткової угоди не перевищувало 10% і не призводило до збільшення загальної суми договору.

Також апелянт зазначає, що застосування статті 1212 ЦК України суперечить висновкам об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, створює «подвійну відповідальність» постачальника за порушення, за які законом передбачено адміністративну відповідальність службових (посадових) осіб замовника та державний фінансовий контроль, а також порушує принцип правової визначеності (з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та від 29.06.2010 № 17-рп/2010) і правило тлумачення неоднозначних норм на користь суб`єкта господарювання. Апелянт також вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням статей 73 - 80, 86, 236 - 238 ГПК України.

Крім того, в апеляційній скарзі викладено клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

В обгрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу, позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що пункт 2 частини 5 статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» є імперативною нормою, яка підлягає вузькому тлумаченню, а зростання ринкових цін саме по собі не є безумовною підставою для зміни істотних умов договору, відповідач не довів належними доказами реальне пропорційне коливання ціни у відповідні періоди, економічну неможливість виконання договору за первісною ціною, а також дотримання вимог закону при кожному окремому внесенні змін. Підписання додаткових угод сторонами за взаємною згодою не свідчить про їх правомірність, оскільки сторони не можуть власним волевиявленням обходити імперативні приписи спеціального законодавства, а суд зобов`язаний перевіряти відповідність таких правочинів закону незалежно від факту їх підписання.

Крім того, посилання апелянта на доктрину заборони суперечливої поведінки є необґрунтованим, оскільки ця доктрина застосовується лише за наявності чіткої й послідовної попередньої поведінки, яка сформувала обґрунтоване очікування іншої сторони, тоді як звернення позивача до суду є реалізацією конституційного права на судовий захист, а не проявом недобросовісності, навпаки, саме постачальник як професійний учасник ринку мав діяти добросовісно й документально підтверджувати кожне збільшення ціни.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 906/515/25 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, шляхом сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі.

08.06.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву про усунення недоліків, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 справу № 906/515/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 906/515/25 відкрито провадження колегією суддів та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, дана справа розглядалась протягом розумного строку.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 01.09.2026 з`явився представник відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте 01.09.2026 подав через підсистему «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання: ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 доставлено до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», про що, зокрема, свідчить зміст поданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу, у якому зазначено про отримання 16.06.2026 повідомлення про призначення справи до розгляду.

Колегія суддів, розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю участі у судовому засіданні представника позивача, не вбачає підстав для його задоволення.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне правило встановлено частиною дванадцятою статті 270 ГПК України для апеляційного розгляду справи.

При цьому сама по собі неможливість участі у судовому засіданні конкретного представника юридичної особи не свідчить про неможливість участі у справі відповідної юридичної особи. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19, відмовляючи у відкладенні розгляду справи з підстав неможливості участі представників учасника справи, виходила з того, що кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена, а учасник справи не позбавлений можливості взяти участь у засіданні особисто, забезпечити участь іншого представника або скористатися режимом відеоконференції. Ці міркування повною мірою застосовні й до юридичної особи, яка, крім того, може брати участь у справі через свого керівника в порядку самопредставництва (частина третя статті 56 ГПК України).

Отже, неможливість участі саме заявленого у клопотанні представника сама по собі не є обставиною, яка унеможливлює розгляд справи за відсутності такого представника. Позивач не позбавлений можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, у тому числі шляхом участі іншої уповноваженої особи, а також використання передбачених Господарським процесуальним кодексом України процесуальних форм участі у судовому засіданні.

Крім того, матеріали справи містять достатній обсяг доказів для встановлення фактичних обставин спору та його вирішення по суті. Судом не встановлено необхідності витребування додаткових доказів, особистої участі представника позивача для з`ясування обставин справи або вчинення інших процесуальних дій, які неможливо здійснити без участі такого представника.

Таким чином, відсутність конкретного представника позивача не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а наведені у клопотанні обставини не свідчать про неможливість розгляду апеляційної скарги у призначеному судовому засіданні.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 202 ГПК України, яка застосовується судом апеляційної інстанції з урахуванням частини першої статті 270 цього Кодексу, суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Однак перебування конкретного представника у відпустці є обставиною, яка була відома позивачу заздалегідь і не позбавляла його можливості своєчасно забезпечити участь у засіданні свого керівника чи іншого представника або подати заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, тоді як клопотання про відкладення подано лише в день судового засідання. Тому колегія суддів не визнає наведену причину неявки поважною. При цьому позивач реалізував своє право на викладення позиції у справі, подавши відзив на апеляційну скаргу, а відкладення розгляду за таких обставин суперечило б завданню своєчасного вирішення спорів (частина перша статті 2 ГПК України).

За таких обставин колегія суддів не вбачає передбачених Господарським процесуальним кодексом України підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника.

В судовому засіданні 01.09.2026 колегія суддів ухвалила протокольною ухвалою про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 906/515/25 у зв`язку з відсутністю передбаченої ст. 227 ГПК України підстави для зупинення провадження у справі.

В обгрунтування заявленого клопотання апелянт зазначає, що провадження у справі підлягає зупиненню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до завершення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 за конституційною скаргою ТОВ «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», норми, на якій ґрунтується оскаржуване рішення.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Розглянувши в судовому засіданні подане апелянтом клопотання про зупинення провадження у даній справі, колегія суддів зазначає, що до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення закон, конституційність якого оспорюється, залишається чинним і підлягає застосуванню в силу презумпції його конституційності. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, саме лише відкриття конституційного провадження не створює об`єктивної неможливості розгляду даної справи, оскільки суд самостійно, на підставі наявних доказів, спроможний встановити та оцінити фактичні обставини справи, що є предметом доказування, без очікування рішення Конституційного Суду України. Сама лише взаємопов`язаність двох справ не є передбаченою законом підставою для зупинення, а обов`язковий характер зупинення виникає тільки тоді, коли встановлення обставин у цій справі неможливе без результатів іншого провадження, що не має місця у даному випадку, оскільки предметом спору є оцінка конкретних додаткових угод за наявними в матеріалах справи доказами коливання ринкової ціни, а не абстрактне тлумачення норми. Крім того, задоволення позову судом першої інстанції ґрунтувалося на сталій і послідовній практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24), яка на момент розгляду апеляційної скарги залишається чинною та обов`язковою для застосування судами незалежно від перебігу конституційного провадження.

Колегія суддів також враховує, що відмова у зупиненні провадження не позбавляє апелянта ефективного захисту його прав. Якщо Конституційний Суд України визнає пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» неконституційним або встановить, що цю норму застосовано у спосіб, що не відповідає Конституції України (частина третя статті 89 Закону України «Про Конституційний Суд України»), таке рішення може бути підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами в порядку та за умов, визначених пунктом 1 частини третьої статті 320 ГПК України. Тому посилання апелянта на ризик ухвалення рішення на підставі норми, конституційність якої перевіряється, не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи у розумінні пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Крім того, за загальнодоступною інформацією Конституційного Суду України, у конституційному провадженні, на яке посилається апелянт, об`єднано конституційні скарги ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС», ТОВ «Львівенергозбут» та самого ТОВ «Промгаз Сіті». 08.07.2026 Другий сенат Конституційного Суду України розглядав справу в письмовому провадженні, однак станом на дату ухвалення цієї постанови рішення у справі не ухвалено, а строк його ухвалення є невизначеним. За таких умов зупинення провадження до завершення конституційного провадження призвело б до невизначено тривалого відкладення розгляду справи, що не узгоджується з вимогою щодо розгляду справи впродовж розумного строку (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частина перша статті 2 ГПК України).

Посилання апелянта на ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду та місцевих господарських судів про зупинення провадження в інших справах не спростовують наведених висновків. Такі ухвали не є обов`язковими для суду апеляційної інстанції, а питання про зупинення провадження вирішується в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин, предмета та підстав позову і наявних доказів. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.12.2019 у справі № 826/25204/15 зазначив, що закон зберігає чинність до ухвалення Конституційним Судом України рішення про його неконституційність, а суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, якщо зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та перевірені судом апеляційної інстанції

За результатами проведення відкритих торгів за закупівлею UA-2021-12-21-003515-а між ДУ "Бердичівська виправна колонія № 70" (Споживач) та ТОВ "Промгаз Сіті" (Постачальник) укладено Договір № 4-К на закупівлю електричної енергії від 04.02.2022 (далі за текстом - Договір), відповідно до пункту 3.1 якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умовами Договору.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що його істотними умовами є: предмет, ціна та строк дії Договору.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що ціна Договору становить 1 595 990 грн в т.ч. з ПДВ 265 998,33 грн.

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 1 до Договору (пункт 5.2 Договору).

Пунктом 5.4 Договору закріплено, що згідно пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" зміна ціни за одиницю товару може змінюватися не більше ніж 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Відповідно до пункту 13.1 Договору зміни до договору про закупівлю можуть вноситися у випадках, передбачених Законом та оформлюються в такій самій формі, що і договір про закупівлю, а саме у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди.

Пропозиція щодо внесення змін до договору може зробити кожна зі сторін договору (пункт 13.2 Договору).

Пропозиція щодо внесення змін до договору має містити обґрунтування необхідності внесення таких змін договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Обмін інформацією щодо внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом взаємного листування (пункт 13.3 Договору).

Строк дії Договору згідно пункту 15.1 становить: з 11.02.2022 по 31.12.2022.

Згідно комерційної пропозиції, яка є додатком № 1 до Договору ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі на тариф на послуги передачі становить: 3,79997619047619 з ПДВ.

В подальшому між Постачальником та Споживачем укладено низку додаткових угод до Договору про збільшення первісної ціни на товар, внаслідок чого ціна зросла на 46.6% із 3,79997619047619 грн кВт/год до 5,571084 грн, що, на думку Позивача, повністю нівелює процедуру проведення закупівель як інституту та спричиняє державі шкоду, оскільки на стадії торгів пропонується та обирається найнижча ціна, яка в подальшому необґрунтовано збільшується та стає завищеною.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між Позивачем та Відповідачем укладено наступні додаткові угоди:

- додаткова угода № 1 від 05.08.2022 до Договору, якою внесено зміни до пункту 1 додатку № 1 "Комерційна пропозиція" до Договору та збільшено ціну (тариф) електричної енергії до 4,13814 з ПДВ. Відповідні зміни внесено і до додатку № 2 "Договірні величини споживання електричної енергії" (обсяги зменшено). Пунктом 4 вказаної додаткової угоди визначено, що її умови розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 21.07.2022 і діє протягом строку дії Договору;

- додаткова угода № 2 від 16.09.2022 до Договору, якою внесено зміни до пункту 1 додатку № 1 "Комерційна пропозиція" до Договору та збільшено ціну (тариф) електричної енергії до 4,314252 з ПДВ. Відповідні зміни внесено і до додатку № 2 "Договірні величини споживання електричної енергії" (обсяги зменшено). Пунктом 4 вказаної додаткової угоди визначено, що її умови розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.08.2022 і діє протягом строку дії Договору;

- додаткова угода № 3 від 19.09.2022 до Договору, якою внесено зміни до пункту 1 додатку № 1 "Комерційна пропозиція" до Договору та збільшено ціну (тариф) електричної енергії до 4,649988 з ПДВ. Відповідні зміни внесено і до додатку № 2 "Договірні величини споживання електричної енергії" (обсяги зменшено). Пунктом 4 вказаної додаткової угоди визначено, що її умови розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 11.08.2022 і діє протягом строку дії Договору;

- додаткова угода № 5 від 29.09.2022 до Договору, якою внесено зміни до пункту 1 додатку № 1 "Комерційна пропозиція" до Договору та збільшено ціну (тариф) електричної енергії до 4,930356 з ПДВ. Відповідні зміни внесено і до додатку № 2 "Договірні величини споживання електричної енергії" (обсяги зменшено). Пунктом 4 вказаної додаткової угоди визначено, що її умови розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.09.2022 і діє протягом строку дії Договору;

- додаткова угода № 8 від 22.11.2022 до Договору, якою внесено зміни до пункту 1 додатку № 1 "Комерційна пропозиція" до Договору та збільшено ціну (тариф) електричної енергії до 5,158836 з ПДВ. Відповідні зміни внесено і до додатку № 2 "Договірні величини споживання електричної енергії" (обсяги зменшено). Пунктом 4 вказаної додаткової угоди визначено, що її умови розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 11.09.2022 і діє протягом строку дії Договору;

- додаткова угода № 9 від 22.11.2022 до Договору, якою внесено зміни до пункту 1 додатку № 1 "Комерційна пропозиція" до Договору та збільшено ціну (тариф) електричної енергії до 5,571084 з ПДВ. Відповідні зміни внесено і до додатку № 2 "Договірні величини споживання електричної енергії" (обсяги зменшено). Пунктом 4 вказаної додаткової угоди визначено, що її умови розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 21.09.2022 і діє протягом строку дії Договору.

У якості підтвердження факту коливання ціни за одиницю товару на ринку електричної енергії Відповідачем до листа від 01.08.2022 № 0108/13 надано довідку Харківської торгово-промислової палати № 434/22 від 27.07.2022, в якій визначена середньозважена ціна на РДН (ринок на добу наперед) за лютий місяць 2022 та за 20 днів липня 2022 року та зафіксовано відсоток коливання ціни в розмірі 21,87 %; до листа від 06.08.2022 № 1608/13 надано довідку Харківської торгово-промислової палати № 504/22 від 11.08.2022, в якій визначена середньозважена ціна на РДН (ринок на добу наперед) за 3 декаду липня 2022 та за 1 декаду серпня 2022 року та зафіксовано відсоток коливання ціни в розмірі 8,61 %; довідку Харківської торгово-промислової палати № 575/22 від 01.09.2022, в якій визначена середньозважена ціна на РДН (ринок на добу наперед) за 1 декаду серпня 2022 та за 3 декаду серпня 2022 в силу чого зафіксовано відсоток коливання ціни в розмірі 6,62 %.

При цьому, Позивач зазначив, що за даними оператора ринку середньозважена ціна електричної енергії "на добу наперед" за 1 кВт у період з 01.01.2022 по 31.01.2022 становила 2,57767 грн, з 01.02.2022 по 28.02.2022 становила 2,12723 грн, з 01.03.2022 по 31.03.2022 становила 2,68775 грн, з 01.04.2022 по 30.04.2022 становила 2,330 грн, з 01.05.2022 по 31.05.2022 становила 2,77010 грн, з 01.06.2022 по 30.06.2022 становила 2,26282 грн, з 01.07.2022 по 31.07.2022 становила 2,72434 грн, з 01.08.2022 по 31.08.2022 становила 2,26282 грн, 01.09.2022 по 30.09.2022 становила 3,63723, з 01.10.2022 по 31.10.2022 становила 3,53524 грн, з 01.11.2022 по 30.11.2022 становила 3,40688 грн, з 01.12.2022 по 31.12.2022 становила 3, 34746 грн, що свідчить про меншу ціну на електричну енергію станом на дати направлення Відповідачем листів про підвищення ціни, їх отримання та укладання додаткових угоди ніж ту, яку пропонував Відповідач.

Посилаючись на положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції чинній, яка була чинна на момент укладання додаткових угод) та пункт підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178, Позивач стверджує, що ціна Договору його є істотною умовою та не може змінюватися після підписання договору до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

В силу зазначеного, Позивач просив суд визнати недійсними додаткові угоди до Договору: № 2 від 16.09.2022; № 3 від 19.09.2022; № 5 від 29.09.2022; № 8 від 22.11.2022; № 9 від 22.11.2022 на підставі частини 1 статті 215 та статті 203 ЦК України, оскільки останні суперечать вказаним вище вимогам чинного законодавства, та, як наслідок, просив стягнути надмірно сплачені кошти за такими додатковими угодами в розмірі 157 293, 43 грн як такі, що безпідставно набуті Відповідачем.

Заперечуючи щодо задоволення позову Відповідач стверджував, що додаткові угоди до Договору, які просив Позивач визнати недійсними, відповідають вимогам чинного законодавства.

Так, з 03.06.2021, у зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель" від 03.06.2021 № 1530-IX внесені відповідні зміни до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", відповідно до яких законодавець надав можливість сторонам вносити зміни до договору (з урахуванням останніх змін, що викладені сторонами у додаткових угодах), тобто фактично надав право сторонам вносити зміни щодо збільшення ціни за одиницю товару у разі її коливання у бік збільшення протягом дії договору декілька разів, але кожного разу до 10%, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Відповідач наголошував, що внесення сторонами змін до Договору щодо збільшення ціни за одиницю товару відбувалося на підставі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку через коливання ціни такого товару на ринку і така зміна не призвела до збільшення суми, визначеної в Договорі.

Також відповідач стверджував, що запропонувавши споживачу укласти оскаржувані додаткові угоди до Договору, у зв`язку із коливанням ціни одиниці товару на ринку електричної енергії у бік збільшення, постачальник - ТОВ "Промгаз сіті" виходив з економічного обґрунтування наявності підстав для підвищення ціни одиниці товару, з огляду на суттєве зростання ринкових цін на енергоресурси в період дії Договору в силу чого Відповідач зазначав, що коригування ціни одиниці товару електричної енергії у бік збільшення, шляхом укладення Сторонами додаткових угод до Договору, було економічно обґрунтованим та відбулося на підставі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку із дійсним коливанням ціни електричної енергії на ринку у бік збільшення, що не заборонено Законом та у відповідності до умов Договору, за взаємною згодою сторін.

Згідно доводів ТОВ «Промгаз Сіті», у даних правовідносинах з боку Позивача допущено порушення принципу добросовісності, оскільки саме начальником останнього підписані додаткові угоди до Договору, проте в подальшому, після їх виконання в повному обсязі, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у даній справі до Відповідача, що, на переконання останнього, свідчить про суперечливу поведінку сторони, що є неприпустимим.

Відповідач у своєму відзиві також звернув увагу місцевого господарського суду на те, що норма частини 1 статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає відповідальність за порушення вимог цього Закону, у відповідності до якої за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі", чітко визначені суб`єкти, на яких Законом України "Про публічні закупівлі" покладається відповідальність за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону і такими суб`єктами, зокрема, є уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, зокрема, на підставі статті 16414 КУпАП України.

Натомість, покладення відповідальності на постачальника за порушення вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме за внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених законом, як зазначає Позивач у даній справі, суперечить статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі", адже така відповідальність як стягнення коштів за Договором постачання, який є виконаним на момент звернення до суду з позовом, не передбачена чинним законодавством.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною 1 якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 4 статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина 5 статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах Договір та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у двох редакціях: 1) Закону про внесення змін № 1901-IX (Договір) та 2) Закону про внесення змін № 2526-IX (додаткові угоди до договору № 2 - 9).

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (вказаний пункт вказано зі змінами, внесеними Законом № 1530-IX від 03.06.2021).

24.01.2024 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок неодноразово також викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 та інших, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;

- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.

Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини 5 статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".

Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

Так, на відміну від норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом № 114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-IX, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-IX не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

У вказаній постанові також виснувано щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. Так, вказана норма визначає правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10%, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10% ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважала, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вірно встановлено судом першої інстанції вище, за результатами проведення оголошеної Позивачем процедури закупівлі переможцем визнано Відповідача з остаточною пропозицією за результатами аукціону ціни предмета закупівлі - 3,79997619047619 з ПДВ за одиницю товару, з яким в результаті і укладено Договір.

Додатковими угодами № 2 від 16.09.2022; № 3 від 19.09.2022; № 5 від 29.09.2022; № 8 від 22.11.2022; № 9 від 22.11.2022 до Договору ціну електричної енергії за 1 кВт/год збільшено з 3,79997619047619 з ПДВ до 5,571084 грн з ПДВ, що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 46,6 % від ціни, визначеної основним Договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання з 420 000 кВт/год до 335 039 кВт/год.

Місцевий господарський суд врахував, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом № 922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точки зору саме факту коливання ціни на товар (висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 року у справі № 926/3244/22).

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що фактично між сторонами укладено п`ять додаткових угод (щодо збільшення ціни Договору), а довідок на підтвердження коливання надано лише три.

Так, довідка Харківської торгово-промислової палати № 434/22 від 27.07.2022 стосувалася обґрунтування необхідності укладання додаткової угоди № 1, яка наразі Позивачем не визнається недійсною в силу чого дві інші довідки безпосередньо входять до предмету дослідження.

Що стосується інших двох довідок, то з останніх вбачається, що Відповідачем на власний розсуд обирались періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміку, оскільки в таких довідках зазначено середньозважену ціну за одиницю товару, тобто відсутні докази наявності їх коливання як таких.

При тому, що докази наявності коливання ціни електроенергії та як обґрунтовані підстави укладання додаткових угод № 8 від 22.11.2022 та № 9 від 22.11.2022 матеріали справи не містять взагалі.

В сукупності викладеного, матеріали справи не містять належного обґрунтування підстав для зміни істотних умов Договору на підставі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII.

Доводи відповідача про те, що він належним чином документально довів коливання ціни на ринку за одиницю товару електроенергії у бік збільшення, зазначених висновків судів не спростовують, оскільки шляхом укладання оспорюваних додаткових угод відбулося підвищення ціни більше ніж на 10 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції станом на дату збільшення).

Місцевий господарський суд зазначив, що оскільки зазначені додаткові угоди № 2 від 16.09.2022; № 3 від 19.09.2022; № 5 від 29.09.2022; № 8 від 22.11.2022; № 9 від 22.11.2022 є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому Позивачем розмірі мають бути повернуті.

Місцевим господарським судом перевірено наданий Позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми та встановлено, що останній не порушує прав Відповідача із урахуванням здійснених вище висновків.

При цьому, факт здійснення Позивачем повної оплати за Договором сторонами не заперечується та водночас вбачається із долучених до позову платіжних інструкцій.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Відповідно до частини 1 статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

В силу зазначеного місцевий господарський суд зазначив, що вимога Позивача про стягнення 157 293,43 грн, які фактично безпідставно отримані та зберігаються Відповідачем є обґрунтованою оскільки такі кошти фактично сплачено на підставі недійсних правочинів.

Також, місцевим господарським судомзазначено, що питання притягнення до адміністративної відповідальності не належить до юрисдикції господарського суду та не входить до предмету розгляду даної справи, що водночас не позбавляє Позивача права звернутися до суду з позовом про визнання недійсними правочинів та стягнення безпідставно утриманих Відповідачем коштів, що в свою чергу не є мірою відповідальності Відповідача оскільки є наслідком недотримання сторонами норм чинного законодавства (зокрема Закону України "Про публічні закупівлі") при укладенні правочинів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неправомірного застосування судом першої інстанції статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Доводи скаржника про пріоритет спеціального Закону України «Про публічні закупівлі» над загальними нормами Цивільного кодексу України не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм статей 216, 1212 ЦК України, оскільки визнання додаткових угод недійсними на підставі спеціальних приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII та статей 203, 215 ЦК України є передумовою, а не альтернативою, для застосування наслідків недійсності правочину, встановлених главою 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України застосовується не замість спеціального регулювання, а на виконання наслідків, які виникають після визнання недійсними додаткових угод, укладених з порушенням цього спеціального регулювання, а тому доводи апелянта про недопустиме подвійне регулювання є помилковими.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Закон України «Про публічні закупівлі» не встановлює спеціальних правил щодо наслідків недійсності договору про закупівлю чи додаткових угод до нього. Натомість частина перша статті 41 цього Закону прямо передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Отже, частина четверта статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» не виключає застосування до спірних правовідносин загальних норм ЦК України про наслідки недійсності правочину та про повернення безпідставно набутого майна.

Такий підхід відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду, яка у подібних правовідносинах (постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24) за наслідками встановлення невідповідності додаткових угод про збільшення ціни пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII виходила з наявності підстав для стягнення з постачальника надмірно сплачених коштів на підставі статті 1212 ЦК України (у справі № 922/2321/22 - статей 216, 1212 ЦК України).

Посилання апелянта на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 є безпідставним. У зазначеній постанові, ухваленій у спорі щодо збільшення ціни за договором про закупівлю природного газу шляхом укладення низки додаткових угод, Об`єднана палата виходила з того, що стаття 1212 ЦК України застосовується після того, як правова підстава набуття майна скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, і дійшла висновку про стягнення з постачальника надмірно сплачених коштів саме на підставі цієї норми. Відступ, здійснений у цій постанові, стосувався іншого питання (висновку, викладеного у постанові від 12.02.2020 у справі № 913/166/19), а не можливості застосування статті 1212 ЦК України; положення статті 670 ЦК України у ній не застосовувалися. Водночас у пізніших постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 сформульовано висновки щодо застосування статей 216, 1212 ЦК України до повернення коштів, сплачених на виконання недійсних додаткових угод у сфері публічних закупівель. Такий підхід застосувала й об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.04.2026 у справі № 924/698/23, у якій зазначено, що кошти, сплачені на підставі недійсних додаткових угод, є безпідставно одержаними, оскільки правова підстава їх набуття відпала, та підлягають поверненню відповідно до статей 216, 1212 ЦК України, а застосування до таких відносин статті 670 ЦК України є неправильною правовою кваліфікацією. Отже, ні постанова у справі № 927/491/19, ні подальша практика Верховного Суду не підтверджують доводів апелянта про неможливість застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах.

Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України є «штрафним механізмом» та «подвійною відповідальністю». Повернення безпідставно набутого є не мірою відповідальності, а способом відновлення майнового стану потерпілого. Позивач не вимагає повернення всієї оплати за поставлену і спожиту електричну енергію: стягненню підлягає лише різниця між сумою, фактично сплаченою за цінами, встановленими недійсними додатковими угодами, та вартістю тієї ж електричної енергії за ціною, погодженою сторонами у Договорі з урахуванням додаткової угоди № 1, яка не оспорюється. Отже, за поставлену електричну енергію відповідач зберігає оплату за правомірно погодженою ціною, а доводи про те, що оплата за фактично поставлений і спожитий товар не може вважатися безпідставною, не відповідають змісту заявлених вимог. Адміністративна відповідальність службових (посадових) осіб замовника (стаття 164-14 КУпАП) та державний фінансовий контроль є публічно-правовими засобами з іншими суб`єктами та іншим призначенням і не виключають настання цивільно-правових наслідків недійсності правочину у відносинах між сторонами договору. Апеляційна скарга не містить окремого контррозрахунку заявленої до стягнення суми 157 293,43 грн та не спростовує конкретними арифметичними доводами розрахунок, перевірений судом першої інстанції.

Не можуть бути підставою для скасування рішення і посилання апелянта на принцип правової визначеності та на правило тлумачення неоднозначних норм на користь суб`єкта господарювання (частина сьома статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Зазначене правило стосується відносин державного нагляду (контролю) і не регулює договірних відносин сторін. Крім того, граничний 10-відсотковий розмір зміни ціни за одиницю товару та необхідність документального підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку були безпосередньо відтворені у пунктах 5.4 та 15.8 Договору, підписаного відповідачем, на що посилається і сам апелянт. Тому відповідач як професійний учасник ринку електричної енергії міг і повинен був передбачати правові наслідки укладення додаткових угод, які виходять за ці межі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок визнання недійсними додаткових угод № 2, 3, 5, 8, 9, які відповідно до частини першої статті 236 ЦК України є недійсними з моменту їх вчинення, правова підстава для оплати електричної енергії за встановленою ними ціною відпала, а тому кошти, сплачені понад ціну, визначену Договором та Додатковою угодою № 1 (яка не оскаржується), є такими, що підлягають поверненню Відповідачем як безпідставно набуті, відповідно до статей 216, 1212 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції доктрини заборони суперечливої поведінки, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19.

Зазначена доктрина застосовується лише за умови, що попередня поведінка сторони була послідовною, чіткою та сформувала в іншої сторони обґрунтоване очікування щодо неможливості подальшого оспорення правочину. Підписання позивачем додаткових угод про збільшення ціни не може розглядатися як відмова від права на судовий захист своїх майнових інтересів, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 16 ЦК України, оскільки позивач, як розпорядник бюджетних коштів, зобов`язаний забезпечувати ефективне та раціональне їх використання, виявлення порушення імперативних вимог спеціального законодавства про публічні закупівлі після виконання договору не є проявом недобросовісності, є реалізацією встановленого законом обов`язку. Натомість саме Відповідач, як професійний учасник ринку електричної енергії та ініціатор кожного збільшення ціни, повинен був діяти добросовісно та забезпечити належне документальне підтвердження коливання ринкової ціни для кожної окремої додаткової угоди.

Колегія суддів також зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.11.2023 у справі № 513/879/19, сформульовані у спорі, що виник з договору оренди землі. Ці правовідносини не є подібними до спірних за суб`єктним складом, предметом регулювання та наявністю імперативних обмежень щодо зміни істотних умов договору. Доктрина заборони суперечливої поведінки ґрунтується на принципі добросовісності і не може застосовуватися як засіб легітимізації правочину, вчиненого всупереч імперативній нормі закону, спрямованій на захист публічного інтересу в раціональному та ефективному використанні бюджетних коштів. Інший підхід означав би, що сторони договору про закупівлю можуть своєю узгодженою поведінкою (підписанням додаткових угод та їх виконанням) обійти обмеження, встановлені пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», і унеможливити судовий контроль за їх дотриманням.

Крім того, застосування зазначеної доктрини передбачає розумне покладання іншої сторони на попередню поведінку контрагента. Проте умови про граничний розмір зміни ціни та про обов`язок сторони, яка пропонує зміни, надати документальне підтвердження коливання ціни на ринку було визначено у пунктах 5.4, 15.8 Договору, а отже, відповідач не міг розумно покладатися на дійсність додаткових угод, укладених без дотримання цих умов. Сама по собі оплата позивачем поставленої електричної енергії за рахунками відповідача є виконанням грошового зобов`язання бюджетною установою і не є заявою про відмову від права на оспорення додаткових угод. Доказів того, що позивач своїми заявами чи діями підтверджував намір не оспорювати додаткові угоди, або того, що звернення до суду вчинено з наміром завдати шкоди відповідачу (частина третя статті 13 ЦК України), апелянт не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що кожне окреме підвищення ціни в межах кожної додаткової угоди не перевищувало 10 % та не призводило до збільшення загальної суми Договору.

Зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності застосування судом першої інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, згідно з якою гранично допустиме 10-відсоткове збільшення ціни за одиницю товару, встановлене пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, є сукупним показником, що враховується при кожному внесенні змін до договору, а не застосовується щоразу окремо до кожного випадку такого внесення. Оскільки сукупне збільшення ціни за оскаржуваними додатковими угодами № 2, 3, 5, 8, 9 склало 46,6 % порівняно з ціною, визначеною за результатами процедури закупівлі, зазначене перевищення десятивідсоткового порогу свідчить про невідповідність цих угод пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у тлумаченні, наданому Великою Палатою Верховного Суду щодо редакції цієї норми, чинної на момент укладення спірних угод, незалежно від відсоткового значення кожної окремої зміни ціни.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що вже перша з оспорюваних додаткових угод (№ 2 від 16.09.2022) збільшила ціну за одиницю товару на 13,53 % порівняно з ціною, визначеною за результатами процедури закупівлі (з 3,79997619047619 грн до 4,314252 грн з ПДВ), а кожна наступна угода поглиблювала це перевищення: № 3 - до 22,37 %, № 5 - до 29,75 %, № 8 - до 35,76 %, № 9 - до 46,61 %. Отже, за підходом, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду, кожна з оспорюваних угод окремо виходила за межі допустимого збільшення ціни, тоді як додаткова угода № 1 (збільшення на 8,90 %) залишалася в цих межах і позивачем не оспорюється.

Також колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів документального підтвердження факту коливання ціни на товар саме у періоди укладення додаткових угод № 8 та № 9 від 22.11.2022, а надані Відповідачем довідки Харківської торгово-промислової палати щодо угод № 2, 3, 5 не відображають динаміку коливання ціни, оскільки містять лише середньозважені показники за обраний Відповідачем на власний розсуд період порівняння, що не відповідає вимогам, сформульованим Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19.

Щодо значення Закону України від 27.05.2026 № 4888-IX «Про публічні закупівлі» для вирішення спору.

Колегія суддів враховує, що після ухвалення оскаржуваного рішення та подання апеляційної скарги Законом України від 27.05.2026 № 4888-IX «Про публічні закупівлі» внесено зміни до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. Відповідно до пункту 10 розділу XIV Закону № 4888-IX зазначений припис доповнено положенням про те, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін). Ця зміна набрала чинності 24.06.2026. Водночас пунктом 7 розділу XIV Закону № 4888-IX прямо передбачено, що положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 4888-IX застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом № 922-VIII.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо встановлено неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 269 ГПК України). Крім того, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, сформульовані щодо попередньої редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. Тому колегія суддів перевірила, чи впливає зазначена зміна законодавства на результат вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Частиною другою цієї статті визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Аналогічний за змістом припис закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом із тим для вирішення цієї справи не є визначальним питання про співвідношення пункту 7 розділу XIV Закону № 4888-IX із частиною першою статті 58 Конституції України, статтею 5 ЦК України та частиною першою статті 215 ЦК України, яка пов`язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону саме в момент його вчинення. Навіть за умови застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 4888-IX висновок про недійсність спірних додаткових угод залишається правильним. Змінений припис інакше визначає спосіб застосування 10-відсоткового обмеження, однак зберігає інші обов`язкові умови зміни ціни: наявність коливання ціни товару на ринку, пропорційність збільшення ціни за одиницю товару збільшенню ціни такого товару на ринку та незбільшення суми, визначеної в договорі. Ці умови, як і обов`язок сторони, яка ініціює зміну ціни, документально підтвердити коливання ціни на ринку, передбачені також пунктом 15.8 Договору.

Натомість, як зазначено вище, доказів коливання ціни на ринку як підстави для укладення додаткових угод № 8 та № 9 від 22.11.2022 матеріали справи не містять взагалі. На обґрунтування трьох додаткових угод № 2, 3, 5 відповідач подав лише дві довідки Харківської торгово-промислової палати (№ 504/22 від 11.08.2022 та № 575/22 від 01.09.2022). Ці довідки містять середньозважені ціни за довільно обрані відповідачем декади і не порівнюють ринкову ціну на дату попередньої зміни ціни з ринковою ціною на дату пропонованої зміни, а отже, не підтверджують ні факту, ні розміру коливання ціни, пропорційно якому могла бути збільшена ціна за кожною угодою. Водночас подані позивачем дані оператора ринку свідчать, що середньозважена ціна на ринку «на добу наперед» у жовтні та листопаді 2022 року (3,53524 грн і 3,40688 грн) була нижчою, ніж у вересні 2022 року (3,63723 грн). Тобто на момент укладення додаткових угод № 8 та № 9 ринкова ціна знижувалася, а не зростала.

Не підтверджують пропорційності збільшення ціни і наведені в апеляційній скарзі розрахунки відповідача за даними АТ «Оператор ринку». Такі розрахунки не є доказами у розумінні статті 73 ГПК України, відповідні первинні дані до суду першої інстанції не подавалися, а обставин, які б об`єктивно унеможливлювали їх подання, апелянт не навів (частина третя статті 269 ГПК України). До того ж навіть за цими розрахунками збільшення ціни за додатковою угодою № 5 (на 6,03 %) перевищує наведене самим апелянтом зростання ринкової ціни (5,16 %), а за додатковою угодою № 9 (на 7,99 %) майже вдвічі перевищує таке зростання (4,83 %), що суперечить вимозі про пропорційність зміни ціни.

Крім того, кожна з оспорюваних додаткових угод поширювала дію підвищеної ціни на період, що передував її укладенню. Тобто кожна угода збільшувала ціну, зокрема, електричної енергії, яка на момент її укладення вже була поставлена позивачу. Проте, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункт 88), зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Це правило ґрунтується на загальній забороні зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання, крім визначених законом випадків, і не залежить від способу обчислення 10-відсоткового обмеження.

Отже, незалежно від того, чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 4888-IX, додаткові угоди № 2, 3, 5, 8, 9 укладено без дотримання умов, за яких закон допускає збільшення ціни за одиницю товару. Тому суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод № 2 від 16.09.2022, № 3 від 19.09.2022, № 5 від 29.09.2022, № 8 від 22.11.2022, № 9 від 22.11.2022 до Договору № 4-К на закупівлю електричної енергії від 04.02.2022 та стягнення з Відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 157 293,43 грн, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції статей 73 - 80, 86, 236 - 238 ГПК України мають загальний характер: апелянт не зазначає, які саме докази не були досліджені чи оцінені судом або які обставини встановлено на підставі недопустимих доказів. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не встановила порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 277 ГПК України були б підставою для скасування або зміни рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини щодо наявності підстав для визнання недійсними додаткових угод № 2, 3, 5, 8, 9 до Договору № 4-К на закупівлю електричної енергії від 04.02.2022 у зв`язку з порушенням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а також правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють наслідки недійсності правочину та повернення безпідставно набутого майна (статті 203, 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України).

Доводи апеляційної скарги про пріоритет спеціального законодавства над нормами статті 1212 ЦК України, про порушення доктрини заборони суперечливої поведінки, про застосування 10-відсоткового обмеження до кожної додаткової угоди окремо, у тому числі з урахуванням Закону України від 27.05.2026 № 4888-IX, а також клопотання про зупинення провадження у справі перевірені колегією суддів та відхилені з мотивів, викладених вище, оскільки не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 906/515/25 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 906/515/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 906/515/25 залишити без змін.

Судові витрати за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

Матеріали справи № 906/515/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.10.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді О.М. Крижний

С.Є. Чаплян