Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №926/2853-б/24(926/2908/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/2853-б/24(926/2908/25)

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роско Груп» від 20.08.2026 (вх. №01-05/2786/26 від 21.08.2026)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.08.2026 (суддя Бутирський А.А., повне рішення складено 17.08.2026)

у справі №926/2853-б/24 (926/2908/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Роско Груп», м.Чернівці

до Фізичної особи-підприємця Таку Владислава Вікторовича, м.Ізмаїл Одеської області

про стягнення 100 000,00 грн.

в межах справи

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Ніко-Тайс», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роско Груп», м. Чернівці

про банкрутство

за участю представників: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.08.2026 у справі №926/2853-б/24 (926/2908/25) у задоволенні позову ТзОВ «Роско Груп» до Фізичної особи-підприємця Таку Владислава Вікторовича про стягнення 100 000,00 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ «Роско Груп» звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить задоволити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.08.2026 у справі №926/2853-б/24 (926/2908/25) та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, стягнути із фізичної особи-підприємця Таку Владислава Вікторовича на користь ТзОВ «Роско Груп» 100 000,00 грн. заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. – головуючий суддя, члени колегії судді – Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву до 18.09.2026, призначено розгляд справи на 23.09.2026.

В судове засідання 23.09.2026 сторони явки не забезпечили, хоча були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на таке.

Історія розгляду справи. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та короткий зміст оскаржуваного рішення

В провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТзОВ “Роско Груп”.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном боржника, визнано ТзОВ “Роско Груп” банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2026 арбітражного керуючого Кочин Н.В. відсторонено від виконання повноважень ліквідатора ТзОВ “Роско Груп” за її заявою. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Заріцького Ю.М.

ТзОВ “Роско Груп” в особі ліквідатора Кочин Н.В. звернулася до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Таку Владислава Вікторовича про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 100 000,00 грн, як безпідставно набутого майна (грошових коштів) в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання обов`язків ліквідатора у справі №926/2853-б/24 про банкрутство ТзОВ “Роско Груп” було встановлено збільшення розміру дебіторської та кредиторської заборгованості товариства протягом останніх років. Під час аналізу фінансово-господарської діяльності боржника ліквідатор встановила, що грошові кошти, отримані від реалізації товарів, а також наявні кошти спрямовувалися на безпідставне перерахування на користь різних осіб, при цьому розрахунки з постачальниками та виконання існуючих грошових зобов`язань належним чином не здійснювалися.

З огляду на відсутність належних та допустимих доказів укладення між сторонами цивільно-правового договору у встановленому законом порядку, а також доказів фактичного виконання робіт, грошові кошти у сумі 100 000,00 грн, перераховані ТзОВ “Роско Груп” на рахунок ФОП Таку В.В., відповідно до ст. 1212 ЦК України є безпідставно набутими та підлягають поверненню позивачу.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 06.11.2025 у справі №926/2853-б/24 (926/2908/25) позов задовольнив, стягнув з ФОП Таку В.В. на користь ТзОВ “Роско Груп” 100 000,00 грн безпідставно отриманих коштів та 2 422, 40 грн судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.11.2025 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28.05.2026 касаційну скаргу ФОП Таку В.В. задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.11.2025 у справі №926/2853-б/24(926/2908/25) скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що зазначення у платіжному документі призначення платежу та посилання на певний договір підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі та саме по собі не звільняє суд від обов`язку встановити дійсний характер спірних правовідносин, а також перевірити наявність чи відсутність достатньої правової підстави для набуття майна. Проте, господарські суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки змісту призначення платежу, відображеному в банківській виписці, на яку посилався позивач, та не з`ясували, чи може ця обставина у сукупності з іншими встановленими обставинами справи свідчити про наявність або відсутність достатньої правової підстави для перерахування спірних коштів.

Під час нового розгляду справи, відповідач проти позову заперечував з огляду на наявність між сторонами договору підряду №22/05/18 від 22.05.2018 щодо виконання ремонтних робіт, а також з огляду на сплив строку позовної давності.

Позивач під час нового розгляду справи звертався до суду з клопотанням про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що відповідач надав суду договір підряду №22/05/18 від 22.05.2018, про який ліквідатору не було відомо станом на дату звернення до суду з позовом. У задоволенні такого клопотання було відмовлено ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27.07.2026 з огляду на те, що закриття провадження у справі на підставі ст.231 ГПК України відбувається в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, натомість незнання позивачем факту існування певних доказів, а також подальше подання нових доказів відповідачем не свідчить про існування спору на момент відкриття провадження у справі та його припинення існування в процесі розгляду справи.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, керувався такими висновками:

- між сторонами існують договірні відносини: договір підряду № 22/05/18 по виконанню робіт з поточного ремонту складського приміщення за адресою: Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Саф`яни, вул. Зелена, 38 від 22.05.2018, який укладений між ФОП Таку В.В. та ТзОВ “Роско Груп” на суму 500000,00 грн.;

- у призначенні платежу має місце описка: помилково вказано договір №23/09/16 від 22.05.2018 замість реально існуючого: договір підряду № 22/05/18 від 22.05.2018, адже інших договорів між сторонами не укладалось;

- існує достатня правова підстава для збільшення майна у відповідача, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи апелянта (позивача) та заперечення відповідача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано такими доводами:

- 22.05.2018 мало місце перерахування позивачем грошових коштів у сумі 100 000,00 грн. на користь відповідача із таким призначенням платежу як «оплата ремонтних робіт по договору №23/09/16 від 22.05.2018. Без ПДВ», факт перерахування та отримання коштів на сьогодні також визнає та не заперечує і відповідач, проте, надає «Договор подряда 22/05/18 по выполнению работ по текущему ремонту складского помещения (здания) по адресу: Одесская область, Измаильский район, с. Сафьяны, ул. Зеленая, 38, от 22 мая 2018г.», за підписом позивача про погодження певних умов надання послуг та виконання робіт відповідачем;

- будь-які інші документи та докази, є односторонніми документами, що виготовлені виключно відповідачем та ним же погоджено шляхом проставлення власного підпису та печатки, що не виражають волі та схвалення зі сторони позивача;

- посилання на те, що відповідачем умови «Договора подряда 22/05/18 по выполнению работ по текущему ремонту складского помещения (здания) по адресу: Одесская область, Измаильский район, с. Сафьяны, ул. Зеленая, 38, от 22 мая 2018г.» виконано шляхом існування лише за підписом самого ж відповідача підписаного нібито акту виконання робіт, є не лише неправомірним з огляду на відсутність дій щодо підтвердження зі сторони позивача (може свідчити про їх не прийняття із різних причини, як щодо обсягу, так і щодо якості – відповідне припущення наразі достеменно невідомо), а й порядок підписання його таким, що не відповідає зазначеним самим же відповідачем умовам нібито даного договору – розділом 3 наданого відповідачем примірника договору;

- наданий відповідачем примірник договору не має жодного відношення до сутності позовних вимог у цій справі, оскільки не підтверджує, що оплата була здійснена позивачем в рамках його виконання та на виконання взятих зобов`язань по наданому відповідачем договору, оскільки у призначені платежу міститься зовсім інший договір, котрого наразі не надано з огляду на його не існування;

- суд власними діями фактично вдався до такого явища, як «правовий пуризм», надмірної процесуальної формальності, не здійснивши при цьому дотримання статті 238 ГПК України та застосування приписів норм ГПК, котрі зокрема містяться в статтях 74-77, 86 ГПК України;

- Велика Палата Верховного Суду зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 і від 02.02.2021 у справі № 925/642/19);

- суд має право самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві (позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 18.05.2016 у справі №3-194гс16ю);

- згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи суд має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц);

- з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15);

- зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц);

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту;

- суд формально поставився до вирішення питання та здійснення правосуддя у справі №926/2853-б/24 (926/2908/25) під час розгляду позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів, адже матеріалами цієї справи підтверджена відсутність існування договору, що вказаний у призначені платежу як підстава для перерахування коштів;

- суперечливою є поведінка суду під час ухвалення оскаржуваного рішення, адже суд у повному обсязі погодив та підтвердив правомірність позовної вимоги, оскільки відсутня правова підстава – певний договір – котрий зазначено під час перерахування коштів, в цей же час, як позивач, так і відповідач підтвердили те, що договірні правовідносини існували лише виключно на підставі «Договора подряда 22/05/18 по выполнению работ по текущему ремонту складского помещения (здания) по адресу: Одесская область, Измаильский район, с. Сафьяны, ул. Зеленая, 38, от 22 мая 2018г.», а будь-які інші правовіднисини є позадоговірними, тобто без відповідної правової основи;

- навіть, припустивши, що кошти було проавансовано в рамках договору, то такі кошти підлягали б поверненню на користь позивача, оскільки як стверджує сам же відповідач, акт про надання послуг та виконання робіт між сторонами не було підписано, як наслідок із врахуванням правових позицій Верховного Суду, порушене право позивача повинно було б бути захищене судом, незалежно від правових мотивів його обґрунтування згідно з текстом позову;

- банківські виписки з рахунків є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, відтак банківська виписка про здійснення операції з перерахування коштів 22 травня 2019 року, є письмовим доказом переказу ТзОВ «РОСКО ГРУП» на рахунок ФОП Таку В.В. грошових коштів в сумі 100 000,00 грн;

- недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом; це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала;

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 прийняла рішення про необхідність відступлення від висновків Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 625, 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц, про те, що нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України;

- зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом; виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала; це зобов`язання не виникає з рішення суду; судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно;

- слід врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, котра викладена в постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, згідно з котрою господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43.).

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Встановлені фактичні обставини справи.

Під час виконання обов`язків у справі про банкрутство ТзОВ «Роско Груп» ліквідатором встановлено збільшення розміру дебіторської та кредиторської заборгованості товариства протягом останніх років, а також те, що грошові кошти, отримані від реалізації товарів та наявні кошти товариства, спрямовувалися на перерахування на користь різних осіб без належного документального оформлення, при цьому розрахунки з постачальниками та виконання існуючих грошових зобов`язань належним чином не здійснювалися.

За результатами вжитих ліквідатором заходів у межах справи про банкрутство ТзОВ «Роско Груп» отримано банківські виписки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та Акціонерного товариства «ОТП Банк», з аналізу яких встановлено, що 22.05.2018 з поточного рахунку ТзОВ «Роско Груп», відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», на користь ФОП Таку В.В. перераховано 100000,00 грн із призначенням платежу: «Оплата ремонтних робіт по договору №23/09/16 від 22.05.2018. Без ПДВ».

Ліквідатором ТзОВ «Роско Груп» направлено на адресу ФОП Таку В.В. вимогу вих. №265/25 від 11.04.2025 про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості), яка залишена без задоволення.

Посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів укладення між сторонами цивільно-правового договору та доказів фактичного виконання робіт, ТзОВ «Роско Груп» в особі ліквідатора звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ФОП Таку В.В. 100000,00 грн як безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач під час нового розгляду справи надав договір підряду № 22/05/18 від 22.05.2018 на виконання робіт з поточного ремонту складського приміщення (будівлі) за адресою: Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Саф`яни, вул. Зелена, 38, який укладений між ФОП Таку В.В. та ТОВ “Роско Груп”, викладений російською мовою, а також нотаріально засвідчений переклад цього договору на українську мову.

В п.2.1. та п.2.2. цього договору визначено, що орієнтована вартість робіт за цим договором становить 500 000,00 грн., ціна вартості позиці за цим договором можу мінятись тільки за письмовою угодою сторін у разі внесення змін до технічного завдання.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом розгляду у цій справі є позовна вимога ліквідатора банкрута про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів, які банкрут перерахував на рахунок відповідача у 2018 році з призначенням платежу «Оплата ремонтних робіт по договору №23/09/16 від 22.05.2018. Без ПДВ».

При цьому, в межах справи про банкрутство ТзОВ «Роско Груп» ліквідатору не було передано бухгалтерської та іншої документації боржника.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на існування між сторонами договірних правовідносин на підставі договору підряду №22/05/18 від 22.05.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Стаття 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.

Набуття відповідачем, як однією зі сторін зобов`язання, коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем на користь відповідача було перераховано 100000,00 грн із призначенням платежу: "Оплата ремонтних робіт по договору №23/09/16 від 22.05.2018. Без ПДВ". Тобто, сплачуючи грошові кошти, позивач послався на правову підставу: договір №23/0/16 від 22.05.2018. Без ПДВ.

Також між сторонами існують договірні відносини: договір підряду №22/05/18 по виконанню робіт з поточного ремонту складського приміщення за адресою: Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Саф`яни, вул. Зелена, 38 від 22.05.2018, який укладений між ФОП Таку В.В. та ТОВ “Роско Груп”, на суму 500000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в спірному випадку вірогідним є те, що мала місце описка в призначенні платежу, а саме вказано договір №23/09/16 від 22.05.2018 замість реально існуючого договору №22/05/18 від 22.05.2018.

Таким чином, між сторонами існували договірні правовідносини, при цьому договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Позивач у цій справі не довів, що відповідач зберіг у себе кошти безпідставно та за рахунок банкрута, а також те, що перерахування відповідачу коштів було здійснено помилково. Також відсутність підписаного сторонами акту приймання-передачі робіт, на чому наголошує апелянт, не спростовує існування договірних правовідносин між сторонами та не доводить безпідставного набуття відповідачем спірних грошових коштів.

Слід відхилити доводи апелянта про те, що під час розгляду цього спору, суд першої інстанції незалежно від правових підстав позову, які визначено в обґрунтуванні позову, мав самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати ті правові норми, які фактично регулюють спірні правовідносини. Адже відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак суд не вправі самостійно змінювати підстави позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Зокрема, підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Повно, всебічно та об`єктивно оцінивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що більш вірогідними є твердження відповідача про те, що спірні кошти сплачені йому позивачем в межах договору підряду, ніж твердження позивача про те, що оплата коштів була здійснена без достатньої правової підстави.

Відтак слід погодитися з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог, апелянт не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.08.2026 у справі №926/2853-б/24 (926/2908/25) слід залишити без змін.

В порядку положень ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Роско Груп» від 20.08.2026 (вх. №01-05/2786/26 від 21.08.2026) – відмовити.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.08.2026 у справі №926/2853-б/24 (926/2908/25) – залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги – покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повна постанова складена 05.10.2026.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.