Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №10/Б-743(921/627/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 10/Б-743(921/627/25)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

секретар судового засідання Слободянюк В.С.,

за участю представників сторін:

від відповідача-2 Молень Р.Б.,

від відповідача-5 Боднарчук Т.Д.,

інші учасники не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фонду державного майна України від 21.07.2026 вих.№10-79-4-19971 (вх.№01-05/2452/26 від 23.07.2026),

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026 (підписано 10.07.2026, суддя Гевко В.Л.) про відмову у забезпеченні позову

у справі №10/Б-743(921/627/25)

за позовом: Фонду державного майна України

до відповідачів:

1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

5. ОСОБА_5 ,

6. ОСОБА_6 ,

7. ОСОБА_7 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів",

2. Фізичної особи-підприємця Живаго Олександра Леонідовича,

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи №10/Б-743 про банкрутство Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів",

УСТАНОВИВ:

Рух справи, процесуальні дії в суді першої інстанції.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №10/Б-743(921/627/25) за позовом Фонду державного майна України до відповідачів: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4 , 5. ОСОБА_5 , 6. ОСОБА_6 , 7. ОСОБА_7 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів", 2. Фізичної особи-підприємця Живаго Олександра Леонідовича, про витребування майна з чужого незаконного володіння, яка розглядається в межах справи №10/Б-743 про банкрутство Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів".

Ухвалою від 03.11.2025 Господарський суд Тернопільської області прийняв позовну заяву до розгляду в межах справи №10/Б-743 про банкрутство Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів" та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

07.07.2026 до Господарського суду Тернопільської області через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС надійшла заява Фонду державного майна України №10-79-18628 від 07.07.2026 (вх.№5335 від 08.07.2026) про забезпечення позову у справі №10/Б-743(921/627/25), у якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на майно згідно зазначеного ним переліку, яке є предметом позову та перебуває у власності відповідачів у справі;

- заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна згідно зазначеного переліку, яке є предметом позову у справі №10/Б-743(921/627/25) та перебуває у власності відповідачів;

- заборони відповідачам, а також будь-яким іншим третім особам вчиняти будь-які дії щодо поділу, об`єднання, реконструкції, перепланування, зміни цільового призначення об`єктів нерухомого майна, яке є предметом позову.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує на те, що відповідачі як власники можуть вільно розпоряджатися майном (ст. 319 ЦК): відчужувати, передавати в заставу чи іпотеку. Тому, на думку Фонду державного майна України, існує реальна загроза відчуження майна, що унеможливить його повернення в разі винесення рішення про його витребування з чужого незаконного володіння. На переконання позивача, існує обґрунтована необхідність накладення арешту та заборон на майно, що гарантує збереження фактичного стану речей на момент розгляду справи та запобігання ситуації, за якої виконання судового рішення може бути суттєво ускладнене в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду. За твердженням позивача заходи є збалансованими, мають тимчасовий характер, відповідачі зберігають право володіння й користування майном, обмежується лише право розпорядження; накладення арешту і заборон прямо пов`язане із предметом позову і спрямоване на забезпечення можливості повернення майна у власність держави у разі задоволення позову.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 10.07.2026 у справі №10/Б-743(921/627/25) у задоволенні заяви Фонду державного майна України №10-79-118628 від 07.07.2026 (вх.№5335 від 08.07.2026) про забезпечення позову відмовив.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки позивач не навів обґрунтованих мотивів та посилань на відповідні докази існування реального ризику утруднення чи неможливості виконання рішення суду. Наведені позивачем доводи ґрунтуються на припущеннях щодо можливих подальших дій зі спірним нерухомим майном, без підтвердження їх фактичними даними, зокрема доказами реальних намірів відповідачів вчиняти під час розгляду справи дії з продажу майна, передачі його в іпотеку, спроби перереєструвати тощо. Суд першої інстанції за час розгляду справи з листопада 2025 року не встановив дій відповідачів, які були б спрямовані на відчуження майна. Суд також вказав, що запропоновані відповідачем заходи забезпечення позову суттєво обтяжують відповідачів, хоча реальність загрози позивачем не доведена, тому такі заходи не є такими, що забезпечують збалансованість інтересів сторін у спорі.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026, Фонд державного майна України подав до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 21.07.2026 №10-79-4-19971 (вх.№01-05/2452/26 від 23.07.2026), у якій скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026 у справі №10/Б-743(921/627/25), прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження, скасувати вказану ухвалу повністю та ухвалити нове рішення, яким заяву Фонду державного майна України про забезпечення позову у даній справі задовольнити.

Скаржник вважає, що зазначена ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права (136, 137 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права, містить невідповідність висновків встановленим обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на ті ж підстави, що й у самій заяві про забезпечення позову, зокрема, що відповідачі як власники мають необмежене право розпорядження майном за ст. 319 ЦК України, у випадку відчуження або застави майна буде неможливим виконання рішення про його витребування або змусить Фонд пред`являти нові позови, що суперечить принципу ефективного захисту; що запропоновані заходи збалансовані, бо відповідачі зберігають володіння й користування майном.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026, апеляційну скаргу Фонду державного майна України у справі №10/Б-743(921/627/25) розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я. та Манюка П.Т.

Ухвалою від 28.07.2026 апеляційну скаргу Фонду державного майна України від 21.07.2026 вих.№10-79-4-19971 (вх.№01-05/2452/26 від 23.07.2026), на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №10/Б-743(921/627/25) було залишено без руху та встановлено скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків.

06.08.2026 на виконання вимог вказаної ухвали від представника Фонду державного майна України надійшли супровідний лист від 05.08.2026 та клопотання від 04.08.2026 вих. №10-79-21343 про усунення недоліків, до якого додано платіжну інструкцію №976 від 29.07.2026 на підтвердження доплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 240,00 грн.

Разом з тим, звернувшись до суду, скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026 у справі №10/Б-743(921/627/25).

Ухвалою від 25.08.2026 у справі №10/Б-743(921/627/25) колегія суддів поновила строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Тернопільської області про відмову у забезпеченні позову від 10.07.2026, відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України та призначила розгляд скарги в судовому засіданні 24.09.2026.

14.09.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи №10/Б-743(921/627/25).

Учасники справи не скористалися правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції.

24.09.2024 до Західного апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 (Фарини І.В.) через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС надійшли додаткові пояснення у справі від 23.09.2026, у яких останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026 у справі №10/Б-743(921/627/25) залишити без змін.

В судовому засіданні взяли участь в режимі відеоконференції представники відповідачів 2, 5.

Представник відповідача-2 підтримав доводи, що викладені у додаткових поясненнях у справі від 23.09.2026, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Тернопільської області залишити без змін. Також просив прийняти та приєднати до справи письмові пояснення від 23.09.2024.

Колегія суддів, заслухавши думку присутніх учасників, протокольною ухвалою від 24.09.2024 з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду апеляційної скарги задовольнила клопотання представника відповідача про прийняття та приєднання до справи додаткових пояснень від 23.09.2024.

Представник відповідача-5 підтримав доводи представника відповідача-2 та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Позивач, інші відповідачі та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача уповноважених представників для участі у судовому засіданні не направили, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялися завчасно та належним чином.

Враховуючи строки апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 263, ч. 12 ст. 270 ГПК України, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в судовому засіданні 24.09.2026.

24.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування місцевим господарським судом норм права під час постановлення ухвали про відмову у забезпеченні позову, колегія суддів зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову одночасно (ч. 2 ст. 137 ГПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу чи третім особам вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Колегія суддів наголошує на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (такий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 20.01.2025 у справі №910/8275/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок доказування необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову покладається на особу, яка звертається до суду з відповідною заявою.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Необхідними елементами обов`язку доказування є певне міркування особи щодо обставин, якими вона підтверджує свої вимоги або заперечення; подання відповідних доказів, які підтверджують ці обставини. Тобто, до надання відповідних доказів на обґрунтування заявлених вимог або заперечень будь-які висловлені особою міркування будуть припущеннями, які не мають жодного доказового значення.

Наведене узгоджується з вимогами процесуального закону щодо оцінки доказів, відповідно до яких, встановлюючи наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги або заперечення сторін, а також визнаючи одні докази та відхиляючи інші, суд зобов`язаний навести мотиви такого висновку й враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та, виходячи з приписів ст. ст. 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді, зокрема, заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову.

При цьому, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Предметом даного спору є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що аргументи позивача, викладені у заяві про забезпечення позову, зводяться до припущень позивача щодо ймовірності вчинення відповідачем дій щодо розпорядження спірним майном в період вирішення спору в господарському суді. Суд за час розгляду справи з листопада 2025 року не встановив дій відповідачів, які були б спрямовані на відчуження майна.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову від 07.07.2026, всупереч процесуальним вимогам щодо обов`язку доказування та подання доказів, позивач не навів достатніх і належним чином обґрунтованих підстав та не надав належних і допустимих доказів, які підтверджували б, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду в межах цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

З огляду на викладене вище, оскільки позивач не довів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування визначених ним заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви Фонду державного майна України про забезпечення позову від 07.07.2026. Наявність у заявника самих лише припущень щодо наведених ним обставин без подання належних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів заяви про забезпечення позову, суті позовних вимог та мотивів, з яких виходив суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правильно застосував ст. ст. 136, 137 ГПК України, і таке правозастосування узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду. Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається. Скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції у розумінні ст. ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі від 21.07.2026 вих.№10-79-4-19971 (вх.№01-05/2452/26 від 23.07.2026), не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки підстави апеляційного оскарження не знайшли свого підтвердження за результатами апеляційного перегляду справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги Фонду державного майна України від 21.07.2026 (вх.№01-05/2452/26 від 23.07.2026) без задоволення, а оскаржуваної ухвали Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026 у справі №10/Б-743(921/627/25) - без змін.

Розподіл судових витрат.

Судовий збір за подання апеляційної скарги у порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України від 21.07.2026 вих.№10-79-4-19971 (вх.№01-05/2452/26 від 23.07.2026) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №10/Б-743(921/627/25) залишити без змін.

3. Матеріали справи №10/Б-743(921/627/25) повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.10.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.

Суддя Манюк П.Т.