Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №914/2024/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2024/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М., Шаповала Д.В.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

позивача: Дуфанець О.М.,

відповідача: Огородник О.І.,

третьої особи: не з`явився,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Приватного підприємства «Волтан» б/н від 14.08.2026 (вх. суду від 14.08.2026 № 01-05/2727/26) та б/н від 30.06.2026 (вх. суду від 30.06.2026 № 01-05/2109/26)

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.2026 (повне рішення складено 15.06.2026, суддя Бургарт Т.І.)

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2026 (повне рішення складено 08.07.2026, суддя Бургарт Т.І.)

у справі № 914/2024/25

за позовом: Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, с. Щирець, Львівська обл.

до відповідача: Приватного підприємства «Волтан», м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, м. Львів

про: стягнення заборгованості у сумі 790 056,26 грн, розірвання договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень суду першої інстанції:

Щирецька селищна рада Львівського району Львівської області звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Волтан» про стягнення 790 056,26 грн заборгованості за договором оренди землі, розірвання договору оренди землі та зобов`язання відповідача повернути в комунальну власність Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області земельну ділянку.

В обґрунтування позову, Щирецька селищна рада вказала, що 26 вересня 2018 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець) та Приватним підприємством «Волтан» (орендар) укладено договір оренди землі. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.08.2022 року, номер запису 47621889, право власності на земельну ділянку зареєстровано за Щирецькою селищною радою Львівського району Львівської області. Позивач вказав, що відповідач систематично порушує умови договору в частині внесення орендної плати за землю, зокрема у відповідача виник борг за період лютого 2024 року - травня 2025 року включно у розмірі 790 056,26 грн.

В подальшому, під час розгляду справи строк дії договору оренди земельної ділянки завершився, тому позивач подав суду першої інстанції заяву про відмову в позові в частині позовної вимоги про розірвання договору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.03.2026 закрито провадження у справі № 914/2024/25 в частині позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.06.2026 позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Приватне підприємство «Волтан» повернути в комунальну власність Щирецькій селищній раді Львівського району Львівської області земельну ділянку з кадастровим номером 4623685400:04:000:3601, площею 4,4000 га. Стягнуто з Приватного підприємства «Волтан» користь Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області 2 422,40 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції констатував, що встановлені у цій справі обставини свідчать про наявність у відповідача фактичного володіння земельною ділянкою після виникнення підстав для припинення договору оренди та невиконання ним обов`язку щодо її повернення, що є достатньою правовою підставою для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку.

Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення боргу, то суд вказав, що після ухвалення рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №360/2492/25. відсутні правові підстави для повторного стягнення з ПП «Волтан» 790 056,26 грн заборгованості з орендної плати, оскільки зазначена сума вже охоплена судовим рішенням про стягнення податкового боргу.

Крім цього, ПП «Волтан» подало до Господарського суду Львівської області заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №914/2024/25 про стягнення 20 000 гривень на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2026 у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі №914/2024/25 про стягнення 20 000,00 грн з позивача відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відмова у задоволенні позовної вимоги про стягнення боргу у цій справі ґрунтується не на правильності доводів адвоката відповідача, а пов`язана виключно з тим, що сума боргу вже охоплена іншим судовим рішенням. А тому, як вказав суд, відсутні підстави для стягнення з позивача витрат відповідача на правничу допомогу, оскільки такі витрати покладаються на самого відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Також суд вказав, що відповідач не подав попереднього розрахунку витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішеннями місцевого господарського суду, Приватне підприємство «Волтан» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить: 1) рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.2026 року у справі № 914/2024/25 в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання ПП «Волтан» повернути в комунальну власність Щирецькій селищній раді Львівського району Львівської області земельну ділянку скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині; 2) додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити заяву ПП “Волтан” про розподіл судових витрвідмова в позові не є вирішенням спору на користь відповідачаат та стягнення витрат ПП “Волтан” на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Апелянт вказує, що в жовтні 2025 року звертався до позивача із заявою щодо прийняття рішення про припинення договору оренди та прийняття земельної ділянки, в додатку до заяви містився підписаний відповідачем Акт приймання передачі земельної ділянки.

На думку скаржника, він вжив усіх заходів для повернення орендованої земельної ділянки, законних підстав для того, щоб уникати підписання акту приймання передачі земельної ділянки, позивач не має.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав правової оцінки доводам відповідача щодо дати припинення договору та не взяв до уваги такий доказ, як згадана вище заява відповідача, тому неповно з`ясував всі обставини справи.

Також скаржник повідомляє, що не користується спірною ділянкою з моменту припинення договору оренди, не здійснює видобуток піску, як то передбачає цільове призначення земельної ділянки, вчасно надав власнику ділянки заяву з актами приймання передачі земельної ділянки для підпису, відтак вжив всіх заходів для припинення орендних відносин та передачі орендованого майна.

Крім цього, на думку апелянта при ухваленні додаткового рішення у справі, суд першої інстанції не взяв до уваги, що неподання стороною орієнтовного розрахунку витрат на правничу допомогу – не є безумовною підставою для ухвалення судом рішення про відмову у стягненні таких витрат.

Також, як вказує скаржник, суду першої інстанції та іншим учасникам судового процесу про існування рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 360/2492/25 стало відомо завдяки активній процесуальній позиції відповідача, оскільки саме адвокат відповідача виявив таке рішення та надав його до суду.

Щирецька селищна рада Львівського району Львівської області подала відзиви на апеляційні скарги, у якому просила апеляційні скарги Приватного підприємства «Волтан» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позивач вважає, що доводи апелянта фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не містять належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини або свідчили про неправильне застосування норм права.

Позивач вказує, що апелянт звертався до нього з Актом приймання передачі земельної ділянки тоді, коли договір оренди землі від 26.09.2018 був чинним і для підписання акту-приймання земельної ділянки відсутні правові підстави, однак після закінчення терміну дії договору оренди землі, апелянт жодного разу не звертався до селищної ради з актами приймання-передачі, не вживав заходів щодо повернення земельної ділянки.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, то, на думку позивача, сам по собі факт встановлення адвокатом наявності відповідного судового рішення є звичайною складовою його професійної діяльності та безпосередньо відповідає його обов`язку щодо належного захисту прав та інтересів свого клієнта.

Також позивач стверджує, що відповідач достовірно знав про те, що селищна рада не була обізнана про існування рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 360/2492/25 від 11.02.2026 та зазначає, що станом на подання відзиву на апеляційні скарги у цій справі, кошти згідно цього рішення від відповідача на рахунок Щирецької селищної ради не надходили.

Головне управління Державної податкової служби у Львівській області відзиву на апеляційні скарги не подало.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 справу № 914/2024/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Шаповал Д.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Волтан» на рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.2026 у справі № 914/2024/25; призначено судове засідання на 01.09.2026.

Судове засідання 01.09.2026 не відбулося у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Бонк Т.Б. та судді Бойко С.М. з 17.08.2026 по 04.09.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Волтан» б/н від 14.08.2026 на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2026 у справі № 914/2024/25; прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги Приватного підприємства «Волтан» на рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.202 та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2026 у справі № 914/2024/25; призначено справу № 914/2024/25 до розгляду у судовому засіданні на 15.09.2026.

Ухвалою від 15.09.2026 суд відклав судове засідання у справі № 914/2024/25 на 29.09.2026.

У судовому засіданні 29.09.2026 апелянт підтримав доводи апеляційних скарг, позивач заперечив такі доводи з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги, сторони надали суду пояснення. Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, належним чином повідомлене про час і місце судового засідання явки уповноваженого представника не забезпечило.

Крім цього, 28.09.2026 скаржник подав суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, а саме копії заяви ПП «Волтан» від 25.09.2026 з долученим актом приймання-передачі земельної ділянки, яка адресована Щирецькій селищній раді.

Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 29.09.2026, без оформлення окремого документа, залишено без розгляду клопотання апелянта про долучення доказів.

Суд апеляційної інстанції при постановленні цієї ухвали керувався тим, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

26 вересня 2018 року між ГУ Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець) та ПП «Волтан» (орендар) укладено договір оренди землі № 278/57-18 (далі також - договір), згідно із яким орендодавець на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області № 13-1518/16-16-СГ від 10 березня 2017 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для розробки Пісківського родовища пісків, розташовану за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Щирецька селищна рада (за межами населеного пункту) (підпункт 1.1. договору оренди землі).

Відповідно до пункту 2 договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка площею 4,4000 га із кадастровим номером 4623685400:04:000:3601.

Підпунктом 14.1. договору визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 3.2. договору, право оренди земельної ділянки виникає в орендаря з моменту його державної реєстрації.

Право оренди земельної ділянки зареєстроване ПП «Волтан» 28 листопада 2018 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №147942680 від 04 грудня 2018 року (а.с. 75).

Підпунктом 3.1. даного договору встановлено, що договір укладено на 7 (сім) років.

Згідно із підпунктом 12.3. договору дія договору припиняється, в тому числі, шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим договором.

Орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у належному стані після закінчення строку дії цього договору (підпункт 9.4.1. договору).

Відповідачу передано в оренду вказану вище земельну ділянку, що підтверджується актом приймання-передачі (а.с. 35).

Станом на момент передачі землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 11 151 257,77 грн і підлягає щорічній індексації (а.с. 33).

Згідно з пунктом 4 договору орендна плата складає 892 100,62 грн на рік, що становить 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області № 13-1518/16-16-СГ від 10 березня 2017 року. Орендна плата вноситься орендарем щомісячно, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем у грошовій формі в розмірі 1/12 річної орендної плати шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Щирецької селищної ради – позивача у справі.

04 вересня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Львівській області та ПП «Волтан» підписано додаткову угоду № 421/57-19 до договору оренди землі (далі також - додаткова угода), відповідно до якої орендна плата за спірну земельну ділянку становить 446 050,31 грн, що становить 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 1 додаткової угоди).

Підпунктом 4.2. договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнту індексації, визначеного законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів України формою.

15 серпня 2022 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4623685400:04:000:3601 перейшло до Щирецької селищної ради Львівського району, Львівської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 307642267 від 17 серпня 2022 року (а.с. 13).

Відповідно до довідки Головного управління Державної податкової служби у Львівській області № 10238/5/13-01-04-13-14 від 30 вересня 2025 року, станом на 01 травня 2025 року у відповідача наявна заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 790 056,26 грн за період з 01 січня 2022 року по 01 травня 2025 року (а.с.140-144).

14 травня 2025 року позивач звернувся до директора ПП «Волтан» з претензією №03-19/2-446 щодо погашення 790 056,26 грн заборгованості з орендної плати, однак зазначену заборгованість відповідачем у добровільному порядку на час подання позовної заяви не погашено.

Враховуючи порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань та припинення договору оренди, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у сумі 790 056,26 грн та повернути спірну земельну ділянку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 року у справі № 360/2492/25 адміністративний позов Головного управління ДПС у Львівській області до Приватного підприємства «Волтан» про стягнення податкового боргу – задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства «Волтан» грошові кошти до бюджету в розмірі 956 789,19 грн, які знаходяться на рахунках в банках та інших фінансових установах, обслуговуючих такого платника податків.

Вказане рішення ніким не оскаржувалось, набрало законної сили 16.03.2026.

Як встановлено судом першої інстанції, за змістом вказаного рішення, заборгованість обчислено на підставі даних податкових декларації зі сплати за землю за період лютого 2024 року – серпня 2025 року, який охоплює спірний період у цій справі (лютий – травень 2025 року).

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Предметом апеляційного оскарження в цій справі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 123, ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статей 1 та 13 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі").

Судами у цій справі встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди земельної ділянки від 26 вересня 2018 року, за умовами якого відповідачу надано в користування земельну ділянку площею 4,4000 га строком на 7 років для розробки піщаного родовища на умовах щомісячної оплати у визначеному розмірі.

Як було зазначено вище, під час розгляду справи в суді першої інстанції, строк дії договору оренди земельної ділянки завершився, тому позивач подав суду попередньої інстанції клопотання про відмову від позовної вимоги про розірвання договору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.03.2026, зокрема, закрито провадження у справі № 914/2024/25 в частині позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Вказана ухвала в установленому законом порядку набрала законної сили та ніким не була оскаржена.

Крім цього, і вищенаведене рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 року у справі № 360/2492/25, яким встановлено, що Приватне підприємство «Волтан» має податковий борг перед бюджетом, який складається із сум податкових зобов`язань по орендній платі – відповідач не оскаржував.

При цьому позовна вимога про повернення земельної ділянки у цій справі була заявлена позивачем як похідна вимога, пов`язана з припиненням договірних відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у статті 34 Закону України «Про оренду землі». Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23 зазначено, що вимога про повернення земельних ділянок є похідною від вимоги про розірвання договору оренди. Тож за наявності правових підстав для розірвання договору оренди неодмінним є обов`язок орендаря повернути земельну ділянку, що була у його користуванні. Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договору оренди землі та перебування спірної земельної ділянки у фактичному користуванні орендаря, ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірної ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав її в оренду. Як і розірвання договору оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд зазначає, що саме по собі листування сторін або підготовка проєктів документів не свідчить про припинення користування відповідачем земельною ділянкою, у матеріалах справі відсутні належні і допустимі докази повернення земельної ділянки орендодавцю.

Крім цього, суд зауважує, що предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку. У цій справі позивач не заявляв вимоги про стягнення збитків чи інших штрафних санкцій за несвоєчасне повернення земельної ділянки, тому суд критично оцінює доводи апелянта щодо того, що селищна рада нібито ухиляється від обов`язку прийняти земельну ділянку, адже питання наявності чи відсутності вини відповідача у простроченні виконання зобов`язання знаходиться поза межами апеляційного перегляду у цій справі та не впливає на обов`язок відповідача повернути земельну ділянку законному володільцю.

На підставі викладеного, враховуючи те, що підстава користування земельною ділянкою відпала, адже строк дії договору оренди земельної ділянки завершився та доказів повернення земельної ділянки відповідачем позивачу – матеріали справи не містять, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині зобов`язання повернути земельну ділянку.

Щодо судових рішень про закриття провадження у справі та відмови у стягненні коштів, то такі знаходяться поза межами апеляційного перегляду в розумінні ч.4 ст. 269 ГПК України, колегія суддів під час розгляду справи не встановила порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права на момент ухвалення судового рішення місцевим господарським судом щодо решти позовних вимог.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає таке.

Як було зазначено вище, з огляду на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині вимоги про стягнення боргу за орендну плату, апелянт вважає що суд першої інстанції помилково не врахував, що останній має право на відшкодування витрат на правничу допомогу в цій частині.

Відповідно до частин 1, 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у задоволенні майнової вимоги позивача виключно з підстав уникнення подвійного стягнення вже існуючого боргу не є свідченням необґрунтованості позову на момент його подання та така відмова не може розцінюватися як вирішення спору на користь відповідача.

До того ж, суд вказав, що відповідач не подав попереднього розрахунку судових витрат в першій заяві по суті спору.

Так, частиною дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Висновок щодо застування наведеної норми викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, відповідно до якого процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19 та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 04.03.2021 у справі № 916/376/19).

Аналогічно і стосовно неподання стороною попереднього розрахунку витрат – н е є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 910/14962/21 вказано, що зі змісту частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У даних правовідносинах, колегія суддів враховує те, що підставою звернення позивача до суду стало те, що відповідач не виконував своїх зобов`язань за укладеним договором, а саме не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою.

Слід зазначити, що за результатами розгляду судами цього спору така обставина спростована не була.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості за оренду землі, у зв`язку з тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду стягнуто з ПП «Волтан» суму податкового боргу, яка охоплює в тому числі період та суму заборгованості щодо орендної плати за земельну ділянку, яка є предметом позову у даній господарській справі.

Апелянт вважає, що подання ним рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 360/2492/25 місцевому господарському суду у даній справі слугувало підставою для відмови у позові в частині стягнення 790 056,26 грн орендної плати та відповідно є підставою для покладення на позивача судових витрат відповідача.

Апеляційний суд звертає увагу скаржника, що п. 6 ч. 2 ст. 182 ГПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Щирецька селищна рада Львівського району Львівської області не брала участі в адміністративній справі № 360/2492/25, Головне управління Державної податкової служби у Львівській області не скористалось своїм правом на подання пояснень у цій господарській справі.

Отже, Приватне підприємство «Волтан» повідомив Господарський суд Львівської області про існування адміністративного спору, тобто про обставину, яка йому була відома, як це передбачено процесуальним законом, а не спростував належними та допустимими доказами вимогу позивача про стягнення боргу за оренду земельної ділянки як таку, що заявлена безпідставно.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що така відмова не може розцінюватися як вирішення спору на користь відповідача, оскільки саме його поведінка у вигляді тривалого невиконання грошових зобов`язань за договором стала першопричиною звернення позивача за судовим захистом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що у даному випадку суд першої інстанції підставно застосував приписи частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, правомірно скористався своїми дискреційними повноваженнями, здійснивши розподіл судових витрат з врахуванням того, що спір виник з вини відповідача та доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2026 у справі № 914/2024/25 ґрунтуються на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для їх скасування немає, а зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржника необґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України), тому сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Приватного підприємства «Волтан» б/н від 30.06.2026 (вх. суду від 30.06.2026 № 01-05/2109/26) та б/н від 14.08.2026 (вх. суду від 14.08.2026 № 01-05/2727/26) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2026 у справі № 914/2024/25 – залишити без змін.

4. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Д.В. Шаповал