Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №703/6448/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

703/6448/26

1-кп/703/693/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла кримінальне провадження від 08.06.2026 під № 42026041330000053 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільховець Черкаської області, громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта, водія відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти батальйону підтримки військової частини НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , що раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, від кримінальної відповідальності звільнений на підставі ст. 44, ч. 5 ст. 401 КК України у зв`язку з добровільним зверненням про намір повернутися до військової частини для продовження військової служби

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.369-2, ч.5 ст. 407 КК України, з угодою про визнання винуватості від 30 вересня 2026 року,

у с т а н о в и в :

Ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу № 10 від 06.01.2026 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти батальйону підтримки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший сержант».

Таким чином, молодший сержант ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, у розумінні вимог статей 18, 19, 22, 401 та диспозиції статті 407 КК України є спеціальним суб`єктом військового кримінального правопорушення, а також достовірно знав про покладені на нього обов`язки військової служби та про проходження такої служби в умовах воєнного стану.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Являючись військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 – 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Отже, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов`язку.

Проте, ОСОБА_4 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Молодший сержант ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, реалізуючи свій злочинний умисел, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації, який відповідно до наказу № 10 від 06.01.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти батальйону підтримки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший сержант», діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи військовий обов`язок нести військову службу, у порушення вимог ст.ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999, та ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24.03.1999, протягом дня 01.06.2026 перебував у місці тимчасового розташування інженерно-технічної роти батальйону підтримки військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 (більш точна адреса не розголошується в умовах воєнного стану).

Близько 22 години 00 хвилин 01.06.2026 під час перевірки наявності особового складу підрозділу ОСОБА_4 перебував у визначеному місці проходження військової служби. У подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням точний час у період з 22 години 00 хвилин 01.06.2026 до 08 години 00 хвилин 02.06.2026, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на самовільне залишення місця служби та тимчасове незаконне ухилення від виконання обов`язків військової служби, без дозволу відповідного командира, за відсутності законних підстав та поважних причин самовільно залишив місце тимчасового розташування інженерно-технічної роти батальйону підтримки військової частини НОМЕР_1 , що у АДРЕСА_2 (більш точна адреса не розголошується в умовах воєнного стану), та вибув у невстановленому напрямку. Про залишення місця служби ОСОБА_4 командуванню підрозділу не повідомив, дозволу на залишення місця служби не отримував, про своє місцезнаходження та причини відсутності не інформував, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити.

02.06.2026 о 08 годині 00 хвилин під час перевірки наявності особового складу та доведення плану робіт для виконання бойового завдання було виявлено відсутність ОСОБА_4 у місці тимчасового розташування підрозділу. Після цього командуванням та військовослужбовцями підрозділу було організовано пошукові заходи, а також здійснювалися неодноразові спроби зв`язатися із ОСОБА_4 засобами мобільного зв`язку та за допомогою месенджерів, однак останній на телефонні дзвінки не відповідав та на зв`язок не виходив.

Надалі ОСОБА_4 став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи своє перебування з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення до військової частини чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, та був незаконно відсутній на військовій службі до 10.08.2026, коли останнього було затримано біля будинку №111 по вул.Незалежності, м. Сміла, Черкаської області в порядку ст. 208 КПК України, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковані судом за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинених в умовах воєнного стану.

Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 257 «Про утворення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими» утворено Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, основними завданнями якого, серед іншого, є сприяння здійсненню заходів, спрямованих на забезпечення виконання міжнародно-правових зобов`язань України з питань поводження з оборонцями України, які перебувають у полоні держави-агресора, особами, зниклими безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, а також військовополоненими ворогами.

Відповідно до Положення про Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими з метою оперативного вирішення поточних питань обміну оборонцями України, які перебувають у полоні держави-агресора, цивільними особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії, особами, зниклими безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, та військовополоненими ворогами у Координаційному штабі утворюється група ведення переговорного процесу, до складу якої входять, зокрема, представники Головного управління розвідки Міністерства оборони України та Служби безпеки України.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 № 441 «Про затвердження Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора», Координаційний штаб здійснює повноваження щодо забезпечення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебували у полоні держави-агресора.

Таким чином, вирішення питань, пов`язаних зі звільненням та обміном оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, належить до компетенції відповідних уповноважених державних органів та їх представників, у тому числі представників Головного управління розвідки Міністерства оборони України та Служби безпеки України, залучених до діяльності Координаційного штабу та групи ведення переговорного процесу.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Реалізовуючи злочинний умисел, ОСОБА_4 , умисно та без законних підстав самовільно залишивши місце проходження військової служби і тривалий час перебуваючи поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 без дозволу командування, не вжив жодних заходів для повернення до місця служби та виконання покладених на нього обов`язків військовослужбовця.

Навпаки, перебуваючи у стані самовільної відсутності та фактично розпоряджаючись своїм часом на власний розсуд, ОСОБА_4 продовжив свідомо ухилятися від виконання обов`язків військової служби та у цей період реалізував окремий злочинний умисел корисливого характеру, спрямований на особисте незаконне збагачення шляхом одержання неправомірної вигоди за обіцяний вплив на прийняття рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Так, не повернувшись до місця проходження військової служби та продовжуючи без поважних причин перебувати поза його межами, ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 08 травня 2026 року, ОСОБА_4 , будучи діючим військовослужбовцем, в невстановлений досудовим розслідування спосіб дізнався про те, що син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , — ОСОБА_7 , який з лютого 2022 року проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, з лютого 2024 року вважається зниклим безвісти під час проходження військової служби.

У травні 2026 року, більш точні дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, ОСОБА_4 , реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, зв`язався з ОСОБА_6 та під час розмови повідомив останній, що її син ОСОБА_7 нібито перебуває у так званій «засекреченій» установі на території російської федерації.

Продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_6 , що володіє можливостями та відповідними зв`язками, використовуючи які може сприяти у створенні належних умов утримання її сина у полоні, а також у вирішенні питання щодо його подальшого обміну та повернення на територію України.

При цьому ОСОБА_4 , з метою переконання ОСОБА_6 у реальності заявлених ним можливостей та спонукання останньої до передачі йому неправомірної вигоди, повідомив про наявність у нього відповідних зв`язків серед службових осіб Головного управління розвідки Міністерства оборони України та Служби безпеки України, використовуючи які він має можливість здійснити вплив на прийняття уповноваженими особами рішень щодо включення ОСОБА_7 до відповідних списків осіб для подальшого обміну та повернення на територію України.

Достовірно усвідомлюючи, що ОСОБА_6 є особою похилого віку, а її син тривалий час вважається зниклим безвісти під час проходження військової служби, та розуміючи її тяжкий емоційний стан, зумовлений відсутністю достовірних відомостей про місцезнаходження та долю сина, ОСОБА_4 , переслідуючи корисливу мету власного незаконного збагачення, використав зазначені обставини для спонукання ОСОБА_6 до передачі йому неправомірної вигоди.

Так, ОСОБА_4 поставив здійснення обіцяного ним впливу на відповідних осіб та подальше сприяння у вирішенні питання щодо включення ОСОБА_7 до списків осіб для обміну у залежність від передачі йому грошових коштів, повідомивши ОСОБА_6 про необхідність надання йому неправомірної вигоди у розмірі 8 000 доларів США.

Таким чином, ОСОБА_4 , використовуючи тяжкий емоційний стан ОСОБА_6 , обумовлений тривалою відсутністю будь-яких достовірних відомостей про долю її сина, та створивши у неї переконання, що вирішення питання щодо включення ОСОБА_7 до списків для обміну та його подальшого повернення на територію України залежить від передачі йому грошових коштів, висунув вимогу про надання йому неправомірної вигоди у сумі 8 000 доларів США за здійснення обіцяного ним впливу на прийняття відповідних рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

У подальшому ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого єдиного протиправного умислу, повідомив, що обумовлені грошові кошти у сумі 8 000 доларів США він одержить особисто, для чого необхідно прибути до визначеного ним населеного пункту, про який він повідомить додатково.

Усвідомлюючи протиправний характер дій ОСОБА_4 , ОСОБА_6 08.06.2026 звернулася до працівників правоохоронних органів та повідомила про вчинення відносно неї кримінального правопорушення.

10.08.2026 приблизно о 21:29 ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого прямого умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, діючи з корисливих мотивів та з метою власного незаконного збагачення, відповідно до раніше досягнутої домовленості прибув до визначеного ним місця – вул. Незалежності, біля будинку №111, м. Сміла, Черкаської області, де зустрівся з особою, залученою до конфіденційного співробітництва.

Під час зазначеної зустрічі ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого єдиного протиправного умислу, особисто одержав від особи, залученої до конфіденційного співробітництва, спеціальні імітаційні засоби, які імітували грошові кошти у сумі 8 000 доларів США, як неправомірну вигоду для себе за здійснення обіцяного ним впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, щодо вирішення питання про включення ОСОБА_7 до відповідних списків осіб для подальшого обміну та повернення на територію України.

Дані дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 369-2 КК України – одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднаному з вимаганням такої вигоди.

30 вересня 2026 року прокурор Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , якому на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні від 08.06.2026 під № 42026041330000053, та обвинувачений ОСОБА_4 , у присутності захисника ОСОБА_5 у цьому провадженні на підставі ст.ст.468, 469, 470, 472 КПК України уклали угоду про визнання винуватості.

Відповідно до угоди про визнання винуватості прокурор та обвинувачений ОСОБА_4 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, кваліфікації дій обвинуваченого за ч.3 ст.369-2, ч.5 ст.407 КК України, обвинувачений зобов`язався беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.369-2, ч.5 ст.407 КК України, у межах висунутого йому обвинувачення у кримінальному провадженні.

Сторони угоди узгодили покарання за ч.3 ст.369-2 КК України – у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч.5 ст.407 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Також угодою визначено порядок та підстави складання покарань за цим вироком: на підставі ч. 1 ст. 70 КК України сторони вважають за можливе визначити ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за ч.3 ст. 369-2 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з конфіскацією майна, більш суворим покаранням, призначеним за ч.5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з конфіскацією майна.

Згідно з угодою обвинуваченому роз`яснені наслідки укладення та затвердження угоди, що передбачені ст.473 КПК України, наслідки невиконання угоди, які визначені у ст.476 КПК України, щодо умисного невиконання угоди про визнання винуватості.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості підтримав, просив її затвердити та призначити узгоджене сторонами покарання.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за фактичними обставинами, вказаними у обвинувальному акті, та надав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання у разі затвердження угоди про визнання винуватості, просив її затвердити.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості і призначити обвинуваченому узгоджене сторонами угоди покарання.

Суд, заслухавши позиції сторін кримінального провадження, переконався, що при укладенні угоди про визнання винуватості сторони діяли добровільно, кваліфікація дій обвинуваченого є правильною. Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачений визнав себе винуватим, відповідно до ст.12 КК України, є тяжкими злочинами, а тому згідно з ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена.

Умови угоди про визнання винуватості відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи та інтереси сторін та інших осіб.

Відповідно до вимог ч.4 ст.474 КПК України перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє, що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь, а також розуміє наслідки укладення та затвердження угоди, що передбачені статтею 473 КПК України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

За таких обставин суд вбачає наявність усіх підстав для затвердження угоди про визнання винуватості.

Відповідно до ч.5 ст.65 КК України, у випадку затвердження угоди про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

При вирішенні питання про те, чи є узгоджене сторонами покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, суд ураховує особу обвинуваченого, який за місцем проживання служби характеризується посередньо, обставини, що пом`якшують покарання - його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставини, що обтяжують покарання – вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, відсутність судимостей.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Згідно з даними протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 11 серпня 2026 року ОСОБА_4 затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні 10. 08. 2026 року.

Ухвалою слідчого судді Металургійного районного суду м. Кривого Рогу від 12.08.2026 року по справі № 210/5200/26 щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Підстав для зміни чи скасування застосованого щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили судом не встановлено.

На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_4 у строк відбування остаточного покарання за даним вироком слід зарахувати строк його попереднього ув`язнення у період з 10.08.2026 року і до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільного позову не заявлено.

Витрати на залучення експерта відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст. 100, 314, ч. 2 ст. 373, ст.ст. 374, 474, 475 КПК України, суд,-

у х в а л и в :

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 30 вересня 2026 року між прокурором Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 у кримінальному провадженні від 08.06.2026 року під № 42026041330000053.

Визнати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.369-2, ч.5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 3 ст. 369-2 КК України - 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 5 ст. 407 КК України - 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з конфіскацією майна.

Початок строку відбування призначеного ОСОБА_4 покарання обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування призначеного покарання строк його попереднього ув`язнення з моменту затримання 10 серпня 2026 року і до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Застосований щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін та продовжити його дію до набрання вироком законної сили.

Речові докази у кримінальному провадженні, які зберігаються в камері зберігання речових доказів ВП № 4 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області:

- предмети подібні до грошових коштів – доларів США номіналом 100 у кількості 40 штук із зазначенням на них «імітаційні засоби» серія і номер яких КВ 868172281, які поміщено до пакету НПУ 5976694- знищити;

- мобільний телефон марки «XIAOMI» IMEI: НОМЕР_2 , який належить – ОСОБА_4 – конфіскувати в дохід держави.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до відповідальності, встановленої законом.

Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором, захисником виключно з підстав, передбачених ч.4 ст.394 КПК України, до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку суду у день його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Головуючий: ОСОБА_1