Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №711/4278/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4278/26

Провадження № 2/711/2663/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.,

при секретарі Півень С.А.,

за участі:

представника позивача Зелтіньш Ю.Ю.

відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення боргу за водопостачання, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача – Зелтіньш Ю.Ю., яка діє на підставі довіреності №1/12 від 02.01.2025р., – звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідачки на користь КП «Черкасиводоканал» заборгованість з оплати послуг водопостачання та плати за абонентське обслуговування в розмірі 4 329,29 грн. та судовий збір в сумі 3 328 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що за житлом за адресою: АДРЕСА_1 , - станом на 01.04.2026р. обліковується заборгованість в розмірі 4 329,29 грн. з оплати послуг водопостачання та плати за абонентське обслуговування. Відповідачка є власником житлового будинку, оскільки їй на праві власності належить частка в розмірі 447/1000 будинку, а право власності на іншу частку будинку не оформлене у встановленому законом порядку. У будинку зареєстровані два споживачі – відповідачка та ОСОБА_2 .. Оскільки відповідачка в добровільному порядку не здійснює оплати послуг позивача, то позивач вимагає стягнути таку заборгованість.

Відповідачка заперечила проти позову. В обґрунтування заперечень посилається на те, що житловий будинок є об`єктом спільної часткової власності і розділений на дві ізольовані частини з окремими входами. Між співвласниками наявний договір про порядок користування будинком, який був укладений попередніми співвласниками 14.03.1989р. У належній відповідачці частині будинку відсутні точки водозабору, внутрішньобудинкові мережі водопостачання чи водовідведення, крани, сантехнічне обладнання чи підключення до мережі КП «Черкасиводоканал», внаслідок чого споживання послуг позивача є технічно неможливим. Позивачем надаються послуги з водопостачання виключно до частини будинку, яка належить іншому співвласнику і до якої відповідачка не має доступу через те, що інший співвласник встановив індивідуальні замки на вхідних дверях до своїх приміщень. Оскільки відповідачка не споживає послуг позивача, то вона не має зобов`язання з їх оплати. Додатково відповідачка посилається на пропуск позивачем строків позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові.

28.04.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

19.05.2026р. до суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування заперечень відповідачки проти позову.

03.06.2026р. від відповідачки на адресу суду надійшли письмові пояснення щодо обставин справи. Відповідачка зазначає, що приблизно у 1985-1986 роках на території частини домоволодіння, яка належить їй, було облаштовано свердловину для видобутку води з-під землі і саме з цієї свердловини забезпечувались потреби водоспоживання мешканцями належної відповідачці частини будинку. Акцентує увагу на тому, що позивач не надає доказів приєднання її житлового будинку до мереж водопостачання та умов, на яких таке приєднання відбулося.

22.06.2026р. від представника позивача надійшли заперечення на письмові пояснення відповідачки. Сторона позивача зазначає, що у дворі житлового будинку АДРЕСА_1 , співвласником якого є відповідачка, наявна водоколонка, що приєднана до централізованого водопостачання та знаходиться у спільному користуванні співвласників будинку. Така водоколонка була облаштована та під`єднана до централізованого водопостачання ще до 01.01.2001р. і до лютого 2022 року послуги за водопостачання сплачувались в повному обсязі. Нарахування вартості послуг до 01.11.2025р. здійснювалось позивачем за нормативами споживання на одну особу. У листопаді 2025 року позивачу стало відомо, що у будинку з 2002 року й дотепер зареєстровано дві особи – відповідачка та ОСОБА_2 – внаслідок чого з 01.11.2025р. нарахування вартості послуг водопостачання здійснюється за нормативами споживання на двох осіб. Оскільки фактичними споживачами послуги є відповідачка та її син, а відповідачка є співвласником будинку, то відповідачка, як власник, несе відповідальність за оплату житлово-комунальних послуг, а тому зобов`язана сплатити заборгованість в повному обсязі.

07.07.2026р. від відповідачки надійшли додаткові письмові пояснення. У такій заяві відповідачки вказує, що послуги з водопостачання надаються позивачем до будинку з адресою АДРЕСА_2 , тоді як відповідачка є співвласником будинку з адресою АДРЕСА_1 . Відповідачка наголошує, що територія домоволодіння розділена між співвласниками за фактичним користуванням обмежувальними огородженнями (зачинені на замок калитки), які не дозволяють відповідачці мати доступ до об`єктів та обладнання іншого співвласника. Зауважує, що позивачем не надано доказів наявності згоди жодного із співвласників домоволодіння на приєднання будинку до централізованої мережі водопостачання. Оскільки відповідачка фактично не користується водоколонкою та не має до неї доступу, не висловлювала волевиявлення на підключення будинку до централізованого водопостачання та укладання індивідуального договору, то відсутні правові підстави для покладання на неї зобов`язання з оплати послуг з централізованого водопостачання. Окремо відповідачка акцентує увагу, що на належній їй частині домоволодіння наявна свердловина, а тому в неї відсутня потреба у споживанні послуг централізованого водопостачання.

25.08.2026р. від представника позивача надійшли заперечення на додаткові письмові пояснення відповідачки. Сторона позивача звертає увагу, що за адресою АДРЕСА_1 , не існує окремого будинку з адресним номером «637/1». Звертає увагу, що в договорі про порядок користування будинком, який був укладений попередніми співвласниками 14.03.1989р., відсутні відомості про порядок користування водоколонкою, що свідчить про те, що вона залишилась у спільному користуванні співвласників та не передана в окреме користування лише одному з них.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених у позові. Додатково пояснила, що відповідачка є співвласницею будинку і разом зі своїм сином зареєстрована у ньому, що свідчить про їх проживання у такому будинку. З заявою про фактичну відсутність проживання у будинку відповідачка до позивача не зверталась. Зауважила, що відповідачка успадкувала відповідне право власності на домоволодіння після смерті своєї баби ОСОБА_3 , на ім`я якої і відкритий особовий рахунок для обліку вартості послуги з централізованого водопостачання і яка сплачувала відповідні послуги. Також зазначила, що заборгованість утворилась за період з лютого 2022 року, а до того часу послуги з водопостачання оплачувались.

Відповідачка в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях. Додатково пояснила, що в іншій частині будинку мешкали орендарі, які і оплачували послуги з водопостачання. Зазначила, що на теперішній час в іншій частині домоволодіння ніхто не проживає, оскільки її власник ОСОБА_4 помер і після його смерті ніхто не приймав спадщину.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані суду докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Профілюючим видом діяльності КП «Черкасиводоканал» є надання населенню послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, експлуатація водопровідних і каналізаційних мереж та споруд. В зону обслуговування входить м. Черкаси та інші прилеглі райони. Тож позивач надає послуги з централізованого водопостачання до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , - оскільки на території домоволодіння наявна водоколонка, у зв`язку з чим до даного помешкання відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідне домоволодіння являє собою житловий будинок загальною площею 72,4кв.м. з прибудовами і є об`єктом права приватної власності двох співвласників.

14.03.1989р. співвласники такого домоволодіння ОСОБА_3 (частка 44,7%) та ОСОБА_5 (частка 55,3%) уклали договір про порядок користування житловим будинком, яким визначили перелік приміщень житлового будинку та господарських прибудов, які перебувають у безпосередньому користуванні кожного з них /а.с. 35/.

На підставі договору купівлі-продажу від 16.03.1989р. право власності на частку домоволодіння в розмірі 55,3% перейшло від ОСОБА_5 (відчужувач) до ОСОБА_4 (набувач). Натомість відомості про державну реєстрацію права власності на таку частку домоволодіння натепер відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно /а.с. 6/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 і право власності на належну їй іншу частку домоволодіння в розмірі 44,7% перейшло в порядку спадкування до відповідачки, яка є онукою померлої, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14.07.2020р. /а.с. 28/ та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /а.с. 29/.

Згідно відомостей департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради відповідачка разом зі своїм сином – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – мають зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання у відповідному домоволодінні з 25.10.2002р. й дотепер /а.с. 64/.

Індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання до відповідного домоволодіння у письмовій формі між позивачем та відповідачкою не укладався. Натомість сторони визнають ту обставину, що на території домоволодіння наявна водоколонка, що під`єднана до інженерних мереж централізованого водопостачання КП «Черкасиводоканал».

У зв`язку з відсутністю на території домоволодіння засобів обліку холодної води нарахування вартості послуг з водопостачання здійснювалось позивачем за встановленими нормативами відповідно до норм споживання на одну особу та на адресу домоволодіння направлялись рахунки на оплату відповідних послуг /а.с. 76/.

Згідно наданої позивачем довідки про нарахування плати та розмір платежів по о/р № НОМЕР_1 станом на 01.05.2026р. обліковується заборгованість в розмірі 4 329,35 грн., яка складається з наступних сум: абонентська плата – 539,52 грн.; постачання холодної води – 3 789,83 грн. /а.с. 5/. Аналіз такої довідки свідчить, що станом на 01.02.2022р. по особовому рахунку обліковувалась заборгованість з оплату постачання холодної води в розмірі 929,44 грн., яка була сплачена в повному обсязі протягом лютого 2022 року, а отже наявна станом на 01.04.2026р. сума заборгованості складається з нарахувань, що здійснені позивачем за період з 01.02.2022р. по 31.03.2026р.

Всі вищевикладені обставини, окрім їх підтвердження письмовими доказами, фактично визнаються сторонами, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважає їх доведеними.

Оскільки відповідачка відмовляється в добровільному порядку оплатити наявну станом на 01.04.2026р. заборгованість з оплати послуг водопостачання, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, між сторонами існує спір з приводу виконання грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг, що регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Житлового кодексу України (далі - ЖК), Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон №2189), Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (далі – Правила №690) тощо.

Надаючи оцінку доводам сторін в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, якою встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 67 ЖК плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону №2189 ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону №2189 споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Щодо наявності у відповідачки обов`язку з оплати комунальних послуг при відсутності між сторонами відповідного договору, то слід звернути увагу на наступне.

Згідно ст. 12 Закону №2189 надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Обов`язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладений як на виконавця (п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону №2189) так і на споживача (п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону №2189).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК передбачено, що договір є складеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даною виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Своєчасне укладення договору з водопостачальною організацією на водопостачання та водовідведення є основним обов`язком споживача. Відсутність договору на централізоване водопостачання та водовідведення само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є надання послуг та їх отримання споживачем.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 20.04.2016р. по справі №6-2951цс15).

Окрім того, відповідно до п. 14 Правил №690 індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

За таких обставин суд доходить висновку, що з огляду на період надання послуг, то спірні правовідносини регулюються між сторонами на умовах Індивідуального договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення від 01.03.2022р., що розміщений на офіційному веб-сайті позивача (https://vodokanal-cherkasy.ck.ua/).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що позивач здійснював надання послуг з централізованого водопостачання до житлового будинку, який є об`єктом власності відповідачки. Користувачем такого житла та фактичним споживачем послуг водопостачання є відповідачка та її син, які мають зареєстроване місце проживання у такому будинку, оскільки інші особи у такому житлі не зареєстровані.

У будинку відсутній засіб обліку споживання холодної води, внаслідок чого нарахування вартості послуги з водопостачання здійснювалось позивачем згідно встановлених тарифів споживання води, які визначались постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України №348 від 19.03.2019, №283 від 04.02.2020, №2499 від 16.12.2020, №2863 від 22.12.2021.

Нарахування вартості послуг здійснювалось позивачем на підставі тарифів, затверджених у встановленому законом порядку, а обсяг споживання визначався відповідно до правил, передбачених розділом Х Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018р. №315, з урахуванням того, що у житловому помешканні фактичним споживачем послуги є одна особа, а з листопада 2025 року – дві особи.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачка не оспорює розміру здійснених нарахувань, проте заперечує наявність в неї обов`язку оплати відповідних послуг, посилаючись на те, що послугою з водопостачання користувалась не вона, а інший співвласник.

В цьому контексті суд звертає увагу на наступне.

Одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

У постанові від 22.09.2021р. у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У постанові Верховного Суду від 14.09.2021р. у справі №910/14452/20 вказується, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц.

Таким чином, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Ураховуючи предмет спору у даній справі, саме до обов`язку позивача, як надавача послуг, належить обов`язок доказування обставин щодо факту надання послуги, розміру заборгованості та обґрунтованості здійсненого розрахунку.

У свою чергу на відповідачку покладається обов`язок довести наявність обставин, які звільняють її від відповідальності з оплати відповідних послуг.

За обставинами даної справи судом встановлено, що відповідачка не заперечує факт наявності на території її домоволодіння відповідної водоколонки, проте заперечує факт споживання нею відповідних послуг.

Разом з тим, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна. Отже відповідальною особою за сплату вартості житлово-комунальних послуг, що надаються до житлового приміщення, перед постачальником відповідних послуг є власник відповідного житла.

В судовому засіданні встановлено, що між попередніми співвласниками будинку була домовленість щодо порядку користування приміщеннями такого будинку та господарськими прибудовами відповідно до договору від 14.03.1989р. Натомість такий договір не містить обмежень щодо користування співвласниками територією подвір`я домоволодіння. Окрім того, всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачкою не надано суду доказів відсутності в неї доступу до території подвір`я, де безпосередньо знаходиться водоколонка.

В цьому контексті суд звертає увагу, що аналіз технічної документації на домоволодіння свідчить, що станом на 14.03.1989р. на території домоволодіння не було відповідної водоколонки, а наявний в технічному паспорті об`єкт «водоколонка №3» фактично є свердловиною, що відповідно до договору перебуває у користуванні відповідачки.

Натомість з пояснень сторін судом встановлено, що водоколонка, яка під`єднана до мережі централізованого водопостачання, очевидно з`явилась на території домоволодіння після укладання його співвласниками договору від 14.03.1989р., проте в період часу до 01.01.2001р. Враховуючи особливості права спільної власності, то облаштування такої водоколонки мало здійснюватись за згодою співвласників будинку, як і порядок користування нею.

Суд відхиляє доводи відповідачки про те, що будинок фактично поділений між співвласникам на два окремих житлових приміщення, внаслідок чого об`єктом надання послуг з водопостачання є частина будинку, що належить іншому співвласнику. В цьому контексті суд зауважує, що всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано доказів того, що житловий будинок був поділений між співвласниками в натурі чи складається з двох окремих житлових об`єктів (квартир), яким присвоєні різні адреси, що дозволяє відокремити відповідні об`єкти (квартири) для надання житлово-комунальних послуг.

Також за матеріалами справи судом встановлено, що відповідачка є власником частки домоволодіння з 23.12.2019р. (день відкриття спадщини), а зареєструвала своє право власності 14.07.2020р. Послуги з централізованого водопостачання належним чином оплачувались протягом періоду часу до 01.02.2022р. Зазначене свідчить про фактичне тривале визнання з боку власників домоволодіння свого зобов`язання з оплати послуг КП «Черкасиводоканал», а також наявність домовленості між співвласниками щодо порядку оплати таких послуг. Натомість суду не надано доказів, які б свідчили про зміст домовленості між співвласниками домоволодіння щодо порядку користування послугами з централізованого водопостачання.

Як вже зазначалось згідно із ст.ст. 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Отже, враховуючи положення ст.ст. 317, 322, 360 ЦК України власник житла зобов`язаний нести витрати на його утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належному йому житлі чи ні, якщо він у встановленому порядку не відмовився від надання таких послуг (постанова КЦС ВС від 02.04.2020 року у справі №757/29813/17-ц).

Згідно з пп. 11, 11-1 п. 47 Правил №690 споживач зобов`язаний інформувати протягом місяця виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором, а також інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.

Відповідно до пп. 7 п. 45 Правил №690 споживач має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови надання виконавцю заяви та документального підтвердження відповідно до умов договору.

Суд зауважує, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначеної вимоги закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК).

Положення ч. 3 ст. 16 ЦК є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021).

Відповідно до ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст.ст. 526, 530 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК, - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 611 ЦК, - у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачці було достеменно відомо про наявність водоколонки на території її домоволодіння та про здійснення позивачем нарахування вартості послуг з централізованого водопостачання, про що свідчать відповідні рахунки на оплату послуг з централізованого водопостачання, що надані відповідачкою /а.с. 76/. При цьому, як стверджує сама відповідачка, інший співвласник домоволодіння помер і після його смерті ніхто не прийняв відповідну спадщину. Отже фактично відповідачка натепер є єдиним особою, яка є співвласником домоволодіння. За таких обставин, діючи добросовісно, відповідачка мала повідомити КП «Черкасиводоканал» про відсутність у будинку фактичного споживання послуг централізованого водопостачання або звернутись із заявою про відокремлення будинку від інженерних мереж позивача.

Таким чином, за результатом розгляду справи судом встановлені наступні обставини спірних правовідносин:

- житловий будинок, який входить до складу домоволодіння і є об`єктом надання послуг позивача з використанням водоколонки, не поділений між співвласниками в натурі на окремі житлові об`єкти (квартири);

- у житловому будинку зареєстровані лише дві особи – відповідачка та її син;

- відповідачка є співвласником домоволодіння з 23.12.2019р. з розміром ідеальної частки у праві власності в розмірі 447/1000;

- інший співвласник наразі відсутній, оскільки помер і ніхто не прийняв спадщину після його смерті;

- послуги з централізованого водопостачання належним чином оплачувались до 01.02.2022р.;

- відповідачка отримувала рахунки на оплату послуг з водопостачання, але не повідомляла позивача про відсутність фактичного споживання води у домоволодінні та не зверталась з заявою про припинення надання послуг з централізованого водопостачання.

Аналіз вищенаведених обставин у їх сукупності з урахуванням принципів добросовісності та розумності свідчить, що відповідачка, як співвласник домоволодіння і фактично є єдиною особою, яка може діяти від імені власника домоволодіння, є належною відповідальною особою перед постачальниками житлово-комунальних послуг до її домоволодіння щодо оплати таких послуг.

За таких обставин, враховуючи що позивачем в період з 01.02.2022р. по 31.03.2026р. до домоволодіння відповідачки належним чином надавались послуги з водопостачання, внаслідок чого у відповідачки існує зобов`язання з їх оплати в повному обсязі, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 4 329,29 грн., що обліковувалась по о/р НОМЕР_1 станом на 01.04.2026р., є обґрунтованими і правомірними.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог відповідачка просила застосувати наслідки пропуску строків позовної давності до позовних вимог. Надаючи оцінку таким доводам відповідачки суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Натомість статтею 263 ЦК унормовані положення щодо зупинення перебігу позовної давності. За змістом частини другої та третьої цієї статті перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а від дня припинення таких обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257 (загальна позовна давність), 258 (спеціальна позовна давність) ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК також передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 – 259 ЦК, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до постанов КМУ №211 від 11.03.2020р. та №651 від 27.06.2023р. на всій території України в період часу з 11.03.2020р. до 30.06.2023р. було встановлено карантин для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. на території України з 24.02.2022 і по теперішній час діє режим воєнного стану.

Таким чином враховуючи положення ст.ст. 257, 260, 263, п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, доводи відповідачки про необхідність обліку строків позовної давності від дня надходження позову до суду є необґрунтованими, оскільки трирічний строк позовної давності, що передує моменту звернення до суду, слід обчислювати з 11.03.2020р. (початок зупинення дії строків позовної давності у зв`язку з карантином).

Аналіз змісту наданих позивачем розрахунків свідчить, що сума заборгованості, яка є предметом позовних вимог, виникла за період надання послуг з лютого 2022 року по 31.03.2026 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду 24.04.2026 року. За таких обставин доводи відповідачки про пропуск позивачем строків позовної давності є необґрунтованими, оскільки відповідний строк не пропущений.

Таким чином, беручи до уваги суть та підстави заявлених позивачем вимог, з`ясувавши обставини спірних правовідносин та порядок регулювання таких відносин, здійснивши належну правову оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд приходить до переконання про необхідність постановлення рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання судові витрати, суд виходить з наступного.

Відповідні судові витрати по справі складаються із витрат, понесених позивачем у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 3 328 грн. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі, то на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу має бути відшкодовано за рахунок відповідачки витрати з оплати судового збору в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення боргу за водопостачання та водовідведення – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована адреса місця поживання: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради (код ЄДРПОУ 03357168; юридична адреса: вул. Гетьмана Сагайдачного, 12, м. Черкаси) заборгованість з оплати послуг з водопостачання та абонентського обслуговування в розмірі 4 329 грн. 29 коп. та витрати з оплати судового збору в розмірі 3 328 грн., тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 7 657 грн. 29 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 02 жовтня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко