Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №711/8577/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/8577/26

Номер провадження2/711/4345/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

представника позивача адвоката Воронова Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронов Роман Сергійович, через підсистему «Електронний суд», звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ТОВ «Агрегат Агро» невиплачену при звільненні заробітну плату за червень 2026 року в сумі 25 422,73 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2026 до 14.08.2026 в сумі 32 887,1 грн, а також судові витрати (вхідний №35281, а.с.1-3).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він у період з 17.03.2023 до 23.06.2026 працював електрогазозварником у ТОВ «Агрегат Агро».

23.06.2026 на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України позивач звільнився з роботи згідно наказу ТОВ «Агрегат Агро» № 91-к від 23.06.2026. Проте після звільнення відповідач, в порушення ч.1 ст. 116 КЗпП України, не провів з позивачем повний розрахунок по заробітній платі, хоча в день звільнення він знаходився на роботі. Також, в порушення ч.1 ст. 47 КЗпП України, відповідач не надав позивачу письмового повідомлення про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні.

Згідно ж довідок форми ОК-5 та ОК-7, позивачу за червень 2026 відповідачем нараховано заробітну плату на загальну суму 33 016,52 грн, яка після утримання податків і зборів складає до виплати позивачу 25 422,73 грн (5 942,97 грн - ПДФО 18 %, та 1 650,82 грн - військовий збір 5 %). Водночас позивач звертає увагу суду на те, що єдиний соціальний внесок (ЄСВ) не утримується із зарплати працівника, а нараховується роботодавцем додатково та сплачується коштами роботодавця.

Також позивач звертає увагу суду на те, що згідно виписки з банківського рахунку позивача, на який відповідачем перераховувалася заробітна плата, станом на 27.07.2026, відповідачем фактично виплачена крайня заробітна плата лише за травень 2026 року в розмірі 29 107,85 грн (20 947,82 грн – відпускні, та 8 160,03 грн - заробітна плата).

У зв`язку з цим, позивач констатує, що заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати на день звільнення складає 25 422,73 грн (без урахування сплати податків та обов`язкових платежів), розмір якої і просить позивач стягнути з відповідача.

Крім того позивач також просить суд стягнути середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 32 887,1 грн, виходячи з такого розрахунку: заробітна плата за квітень 2026 року в розмірі 19 040,07 грн + заробітна плата за березень 2026 року в розмірі 19040,07 грн = 38 080,14 грн; 38 080,14 грн / на 44 робочих дні за вищевказані останні 2 місяці роботи перед звільненням (березень, квітень 2026 ) = 865,45 грн, що є середньоденним розміром заробітної плати позивача; 865,45 грн х 38 робочих днів за період з 24.06.2026 до 14.08.2026 (середній заробіток за весь час затримки по день подачі позову) = 32 887,10 грн)).

Водночас врахування позивачем під час визначення середнього розміру заробітної плати розміру останньої з призми її нарахування та виплати відповідачем за квітень та березень 2026 року позивач обгрунтовує положеннями абз. 5 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а також тим, що у травні 2026 року він перебував у відпустці, тобто не працював.

У зв`язку з цим позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 25 422,73 грн у рахунок погашення заборгованості з виплати заробітної плати, а також 32 887,10 грн у рахунок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2026 до 14.08.2026. Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в сумі 1064,96 грн та 5000 грн у рахунок витрат на надання професійної правничої допомоги.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду позовної заяви в новій редакції, в якій зазначити реквізити рахунку позивача в банку або в небанківському надавачі платіжних послуг, а в разі його відсутності – інформації про відсутність рахунку позивача в банку або в небанківському надавачі платіжних послуг та бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення позову, з долученням до позовної заяви, у випадку наявності у позивача відповідного рахунку, документу, що підтверджує наявність такого рахунку (а.с.29).

24 серпня 2026 року від представника позивача адвоката Воронова Р.С. до суду надійшла заява про усунення недоліків, що зареєстрована судом за вхідним №36458/26, до якої, зокрема, долучено позовну заяву в новій редакції від 24 серпня 2026 року із зазначенням у ній реквізитів рахунку позивача в банку та відомостей про те, що довідка про реквізити банківського рахунку сформована за допомогою додатку АТ КБ «Приватбанк» (а.с.31-33).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; визнано справу малозначною, а її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін і на підставі позовної заяви про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в новій редакції від 24.08.2026, що була долучена до заяви про усунення недоліків (вхідний №36458/26 від 24.08.2026); призначено розгляд справи по суті о 09 год 30 хв 17 вересня 2026 року в приміщенні Придніпровського районного суду м.Черкаси (а.с.57-58).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2026 року розгляд справи відкладений у зв`язку з першою неявкою в судове засідання уповноваженого представника відповідача (а.с.71-72).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Воронов Р.С. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, що викладені у позовній заяві. Просив суд стягнути з ТОВ «Агрегат Агро» на користь позивача невиплачену при звільненні заробітну плату за червень 2026 року в сумі 25 422,73 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2026 до 14.08.2026 в сумі 32 887,1 грн, а також судові витрати. Додатково у судовому засіданні, що відбулося 02.10.2026, представник позивача повідомив, що позивач, починаючи з 26.06.2026, працевлаштований – працює електрогазозварником у ТОВ «НВП «Укрінмаш», а також те, що, станом на день розгляду справи, відповідачем не погашена заборгованість з виплати заробітної плати позивачу за червень 2026 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» як відповідач явку представника в судове засідання не забезпечило, відзиву на позов не подало, про день, час та місце проведення судового засідання було повідомлене щоразу належним чином, а саме: шляхом направлення судових повісток про виклик у судове засідання до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», що отримані цим учасником справи відповідно 28.08.2026 о 22 год 24 хв 37 сек (а.с.62 зворот) та 19.09.2026 о 01 год 44 хв 03 сек (а.с.76 зворот).

Пунктом 2 ч.4 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Оскільки судові повістки про виклик до суду, що направлялися ТОВ «Агрегат Агро» до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», були отримані цим учасником справи 28.08.2026 о 22 год 24 хв 37 сек (а.с.62 зворот) та 19.09.2026 о 01 год 44 хв 03 сек (а.с.76 зворот), тому суд дійшов висновку, що цей учасник справи був належним чином повідомлений про дні (17 вересня та 2 жовтня 2026 року), час ( відповідно 09 год 30 хв та 13 год 00 хв) та місце судових засідань.

У зв`язку з наявністю законодавчо визначених умов для проведення заочного розгляду справи, суд 2 жовтня 2026 року постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав (а.с.78).

2 жовтня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 10 хв 6 жовтня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію представника позивача, висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, місце реєстрації проживання якого є будинок АДРЕСА_1 , починаючи з 23.02.2010, а місцем реєстрації перебування як внутрішньо переміщеної особи є квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується як копією паспорта громадянина України, який виданий 09.10.1996 Ізюмським МРВ України в Харківській області і яким документований позивач, а також довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7102-5001868319 від 13.07.2022 (а.с.16, 17-19).

Із копії витягу з трудової книжки серії НОМЕР_1 , якою документований позивач ОСОБА_1 , суд встановив, що 17.03.2023 ОСОБА_1 прийнятий на посаду електрозварника в ТОВ «Агрегат Агро» згідно наказу №15-к від 16.03.2023, а 23.06.2026 ОСОБА_1 звільнений з означеної посади згідно наказу генерального директора ТОВ «Агрегат Агро» №91-к від 23.06.2026; також із означеного засобу доказування суд встановив, що 26.06.2026 позивач був прийнятий на посаду електрогазозварника 5 розряду в ТОВ «НВП «Укрінмаш» (а.с.6,7).

Із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) №3772 6770 1085 8738 щодо ОСОБА_1 судом встановлено, що останньому нарахований страховий стаж у червні 2026 року – 23 календарні дні, що обумовлено тим, що страхувальник ТОВ «Агрегат Агро» здійснило нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за червень 2026 року в сумі 33016,52 грн (а.с.12-14). Аналогічна інформація міститься в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) №7474 2744 0846 3442 щодо ОСОБА_1 (форма ОК-7) (а.с.15).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив виписку по рахунку за період з 01.05.2026 до 27.07.2026, що підготовлена АБ «Укргазбанк», та встановив, що означений засіб доказування містить дані щодо виплати заробітної плати ОСОБА_1 , а саме: 27.05.2026 в сумі 19040,07 грн (за березень 2026 року), 27.05.2026 в сумі 19040,07 грн (за квітень 2026 року), 27.05.2026 в сумі 19040,07 грн (за лютий 2026 року) та 12.06.2026 в сумі 8160,03 грн (за травень 2026 року), а також даних щодо виплати відпускних, а саме: 12.06.2026 в сумі 20947,82 грн (за травень 2026 року) (а.с.8-11).

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.08.2026 суд встановив, що 06.12.2022 проведено державну реєстрацію ТОВ «Агрегат Агро» як юридичної особи; також із означеного засобу доказування суд встановив, що відомості про перебування ТОВ «Агрегат Агро» в процесі припинення або про його припинення як юридичної особи в означеному реєстрі відсутні (а.с.5).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами, дійшов таких висновків.

Як встановлено судом спір між сторонами виник щодо права позивача на отримання нарахованої, але невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України)

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст.3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За нормами ч.1 ст. 21 та ст. 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці..

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зробила висновок, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

Частинами першою - другою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша – друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (частина перша статті 84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

З аналізу означених норм процесуального права суд зробив висновок, що саме відповідач як сторона цивільного процесу, у випадку заперечення юридичного факту невиплати працівнику усіх виплат при звільненні, має довести означений юридичний факт належними і допустимими засобами доказування (платіжними інструкціями, квитанціями про перерахунок звільненому працівнику нарахованих до виплати при звільненні грошових коштів тощо).

Проте матеріали справи не містять належних і допустимих засобів доказування перерахунку ТОВ «Агрегат Агро» позивачу ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 33016,52 грн нарахованої заробітної плати, що підлягала виплаті останньому під час його звільнення із займаної посади, що мало місце 23.06.2026, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, а саме: податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військового збору за ставкою 5%.

Як встановлено судом і підтверджено представником позивача в судовому засіданні, розмір невиплаченої заробітної плати в сумі 25 422,73 грн – це є заробітною платою без урахування податків та обов`язкових платежів, що позивачем відняті від розміру нарахованої, але не виплаченої відповідачем заробітної плати за червень 2026 року, що складає 33016,52 грн.

Проте в постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника.

Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.

Під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов?язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку.

Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.

Отже, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, якими він керувався під час визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону є роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Отже, з одного боку, суд не повинен розраховувати розмір податків, що підлягають утриманню із невиплаченої працівнику заробітної плати, з іншого - у резолютивній частині рішення суд повинен указати, що суму виплат зазначено без урахування податків і зборів.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень КЗпП України викладений у постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі №182/6943/23 (провадження № 61-16001св25), і застосовується судом з метою дотримання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованості з виплати заробітної плати за червень 2026 року в сумі 33016,52 грн.

Водночас, суд, визначаючи розмір заборгованості зі сплати відповідачем позивачу нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, дійшов висновку про необхідність стягнення означеної суми з утриманням із неї установлених законодавством України податків і зборів.

У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 33016,52 грн, а не в сумі 25 422,72 грн як заявлено позивачем у прохальній частині позовної заяви, тобто розміру невиплаченої заробітної плати, з якого підлягає утримання установлених законодавством України податків і зборів, не є виходом за межі позовних вимог, оскільки такі дії є належним виконанням ч.4 ст.263 ЦПК України щодо застосування до спірних правовідносин висновку Верховного Суду щодо застосування положень КЗпП України, зокрема, що викладений у постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі №182/6943/23 (провадження № 61-16001св25). Ба більше, після відрахування з невиплаченої відповідачу заробітної плати за червень 2026 року в сумі 33016,52 грн податків та зборів, сума, що підлягатиме виплаті позивачу, складатиме саме 25 422.72 грн (33016,52 грн х 0,23 (сукупний розмір податків та зборів) = 7593,80 грн; 33016,52 грн – 7593,80 грн = 25 422,72 грн)).

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні в розмірі 32 887,1 грн, то суд зазначає про таке.

Згідно положень ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

З аналізу зазначених норм права випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також суд звертає увагу учасників справи, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи позивач ОСОБА_1 був звільнений з посади електрогазозварника в ТОВ «Агрегат Агро» 23 червня 2026 року. Матеріали справи не містять належних і допустимих засобів доказування про те, що, станом на день розгляду судом справи, відповідачем проведена виплата належних звільненому працівникові сум. Крім того і представник позивача адвокат Воронов Р.С. у судовому засіданні, що відбулося 02.10.2026, повідомив суду про те, що, станом на день розгляд справи, відповідач не здійснив виплату позивачу нарахованої заробітної плати за червень 2026 року.

Також судом встановлено, що позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 24.06.2026 до 14.08.2026.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзаців 4-5 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При цьому відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Як встановлено судом, останніми місяцями роботи ОСОБА_1 перед звільненням були квітень та травень 2026 року.

Проте як стверджує позивача і підтверджується матеріалами справи останній перебував у відпустці в травні 2026 року. Дана обставина судом встановлена на підставі виписки по рахунку АБ «Укргазбанк» за період з 01.05.2026 до 27.07.2026, в якій міститься інформація про виплату роботодавцем позивача грошових коштів у сумі 20947,82 грн з призначенням платежу: виплата відпускних за травень 2026 року, податки утримані, без ПДВ (а.с.9).

У зв`язку з цим суд погоджується з позивачем, що, керуючись абзацом 5 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, останніми місяцями роботи ОСОБА_1 перед звільненням для розрахунку середньої заробітної плати є березень та квітень 2026 року.

Із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) №3772 6770 1085 8738 щодо ОСОБА_1 (а.с.12-14) судом встановлено, що останньому нарахований страховий стаж у березні 2026 року – 31 календарний день, та в квітні 2026 року – 30 календарних днів. У зв`язку з цим суд зробив висновок, що позивач як найманий працівник відпрацював усі робочі дні в означених місяцях, а відповідно в означений період у часі не перебував у щорічній чи додатковій відпустці, відрядженні, вимушеному прогулі, на лікарняному тощо.

Частиною 3 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

На переконання суду загальновідомими є обставини кількості робочих днів у березні та квітні 2026 року, що сукупно складає 44 робочі дні (22 робочих дні у березні 2026 року та 22 робочі дні в квітня 2026 року).

Також із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) №3772 6770 1085 8738 щодо ОСОБА_1 (а.с.12-14) судом встановлено, що позивачу ТОВ «Агрегат Агро» нарахувало заробітну плату в березні 2026 року в сумі 24 727,36 грн та в квітні 2026 року також в сумі 24 727,36 грн. Отже, сукупний розмір нарахованої ТОВ «Агрегат Агро» заробітної плати позивачу, за період з березня по квітень 2026 року без утримання з неї установлених законодавством України податків і зборів включно склав 49 454,72 грн.

У зв`язку з цим середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 як електрогазозварника ТОВ «Агрегат Агро», розрахована згідно положень Порядку №100, склала 1 123,97 грн (49 454,72 грн / 44 робочі дні).

Суд відхиляє розрахунок середньої заробітної плати, що здійснений позивачем і відображений у мотивувальній частині позовної заяви, згідно якого розмір середньої заробітної плати становить 865,45 грн, оскільки такий розрахунок позивачем проведений з призми нарахованої і виплаченої відповідачем заробітної плати вже з урахуванням утриманих з неї установлених законодавством України податків і зборів, що не узгоджується ані з положеннями Порядку №100, ані з висновками Верховного Суду щодо застосування положень КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями Порядку №100, що викладені в постанові від 03 червня 2026 року у справі №182/6943/23 (провадження № 61-16001св25).

Таким чином, за період прострочення виплати заробітної плати, за який позивач просить суд з відповідача стягнути середній заробіток у порядку, передбаченому ст.117 КЗпП України, тобто з 24.06.2026 до 14.08.2026, було 38 робочих днів, а саме: у червні 2026 року – 5 робочих днів, у липні – 23 робочих дні, та у серпні (до 14.08.2026) – 10 робочих днів з урахування 14.08.2026.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати відповідачем належних позивачу сум при звільненні за період з 24.06.2026 до 14.08.2026 складає 42 710,86 грн (1123,97 грн х 38 робочих днів).

Водночас, відповідно до керівних роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд, здійснивши аналіз доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про те, що при звільненні позивача з ним відповідачем не був проведений розрахунок та не виплачено усі належні йому суми, а тому в порядку положень ст. 117 КЗпП України відповідач має обов`язок щодо виплати цих сум по день постановлення судом рішення у справі про стягнення цих коштів. При цьому доказів відсутності своєї вини у такій невиплаті відповідач суду не надав.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) сформулювала правовий висновок щодо застосування положень статті 117 КЗпП України, відповідно до якого відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Так, за період прострочення виплати заробітної плати, тобто за період з 24.06.2026 до 06.10.2026 включно (день ухвалення судом рішення), було 75 робочих днів, а саме: у червні 2026 року – 5 робочих днів, у липні – 23 робочих дні, у серпні – 21 робочий день, у вересні 2026 року – 22 робочі дні, та у жовтні 2026 року (до 06.10.2026 включно) – 4 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати відповідачем належних позивачу сум при звільненні за період з 24.06.2026 до дня ухвалення судом рішення (06.10.2026) складає 84 297,75 грн (1123,97 грн х 75 робочих днів).

Водночас, суд звертає увагу учасників справи, що стягнення середнього заробітку за час затримки виплати відповідачем належних позивачу сум при звільненні за період з 24.06.2026 до дня ухвалення судом рішення, не є виходом за межі позовних вимог, оскільки такі дії є належним виконанням положень ст.117 КЗпП України та керівних роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення їх точного розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, характер цієї заборгованості, період затримки, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 40 000 грн, який є співмірним зі встановленим розміром заборгованості роботодавця з виплати заробітної плати у розмірі 33016,52 грн.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

У зв`язку з цим стягненню з ТОВ «Агрегат Агро» на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24 червня 2026 року до 6 жовтня 2026 року в розмірі 40 000 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові 18 жовтня 2024 року у справі № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року встановлено в розмірі 3328 гривень 00 копійок.

У зв`язку з цим за подачу позовної заяви позивач мав би сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 1331,20 грн, тобто 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, оскільки позивач подав позов через підсистему «Електронний суд», то згідно положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, розмір судового збору, що підлягав сплаті позивачем за подачу конкретної позовної вимоги, складає 1 064,96 грн (1331,20 грн х 0,8).

Проте від сплати судового збору позивач звільнений на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За вказаних обставин та приймаючи до уваги, що позовна вимога про стягнення невиплаченої заробітної плати підлягає задоволенню, тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями ч.6 ст.141 того ж Кодексу та п.п.1 п.1 ч.2, ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір, який мав бути сплачений, однак не був сплачений у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 1064,96 грн.

Що стосується прохання позивача про стягнення з відповідача суми судового збору, що сплачена позивачем за пред`явлення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1064,96 грн, то суд зазначає про таке.

Із досліджених судом матеріалів позовної заяви вбачається, що витрати позивача по сплаті судового збору складають 1064,96 грн (з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8), що підтверджується квитанцією №308693939 від 14.08.2026 (а.с.23).

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом визнана обгрунтованою і вмотивованою, тому з відповідача на користь позивача, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір в сумі 1064,96 грн.

Що стосується прохання позивача, що викладене у п.3 прохальної частини позовної заяви, про стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, то суд зазначає про таке.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч.1,2,3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) договору про надання правової допомоги №27/07 від 27 липня 2026 року, укладеного між адвокатом Вороновим Р.С. та ОСОБА_1 , згідно п.3.3 якого факт надання правової допомоги, а також її оплати засвідчується актом прийому-передачі виконаних робіт, який підписується сторонами (а.с.21 зворот); 2) акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 14.08.2026, в якому міститься перелік наданих правових та юридичних послуг, зокрема: складання позовної заяви 5000 грн (а.с.22); 3) ордера на надання правничої допомоги серії АХ №1370803 від 14.08.2026 (а.с.4).

У зв`язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги адвокатом Вороновим Р.С. у справі про стягнення з ТОВ «Агрегат Агро» на користь позивача ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості в розумінні положень ст.12,81 ЦПК України.

З аналізу статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24).

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.13, 137 ЦПК України викладений в постановах Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23 (провадження № 61-12269св24) та 25.03.2026 у справі №703/1666/22 (провадження № 61-13533св23), що судом застосовуються з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач ТОВ «Агрегат Агро» заперечень щодо витрат на правничу допомогу до суду не подало, а також не подало і клопотання про їх зменшення.

Також суд звертає увагу учасників справи, що згідно з абзацом другим підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI не містить норм, відповідно до яких встановлено форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату послуг адвоката. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР, Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, та Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Проаналізувавши спеціальне законодавство щодо діяльності адвоката, суд дійшов висновку, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Аналогічний висновок щодо застосування означених положень законодавства викладений у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року справа № 127/4254/20 (провадження № 61-16510св20), що застосовується судом з метою дотримання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Як встановлено судом, згідно п.3.3 договору про надання правової допомоги №27/07 від 27 липня 2026 року, укладеного між адвокатом Вороновим Р.С. та ОСОБА_1 , факт надання правової допомоги, а також її оплати засвідчується актом прийому-передачі виконаних робіт, який підписується сторонами. На виконання означених умов договору про надання правової допомоги №27/07 від 27 липня 2026 року його сторони склали акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 14.08.2026, який містить загальну вартість наданих адвокатом послуг – 5000 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 14.08.2026 є належним і допустимим засобом доказування факту отримання адвокатом Вороновим Р.С. грошових коштів (гонорару) від клієнта ОСОБА_1 , що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №759/8017/18 (провадження № 61-17024св21).

З огляду на викладене, беручи до уваги, що позовні вимоги судом визнані обгрунтовані та задоволені повністю, тому з відповідача ТОВ «Агрегат Агро» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Керуючись ст. 47, 116, 117 КЗпП України, ст. 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 134, 141, 244, 263, 264, 265, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за червень 2026 року в сумі 33 016 (тридцять три тисячі шістнадцять) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 24 червня 2026 року до 6 жовтня 2026 року, в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок та 5000 (п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу, а всього 6064 (шість тисяч шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» на користь держави 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складене 6 жовтня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації перебування як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 .

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро», код ЄДРПОУ: 45022815, місцезнаходження: 18005, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31, офіс 404.

Головуючий: О. В. Петренко