Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №363/2351/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"06" жовтня 2026 р. Справа № 363/2351/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

06 жовтня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., секретаря Михайлик Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

15.04.2026 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідачки борг за договором позики від 12.02.20216 року в сумі 4 392 доларів США, інфляційні втрати в сумі 3 266,55 грн. та пеню в розмірі 63 409,50 грн., а також судові витрати. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 12.02.2026 року між сторонами по справі було укладено договір позики за №12/02/2026, згідно з умовами якого позивач надав відповідачці позику в сумі 188 856 грн., що на день укладення договору становить еквівалент суми 4 392 доларам США (за курсом продажу дол. США в ПАТ КБ «Приват Банк», яку позичальниця зобов`язалася повернути не пізніше 12.08.2027 року. Проте, своїх зобов`язань ОСОБА_2 не виконала, грошові кошти не повернула. Розмір заборгованості за позикою, станом на 14.04.2026 року становить - 4 392 доларів США (за курсом продажу дол. США в ПАТ КБ «Приват Банк», (згідно відомостей загальновідомого офіційного джерела https://privatbank.ua/ratesarchive1- долар США = 43.75 грн), що на день проведення розрахунку становить 192 150 грн. Інфляційні втрати становлять 192 150,00 x 1.01700000 - 192 150,00= 3 266,55 грн. Заборгованість по пені розраховано за період з 13.03.2026 року по 14.04.2025 року. Заборгованість по пені за 1 день становить 43,92 дол. США, що еквівалентно (за курсом продажу дол. США в ПАТ КБ «Приват Банк» 1 921.50 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн 50 коп). 412.07*33 дні=63 409,50. Загальний розмір заборгованості 258 826,05 грн. 31.03.2026 року позивачем на адресу ОСОБА_2 було направлено досудову вимогу про погашення боргу за договором позики, станом на 15.04.2026 жодних погашень боргу по досудовій вимозі не було. Попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат - судовий збір за подачу позовної заяви 2 070,60 грн.; поточні, усні консультації, прийняття та вивчення документів, надання рекомендацій, доведення позиції адвоката в спірних правовідносинах - 6 000 грн. (3 годин по 2000 грн.), написання досудової вимоги (1 год. -1 000), підготовка та формування доказової бази, подання позову до суду (4год по 2000-1 год.) –(8 000), складання та подання процесуального документу позовної заяви (2 год. - 6000 грн.), участь адвоката у судовому засіданні 1 судове засідання 3 000 грн., ознайомлення адвоката з матеріалами справи 1 ознайомлення – 3 000 грн.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22.04.2026 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, при цьому до суду від представника позивача – адвоката Могилян Л.В. надійшла заява, в якій остання просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання жодного разу не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, крім того повідомлялась через офіційний портал «Судова влада України» веб-сторінку Вишгородського районного суду Київської області, причини неявки суду невідомі, а тому суд, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідачки.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

06.10.2026 року відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:

Судом встановлено, що 12.02.2026 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , було укладено договір позики за №12/02/2026, згідно якої відповідачка отримала у борг від позивача кошти в сумі 188 856 грн., що на день укладення договору становить еквівалент суми 4 392 доларам США (за курсом продажу дол. США в ПАТ КБ «Приват Банк».(а.с. 6-7).

За умовами договору за № 12/02/2026 - грошові кошти у розмірі 188 856 грн., що на день укладення договору становить еквівалент суми 4 392 доларам США (за курсом продажу дол. США в ПАТ КБ «Приват Банк») ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у позику та зобов`язалася повернути не пізніше 12.08.2027 року.

Відповідно до п. 2 договору позика є безпроцентною, а повернення позиченої суми грошей повинне проходити в готівковій формі у м. Біла Церква за курсом продажу долару США в ПАТ КБ «Приват Банк», які позичальник зобов`язується повернути за договором в такому порядку:

-12 (дванадцятого) березня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів:

- 12 (дванадцятого) квітня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) травня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) червня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) липня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) серпня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) вересня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) жовтня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) листопада 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) грудня 2026 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) січня 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) лютого 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) березня 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) квітня 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) травня 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) червня 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) липня 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів;

-12 (дванадцятого) серпня 2027 року - грошову суму у розмірі 10 492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) гривні 00 копійок, що становить 244 (двісті сорок чотири) долара США 00 центів.

Згідно п. 6 договору – у разі несвоєчасного повернення грошей за договором, позичальниця сплачує позикодавцю за кожен день прострочення пеню в розмірі 1% від позиченої суми.

Відповідно до п. 8 договору - у разі прострочення позичальницею більше ніж на 15 календарних днів будь якої із суми повернення за графіком, позикодавець має право пред`явити цей договір до стягнення.

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначав, що відповідачка своїх зобов`язань за договором не виконала, грошові кошти, які зобов`язалася повернути, не повернула.

31.03.2026 року адвокат Могилян Л.В., діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 , на адресу ОСОБА_3 направила досудову вимогу про погашення боргу за договором позики. Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачкою зобов`язання за договором позики суду не надано.

Згідно ст. 15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст. 16 даного Кодексу.

У свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі за №638/18231/15-ц зроблено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України - позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18.09.2013 року у справі за № 6-63цс13 та від 11.11.2015 року у справі за №6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України - суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі за № 6-63цс13, від 02.07.2014 року у справі за №6-79цс14 та від 13.12.2017 року у справі за №6-996цс17.

У постанові від 13.07.2022 року у справі за №363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на особливості виконання грошового зобов`язання, а саме - грошовою одиницею України є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (ч. 1 ст. 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України. Аналогічне зазначено також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі за №373/2054/16.

У даному випадку між сторонами у письмовій формі укладено договір позики, без складання позичальником окремої розписки про отримання грошових коштів. Відтак саме письмовий договір позики є документом, який підтверджує виникнення між сторонами позикових правовідносин, визначає їх зміст та умови, а також містить волевиявлення сторін щодо передачі та повернення грошових коштів. Отже, відсутність окремої розписки не спростовує факту укладення договору позики та не припиняє виниклого на його підставі грошового зобов`язання, якщо факт передачі коштів підтверджується умовами договору.

Судом встановлено, що у відповідності до договору позики від 12.02.2026 року позивач передав, а відповідачка прийняла у власність гроші у сумі 188 856 грн., що на день укладення цього договору є еквівалентом 4 392 долари США за курсом продажу долару США в ПАТ КБ «Приват Банк». Крім того, зазначеним договором сторони погодили, що позичальниця зобов`язується повертати позикодавцеві позичену суму в певному порядку, кожного місяця, починаючи з 12.03.2026 року і по 12.08.2027 року в розмірі 10 492 грн., що еквівалентно 244 доларів США. Про кожний факт повернення позики позикодавець надає позичальниці власноруч підписану ним розписку про отримання грошей. В разі прострочення позичальницею більше ніж на 15 календарних днів будь-якої суми повернення за графіком, позикодавець наділений правом пред`явити договір позики до стягнення.

Зазначені положення договору позики відповідають положенням ст. 533 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, щодо підтвердження факту укладення між сторонами по справі договору позики грошових коштів. Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальниці.

Слід зазначити, що у даному випадку власноручне підписання відповідачкою договору позики за №12/02/2026 від 12.02.2026 року із зобов`язанням повернути суму позики частинами, починаючи з 12.03.2026 року по 12.08.2027 рік підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання нею від позивача обумовленої у договорі грошової суми.

Наявність оригіналу договору позики у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане і позика не повернута. Зазначений договоір є належним та допустимим письмовим доказом, який підтверджує як факт передачі грошових коштів, так і умови їх повернення.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами було укладено договір позики у розумінні ст. 1046 ЦК України, який уважається укладеним з моменту передання грошових коштів позичальниці, відповідно, у відповідачки виник цивільно-правовий обов`язок повернути позивачу отриману суму у порядку та строки, визначені умовами зобов`язання, з урахуванням положень ст. 1049 ЦК України. Однак відповідачка свої зобов`язання за договором позики не виконала, отримані грошові кошти позивачу не повернула, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт повернення боргу або відсутність заборгованості, суду не надала.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що договір позики у встановленому законом порядку відповідачкою оспорювався чи визнавався недійсним. Отже, на підставі досліджених доказів, суд прийшов до переконання про доведеність факту не виконання відповідачкою зобов`язання з повернення грошових коштів, а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення суми позики підлягають задоволенню. За таких обставин, суд вважає можливим стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики від 12.02.2026 року у розмірі 4 392 долари США. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року у справі за №569/24347/18, від 26.09.2018 року у справі за №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 року у справі за №707/2606/16-ц.

Разом з цим, вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі 63 409,50 грн., суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, оскільки:

Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-й строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 2402.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Відповідно до Указу Президента за №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні запроваджено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на момент розгляду справи судом.

Таким чином, відповідачка є такою, що звільнена від відповідальності за прострочення виконання нею зобов`язань за даним договором позики під час дії воєнного стану та, стягнення з останньої пені на користь позивача буде суперечити нормам чинного Законодавства.

Що стосується стягнення з відповідачки на користь позивача інфляційних втрат в сумі 3 266,55 грн., суд виходить з наступного:

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року у справі за №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі за №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі за №209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі за №638/2304/17.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15, ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 року у справі за №567/3/22).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 року в справі за №761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 року в справі за №607/20787/19).

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 1 та ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ст. 524 ЦК України - зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 533 ЦК України - грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в ч. 2 ст. 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України - грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі за №758/1303/15, від 16.05.2018 року у справі за №686/21962/15).

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2019 року в справі за №755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 року у справі за №753/8945/19.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі за №686/21962/15-ц.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року у справі за №760/15679/15.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях (постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі за №6-771цс15, постанова Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі за №6-474цс16, постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі за №6-1672цс16, постанова Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі за №6-284цс17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року в справі за №296/10217/15-ц зазначено, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09.06.2021 року в справі за №361/4822/18.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.08.2023 року в справі за №753/369/21 вказано, що оскільки апеляційний суд установив, що валютою зобов`язання між сторонами є гривня з вираженням її еквіваленту в іноземній валюті (доларах США), а відповідачка вказану обставину в касаційній скарзі не заперечувала, то втрати позивача в цій справі від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити саме в зв`язку з її безпідставністю.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

На підставі наведеного, суд вважає, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором позики від 12.02.2026 року у розмірі 4 392 долари США.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, з позовної заяви вбачається, що судові витрата позивача по справі складаються з: витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 070 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 530,32 грн., виходячи з розрахунку: розмір задоволених позовних вимог 4 392 долара США (188 856 грн.) сума задоволеного частково позову * 2 070,60 грн. сума сплаченого судового збору / 255 532,05 грн. розмір заявлених позовних вимог = 1 530,32 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 522, 530, 536, 610-612, 617, 625, 629, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4,12,13,76,81,141,280,289 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики за №12/02/2026 від 12.02.2026 року у розмірі 4 392 (чотири тисячі триста дев`яносто два) доларів США.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 530 (одна тисяча п`ятсот тридцять) грн. 32 коп. судового збору.

В задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт за НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Головуюча суддя О.П. Дьоміна