Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №282/1062/24 — Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/1062/24

Провадження № 1-кп/282/38/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024060430000172 від 03.08.2024 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Бердичів Житомирської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений, не працюючий, раніше не судимий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 19.03.2024 взято на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_2 , і зараховано військовозобов`язаним солдатом. У зв`язку з оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації. 19.07.2024 ОСОБА_6 пройшов військоволікарську комісію, згідно якої визнаний придатним до військової служби. 26 липня 2024 року ОСОБА_4 , у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 оголошено зміст повістки про необхідність явки на 06 годину 30 хвилин 27.07.2024, для направлення в команду № НОМЕР_1 Центру підготовки підрозділів та подальшого проходження військової служби в Збройних Силах України. Також, ОСОБА_4 попереджено про наслідки неявки на повістку, від отримання якої останній відмовився.

У подальшому, військовозобов`язаний ОСОБА_4 , переслідуючи єдиний злочинний умисел, спрямований на ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, діючи в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.cт.1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, ст.1, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ, та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65-2022 від 24.02.2022, не маючи поважних причин неприбуття, звільнення чи відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, підлягаючи призову на військову службу до лав Збройних сил України під час загальної мобілізації, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи належним чином попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у визначений у повістці день та відповідний час, будучи повідомленим працівником ІНФОРМАЦІЯ_4 про необхідність явки, 27.07.2024, на 06 годину 30 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_5 умисно не прибув, внаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час загальної мобілізації, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

При розгляді справи в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення визнав та пояснив, що у повістках він розписувався, і документи, складені в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, підписував. Разом із тим зазначив, що не погоджувався з висновками щодо стану свого здоров`я. Пояснив, що військово-лікарську комісію проходив чотири рази. За результатами проходження ВЛК у смт. Любар його було визнано придатним до військової служби, з чим він не погодився та оскаржив відповідне рішення. Після цього йому була вручена повістка, від отримання якої він відмовився 27 липня 2024 року.

Також зазначив, що у м. Житомир за результатами проходження ВЛК його було визнано обмежено придатним, що, за його словами, мало місце і раніше - у березні 2024 року. Згодом він отримав повістку на 20 травня 2024 року, за якою прибув на ВЛК у смт. Любар, де його знову визнали обмежено придатним. Після цього він прибув до м. Житомир, де повторно пройшов ВЛК, яка також підтвердила статус обмежено придатного. Рішення Житомирської ВЛК він передав до ТЦК. Незважаючи на це, йому була вручена повістка на липень 2024 року, після чого він знову проходив ВЛК.

Обвинувачений також пояснив, що військову службу в Україні не проходив, перебував на військовому обліку у м. Бердичеві. Зазначив, що повістку йому вручав сільський голова, однак він її не прийняв, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3600 гривень.

Крім того, пояснив, що вперше у м. Житомир за результатами проходження ВЛК його було визнано придатним до військової служби. До ТЦК вдруге він прибув самостійно. 26 липня 2024 року він з`явився до ТЦК та надав рішення Житомирської ВЛК, яке працівники ТЦК помістили до ящика. Повістку йому вручав чоловік, який перед цим бачив вказане рішення ВЛК. Зміст повістки обвинувачений не читав. У цей же день він підписав документи, складені працівником ТЦК, не ознайомившись із їх змістом. При цьому йому було повідомлено, що «буде троє в пагонах», однак жодних документів на руки йому видано не було.

Обвинувачений зазначив, що на наступний день до ТЦК він не з`явився, посилаючись на стан здоров`я, при цьому за медичною допомогою не звертався. Також пояснив, що з`являвся до органів поліції та надавав пояснення щодо обставин справи. Наприкінці показів зазначив, що вважає свої дії як правильними, так і неправильними. Просив призначити йому покарання пов`язане не з позбавленням волі.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що є невісткою обвинуваченого ОСОБА_4 . Повідомила, що її свекор відмовився від отримання повістки на військову службу у зв`язку з проблемами зі здоров`ям після проходження військово-лікарської комісії. Зазначила, що він не проходив військову та строкову службу. Свідок пояснила, що проблеми зі здоров`ям у свекра існують тривалий час, що є очевидним, оскільки він не може виконувати важку фізичну роботу. Також їй відомо, що обвинувачений оскаржував результати ВЛК та був визнаний обмежено придатним до військової служби. Зазначила, що їй відомо про відмову обвинуваченого від отримання повістки, оскільки вона проживає разом із ним та була очевидцем цієї події. Крім того, свідок висловила свою думку про те, що обвинувачений не витримав би умов, у яких проходять навчання та службу інші військовослужбовці. Також повідомила, що її чоловік на момент вручення обвинуваченому бойової повістки вдома був відсутній.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що проживає по сусідству з обвинуваченим ОСОБА_4 та знає його з 1990-х років. Додав, що сім`я обвинуваченого є багатодітною. Зазначив, що обвинувачений хворіє та має захворювання шлунка і печінки. При цьому свідок повідомив, що особисто не бачив факту вручення обвинуваченому повістки. Свідок зазначив, що йому відомо про захворювання обвинуваченого на хворобу печінки протягом приблизно 15 років, а також про наявність у нього виразкової хвороби шлунка, оскільки, за його словами, обвинувачений постійно вживає соду. Також пояснив, що разом з обвинуваченим проживають його син, невістка та онуки. Щодо обставин вручення повісток обвинуваченому свідок повідомив, що йому з цього приводу нічого не відомо. Крім того, зазначив, що син обвинуваченого ОСОБА_10 , проходив військову службу з перших днів війни, був поранений та згодом комісований.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою обвинуваченого ОСОБА_4 та знає його з 1990-х років. Повідомила, що їй відомо про наявність у обвинуваченого виразкової хвороби шлунка та інших захворювань, з приводу яких він проходить лікування. Зазначила, що обвинувачений не працював. Свідок пояснила, що обвинувачений відмовлявся від отримання повістки у зв`язку зі станом здоров`я, про що їй відомо зі слів самого обвинуваченого, зокрема про такі випадки їй відомо двічі. Також зазначила, що її опитували один раз у приміщенні сільської ради. Зміст повістки їй не відомий, однак вона знає, що повістка була з територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому свідок повідомила, що за її присутності будь-які документи обвинуваченому не вручалися. Крім того, пояснила, що син обвинуваченого був мобілізований, отримав поранення, є інвалідом, демобілізований та проживає разом з батьком.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що обіймає посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 . Пояснив, що згідно з рапортом капітана ОСОБА_7 обвинувачений був визнаний придатним до військової служби у частинах забезпечення. При цьому зазначив, що обвинувачений відмовився від отримання повістки, на визначену дату до ТЦК не прибув та про причини неявки не повідомив. Свідок зазначив, що йому не відомо, чи роз`яснювалися обвинуваченому правові наслідки його дій, однак, зі слів інших осіб, такі роз`яснення мали місце. Також пояснив, що йому не відомо, чи оскаржував обвинувачений висновок військово-лікарської комісії, а також з якого часу він перебуває на військовому обліку. Крім того, свідок повідомив, що у матеріалах були наявні акт відмови, повістка та рапорт. Також зазначив, що не пам`ятає, чи повідомляв обвинувачений про свій стан здоров`я. Додатково пояснив, що син обвинуваченого проходив військову службу.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що на час допиту проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 на посаді начальника групи документального забезпечення. Повідомив, що 26 липня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_4 було запропоновано одержати повістку на відправку, від якої той відмовився. У зв`язку з цим був складений відповідний акт. Зазначив, що за результатами проходження військово-лікарської комісії обвинувачений був визнаний придатним до військової служби. На визначену у повістці дату та час обвинувачений не з`явився. Свідок повідомив, що не пам`ятає, чи був обвинувачений попереджений про наслідки неявки, однак зазначив, що правові наслідки йому роз`яснювалися, та що особисто він попереджав обвинуваченого про відповідальність. Також пояснив, що йому не відомо, чи оскаржувався обвинуваченим висновок ВЛК, а також чи з`являвся обвинувачений до ТЦК після вказаної дати. Свідок зазначив, що були складені акт відмови, мобілізаційне розпорядження, а також рапорт, який був оформлений пізніше щодо факту відмови обвинуваченого від отримання повістки. При цьому пояснив, що обвинувачений акт не підписував, підписи в акті поставили лише він та свідок. Походження підпису обвинуваченого у відповідних документах йому не відоме. Також повідомив, що не пам`ятає, чи повідомляв обвинувачений про свій стан здоров`я та чи повідомляв причини неявки за повісткою. Зазначив, що текст повістки оголошував загальними фразами. Водночас пояснив, що обвинувачений, можливо, показував йому виписку лікаря-гастроентеролога під час вручення повістки, однак підстав для надання відстрочки він не мав. Крім того, свідок зазначив, що станом на 26 липня 2024 йому було відомо, що син обвинуваченого проходив військову службу, однак достеменно цього підтвердити не може.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що події, про які йдеться у справі, мали місце більше року тому. Пояснив, що пам`ятає факт вручення капітаном ОСОБА_7 бойової повістки обвинуваченому ОСОБА_4 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 . За його словами, обвинувачений спочатку вагався щодо отримання повістки, після чого відмовився від її отримання. Причин такої відмови він не пам`ятає. Свідок зазначив, що на той час проходив службу у вказаному підрозділі та перебував у тому ж кабінеті під час вручення повістки. Також пояснив, що за результатами військово-лікарської комісії обвинувачений був визнаний придатним до військової служби. Пояснив, що зміст повістки обвинуваченому оголошувався, а про кримінальну відповідальність за неявку його було попереджено. У зв`язку з відмовою обвинуваченого від отримання повістки складався відповідний акт. Зміст повістки оголошував капітан ОСОБА_7 . Свідок підтверджував акт відмови, однак не пам`ятає, чи підписував його обвинувачений. Крім того, свідок пояснив, що під час вручення повістки мала місце розмова щодо стану здоров`я обвинуваченого. За його словами, обвинувачений поводився адекватно та добре.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що обвинувачений ОСОБА_4 є його батьком. Повідомив, що його батько хворіє протягом приблизно десяти років. Свідку відомо, що за результатами військово-лікарської комісії обвинувачений був визнаний придатним для проходження служби у частинах забезпечення. Про факт вручення батькові повістки свідку відомо. Пояснив, що сам проходив військову службу за мобілізацією та перебував у зоні бойових дій, у зв`язку з чим спілкувався з батьком переважно телефоном. Також повідомив, що перебував на лікуванні. Свідок зазначив, що він радив батькові не йти на військову службу, оскільки бачив, що трапляється з особами зі схожим станом здоров`я, і це вплинуло на подальші дії обвинуваченого. Повідомив, що звільнився з військової служби у квітні 2024 року, після чого проживає разом з батьком. При цьому зазначив, що йому не відомо, чи вручалася обвинуваченому повторна повістка територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Також пояснив, що батько оскаржував рішення військово-лікарської комісії, однак результат такого оскарження йому не відомий.

Крім показів вищевказаних свідків, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті, повністю доведена письмовими матеріалами кримінального провадження, які були надані прокурором та дослідженні в судовому засіданні, а саме:

- витягом з ЄРДР про реєстрацію 03.08.2024 року кримінального провадження №12024060430000172 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ст.336 КК України;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 13.08.2024, згідно якого на підставі ухвали слідчого судді від 09.08.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_2 з особової справи військовослужбовця ОСОБА_4 вилучено оригінали документів: довідка ВЛК №3133/5 від 19.07.2024р., повістка №4/715 та розписка про отримання повістки від 26.07.2024р., акт відмови про отримання повістки від 26.07.2024р., мобілізаційне розпорядження, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, рапорт від 29.07.2024;

- протоколом огляду документів від 13.08.2024;

- постановою слідчого від 13.08.2024 про визнання предметів (речей, документів) речовими доказами у кримінальному провадженні та приєднання їх до кримінального провадження;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.08.2024р.;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.08.2024р.;

- листом т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №4/4015 від 19.08.2024;

- листом Житомирської обласної військової адміністрації №4962/2-24/31 від 07.08.2024, згідно якого, до обласної комісії з питань альтернативної (невійськової) служби звернення стосовно звільнення від призову на строкову військову службу через релігійні переконання від ОСОБА_4 не надходили;

- листом КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Житомирської обласної ради №01-06/1080 від 06.08.2024, згідно якого в період з 26.07.2024 по 27.07.2024, до вказаної установи не надходили виклики на гр. ОСОБА_4 ;

- копією журналу запису відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якого 26.07.2024 ОСОБА_4 відвідував зазначений відділ РТЦК та СП;

- листом т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №4/3956 від 15.08.2024, згідно якого у ОСОБА_4 немає права на відстрочку з підстав, визначених ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також те, що останнім не подавались документи про надання йому відстрочки;

- листом директора Комунального некомерційного підприємства «Любарська лікарня» Любарської селищної ради №1238 від 12.08.2024, згідно якого ОСОБА_4 в період з 26.07.2024р. по 27.07.2024р. не звертався за медичною допомогою до КНП «Любарська лікарня»;

- речовими доказами по справі: довідкою ВЛК №3133/5 від 19.07.2024р.; повісткою №4/715 та розпискою про отримання повістки від 26.07.2024р.; актом відмови про отримання повістки від 26.07.2024р.; мобілізаційним розпорядженням; тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного ЖР № НОМЕР_2 ; рапортом ОСОБА_7 від 29.07.2024.

- документами, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .

Також судом досліджені його медичні документи, які надані стороною захисту і вказують про його стан здоров`я.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого вказав, що на його думку хоч стороною обвинувачення і зібрано докази щодо наміру обвинуваченого на ухилення від призову по мобілізації, оскільки останній не з`явився 27.07.2024 року о 06 год. 30 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак ними не враховано і не надано оцінку пом`якшуючим обставинам таким як, щире каяття та здійснення добровільного грошового переказу на в/ч НОМЕР_3 , що підверджується квитанцією ТВБВ 10005/50 РМ-23819 від 30.09.2026, не враховано стан здоров`я обвинуваченого, що підтверджується надими стороною захисту медичними документами та показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_14 . А відтак, з урахуванням даних обставин просив суд не застосовувати до обвинуваченого ОСОБА_4 покарання у виді реального позбавлення волі, а застосувати ст.75 КК України встановивши йому іспитовий строк та покласти на нього обов`язки визначені ст.76 КК України.

Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними та допустимими доказами для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Недопустимості доказів згідно вимог ст.ст.87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі письмові та речові докази встановлені, зібрані та перевірені органом досудового розслідування та стороною захисту, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст.87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні речові докази, документи відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, складені уповноваженими процесуальними особами відповідно, узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, судом встановлено не було.

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показання свідків, які також є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах свідків суд не вбачає.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК України, з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння, передбаченого ст.336 КК України, і вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, яке має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно з ст.94 цього Кодексу.

Суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.

Об`єктивна сторона злочину за ст.336 КК України, яка інкримінована обвинуваченому, виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, на особливий період.

Безпосереднім об`єктом цього злочину є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч.2 ст.17 Конституції покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - з загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.

Суб`єктивна сторона злочину за ст.336 КК України - прямий умисел. Мотиви на кваліфікацію не впливають.

Суб`єкт - особа що підлягає мобілізації. Відповідно до ст.19 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», це військовозобов`язані, що знаходяться в запасі, та громадяни, що підлягають на час мобілізації призову на військову службу і отримали мобілізаційні посвідчення (повістки).

Відповідно до абзацу п`ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає загальну мобілізацію як складову частину організації оборони держави, змістом якої, зокрема, є переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу.

Саме це і є підставою криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Згідно з вимогами ч.3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема з підстав визнання в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 не мав підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", але має проблеми зі здоров`ям.

Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ст.336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 одружений, не працюючий, раніше не судимий, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, здійснив добровільний внесок на підтримку ЗСУ в розмірі 10000,00 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок військової частини НОМЕР_3 , що підверджується квитанцією ТВБВ 10005/50 РМ-23819 від 30.09.2026 (т.2 а.с.115), часто звертається за медичною допомогою з різних підстав, що підтверджується наданими стороною захисту медичними документами (т.2 а.с. 67-86, 92) та підтверджено показами вищезаначених свідків.

Обставинами, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є активне сприяння розкриттю злочину.

Відповідно до ч.3 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Тому, з урахуванням даної норми кримінального закону, а також того, що фінансова підтримка армії обвинуваченим свідчить про зміну ставлення особи до виконання державних завдань і може враховуватися судом під час визначення міри покарання, суд вважає за доцільне визнати обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 його добровільний внесок (донат) на потреби Збройних Сил України в сумі 10000 (десять) тисяч гривень. Вказану обставину підтвердив і Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі №442/2407/22 (провадження № 51-2963км23).

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, який у відповідності до ст.12 КК України є не тяжким злочином, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас, при призначенні покарання, суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину згідно статті 12 КК України, форму вини, а також особливості конкретного злочину.

Необхідно зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи. Виправлення як мета покарання, це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу, це ті певні зміни в особистості винної особи, які утримують її в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення обвинуваченого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Суд зазначає, що ухилення від захисту Батьківщини у період воєнного стану під час військової агресії ворога свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого злочину, оскільки це могло призвести до підриву військової дисципліни, розлагодження дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану неприпустимо.

В умовах воєнного стану наслідки ухилення від військової служби повинні через покарання досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України.

Однак, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, за загальним правилом призначення кримінальних покарань особі, що вчинила правопорушення вперше, має позитивну характеристику та відсутність обтяжуючих обставин, не призначається реальне позбавлення волі, а надається можливість спокутувати провину, шляхом встановлення іспитового строку. Більш того, законодавець не встановлює обмежень у застосуванні ст.75 КК України при кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 336 КК України.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Водночас суд враховує правові позиції Верховного Суду (постанови від 18.02.25 у справі №226/1856/23, від 10.04.25 у справі №750/14407/23) про можливість застосування ст.75 КК України під час воєнного стану при визначенні покарання за ст. 336 КК України (звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не несе для нього позитивних наслідків у майбутньому, оскільки він є особою, яка матиме судимість із певними юридичними наслідками, при цьому відповідно до вимог ст.76 КК України протягом іспитового строку має виконувати покладені на нього обов`язки, тобто перебувати під тягарем кримінальної відповідальності за їх невиконання).

Беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який одружений, має постійне місце проживання, за місцем поживання характеризується позитивно, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває, стан його здоров`я та вік, раніше не судимий, наявність пом`якшуючої його вину обставини, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також враховуючи досудову доповідь Житомирського районного сектору №4 філії ДУ «Центр пробації» у Житомирській області складену щодо обвинуваченого, суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання і застосовує ст.75 КК України із встановленням іспитового строку та покладенням на нього на цей строк обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Застосування саме такої міри покарання із застосуванням ст.75 КК України також підтверджується судовою практикою за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.336 ККУкраїни, серед якої затверджені угоди між прокурором та обвинуваченими про визнання винуватості (Сихівський районний суд м. Львова від 18.05.2026 справа №464/1933/26, Городоцький районний суд Хмельницької області справа №672/515/26, Білоцерківський районний суд Київської області від 03.07.2026 справа №357/19281/25, Міжгірський районний суд Закарпатської області від 17.06.2026 справа №302/372/24) та іншими справами, як от Андрушівський районний суд Житомирської області від 10.06.2026 у справі №272/1131/25, Богунський районний суд м. Житомира від 01.06.2026 у справі №295/1583/26, Тячівський районний суд Закарпатської області від 10.06.2026 у справі №307/1013/25 Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області від 23.06.2026 у справі №308/1430/26 та ін.

На переконання суду саме таке покарання є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, а також не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства і правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Призначення покарання із звільненням від його відбування з випробуванням, на переконання суду, є співмірним вчиненому злочину та особи обвинуваченого з урахуванням встановлених судом обставин, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості або суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування судом не встановлено.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Арешт на майно не накладався.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.100, 368, 369, 370, 373, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням і встановити йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов`язки передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2, ч. 3 ст. 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Підстав для застосування запобіжного заходу суд не вбачає.

Речовими доказами, після набрання вироком законної сили розпорядитись наступним чином: Довідку військово-лікарської комісії №3133/5 від 19.07.2024р.; повістку №4/715; розписку про отримання повістки від 26.07.2024р.; акт відмови про отримання повістки від 26.07.2024р.; мобілізаційне розпорядження; рапорт ОСОБА_7 від 29.07.2024, які знаходяться при матеріалах кримінального провадження - залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження.

Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного ЖР № НОМЕР_2 повернути власнику.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Любарський районний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту вручення йому копії цього вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1