Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №161/20684/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/20684/26

Провадження № 1-кп/161/1592/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 05 жовтня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62026140130001150, що надійшов з Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 28.09.2026 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, гр. України, з середньою освітою, одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачений - солдат ОСОБА_4 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №40 від 07.02.2026 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_4 , який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, з 06.02.2026 зараховано в списки особового складу вказаної військової частини та на всі види забезпечення, а також визнано таким, що з 06.02.2026 приступив до виконання обов`язків за посадою.

Згідно з вимогами ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, а громадяни України проходять військову службу відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на всій території України з 05.30 год. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, дія якого продовжена на даний час.

Таким чином, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за мобілізацією, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Згідно п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Однак, обвинувачений ОСОБА_4 в порушення зазначених норм законодавства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, за пособництва осіб, справа відносно яких виділена в окреме провадження, маючи намір ухилитися від військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), 09 лютого 2026 року, у невстановлений органом досудового розслідування час, але не пізніше 17.15 год, перебуваючи у АДРЕСА_2 у складі групи військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 НГУ, котрі переміщувались з АДРЕСА_2 до пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 НГУ (адреса розташування зазначена в обвинувальному акті), самовільно залишив місце служби та був відсутній на службі у військовій частині НОМЕР_1 НГУ без поважних причин, а службовий час проводив на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , до моменту його затримання 07.05.2026.

Таким чином, ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину в дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, визнав повністю та не оспорюючи фактичних обставин, суду дав показання, що 06.02.2026 був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації. 09.02.2026 року, перебуваючи у АДРЕСА_2 у складі групи військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 НГУ, котрі переміщувались з АДРЕСА_2 до пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташованого у іншому населеному пункті, самовільно залишив місце служби та був відсутній на службі у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, перебуваючи за місцем свого проживання. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо його не карати, оскільки він усвідомив незаконність своєї поведінки.

Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 , його винуватість у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, підтверджується зібраними на досудовому слідстві доказами, фактичні обставини яких не оспорюються учасниками судового провадження, а тому судом, за погодженням з усіма учасниками, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, не проводиться їх дослідження.

Так, об`єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.

З об`єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Судом встановлено, що обвинувачений після вчинення самовільного залишення місця служби переховувався, був затриманий в порядку ч.1 ст. 615 КПК України, а відтак, його протиправні дії щодо дезертирства були припинені поза його волею.

При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і дані про особу винного.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.66 КК України, суд, за наслідками судового розгляду, відносить щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.67 КК України, суд не вбачає.

Обвинувачений ОСОБА_4 не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, має постійне місце проживання та реєстрації, одружений, має певні захворювання, а також допомагає у догляді батьків – осіб похилого віку, однак вчинив кримінальне правопорушення, яке, згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, при цьому він, будучи військовослужбовцем, в період воєнного стану, під час військової агресії, при наявності прямої загрози національній безпеці держави, вчинив дезертирство - самовільно залишив місце служби з метою ухилитись від військової служби та проводив час на власний розсуд, що свідчить про його негативне ставлення до служби та свого військового обов`язку, така поведінка окремих військовослужбовців може призвести до підриву військової дисципліни у військах, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, а тому суд, призначає мінімальне покарання в межах санкції ч.4 ст.408 КК України у виді позбавлення волі.

При цьому, обираючи таке покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд виходив із наступного.

Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

За частиною 1 ст. 75 КК (на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків, передбачених цією статтею, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Звертаючись до обставин цього кримінального провадження, судом, при призначенні покарання, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суспільна небезпечність діяння, вік та дані про особу винного (про що описано вище), а також дані про неможливість надання його характеристики по місцю несення служби, у зв`язку з його нетривалим перебуванням, його стан здоров`я, про що зазначено стороною захисту усно (має проблеми із зором, оскільки на одне око практично не бачить), а також факт його перебування на стаціонарному лікуванні з відповідним діагнозом у Волинській обласній психіатричній лікарні м.Луцька.

Судом враховується, що наразі на території України триває воєнний стан, а обвинувачений, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, зобов`язаний був непорушно дотримуватися Конституції України і законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свої навички і майстерність, а також твердо знати й зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно перебувати у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).

ОСОБА_4 вчинив злочин в умовах, коли інші військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок, ризикуючи життям, захищаючи суверенітет держави, а тому його поведінка суттєво знижує рівень військової дисципліни та боєготовність Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах сьогодення є критично неприпустимим. В зв`язку з наведеним, клопотання сторони захисту про застосування щодо ОСОБА_4 положень ст.75 КК України, фактично сформує негативну думку інших військовослужбовців, відповідно до якої ухилення від виконання покладених на військовослужбовця обов`язків під час воєнного стану не призводить до адекватного скоєному покарання.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_4 , з врахуванням його особи, наявності пом`якшуючих обставин, слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 408 КК України, яке за своїм видом та розміром буде необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК. Це покарання з огляду на положення ст. 50 цього Кодексу узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які б давали підстави для застосувати ст. 69 КК України та призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст.408 КК України, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, призначивши покарання - 5 (п`ять) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання рахувати з моменту його затримання, тобто з 07.05.2026.

Запобіжний захід – тримання під вартою, обраний ухвалою від 09.05.2026, залишити до набрання вироком законної сили.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1