Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №635/470/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 635/470/25

провадження № 22-ц/818/1757/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипчук Н.П.

суддів: Маміної О.Ю., Тичкової О.Ю.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року, постановлене суддею Савченко Д.М.,

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №351663-КС-006 від 14.10.2023 в сумі 53778,00 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 351663-КС-006 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗПОЗИКА» 14.10.2023 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 351663-КС-006 про надання кредиту. 14.10.2023 року ОСОБА_1 , прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 351663-КС-006 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надала Позичальнику грошові кошти у розмірі 27000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 27000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 - 5299 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). До теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором № 351663-КС-006 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість у розмірі 49729 (сорок дев`ять тисяч сімсот двадцять дев`ять) гривень 00 копійок за кредитним договором №351663-КС-006 від 14.10.2023, судові витрати у розмірі 2240 (дві тисячі двісті сорок) грн.02 коп.

В іншій частині вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо, на підтвердження перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів за договором № 351663-КС-006. Наявною в матеріалах справи довідкою ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» не підтверджується факт того що грошові кошти надходили саме від позивача за кредитним договором № 351663-КС-006. При цьому, суд першої інстанції не надав оцінки тому факту що договір про надання фінансового кредиту у тому числі інформація щодо умов кредитування, паспорт споживчого кредиту не містять реквізитів платіжної банківської картки відповідача, на яку, у відповідності до умов кредитних договорів мали бути перераховані кредитні кошти. Вважає, що відсотка нараховані поза межами строку дії договору. Посилаючись на ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", зазначає, що Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Звертає увагу апеляційного суду що згідно розрахунку заборгованості Позивач вказує про оплату Відповідачем процентів у сумі 25 513,19 грн. Тобто, відповідач вже сплатив проценти за користування кредитними коштами в сумі що дорівнює сумі кредиту. Незважаючи на це суд першої інстанції стягнув з Відповідача ще 32 279,94 грн. процентів, що перевищує суму кредиту. З наведеного вбачається що Відповідач за користування кредитними коштами має сплатити проценти що у два з половиною рази перевищують суму кредиту, що суперечить принципам розумності та справедливості, становить непомірний тягар для відповідача, є порушенням ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що загальна сума утвореної заборгованості складає 53 778,00 грн. Вся вищенаведена сума заборгованості є абсолютно прозорою, а комісія, відсоткова ставка, терміни й інші умови кредитування прямо вказані в положеннях кредитного договору та станом на дату підписання такого договору відповідали чинному законодавству, з чим Відповідач був ознайомлений і відповідно прийняв умови такого кредитного договору. Відповідачу були нараховані відсотки виключно за користування кредитними коштами, згідно ст.1048 ЦК України, виключно в межах строку дії кредитного договору за відсотковою ставкою, яка відповідала чинному законодавству і жодного нарахування якоїсь компенсації, неустойки (пені чи штрафу) або ж відсотків згідно ч.2 ст.625 ЦК України Позивач не нараховував Боржнику. взагалі не зрозуміло, про які несправедливі умови кредитного договору Відповідач заявляє, адже всі умови кредитного договору відповідали чинному законодавству (станом на день укладання кредитного договору). Наголошує, що всі нарахування відсотків здійснювались кредитором до 30.03.2024р. (дата закінчення строку дії кредитного договору) і після цієї дати загальна сума заборгованості Відповідача залишається сталою, не змінюється, що прямо вбачається з наданого Позивачем розрахунку заборгованості. Також потрібно зауважити, що Боржник не висловлював заперечень чи претензій щодо умов договору, не оспорював положення діючого кредитного договору, а перед його укладанням був повністю ознайомлений з умовами договору, процентною ставкою, розрахунками майбутньої вартості кредиту, графіком платежів та призначенням (розподілом) таких платежів й іншими умовами кредитного договору, що свідчить про недоцільність аргументації того, що Відповідач є слабкою стороною договору, не розумів його суть і не мав спеціальних знань чи фахової підготовки для розуміння правил кредитування, оскільки Позивач надавав максимально лояльне ставлення до клієнта / Відповідача, сприяв його повному розумінню умов договору та всебічно сприяв позичальнику, надаючи усі необхідні роз`яснення на усні запитання клієнта щодо кредитування. Відповідач не поясняє чому на його думку розрахунок, який до позовної заяви був доданий Позивачем, не має братися судом до уваги, адже Відповідач не був позбавлений можливості надати свій розрахунок заборгованості за кредитним договором впродовж всього періоду розгляду справи судом, в якому б наглядно пояснив, як оплочені ним 35 065,13 грн. погашають всю заборгованість за тілом кредиту й відсотками, однак не зробив цього. Позивач надав усі необхідні для розгляду справи документи, в т.ч. надав підтвердження видачі коштів Боржнику, надав відомості щодо часткового погашення боргу позичальником й усе це відобразив в наданому розрахунку заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним відмовити у її задоволенні з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав в зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанації встановлено, що 14.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 351663-КС-006 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» 14.10.2023 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 351663-КС-006 про надання кредиту. 14.10.2023 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 351663-КС-006 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор , на номер телефону НОМЕР_2 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 14.10.2023 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено Договір № 351663-КС-006 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 27000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить процентів за кожен день користування Кредитом.

Пунктом 2. Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.

Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору. ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 27000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 - 5299 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором № 351663-КС-006 про надання кредиту належним чином не виконала, а лише часткового сплатив кошти в сумі 35065,13 грн.

Позивачем обрахована заборгованість відповідача, яка станом на 08.10.2025 року утворилась за Договором № 351663-КС-006 в розмірі 53 778,00 грн, що складається з: - Суми прострочених платежів по тілу кредиту – 21 498,06 грн; - Суми прострочених платежів по процентах – 32 279,94 грн.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Згідно з матеріалами справи 14.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №351663-КС-006 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), який підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-5813.

Відповідно до даного кредитного договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит в розмірі 27 000 грн, зі сплатою процентів. Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на банківську карту позичальника НОМЕР_3 .

Строк кредиту: 24 тижні. Процента ставка: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка: в день 1.15012963, фіксована. Комісія за надання Кредиту: 4050 грн. Строк дії Договору до 30.03.2024 року.

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 27 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів.

Пунктом 3.1 передбачено, що кредитодавець зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дня укладання Договору надати позичальнику кредит в сумі, вказаній в п. 2.1 Договору шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок позичальника.

В обґрунтування надання кредитних коштів в розмірі 27 000 грн за кредитним договором №351663-КС-006 від 14.10.2023 року представник позивача послався на інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» про перерахування коштів на банківську карту позичальника НОМЕР_3 .

Згідно відповіді АТ «ПриватБанк» від 13.02.2025 року підтверджено, що банком було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку НОМЕР_4 . З виписки, наданої банком вбачається, що 14.10.2023 року на банківську картку ОСОБА_1 було заразовано 27 000 грн.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , маючи намір отримати в позику грошові кошти, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Бізнес Позика» та пройшла реєстрацію на веб-сторінці товариства. Під час здійснення реєстрації відповідач створив особистий кабінет та надав всі особисті дані (ПІБ, дані паспорта, дату та рік народження, РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце реєстрації,), чим фактично надала згоду на обробку персональних даних.

Для безпосереднього оформлення кредиту відповідач обрала суму кредиту, строк кредитування, самостійно внесла номер банківської/платіжної карти, який сама зазначила у кредитному договорі та підтвердила, що ознайомлена з Правилами надання грошових коштів у позику.

Після прийняття позичальником умов кредитного договору 14.10.2023 року ТОВ «Бізнес Позика» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір, який підписано останньою відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», а саме, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на особистий телефонний номер ОСОБА_1 .

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписано позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.

Із наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 червня 2021 у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20.

Після закінчення строку кредитування ОСОБА_1 не повернула кредитні кошти та не сплатила нараховані проценти, внаслідок чого виникла заборгованість, за таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї на користь ТОВ «Бізнес Позика» слід стягнути заборгованість, визначену судом першої інстанції, цей розмір відповідачем не спростований.

Посилання ОСОБА_1 на недоведеність одержання нею кредитних коштів суперечать фактичним обставинам справи.

В свою чергу, маючи можливість звернутися до банку з відповідним запитом, та будучи ознайомленою із доводами позивача, ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що нею не отримувалася картка з зазначеним номером 5363542015785299, або ж на підтвердження того, що на її рахунки не надходили кредитні кошти в сумі 27 000,00 грн.

Покликання апеляційної скарги на те, що нарахування відсотків за договором кредиту є несправедливим та порушує права позичальника як споживача, апеляційним судом оцінюються критично.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З огляду на положення частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включення у договори із споживачем несправедливих умов є підставою для визнання таких умов недійсними.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У матеріалах справи відсутні відомості про оспорення відповідачем у судовому порядку укладеного кредитного договору, визнання його в судовому порядку недійсними.

Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину правомірність положень договору презюмується.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд не може застосовувати без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Такий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформульовано у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Отже, нарахування процентів правомірно здійснювалось відповідно до пункту 2.4. Договору як плата за користування кредитними коштами, що відповідає умовам договору та вимогам статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на наведене, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є неспроможними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за перегляд цієї справи судом апеляційної інстанції залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна