Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №641/3565/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/2882/2026Справа № 641/3565/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова у складі судді Кожихової Г.В.

за участю секретаря судового засідання Собченко В.С.,

позивачки ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

17.04.2026 позивач ОСОБА_1 , через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, звернулася до Слобідського районного суду міста Харкова із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень щомісячно, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття та допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є відповідач ОСОБА_2 . Дитина проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. За твердженням позивачки, відповідач добровільної матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, у зв`язку з чим усі витрати, пов`язані з її утриманням та забезпеченням потреб, несе позивачка. Зазначила, що щомісячні витрати на дитину складаються з витрат на харчування, одяг та взуття відповідно до сезону, придбання медикаментів та медичне обслуговування, розвиток дитини, зокрема придбання іграшок, книг та навчальних матеріалів, дошкільну освіту, додаткові заняття та гуртки, а також побутових витрат, пов`язаних із проживанням дитини, у тому числі витрат на житло, комунальні послуги та засоби гігієни. За твердженням позивачки, з урахуванням віку та потреб дитини, а також рівня цін фактичні витрати на її утримання перевищують 8 000 грн на місяць. Посилаючись на обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття та необхідність забезпечення належного рівня її утримання, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 8 000 грн щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

24 вересня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що вона разом із малолітньою донькою вимушено перебуває за межами України та на законних підставах проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де вони мають статус осіб, яким надано тимчасовий захист. Несвоєчасне подання частини доказів пояснила необхідністю збирання іноземних фіскальних чеків, банківських документів та здійснення їх перекладу українською мовою. Позивачка вказала, що з квітня 2024 року відповідач фактично не бере участі в утриманні доньки, добровільної матеріальної допомоги не надає, припинив спілкування з нею та дитиною, у зв`язку з чим витрати на харчування, одяг, освіту, розвиток, лікування та побут дитини вона несе самостійно. Вибір способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі позивачка обґрунтовувала відсутністю добровільної матеріальної підтримки з боку батька дитини та необхідністю забезпечення стабільного фінансування постійних витрат на дитину. Також посилалася на те, що аліменти, визначені у твердій грошовій сумі, підлягають індексації. Обґрунтовуючи заявлений розмір аліментів, позивачка зазначила, що дитина постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, а тому витрати на забезпечення її повсякденних потреб визначаються відповідним рівнем цін за місцем проживання. На підтвердження фактичних витрат позивачка надала чеки та квитанції щодо придбання одягу і взуття в магазинах Kik, TK Maxx, H&M, Deichmann, зазначивши, що витрати на такі товари за нетривалий період наприкінці літа перевищили 210 євро. Крім того, позивачка посилалася на понесення витрат на облаштування належних побутових умов для дитини, зокрема придбання дитячого ліжка з ортопедичною основою вартістю 103,29 євро, шафи для речей вартістю 305 євро та приліжкової тумби вартістю 102,54 євро. Також до витрат на забезпечення потреб дитини позивачка віднесла придбання техніки для навчання, розвитку та зв`язку: смартфона Xiaomi вартістю 99,80 євро, планшета Lenovo вартістю понад 170 євро з аксесуарами та ігрової консолі Nintendo вартістю 179 євро. Окремо позивачка зазначила про регулярні витрати, пов`язані з освітою, спортом та соціалізацією дитини, а саме оплату послуг дошкільного закладу/харчування в розмірі 15,25 євро на місяць, спортивних тренувань — 15 євро на місяць, а також занять з тенісу — 100 євро на місяць, на підтвердження чого посилалася на відповідні платіжні документи. На думку позивачки, надані документи підтверджують фактичне несення нею витрат на забезпечення житлово-побутових умов, одяг, взуття, освіту, розвиток та дозвілля дитини. Вважала, що покладення всього фінансового навантаження щодо утримання дитини виключно на матір не відповідає рівності обов`язків батьків щодо утримання дитини, а заявлена тверда грошова сума аліментів є співмірною частині витрат, яку має нести батько.У зв`язку з наведеним просила врахувати додатково подані докази фактичних витрат на утримання дитини та задовольнити позовні вимоги про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в повному обсязі.

Виклад позиції відповідача

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 22.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 30.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження, визнано явку позивачки обов`язковою.

Позивачка у судовому засіданні в режимі відеоконференції просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, наголошувала на тому, що відповідач не приймає участі в утриманні та вихованні дитини, необхідність стягнення витрат в твердій грошовій сумі пояснювала тим, що відповідач, будучи фізичною особою-підприємцем, має можливість зменшувати свій дохід з метою сплати аліментів в мінімальному розмірі. Зазначила, що не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився. Про дату, час і місце судових засідань повідомлявся своєчасно та належним чином. Поштові відправлення повернулись до суду з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою", що згідно зі ст. 272 ЦПК України та усталеною практикою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням. Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.

Відповідно до ухвали суду від 01.10.2026, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, позивачка не заперечує проти заочного розгляду справи, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20.08.2024 у справі № 641/3331/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 15.08.2019 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 544, розірвано.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 19 жовтня 2019 року Новобаварським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Харкові. Батьками дитини зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 . Відомості про народження внесено до актового запису № 499 від 19 жовтня 2019 року.

Із наданих до матеріалів справи документів убачається, що ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3 перебувають на території Федеративної Республіки Німеччина та мають посвідки на проживання (Residence Permit/Aufenthaltstitel), видані відповідно до § 24 Закону про перебування іноземців (AufenthG).

З наданих офіційних листів районного центру соціального забезпечення (Landratsamt) також убачається, що позивачка та дитина проживають у Німеччині на підставі § 24 AufenthG; строк дії дозволів на перебування продовжено до 04 березня 2027 року.

Матеріали містять фіскальні чеки та рахунки німецьких торговельних закладів, документи щодо придбання товарів для дитини, а також банківські документи про оплату занять та інших потреб дитини. Позивачкою надано переклад частини зазначених документів українською мовою.

Посилаючись на те, що донька проживає разом з нею та знаходиться на повному її утриманні, в той час як відповідач матеріальну допомогу на утримання своєї доньки не надає на постійній основі, позивач звернулася до суду із вказаною позовною заявою.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789Х11 від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» передбачено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років встановлюється в розмірі 3512 гривень.

За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими.

За правовою природою аліментні зобов`язання це періодичні платежі, які платник аліментів зобов`язаний сплачувати щомісячно, з метою матеріального утримання дитини.

Стаття 184 СК України передбачає, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності володіння та /або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у том числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платник аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №158/1638/18.

У справі, що розглядається, відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність домовленості між сторонами щодо способу виконання ОСОБА_2 свого обов`язку по утриманню дитини, зокрема, щодо розміру аліментів, а звернення ОСОБА_1 з вимогами про стягнення таких в судовому порядку свідчить про відсутність такої домовленості між ними.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення коштів на утримання доньки в розмірі 8000 грн щомісячно, позивач посилалася на те, що відповідач є особою працездатного віку, але відомості про його доходи та матеріальний стан їй не відомі.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обмежилася наданням суду копії власного паспорта, копії свідоцтва про народження дитини. В подальшому в додаткових поясненнях позивачка зазначила, що дитина постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, а тому витрати на забезпечення її повсякденних потреб визначаються відповідним рівнем цін за місцем проживання. На підтвердження фактичних витрат позивачка надала чеки та квитанції щодо придбання одягу і взуття в магазинах Kik, TK Maxx, H&M, Deichmann, зазначивши, що витрати на такі товари за нетривалий період наприкінці літа перевищили 210 євро. Крім того, позивачка посилалася на понесення витрат на облаштування належних побутових умов для дитини, зокрема придбання дитячого ліжка з ортопедичною основою вартістю 103,29 євро, шафи для речей вартістю 305 євро та приліжкової тумби вартістю 102,54 євро. Також до витрат на забезпечення потреб дитини позивачка віднесла придбання техніки для навчання, розвитку та зв`язку: смартфона Xiaomi вартістю 99,80 євро, планшета Lenovo вартістю понад 170 євро з аксесуарами та ігрової консолі Nintendo вартістю 179 євро. Окремо позивачка зазначила про регулярні витрати, пов`язані з освітою, спортом та соціалізацією дитини, а саме оплату послуг дошкільного закладу/харчування в розмірі 15,25 євро на місяць, спортивних тренувань — 15 євро на місяць, а також занять з тенісу — 100 євро на місяць, на підтвердження чого посилалася на відповідні платіжні документи.

Будь-яких доказів матеріального стану відповідача, а також інформації про щомісячні доходи як платника аліментів, так і одержувача аліментів, стану здоров`я дитини, позивачкою надано не було, хоча це є її процесуальним обов`язком. Клопотань про витребування доказів, що підтверджують матеріальний стан відповідача не заявлено.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклала обставини, якими обґрунтовувала свої вимоги, зазначила докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляла клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначала про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавала клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядилася своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Разом із тим відсутність у матеріалах справи відомостей про конкретний розмір доходу відповідача не звільняє останнього від встановленого статтею 180 СК України обов`язку утримувати свою малолітню дитину та сама по собі не може бути підставою для визначення аліментів виключно у мінімальному гарантованому законом розмірі.

Визначаючи розмір аліментів, суд виходить із необхідності забезпечення балансу між потребами дитини та матеріальними можливостями кожного з батьків, враховуючи, що обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків незалежно від факту перебування їх у шлюбі та місця проживання дитини.

Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю на території Федеративної Республіки Німеччина. На підтвердження витрат на утримання дитини позивачкою надано фіскальні чеки, рахунки та платіжні документи щодо придбання одягу та взуття, облаштування побуту, придбання техніки, а також оплати дошкільного закладу, спортивних тренувань та занять з тенісу.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, суд ураховує, що вони підтверджують понесення позивачкою витрат, пов`язаних із забезпеченням потреб дитини. Водночас частина наданих позивачкою документів стосується витрат, які за своїм характером не є регулярними щомісячними витратами, зокрема придбання меблів, смартфона, планшета та ігрової консолі. Сам по собі факт понесення таких разових витрат не свідчить про наявність щомісячних витрат на утримання дитини саме в розмірі, який обґрунтовував би стягнення з відповідача 8 000 грн щомісячно.

При цьому матеріали справи не містять належних та достатніх доказів щодо розміру доходів відповідача, наявного у нього рухомого чи нерухомого майна, грошових коштів або інших обставин його матеріального становища, які б дозволяли суду дійти висновку про доведеність його матеріальної спроможності сплачувати аліменти саме у заявленому позивачкою розмірі 8 000 грн щомісячно. Позивачкою клопотань про витребування таких доказів не заявлялося.

Разом із тим відповідач, будучи батьком малолітньої дитини, зобов`язаний брати участь у її матеріальному утриманні. Доказів наявності у відповідача обставин, які унеможливлюють або істотно обмежують виконання ним батьківського обов`язку щодо утримання дитини, суду також не надано. Відповідач відзиву на позов не подав та доказів на спростування наведених позивачкою обставин або доказів добровільного та систематичного надання матеріального утримання дитині суду не надав.

Враховуючи вік дитини, її фактичне проживання разом із матір`ю у Федеративній Республіці Німеччина, документально підтверджені витрати на забезпечення її побутових, освітніх та інших потреб, обов`язок обох батьків брати участь в утриманні дитини, відсутність доказів систематичного виконання відповідачем такого обов`язку в добровільному порядку, а також відсутність належних доказів його доходів та матеріального становища, суд доходить висновку, що необхідним, достатнім та співмірним обставинам справи є визначення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 6000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Такий розмір аліментів, на переконання суду, відповідатиме інтересам дитини, забезпечуватиме участь відповідача в її утриманні та водночас відповідатиме встановленим у справі обставинам і наявному обсягу доказів щодо матеріального становища сторін.

Таким чином, вимоги позивачки про стягнення аліментів у розмірі 8 000 грн щомісячно підлягають частковому задоволенню у розмірі 6000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; у задоволенні позовних вимог у решті заявленого розміру аліментів слід відмовити.

При цьому, суд уважає за необхідне зауважити, що позивач не позбавлена права звернутись з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину, або ж з позовом про збільшення розміру стягнутих аліментів, у випадку доведеності матеріальної можливості відповідача сплачувати аліменти.

Визначаючи аліменти саме у розмірі 6 000 грн щомісячно, суд враховує не лише встановлений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, який визначає мінімальний рівень забезпечення її основних потреб, а й фактичні умови проживання дитини, її вік, документально підтверджені регулярні витрати на освіту, фізичний розвиток, одяг та інші повсякденні потреби. Водночас суд враховує, що частина заявлених позивачкою витрат має разовий характер, а належних доказів матеріального становища відповідача, які б давали достатні підстави для стягнення заявлених 8 000 грн щомісячно, матеріали справи не містять. За сукупності зазначених обставин розмір аліментів у сумі 6 000 грн щомісячно суд вважає таким, що забезпечує розумний баланс між інтересами дитини та обсягом доведених у справі обставин.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також рівний обов`язок батьків щодо утримання дітей, суд вважає можливим позов задовольнити частково.

За змістом ч. 1ст. 191 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Розподіл судових витрат

Питання щодо судових витрат судом вирішується відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Cуд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1064,96 грн (позов подано через підсистему Електронний суд), оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 223, 263 - 265, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 квітня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 (дев`яносто шість) коп.

Рішення в частині стягнення зі ОСОБА_2 аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05.10.2026.

Суддя Г.В.Кожихова