Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №728/2000/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/2000/25

Головуючий у першій інстанції – Лобода Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/984/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

відповідач: ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя Лобода Н.В.), ухвалене у м.Бахмач,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося з позовом до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором №315926542 від 24 серпня 2023 року в розмірі 81 707,19 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 24 серпня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», а відповідно до договору факторингу №31/0724-01 від 31 липня 2024 року – до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». 04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, за умовами якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання за договором, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 81 707,19 грн, з яких: 16 451,92 грн – заборгованість по тілу кредиту; 65 255,27 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи), у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2025 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» кредитну заборгованість за договором №315926542 від 24 серпня 2023 року на суму 81 707,19 грн, яка включає: 16 451,92 грн – заборгованості за основною сумою боргу, 65 255,27 грн – заборгованості за відсотками, а також 2422,40 грн у рахунок відшкодування судового збору та 7000 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. У свою чергу відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості перед позивачем.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем не було отримано ні копію позовної заяви з додатками, ні жодної судової повістки про виклик до суду ні засобами поштового зв`язку, ні у вигляді смс-повідомлень, що призвело не лише до позбавлення його права бути заслуханим у суді, а й до передчасних висновків про задоволення позовних вимог. Вказує, що в порушення вимог ст.187 ЦПК України судом першої інстанції взагалі не перевірялось зареєстроване місце проживання відповідача у справі. За доводами ОСОБА_1 , суд посилається на повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 25 серпня 2025 року та виписку з банківського рахунку за період з 24 серпня 2023 року по 29 серпня 2023 року, які не були подані позивачем одночасно зі зверненням до суду з даним позовом та не були надіслані відповідачу. При цьому самостійно ТОВ «Юніт Капітал» не міг отримати такий доказ, оскільки така інформація є банківською таємницею. Отже відповідач звертає увагу, що докази отримані з порушенням вимог чинного законодавства не можуть бути належними та допустимими доказами. Вважає, що судом порушено порядок ухвалення заочного рішення, оскільки був відсутній факт повторної неявки його в судове засідання, що давало б можливість суду ухвалити заочне рішення. ОСОБА_1 посилається, що матеріали справи не містять направлених йому повідомлень про відступлення права вимоги за кредитним договором чи будь-якого підтвердження про таке направлення, тому виконати свої зобов`язання перед новим кредитором він не зобов`язаний. Звертає увагу, що кредитний договір від 24 серпня 2023 року укладений після відступлення прав вимоги за договором від 28 листопада 2018 року, відтак на момент укладення договору факторингу у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не існувало та не могло існувати право вимоги до відповідача. Вважає, що безпосередньо реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу, з якого б вбачалось право вимоги за спірним кредитним договором, позивачем суду надано не було, як і доказів здійснення оплати за набуті права вимоги, тому позивачем не доведено належним чином переходу права вимоги до відповідача від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ « Юніт Капітал» за кредитним договором №315926542 від 24 серпня 2023 року. Також особа, що подала апеляційну скаргу звертає увагу суду на те, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум, ніяких роз`яснень щодо принципу складання даних розрахунків справа не містить. Разом з тим відповідач наголошує на тому, що належними доказами наявності заборгованості є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Судом же взагалі правильність розрахунку не перевірялась. ОСОБА_1 заперечує факт укладення кредитного договору саме ним, оскільки інформація з сайту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не може бути належним доказом у справі на підтвердження укладення договору та отримання грошових коштів на його виконання. Крім того, заявник вказує на не застосування судом першої інстанції Закону України « Про споживче кредитування» відповідно до норм якого, розмір відсотків закріплено законодавчо та помилково стягнуто відсотки в розмірі зазначеному в кредитному договорі. Не погоджується відповідач і із розміром стягнутих судових витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх не спів мірними зі складністю справи.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно з приписами ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

По справі встановлено, що 24 серпня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №315926542 у вигляді кредитної лінії, який підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором ANQF. Строк дії договору сторони визначили до 23.09.2028 року. (а.с.50-59 т.1)

Доказами накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод-матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного телефонного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору позичальника.

Одноразовий персональний ідентифікатор – ANQF направлено відповідачу 24.08.2023 року о 12:04:03 годин на номер мобільного телефону вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів – НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 24.08.2023 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 16900 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 16900 грн 24.08.2023 року (п. 2.3).

Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту ( отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк Дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. ( п.3.1 договору)

На період від дати видачі кредиту до 23.09.2023 року проценти нараховуються за процентною ставкою 0.44% від суми кредиту за кожен день користування ним.( п.8.3.1)

Пунктом 8.3.2. сторони договору передбачили, що у разі якщо позичальник вчинить описані в п.3.2 Договору дії щодо продовження дисконтного періоду один або декілька разів, за період з наступного дня після 23.09.2023 року проценти нараховуються за ставкою 1.75% ( індивідуальна процентна ставка).

Після закінчення дисконтного періоду користування проценти нараховуються за процентною ставкою 2.98% в день.(п.8.4)

Отже , у договорі сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, у тому числі процентні ставки.

24 серпня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 16900,00 грн на банківську карту Позивача № НОМЕР_2 , що підтверджується копією відповідного платіжного доручення (а.с. 62).

Факт належності указаної банківської картки Відповідачу та перерахування коштів за банківськими реквізитами Відповідача також підтверджується листом АТ КБ «Приват Банк» від 25.08.2025 № 20.1.0.0.0/7-250815/63520-БТ, отриманим на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 119,12123-124 т.1).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору № 315926542 від 24.08.2023 року із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Суд першої інстанції встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір про надання споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 24.082023року правочину.

Доводи апеляційної скарги щодо неукладення ОСОБА_1 кредитного договору №315926542 від 24.08.2023 року спростовані матеріалами справи та наявними у них доказами. Заперечуючи факт укладання договору, ОСОБА_1 не надав доказів відсутності належності йому картки № 5363-41ХХ-ХХХХ-9541

чи виписки по рахунку відкритому на обслуговування зазначеної картки, що могли б підтвердити відсутність надходження коштів на його рахунок та внесення ним коштів на погашення кредитної заборгованості. Саме по собі заперечення проти укладення договору та не отримання коштів без надання належних, допустимих та достатніх доказів не може бути підтвердженням зазначених обставин.

Звертаючись до суду з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» подавало одночасно клопотання про витребування з АТ КБ «Приват Банк» виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 та підтвердження належності картки відповідачу,(а.с.9-10)обґрунтовуючи зазначене клопотання відмовою банку надати такі докази на запит адвоката позивача. ( а.с.21-2224-25 т.1) Ухвалою суду від 04.08.2025 року було задоволено зазначене клопотання та витребувано у АТ КБ «Приват Банк» виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 та підтвердження належності картки відповідачу. ( ас. 119)

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неналежність зазначених вище доказів спростовані матеріалами справи.

З розрахунку заборгованості проведеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що товариством в період з 24.08.2023 року по 23.09.2023 року проводилось нарахування відсотків за дисконтною відсотковою ставкою у розмірі 0,44%. ОСОБА_1 на виконання умов укладеного договору внесено кошти 15.09.2023 року в сумі 2084 грн, які були роз приділені; 1635 на погашення відсотків та 448.08 грн на погашення тіла кредиту. В подальшому нарахування відсотків у період з 24.09.2023 року по 15.10.2023 року здійснювалось за індивідуальною відсотковою ставкою у розмірі 1,75%, а в період з 16.10.2023 року по 20.11.2023 року за базовою відсотковою ставкою у розмірі 2.98%.( а.с.63-64 т.1)

Таким чином нарахування відсотків ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога» проведено з урахуванням умов договору щодо застосування дисконтної процентної ставки з 24.08.2023 року по 23.09.2023, індивідуальної відсоткової ставки 24.09.2023 року по 15.10.2023 року, базової відсоткової ставки у період з 16.102023 року по 21.11.2023 року та в межах строку дії договору.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» сума заборгованості за кредитним договором, на момент відступлення права вимоги становить –41505.05 грн, яка складається з: 16451.92 грн по тілу кредиту та 25053.13 грн по відсотках - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом ( а.с.63-64 т.1)

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01 (а.с. 66-69 т.1).

Згідно з п.2.1. цього Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3, 4.1 указаного договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

Пунктом 8.2. договору визначено, що він закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

28 листопада 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 71 зворот).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою текст договору факторингу викладено у новій редакції. Зокрема, пункти 1.3, 4.1 викладено у такій редакції: право вимоги - права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с. 72-75 т.1).

Додатковими договорами (№27 від 31 грудня 2021 року, №32 від 31 грудня 2023 року) до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року строк дії Договору факторингу продовжувався відповідно до 31 грудня 2022 року, до 31 грудня 2023 року (а.с. 77-78 т.1).

У реєстрі прав вимоги № 259 від 21.11.2023 року зазначено під номером 323 боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №315926542 від 24.08.2023 року з загальною сумою відступленої грошової вимоги 41505.05 грн (а.с. 79 зворот).

Згідно з протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги згідно реєстру прав вимоги № 259 від 21.11.2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло за Реєстром прав вимоги № 259 від 21.11.2023 року права вимоги щодо 1201 боржників на суму 14370970.23 грн. Актом звірки взаєморозрахунків сторони підтвердили, що станом на 31 грудня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» здійснило оплату за вказаним Реєстром у повному обсязі (а.с. 71, зворот 81).

Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за такими договорами новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору (24.08.2023 року) договори факторингу були чинними, передача права вимоги здійснювалася на підставі реєстрів прав вимоги.

Згідно з розрахунку заборгованості проведеного ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитом станом на 21.11.2023 року становила 16451.92 грн по тілу кредиту та 25053.13 грн по відсотках, разом 41505.05 грн. Товариством проведено нарахування заборгованості в період з 22.11.2023 року по 11.02.2024 рік з застовуванням нарахування відсотків за базовою відсотковою ставкою 2.98%.( а.с.89-90 т.1)

В ході апеляційного перегляду установлено, що районний суд, визначаючи розмір заборгованості за договором №315926542 від 24.08.2023, не застосував положення Закону України «Про споживче кредитування».

Статтею 8 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено вимоги до реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача.

22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %. Положення ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Тобто, у період з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 %, а у період з 22 квітня по 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1,5 %.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія п. 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір про відкриття кредитної лінії №315926542 від 24.08.2023 року, тобто після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24 грудня 2023 року), отже, після 23 грудня 2023 року кредитодавець міг застосовувати максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», лише у виді 2.5 % до 21 квітня 2023 року, а у період з 22 квітня по 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1,5 %.

Суд першої інтанції на указане (нікчемність в силу закону з 24 грудня 2023 року встановлення кредитодавцем процентної ставки у розмірі більшому, ніж 2,5,1.5,1%) уваги не звернув, внаслідок чого зробив неправильний висновок про наявність у відповідача боргу за кредитом у розмірі 81707.19 грн .

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

У період з 24 грудня 2023 року по 11.02.2024 рік ( кінцевий строк нарахування відсотків проведених ТОВ «Таліон Плюс» ) розмір процентів, які мав сплачувати позичальник, з урахуванням заборгованості за тілом кредиту у 16451.92 грн , становив 20564.90 грн (16451.92 х 2.5% х 50).

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо не перевірки судом правильності проведенного розрахунку заборгованості є обгрунтованими. Отже розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 77758.59 грн.

31 липня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 31/0724-01, згідно з п.2.1. якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, зазначених вказаним договором (а.с. 72-74 т.1).

У реєстрі прав вимоги № 2 від 31.07.2023 року до Договору факторингу № 31/0724-01 від 31.07.2024 року зазначено боржника ОСОБА_1 та договір кредиту №315926542 від 24.08.2023 з загальною сумою заборгованості 81707.19 грн (а.с. 78,зворот,78 т.1).

Відповідно до платіжної інструкції від 5 серпня 2024 року за № 7076 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» здійснило оплату за вказаним Реєстром в сумі 2708500.64 грн (а.с. 81).

04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»(клієнт) та ТОВ «Юніт Капітал» (фактор) укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, згідно з п.1.1. якого фактор зобов`язується передати гошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі,право на одержання яких належить клієнту. ( а.с 82-95 т.1)

Відповідно до акту прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників в кількості 13254 осіб з загальною сумою заборгованості 436087297.67 грн.( а.с.97)

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року право вимоги перейшло за договором №315926542 від 24.08.2023 року щодо боржника ОСОБА_1 на суму 81707.19 грн (а.с. 98,зворот,98 т.1).

Факт сплати ТОВ «Юніт Капітал» ціни відступлення права вимоги за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року у сумі 1226264.57 грн (п. 3.3 договору) підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №438 від 25.06.2025 року , №467 від 10.06.2025 року, №468 від 10.06.2025 року,№469 від 11.06.2025 року, №470 від 11.06.2025 року, №478 від 19.06.2025 року, №479 від 19.06.2025 року. ( а.с.100-103 т.1)

Із виписки з особового рахунку за кредитним договором №315926542 від 24.08.2023 року , сформованої ТОВ «Юніт Капітал», вбачається, що станом на 25 червня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 не погашена та становить 81707.19 грн, в тому числі: 16451.92 грн - тіло кредиту, 65255.27 грн - проценти за користування кредитом (а.с. 104).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (подібні правовідносини щодо договору факторингу № 28/1118-01 та наступних відступлень) роз`яснив, що факторинг допускає відступлення як наявних, так і майбутніх вимог, при цьому для розмежування таких вимог застосовуються різні критерії (для наявної - строк платежу, для майбутньої - момент виникнення), а також наголосив на необхідності індивідуалізації права грошової вимоги та можливості його визначення не пізніше моменту виникнення відповідної майбутньої вимоги.

Звертаючись з позовом, ТОВ «Юніт Капітал» посилалося на те, що право грошової вимоги за кредитним договором №315926542 від 24.08.2023 року набуте ним унаслідок послідовного відступлення за договорами факторингу та відповідними реєстрами прав вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 4.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та додаткової угоди до нього №26 від 31.12.2020 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Факт наявності або відсутності фінансування за відповідним договором є внутрішніми взаємовідносинами фінансових компаній. За умови відсутності фінансування спір може виникнути лише між сторонами договору.

Здійснивши аналіз умов вище зазначених договорів, колегія суддів вважає, що між цими юридичними особами було укладено саме договори факторингу. Такі договори укладено між юридичними особами, які є фінансовими установами, в судовому порядку недійсними не визнані, підстав вважати їх нікчемними, немає. Умовами цих договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру прав вимоги, чи акту приймання передачі та не пов`язано з оплатою за договором факторингу. Перехід прав вимоги по кожному з договорів факторингу доведено вище переліченими належними та допустимими доказами, поданими позивачем до позовної заяви. Отже, позивач є належним кредитором та отримав право вимоги за Кредитним договором №315926542 від 24.08.2023 року.

Таким чином, за умовами договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, оскільки підписання реєстру права вимоги №259 від 21.11.2023 року, тобто після укладення кредитного договору №315926542 від 24.08.2023 року.

Апеляційний суд зазначає, що факт набуття ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги за кредитним договором №315926542 від 24.08.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 підтверджується належними доказами, не спростований відповідачем та є доведеним.

Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Тлумачення наведених вище норм дає підстави вважати, що: обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, де вказано також і про те, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) судочинства.

За матеріалами справи ухвалою суду першої інстанції від 04.08.2025 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 03.09.2025 року о 10:00 годині. За зареєстрованим місцем проживання відповідача: АДРЕСА_1 (а.с. 118 т.1) було направлено судову повістку, яка була повернута до суду з відміткою :адресат відсутній.( а.с.122 т.1)

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (Постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Постанова ВС від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21). Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

За приписами ч. 10 ст.130 ЦПК України якщо місце перебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку визначеному цим Кодексом.

Конверт з судовою повісткою про виклик надійшов до суду з відміткою : адресат відсутній. Тому судом було 03.09.2025 року ухвалене заочне судове рішення. Відповідач скористався своїм правом на подачу заяви про перегляд заочного рішення, а в подальшому – правом на його апеляційне оскарження.

Доволи апеляційної скарги в цій частині правильності висновків суду не спростовують, судом першої інстанції було дотримано процесуальні норми при розгляді даної справи.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення зміні в частині визначеного судом першої інстанції загального розміру заборгованості та відсотків за кредитним договором №315926542 від 24.08.2023 року.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

В позовній заяві, ТОВ «Юніт Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість у розмірі 81707.19 грн. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 77758.59, тобто позовні вимоги задоволено на 95.17%. При зверненні до суду з позовом товариством сплачено 2422.40 грн судового збору (а.с.105 т.1). У зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2305.40 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції (2422.40 х 95.17%).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити новее рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 175.50 грн (3633.60 х 4.83 %) судового збору за апеляційний розгляд справи.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягає стягненню 2305.40 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 175.50 грн за апеляційний розгляд справи.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві було заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу із зазначенням розміру понесених витрат та додано до позову договір на надання професійної правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025 року та додаткова угода до нього № 25770746544 від 05.06.2025, акт прийому –передачі наданих послуг від 25.06.2025 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджувався з розміром стягнутих з нього судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, вважаючи їх розмір неспівмірним з складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Ураховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а оскаржуване судове рішення – змінено, зменшено розмір визначеної до стягнення кредитної заборгованості, приймаючи до уваги що стороною відповідача надано заперечення щодо розподілу судових витрат, складність справи, обсяг виконаної адвокатом робіт , колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача 4000 грн.

03 квітня 2026 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України у зв`язку з перебуванням його на військовій службі. ( а.с.31-34 т.2)

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.Юридичні послуги

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

На підтвердження перебування на військовій службі ОСОБА_1 надано суду копію довідки за №191/4493 від 02.08.2025 року про те, що матрос ОСОБА_1 перебуває на службі у військовій частині № НОМЕР_3 з 24.04.2025 року. ( а.с.36)

На запит суду з зазначеної військової частини відомості не надійшли. З ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла відповідь про те, що з 23.04.2025 року ОСОБА_1 призваний до лав Збройних Сил України.

Оскільки на час ухвалення рішення апеляційним судом відсутні актуальні відомості про перебування відповідача ОСОБА_1 на військовій службі у лавах Збройних Сил України, то в задоволенні клопотання про зупинення провадження слід відмовити.

Керуючись ст.ст.141,251,258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2025 року в частині визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» загальної суми заборгованості за кредитним договором №315926542 від 24.08.2023 року, суми заборгованості за відсотками, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу – змінити, зменшивши визначений до стягнення загальний розмір заборгованості з 81707.19 грн до 77758.59 грн, відсотків з 65255.27 до 61306.67 грн, судового збору з 2422.40 грн до 2305.40 грн, витрат на професійну правничу допомогу з 7000 грн до 4000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 175.50 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: