Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №592/1575/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/1575/26

Номер провадження 22-ц/816/2892/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

в присутності представника позивача – адвоката Васюти Крістіни Сергіївни

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми та в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Мунтяну Ігор Іванович, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Бичкова І.Г., в справі №592/1575/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

30.01.2026 ТОВ «Коллект Центр» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 18.09.2021 між ТОВ «Мілоан» і відповідачкою було укладено кредитний договір №4726699 на підставі якого остання отримала в кредит 20000 грн, за що зобов`язалася сплачувати проценти та інші передбачені договором платежі. 15.12.2021 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №15/12-2021-22, згідно з яким ТОВ «Вердикт Капітал» набув права грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит №4726699. 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Вердикт Капітал», у тому числі й до ОСОБА_1 .

Крім того, 13.09.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і відповідачкою було укладено кредитний договір №77531265, на підставі якого остання отримала в кредит 15001,00 грн. 27.01.2022 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №27/01/2022, згідно з яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги за договорами, у тому числі й до відповідачки за договором позики №77531265. 10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу №10-03/2023/01, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Вердикт Капітал», у тому числі й до ОСОБА_1 .

Договори підписані відповідачкою електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора

Відповідачці кошти відповідно до укладених кредитних договорів були перераховані, в свою чергу остання не здійснювала оплати по кредитам в результаті чого в неї утворилась заборгованість яка становить:

- за договором № 4726699 від 18.09.2021 в сумі 146304,40 грн (19000,00 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 125904,40 грн – заборгованість за нарахованими процентами, 1400,00 грн – заборгованість за комісією);

- за договором №77531265 від 13.09.2021 в сумі 46620,12 грн ( 15001,00 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 31344,59 грн – заборгованість за процентами, 240,01 грн – інфляційні збитки, 34,52 грн – нараховані 3% річних).

Посилаючись на дані обставини представник позивача просив стягнути з відповідачки суму заборгованості за двома договорами яка становить 192924,52 грн, та судові витрати: судовий збір в сумі 2662,40 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.06.2026 позовні вимоги товариства були задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договорами в розмірі 192924 грн. 52 коп., судовий збір в розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Коллект Центр» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачкою кредитів в зазначених сумах. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідачка погодилась на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язався їх сплатити. Позивач довів право вимоги до відповідачки в зв`язку з укладенням договорів факторингу з первісним кредитором. Разом з тим, місцевий суд зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 8000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Представник скаржника, вважає, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.06.2026 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Вказав, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази порушуючи норми матеріального та процесуального права. Зазначив, що договори кредитування укладені на відповідні, визначені в договорах періоди, відповідно до наданих позивачем розрахунків вбачається, що стягнення відсотків відбувалась після сплину строків договорів. Вказав, що доказів пролонгації за спірними договорами позивачем не надано. Вважає, що нарахована комісія за видачу кредиту є нікчемною. Зазначив, що після 24.02.2022 нарахування 3% річних та інфляційних збитків за статтею 625 ЦК України заборонено, проте суд першої інстанції при ухваленні рішення на це уваги не звернув. Крім того, вважав, що стягнута судом сума витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн не є співмірною ціні позову.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 02.09.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 02.09.2026 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.06.2026 залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 перед позивачем підтверджуються відповідними доказами, зокрема договорами споживчого кредиту, які підписані шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та відповідно до яких відповідачкою погоджено істотні умови договору. Позивач виконав умови договору, надав відповідачці кошти відповідно до укладених договірних відносин кредитування, проте остання свої зобов`язання не виконує. Зазначила, що позивачем надані всі відповідні розрахунки заборгованості. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи відповідачка та її представник не з`явились.

Від представника відповідачки ОСОБА_1 – адвоката Мунтяну І.І. надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності учасників, які не з`явились.

2. Мотивувальна частина

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 18.09.2021 ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит №4726699. Відповідачка підписала договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора (а.с.20-22).

Згідно умов пунктів 1.2 – 1.4 договору сума кредиту склала 20000,00 грн, кредит надається загальним строком на 4 днів з 18.09.2021 (дата надання кредиту). Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом – 22.09.2021.

Згідно підпункту договору 1.5.1, комісія за надання кредиту: 1400.00 грн, яка нараховується за ставкою 7,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

П. 1.5.2. Проценти за користування кредитом становлять 704,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

П. 1.6. Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку за кожен день користування.

Договір передбачає, що позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Відповідно до п. 6.1. Договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

Відповідно до розрахунку первинного кредитора ТОВ «Мілоан» по договору №4726699, ОСОБА_1 мала заборгованість за період з 18.09.2021 по 28.11.2021 в сумі 78854,40 грн., з яких суму заборгованості по тілу кредиту – 19000,00 грн., заборгованість по відсоткам – 58484,40 грн (а.с.83).

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» за договором № 4726699 від 18.09.2021, сума заборгованості становить 146304,40 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 19000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 58454,40 грн; заборгованість по комісії 1400,00 грн; заборгованість за нарахованими відсотками за кр. дог. – 67450,00 грн (а.с.19).

15.12.2021 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №15/12-2021-22, згідно з яким ТОВ «Вердикт Капітал» набув права грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит №4726699. 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Вердикт Капітал», у тому числі й до ОСОБА_1

13.09.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення блоргів» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 77531265 за яким, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк (надалі - «строк позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Сума позики становить 15001,00 грн (а.с. 9).

Відповідно до п. 2.3. Договору, процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99 %.

Згідно п. 12. Договору, цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 77531265 від 13.09.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 46620,12 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) – 15001,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 31344,59 грн; інфляційні збитки – 240,01 грн; нараховані 3% річних – 34,52 грн (а.с.8,17).

27.01.2022 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №27/01/2022, згідно з яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги за договорами, у тому числі й до відповідачки за договором позики №77531265. 10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу №10-03/2023/01, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Вердикт Капітал», у тому числі й до ОСОБА_1 .

Застосовані норми права

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договорів не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за тілом кредиту та відсотками.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи.

У даній справі відповідачка визнає факт укладення нею кредитних договорів та отримання нею коштів, а рішення районного суду оскаржує фактично в частині стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, відповідно до якої проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування коштами у межах строку кредитування, тоді як після спливу такого строку або у разі прострочення виконання грошового зобов`язання застосуванню підлягають наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України.

Щодо договору позики від 13.09.2021 №77531265.

З матеріалів справи вбачається, що умовами даного конкретного договору встановлено строк користування кредитом – 15 днів.

Згідно п. 5.2 зазначеного договору вбачається, що умови продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації передбачені в правилах надання грошових коштів у позику (а. с. 9).

Згідно п. 17 Договору передбачено, що якщо сума Позики зазначена в п.п. 2.1. п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування Позикою понад встановлений Договором строк нараховується процентна ставка за понадстрокове користування Позикою в розмірі п.2 Договору за кожен день такого користування

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині нарахування відсотків поза межами строку кредитування, Позивач посилається на п. 5.2 «Правил надання грошових коштів», яким передбачено продовження (пролонгацію) дії договору.

При цьому, надані Позивачем «Правила кредитування» виконані у вигляді окремого типового документа фінансової установи.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодного підпису Відповідачки (як власноручного, так і кваліфікованого електронного підпису) безпосередньо під текстом зазначених Правил або на аркуші ознайомлення з ними.

Згідно правової позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, зазначено, що роздруківка внутрішніх умов чи правил банку не може вважатися належним доказом укладення договору на цих умовах, якщо вони не містять підпису позичальника, оскільки їх зміст може бути змінений фінансовою установою в односторонньому порядку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що пункт 17 Договору є юридично розмитим, який невідповідає правовій природі регулювання відносин прострочення (де має діяти ст. 625 ЦК України, а не договірний процент), а тому не може слугувати законною підставою для нарахування Позивачем суми заборгованості поза межами строку дії договору.

Отже, оскільки умова пролонгації договору є істотною, вона потребує чітко вираженого волевиявлення споживача. Відсутність підпису Відповідачки на Правилах надання грошових коштів свідчить про те, що вона не висловила своєї правової згоди на умови автоматичного продовження строку дії договору.

А тому колегія суддів вважає, що непідписані Правила надання грошових коштів є для Відповідачки юридично неіснуючими, а тому не можуть породжувати для неї обов`язків щодо сплати відсотків за період, який виходить за межі строку, погодженого в основному (підписаному) тексті договору.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про стягнення відсотків за кредитним договором поза межами дії договору від 13.09.2021 №77531265, тобто поза межами 15 днів

З розрахунку заборгованості первинного кредитора вбачається, що за 15 днів користування позикою ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» нарахувало ОСОБА_1 1791,12 грн - відсотків.

Отже, колегія суддів вважає, що заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» за договором № 77531265 від 13.09.2021, становить 17066,65 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 15001,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 1791,12 грн; заборгованість по інфляційним збиткам 240,01 грн та 3% річних – 34,52 грн.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення інфляційних збитків та 3% річних відповідно до норм ст. 625 ЦК України, виходячи з наступного.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 711/4585/22.

З 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Законодавець запровадив захист для позичальників у кредитних і позикових відносинах через встановлення спеціального мораторію.

У п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором кредиту або позики позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки, штрафу чи пені за такий період прострочення.

Дія мораторію розпочинається з 24 лютого 2022 року (дата введення воєнного стану) та триває протягом періоду дії воєнного стану плюс 30 днів після його припинення або скасування.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були нараховані інфляційні збитки та 3% річних до 24.02.2022, а тому вони є законними та обґрунтованими, які підлягають задоволенню.

Щодо договору про споживчий кредит від 18.09.2021 №4726699.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» за договором № 4726699 від 18.09.2021, сума заборгованості становить 146304,40 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 19000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 58454,40 грн; заборгованість по комісії 1400,00 грн; заборгованість за нарахованими відсотками за кредитним договором – 67450,00 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за споживчий кредит від 18.09.2021 №4726699 визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

18.09.2021 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4726699, на підставі якого остання отримала 20000,00 грн на 4 дні з датою повернення позики 22.09.2021.

Відповідачка умови договору не виконала та в установлений строк кредит не повернула, строк користування кредитом було продовжено на підставі п. 2.3 договору на 60 днів.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення відсотків за даним договором в сумі 125904,40 грн, які нараховані поза межами строку договору враховуючи строк пролонгації.

Колегія суддів вважає, що з відповідачки необхідно стягнути відсотки за період з 18.09.2021 по 20.11.2021 (строк дії договору), які становлять 51274,40 грн. Законність нарахування решти заявлених відсотків позивачем не доведено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 1400,00 грн по договору № 4726699 від 18.09.2021 було визначено як плату за надання кредиту.

Водночас в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії 1400,00 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідачки ОСОБА_1 комісії в розмірі 1400,00 грн за видачу кредиту відсутні.

Отже, колегія суддів вважає, що заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» за договором від 18.09.2021 №4726699, становить 70274,40 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 19000,00 грн; заборгованість за відсотками ( з 18.09.2021 по 20.11.2021) - 51274,40 грн.

За таких обставин, апеляційна скарга Відповідачки підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором від 18.09.2021 № 4726699 в сумі 70274,40 грн та за договором від 13.09.2021 №77531265 в сумі 17066,65 грн, що в загальній сумі - 87341,05 грн.

Щодо судових витрат.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн є неспівмірними зі складністю справи, то колегія суддів з ними погоджується.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, понесені в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 гривень за подання позовної заяви. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 192924,52 гривень.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, які задоволено на 45 % (87341,05 / 192924,52 х 100).

Оскільки позов задоволено на 45%, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 1198,08 грн (2662,40 х 45%) витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 2250 грн (5000,00 х 45%).

Скаржник при подачі апеляційної скарги ставив питання про стягнення зі сторони позивача, понесені відповідачкою судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Враховуючи вищенаведені норми Закону з урахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн, понесені в апеляційному суді відповідачкою, відповідатимуть вимогам справедливості та співмірності.

А тому, з урахуванням принципу пропорційності задоволених вимог (55%) з позивача на користь відповідачки необхідно стягнути 2750 грн 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та 2196,48 гривень (3993,60 х 55%) – судового збору, сплаченого останньою при звернені з апеляційною скаргою в сумі

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.06.2026 необхідно скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Мунтяну Ігор Іванович, задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.06.2026 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договорами в розмірі 87341 грн 05 коп. та 3448 грн 08 коп. – судових витрат

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за розгляд справи апеляційним судом в сумі 2196 грн 48 коп та витрати на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в сумі 2750 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик