Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №589/4343/24 — Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/4343/24

Провадження № 2/589/1305/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокум. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в складі

головуючого судді Сидорчука О.М.,

з участю:

секретаря судового засідання Носовської В.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення частки спільного майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вимогою визначення частки в майні - квартирі загальною площею 30,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2779511807080, якою володіє ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_4 .

Під час судового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири загальною площею 31,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2023 року №3502, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

В обґрунтуванні позову зазначено, що відповідно до судового рішення від 10.02.2023 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики від 15.07.2019 у розмірі 471719,65 грн., приватним виконавцем Пересадько О.Б. 11.06.2023 відкрито виконавче провадження ВП №72000364 на підставі виконавчого листа № 577/1667/22 виданого 19.05.2023 Конотопським міськрайонним судом Сумської області. Враховуючи, що заборгованість на теперішній час в добровільному та примусовому порядку не погашена, для реального виконання рішення суду, виникла потреба у виділі частки квартири яка була придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час шлюбу.

Крім того, позивач вказав, що ОСОБА_3 маючи намір уникнути виконання рішення суду про стягнення боргу допустив укладення договору купівлі-продажу квартири, яка є спільною сумісною власністю його та дружини. Покупцем є син відповідачів, а тому зазначений договір має бути визнаний недійсним в силу його фіктивності.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила задовольнити повністю.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання не з`явились, належним чином повідомленні про час, дату та місце розгляду справи, клопотань заяв до суду не скеровували, право подання відзиву не скористались.

З урахуванням викладеного, судом відповідно до ч. 4 ст. 223, 280, 281 ЦПК України постановлено провести заочний розгляд справи.

Заслухавши учасників справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню враховуючи таке.

Судом встановлено, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10.02.2023, яке набрало законної сили 14.03.2023 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 471719,65 грн.

Згідно з інформації про виконавче провадження №72975548 (зведене, об`єднано 06.10.2023 два виконавчих провадження: 72000397; 720000364 від 11.06.2023) на підставі виконавчого листа від 19.05.2023 №577/1667/22, стягувачем є ОСОБА_2 , боржник ОСОБА_3 . В межах цього виконавчого провадження накладено арешт на кошти та майно боржника.

Із долученої копії актового запису про шлюб №419 від 04.11.2000 встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Конотопської міської ради народних депутатів Сумської області, про що відомості внесено до Державного реєстру актів цивільного стану громадян 20.08.2014 за номером 00120009222, укладаючи шлюб, ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».

Згідно інформаційної довідки № 389257602 від 01.08.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у власності ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , перебувала квартира яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 12.04.2006 на підставі договору купівлі-продажу ВСТ №028428, право власності на яку зареєстровано 15.04.2013.

За змістом статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Статтею 370 ЦК України встановлено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Зі змісту положень ст. 366 ЦК України вбачається можливість кредитора (стягувача) звернення до суду з позовом про визначенні частки боржника з майна, що перебуває у спільній власності.

Згідно з ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для подальшого вирішення виконавцем питання про можливе звернення стягнення на цю частку. Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на житло, оскільки предметом розгляду справи є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

Таким чином, квартира АДРЕСА_2 , яка була придбана відповідачем ОСОБА_4 у період з 2000 року, тобто під час шлюбу з ОСОБА_3 , згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому останньому належить частка цього нерухомого майна, в розмірі 1/2 згідно ч. 1 ст. 70 СК України.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи суд вважає, що в цій частині вимога підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу недійсним потрібно зазначити таке.

Відповідно до інформаційної довідки № 428559549 від 26.05.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Краснощок Ю.О. було зареєстровано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу № 3502 від 28.10.2024, який укладено з ОСОБА_4 , що також підтверджується копією вказаного договору.

До матеріалів справи долучено копію судового рішення 15.01.2025, відповідно до якого, було визнано недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів укладених 16.07.2022 та 20.07.2022 між ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Отже, розпорядження будинком, в тому числі його відчуження, згідно з ч.2 ст. 369 ЦК України, частин 1 та 3 ст. 65 СК України має відбуватися за взаємною згодою подружжя незалежно від того на чиє ім`я зареєстровано право власності на спірну квартиру.

За відсутності нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на відчуження нерухомого майна, інший з подружжя не має права на укладання такого договору.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) міститься правовий висновок, згідно з яким позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду та у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблені висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Договір, як приватноправова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину - оспорюваного договору, зміст якого суперечить ЦК України, врахував, що: ОСОБА_4 відчужила майно спільної сумісної власності після ініціювання кредитором судового спору з метою визначення обсягу майна боржника ОСОБА_3 , який є її чоловіком, та стягнення з нього заборгованості; майно відчужене на користь близького родича - сина боржника та його дружини.

Суд погоджується з доводами позивача відносно того, що укладення відповідачем ОСОБА_4 договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 було спрямоване на убезпечення цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу позивачу, і свідчить про те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин відповідно до наведених норм матеріального права є фіктивним і підлягає визнанню недійсним. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Договір купівлі-продажу спільної сумісної власності, без згоди одного з подружжя в період наявності непогашеної заборгованості, внаслідок якого ОСОБА_3 перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17).

Також суд аналізує позицію ОСОБА_3 , щодо продажу належних йому транспортних засобів, про яку зазначено в судовому рішенні, та вважає це додатковим показником недобросовісної поведінки відповідача, що в сукупності з обставинами встановленими у цій справі, свідчить що при укладенні 28.10.2024 оспорюваного правочину (продажу квартири) воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином. Оскільки продаж належного ОСОБА_4 з ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя без письмової нотаріальної згоди останнього квартири ОСОБА_5 (який є сином відповідачів), при наявності боргових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказують на те, що спірний правочин вчинено з метою ухилення від виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з останнього.

За вказаних обставин суд дійшов висновку що позовні вимоги в цій частині є обґрунтовані, а правочин щодо купівлі - продажу квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ст. 234 ЦК України є недійсним.

Враховуючи, що судом задовольняються позовні вимоги, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати із сплати судового збору за подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 288-289, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири загальною площею 31,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 28 жовтня 2023 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Шосткинського районного нотаріального округу Сумської області за реєстровим №3502.

Визначити частку в майні, яка належить боржнику ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , загальною площею 30,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2779511807080 в розмірі 1/2 частини.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) сплачений за подання позову судовий збір у розмірі 2 502,29 гривень, та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя О.М.Сидорчук