Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №456/2630/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/2630/26

Провадження № 2/456/1817/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрию цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

Стислий виклад позицій сторін.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лилик В.В. просить: 1) визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя квартиру АДРЕСА_1 ; 2) визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності як подружжя право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 27 серпня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у Стрийському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис №34. Під час перебування у шлюбі, а саме: 15.05.2024, подружжям було набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 , що була зареєстрована за ОСОБА_2 . Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 листопада 2025 року в справі № 454/3011/25 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після припинення спільного проживання позивача і відповідачки всі правовстановлюючі документи на квартиру залишились у відповідачки, у позивача немає жодного документу, який би стосувався квартири. Будь-які перемовини щодо позасудового врегулювання безрезультатні. Відповідачка на контакт не виходить. Придбанню квартири під час перебування в шлюбі позивача і відповідачки передував продаж квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Співвласниками вказаного об?єкта нерухомості станом на дату відчуження у рівних частках (по 1/2 кожному) були позивач та відповідачка. Тобто, кошти, отримані від продажу квартири в м. Моршині, яка належала позивачу та відповідачці, були використані для придбання квартири в м. Стрию, яка є предметом поділу в даній справі. Зважаючи на викладене, вважає, що наявні усі фактичні та юридичні підстави для визнання об?єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя, права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 в порядку поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя, права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Сторона відповідачки ОСОБА_2 , скориставшись правом на подання відзиву, позов заперечила. Зазначила, шо квартира у м. Стрию була придбана відповідачкою виключно за рахунок особистих коштів, що не є спільним майном подружжя відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Позивач не вніс жодного власного майнового вкладу в придбання спірного об?єкта нерухомості. Квартира в м. Моршині також не є спільним майном подружжя. Вказує на твердження позивача, що кошти від продажу квартири у АДРЕСА_2 як спільного майна подружжя, були використані для придбання квартири у м. Стрию. Ця позиція є юридично некоректною з таких підстав. По-перше, 1/2 частка квартири у Моршині належала відповідачці на праві особистої приватної власності, набутої за договором купівлі-продажу від 05.04.2021 (реєстраційний номер запису про речове право 41335050), тобто, до укладення шлюбу. Шлюб між сторонами зареєстровано 27.08.2022 (актовий запис № 34). Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України майно, набуте до шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, якому воно належало. У Державному реєстрі речових прав ця частка зареєстрована за ОСОБА_3 , дівочим прізвищем відповідачки, що підтверджує її особистий характер. По-друге, 1/2 частка квартири у Моршині оформлена на ім?я позивача, також не є спільним майном подружжя. Відповідно до матеріалів Державного реєстру речових прав (реєстраційний номер запису 47992477) ця частка набута позивачем за договором дарування 28.09.2022. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України майно, одержане одним із подружжя під час шлюбу в дарунок, є його особистою приватною власністю. Відповідно, жодна з 1/2 часток квартири у Моршині не була спільною сумісною власністю подружжя. По-третє, кошти від продажу квартири у Моршині (договір № 466 від 15.05.2024, загальна ціна 255693,00 грн) не були спільно внесені у придбання квартири в м. Стрию. Позивач після отримання власної частки (приблизно 127846,50 грн) самостійно розпорядився цими коштами, вилучивши їх нібито на «ведення бізнесу», не вклавши жодної гривні у придбання квартири в м. Стрию. Відповідно, єдина частка коштів від продажу квартири в м. Моршині, що пішла на придбання квартири у м. Стрию, це особиста частка відповідачки в розмірі приблизно 127846,50 грн.

Квартира у м. Стрию була придбана переважно за кошти матері відповідачки 15.05.2024 за ціною 629581,00 грн (фактично 21000 дол. США, що підтверджується розпискою від 15.05.2024. Власна частка відповідачки від продажу квартири в м. Моршині становила приблизно 127846,50 грн (~2900 дол. США), решта суми понад 18100 дол. США надана матір?ю відповідачки ОСОБА_4 за рахунок коштів, що залишилися від продажу її власної квартири у АДРЕСА_3 (договір від 03.04.2021 за ціною 925650,00 грн). Таким чином, структура фінансування квартири у м. Стрию є такою: особисті кошти відповідачки від реалізації особистої власності - частки у м. Моршині ~127846 грн (~14%); кошти матері відповідачки (безоплатна передача, фактично, дарування) ~501735 грн (~80%); кошти позивача: 0 грн. Мати відповідачки ОСОБА_5 є власником коштів та добровільно передала їх на придбання квартири виключно для дочки, тобто, ці кошти мають ознаки безоплатно одержаних, що виключає їх спільний характер. Зазначає, що нотаріально засвідчена згода позивача не породжує права спільної власності. Позивач надав нотаріально засвідчену заяву-згоду на придбання відповідачкою квартири у м. Стрию (реєстр № 467 від 15.05.2024 нотаріуса ОСОБА_6 ) Відповідачка наголошує, що надання такої згоди є лише процедурним нотаріальним реквізитом і не підтверджує спільний характер набуття майна та не породжує прав спільної сумісної власності.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому наведено спростування доводів відповідачки, зокрема, щодо причин синхронності здійснення угод 15.04.2025; фінансування купівлі спірної квартири матір`ю відповідачки; правового значення нотаріальної згоди позивача; підстав реєстрації матері відповідачки у спірному майні; підстав набуття права власності на 1/2 частку квартири в місті Моршині.

Стороною відповідачки подано заперечення на відповідь на відзив, мотиви якого зводяться до мотивів відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

06 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Стрийського міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 травня 2026 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 33/

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.06.2026. Витребувано від приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковської Мирослави Миколаївни (82400, Львівська область, м. Стрий, вулиця Коновальця, 15/9) належним чином засвідчені копії документів, а саме: 1) договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого 15.05.2024; 2) договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , посвідченого 15.05.2024; 3) заяву ОСОБА_1 про згоду на придбання його дружиною ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 34/.

21.05.2026 представниця відповідачки подала відзив на позовну заяву /а.с. 47-71/.

22.05.2026 від приватного нотаріуса Навальковської М.М. надійшли запитувані судом документи /а.с. 75-80/.

28.05.2026 представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву /а.с. 81-86/.

01.06.2026 представниця відповідачки подала заперечення на відповідь на відзив /а.с. 87-91/.

Ухвалою суду від 04.06.2026 задоволено клопотання представників сторін та постановлено проводити судові засідання в режимі відеоконференції /а.с. 94/.

Ухвалою суду від 05.06.2026 клопотання представниці відповідачки ОСОБА_2 адвоката Басюр Лесі Миколаївни задоволено. Постановлено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності проводити за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання /а.с. 95/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24.06.2026 закрито підготовче провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20.07.2026 о 10:00 /а.с. 118/.

Розгляд справи по суті відбувся 25.09.2026 за участі представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лилика В.В. та представниці відповідачки ОСОБА_2 адвоката Басюр Л.М. По закінченні судових дебатів 05.10.2026 визначено як дату оголошення судового рішення.

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лилик В.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив. Просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов заперечила, вказала, що спірна квартира куплена за її особисті кошти та кошти її матері, отримані від продажу квартири в м. Львові. Позивач не працював, жодних претензій до спірної квартири не мав.

Представниця відповідачки ОСОБА_2 адвокат Басюр Л.М. у судовому засіданні вимоги позивача заперечила, в задоволенні таких просила відмовити з підстав, наведених у відзиві та запереченні.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27 серпня 2022 року між сторонами було зареєстровано шлюб у Стрийському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 34 /а.с. 5/.

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 27.06.2024 за відповідачкою ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер: 468, виданого 15.05.2024 приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Навальковською М.М., зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 8/.

Згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки, відображеному в звіті про оцінку майна №GP260430-002, станом на 30.04.2026 ринкова вартість 2-х кімнатної квартири загальною площею 43,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , становить 709200,00 грн /а.с. 12-24/.

Судом встановлено, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20.11.2025 шлюб, зареєстрований 27.08.2022 у Стрийському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 34, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано /а.с. 9/.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 03.04.2021 ОСОБА_5 (мати відповідачки) продала та передала у власність, а ОСОБА_7 купив та набув у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Продаж здійснено за 925650,00 грн /а.с. 58 на звороті-60/.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05.04.2021 ОСОБА_8 продала та передала у власність, а ОСОБА_3 (позивачка на дошлюбному прізвищі) купила та набула у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 244000,00 грн /а.с. 51-53/.

Судом встановлено, що 28.09.2022 на підставі договору дарування відповідачка ОСОБА_2 подарувала 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , чоловіку ОСОБА_1 (позивачу).

Відповідно до витягів про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . Її мати ОСОБА_9 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 58, 62/.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 15.05.2024 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (сторони по справі) продали та передали у власність, а ОСОБА_10 купила та набула у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 255693,00 грн /а.с. 76-77/.

Долучена до матеріалів справи розписка ОСОБА_2 підтверджує отримання коштів від продажу квартири в м. Моршині /а.с. 70/.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 15.05.2024 ОСОБА_11 продала та передала у власність, а ОСОБА_2 купила та набула у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Продаж здійснено за 629581,00 грн /а.с. 78-79/.

Долучена до матеріалів справи розписка ОСОБА_11 підтверджує отримання коштів за продаж квартири в м. Стрию /а.с. 66/.

Судом встановлено, що інформація щодо вищезгаданих договорів відображена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відсутністю між ними домовленості щодо поділу спільного майна подружжя.

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного суду від 05 вересня 2018 року в справі № 709/494/16-ц, провадження № 61-19909св18, та у постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року в справі №360/303/17-ц, провадження № 61-410св18, зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).

Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За правилами ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Постановою Пленуму Верхового Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено судам, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою, до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що бути особистою власністю кожного з них. Вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму ВС України № 11 від 21.12.2007 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли щодо майна, набутого сторонами в шлюбі, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_4 , та відсутності згоди щодо правової природи такого майна.

Сторона позивача в обґрунтування даної позовної вимоги посилається на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу. Відтак, оскільки спірна квартира набута в період шлюбу, відповідно є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя, не зважаючи на те, що право власності та таке майно зареєстровано за відповідачкою. А тому є підстави для визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності як подружжя, права власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним.

Сторона відповідачки, заперечуючи позовні вимоги, вказує, що спірна квартира дійсно набута за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, а саме: відповідачці ОСОБА_2 , та включали її особисті кошти та кошти, отримані від її матері. Відповідно квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю відповідачки.

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд вважає аргументи сторони позивача належним чином обґрунтованими та мотивованими, аргументи сторони відповідачки помилковими з огляду на таке.

При розгляді справи достеменно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 набута та зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_2 15.05.2024 в період перебування в шлюбі з позивачем ОСОБА_1 .

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові ВС КЦС від 09 серпня 2023 року в справі № 175/1025/20 (провадження № 61-814св23), аналіз ст. 60, 71 СК дозволяє зробити висновок про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 13 березня 2019 року в справі № 334/9028/15-ц.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила суду, що відповідачка ОСОБА_2 – її дочка. Спірна квартира не є спільним майном подружжя, оскільки позивач не надавав коштів на її придбання. Така була придбана за її кошти та кошти відповідачки. Передача коштів дочці не оформлялася. Так, у 2021 році вона продала належну їй квартиру в м. Львові, де проживала з чоловіком та дочкою, за 33000 доларів США. Переїхала в м. Моршин, де купила квартиру. Купівлею квартири займалась дочка, вона ж у цей час опікувалася хворим чоловіком. Позивач зініціював продаж квартири в м. Моршині та купівлю квартири в м. Стрию.

Проте вказані покази судом оцінюються критично. Так, судом встановлено та підтверджується самим свідком, що квартиру в м. Львові нею продано 03.04.2021. При цьому, вже 05.04.2021 у м. Моршині придбано іншу квартиру, яка за словами ОСОБА_9 , нею ж оплачена та оформлена на дочку – відповідачку в справі.

Тобто, з моменту продажу квартири в м. Львові до моменту купівлі квартири в м. Стрию пройшло три роки. При цьому, за цей час ОСОБА_9 здійснено купівлю квартири в місті Моршині та догляд за хворим чоловіком

До матеріалів справи не долучено доказів наявності в ОСОБА_9 заощаджень станом на 15.05.2024 та передачі таких ОСОБА_2 для купівлі квартири.

Також судом встановлено, що придбанню спірної квартири передував продаж квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала сторонам (позивачу та відповідачці) в рівних частках (по 1/2).

Договір купівлі-продажу від 15.05.2024 квартири АДРЕСА_1 не містить жодних відомостей про те, що вказане нерухоме майно придбано за особисті кошти відповідачки ОСОБА_2 .

Не містить таких відомостей і розписка від 15.05.2024, надана ОСОБА_11 , в якій взагалі відсутні відомості про сторону, яка надала їй кошти.

На думку суду, зміст долучених розписок від 15.05.2024, не відповідає інтерпретації обставин, що наведені відповідачкою в запереченнях щодо позовних вимог позивача.

Також суду не надано доказів того, що кошти від продажу кварти у м. Моршині були розділені між сторонами (позивачем та відповідачкою) та витрачені позивачем на власні потреби.

Більше того, з витребуваних у приватного нотаріуса за ухвалою суду документів щодо укладення вищенаведених договорів від 15.05.2024 встановлено, що нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 дав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_1 за ціною та на умовах, йому відомих. При цьому, ствердив, що договір купівлі-продажу укладається його дружиною в інтересах сім?ї на умовах, які вони попередньо обговорили, і вважаємо вигідними для них, і укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню. Зміст ст. 60, 65 Сімейного кодексу України доведені йому до відома нотаріусом до підписання ним цієї згоди та йому зрозумілі /а.с. 80/.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сторона відповідачки не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення в повному обсязі з урахуванням встановлених судом обставин.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 5673,60 грн, підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, окрім як сплати судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачений ним судовий збір у розмірі 5673,60 грн (п?ять тисяч шістост сімдесят три грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 05.10.2026.

Суддя Л.В.Гула