Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №215/3206/25 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3206/25

2/215/335/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Квятковського Я.А.

за участю секретаря - Зуб А.С.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Борисенко А.В.

представника відповідача - Савчука О.С.

розглянувши в м.Кривому Розі в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 9501 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що він працює електромеханіком дільниці 2 групи у структурному підрозділі «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». За період з 2017-2021 роки йому надавалась щорічна відпустка з правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. Так у 2017 році сплачено 1600 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України становила 3200 грн., тобто відповідачем не доплачено 1600 грн. (3200-1600=1600); за 2018 рік сплачено 2308 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України 3723 грн., тобто відповідачем не доплачено 1415 грн. (3723-2308=1415), за 2019 рік - 2859 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України - 4173 грн., тобто відповідачем не доплачено 1634 грн. (4173-2539=1634); за 2020 рік - 2746 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України - 4723 грн., тобто відповідачем не доплачено 1977 грн. (4723-2746=1977); за 2021 рік - 4540 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України - 6000 грн., тобто відповідачем не доплачено 1460 грн. (6000-4540=1460). Відповідач проігнорував пункти 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2017-2021 роки, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв`язку з чим, він змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

У зв`язку з вищевикладеним, просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь 9501 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки.

Ухвалою від 30.05.2026 відкрито у справі спрощене позовне провадження без виклику сторін.

26.06.2026 представник відповідача подала суду відзив. В обґрунтування відзиву зазначає, що вважає позовні вимоги безпідставними, вказуючи, що спір виник з виконання умов колективного договору, тому є колективним та повинен вирішуватись в іншому порядку, тобто такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Пунктом 3.1.14. Колективного договору, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В подальшому відповідно до пп.3, 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів, тому до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Закон не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вищевказаного спільною вказівкою голови правління ПАТ "Укрзалізниця" , члена та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України від 29.03.2017 року № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії "Придніпровська залізниця" і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину у розмірі "125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом". Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3, 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року і невнесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплати, які суперечать Закону України. Також, представник відповідача зазначила, що колективний договір, укладений між адміністрацією та трудовим колективом структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» , зареєстрованого за № П-11-89 г від 28.12.2020 року, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати є недійсним, оскільки прямо суперечить положенням п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та не створюють юридичних наслідків для відповідача у вигляді обов`язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати. Також просила застосувати строк позовної давності і відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та його представник про розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача про розгляд справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сукупністю належних і допустимих доказів встановлено, що позивач працює електромеханіком дільниці 2 групи у структурному підрозділі «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а.с.15.

У періоди з 2017-2021 роки позивачу надавалась щорічна відпустка, що відповідачем не оспорюється.

Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати структурного підрозділу «Криворізька дистанція електропостачання» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2017 рік - 1600 грн., за 2018 рік - 2308 грн., за 2019 рік - 2539 грн., за 2020 рік - 2746грн., за 2021 рік - 4540 грн., а.с. 18-22

Пунктом 3.1.16 Колективного договору, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу, які склались на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги , а.с.23-26.

Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.

Оцінка суду.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України "Про колективні договори і угоди", зміст колективного договору визначається сторонами.

Згідно до ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно до ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.16 Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 року, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу, які склались на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

При цьому, відповідно до Змін та доповнень до колективного договору Криворізької дистанції електропостачання на 2017 р. дирекції залізничних перевезень та Криворізької територіальної профспілкової організації, застосовано з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договору СП Криворізька дирекції залізничних перевезень замість величини- мінімальна заробітна плата розрахункову величину - 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом.

Законом України «Про державний бюджет України» на 2017 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2000 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 3200 грн.

Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1860 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2325 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 3723 грн.

Законом України "Про державний бюджет України на 2019 рік " прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1921 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2401,25 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 4173 грн.

Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2102 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2627,50 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 4723 грн.

Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2837,50 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 6000 грн.

Згідно з п.1.4 Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колектив.

Отже, спільна постанова Криворізької дирекції залізничних перевезень та Криворізької територіальної профспілкової організації, застосовано з 01 квітня 2017 року, якою прийнято рішення про застосовування з 01.04.2017 року розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величини 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом замість величини не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, призвела до погіршення становища працівників порівняно із законодавством.

Виходячи зі змісту п.1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що призводять до погіршення соціального становища працівників, повинні були прийматися на конференції трудового колективу, а отже самостійне вирішення керівництвом Криворізької дирекції залізничних перевезень та Криворізької територіальної профспілкової організації питання щодо застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами суперечить вимогам Колективного договору, а отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення величина 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Крім того, судом не приймаються посилання відповідача на Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року з таких міркувань.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно дост.9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Ст.9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також суд враховує практику ЄСПЛ , згідно якої національне законодавство повинне бути чітким, передбачуваним і належно доступним (справа Silver і Інші проти Сполученого Королівства, § 87). Стосовно передбачуваності вислів “згідно із законом” визначає, inter alia, що національне право має бути достатньо передбачуваним у формулюваннях, аби надати особам належні вказівки щодо обставин і умов, за яких державні органи уповноважені вдаватись до заходів, що впливають на їхні гарантовані Конвенцією права (справа Fernandez Martinez проти Іспанії [ВП],§ 117).

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, суд дійшов висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Закон України "Про внесення змін до законодавчих актів України" погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Суд також вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків та перешкод для застосування п.3.1.14 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається виключно Колективним договором.

Доводи представника відповідача про те, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами виник з виконання умов колективного договору, угоди або окремих їх положень, а отже цей спір є колективним, суд вважає необґрунтованими.

За ч.2 ст.19 КЗпП якщо роботодавець порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

Так відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо а)встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б)укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

За ст.3 Закону України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).

Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Вимоги найманих працівників, профспілки чи об`єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об`єднанню організацій роботодавців.

Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об`єднання організацій роботодавців зобов`язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.

Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло.

На підставі ст.7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється примирною комісією та трудовим арбітражем.

Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року по справі № 479/58/19 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.10.2019 року по справі № 916/2721/18.

Як встановлено судом, в межах даного цивільного спору, ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги щодо порушення його законних прав та інтересів через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2015 рік, дія якого неодноразово продовжувалася відповідно до спільних постанов керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця» та президії Криворізької територіальної профспілкової організації. Матеріали справи не містять відомостей про те, що було сформовано вимоги найманих працівників, профспілок, аналогічні позовним вимогам, відповідно до положень ст.4 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», що свідчить про те, що між сторонами відсутній колективний трудовий спір.

Таким чином, під час розрахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню вимоги п.3.1.14 Колективного договору, згідно якого матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, яку обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Крім того, не підлягає задоволенню заява представника відповідача про застосування строку позовної давності, так як з матеріалів справи випливає, що про розмір виплаченої матеріальної допомоги у 2017 - 2021 роках позивач дізнався після отримання письмової відповіді АТ "Укрзалізниця" від 03.11.2023.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки, суд погоджується з ними і вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 9501 грн., яка складається з:

- 1600 грн. недоплаченої допомоги за 2017 рік ( 3200,00 грн.-1600,00 грн.);

- 1415 грн. недоплаченої допомоги за 2018 рік (3723,00 грн. – 2308,00 грн.) ;

- 1634 грн. недоплаченої допомоги за 2019 рік (4173 грн. -2539,00 грн.);

- 1977 грн. недоплаченої допомоги за 2020 рік (4723 грн. – 2746,00 грн.);

- 1460 грн. недоплаченої допомоги за 2021 рік.(6000 грн. – 4540,00 грн.)

Відповідно дост.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Згідност.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до положеньст.141 ЦПК України, з урахуванням результатів розгляду справи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 1211,20 грн., оскільки позивач при зверненні до суду була звільнена від його сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9,10,13,18,97 КЗпП України, ст.ст.12,13,81,258,259,263,265,268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки у сумі 9501 (дев`ять тисяч п`ятсот одна.) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривні 20 копійок.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: АТ «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075915, зареєстроване місцезнаходження : 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця 5.

Повний текст рішення складено 02.10.2026.

СУДДЯ: