Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №201/2800/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 201/2800/26

Провадження 2/206/2336/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді – Плінської А.В.

при секретарі – Габісонія Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 13.04.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем було укладено кредитний договір №3990328, відповідно до умов якого останньому було видано кредит в сумі 8 000 грн., терміном на 30 днів. Відповідно до умов договору, укладення здійснювалось сторонами за допомогою ІКС кредитодавця, доступ до якої забезпечується споживачу через веб – сайт або мобільний застосунок CreditPlus. Ідентифікація споживача в ІКС товариства здійснюється при вході споживача в особистий кабінет/мобільний застосунок CreditPlus, в порядку передбаченому договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки кредитодавцем правильності введення коду, направленого кредитодавцем на номер мобільного телефону споживача, вказаний споживачем при вході (в т.ч. через месенджери), та /або шляхом перевірки правильності введення відповідно пароля входу до особистого кабінету / мобільного застосунку CreditPlus.

1 грудня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» було укладено договір факторингу «ФК 01-12/21, відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС Україна» відступило право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» за кредитним договором №3990328.

7 листопада 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №07-11/25 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» відступають останнім право вимоги за кредитним договором №3990328.

Станом на 24 лютого 2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором №3990328 від 13 квітня 2021 року становить 26 240 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 8 000 грн., заборгованість по процентам в сумі 18 240 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача зазначену вище заборгованість в загальній сумі 26 240 грн., а також понесені по справі судові витрати.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

15 червня 2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог застосувавши строк позовної давності, а також вказує, що розмір відсотків є надмірним, не співмірним та таким, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів». Також заявляє про обставини непереборної сили, адже він зареєстрований на тимчасово – окупованій території, де повністю припинено функціонування пошти, відповідач втратив все майно та постійне джерело доходу. Також відповідач вважає суму витрат на правову допомогу завищеною та не співмірною із складністю справи.

22 червня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив в якому вказують, що строк позовної давності ними не пропущено із посиланням на нормативно – правові норми, крім того вказують, до розмір відсотків не можуть бути зменшені, адже це є домовленість сторін в договорі, а одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Щодо оплати витрат на правову допомогу вказують, що відповідачем не доведено не співмірність таких витрат.

В призначене судове засідання представник позивача не з`явився. В позовній заяві позивач просив розглядати справу за відсутності його представника, не заперечуючи проти заочного розгляду справи.

Відповідач за викликом до суду не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив, відзиву на позов надав.

Перевіривши доводи позовної заяви, дослідивши надані позивачем до заяви на підтвердження позовних вимог докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання передбачені ст.611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зі змісту ст.1078 ЦК України випливає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13.04.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем було укладено кредитний договір №3990328, відповідно до умов якого останньому було видано кредит в сумі 8 000 грн., терміном на 30 днів. Відповідно до умов договору, укладення здійснювалось сторонами за допомогою ІКС кредитодавця, доступ до якої забезпечується споживачу через веб – сайт або мобільний за стосунок CreditPlus. Ідентифікація споживача в ІКС товариства здійснюється при вході споживача в особистий кабінет/мобільний застосунок CreditPlus, в порядку передбаченому договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки кредитодавцем правильності введення коду, направленого кредитодавцем на номер мобільного телефону споживача, вказаний споживачем при вході (в т.ч. через месенджери), та /або шляхом перевірки правильності введення відповідно пароля входу до особистого кабінету / мобільного застосунку CreditPlus.

1 грудня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» було укладено договір факторингу «ФК 01-12/21, відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС Україна» відступило право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» за кредитним договором №3990328.

7 листопада 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №07-11/25 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» відступають останнім право вимоги за кредитним договором №3990328.

Станом на 24 лютого 2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором №3990328 від 13 квітня 2021 року становить 26 240 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 8 000 грн., заборгованість по процентам в сумі 18 240 грн.

Суд вважає вимоги позивача підставними, адже відповідачем не заперечується отримання кредиту та не надано доказів його повернення на умовах та строки, вказаних в договорі споживчого кредиту.

Так, відповідач просить застосувати строки позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено і триває надалі.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Водночас 04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434, яким було виключено пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відновлено перебіг строків позовної давності.

У справі позивач не пропустив загальний строк позовної давності за договором про надання споживчого кредиту від 13.04.2021 року, оскільки фактично перебіг строку позовної давності для вказаного позову розпочався 04.09.2025 року, відповідно станом на момент звернення позивача до суду з указаним позовом в березні 2026 року трирічний строк позовної давності не закінчився.

Тож відсутні підстави для відмови в задоволенні позову з цих підстав.

Щодо надмірної суми відсотків.

Станом на дату укладення договору споживчого кредиту була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»);

за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 квітня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;

суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом. Такий правовий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 7 вересня 2026 року по справі №552/672/23.

Відповідачем не заявлялась вимога щодо оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, відсутні умови, за яких би суд міг розтлумачити їх на користь відповідача та здійснити перерахунок відсотків, за таких обставин відсутні підстави для зменшення розміру процентів за користування кредитом.

Щодо обставин непереборної сили.

Обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (постанови Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 912/750/22, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22, від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22, від 29 червня 2023 року у справі № 922/999/22).

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 зауважено, що сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2024 у справі №686/16312/22 зазначено, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору. Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Так судом встановлено, що сторони в договорі споживчого кредиту не обумовили виникнення форс – мажору. Разом з тим, суд враховує, що на момент виникнення обов`язку у відповідача щодо повернення кредитних коштів жодних форс-мажорних обставин не існувало, принаймні тих, про які зазначає відповідач впродовж 7 місяців. На підтвердження існування таких обставин відповідач не навів та не надав жодних доказів. В межах даної справи судом не встановлено як форс-мажорні обставини для відповідача, так і наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та їх впливом на спірне зобов`язання.

За вказаних вище обставин, не спростованих відповідачем, а також умов кредитного договору та наведених положень діючого законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість, доведеність та необхідність задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача зазначену вище заборгованість за кредитними договорами.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесені витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн.

В частині стягнення понесених позивачем по справі витрат на правову допомогу суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що представником позивача з метою документального підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу надано: копію договору про надання правової допомоги від 02.07.2024, заявка на надання юридичної допомоги, копію витягу з акту прийому-передачі наданих послуг від 30 січня 2026 року, за яким вартість виконаних робіт адвокатом склала 13 000 грн.

Таким чином, з огляду на предмет позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, а також враховуючи, що представник позивача жодного разу не приймав участь в судовому засіданні та в матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи за його відсутності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на правничу допомогу в сумі 5000 грн., що буде достатнім, пропорційним, співмірним складності справи та вартості фактично наданої правничої допомоги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,247,263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (03150, м.Київ, вул.Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за кредитним договором №3990328 від 13.04.2021 року в розмірі 26240 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 8000 грн., заборгованість по процентам в сумі 18240 грн. 00 коп., а також стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн., витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Плінська