Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №213/2739/26 — Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/2739/26

Номер провадження 3/213/886/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Хмельова С.М., розглянувши матеріали, що надійшли з Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про притягнення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

в с т а н о в и л а:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 №693590 від 15.06.2026, ОСОБА_1 26.05.2026 о 14:10 год. біля електроопори Л-315 95 на трасі Т0447 в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області керував транспортним засобом Volkswagen Passat реєстраційний номер НОМЕР_2 при виявленні небезпеки для руху, завчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки керованого ним автомобіля, рухаючись по смузі зустрічного напрямку та змінюючи напрямок руху праворуч скоїв зіткнення з автомобілем марки Ford Fiesta реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , яка рухалась прямо у зустрічному напрямку, після зіткнення виїхав за межі проїзної частини та скоїв наїзд на зелені насадження. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим спричинено матеріальних збитків. Водій ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження.

Дії водія ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення п.п.1.5, 10.1 12.3 Правил дорожнього руху (далі по тексту - ПДР), за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Тирлич О.С. надав клопотання про закриття провадження у справі, відповідно до якого, вважає, що провадження по справі повинно бути закрито у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП. Вказує, що з протоколом погодитися неможливо, оскільки наведені у ньому обставини не відповідають фактичним обставинам дорожньо-транспортної пригоди, суперечать наявним у матеріалах справи доказам та ґрунтуються виключно на припущеннях, а не на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин події. Вказує, що ОСОБА_1 рухався автомобільною дорогою в межах своєї смуги руху, зі швидкістю, яка відповідала дорожній обстановці, на технічно справному транспортному засобі, дотримуючись вимог Правил дорожнього руху. Після проїзду мосту він помітив автомобіль Ford Fiesta, який рухався назустріч по смузі руху Volkswagen, здійснюючи об`їзд нерівностей дорожнього покриття. Одразу після виявлення небезпеки водій Volkswagen застосував екстрене гальмування та одночасно здійснив маневр праворуч, намагаючись уникнути зіткнення. Незважаючи на вжиті заходи, водій Ford Fiesta не повернулася своєчасно до своєї смуги руху та не здійснила жодних ефективних дій для запобігання дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок чого відбулося зіткнення, після якого автомобіль Volkswagen був відкинутий за межі проїзної частини. Зі схеми місця дорожньо-транспортної пригоди видно, що місце первинного зіткнення транспортних засобів знаходиться саме в межах смуги руху автомобіля Volkswagen Passat. Крім того, основна маса осипу скла, уламків транспортних засобів, а також кінцеве розташування автомобілів після зіткнення також знаходяться переважно у межах смуги руху автомобіля Volkswagen. Вказані обставини мають істотне доказове значення, оскільки саме місце зіткнення, розташування уламків та характер подальшого переміщення транспортних засобів є об`єктивними слідами дорожньо-транспортної пригоди, які дозволяють встановити механізм її виникнення. Сукупність цих доказів свідчить про те, що зіткнення сталося саме на смузі руху ОСОБА_1 , що виключає висновок про те, що саме він допустив виїзд на зустрічну смугу руху або створив аварійну ситуацію. Попри це, працівниками патрульної поліції зазначеним об`єктивним доказам не було надано належної правової оцінки. Висновок про порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 1.5, 10.1 та 12.3 Правил дорожнього руху зроблено без належного дослідження механізму виникнення дорожньо-транспортної пригоди, без аналізу місця первинного контакту транспортних засобів та без встановлення причинно-наслідкового зв`язку між його діями та настанням наслідків. Натомість саме дії водія автомобіля Ford Fiesta ОСОБА_2 перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП. Вказує, що матеріали справи свідчать про те, що саме ОСОБА_2 , здійснюючи об`їзд пошкодженої ділянки дорожнього покриття, виїхала на смугу зустрічного руху, не переконавшись у безпечності такого маневру та не надавши перевагу транспортному засобу, який рухався назустріч своєю смугою. Саме ці дії призвели до виникнення аварійної ситуації та стали безпосередньою причиною ДТП. При цьому ОСОБА_1 діяв відповідно до вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху, оскільки після виникнення небезпеки для руху негайно застосував гальмування та здійснив маневр праворуч з метою уникнення зіткнення. Фактично саме його дії були спрямовані на мінімізацію наслідків ДТП, однак через раптовий виїзд автомобіля Ford Fiesta на його смугу руху уникнути зіткнення об`єктивно не було можливості. ОСОБА_1 , рухаючись своєю смугою руху, мав законні підстави розраховувати, що водій зустрічного транспортного засобу не здійснюватиме виїзд на його смугу без попереднього переконання у безпечності такого маневру.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вказаному адміністративному правопорушенні не визнав, підтримав позицію адвоката Тирлича О.С., просив провадження у справі закрити.

Захисник Конюшко Д.Б. в судовому засіданні просив провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП з аналогічних підстав, які вказані в клопотанні захисника Тирлича О.С.

Судом також вживалися заходи для виклику ОСОБА_2 , проте до судового засідання вона не з`явилася, будь-яких заяв чи клопотань суду не надала.

Суд, вислухавши ОСОБА_1 , його захисника, дослідивши матеріали адміністративної справи, приходить до такого висновку.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як визначено ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ (ст. 251 КУпАП). Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Тобто притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно із приписами ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Відповідно до змісту ст.ст. 7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, в даному випадку на органи поліції. Крім того, згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Згідно з диспозицією ст. 124 КУпАП обов`язковою ознакою даного адміністративного правопорушення є наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями особи у виді порушення правил дорожнього руху та наслідками у виді пошкодження транспортних засобів або іншого майна. Отже, для кваліфікації дій особи за ст. 124 КУпАП необхідно встановити не лише сам факт порушення ПДР, а й те, що саме це порушення перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням шкідливих наслідків у вигляді пошкодження транспортних засобів.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 №693590 від 15.06.2026 ОСОБА_1 за версією інспектора порушив п. п.1.5, 10.1, 12.3 ПДР, що стало причиною пошкодження транспортних засобів.

Відповідно до п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Згідно із п.10.1 ПДР перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

Відповідно до п.12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

На підтвердження зазначених в протоколі серії ЕПР1 №693590 від 15.06.2026 обставин надано схему місця ДТП, письмові пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , висновок спеціаліста судово-медичного експерта №948 від 12.06.2026, доповідну записку від 15.06.2026, картку обліку адміністративного правопорушення та довідку щодо отримання ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_4 .

Письмові пояснення ОСОБА_1 є аналогічними тим, які надані ним під час судового розгляду, та в яких останній зазначив, що 26.05.2026 о 14.15 год. він рухався по автодорозі Т0447. У зустрічному напрямку із-за заокруглення дороги на великій швидкості виїхав автомобіль марки Ford Fiesta, який їхав по його смузі руху та об`їжджав ями. Щоб уникнути зіткнення він почав гальмувати та зайняв крайнє праве положення, проте відбулось зіткнення, та від удару його автомобіль відкинуло за межі проїзної частини. Водій автомобіля Ford Fiesta не намагалась повернутись в свою смугу.

ОСОБА_2 в своїх письмових поясненнях повідомляє, що 26.05.2026 о 14.15 год. вона рухалася по автодорозі Т0447, та із-за заокруглення виїхав автомобіль марки Volkswagen Passat, який рухався на 2/3 корпусу авто на її смузі. Для уникнення зіткнення вона застосувала гальмування, при цьому не змінюючи смугу руху, але зіткнення відбулось. Від зіткнення її авто розвернуло та по інерції виїхало на смугу зустрічного руху. У ДТП вважає винуватим водія автомобіля марки Volkswagen Passat.

В своїх поясненнях учасники ДТП виклали власні версії події, які кардинально відрізняються одна від одної.

В той же час, як видно із постанови Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі №213/2738/26, яка набрала законної сили 21.07.2026 ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, яке передбачене ст.124 КУпАП. Як видно із змісту постанови, обставинами справи є: 26.05.2026 о 14:10 год. в м. Кривий Ріг, Інгулецький район, автошлях Т0447 поблизу е/о Л-315 95 водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Ford Fiesta днз НОМЕР_3 , при виявленні небезпеки для руху завчасно не вжила заходів для зменшення швидкості руху, аж до зупинки керованого нею автомобіля, рухаючись по смузі зустрічного руху, допустила зіткнення з автомобілем Volkswagen Passat днз НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався у зустрічному напрямку та після зіткнення виїхав за межі проїзної частини та скоїв наїзд на зелені насадження. Також, захисником Свєтської Н.Г. було подано заяву про визнання її винуватою у данному адміністративному правопорушенні.

Отже, наявні у справі докази не дають підстав для висновку про те, що саме дії ОСОБА_1 перебувають у причинному зв`язку з настанням наслідків ДТП у виді пошкодження транспортних засобів. Тобто не доведено наявність обов`язкового елементу складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, причинно-наслідкового зв`язку між інкримінованими ОСОБА_1 порушеннями п. п.1.5, 10.1, 12.3 ПДР та шкідливими наслідками.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним беззаперечним доказом; обставини, викладені в ньому, мають бути перевірені за допомогою інших належних та допустимих доказів, а обов`язок їх збирання покладається на орган (посадову особу), який склав протокол. Суд не вправі перебирати на себе функції обвинувачення й самостійно відшукувати докази винуватості особи.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 (пункт 51) зазначила, що складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 22.06.2023 у справі № 752/5417/19 (пункт 52) також підкреслено, що протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства і не є рішенням, що створює правові наслідки чи змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення він не має права виходити за межі фактичних обставин, викладених у протоколі, а також не може самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це порушуватиме право на захист особи та принцип рівності сторін процесу.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Суд зауважує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Вказане узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v.Turkey).

У рішенні "Шмауцер проти Австрії" від 23.10.1995 року ЄСПЛ зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення".

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

У даній справі сукупність наявних доказів, їх суперечливість, наявність постанови суду про визнання винуватості водія ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП за цими ж обставинами, а також відсутність інших об`єктивних доказів, які б підтверджували порушення ОСОБА_1 п. п.1.5, 10.1, 12.3 ПДР, у причинному зв`язку з наслідками ДТП, породжує обґрунтований сумнів у винуватості особи, який відповідно до зазначених стандартів має тлумачитися на його користь.

Отже, приходжу до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке передбачене ст. 124 КУпАП.

Окрім того, станом на час розгляду справи закінчився, передбачений ст.38 КУпАП строк накладення адміністративного стягнення.

Закриття провадження на підставі ч.1 ст. 38, п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП можливе за одночасної наявності таких умов: - вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; - сплив установленого законом двомісячного (або тримісячного) строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення адміністративного правопорушення (при триваючому правопорушенні - з дня його виявлення).

Тобто, для обчислення встановленого законом строку для накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі у зв`язку з його спливом необхідним є встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення - протиправної, винної дії чи бездіяльності.

Отже, закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення. Наявність можливого адміністративного правопорушення, не доведеного та не підтвердженого належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для закриття провадження у справі відповідно до п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Водночас, необхідно враховувати, що однією з самостійних підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення законодавець визначає відсутність події і складу адміністративного правопорушення (п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП). Тобто, у разі якщо факту вчинення адміністративного правопорушення встановлено не буде, то провадження у справі підлягатиме закриттю на підставі п.1 (відсутність події і складу адміністративного правопорушення), а не п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП (закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу).

З огляду на викладене, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 247 ч.1 п. 1, 251, 252, 268, 283, 284 КУпАП,

П О С Т А Н О В И Л А:

Провадження у справі за протоколом серії ЕПР1 №693590 від 15.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП – закрити, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Дніпропетровської області через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя С.М. Хмельова