Вирок від 01 жовтня 2026 р. у справі №761/18434/22 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18434/22

Провадження №1-кп/761/1722/2026

В И Р О К

іменем України

02 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000004021 від 20.12.2016 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Запрудьє Шуйського району, Іванівської області РФ, громадянки України, з вищою освітою, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України

ВСТАНОВИВ

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною другою ст. 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 y порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації, 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації. В подальшому відповідно до вказаної постанови на території АРК проведено референдум, результатом чого стала тимчасова окупація території АРК і міста Севастополя, та їх подальше входження до складу РФ на правах суб`єкта федерації.

В подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад Російської Федерації.

Так, відповідно до ч. 2 ст.13 «О судебной системе Российской Федерации» від 31 грудня 1996 року № 1-ФКЗ: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб`єктів Російської Федерації і спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом i федеральним законом про статус суддів.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону Російської Федерації від 26.06.1992 № 3132-І зі змінами та доповненнями «О статусе судей в Российской Федерации» - Президент Російської Федерації в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді Верховного суду Російської Федерації представляє для призначення Раді Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові Верховного суду Російської Федерації.

Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»:

1. Правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом.

2. У Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством Російської Федерації.

3. З ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з Верховним Судом Російської Федерації, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства Російської Федерації і законодавства Республіки Крим.

4. Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим.

Окрім того, 20.03.2014 Державною Думою Російської Федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Відповідно до п. 1 ст. 9 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди Російської Федерації (федеральні суди) відповідно до законодавства Російської Федерації про судову систему.

Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах Російської Федерації, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства Російської Федерації, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред`являються законодавством Російської Федерації про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється Вищою кваліфікаційною колегією суддів Російської Федерації.

В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.

Федеральним Законом РФ №10-ФКЗ від 24..06.2014 «О создании Двадцать первого арбитражного апелляционного суду и о внесении изменений в Федеральный конституционный закон «Об арбитражных судах в РФ» на території м. Севастополя створено «Двадцать первый арбитражный апелляционный суд».

Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, громадянка України ОСОБА_5 , будучи суддею та відповідно до Постанови Верховної Ради України № 1073-IV від 09.07.2003 займаючи посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади Російської Федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів Російської Федерації, вчинила дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.

Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, усвідомлюючи, що «Двадцать первый арбитражный апелляционный суд», відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, перебуваючи в м. Севастополі упродовж березня - квітня 2014 року продовжила роботу у складі незаконного органу судової влади Російської Федерації на території АР Крим на посаді «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому Указом РФ № 786 від 19.12.2014 була призначена на посаду судді «Двадцать первого арбитражного апелляционного суда», чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.

Допомога ОСОБА_5 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), остання показань суду не надавала, клопотань на адресу суду також не подавала.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який реально був забезпечений державою.

Відповідно до ухвали суду від 11.09.2024 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора) та суду, направлених ій повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що ОСОБА_5 мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористалась своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

З урахуванням наведеного суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя необхідно оцінювати як реалізацію нею невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Суд уважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України а саме у вчиненні державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, за викладених обставин в межах висунутого обвинувачення повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню і дослідженими в судовому засіданні доказами в документах.

Фактичні обставини, які суд має визнати загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів збройних сил РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії РФ та подолання його наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, який завершився воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України № 1207-VII, постанови Верховної Ради України та Указ Президента України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.

Крім того, судом безпосередньо досліджено та оцінено докази.

Відомості щодо призначення ОСОБА_5 на посаду судді арбітражного суму міста Севастополя Указом Президента України від 29.06.1998 року № 711

Копія Указу Президента України від 20.08.2001 року № 688/2001 про призначення на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_5 .

Копії Постанови ВР України №1073/IV від 09.07.2003 про обрання на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду безстроково ОСОБА_5 та від 19.04.2016 № 1272/VІІІ про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду у зв`язку із порушенням присяги.

Копію рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.11.2015 № 3009/ дн15 про направлення до ВРЮ висновку щодо встановлених ВККС фактів, які свідчать про порушення суддями присяги, серед переліку яких вказано ОСОБА_5 (суддю Севастопольського апеляційного господарського суду) з рекомендацією щодо її звільнення.

Копію рішення ВРЮ від 24.12.2015 № 1206/о/15-15 яким внесено подання до ВР України про звільнення за порушення присяги серед інших і судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_5 .

Відповідно до даних протоколу огляду інтернет-видань від 07.04.2015 та додатків до нього у виді документів, нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті президента РФ, зокрема міститься Указ Президента РФ № 786 від 19.12.2014 (О назначении судей федеральных судов). Так, згідно даного указу ОСОБА_5 , суддею «Двадцать первого арбитражного апелляционного суда», що узгоджується із наявними у справі даними з рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, згідно якого за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, зокрема судді ОСОБА_5 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_5 , яка обіймала посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду, призначено на посаду судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду.

Разом з тим під час досудового розслідування вживалися належні заходи, у тому числі через міжнародно-правові механізми, для отримання належних копій відповідних нормативних документів РФ.

Як вбачається з дослідженого під час судового розгляду листа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 18-2153/15 від 16 лютого 2015 року та до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталась, хоча таку можливість мала.

Стосовно громадянства ОСОБА_5 суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання Указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, і не є підставою для втрати громадянства України.

Отже, ОСОБА_5 по теперішній час залишається громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України.

Під час судового засідання встановлено, що внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.

Враховуючи наведене суд вважає доведеним, що:

- громадянка України ОСОБА_5 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мала статус судді Севастопольського апеляційного господарського суду;

- громадянка України ОСОБА_5 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду як «суддя» незаконно створеного «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у 19 грудні 2014 року на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;

- здійснення ОСОБА_5 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувала становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_5 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузі права, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя.

Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 , як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, мала би розраховувати на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_5 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що вказана особа у зв`язку з такими рішеннями не склала повноважень судді Держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме експлуатуючи цей статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України. ОСОБА_5 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям.

Також в ході кримінального провадження використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема повідомлення про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування, повістки про виклик відповідно до вимог ч.8 ст. 135 КПК України були опубліковані в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, копії процесуальних документів на виконання вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручені захиснику.

Під час спеціального судового провадження судом вжито заходів про забезпечення доступу обвинуваченої ОСОБА_5 до правосуддя шляхом публікації повісток про виклик в кожне судове засіданні, які були призначені та в яких відбувався судовий розгляд в газеті «Урядовий кур`єр» та оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. Захисник здійснював активний захист обвинуваченої, брав участь у досліджені письмових доказів сторони обвинувачення, висловлював свою думку щодо досліджених фактичних даних, виступав в судових дебатах.

Таким чином, суд вважає, що в результаті здійснення спеціального досудового розслідування та проведення спеціального судового провадження були дотримані права обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя.

Крім іншого, судом досліджено долучені прокурором процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, уважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми поза розумним сумнівом для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.111 КК України (в редакції Закону від 08.04.2014 № 1183-VII).

Доводи захисника з приводу відсутності доказів винуватості ОСОБА_5 у вчиненні державної зради спростовуються наявними у справі доказами, які безпосередньо досліджені судом. Також судом не встановлено порушень під час збирання доказів та відсутні підстави для визнання таких доказів неналежними та недопустими.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України і виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Так суд враховує ступінь тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, фактичні обставини справи та характер злочинного діяння.

Також суд, приймає до уваги дані, що характеризують особу обвинуваченої, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, на спеціальних обліках не перебуває.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

З огляду на викладене, враховуючи суспільну небезпеку скоєного, конкретні обставини справи та характер злочинного діяння, дані про особу обвинуваченої, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, суд вважає, що ОСОБА_5 представляє собою підвищену небезпеку для суспільства, і тому приходить до висновку, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченою, так і іншими особами можливо тільки в умовах ізоляції обвинуваченої від суспільства, та призначає покарання у виді позбавлення волі, в межах, передбачених санкцією частини статті, вважаючи вказане покарання необхідним та достатнім.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Приймаючи рішення щодо необхідності призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю суд враховує характер вчинено правопорушення, що свідчить про неможливість збереження за нею права обіймати посади в органах державної влади, та призначає обвинуваченій додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах судової влади строком на 3 роки.

Відомості щодо наявності речових доказів суду не надано.

Керуючись ст. ст. 138, 368-371, 373-376,395 КПК України, суд

УХВАЛИВ

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 08.04.2014 № 1183-VII) та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років, з позбавленням права обіймати посади в органах судової влади строком на три роки.

Початок строку відбування покарання відраховувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.

Копію повного тексту вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.

Головуюча суддя ОСОБА_6