Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №946/3615/24 — Одеський апеляційний суд

номер провадження: 33/813/1906/26

справа № 946/3615/24

головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В.

головуючий в апеляційній інстанції Щербіна А. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді Щербіна А.В., у присутності секретаря судового засідання Чеботар А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Погрібної Т.С., в інтересах ОСОБА_1 ,

на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.06.2024 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.06.2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 КУпАП, та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 51000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665,60 грн.

Під час розгляду справи, судом першої інстанції було встановлено, що 28.04.2024 року о 17:30 год. в Ізмаїльському районі у с.Кам`янка по вул.Ташбунарська, 107, водій ОСОБА_1 , керував ТЗ Toyota Carina, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (звужені зіниці очей, порушення мови). Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, у встановленому законодавством порядку відмовився. При цьому, був позбавлений права керування ТЗ від 13.07.2023 року, правопорушення вчинено протягом одного року.

Крім цього, 29.04.2024 року о 10:35 год. у с.Камишівка по вул.Миру, водій ОСОБА_1 , керував ТЗ Toyota Carina, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння (звужені зіниці очей, порушення мови). Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився. При цьому, був позбавлений права керування ТЗ, правопорушення вчинено повторно протягом року.

ІІ. Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі захисник заявляє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки вказаний строк пропущено з причин, які не залежали від волі апелянта та були зумовлені неналежним повідомленням про розгляд справи і неврученням йому копії оскаржуваної постанови у встановленому законом порядку.

Стверджувала, що ОСОБА_1 обґрунтовано розраховував на отримання судових повісток, повідомлень та судового рішення у передбаченому законом порядку. Проте жодних судових викликів чи повідомлень фактично не отримував. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а також отримав копію постанови суду.

Вказувала, що в матеріалах справи наявна телефонограма від 28.05.2024 року, в якій зазначено, що апелянт проходить військову службу у Збройних Силах України та не може з`явитися в судове засідання. Разом із тим сама по собі зазначена телефонограма не підтверджує належного повідомлення апелянта про судовий розгляд. Зокрема, у матеріалах справи відсутня заява або інше підтверджене волевиявлення ОСОБА_1 щодо його згоди на отримання судових повідомлень засобами мобільного зв`язку, у тому числі шляхом SMS-повідомлень або через месенджери.

Заявляла, що оскаржувана постанова на адресу ОСОБА_1 не направлялася, а докази її вручення або направлення в матеріалах справи відсутні. Тож, апелянт не був належним чином повідомлений не лише про дату та час розгляду справи, а й про результати її розгляду, у зв`язку з чим був фактично позбавлений можливості своєчасно ознайомитися з постановою суду та реалізувати своє право на її апеляційне оскарження. З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 отримував копію постанови, розписувався за її отримання, отримував поштове відправлення із судовим рішенням або був іншим належним і достовірним способом повідомлений про результати розгляду справи.

Крім того наголошувала, що додатковою об`єктивною обставиною, яка істотно ускладнювала участь ОСОБА_1 у судових засіданнях, отримання поштової кореспонденції та контроль за перебігом судового розгляду, була його військова служба.

Так, ОСОБА_1 з 02.03.2022 року проходить військову службу у Збройних Силах України, будучи призваним на військову службу під час мобілізації, набув статусу учасника бойових дій.

Вважала, що перебування апелянта на військовій службі є додатковою обставиною, яку суд має врахувати під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, особливо з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів його належного повідомлення про судовий розгляд та вручення йому копії постанови.

Акцентувала, що про існування оскаржуваної постанови та факт притягнення його до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 дізнався лише після того, як штраф було стягнуто з нього в примусовому порядку органом державної виконавчої служби. Зазначене підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №76315937 від 03.07.2026 року

Підкреслювала, що саме з моменту фактичного отримання інформації про існування постанови та можливості ознайомитися з її змістом апелянт отримав реальну можливість реалізувати своє право на її оскарження.

Виснувала, що пропуск ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження зумовлений об`єктивними причинами, які не залежали від його волі, а саме неналежним повідомленням про розгляд справи, неврученням копії постанови та перебуванням на військовій службі.

Щодо постанови суду першої інстанції, то в апеляційній скарзі захисник вказувала про неповне та необ`єктивне з`ясування судом обставин справи, зокрема: сам факт складення працівниками поліції протоколів про адміністративні правопорушення не звільняв суд першої інстанції від обов`язку перевірити наведені у них відомості, зіставити їх з іншими матеріалами справи та встановити, чи підтверджуються вони належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Вказувала, що суд фактично обмежився констатацією наявності протоколів, письмових пояснень та відеозаписів, не надавши належної оцінки істотним суперечностям між документами, складеними працівниками поліції, та не перевіривши належним чином обставини, які безпосередньо стосуються кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.3 ст.130 та ч.5 ст.126 КУпАП.

Вважала, що такі недоліки є істотними, оскільки саме на суд покладено обов`язок не формально підтвердити складений поліцейським протокол, а встановити на підставі сукупності доказів правопорушення.

Звертала увагу на суперечності у протоколі серії ААД №576999 від 28.04.2024 року щодо ознак сп`яніння та предмета огляду, а саме: у протоколі працівниками поліції зазначено, що у ОСОБА_1 нібито були виявлені явні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: «звужені зіниці очей, порушення мови». Водночас у цьому ж протоколі зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду саме на стан наркотичного сп`яніння.

Виснувала, що зі змісту протоколу вбачається істотна невідповідність між: ознаками, які, за твердженням поліцейського, були виявлені у ОСОБА_1 ; видом сп`яніння, на наявність якого ці ознаки нібито вказували; та видом огляду, від проходження якого особа нібито відмовилася.

Проте, суд першої інстанції не з`ясував, чому за наявності зазначених у протоколі ознак алкогольного сп`яніння працівники поліції запропонували ОСОБА_1 пройти огляд саме на стан наркотичного сп`яніння, та на підставі яких конкретних обставин вони дійшли висновку про необхідність такого огляду.

Вказувала, що у протоколі зазначено лише дві ознаки: звужені зіниці очей та порушення мови, однак суд не перевірив, яким чином ці ознаки були встановлені, ким саме, у який момент та чи могли вони об`єктивно свідчити саме про наркотичне сп`яніння.

Вважала, що вказані обставини не можуть вважатися другорядними, оскільки саме вони є вихідною підставою для подальшої вимоги працівників поліції щодо проходження огляду. Якщо поліцейський вважав, що у водія наявні ознаки наркотичного сп`яніння, такі ознаки повинні бути чітко зафіксовані у відповідних процесуальних документах та узгоджуватися між собою.

Підсумовувала, що за таких обставин висновок суду про доведеність факту відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння є передчасним.

Крім того, звертала увагу на відсутності в направленнях на медичний огляд конкретних ознак наркотичного сп`яніння.

Так, у жодному із направлень ОСОБА_1 на огляд до закладу охорони здоров`я від 28.04.2024 року та від 29.04.2024 року не наведено конкретних ознак, які нібито свідчили про перебування його саме у стані наркотичного сп`яніння. Тобто документи, які безпосередньо оформлювалися працівниками поліції у зв`язку з направленням особи на медичний огляд, не містять належної конкретизації підстав, з яких у поліцейських виникла підозра саме щодо наркотичного сп`яніння.

Стверджувала, що це має істотне значення, оскільки направлення на медичний огляд не є формальністю. Воно має відображати фактичні обставини, які стали підставою для такого направлення, та дозволяти перевірити законність дій поліцейського.

Проте, суд першої інстанції не надав цим обставинам жодної оцінки, оскільки за відсутності належної фіксації конкретних ознак наркотичного сп`яніння виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи існували взагалі передбачені законом підстави для вимоги пройти медичний огляд саме на стан наркотичного сп`яніння.

Окрім цього, звертала увагу, що в матеріалах справи наявна довідка про повторність правопорушення, у якій зазначено номер справи №946/1783/23. Водночас зазначений номер справи стосується іншої особи — ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 . Тож, довідка про повторність містить очевидну невідповідність щодо особи та судової справи, яка нібито підтверджує повторність.

Проте, суд першої інстанції зазначену обставину не перевірив, не з`ясував причини такої невідповідності та не надав їй жодної правової оцінки.

Заявляла про неправильне застосування ч.2 ст.36 КУпАП та наслідків недоведеності окремих правопорушень, оскільки застосування цієї норми можливе лише після належного встановлення судом того, які саме правопорушення вчинені особою, за якими статтями КУпАП, та чи доведено склад кожного з них.

Проте, у цій справі зазначені обставини судом першої інстанції належним чином не встановлені, а висновок суду першої інстанції про доведеність правопорушення за ч.3 ст.130 КУпАП є передчасним та не ґрунтується на належному дослідженні всіх обставин справи.

Вважала, що у разі встановлення апеляційним судом відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, а остаточне адміністративне стягнення — зміні та приведенню у відповідність до вимог ч.2 ст.36 КУпАП з урахуванням лише тих правопорушень, які будуть визнані доведеними.

Наголошувала на необхідності перевірки всіх чотирьох епізодів правопорушень, а саме: протоколу серії ААД №576999 від 28.04.2024 року, складеного о 17:45 год. щодо події о 17:30 год. 28.04.2024 року за ч.3 ст.130 КУпАП; протоколу серії ААД №576986 від 28.04.2024 року, складеного о 17:55 год. щодо події о 17:30 год. 28.04.2024 року за ч.5 ст.126 КУпАП; протоколу серії ААД №576974 від 29.04.2024 року, складеного о 10:45 год. щодо події о 10:35 год. 29.04.2024 року за ч.3 ст.130 КУпАП; протоколу серії ААД №576980 від 29.04.2024 року, складеного о 10:50 год. щодо події о 10:35 год. 29.04.2024 року за ч.5 ст.126 КУпАП, оскільки суд першої інстанції фактично не провів окремого аналізу доказів щодо кожного з епізодів, а обмежився загальним висновком про доведеність вини ОСОБА_1 .

Вказувала на відсутність належних доказів законності зупинки транспортного засобу та факту керування ОСОБА_1 28.04.2024 року і 29.04.2024 року.

Так, стосовно події, яка нібито мала місце 28.04.2024 року о 17:30 год., то матеріали справи містять відеозапис із нагрудної камери поліцейського та принципово важливо, що на початку цього відеозапису транспортний засіб уже перебуває у зупиненому стані, а ОСОБА_1 виходить із нього. Сам момент руху транспортного засобу, його зупинки працівником поліції та перебування ОСОБА_1 за кермом до моменту зупинки на відеозаписі з нагрудної камери не зафіксований.

Крім того, одразу після початку відеозапису працівники поліції ставлять ОСОБА_1 питання щодо непристебнутого ременя безпеки. Тож із самого відеозапису вбачається, що поліцейські пов`язували зупинку транспортного засобу із можливим порушенням вимог Правил дорожнього руху щодо користування ременями безпеки. Однак у матеріалах справи відсутня постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення правил користування ременями безпеки.

Водночас, саме по собі посилання працівників поліції під час відеозапису на не пристебнутий ремінь безпеки не може автоматично вважатися доведеним фактом порушення ПДР, а тим більше — належним доказом законної підстави зупинки транспортного засобу.

Вважала, що суд першої інстанції повинен був встановити конкретну законну підставу для зупинки транспортного засобу, а не виходити виключно з того, що після зупинки працівники поліції склали протоколи за ч.3 ст.130 та ч.5 ст.126 КУпАП. Враховуючи, що відеозапис із нагрудної камери не містить безпосередньої фіксації руху транспортного засобу до його зупинки.

Окрім цього, у матеріалах справи також наявний відеозапис із автомобільного відеореєстратора за 28.04.2024 року. Однак на цьому записі зазначена лише дата — 28.04.2024 року, тоді як час здійснення відеозапису не відображається. Тож, неможливо достовірно встановити, що зафіксований на автомобільному відеореєстраторі рух транспортного засобу відбувався саме 28.04.2024 року о 17:30 год., тобто саме у той час, який зазначений працівниками поліції у протоколах.

Виснувала, що наявні у справі відеозаписи не усувають, а навпаки, підтверджують існування обґрунтованих сумнівів щодо: факту руху транспортного засобу під керуванням саме ОСОБА_1 ; часу такого руху; фактичного моменту зупинки транспортного засобу; конкретної законної підстави для його зупинки; наявності саме того порушення ПДР, яке могло бути підставою для зупинки.

Стверджувала, що аналогічна ситуація має місце і щодо події, яка, відповідно до протоколів серії ААД №576974 та №576980, нібито відбулася 29.04.2024 року о 10:35 год., а безпосередній момент наближення працівників поліції до транспортного засобу, його зупинки, встановлення особи водія, перебування ОСОБА_1 за кермом та обставини, які безпосередньо передували зупинці, на відеозаписі з нагрудної камери працівника поліції, який наявний у матеріалах справи, відсутні.

До того ж, матеріали справи не містять належного документального підтвердження того, що ОСОБА_1 дійсно допустив порушення ПДР (відсутність дзеркал заднього огляду, яке стало безпосередньою підставою для зупинки транспортного засобу, оскільки в матеріалах справи відсутня постанова про накладення адміністративного стягнення і щодо цього порушення Правил дорожнього руху.

Наголошувала, що після 10:35:57 і до початку запису з нагрудної камери о 10:43:20 безпосередня відеофіксація події відсутня. Відповідно, проміжок часу приблизно з 10:36 до 10:43, який має принципове значення для встановлення обставин зупинки транспортного засобу, фактично не зафіксований безперервним відеозаписом.

Заявляла, що це має особливе значення, оскільки час 10:35 год. працівники поліції зазначили часом вчинення правопорушення у протоколах. Тож, відсутній безперервний відеозапис, який дозволяв би простежити всю послідовність подій та надав можливість достовірно встановити, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом у момент, зазначений у протоколах, а також що зупинка була здійснена на законній підставі.

Підсумовувала, що суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним за ч.3 ст.130 та ч.5 ст.126 КУпАП, повинен був критично оцінити зазначені докази та перевірити кожен із наведених вище елементів доказування. Натомість належної оцінки цим істотним обставинам судом не надано, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та передчасність висновку про доведеність вини апелянта. Відтак, за відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом саме у зазначені в протоколах час та дати, а також законної підстави для зупинки транспортного засобу, висновок про наявність у його діях складу адміністративних правопорушень за ч.5 ст.126 та ч.3 ст.130 КУпАП є недоведеним.

Крім того, заявляла про нероз`яснення прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, а саме: відеозаписи по епізодам 28.04.2024 року та 29.04.2024 року, долучені до матеріалів справи, свідчить про істотне порушення права ОСОБА_1 на захист, що полягає у фактичному нероз`ясненні йому прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.

Звертала увагу на необхідності врахування особи апелянта, його військової служби та необхідності керування транспортними засобами для виконання службових завдань.

Так, ОСОБА_1 з 02.03.2022 року проходить військову службу у Збройних Силах України, має статус учасника бойових дій.

Вважала, що зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки позбавлення права керування транспортними засобами для ОСОБА_1 не є виключно обмеженням його особистого права на керування автомобілем у повсякденному житті.

Вказувала, що виконання ОСОБА_1 військових обов`язків безпосередньо пов`язане з необхідністю пересування транспортними засобами та можливістю керувати ними для виконання поставлених командуванням завдань. В умовах проходження військової служби, зокрема під час виконання службових та бойових завдань, можливість керування транспортним засобом може бути необхідною для своєчасного переміщення особового складу, майна, обладнання, виконання доручень командування та забезпечення належного виконання покладених на військовослужбовця обов`язків.

Тож, застосування до ОСОБА_1 тривалого позбавлення права керування транспортними засобами має для нього значно більш істотні наслідки, ніж для особи, яка не проходить військову службу та не використовує транспортні засоби у зв`язку з виконанням службових обов`язків.

Проте, суд першої інстанції, визначаючи ОСОБА_1 надзвичайно суворе стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 10 років, фактично не надав належної оцінки його особі, тривалості проходження військової служби, статусу учасника бойових дій та тому, що можливість керування транспортними засобами має для нього безпосереднє значення для виконання військового обов`язку.

Узагальнювала, що постанова суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню, а провадження у відповідній частині підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Водночас, у разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про доведеність окремих епізодів, остаточне адміністративне стягнення підлягає перегляду відповідно до ч.2 ст.36 КУпАП з урахуванням лише тих правопорушень, склад яких буде належним чином доведений.

На підставі викладеного, просила: 1) поновити строк на апеляційне оскарження постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області №946/3615/24 від 28.06.2024 року; 2) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а постанову судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області №946/3615/24 від 28.06.2024 року – скасувати; 3) провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 КУпАП – закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення; 4) здійснити апеляційний розгляд справи без участі особи, яка подала апеляційну скаргу, та її захисника за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. Позиції учасників апеляційного розгляду.

В судове засідання особа, яку притягнуто до відповідальності та її захисник не з`явилися. Від захисника до суду надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_1 та його захисника.

IV. Мотиви та висновки апеляційного суду.

Дослідивши матеріли справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов таких висновків.

У справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006 (заява №23436/03) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, серія A №18, п. 36), не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.

Стаття 289 КУпАП зокрема передбачає, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Згідно з ч.2 ст.294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 та ч.1 ст.287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Водночас, норми КУпАП не передбачають переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку оскарження постанови суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Суд вважає, що підстави пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не був присутнім в судовому засіданні 28.06.2024, у якому за результатами розгляду справи про притягнення його до відповідальності за ч.5 ст.126, ч.3 ст. 130 КУпАП судом було прийнято рішення.

При цьому, ч.1 ст.285 КУпАП передбачає, що копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно з ч.3 цієї статті, копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Натомість, у матеріалах справи відсутня будь – яка інформація про належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду у суді першої інстанції. Відсутня також й будь – яка інформація, що ОСОБА_1 отримав копію оскаржуваної постанови.

Разом із тим, апеляційний суд критично оцінює наявну у матеріалах справи телефонограму на ім`я ОСОБА_1 від 28.05.2024 року, оскільки відсутня будь – яка інформація, що зазначений у ній телефон має відношення до ОСОБА_1 .

За таких обставин, на переконання апеляційного суду, ОСОБА_1 не міг володіти інформацією про прийняте відносно нього судове рішення та як наслідок, вчинити у межах строку на апеляційне оскарження відповідні дії з реалізації свого права на його апеляційне оскарження.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».

Так, у рішенні №4-р/2019 від 13.06.2019 року, Конституційний Суд України зокрема зазначив, що законодавчо визначений механізм реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя, в тому числі права на свободу, захисту цих прав і свобод від порушень і протиправних посягань, а також від помилкових і неправосудних судових рішень. Механізм виправлення помилок суду першої інстанції апеляційним судом має відповідати критеріям і вимогам ефективності. а обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 безумовних перешкод для подання у межах встановленого ст.294 КУпАП десятиденного строку апеляційної скарги, і як наслідок, з метою забезпечення реалізації права особи на судовий захист, про наявність підстав для поновлення строку на подання апеляційної скарги як такого, що пропущений з поважних причин.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до пп.а) п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. А згідно з п.2.5. Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 3 ст.130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за дії, передбачені ч.1 цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому, ч.1 ст.130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Крім того, ч.5 ст.126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч.2 - 4 цієї статті, а згідно з ч.4 ст.126 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Повторно дослідивши сукупність наявних у матеріалах справи доказів, на підставі яких судом першої інстанції був зроблений висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених ч.3 ст.130 КУпАП за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, та у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП за кваліфікуючими ознаками: керування транспортним засобом особою, яка при цьому була позбавлена права керування транспортним засобом, вчинене протягом року, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП.

Так, апеляційний суд погоджується, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП за епізодом від 28.04.2024 року доводиться: 1) протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №576999 від 28.04.2024 року, у якому повно викладені обставини і суть правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП; 2) файлами відеозаписів з портативних відеореєстраторів працівників поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом (автомобілем) з реєстраційним номером НОМЕР_1 та був зупинений працівниками поліції. Після чого, повідомив їм, що вживав наркотичний засіб чотири години назад та двічі відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі; 3) поясненнями ОСОБА_1 від 28.04.2024 року, які повністю узгоджуються з вищенаведеним протоколом та відеозаписами працівників поліції; 4) постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.07.2023 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.09.2023 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, а вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП доводиться: 1) протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №576986 від 28.04.2024 року, у якому повно викладені обставини і суть правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП; 2) файлами відеозаписів з портативних відеореєстраторів працівників поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом (автомобілем) з реєстраційним номером НОМЕР_1 та був зупинений працівниками поліції; 3) поясненнями ОСОБА_1 від 28.04.2024 року, які повністю узгоджуються з вищенаведеним протоколом та відеозаписами працівників поліції; 4) постановою серія БАД №615488 від 03.09.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП; 5) постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.07.2023 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Крім того, апеляційний суд погоджується, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП за епізодом від 29.04.2024 року доводиться: 1) протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №576974 від 29.04.2024 року, у якому повно викладені обставини і суть правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП; 2) файлами відеозаписів з портативних відеореєстраторів працівників поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом (автомобілем) з реєстраційним номером НОМЕР_1 та був зупинений працівниками поліції. Після чого, повідомив їм, що вживав наркотичний засіб минулого дня та відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі; 3) постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.07.2023 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.09.2023 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, а вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП доводиться: 1) протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №576980 від 29.04.2024 року, у якому повно викладені обставини і суть правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП; 2) файлами відеозаписів з портативних відеореєстраторів працівників поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом (автомобілем) з реєстраційним номером НОМЕР_1 та був зупинений працівниками поліції; 3) постановою серія БАД №615488 від 03.09.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП; 4) постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.07.2023 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до відеозаписів працівників поліції, 28.04.2024 року ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції за некористування ременем безпеки під час керування автомобілем, а 29.04.2024 року ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції через відсутність дзеркал заднього виду на автомобілі.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вищевказані порушення Правил дорожнього руху не оспорював, будь – яких зауважень під час складання матеріалів, працівникам поліції з цього приводу не заявляв.

Відповідно до пп.1, 2 ч.1 ст.35 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу.

У зв`язку з цим, апеляційний суд вважає доводи захисника щодо відсутності належних доказів законності зупинки транспортного засобу та факту керування ОСОБА_1 28.04.2024 року і 29.04.2024 року необґрунтованими та безпідставними.

Також, апеляційний суд, перевіркою доказів, не виявив суперечностей у протоколі серії ААД №576999 від 28.04.2024 року щодо ознак сп`яніння, про які заявляла захисник у апеляційній скарзі, оскільки, як з самого тексту протоколу так і відеозаписів до нього вбачається, що мова йшла саме про наркотичне сп`яніння.

Крім того, апеляційний суд критично сприймає доводи захисника, що у протоколі зазначено лише дві ознаки: звужені зіниці очей та порушення мови та суд першої інстанції не перевірив, яким чином ці ознаки були встановлені, оскільки відповідно до п.4 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015року №1452/735, ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. А згідно з п.3 цієї Інструкції, ознаками алкогольного сп`яніння, зокрема є порушення мови.

При цьому, на думку апеляційного суду, для встановлення зазначених ознак відповідній особі не потрібно мати будь-яких спеціальних знань та/або навичок, оскільки такі ознаки є очевидними та доступними для безпосереднього сприйняття.

Окрім цього, апеляційний суд відкидає доводи захисника про відсутність в направленнях на медичний огляд конкретних ознак наркотичного сп`яніння, оскільки на думку апеляційного суду незазначення конкретних ознак наркотичного сп`яніння у відповідному направленні жодним чином не впливає на його дійсність або недійсність, так як факт відмови був чітко зафіксований відеозаписами.

Апеляційний суд вважає, що не заслуговує на увагу, і посилання захисника на той факт, що в матеріалах справи наявна довідка про повторність правопорушення, у якій зазначено номер справи №946/1783/23. Водночас зазначений номер справи стосується іншої особи — ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , оскільки цей недолік не впливає на правильність висновків суду першої інстанції на підставі іншої сукупності доказів.

Щодо доводів захисника про відсутність певних періодів часу на відеозаписах працівників поліції, то апеляційний суд вважає, що це не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони правопорушень, передбачених ч.3 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП.

Окрім цього, апеляційний суд відхиляє доводи захисника про істотне порушення права ОСОБА_1 на захист, що полягає у фактичному нероз`ясненні йому прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, оскільки у протоколах про адміністративне правопорушення ААД №576999 від 28.04.2024 року; ААД №576986 від 28.04.2024 року; ААД №576974 від 29.04.2024 року; ААД №576980 від 29.04.2024 року наявний підпис ОСОБА_1 , який засвідчив, що йому були роз`ясненні права та обов`язки передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП.

Апеляційний суд наголошує, що з матеріалів справи вбачається, що 28.04.2024 року та 29.04.2024 року, ОСОБА_1 не був позбавлений права надавати пояснення по суті правопорушень, добровільно підписував ці протоколи та зазначав, що згоден з ними. При цьому, будь-яких зауважень до протоколів не заносив, як і не зазначав про незаконність дій поліцейських зі складання вказаних протоколів щодо нього, що також спростовує доводи захисника про порушення прав ОСОБА_1 на захист.

Відповідно до ст.36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Таож, оскільки апеляційним судом не встановлено порушень під час доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП, то суд робить висновок, що й стягнення судом першої інстанції було накладено з дотриманням вимог, передбачених ст.36 КУпАП.

Окрім цього, апеляційний суд з глибокою повагою ставиться до військовослужбовців ЗСУ та сил оборони, які самовіддано захищають Україну та її громадян від збройної агресії рф, водночас, звертає увагу на те, що закон для всіх один, та він повинен застосовуватися однаково до кожного хто його порушив, а статус військовослужбовця не повинен служити прикриттям для виправдовування порушень закону.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що вищезазначені докази, у своїй сукупності, на переконання апеляційного суду, спростовують доводи захисника та підтверджують винуватість ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» у вчиненні правопорушень, передбачених ч.3 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП.

Інших істотних та переконливих доводів, які б свідчили про недопустимість доказів, які містяться в матеріалах справи або спростовували висновки суду першої інстанції в оскаржуваній постанові про доведеність вини ОСОБА_1 та були підставою для її скасування або зміни, не наведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Підсумовуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника Погрібної Т.С., в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 251, 252, 266, 280, 283, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Клопотання захисника Погрібної Т.С. в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити.

Строк на апеляційне оскарження постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.06.2024 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення – поновити.

2. Апеляційну скаргу захисника Погрібної Т.С., в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.06.2024 року про накладання стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - залишити без змін.

3. Ця постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Щербіна