Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №750/8002/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/8002/26

Провадження № 2/750/3904/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Крапивного Б.В.,

за участю секретаря Буглака А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У липні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 98704084000 від 13.07.2022 в розмірі 75920,13 грн та понесених судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 13.07.2022 між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 98704084000 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в сумі 74220,41 грн на умовах, визначених кредитним договором. У свою чергу, ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит на умовах, визначених договором, однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконував, у зв`язку із чим виникла заборгованість в сумі 75920,13 грн, з яких 63673,72 грн – заборгованість за тілом кредиту; 12246,41 грн – заборгованість за комісією. 20.06.2023 між первісним кредитором та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 246, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 98704084000 від 13.07.2022, укладеним з відповідачем. Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат, в які включено витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 30.09.2026.

10.09.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що банківська виписка по особовому рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів, їх суми та розміру заборгованості; матеріали справи не містять доказів видачі відповідачу кредитної картки із розміром встановленого на неї кредитного ліміту, терміном дії картки, перевипуску картки тощо; у виписці за кредитним договором за період з 13.07.2022 по 20.06.2023 зазначено про відсутність заборгованості клієнта банку. Окрім того, відповідач вказав, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, у зв`язку із чим кошти, які відповідач сплачував в рахунок погашення заборгованості за комісією, слід врахувати як погашення заборгованості за тілом кредиту; заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити як неспівмірний. Також, представником відповідача заявлено вимогу про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

У судове засідання сторони не з`явилися; представник позивача надав клопотання, в якому просив розгляд справи проводити без його участі; представник відповідача у відзиві на позов просив розгляд справи проводити без участі сторони відповідача.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

13.07.2022 між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 98704084000 (далі – Договір).

За змістом п. 2.1 Договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору та правил споживчого кредитування позичальників АТ «УКРСИББАНК» з можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових рахунків, які розміщені для ознайомлення на сайті www.ukrsibbank.com/ua/personal/credits та на інформаційних стендах у приміщеннях установ Банку і оприлюднені у газеті «Урядовий кур`єр» № 105, 09.06.2017 р. (із усіма змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 3.5 Договору позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до графіка платежів, що викладений у додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернений не пізніше 13.07.2026.

Відповідно до п.п. 3.8, 3.9 Договору процентна ставка за Договором встановлюється в розмірі 0,00001% річних; за користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін встановлюється процентна ставка в розмірі 7,00001% річних.

Згідно з п. 3.11 Договору Позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цього Договору та додатку № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

Додатком № 1 до Договору передбачено наступні види комісій:

-комісія за управління кредитом, яка становить 1,5% від суми кредиту та включається до суми ануїтетного платежу;

-комісія за управління кредитом при здійсненні переплати за ініціативою позичальника, яка розраховується як різниця між сумою фактично сплаченого позичальником останнього ануїтетного платежу та сумою останнього ануїтетного платежу згідно з графіком платежів, але не більше 10 грн;

-комісія за надання послуг по управлінню кредитом при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу у розмірі 500 грн, яка сплачується при простроченні чергових платежів. При цьому Банк має право не застосовувати цю комісію або застосовувати не в повній мірі;

-комісія за розрахунково-касове обслуговування, розмір якої встановлено згідно з тарифами Банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Факт укладення Договору згідно з відзивом на позов стороною відповідача не заперечується. При цьому згідно з витягом із систем Банку щодо підтвердження факту підписання договору електронним підписом фізичної особи-клієнта АТ «УКРСИББАНК» ОСОБА_1 підписав зазначений договір та паспорт споживчого кредиту, використавши одноразовий ідентифікатор «57763».

В укладеному Договорі визначено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, а отже сторонами дотримано вимоги щодо форми такого договору та досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитування; вказаний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог цивільного законодавства.

Таким чином, 13.07.2022, внаслідок укладення договору про надання споживчого кредиту № 98704084000, між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 виникло кредитне правовідношення, за яким АТ «УКРСИББАНК» зобов`язалося надати кредит ОСОБА_1 , а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти на визначених у договорі умовах.

За змістом п.п.3.1, 3.2, 3.3 Договору сума кредиту за становить 74220,41 грн, надання кредиту здійснюється у термін не пізніше ніж 30 календарних днів з моменту підписання Договору; кредит надається позичальнику для особистих потреб, а саме: в сумі 74220,41 грн на споживчі цілі шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 , відкритий у Банку, до якого випущено платіжну картку; умови відкриття поточного рахунку, до якого випускається платіжна картка, та випуску платіжної картки обумовлюється в окремому договорі, що укладається між банком та позичальником.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено наданою позивачем копією виписки за кредитним договором № 98704084000, згідно з якою 13.07.2022 на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 надійшли грошові кошти в сумі 74220,41 грн.

Отже, АТ «УКРСИББАНК», надавши 13.07.2022 відповідачу кредит в сумі 74220,41 грн, виконало своє зобов`язання за вказаним кредитним договором.

Водночас, позивач стверджує, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту своєчасно й у повному обсязі не виконав, допустивши прострочення грошового зобов`язання, яке позивачем підтверджено розрахунком заборгованості відповідача за кредитним договором № 98704084000 та випискою за цим кредитним договором.

У відзиві на позов представник відповідача, зокрема, зазначив, що у виписці за кредитним договором вказана заборгованість клієнта за основним боргом «0,00», за відсотками клієнта «0,00» та за комісією «0,00», що свідчить про відсутність наявності заборгованості у ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку твердженням сторін, суд зважає на таке.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною ч. 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно зі ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зі змісту виписки за кредитним договором № 98704084000 вбачається, що нараховану ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором списано кредитором 20.06.2023 у зв`язку з відступленням прав вимоги (зазначено: «СПИСАННЯ ОБ УСТУПКА УГОДА»). Отже, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № 98704084000 від 13.07.2022, за яким на день відступлення прав вимоги існувала заборгованість за кредитним договором.

У свою чергу, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували факт відсутності у нього заборгованості за кредитним договором № 98704084000 від 13.07.2022, зокрема, платіжних документів щодо повного погашення ним виниклої заборгованості, хоча спростування доказів позивача є процесуальним обов`язком відповідача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.07.2018 у справі № 753/7883/15.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Таким чином, встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Щодо відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 98704084000 від 13.07.2022 на користь позивача суд звертає увагу на таке.

20.06.2023 між первісним кредитором та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 246, відповідно до умов якого за цим договором клієнт відступає фактору, а фактор зобов`язується прийняти права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 2.2 вказаного договору факторингу права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, що передбачені умовами первинних договорів, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді.

На підтвердження переходу прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 98704084000 від АТ «УКРСИББАНК» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» позивачем надано копію витягу із реєстру боржників до договору факторингу № 246, в якому зазначено вказаний кредитний договір, анкетні відомості відповідача та розмір його заборгованості; копію акта приймання-передачі права вимоги від 20.06.2023, а також копію платіжної інструкції № 71754 від 20.06.2023, відповідно до якої ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» здійснило платіж на користь АТ «УКРСИББАНК» на виконання умов договору факторингу № 246 від 20.06.2023, про що зазначено в графі платіжної інструкції «призначення платежу».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

З огляду на викладене, заміна осіб в окремих зобов`язаннях, у тому числі в таких, які виникли внаслідок укладення кредитного договору, через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором – банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

Таким чином, на підставі зазначеного вище договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 98704084000 від 13.07.2022.

Щодо вимоги про відшкодування заборгованості за кредитним договором, суд звертає увагу на такі правові норми й фактичні обставини.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (зокрема, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦПК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Договором, останньому нараховано заборгованість у сумі 75920,13 грн. Так, із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 98704084000 від 13.07.2022 вбачається, що заборгованість відповідача становить 75920,13 грн, з яких: 63673,72 грн – заборгованість за тілом кредиту; 12246,41 грн – заборгованість за комісією. Вказана заборгованість є предметом позову.

Факт наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту підтверджено наданими позивачем доказами, зокрема, копією виписки за кредитним договором № 98704084000 від 13.07.2022 та розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за цим кредитним договором, і не спростовано відповідачем. При цьому первісним кредитором враховано платежі, здійснені відповідачем в рахунок оплати заборгованості по кредиту.

Водночас, щодо нарахування відповідачу заборгованості за комісією, суд звертає увагу на таке.

Умовами Договору передбачено чотири види комісії, зокрема, комісію за управління кредитом, яка становить 1,5% від суми кредиту (1113,31 грн) та включається до суми ануїтетного платежу. Саме за цією комісією первісний кредитор нараховував заборгованість ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, у тому числі, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитора встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Судом встановлено, що відповідачу нараховувалась заборгованість за щомісячною комісією за управління кредитом у розмірі 1,5% від суми кредиту (1113,31 грн). Водночас, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з управлінням кредитом, що надавались відповідачу, та за які банком встановлена щомісячна комісія. Крім того, позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх первісним кредитором зі споживачем при укладенні кредитного договору, у зв`язку із чим положення кредитного договору щодо нарахування відповідачу щомісячної комісії за управління кредитом є нікчемними відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зважаючи на викладене, нарахована відповідачу заборгованість за комісією не підлягає стягненню.

Водночас, згідно з випискою за кредитним договором № 98704084000 від 13.07.2022 ОСОБА_1 15.08.2022 здійснив платіж по кредиту в сумі 1113,31 грн, що було враховано первісним кредитором як погашення заборгованості за комісією. Проте, з огляду на визнання судом умов кредитного договору щодо нарахування комісії нікчемними, вказані кошти слід зарахувати в рахунок оплати відповідачем заборгованості за тілом кредиту, зменшивши її на відповідну суму.

Таким чином, слід стягнути з відповідача заборгованість, що утворилась внаслідок невиконання ним умов кредитного договору № 98704084000 від 13.07.2022, у розмірі 62560,41 грн (63673,72 – 1113,31), тобто заборгованість за тілом кредиту, з урахуванням наведених вище висновків суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.

Розподіл судових витрат між сторонами судом здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правничу допомогу позивачу надавав адвокат Усенко Михайло Ігорович на підставі договору про надання правової допомоги № 0107 від 01.05.2025.

Згідно з Актом наданих послуг (правової (правничої) допомоги № 2793 від 10.07.2026 та детальним описом наданих послуг до вказаного акту за договором про надання правової допомоги № 0107 від 10.07.2026 вартість наданої позивачу правничої допомоги у цій справі становить 8000 грн.

У свою чергу, правничу допомогу відповідачу надавав адвокат Переверзєв Олександр Олександрович на підставі договору про надання правничої допомоги від 08.09.2026.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а, від 18.03.2021 у справі №520/4012/19, від 23.04.2021 у справі №521/15516/19, від 14.06.2021 у справі №826/13244/16).

Ураховуючи норми цивільного процесуального законодавства щодо сплати, дослідження та розподілу судових витрат між сторонами судового процесу, зважаючи на характер та обсяг виконаної адвокатами роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення з відповідача та з позивача сума витрат за надану правничу допомогу є завищеною, а тому підлягає зменшенню.

Так, проаналізувавши описи наданих адвокатами позивача та відповідача послуг, перевіривши відповідність заявлених до стягнення сум наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи незначну складність справи, що розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на ціну позову, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування витрат на правничу допомогу, надану позивачу, до 3000 грн; на правничу допомогу, надану відповідачу, – до 2000 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову на суму 62560,41 грн, що становить 82,40% (62560,41 : 75920,13 ? 100%) з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог. Зокрема, з відповідача на користь позивача слід стягнути у відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2193,82 грн (2662,40 грн ? 82,40%) та витрати на правничу допомогу в сумі 2472 грн (3000 грн ? 82,40%); з позивача на користь відповідача – витрати на правничу допомогу в сумі 352 грн (2000 грн ? 17,6%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Зважаючи, що на відповідача покладено більшу суму судових витрат, ніж на позивача, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 2193,82 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 2120 грн (2472 – 352) у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 142, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 98704084000 від 13.07.2022 в сумі 62560,41 грн (шістдесят дві тисячі п`ятсот шістдесят гривень 41 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2193,82 грн (дві тисячі сто дев`яносто три гривні 82 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 2120 грн (дві тисячі сто двадцять гривень) у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх, м. Львів; код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Б.В. Крапивний