Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №577/3995/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3995/26

Провадження № 2/577/2144/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Логін Є.В.

за участю секретаря Скляр О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Конотопі, в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки,-,

В С Т А Н О В И В :

14.07.2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2025 роки у загальному розмірі 60 476,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працює у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця» на посаді машиніста тепловоза та має 19 років стажу роботи. Між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір, положення якого поширюються на всіх працівників локомотивного депо Конотоп.

Позивач посилався на пункт 3.9 Колективного договору, відповідно до якого роботодавець зобов`язаний надавати працівникам один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на день подання відповідної заяви.

Зазначив, що у 2022 році звертався до керівництва підрозділу із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб на той час становив 2 481 грн, належний йому розмір допомоги складав 14 886 грн. Однак вказана сума виплачена не була.

У 2023 році позивач також звертався із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн, розмір допомоги, на яку він претендує, становив 16 104 грн, проте відповідач її не виплатив.

Щодо матеріальної допомоги за 2024 та 2025 роки позивач зазначив, що відповідні заяви ним подавалися та були адресовані керівництву підрозділу. Разом із тим унаслідок ракетного обстрілу 31.01.2026р. території локомотивного депо Конотоп виникла пожежа, якою було знищено, зокрема, частину документації підприємства, у зв`язку із чим відповідні заяви не збереглися. Водночас, факт подання ним заяв про надання матеріальної допомоги за 2024 та 2025 роки підтверджується також наказами про надання відпусток від 10.12. 2024 року № 957 та від 15.07. 2025 року № 695, у яких передбачено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року.

За розрахунком позивача, у 2024 році розмір належної йому матеріальної допомоги відповідно до пункту 3.9 Колективного договору мав становити 18 168 грн, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн. Фактично йому було виплачено лише 3 431,81 грн, тому недоплаченою, на його думку, є сума 14 736,19 грн.

Аналогічно за 2025 рік, розмір матеріальної допомоги, позивач визначив у сумі 18 168 грн. Фактично йому було виплачено 3 418,06 грн, у зв`язку із чим розмір недоплати становить 14 749,94 грн.

Таким чином, позивач визначив загальну заборгованість відповідача з матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2025 роки в сумі 60 476,13 грн.

Представник відповідача 23.07.2026р. подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі. Насамперед посилається на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду. Вказував, що про невиплату матеріальної допомоги за 2022 рік позивачу було відомо станом на 26.12.2022 року, за 2023 рік— станом на 27.12.2023 року, про неповну виплату допомоги за 2024 рік — станом на 10.12.2024 року, а за 2025 рік— станом на 15.07. 2025 року. При цьому з позовом до суду він звернувся лише 13 липня 2026 року. У зв`язку з цим відповідач просив застосувати наслідки спливу строку звернення до суду та вважав цю обставину самостійною підставою для відмови у позові.

Представник відповідача також заперечував проти тверджень позивача про неправомірність рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року щодо призупинення окремих виплат, передбачених колективними договорами. Зазначав, що прийняття цього рішення було погоджене з Професійною спілкою залізничників і транспортних будівельників України та не ґрунтувалося на положеннях статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». За твердженням відповідача, це було спільне рішення роботодавця і представників працівників, спрямоване на стабілізацію діяльності товариства та забезпечення мінімально необхідних соціальних гарантій працівників у період воєнного стану.

В обґрунтування необхідності запровадження відповідних обмежувальних заходів відповідач послався на особливий статус залізничного транспорту в умовах воєнного стану та необхідність забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, перевезення гуманітарних та військових вантажів, евакуації населення, підтримання функціонування критичної інфраструктури та виконання мобілізаційних завдань.

Також відповідач зазначив, що в АТ «Укрзалізниця» діє значна кількість колективних договорів, а підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, оформленого протоколом № Ц-54/31 Ком.т., був погоджений Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України. На думку відповідача, окреме погодження такого рішення з кожною первинною профспілковою організацією не було необхідним.

Крім того, відповідач посилався на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній з 24 березня 2022 року, відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору могла бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зазначив, що листом від 25 березня 2022 року № ЦЦУП-10/195 керівникам структурних підрозділів, регіональних філій та філій АТ «Укрзалізниця» було направлено перелік кодів видів оплат, за якими проводилося нарахування у період воєнного стану, при цьому нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за кодом 392 було призупинено з 24 березня 2022 року на період дії воєнного стану. Відтак відповідач вважав, що призупинення виплати матеріальної допомоги працівникам, які звернулися за нею після 24 березня 2022 року, відповідало чинному на той час законодавству.

Ухвалою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16.07.2026 відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено провести у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, враховуючи заперечення відповідача викладені у відзиві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступного висновку.

Як встановлено, ОСОБА_1 працює у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця» на посаді машиніста тепловоза та має 19 років стажу роботи.

Даний факт стверджується матеріалами справи, не оспорюється учасниками процесу, а тому в силу ч.2 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Пунктом 3.9 Колективного договору, укладеним між адміністрацією локомотивного депо Конотоп та профспілковим комітетом , пролонгованого на 2011-2026 роки передбачено надання працівникам депо один раз на рік матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом, за умови подання відповідної заяви працівником. (а.с. 22).

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до роботодавця щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки (а.с. 11), однак така допомога йому виплачена не була.

Також в матеріалах справи наявні накази (розпорядження) № 957 від 10.12.2024р. та № 695 від 15.07.2025р. про надання ОСОБА_1 відпусток відповідно за періоди роботи 2023-2024 роки та 2024-2025 роки. (а.с. 9, 10).

За 2024 та 2025 роки роботодавцем матеріальну допомогу позивачу було виплачено лише частково, а саме: за 2024 рік — 3 431,81 грн, за 2025 рік — 3 418,06 грн.

З урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір допомоги, передбачений п. 3.9 Колективного договору, становив: за 2022 рік — 14 886 грн; за 2023 рік — 16 104 грн; за 2024 рік — 18 168 грн; за 2025 рік — 18 168 грн.

Отже, з урахуванням фактично виплачених сум розмір невиплаченої допомоги становить: за 2022 рік — 14 886 грн; за 2023 рік — 16 104 грн; за 2024 рік — 14 736,19 грн; за 2025 рік — 14 749,94 грн, усього — 60 476,13 грн.

Суд також враховує, що 31.01.2026 у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Конотоп» внаслідок обстрілу з боку рф сталася пожежа, під час якої було знищено кадрову документацію працівників. Цю обставину визнає сам відповідач у відзиві, а також підтверджується актом про пожежу від 31.01.2026р. (а.с. 18), актом технічного стану об`єкту інфраструктури залізничного транспорту від 05.02.2026р. (а.с. 20).

За таких обставин відсутність оригіналів заяв позивача за 2024–2025 роки сама по собі не може свідчити про їх неподання, особливо з огляду на наявність наказів (розпоряджень) про відпустки за вказані періоди і те, що матеріальна допомога за ці роки позивачу фактично була нарахована та частково виплачена.

Водночас відповідач посилається на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т., яким було призупинено окремі виплати, передбачені колективними договорами.

Так, Рішенням правління (Витяг з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця») від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» був прийнятий 15.03.2022 та набрав чинності 24.03.2022, тоді як рішення правління АТ «Укрзалізниця» було прийняте 14.03.2022, тобто до набрання чинності цим Законом.

У зв`язку з цим положення ст. 11 зазначеного Закону не можуть надавати правомірності рішенню роботодавця, прийнятому раніше, з огляду на вимоги ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії законів у часі.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. було належною правовою підставою для невиплати позивачу матеріальної допомоги за спірні періоди.

Посилання відповідача на лист від 25.03.2022 № ЦЦУП-10/195 суд також не приймає.

Як убачається із самого змісту відзиву, вказаний лист був направлений структурним підрозділам на виконання рішення правління від 14.03.2022, а не являв собою нове самостійне рішення роботодавця про зупинення конкретних положень колективних договорів.

Тому внутрішній лист, виданий після набрання чинності Законом № 2136-IX, не змінює правової природи та дати прийняття первісного рішення і не усуває допущених при його прийнятті порушень.

На підставі викладеного , суд вважає доведеними вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 р.р.

Щодо стягнення виплат за 2024–2025 роки, суд зазначає наступне.

Із наданих позивачем наказів про надання відпустки від 10.12.2024 № 957 та від 15.07.2025 № 695 убачається, що при визначенні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки роботодавцем здійснено посилання на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 27.06.2024, протокол № Ц-82/39.

Разом із тим у відзиві на позов відповідач не посилається на зазначене рішення як на правову підставу часткової виплати позивачу матеріальної допомоги за 2024–2025 роки, його змісту та порядку застосування до позивача не обґрунтовує. Взагалі таке рішення до відзиву не долучене.

Свої заперечення проти позову відповідач пов`язує лише з пропуском позивачем строку звернення до суду, рішенням правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т., листом від 25.03.2022 № ЦЦУП-10/195 та особливостями діяльності товариства в умовах воєнного стану».

Отже, відповідач визнав право позивача на допомогу за 2024–2025 роки шляхом її часткового нарахування та виплати. При цьому, чинний п. 3.9 Колективного договору визначає її розмір — шість прожиткових мінімумів.

Доказів зміни, припинення чи законного зупинення саме цього положення Колективного договору щодо спірних виплат відповідач суду не надав. А відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України саме відповідач має довести обставини, якими обґрунтовує правомірність неповного виконання свого зобов`язання.

Наведені відповідачем постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц, № 489/6074/23 та інші рішення щодо можливості зменшення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не регулюють спірних правовідносин. Вони стосуються визначення розміру спеціального компенсаційного заходу відповідальності за ст. 117 КЗпП України, а не можливості суду зменшити основну належну працівникові виплату. Сам відповідач у відзиві посилається саме на практику щодо ст. 117 КЗпП України.

Що стосується доводів відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду, суд вважає такі безпідставними, з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 ч. 1 ст. 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України, у частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Більше того, саме щодо працівника, який продовжує перебувати у трудових відносинах, Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення тримісячного строку звернення до суду фактично звужувало гарантовані ст. 43 та 55 Конституції України права, оскільки після спливу такого строку працівник втрачав можливість примусово одержати виплату, хоча обов`язок роботодавця її здійснити не припинявся.

Отже вимоги про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2025 роки не можуть бути відхилені з підстав пропуску тримісячного строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки на момент звернення позивача до суду відповідне положення закону вже було визнане неконституційним і втратило чинність.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст. 43, 58 Конституції України, ст. 10, 13, 18, 97, 233 КЗпП України, ст. 2 Закону України «Про оплату праці», ст. 9, 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022–2025 роки у загальному розмірі 60 476 (шістдесят тисяч чотириста сімдесят шість) грн 13 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя Логін Є. В.