Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №509/2308/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2308/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиті житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ :

7 квітня 2026 року, представник ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд, стягнути з відповідача, як власника квартира АДРЕСА_1 на користь позивачів борг за житлово-комунальні послуги у розмірі 27238,63 грн., з яких : сума заборгованості зі сплати послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01.09.2018 року по 31.08.2021 року у розмірі 22786,63 грн., інфляційні втрати – 3113,71 грн., 3% річних – 1 338,29 грн. та судові витрати, які становлять: 1331,20 грн. – сплата судового збору, 10000 грн. – витрати з надання правничої допомоги, 1800 грн. – витрати на копіювання документів для суду.

У визначений ухвалою суду від 16.04.2026 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову до суду не надіслав, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за останньою відомою судові адресою за місцем знаходження об?єкту нерухомого майна – споживача ЖКП за адресою : АДРЕСА_2 , що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній».

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) – довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до приписів ст.ст. 15,16 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої – п?ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред?являються за місцем знаходження майна або основної його частини. Якщо пов?язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Предметом позову у цій справі є зобов`язання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

В силу специфіки предмету спору в таких справах, процесуальний закон встановлює виключну підсудність, за якою тільки один конкретний суд серед інших може розглядати таку категорію справ.

З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна - має пред?являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачеві на праві власності належить:

квартира АДРЕСА_1 .

ЖБК «Кварт-сервіс» (ЄДРПОУ : 38696638) зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.05.2013 року, реєстраційний номер 15431020000003300. Основний вид діяльності - Комплексне обслуговування об`єктів (81.10) та за період з 01.09.2018 р. по 31.08.2021 р. здійснювало функції з управління багатоквартирним будинками 7 та АДРЕСА_3 , які є єдиним житловим комплексом, який поєднаний однією прибудинковою територію, інженерними загально-будинковими мережами, газовою котельною.

Доказом цього є наступні договори, які ЖБК «Кварт-сервіс» уклало з виробниками комунальних послуг: договір на постачання за регульованим тарифом для суб`єктів господарювання, шо надають послуги населенню з опалення та гарячого водопостачання, який 06.07.2015 року укладено з ТОВ «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ»; договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який укладено 05.08.2020 року з ТОВ «ООЕК», договір про постачання природного газу, який укладено 01.10.2020 року, договір №20 про надання послуг з водопостачання та водовідведення, який укладено 2 січня 2018 року, договір про вивезення твердих побутових відходів від 1 вересня 2020 року та договір №86 на послуги з водопостачання та водовідведення від 1 вересня 2020 року.

Згідно рішенню загальних зборів членів ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» №13 від 15 травня 2018 року, затверджено кошторис з 01 червня 2018 року ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» на виконання функцій колективного замовника (споживача) житлово-комунальних послуг та утримання спільного майна багатоквартирних будинків за адресою: АДРЕСА_4 та 7/1. Затверджено перелік послуг, що надає/забезпечує надання ЖБК «КВАРТ- СЕРВІС» за адресою: АДРЕСА_4 та 7/1, періодичність їх надання та розмір щомісячних внесків на їх сплату у розмірі: 3,5 грн/м2 загальної площі приміщень, які розташовані на першому поверху; 3,95 грн/м2 загальної площі приміщень, які розташовані на другому та вище поверхах; вивезення побутових відходів – 17,11 грн за одну особу; опалення у розмірі щомісячного внеску (в опалювальний період: згідно затвердженого тарифу для НАК "Нафтогаз" та АТ "Одсагаз"; водопостачання да водовідведення - розмір щомісячного внеску згідно затвердженого тарифу для КП "ЖКП "ТАЇРОВЕ"; електропостачання - розмір щомісячного внеску згідно затвердженого тарифу для ТОВ «ООЕК».

Рішенням загальних зборів членів ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» №13/1 від 03 грудня 2019 року затверджено розмір внеску на утримання котельні, що надає послугу ЖБК «КВАРТ- СЕРВІС» у багатоквартирних будинках у грудні 2019 року у розмірі 1,50 грн. з м2, за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, житловий масив Червоний хутор, с. Лиманка, вул. Центральна, 7 та 7/1.

Згідно рішенню загальних зборів членів ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» №14 від 20 грудня 2019 року затверджено розмір внеску на утримання котельні, що надає послугу ЖБК «КВАРТ- СЕРВІС» у багатоквартирних будинках з січня 2020 року та до кінця опалювального періоду у розмірі 1,50 грн. з м2, за адресою: АДРЕСА_4 та 7/1. Інші внески залишені без змін.

На загальних зборах членів ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» №15 від 01 вересня 2020 року прийнято рішення про затвердження розміру внеску на вивезення побутових відходів що надає послугу ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» з вересня 2020 року у розмірі 9,10грн., з одного мешканця в місяць у багатоквартирних будинках за адресою: АДРЕСА_4 та 7/1. Інші внески залишені без змін.

Рішенням загальних зборів членів ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» №16 від 02 листопада 2020 року затверджено розмір внеску на утримання котельні, що надає послугу ЖБК «КВАРТ- СЕРВІС» у багатоквартирних будинках з листопада 2020 року та до кінця опалювального періоду у розмірі 4,0 грн. з м2, за адресою: АДРЕСА_4 та 7/1. Інші внески залишені без змін.

На загальних зборів членів ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» №17 від 04 лютого 2021 року прийнято рішення затвердити кошторис на 2021 року ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» на виконання функцій колективного замовника (споживача) житлово-комунальних послуг та утримання спільного майна багатоквартирних будинків за адресою: АДРЕСА_4 та 7/1. Затверджено перелік послуг, що надає/забезпечує надання ЖБК «КВАРТ- СЕРВІС» за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, житловий масив Червоний хутор, с. Лиманка, вул. Центральна, 7 та 7/1, періодичність їх надання та розмір щомісячних внесків на їх сплату у розмірі: 5,542 грн/м2 загальної площі приміщень, які розташовані на першому поверху; 6,382 грн/м2 загальної площі приміщень, які розташовані на другому та вище поверхах; утримання котельної – 4,0 грн/м2; послуга сторожа – 0,5 грн/м2; вивезення побутових відходів – 9,1 грн за одну особу; забезпечення (замовлення) послуги з транспортування газу АТ «Одесагаз» в опалювальний період - 0,51 грн/м2; опалення у розмірі щомісячного внеску ( в опалювальний період: згідно затвердженого тарифу для НАК "Нафтогаз" та АТ "Одесагаз" тарифів за 1 кв.м. опалювальної площі за наступною формулою Во=(Цпг+Тпг)/Зоп ( де Во – вартість опалення, Цпг- ціна природного газу, Тпг – ціна за транспортування природнього газу, Зоп – загальна опалювальна площа приміщень власників в будинках № 7, АДРЕСА_3 ); водопостачання да водовідведення - розмір щомісячного внеску згідно затвердженого тарифу для КП "ЖКП "ТАЇРОВЕ"; електропостачання - розмір щомісячного внеску згідно затвердженого тарифу для ТОВ «ООЕК».

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2021 року по справі 916/2946/21 прийнято до розгляду заяву ЖБК "КВАРТ-СЕРВІС" та відкрито провадження у справі про банкрутство ЖБК "КВАРТ-СЕРВІС".

Згідно до акту від 27 січня 2026 року про придбання майна на аукціоні, позивачка ОСОБА_1 є переможцем аукціону з продажу майна ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС» відомості про проведення аукціону було розміщено на веб-сайті, оператор авторизованого електронного майданчика - НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛЕКТРОННОЇ БІРЖІ за посиланням https://bid.neb.org.ua/auction/view/BRE001-UA-20260108-37181, прийняла від ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС», в особі ліквідатора Колмикової Т.О., яка діє на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 02.10.2024 по справі №916/2946/21, придбаний лот за аукціоном з продажу майна ЖБК «КВАРТ-СЕРВІС»:

Право вимоги за дебіторською заборгованістю фізичних осіб перед Житлово-будівельним кооперативом «Кварт-Сервіс» за житлово-комунальні послуги, яка за даними бухгалтерського обліку станом на 04.09.2025 складає заборгованість фізичних осіб — мешканців багатоквартирних будинків, які обслуговувалися ЖБК «Кварт-Сервіс» за адресами АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_4 , у кількості 37 осіб (за списком) на загальну суму 507 958,22 грн., згідно зведеної відомості про дебіторську заборгованість фізичних осіб перед ЖБК «Кварт-Сервіс» за житлово-комунальні послуги, за період з 01.09.2018 по 31.08.2021 років.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача, за період з 01.09.2018 року по 31.08.2021 рік була нарахована сума заборгованості зі сплати щомісячних внесків та інших платежів у загальній сумі 22786,63 грн.

20.03.2026 р. на адресу відповідача було надіслано повідомлення про відступлення права вимоги.

Станом на день подання позовної заяви відповідач свої зобов`язання не виконав та наявну заборгованість не погасив

Згідно ст.319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про кооперацію», кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно, а у випадках, передбачених законом, - за державними цінами і тарифами.

Пунктом 1 ст. 5 Закону України «Про споживо-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать:

1. житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; Поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2. комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Також відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ст.ст. 156,162 ЖК УРСР - власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі №642/2858/16).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Таким чином, згідно із вищезазначеними нормами законодавства споживачі послуг зобов`язані оплатити такі послуги, якщо вони фактично користувались ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, якими він користувався.

Відтак, відповідач, як власник квартири квартира АДРЕСА_5 , повинен сплачувати кошти за отриманні ним послуги, проте не виконує своїх обов`язків, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка з 01.09.2018 р. по 31.08.2021 р. складає -22 786,63 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України, право власності за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2021 року по справі № 359/5719/17, дійшла висновку, що за умови виконання інвестором власних зобов`язань за інвестиційним договором після завершення відповідно до вимог закону будівництва об`єкту інвестування у інвестора виникають права тотожні праву власності.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55) та від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.09.2021 року, справа №359/5719/17):

«…після підписання акту приймання-передачі майнових прав інвестором, який виконав зобов`язання за договором, у нього виникають права, тотожні праву власності, навіть до державної реєстрації».

Аналогічну позицію підтримано в постанові ВС від 23.06.2020, справа № 680/214/16:

«Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає.».

Відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачає, що кожний співвласник зобов`язаний: забезпечувати утримання, ремонт, експлуатацію спільного майна; виконувати рішення загальних зборів.

Згідно статті 15 Закону України «Про ОСББ» прямо зобов`язує власника приміщення сплачувати внески і платежі, встановлені ОСББ.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у своїй постанові по справі №522/2173/14 від 20.02.2020 року зазначає:

«Навіть якщо власник не є членом ОСББ, він зобов`язаний брати участь у витратах, пов`язаних з утриманням будинку».

Також постановою ВС від 10.08.2023 року по справі №372/2214/21 визначено:

«Після підписання акту приймання-передачі об`єкта інвестування особа зобов`язана брати участь у витратах на управління будинком, навіть до державної реєстрації права».

Таким чином, після підписання акту приймання-передачі майнових прав на нерухоме майно, обов`язок сплачувати внески на витрати з управління багатоквартирного будинку покладається на відповідача.

Таким чином, моментом виникнення обов`язків, є зокрема: Договір №54/1 від 05.12.2005р. про інвестуванню будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 .

Згідно з Акту приймання-передачі від 18.03.2019р. сторони повністю виконали свої зобов`язання за договорами.

Позивачкою відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачеві інфляційні втрати – 3 113,71 (інфляційне збільшення) + 1 338,29 (3% річних) = 4 452,00 грн.

З огляду на вищесказане, відповідач, повинен сплатити загальну суму у розмірі 27 238,63 грн.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

«З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора» - постанова КЦС ВС від 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц; постанова КЦС ВС від 6 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц).

Положеннями ст. 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 (справа №910/4590/19), зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Поруч з цим, у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо з 16 по 31 число вона індексується починаючи з наступного місяця.

Слід зазначити, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.

Оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних виникає у позивача за кожен місяць (день) з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Наведена позиція суду відповідає правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.

Позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу інфляційні втрати – 3113,71 (інфляційне збільшення) + 1338,29 (3% річних) = 4452 грн. З огляду на вищесказане, Відповідач, повинен сплатити загальну суму у розмірі 27238,63 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. При цьому карантин на території України встановлено з 12 березня 2020 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11 березня 2020 року № 211).

У пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (див. постанови Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21)).

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені цим пунктом Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично, (див. постанову Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23)).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12 березня 2020 року).

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 26 вересня 2022 року у справі № 372/3235/20 (провадження № 61-6797св22).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також цим Законом Розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

З 4 вересня 2025 року в Україні скасовано зупинення строків позовної давності, які були призупинені на час воєнного стану. Це сталося завдяки набранню чинності Закону №4434-IX, що вилучив норму про зупинку строків позовної давності на період дії воєнного стану з Цивільного кодексу.

Отже, хоча норми «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ, якими призупинялися строки позовної давності на період карантину та воєнного стану, мають різні формулювання, але, фактично строки позовної давності були «на паузі» у період з 02.04.2020 по 03.09.2025 (тобто, більше 5 років).

Так, розрахування строку позовної давності, в даному випадку, є наступними:

Період з 01.09.2018 по 02.04.2020 складає 1 рік, 7 місяців і 1 день. Отже, до спливу строку давності залишилося ще 1 рік 4 місяці 29 днів. Продовжуємо розраховувати строк, починаючи з 04.09.2025. Строк закінчується 02.02.2027 року.

Тобто трирічний строк позовної давності, щодо платежів за період з вересня 2018 року по серпень 2021 включно, позивачкою не пропущено.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону про адвокатуру).

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Виходячи з приписів ст.ст. 1, 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Також згідно з п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

23 березня 2026 між позивачкою та АБ «Бороган» укладено договір про надання правничої допомоги, згідно п. 2.1. якого АБ на підставі звернення КЛІЄНТА приймає на себе зобов`язання усіма законними методами та способами надати Клієнту наступної правничої допомоги представництві інтересів КЛІЄНТА за позовом КЛІЄНТА до власника(ів) приміщення 253-н, загальною площею 63.6 кв.м, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_4 та до власника(ів) квартири АДРЕСА_6 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на відшкодування витрат з управління багатоквартирним будинком.

Згідно п.п. 4.1. Договору про надання правничої допомоги від 23.03.2026, за надання правничої допомоги, яка є предметом Договору, згідно пункту 2.1 цього Договору, АДВОКАТСЬКОМУ БЮРО КЛІЄНТ сплачує грошову винагороду у розмірі 10000 грн.

30 березня 2026 року між сторонами підписано Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 23.03.2026 року.

Об`єднаною палатою Верховного Суду в своїй Постанові від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зроблено наступний висновок.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Питання застосування частини 8 ст. 141 ЦПК України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у ЦПК України з 15 грудня 2017 року.

Вказаного висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 15 квітня 2021 року по справі № 160/6899/20.

2. Щодо стягнення витрат на копіювання документів:

Згідно даних, які містяться в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 є фізичною особою – підприємцем, який надає послуги, зокрема, фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність. (82.19)

Відповідно до ч. 1,2, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

23 березня 2026 року між ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ФОП ОСОБА_3 було укладено Договір про надання друкарських послуг. За цим Договором Виконавець зобов`язується виконати роботи з тиражування (виготовлення копій) поданих Замовником документів для формування документів для подачі позовної заяви про стягнення заборгованості до суду у кількості, які зазначені у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 1.3. Договору Підрядник виконує роботи зі своїх матеріалів, на своєму обладнанні, власними або залученими силами та засобами.

Згідно п. 2.1. Вартість послуг сторонами визначена у розмірі 5,00 грн за один копіювальний лист. Загальна кількість листів зазначається у додаткових угод, які є невід`ємною частиною цього договору.

23 березня 2026 року між ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ФОП ОСОБА_3 підписано Додаткову угоду №2 до Договору про надання друкарських послуг від 23.03.2026.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1. договору про надання друкарських послуг від 23.03.2026 Виконавець зобов`язується виконати для Замовника роботи з тиражування (виготовлення копій) поданих Замовником документів для формування документів для подачі позовної заяви ОСОБА_1 до власника(ів) приміщення 253-н, загальною площею

63.6 кв.м, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_4 та до власника(ів) квартири АДРЕСА_6 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на відшкодування витрат з управління багатоквартирним будинком у кількості 120 копій.

Три примірника становить 360 сторінок (120 стр.* 3 прим), що становить вартість 1 800,00 грн. (360,00 стр.*5 грн. = 1 800,00 грн.)

Замовник , відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору про надання друкарських послуг від 23.03.2026 року, зобов`язується сплатити Виконавцю 5-ти робочих днів після надходження даних коштів на рахунок Замовника згідно рішенню суду щодо стягнення витрат на копіювання.

26 березня 2026 року між ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ФОП ОСОБА_3 підписано АКТ приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання друкарських послуг від 23.03.2026 року.

У відповідності до вимог пунктів договору про надання друкарських послуг від 23.03.2026 та додаткової угоди №2 від 23.03.2026 року, Виконавцем виконано, а Замовником прийняті наступні роботи: тиражування (виготовлення копій) поданих Замовником документів для формування документів для подачі позовної заяви позовної заяви ОСОБА_1 до власника(ів) приміщення 253-н, загальною площею 63.6 кв.м, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_4 та до власника(ів) квартири АДРЕСА_6 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на відшкодування витрат з управління багатоквартирним будинком у кількості 360 копій на загальну суму 1 800,00 грн. (копія одного листа – 5,0 грн).

Оплата Робот за цим Договором провадиться Замовником протягом 5-ти робочих днів після надходження даних коштів на рахунок Замовника згідно рішенню суду щодо стягнення витрат на копіювання.

Верховний Суд у своїй постанові від 10.04.2019 року по справі №638/1988/17 зазначив наступне:

Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України 2004 року позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України2004 року позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК України 2004 року). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Предметом позову у цій справі є зобов`язання, які випливають з надання послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Отже, враховуючи постанову Верховного Суду, дана справа має розглядатися Овідіопольським районним судом Одеської області.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 15,16,202-204,207,218,257,258,525,526,610,625,638,901-903,905,906 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», , суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиті житлово-комунальні послуги – задовольнити ;

2.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) загальну суму заборгованості у розмірі 27238,63 грн., судовий збір - 1331,20 грн., 10000 грн. – витрати з надання правничої допомоги та 1800 грн. – витрати на копіювання документів для суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 05.10.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.