Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №133/857/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 133/857/26

3-в/132/29/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2026 року суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., при секретарі судового засідання РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, заяву ОСОБА_1 про відвід судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Пєтухової Наталії Олександрівни від розгляду справи про адміністративне правопорушення №133/857/26 за протоколом про адміністративне правопорушення, складеним відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2026 року надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Пєтухової Наталії Олександрівни від розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2026 року для розгляду заяви про відвід визначено суддю Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В.

Розгляд заяви призначено на 05 жовтня 2026 року о 15 годині 00 хвилин.

У своїй заяві про відвід ОСОБА_1 зазначає, що суддя Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Пєтухова Н.О. не може брати участі у розгляді справи, оскільки існують обставини, які викликають сумнів у її неупередженості.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що в липні 2026 року вона звернулася до Вищої ради правосуддя зі скаргою на суддю Пєтухову Н.О. у зв`язку з її діями та рішеннями, прийнятими під час розгляду цієї справи, а сама скарга була зареєстрована 14 липня 2026 року.

На думку заявника, внаслідок подання зазначеної скарги у судді Пєтухової Н.О. виникли об`єктивні причини негативного ставлення до неї, що, як стверджує ОСОБА_1 , може вплинути на неупередженість судді.

Крім того, заявник зазначає, що не могла з`явитися в судове засідання, призначене на 20 липня 2026 року, у зв`язку з перебуванням за кордоном, про що, на її переконання, судді Пєтуховій Н.О. було достеменно відомо. Незважаючи на це, суддя 20 липня 2026 року винесла постанову, якою зупинила провадження у справі у зв`язку з ухиленням її від явки до суду, що, на думку ОСОБА_1 , свідчить про упереджене ставлення судді до неї.

Прокурор Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області та ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду заяви про відвід були повідомлені в порядку, встановленому законом.

Зокрема, інформація про дату, час та місце розгляду заяви була розміщена на офіційному веб-порталі Судової влади України на сторінці Калинівського районного суду Вінницької області, тобто була доступною у відкритому інформаційному просторі.

Крім того, судом вжито заходів для доведення відповідної інформації до відома ОСОБА_1 через орган місцевого самоврядування, депутатом якого вона є, а також за допомогою наявного в матеріалах справи номера телефону.

Здійснений судом телефонний дзвінок залишився без відповіді. Інших актуальних засобів зв`язку із заявником, які б забезпечували гарантоване та своєчасне доведення інформації про судове засідання, у матеріалах справи не містилося.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, заяв чи клопотань про відкладення розгляду заяви про відвід, повідомлення про причини неявки або прохання розглянути заяву за її участю чи відкласти розгляд до суду не надходили.

Суд, дослідивши заяву про відвід, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з частиною першою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на захист та інших гарантій справедливого судового розгляду.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Судді здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та керуються при цьому принципом верховенства права.

Незалежність судді є не лише гарантією діяльності самого судді, а насамперед гарантією права кожної особи на справедливий суд.

У свою чергу, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика Європейського суду з прав людини застосовуються судами України як джерело права.

Вимога безсторонності суду відповідно до усталеної практики ЄСПЛ оцінюється за двома критеріями - суб`єктивним та об`єктивним.

За суб`єктивним критерієм встановлюється, чи мав конкретний суддя особисту упередженість або особистий інтерес у справі. При цьому особиста безсторонність судді презюмується, доки не буде надано доказів протилежного.

За об`єктивним критерієм з`ясовується, чи існують встановлювані та перевірювані факти, які незалежно від особистої поведінки судді можуть викликати у стороннього об`єктивного спостерігача обґрунтований сумнів щодо його безсторонності.

Саме такого підходу ЄСПЛ послідовно дотримується, зокрема у рішеннях «Micallef v. Malta», «Wettstein v. Switzerland», «Pullar v. the United Kingdom», «Morice v. France» та інших справах. При цьому позиція особи, яка заявляє про упередженість судді, має значення, однак сама по собі не є вирішальною; визначальним є те, чи може відповідний страх бути визнаний об`єктивно виправданим.

Отже, для задоволення заяви про відвід недостатньо самого суб`єктивного переконання особи про можливу упередженість судді. Необхідним є встановлення конкретних обставин, які за об`єктивними критеріями можуть поставити під сумнів безсторонність судді.

При цьому саме існування інституту відводу має забезпечувати як реальну безсторонність суду, так і довіру суспільства до суду. Водночас інститут відводу не може використовуватися як процесуальний механізм для усунення судді виключно через незгоду учасника із його процесуальними рішеннями чи через прагнення домогтися розгляду справи іншим суддею.

Європейський суд з прав людини наголошує, що правила щодо відводу суддів спрямовані на усунення розумних сумнівів у безсторонності та забезпечення довіри до судової влади, однак страх особи щодо упередженості має бути об`єктивно виправданим.

Кодекс України про адміністративні правопорушення безпосередньо не містить окремої глави чи спеціальної процедури розгляду заяви про відвід судді, який розглядає справу про адміністративне правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

За таких обставин з метою забезпечення права на безсторонній суд, а також недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів, підлягають застосуванню за аналогією відповідні процесуальні положення, які визначають підстави для відводу судді.

Такий підхід прямо відповідає роз`ясненню Ради суддів України, викладеному в рішенні № 34 від 08 червня 2017 року «Про роз`яснення деяких питань щодо конфлікту інтересів», відповідно до якого у разі необхідності врегулювання судового конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення, з огляду на відсутність у КУпАП норм, що визначають правила відводу (самовідводу), суддя, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства, може застосовувати чинні процесуальні норми за аналогією.

З урахуванням характеру провадження та предмета заяви суд вважає обґрунтованим застосувати за аналогією положення кримінального процесуального законодавства щодо підстав відводу судді, зокрема пункт 4 частини першої статті 75 КПК України, відповідно до якого суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Водночас відвід має бути вмотивованим та ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, які дозволяють зробити висновок про існування об`єктивно обґрунтованого сумніву щодо безсторонності судді.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно виходить із того, що сама по собі незгода учасника справи з процесуальними рішеннями судді не свідчить про його упередженість, необ`єктивність або заінтересованість та не є самостійною підставою для відводу. Відвід не може перетворюватися на спосіб обрання учасником бажаного судді або усунення судді, правова позиція якого є для нього несприятливою.

Оцінюючи доводи заяви ОСОБА_1 , суд виходить із наступного.

Щодо посилання заявника на подання нею у липні 2026 року скарги до Вищої ради правосуддя на суддю Пєтухову Н.О. суд зазначає, що сам факт звернення учасника судового провадження зі скаргою на суддю не свідчить про наявність у судді особистої заінтересованості у результаті розгляду справи та не є доказом виникнення у судді негативного чи ворожого ставлення до заявника.

Більше того, Рада суддів України у рішенні № 34 від 08 червня 2017 року, з урахуванням внесених до нього змін рішенням від 01 березня 2019 року № 13, прямо роз`яснила, що наявність скарги щодо судді у провадженні Вищої ради правосуддя не породжує конфлікту інтересів у діяльності судді щодо розгляду конкретної судової справи.

Отже, твердження ОСОБА_1 про те, що сама наявність її скарги до Вищої ради правосуддя автоматично створила у судді Пєтухової Н.О. «об`єктивні причини негативного ставлення» до неї, не ґрунтується на законі.

Заявником не наведено жодного конкретного факту, який би свідчив, що суддя Пєтухова Н.О. після подання скарги змінила своє ставлення до заявника, виявляла особисту неприязнь, висловлювала намір прийняти рішення на шкоду заявнику, мала особистий майновий чи інший інтерес у результаті розгляду справи або будь-яким іншим способом демонструвала особисту упередженість.

Саме припущення про можливе негативне ставлення судді не є доказом такого ставлення.

У цьому контексті необхідно також враховувати гарантії незалежності судді. Подання учасником справи дисциплінарної скарги не може саме по собі створювати презумпцію упередженості судді, оскільки протилежний підхід фактично означав би можливість впливу на склад суду шляхом подання скарги на суддю під час розгляду ним справи.

Такий підхід суперечив би як принципу незалежності судді, так і принципу визначення судді, уповноваженого розглядати конкретну справу, у встановленому законом порядку.

У свою чергу, подання скарги до Вищої ради правосуддя є реалізацією права особи на звернення до компетентного органу, однак таке звернення не створює автоматичного юридичного наслідку у вигляді усунення судді від розгляду справи.

В іншому разі будь-яка особа могла б фактично впливати на здійснення правосуддя шляхом створення штучної підстави для відводу судді.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що суддя Пєтухова Н.О. 20 липня 2026 року неправомірно зупинила провадження у справі через її неявку до суду, суд зазначає, що ці доводи фактично спрямовані на оцінку законності та обґрунтованості окремого процесуального рішення судді.

Відвід судді не є процесуальним засобом перегляду, скасування або оцінки правильності судових рішень, ухвалених суддею в межах наданих йому законом повноважень.

Якщо учасник провадження вважає постанову судді незаконною або необґрунтованою, він має використовувати передбачені законом способи її оскарження, а не підміняти процедуру апеляційного перегляду заявою про відвід.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що незгода учасника із процесуальними рішеннями судді не свідчить сама по собі про упередженість чи необ`єктивність судді. Висновки судді, викладені в судових рішеннях, є результатом здійснення ним правосуддя і можуть бути предметом перевірки у встановленому законом порядку, але не можуть автоматично слугувати підставою для його відводу.

Таким чином, сам по собі факт постановлення суддею Пєтуховою Н.О. постанови від 20 липня 2026 року, з якою ОСОБА_1 не погоджується, не є об`єктивною обставиною, що свідчить про її особисту упередженість.

При цьому суд зауважує, що питання про те, чи були у судді достатні правові підстави для зупинення провадження, чи правильно встановлено причини неявки ОСОБА_1 , чи були вони підтверджені належними доказами, а також чи правильно застосовано відповідні положення КУпАП, належать до предмета перевірки законності відповідного процесуального рішення у передбаченому законом порядку і не є предметом розгляду цієї заяви про відвід.

Посилання заявника на те, що судді було «достеменно відомо» про її перебування за кордоном, також саме по собі не доводить упередженості судді.

Навіть у разі незгоди судді та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо причин неявки останньої, така незгода є процесуальною, а не особистою.

Прийняття суддею процесуального рішення, яке сторона вважає помилковим, не є тотожним прояву особистої неприязні чи заінтересованості судді.

Інше тлумачення призвело б до необґрунтованого ототожнення будь-якої процесуальної помилки чи незгоди з судовим рішенням із суб`єктивною упередженістю судді.

Суд також враховує, що відповідно до статті 10 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XX чергового з`їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, суддя повинен виконувати обов`язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності суддів та присяжних під час здійснення правосуддя. Водночас стаття 6 цього Кодексу встановлює, що суддя повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням та керуючись верховенством права.

Ці положення відповідають Бангалорським принципам поведінки суддів, які передбачають, що суддя повинен здійснювати свої судові функції без прихильності, упередженості чи забобонів, а також рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи CM/Rec(2010)12, відповідно до яких незалежність суддів є невід`ємним елементом верховенства права та необхідною умовою неупередженості судової влади.

Зазначені міжнародні стандарти не означають, що будь-яке несприятливе для учасника процесу судове рішення саме по собі створює обґрунтований сумнів у безсторонності судді.

Навпаки, незалежність судді передбачає його право і обов`язок приймати рішення відповідно до закону та власної правової оцінки встановлених обставин, не побоюючись, що кожне таке рішення може бути використано як підстава для його усунення від подальшого розгляду справи.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається жодної обставини, яка б за суб`єктивним критерієм свідчила про особисту упередженість судді Пєтухової Н.О., так само як не встановлено об`єктивних фактів, які могли б створити для стороннього об`єктивного спостерігача обґрунтований сумнів у її безсторонності.

Окремо суд вважає необхідним надати оцінку неявці ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду її ж заяви про відвід.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її відповідно до закону.

Стаття 277 КУпАП встановлює строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Загальний строк розгляду становить п`ятнадцять днів з дня одержання компетентним органом протоколу та інших матеріалів, а для окремих категорій справ встановлені ще коротші строки. Для справ про адміністративні корупційні правопорушення Кодекс передбачає спеціальне правило щодо зупинення строку лише у визначених законом випадках.

Справа щодо ОСОБА_1 стосується адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, тобто адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, що зумовлює особливу вимогу до оперативності судового розгляду.

Відкладення розгляду заяви про відвід лише через неявку особи, яка сама подала цю заяву, за відсутності повідомлення нею про поважні причини неявки та за відсутності клопотання про відкладення, не відповідає завданню забезпечення своєчасного розгляду адміністративної справи.

При цьому суд не може покладати наслідки процесуальної пасивності заявника на інших учасників провадження та на систему правосуддя в цілому.

ОСОБА_1 була безпосередньо обізнана про існування відповідного судового провадження, оскільки саме вона ініціювала розгляд питання про відвід судді Пєтухової Н.О.

Отже, після подання заяви про відвід вона не могла вважати, що її процесуальна активність на цьому припинилася. Навпаки, подаючи заяву, особа повинна була проявляти належну процесуальну добросовісність та з розумним інтервалом часу цікавитися її рухом, зокрема датою та часом її розгляду.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що сторони повинні вживати заходів, щоб дізнаватися про стан відомого їм судового провадження.

У справі «Каракуця проти України» ЄСПЛ зазначив, що сторона, яка задіяна у судовому розгляді, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у своїй справі, добросовісно користуватися належними процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Верховний Суд і надалі застосовує цей підхід у своїй практиці.

Аналогічний підхід відображений і в практиці Верховного Суду, відповідно до якої сторона, обізнана про наявність судового провадження, має проявляти розумну процесуальну активність та цікавитися станом розгляду відомої їй справи.

Відповідно до практики ЄСПЛ учасник провадження також має демонструвати готовність брати участь у тих етапах процесу, які безпосередньо його стосуються, та утримуватися від поведінки, спрямованої на невиправдане затягування провадження.

У справі «Union Alimentaria Sanders S.A. проти Іспанії» ЄСПЛ наголосив, що учасник провадження повинен виявляти належну старанність у здійсненні процесуальних дій, що стосуються його, утримуватися від тактики затягування та використовувати надані національним законодавством можливості для скорочення провадження.

Зазначені стандарти мають застосовуватися з урахуванням особливостей провадження у справах про адміністративні правопорушення, де законодавець прямо встановив стислі строки розгляду.

Судом у цій справі вжито не одну, а сукупність заходів для повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду її заяви про відвід: інформацію оприлюднено на офіційному веб-порталі Судової влади України; здійснено звернення до органу місцевого самоврядування, в якому заявник є депутатом; здійснено спробу зв`язку за наявним у матеріалах справи номером телефону.

За таких обставин суд вважає, що ним були вжиті всі розумні та доступні заходи для забезпечення участі заявника у розгляді поданої нею заяви.

При цьому право особи на участь у судовому розгляді не означає її права вимагати необмеженого відкладення розгляду лише внаслідок власної неявки, особливо коли судом вжито належних заходів для повідомлення, а сама особа не повідомила суд про причини неявки та не подала клопотання про відкладення.

Відкритість інформації про діяльність суду також створює для учасника провадження реальну можливість самостійно отримати відомості про дату та час судового засідання. Інформація про судові засідання та рух судових справ розміщується на офіційному веб-порталі Судової влади України у відкритому доступі. Судова практика допускає врахування такої доступності інформації при оцінці належної процесуальної поведінки особи.

При цьому суд не покладає на ОСОБА_1 обов`язок самостійно здійснювати функції суду щодо повідомлення, а лише виходить із загального принципу добросовісного користування процесуальними правами.

Особа, яка сама звернулася до суду із заявою про відвід, повинна проявляти розумну зацікавленість у результаті розгляду цієї заяви.

Протилежний підхід фактично створив би можливість для особи, яка подала заяву про відвід, шляхом подальшої неявки та відсутності будь-якого інтересу до її руху безстроково перешкоджати продовженню розгляду основної адміністративної справи.

Такий результат суперечив би як завданню КУпАП, так і вимозі розгляду справи упродовж розумного строку.

Суд також бере до уваги, що затягування розгляду справи про адміністративне правопорушення може мати наслідком порушення встановлених законом строків провадження та фактичне нівелювання завдань адміністративно-деліктного законодавства.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно виходить із того, що відповідальність за розумну тривалість провадження покладається насамперед на державу, однак поведінка учасників також є фактором, який має враховуватися при оцінці тривалості провадження. Учасник не може використовувати власну процесуальну пасивність або дії, що призводять до затягування, для покладення відповідних негативних наслідків на суд.

Таким чином, неявка ОСОБА_1 у судове засідання 05 жовтня 2026 року за наведених обставин не є підставою для відкладення розгляду заяви про відвід.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відводу, суд виходить із презумпції особистої безсторонності судді, яка може бути спростована лише належними та переконливими фактичними даними.

Жодних доказів особистої заінтересованості судді Пєтухової Н.О. у результаті розгляду справи заявником не надано.

Не встановлено також обставин, які б свідчили про існування між суддею та ОСОБА_1 особистих, майнових, службових чи інших відносин, здатних об`єктивно поставити під сумнів безсторонність судді.

Не встановлено і будь-яких фактів, які б свідчили про наявність у судді Пєтухової Н.О. особистої неприязні до заявника.

Натомість наведені в заяві обставини фактично зводяться до двох тверджень: незгоди із процесуальними рішеннями судді та припущення про те, що подання скарги до Вищої ради правосуддя могло спричинити негативне ставлення судді до заявника.

Жодне з цих тверджень не підтверджує наявності об`єктивно обґрунтованого сумніву в безсторонності судді.

З огляду на практику ЄСПЛ вирішальним є не суб`єктивне сприйняття заявником ситуації, а те, чи є його побоювання об`єктивно виправданими з точки зору стороннього спостерігача, який ознайомлений з усіма встановленими обставинами справи.

За встановлених судом обставин розумний та об`єктивний спостерігач не мав би достатніх підстав зробити висновок про те, що суддя Пєтухова Н.О. не здатна розглянути справу неупереджено та незалежно від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Сам факт критичного ставлення учасника провадження до судді, оскарження її процесуальних рішень або звернення до органу суддівського врядування не є тотожним наявності у судді особистої упередженості.

Більше того, інститут відводу покликаний гарантувати безсторонність суду, а не бути способом процесуального впливу на визначеного у встановленому законом порядку суддю.

Суд звертає увагу і на принцип nemo iudex in causa sua - ніхто не може бути суддею у власній справі. У контексті інституту відводу цей принцип означає також недопустимість фактичного надання учаснику провадження можливості обирати суддю шляхом послідовного заявлення відводів через незгоду з його процесуальними рішеннями або правовою позицією. Верховний Суд у своїй практиці прямо звертав увагу на цю обставину.

Отже, за результатами розгляду заяви суд не встановив жодної обставини, яка б відповідала критеріям, сформульованим у національному законодавстві та практиці ЄСПЛ для висновку про відсутність безсторонності судді.

Заявлені ОСОБА_1 доводи мають характер припущень та суб`єктивної оцінки процесуальних дій судді, а не підтверджених об`єктивних фактів.

При цьому суд наголошує, що ця постанова не містить оцінки винуватості чи невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, і не визначає законність чи незаконність постанови судді Пєтухової Н.О. від 20 липня 2026 року по суті. Предметом цього розгляду є виключно питання наявності або відсутності правових підстав для відводу судді.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про відвід судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Пєтухової Наталії Олександрівни є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 8, 19, 129 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 2, 245, 268, 277, 277-2, 278, 279, 280 КУпАП, статтями 6, 48, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 4 частини першої статті 75, статтями 80, 81 КПК України, застосованими за аналогією, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та правових позицій Верховного Суду, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Пєтухової Наталії Олександрівни від розгляду справи про адміністративне правопорушення № 133/857/26 за протоколом про адміністративне правопорушення, складеним відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП – залишити без задоволення.

Матеріали заяви про відвід невідкладно направити на адресу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя