Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №686/5730/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/5730/25

Провадження № 22-ц/820/1673/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Костенка А.М., Ярмолюка О.І.,

секретар: Плінська І.П

за участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2026 року (суддя Вознюк Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

в с т а н о в и в :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.05.2012 він уклав з відповідачкою, яка є його донькою, договір дарування земельної ділянки площею 0,26 га з кадастровим номером 6822787200:02:001:0026, розташованої в АДРЕСА_1 внаслідок помилки, оскільки текст договору він не читав, в силу свого віку та стану здоров`я. Вважав, що у договорі передбачені всі права і обов`язки, про які вони з відповідачкою домовлялись, а саме догляд до моменту його смерті.

ОСОБА_1 також зазначає, що в 2017 році переніс інфарт, з приводу чого проводилось двічі оперування, відповідачка ні одного разу в лікарню не прийшла, тільки дзвонила. Він є особою з 2 групою інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК від 20.02.2017 року. Має ряд прооблем з зором, в червні 2024 року проведена операція на очах.

Водночас, на момент укладення оспорюваного договору по суті сильної допомоги він та його дружина, яка померла в 2022 році, не потребували.

В 2025 році позивач вирішив заповісти майно своїй вже другій дружині ОСОБА_3 , почав збирати для цього необхідні документи. Отримавши в Реєстраційній службі Хмельницького міськрайонного управління юстиції документи, він дізнався, що, фактично, між ним та відповідачкою було укладено спірний договір дарування земельної ділянки, чого він, насправді, не бажав, оскільки лише хотів, щоб був юридично закріплений обов`язок відповідачки за ним доглядати.

Оскільки правочин вчинений під впливом помилки, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування від 17.05.2012 земельної ділянки, площею 0,26 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6822787200:02:001:0026, цільове призначення: 01.03. для ведення особистого селянського господарства, укладений між ним та відповідачем ОСОБА_2 , та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т.В.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження наявності помилки щодо природи укладеного договору дарування.

Вирішуючи спір, суд врахував зміст оспорюваного договору, зокрема пункти 10.12.16, якими передбачено добровільність вчинюваних дій, відсутність тяжкої обставини, погодження того, що правочин не є фіктивним або удаваним. Договір дарування від 17 травня 2012 року власноруч підписаний ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції встановлено відсутність доказів порушення приватним нотаріусом Палінчак Т.В. вимог статті 44 Закону України «Про нотаріат» щодо встановлення дійсності намірів сторін укласти договір дарування, а не інший правочин, роз`яснення вимог законодавства щодо змісту і правових наслідків укладеного договору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд не надав належної оцінки сукупності доказів наявності помилки. Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, зазначив, що позивач не довів факт помилки щодо природи правочину. Проте, всупереч вимогам ст. 229 ЦК України та правовим Позиціям Верховного Суду (зокрема, постанови ВС від 24.05.2023 у справі 337/5653/19), суд проігнорував обов`язкову сукупність обставин, яка свідчить про наявність помилки, на момент укладення договору дарування земельної ділянки від 17 травня 2012 року, а саме його вік та стан здоров`я, внаслідок чого позивач помилявся щодо природи правочину та вважав, що передає земельну ділянку за умови довічного утримання і надання йому необхідної допомоги, тоді як фактично було укладено безоплатний договір дарування. Позивач надав докази свого похилого віку, стану здоров`я, подальшу поведінку відповідача (відмова від догляду, заява від 31.10.2024), що в сукупності підтверджує його помилку щодо природи дравочину.

Крім того, суд першої інстанції формально оцінив зміст нотаріально посвідченого договору та зазначення в ньому про те, що його зміст сторонам зрозумілий, не з`ясувавши, чи усвідомлював позивач у момент його укладення саме правові наслідки дарування та відмінність цього правочину від договору довічного утримання.

Посилання суду на те, що позивач усвідомлював факт укладення договору дарування є поверхневим. Помилка полягала не в назві, а в правових наслідках: позивач вважав, що договір дарування є платним (взамін на догляд), тоді як він є безоплатним. За твердженням позивача, його волевиявлення було зумовлене очікуванням отримання довічного догляду, тоді як укладений договір такого обов`язку для відповідача не встановлював.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі – не надходило.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Романішин О.О. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Судом встановлено, що 17.05.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 6822787200:02:001:0026.

Згідно з договором дарування від 17.05.2012, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар земельну ділянку, кадастровий номер 6822787200:02:001:0026, місце розташування: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 107664, виданого 10.09.2009 Михайловецькою сільською радою Красилівського району Хмельницької області. Договір посвідчений 17.05.2012 приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т.В., підписано сторонами у її присутності, а саме: ОСОБА_1 , який іменований «Дарувальник» та ОСОБА_2 , яка іменована «Обдарованою».

У договорі дарування зазначено, що сторони договору уклали цей договір, діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій.

У п. 10 договору дарування зазначено, що сторони підтверджують, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам. Пунктом 12 договору дарування визначено, що право власності на вказану земельну ділянку виникає у Обдаровуваної з моменту нотаріального посвідчення даного договору.

Згідно з п. 13 договору дарування договір сторонами прочитаний, зміст зрозумілий та відповідає їхній волі.

У п. 16 спірного договору сторони визнали, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Згідно з п. 17 договору дарування, договір складено у двох примірниках, один з яких залишається в справах приватного нотаріуса, а інший видається Обдаровуваній.

На спірному договорі проставлено підпис Дарувальника і Обдарованої – сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експерною комісією від 20.02.2017 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 20.02.2017 року вперше встановлена друга група інвалідності довічно.

За випискою-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого №745 ОСОБА_4 . Перебував на лікуванні в КНП ХОССЦ з 23.02.2023 року по 27.02.2023 року основний діагноз застійна серцева недостатність.

За випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2137 ОСОБА_1 перебував на лікуванні віділення ГХР кардіологічне відділення з 27.02.2023 року по 07.03.2023 рік (Ковід-19).

14 червня 2024 року ОСОБА_1 було здійснене оперативне лікування очей, що підтверджено випискою з медичної карти амбулаторного хворого офтальмоло центру Новий Зір м. Хмельницький.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом 28.02.2025, посилався на те, що укладаючи договір дарування, він мав на меті отримання від відповідачки, яка є його донькою, догляду та піклування, а саме щоб юридично був закріплений обов`язок відповідачки доглядати за ним.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність), якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.07.2021 у справі №311/2233/19 (провадження №61-12035св20) зазначено, що, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 в справі №365/349/16-ц, від 05.06.2019 в справі №693/45/18, від 15.04.2020 в справі №626/601/19, від 04.09.2020 в справі №311/2145/19-ц.

Тлумачення ч. 1 ст. 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6, ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 19 постанови від 06.11.2009, №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, за вимогою вказаної вище норми ст. 229 ЦК України, необхідно встановити, чи дійсно мала місце помилка щодо природи правочину та прав і обов`язків сторін цього договору.

Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину» (постанова Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №731/43/21).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як правильно встановлено судом, доказів помилки позивача щодо природи правочину та прав і обов`язків сторін цього договору матеріали справи не містять.

Переоцінка після укладення правочину його наслідків, а також зміна стосунків між сторонами правочину правового значення не має.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з мотивами оскаржуваного судового рішення та невірного застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Судді: Т.О. Янчук

А.М. Костенко

О.І. Ярмолюк