Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №308/3902/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/3902/26

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/257/26 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Бирковича О. І. на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.04.2026.

Цією постановою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 665 грн 60 коп. судового збору.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 001894Е від 01.03.2026 та постанови суду від 21.04.2026 вбачається, що ОСОБА_2 01.03.2026 о 12 год 15 хв на відстані 200 метрів до Державного кордону України на напрямку 308 прикордонного знаку, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза межами пунктів пропуску, у складі групи осіб, чим порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат Биркович О. І. просить постанову судді від 21.04.2026 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Стороною захисту в іншій справі щодо ОСОБА_2 заявлявся відвід судді, що вказує на помилковість і необґрунтованість висновків судді та її упередженість при розгляді цієї справи. Суддя відмовила у задоволенні клопотання сторони захисту про фіксацію судового засідання. Розглянула справу не в тій черговості призначених до розгляду справ. Суддя умисно проігнорувала письмові документи, а саме рішення суду, які мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи. Суддя незаконно відмовилась застосувати постанову суду щодо іншої особи, разом з якою був затриманий ОСОБА_2 - Герича П. П., відносно якого судом було закрито провадження у справі. Суддя протиправно і незаконно не взяла до уваги письмове пояснення сторони захисту та фотодокументи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 у складі будівельної бригади разом з ОСОБА_3 та іншими працівниками працював на будівництві у м. Ужгород.

-2-

Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_2 та його захисник-адвокат Биркович О. І. на розгляд справи щодо ОСОБА_2 не з`явилися, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли, відомостей про поважність причин неявки не надали. Останні повідомлені за допомогою смс-повідомлення та засобами потового зв`язку, про що свідчать відповідні довідки про доставку. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП участь особи, яка притягується до відповідальності, чи захисника в апеляційному розгляді справи, не є обов`язковою. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип – верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та його захисника-адвоката Бирковича О. І., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_2 належним чином дотримані.

Протоколом про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 001893Е від 01.03.2026 встановлено, що ОСОБА_2 01.03.2026 о 12 год 15 хв на відстані 200 метрів до Державного кордону України на напрямку 308 прикордонного знаку, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза межами пунктів пропуску, у складі групи осіб, чим порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 01.03.2026, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів ОСОБА_2 від 01.03.2026; довідкою щодо результатів опитування затриманих 5-х громадян України; рапортом інспектора прикордонної

-3-

служби вищої категорії – н6ачальнка відділення повітряної розвідки та протидії безпілотним повітряним суднам ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ОСОБА_4 ; схемою щодо виникнення обстановки на ділянці ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону від 01.03.2026; фото таблицею та іншими матеріалами справи.

Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 стороною захисту не надано.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що помічник начальника відділу – начальник групи АЮД ОСОБА_5 була упередженою при складанні щодо ОСОБА_2 протоколу за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, що у неї були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про її зацікавленість у результатах розгляду справи, – у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається захисник-адвокат Биркович О. І. в апеляційній скарзі.

Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_2 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусового визнання ним вини у вчиненні адміністративного правопорушення, а також підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів..

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції дав належну оцінку доданим до протоколу доказам та обґрунтовано визнав їх такими, що підтверджують вину у порушенні вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт спроби ОСОБА_2 на незаконний перетин державного кордону України, що свідчить про недостатність доказів для встановлення об`єктивної сторони вказаного правопорушення, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі є надуманими та безпідставними, а також спростовуються змістом протоколу та доданими до нього матеріалами, якими підтверджено, що ОСОБА_2 спільно з іншими громадянами України намагався перетнути державний кордон України поза межами пунктів пропуску.

Апеляційний суд констатує, що зміст складеного щодо ОСОБА_2 протоколу свідчить про те, що такий відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, у ньому відображені всі необхідні й передбачені цими нормами відомості та обставини, у тому числі чітко викладена суть адміністративного правопорушення.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_2 не мав наміру на незаконний перетин державного кордону України, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі повністю спростовуються наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами.

Відхиляючи вказані доводи, апеляційний суд зазначає про таке.

-4-

Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Частиною 2 цієї статті передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2 , суть вчиненого ним адміністративного правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України у складі групи осіб.

Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Ознакою об`єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України групою осіб поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд оцінює їх як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що 01.03.2026 о 12 год 15 хв ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза пунктом пропуску в складі групи осіб, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на напрямку 308 прикордонного знаку (на околиці м. Ужгород), в межах контрольованого прикордонного району на відстані 200 метрів від лінії державного кордону України.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що ОСОБА_2 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення не заперечував своєї вини та обставини, викладені у протоколі, від надання пояснень відмовився та підписав всі складені щодо нього матеріали, будь-які зауваження не висловлював.

Також апеляційним судом враховується те, що особа, разом з якою був затриманий ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_6 , постановою судді Ужгородського міськрайонного суду від 02.04.2026 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч 2 ст. 204-1 КУпАП.

-5-

З цих підстав доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що відносно інших осіб, з яким був затриманий ОСОБА_2 , провадження у справах про адміністративні правопорушення закриті за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази беззаперечно свідчать про спробу ОСОБА_2 незаконно перетнути державний кордон України у складі групи осіб, спільно з ОСОБА_6 .

Як вбачається з довідки щодо результатів опитування, затримані разом з ОСОБА_2 особи працювали на будівництві в м. Ужгороді, однак через побоювання бути призваними на військову службу вирішили покинути територію України. Зокрема, зі слів ОСОБА_3 стало відомо, що у зв`язку з наявністю у нього документів, що дають право на відстрочку від призову, він прямував разом з іншими в якості відволікаючої особи, в разі їх виявлення щоб дати змогу іншим не бути затриманими.

Крім того, відповідно до рапорту інспектора прикордонної служби, о 12 год 50 хв 01.03.2026 під час виконання завдань з охорони державного кордону було виявлено п`ятьох осіб чоловічої статі, які в пішому порядку прямували в бік державного кордону. На неодноразово повторювану законну вимогу зупинитись, особи вдались до втечі. В результаті проведених заходів правопорушників було затримано на відстані 200 метрів до державного кордону України. Також встановлено, що з метою реалізації своїх намірів останні почали аналізувати інформацію в мережі Інтернет та різних телеграм каналах щодо можливості незаконно перетнути державний кордон України та підібрали відповідний маршрут руху. Під час реалізації свого наміру були виявлені та затримані прикордонним нарядом.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 з іншими особами був затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» після спрацювання фотопастки. Крім того, на законну вимогу прикордонників зупинитись, останні вдалися до втечі, чим вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

Постановами Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справах № 308/3905/25 від 25.05.2026 щодо ОСОБА_2 та № 308/3907/26 від 02.04.2026 щодо ОСОБА_6 , останніх визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП та на них накладено адміністративне стягнення.

Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.

Водночас, апеляційний суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції не врахував долучені фотодокументи, які на думку захисника є підтвердженням того, що ОСОБА_2 у складі будівельної бригади разом із затриманими особами працював на будівництві у м. Ужгороді, оскільки такі не є належними доказами та жодним чином не спростовують вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та не впливають на кваліфікацію вчиненого ним діяння, а будь-яких інших належних та допустимих доказів стороною захисту не надано.

При цьому стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 у складі групи осіб перебував у зазначені в протоколі час та місці з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону.

-6-

При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі апеляційним судом відхиляються.

Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззаперечну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину.

Посилання сторони захисту на те, що судді заявлявся відвід в іншій справі, отже вона була упереджена та необ`єктивна при розгляді справи щодо ОСОБА_2 , апеляційний суд визнає неспроможними та відхиляє, оскільки наявність заяви про відвід судді в іншій справі не є підставою для скасування судового рішення.

Доводи захисника про те, що суддя відмовила у задоволенні клопотання сторони захисту про фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів, апеляційний суд також визнає безпідставними та відхиляє, оскільки чинний КУпАП не зобов`язує суд першої інстанції проводити повну фіксацію судового процесу технічними засобами.

Не є підставою для скасування судового рішення, і доводи сторони захисту про те, що справа відносно ОСОБА_2 була розглянута судом не в тій черговості призначених до розгляду судових справ, оскільки такі не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та, на думку апеляційного суду, є спробою уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

За таких обставин, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є підтвердженням в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, отже судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. 279, 280 КУпАП, а доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли.

Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.

На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.

Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в

-7-

межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Бирковича О. І. в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.04.2026 щодо ОСОБА_7 ,- без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя